Застосування Гайду безбар’єрності в роботі закладів культури громад Одещини.pdf
155
1. 1
Міністерство освіти і науки України
Управління освіти і науки, молоді та спорту Кіровоградської облдержадміністрації
Кіровоградська Мала академія наук учнівської молоді
Відділення: історії
Секція: історичне краєзнавство
ВАСИЛЬ СТУС – БОРЕЦЬ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ
Таужне – 2018
2. 2
ТЕЗИ
науково-дослідницької роботи на тему:
«Василь Стус – борець за незалежність України»
Актуальність даної теми полягає в тому, що в період, коли Україна знов
зіткнулася з проблемою збереження територіальної цілісності, життєвий і творчий
шлях Василя Стуса, рядки його поезії повинні надихати українців на боротьбу за
незалежність своєї країни. Саме сьогодні нашій державі як ніколи потрібні гідні
приклади. Василь Стус поклав своє життя за Україну, за честь і гідність кожної
людини. Вірив, що українська мова і культура досягне свого розквіту; кожна
людина відчує себе господарем у своїй країні. Також, 6 січня 2018 року вся
українська спільнота відзначала 80-річчя з дня народження видатного історичного
діяча, патріота, правозахисника.
Метою даної роботи є дослідження біографії видатного історичного діяча,
дисидента Василя Семеновича Стуса шляхом опрацювання матеріалів шкільного
музею, спогадів учнів, колег.
Для цього треба виконати низку завдань:
– дослідити біографію Василя Стуса;
– дізнатися про період вчителювання в Таужненській школі;
– скласти список учнів, у яких В.Стус був класним керівником;
– проаналізувати спогади учнів, колег;
– проаналізувати архівні матеріали, які збереглися в кімнаті – музеї
Таужненської школи.
Вперше досліджено маловідомий для української громадиперіод життя відомого
дисидента, коли він вчителював на території Гайворонського району, в
Таужненській школі.
Матеріали даного дослідження можна використовувати на уроках історії
України, української літератури, на засіданнях гуртка для вивчення історії рідного
3. 3
краю. Робота дасть можливість науковцям більш детально проаналізувати віхи
життя відомого борця за незалежність України.
Життєвий шлях Василя Стуса є прикладом того, як зберегти нам, нащадкам,
ідеали високої духовності у нашому житті. Кожне слово поета відбилось у наших
душах, збудило бажання жити з вогником у серці, завжди творити добрі справи,
натхненно працювати, щоб залишити гарний слід на землі.
4. 1
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………5
РОЗДІЛ I. БІОГРАФІЯ ВАСИЛЯ СТУСА…………………………………………..7
РОЗДІЛ ІІ. ВАСИЛЬ СТУС – ВЧИТЕЛЬ ТАУЖНЕНСЬКОЇ СЕМИРІЧНОЇ
ШКОЛИ………………………………………………………………………….........13
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….20
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...........22
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………23
5. 2
ВСТУП
Життя Василя Стуса вражає своєю трагічністю, тому надзвичайно цікаво
досліджувати його життєвий та творчий шлях. Патріотично налаштовані українці
захоплюються його незламністю та самопожертвою. Стус жив і загинув, аби
український народ мав те, що дано кожному народові: свободу, незалежність , право
на рідну мову , історичну пам’ять , самобутню культуру.
Об’єкт дослідження – життєвий та творчий шлях Василя Стуса.
Предмет дослідження – період вчителювання Василя Стуса в Таужненській
семирічній школі.
Хронологічними межами дослідження є життєвий шлях правозахисника, а
саме: 1938 – 1985 роки.
Дане дослідження є надзвичайно актуальним. Адже, 6 січня 2018 року вся
українська спільнота відзначала 80-річчя з дня народження видатного історичного
діяча, патріота, правозахисника. В період, коли Україна знову зіткнулася з
проблемою збереження територіальної цілісності, життєвий і творчий шлях Василя
Стуса, рядки його поезії повинні надихати українців на боротьбу за незалежність
своєї країни. Саме сьогодні нашій державі, як ніколи, потрібні гідні приклади.
Василь Стус поклав своєжиття за Україну, за честь і гідність кожної людини. Вірив,
що українська мова і культура досягне свого розквіту; кожна людина відчує себе
господарем у своїй країні.
Спираючись на актуальність проблеми, ми в роботі розглянули питання
біографії Стуса, детально вивчили період з серпня по жовтень 1959 року, коли
Василь Семенович працював учителем української мови в Таужненській семирічній
школі.
Метою даної роботи є дослідження біографії видатного історичного діяча,
дисидента Василя Семеновича Стуса шляхом опрацювання матеріалів шкільного
музею, спогадів учнів, колег.
Для цього треба виконати низку завдань:
– дослідити біографію Василя Стуса;
6. 3
– дізнатися про період вчителювання в Таужненській школи;
– скласти список учнів, у яких В.Стус був класним керівником;
– проаналізувати спогади учнів, колег;
– проаналізувати архівні матеріали, які збереглися в кімнаті – музеї
Таужненської школи.
Життя і творчість В. Стуса є найкращим прикладом для виховання свідомих
громадянУкраїни, формування почуття патріотизму, національної гордості, любові
до рідної землі.
Вперше досліджено маловідомий для української громади період життя
відомого дисидента, коли він вчителював на території Гайворонського району в
Таужненській школі.
Матеріали даного дослідження можна використовувати на уроках історії
України, української літератури, на засіданнях гуртка для вивчення історії рідного
краю. Робота дасть можливість науковцям більш детально проаналізувати віхи
життя відомого борця за незалежність України.
Саме сьогодні нам потрібно розбудовувати українську державу, і що ж як не
долі визначних українців повинні бути для нас прикладом.
7. 4
РОЗДІЛ I.
БІОГРАФІЯ ВАСИЛЯ СТУСА
Життєвий шлях поета – борця Василя Семеновича Стуса розпочався під час
різдвяних свят 6 січня 1938 року. Народився Василь Стус у селі Рахнівка
Гайсинського району на Вінниччині в селянській родині. З метою вшанування
пам’яті видатного земляка на приміщенні Рахнівської школи встановлено
меморіальну дошку [додаток А].
У 1939 році Семен Дем’янович та Ірина Яківна, батьки Стуса, переселилися в
місто Сталіно, (нині Донецьк) аби уникнути примусової колективізації. Батько
влаштувався на роботу на один із хімічних заводів. Ще через рік, у 1940 році батьки
забрали туди дітей. Василь був четвертою дитиною в сім’ї. Перша біда прийшла до
них у 1944 році – на міні підірвався старший брат , трохи пізніше помирає старша
сестра від менінгіту. У 1944 – 1945 роках Василь навчається у міській середній
школі № 150 і закінчує її зі срібною медаллю. Відповідно до спогадів його сестри
Марії, «у 5 – 6 класах Василь знав напам’ять всього «Кобзаря», підлітком
захоплювався музикою, вмів грати на подарованій батьком гітарі» [6,12]. Саме тоді
формується його мужній характер, за всіх обставин вистояти, залишатися самим
собою. Після закінчення школи Василь вступив на історико – літературний
факультет педагогічного університету міста Сталіно, до інституту вступив без
іспитів.
Стуса дуже бентежило неповноцінне функціонування української мови на
Донбасі. Тому закінчивши у 1959 році університет з червоним дипломом, їде
працювати вчителем української мови та літератури «на справжню Україну» -
Гайворонський район Кіровоградської області в село Таужне. У 1959 році
опублікував свої перші вірші. З жовтня 1959 року по 1961 роки служить у лавах
Радянської армії. З березня 1963 року працює літературним редактором газети
«Социалистический Донбасс». Вступає до аспірантури Інституту літератури
Академії наук УРСР імені Т. Шевченка, АН УРСР у Києві за спеціальністю «Теорія
літератури».
8. 5
У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні
забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. За
участь у цій акції його відраховано з аспірантури. У 1965 – 1972 роках поневіряється
по тимчасових роботах.
У 1965 роців житті Василя Стуса відбувається щаслива подія – одруження з
Валентиною Василівною Попелюх. 19 листопада 1966 року у них народжується син
– нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Васильович Стус
[додаток Б].
Василь Стус не міг бути осторонь подій, які відбувалися в Україні. У 1970
році він приєднується до групи захисту прав людини. Літературна діяльність поета,
його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських
прав і критика тогочасного режиму спричинили арешт Стуса у січні 1972 року.
На початку вересня 1972 року київський обласний суд звинуватив його в
«антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і до 3
років заслання. Своє покарання Василь Стус відбував у мордовських та
магаданських таборах. Весь термін ув’язнення перебував у концтаборах Мордовії.
По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 року вислали в Матросове
Магаданської області, де він працював до 1979 року на золотих копальнях.
Повернувшись до Києва у 1979 році, Стус не заспокоївся, не здався, не
замовкі приєднався до гельсінської групи прав захисту людини. І уже в травні 1980
року знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом, а в
вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Поетові, що
перебував у концтаборі в Кучино (тепер Чуковського району Пермського краю,
Росія), заборонили бачитися з родиною.
У 1985 році Василя, який перебував у в’язниці, було висунуто на здобуття
Нобелівської премії з літератури. Але Москві не хотілося ані мати нобелівського
лауреата в камері, ані випускати поета на волю. І його знищили… Відповідно до
книги Дорошенка О.Є., на Стуса писали неправдиві доноси. Писали, що він
сперечався з керівництвом в’язниці. Коли йому казали зняти верхній одяг, він лежав
на ліжку, не роздягнувшись; розмовляв із солдатами на вишці. Доноси були
9. 6
брехливі. Після гарячої розмови з начальником табору Василь зайшов до камери і
відразу почав готуватись до карцеру. Сказав, що оголошує голодовку. На запитання
друзів: «На скільки днів?» - коротка відповідь: «До кінця» [2,118].
Помер великий поет в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. Похований на
табірному цвинтарі у селі Борисово ПермськоїобластіРосійської РСР. Навіть хреста
не поставили, тільки дерев’яний стовпчик з цифрою «9» на глиняному горбику
[додаток В]. На прохання родини перевезти тіло додому відхилили на тій підставі,
що «не вийшов термін ув’язнення» [10,10]. Зі спогадів сина Дмитра: «Я відчував
дивний присмак у роті і необхідність стати якоюсь підтримкою мамі, яка
пригорталася до зсохлих грудочок чужої землі , що важким тягарем тисли на груди
її чоловіка, мало кому в Україні відомого поета Василя Стуса. Цей чорний хрест на
могилі змусив мене пообіцяти самому собі, що вирву з - під цієї мерзлоти татове
тіло» [10,12]. Лише у листопаді 1989 року поета разом із побратимами Юрієм
Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі ВС – 389/36 села Кучино,
перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.
Питання збереження Україною своєї незалежності сьогодні актуальне як
ніколи. Україна завжди мала доводити право на своє існування. Багато борців за
незалежність поклали своєжиття в боротьбіза українську мову, історію, літературу.
Україна по праву може гордитися вірними синами, серед яких був і поет –
шістдесятник В.Стус, який ціле своє життя лишався однією особистістю, жив
одним: відстоюванням справедливості. Він бачив наслідки інтенсивної
індустріалізації, безладне перемішування народів, з поступовою їх
денаціоналізацією та русифікацією. Українські школи зникали одна за одною.
Місцева преса виходила в основному російською мовою.
Василь Стус не раз з болем в голосі говорив про те, що сталінські колгоспи,
декларовані громадяни – це ті самі покріпачені селяни, позбавлені паспортів,
безправні й беззахисні перед сваволею голів і бригадирів. Він не мовчав і тоді, коли
після короткочасної «відлиги» знову запрацювала репресивна машина. Боляче
сприймав спроби тоталітарного режиму витравити зі свідомості українців пам’ять
про мову, культуру, звичаї та традиції. Борець виступав на захист заарештованих,
10. 7
знаючи про цілковиту безневинність, про вигаданість висунутих проти них
звинувачень.
Василь Стус – великий українець і великий поет ХХ сторіччя, який навіки
вписав своєім’я в українську поезію й історію. Василь Стус – патріот у найвищому,
найблагороднішому значенні цього слова. За свою любов до України він заплатив
найвищу ціну – власне життя. Любити рідний край – не означає лише
захоплюватися його красою, оспівувати її. Справжня любов полягає в тому, щоб
об’єктивно бачити всі аспекти життя народу, зокрема і негативні, і намагатися, щоб
Батьківщина очищалася від вад, зростала, ставала кращою, багатшою. Справжній
син України не минав і темних сторінок нашої історії. Василь Стус – висока постать,
вольова людина, в якомусь розумінні щаслива людина: його спадщина не пропала
даром.
У 1991 році Василя Стуса посмертно відзначено Шевченківською премією за
збірку поезій «Дорога болю», також він отримав Державну премію імені
Т. Шевченка 1993 року (посмертно). 26 листопада 2005 року Василю Стусу
посмертно надано звання Героя України. У мантії лауреата Нобелівської премії, на
жаль, не довелося постати Стусові перед людством. Але вірші поета в перекладі
читають у всьому світі, їх давно знають і люблять, їхня дорога була такою довгою
лише до нашого читача. Усе життя йшов Стус до України, до свого народу, несучи
на плечах хрест правди і сумління, знаючи, що сходить на Голгофу.
Пройдуть роки, а громадянськийітворчийподвиг Василя Стуса буде завжди
прикладом того, як потрібно любити Вітчизну. «Голови гнути я не збирався,– писав
поет, – бодайщо б там не було. За мною стоялаУкраїна, мій пригнобленийнарод, за
честь якого я мушу обставати до загину» [11, 21].
Тоталітарний режим виявився безсилим перед любов’ю до українського
народу і незламністю духу митця, який морально й духовно переміг нелюдські
обставини буття.
Василь Стус здійснив життєвий і творчий подвиг, екзистенціально
самоствердився. У протистоянні тоталітарним силам поет вибудував себе як
особистість нового типу, виявив високі зразки інтелекту, духовних і мистецьких
11. 8
осяянь. Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських
поетів нашого століття, мужня муза якого стояла на сторожі високих, вічних,
загальнолюдських цінностей, національної гідності і самостійності українського
народу. Він був Людиною з великої літери, яка відважно, самозречено виступала на
захист високих ідеалів Добра, Правди, Справедливості, Гуманізму. Поет
залишається в нашій пам’яті як вірний син українського народу, лицар боротьби
проти зла, несправедливості і насилля.
Василь Стус не шкодував власного життя зарадимайбутнього України, яке він
вбачав у торжестві справедливості. Поет писав: «У мене загострене, може, навіть
хворобливо загострене почуття справедливості, яку я завжди хотів бачити повною,
ідеальною. Я вважаю, що така справедливість повинна бути в нашій країні, яка для
народів усього світу мусить правити за взірець» [9, 43]. Немає сумніву, що автор
цих слів уже викликав справжній струс у пробудженні національної свідомості
українців.
Позбавлений права навчатись і працювати за фахом філолога Василь Стус не
впав у розпач, заробляв собі на хліб будівельником, кочегаром, архівістом,
інженером. Щоправда, на кожній роботі йому не дозволяло втриматися «недремне
око» КГБ. Та ніщо не могло скорити Стуса, який продовжував нерівну боротьбу з
радянськоюсистемою.Василь Стус, як один із найактивніших діячів дисиденського
руху прагнув порозуміння з владою. Він іще сподівався знайти шляхи порозуміння,
проте невдовзі ці ілюзії розвіялися.
«Ще виживу, вистою, викричу я …», - підкреслював Стус, аналізуючи свою
долю каторжника та шляхи репресованого українського письменства [9, 79]. Василь
Стус ніколи не дозволяв собі компромісів, іронічно ставився до гнучких
пристосуванців, не сприймав найменшої фальші, сентиментальності, розслабленості
чи надмірного романтизування. Він прожив вельми напружене життя, намагався за
найпотворніших обставин зберегти свій незвичний талант, розкрити його грані,
посилити енергію самовдосконалення та самонарощування.
Поет ніде не дозволяв собі розпачу. Відтак він виборов собі право
переступити рівень звичайної людини і сказати: «Як добре те, що смерті не боюся
12. 9
я…» [7, 13]. Перед Стусом немовби розкрилася прірва, яку слід було подолати,
переступити страх. Смерть була для нього не тільки жахливим фізичним явищем, а
й переходом у вищу, суто духовну якість. Лише такою трагічною ціною вірний син
України простував до справжнього буття, забезпечуючи віру в незнищеність та
воскресіння.
Життя Василя Стуса – це приклад сильного стоїцизму, приклад для нас,
нащадків. Віримо, що прийшов той час, коли український народ став справжнім
господарем у своїйкраїні, що по - справжньому почали розквітати українська мова
та культура, що кожний відчує себе громадянином з усіма належними йому правами
і обов’язками.
13. 10
РОЗДІЛ ІІ.
ВАСИЛЬ СТУС – ВЧИТЕЛЬ ТАУЖНЕНСЬКОЇ СЕМИРІЧНОЇ
ШКОЛИ
Василь Стус – безкомпромісна і запальна, нетерпима до будь – якої неправди
людина, яка завжди відчувала чужий біль гостріше, ніж власний. Трагічно склалася
його доля. Постать Стуса широко відома нашому народу, його національна гордість.
Стус був справжнім патріотом своєї країни, який понад усе любив свій народ і
боровся проти сваволі влади. Власну долю, подвижницьку і трагічну, поет обрав
сам. Вона могла б бути іншою. Боляче за долю цієї людини. Не можна змовчати.
Про нього треба говорити, знати всім і нам, і нащадкам.
Сьогоднівсе більше і більше гайворонців дізнаються, що Стус теплим крилом
своєї долі доторкнувся й нашого краю.
Закінчивши Донецький педінститут в 1959 році, стуживши за справжньою (не
донецькою) Україною (як писав Василь) [6,47], приїздить вчителювати в село на
Кіровоградщину, де і розпочав свою діяльність на педагогічній ниві в
Гайворонському районі. Василю було в той час 21 рік.
Зі спогадів однокурсниці Василя Стуса Зінаїди Ковтуненко: «Я навчалась з
Василем в одній групі у Донецькому педінституті. Я вдячна Васі . За що ? А ось,
послухайте. У квітні 1959 року одержали в інституті рознарядку, куди розподіляли
випускників . Найкращі місця поки що не розподіляли. Почали з районів. Дійшла
черга до Кіровоградської області. Ніхто не бере туди призначення: день сидимо,
другий… Ніхто не згоджується. На третій день я вирішила погодитись брати
Кіровоградську. Сказала про це дівчатам. У мене були батьки. Пільг ніяких. Випадає
тільки їхати на Кіровоградщину. Коли підходить до мене Вася і говорить: «Не йди
поки що туди, на комісію, спочатку я зайду. Мені скоро до армії , то я візьму
Кіровоградщину!». Він так і зробив. А я залишилась в Донецькій області, в місті
Краматорську. І всі ці роки в душі згадую Васю добром і вдячністю» [6,13].
14. 11
Відповідно до наказу № 292 від 15серпня 1959 року по Гайворонському
районному відділу народної освіти Стуса Василя Семеновича було призначено на
посаду вчителя української мови Таужненської семирічної школи з 15 серпня 1959
року. В архіві відділу освіти Гайворонської районної державної адміністрації
знайдено наказ про призначення Василя Семеновича [додатокГ]. За місяць роботи в
школі Стус отримав 336 крб. 83 коп.
Учні 5 класу, у яких Василь Семенович був класним керівником, з теплом та
любов’ю згадують,свого вчителя. Працюючи над роботою, ми зустрілися та
поспілкувалися з учнями Василя Семеновича, склали список учнів, у яких він був
класним керівником у 1959 році [додаток Д].
Учні Василя Стуса часті гості в Таужненській школі, вони завжди раді
зустрітися з учнями і розказати про свого улюбленого вчителя.
Через 50 років зустрілися випускники його класу, щоб побачитися і пом’янути
добрим словом свого наставника. Із 28 в живих лишилося 18, з них 14 прибули на
побачення зі школою. Із розповіді вчителя української мови та літератури
Таужненської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, яка є керівником музею,
Білокрилої Наталії Михайлівни дізналися, що «цікавою була зустріч: їхній вчитель,
Василь Семенович, поставав перед ними як живий зі своїми чеснотами. Кожен
спогад про нього був наповнений надзвичайним теплом та любов’ю» [12]. Сам
Василь Стус жив і виховувався у нестатках. Змалечку доводилося працювати. Навіть
у забої підлітком проводив канікули – тягав вагонетки з вугіллям, щоб допомогти
матері та батькові прогодувати сім’ю. Тому дуже співчував малозабезпеченим. І
кожного старався зігріти теплим словом. «Рано залишився сиротою, - згадує
Михайло Іванович Денисюк. – Був маленького зросту комплексував. Василь
Семенович співчував мені, гладив по голівці й називав мене Сонечком» [12].
«Я теж була маленького зросту, то мене він гладив по голівці й називав
Кнопочкою», - доповнює колишня учениця й вихованка Василя Семеновича Надія
Макарівна Колосовська [12]. «За цих два місяці, що Василь Семенович в нас
викладав, він устиг полюбити нас, а ми – його. Я з бідної сім’ї, - навернулися сльози
на очі оповідачки Людмили Павлівни Колосовської. – Як і тепер, тоді я погано
15. 12
бачила. Учитель мене посадив за першу парту. А коли йшов до війська, подарував
мені гумові чобітки, на покупку яких не могли спромогтися мої батьки… Як це
можна забути? Як можна не любити таку чуйну людину» [12].
Поважав кожну дитину, до учнів звертався на «ви». Це було
нехарактерним для села. «Знайомлячись із класом, звернувся до мене: «Ви не
приходитесь родичкою гетьмана Виговського?» - згадує Ніна Іванівна Виговська,
яка на той час була головоюради загону. – Я поцікавилася у тата й дізналася, що він
дійсно народився і виріс у селі Виговому, що на Житомирщині звідки родом
згаданий гетьман» [12]. «У мене був гарний почерк. Я добре вчилася. А ще мала
організаторські здібності. Це подобалося Василю Семеновичу. – Згадує Ганна
Василівна Глинчак. – Томувін запропонував обратимене головою ради дружини. Я
шанувала його. У всьому старалась наслідувати. Навіть ходу його навчилась
копіювати. Хотіла стати вчителем, та забракло сміливості, тож 30 років
пропрацювала продавцем» [12]. З великою повагою Василь Семенович ставився до
жінок та дівчаток. «Пригадую випадок , коли ми класом ходили на колгоспний тік
лущити кукурудзу, а хтось із хлопців кинув качан по дівчинці. Василь Семенович
відвів учня вбік, у чомусь стиха переконував. Більше хлопець не ображав дівчат ні
словом, ні діями, – розповів Андрій Юхтимович Котюжанський.- Справжній був
Учитель і Людина з великої букви» [12].
Учениця Василя Семеновича Людмила Кочубей згадує, що «гарна була
людина, чуйна. Він мені, сироті, як ішов в армію, всі свої книжки зоставив – тоді не
в кожного були підручники. В нас, кажуть, як людина хороша, то довго помниться»
[12].
Згадує колега Василя Семеновича Любов Василівна Маєвська (Денисюк у
дівоцтві): «Нас тоді, молодих, чимало було в обох сільських школах: Кузьма
Артемович, Любов Матвіївна, я. Ми, молоді, неодружені, товаришували. У Василеві
нас вражала висока культура у всьому. Найкраще це відчувалося в розмові. Він
приїхав сюди вчителювати з Донбасу, а нам було соромно за себе, бо так калічимо
рідну мову… Проте він ніколи не дорікав нам, не було цього. В клуб ходили гуртом
16. 13
часто. Але Василь не танцював: читав газети в бібліотеці аж поки танці не
закінчаться, а тоді вже всі разом додому поверталися» [1,6].
Цікаві відносинибули між Любов Матвіївною Савчук, вчителькою англійської
мови Завалівської школи та Василем Семеновичом Стусом. Познайомились коли
Василь приїхав вчителювати, обоє викладали в семирічній школі Василь Семенович
в Таужненській Любов Матвіївна в Завалівській. Час дозвілля проводили разом.
Задумливо та з ніжністю в голосі Любов Савчук згадує про Василя Стуса: «Переді
мною він увесь – молодий, худорлявий, високий. Такий собі ставний інтелігент з
народу. Взагалі-то я не зовсім товариська. А от з Василем швидко перейшла на «ти»
Про те, що пише вірші Стус не афішував, але Любові Матвіївні дав свого
зошита з віршами, аби висловила власну думку про написане. Ліричні вірші їй
сподобалися, а деякі були для неї просто мало зрозумілими, оскільки вони були
філософського символічного змісту. Не приховуючи, саме про це й сказала одного
разу. Стус на її слова лише посміхнувся поблажливо.
Любов Матвіївна і до нині зберігає записник із коричневою обкладинкою, бо
чисті аркуші його вперше були заповнені поезією Василя Стуса де власноручно
написані для неї два вірші саме ті, що в числі інших сподобалися Андрієві Малишку
і які були надруковані в «Літературній газеті», - «Порив» і «Резигнація». Під
останнім рядком першого вірша – розмашистий напис нашвидкуруч «Писано
15.10.59р. на згадку Любові Матвіївні В.Стус»[додаток Ж].
Вірш «Порив» увійде до першої збірки «Зимові дерева», яка буде видрукувана
за кордоном. Не в нас. 34 – річного Василя Стуса засудять як злісного ворога
радянського ладу. За вірші. За його громадянську чесність правозахисника. Віршем
«Порив» відкривається також посмертназбірка поезій Василя Стуса «ДорогаБолю»,
з любов’ю упорядкована Михайлиною Коцюбинською. Ця книга відзначена
Державною премією України імені Т.Г.Шевченка за 1991рік.
В останній день перебування Василя Стуса на Гайворонщинінапередоднійого
від’їзду до війська Любов Савчук разом з колегами та друзями влаштували йому
скромні проводи на квартирі молодого подружжя Івана та Галини Погрібних.
Господарі хати, де квартирував Василь (Поліна та Михайло Федорчуки), також
17. 14
підготували прощальну вечерю, проте вже без вчительського колективу.
Присутніми були лише Людмила Денисюк та Любов Савчук, які й провели Василя
Стуса до залізничної станції. На прощання Василь поцілував Любов, а вона
пообіцяла дочекатися його з армії. Любов Матвіївна виконала свою обіцянку, але
Василь Стус не дотримав свого слова. Їх знайомство було коротким наче спалах,
всього два коротких місяці, але пам’ять про нього, та свою обіцянку чекати Любов
Матвіївна виконує й до нині.
Весною 1990 року, на 33-й сектор Байкового цвинтаря в Києві, прийшли вони
– дівчата його юності. Принесли вінок із чорною стрічкою скорботи, та написом на
ній: «Від Люби і Люди».
Довгий час про Василя Стуса не говорили, боялись. Якщо якийсь дослідник
приїздив та розпитував про Стуса до нього ставились з підозрою і обов’язково
запитували «А ви не з КГБ» Дослідник життєвого шляху В.Стуса Василь Бондар
писав «Майже всі з ким мені довелося зустрітися на Стусових стежках
Гайворонщини свого часу опитувались працівниками держбезпеки. Дуже
доскіпувались «чекісти» витоків Василевого «націоналізму». «А чи не поправляв
він вас коли ви якесь слово не по – українськи говорили?» [11,10].
Недовго довелося Стусу працювати в Таужненській школі. З села Таужне він і
надсилав свої вірші до «Літературної газети» (21 вірш), які потрапили до рук Андрія
Малишка. Вірші були надруковані тоді, коли Василь уже відбував службу в армії.
16 жовтня 1959 року було видано наказ про звільнення В. Стуса «в зв’язку з
призовом у Радянську Армію». Виконуюча обов’язки завідуючого районного
відділу народної освіти Колупаєва підписала наказ, відповідно до якого Стусу
виплатили «двотижневу допомогу на основі повістки у розмірі 349 крб. 83 коп.»
Пам’ятною подією в історії села Таужне та Таужненської школи стало
відкриття меморіальної дошки для вшанування пам’яті вчителя, поета і борця
Василя Семеновича Стуса [додаток З]. 15 травня 1992 року о 15 годині на
майданчику перед школою почався мітинг з нагоди відкриття меморіальної дошки
Василя Стуса. На столі – портрет поета, який намалював і подарував школі Павло
Космін, громадський діяч, дисидент. На мітингу були присутні заступник
18. 15
представника Президента України в Кіровоградській області В.М. Смаглюк, який
відкрив меморіальну дошку, голова обласної спілки письменників України В.Ф.
Кобзар, голова Гайворонської організації ДПУ П.П Космін, директор Сальківської
середньої школи А.Т. Маєвський, голова районної організації УРП В.Пересунчак.
Нажаль старого приміщення школи, де працював В. Стус, немає, дошку
встановлено на приміщенні нової школи.
Важливе місце в Таужненській школі займає куточок Василя Стуса. Кожного,
хто переступить поріг навчального закладу, зустрічає суворий і нескорений погляд
поета – борця. Біля портрета кетяг червоної калини, який є наскрізним символом
його збірок – символом України.
У вересні 2009 року в Таужненській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів було
відкрито кімнату – музей Василя Стуса. Пропрацювавшивсього два місяці вчителем
української мови та літератури, Стус зумів завоювати щиру любов і повагу своїх
учнів і колег. Тому ця кімната – це скромна данина поету.
Музей тісно співпрацює із Донбаським історико – літературним музеєм імені
В.Стуса. Попрацювавши в музеї ми ознайомились з багатьма документами які
передали нашому музею працівники Донбаського музею. До кімнати – музею були
передані ксерокопії газетних статей, сонетів, збірку матеріалів ІІ обласних
Стусівських читань, збірку «Відкрита книга біографії В.Стуса», збірку Івана
Приходька «А свічка тріпотить світанком», календар із зображенням картини
М.Кушніра «Се ми, пресвятаБогородице…»,спецвипускгазети «Золото слів», до ІV
Форуму українців, збірку спогадів «Де сила й тиск – там опір повсякчас», спогади
А. Гарматюка та інших, збірку віршів «І в ночі бачити день». В колекції музею є три
томи творів Василя Стуса, збірки «Листидо сина» та «Вікна в поза простір», стенди
із копіями світлин поета, його рідних та друзів, копія рішення судової колегії, копії
документів та газетні статті.
Колега В.Стуса Любов Матвіївна Савчук, яка разом із колегою Маєвською
Людмилою Василівною була присутня на заході, присвяченому 70 – річчю від дня
народження поета, передала до музею світлини могил В.Стуса, О.Тихого,
Ю.Литвина на Байковому кладовищі в Києві, зроблені Л.М.Савчук в кінці літа 1990
19. 16
році, де на могилі Стуса дві чорні стрічки з написом «Ми тебе не забули, Василю.
Від Люби і Люди» Ксерокопії віршів «Порив» і «Резиґнація», які Стус записав
власноручно до її блокнота в 1959 році., вирізки статей із газет, які вона збирала
протягом довгих років.
В музеї проводиться культурно – виховна і дослідницька робота, літературно
– музичні заходи, конкурси, зустрічі сучасних школярів і учнів В.Стуса.
Проводиться пошукова робота осіб, причетних до життя і творчості поета, метою
цієї роботи є поповнення музейної кімнати матеріалами про осіб, які в період
перебування Стуса в селі були поруч з ним.
У 2008 році вулицю Десятиріччя Жовтня, на якій жив поет в селі Таужному,
перейменовано на вулицю В.Стуса.
25 вересня 2011 року у місті Гайвороні відбулося відкриття погруддя Василя
Стуса [додаток Е]. Автором пам’ятника став уродженець цього міста, скульптор,
доцент Московського державного художньо – промислового університету ім. С. Г.
Строганова Сергій Костюк. За свою роботу скульптор не взяв коштів, йому
оплатили лише матеріал з якого виготовлено погруддя. На відкритті даного
пам’ятного знаку був присутній Дмитро Стус, син поета [додаток Є].
У місті Гайворон вулицю Кірова перейменовано на вулицю В. Стуса.
Досліджуючи життя та творчість Василя Стуса ми пересвідчилися, що
Україна, рідна земля для Стуса священні. Аналізуючи ті два місяці з життя Стуса,
які він провів в селі Таужне Гайворонського району Кіровоградської області можна
з впевненістю сказати що, він став прикладом та натхненням для наших
односельців. Скільки поваги та любові викликає його ім’я. Стус заповідав щоб ми
ніколи не здавалися, завжди піднімалися з колін і йшли вперед. Наш обов’язок як
нащадків великого борця – пам’ятати уроки історії, які б гіркі вони не були: гіркі чи
радісні, бо без цього ми не гідні зватися громадянами нашої держави.
20. 17
ВИСНОВКИ
Життя В.Стуса – яскрава сторінка в історії України. Його творчий життєвий
шлях позначений такими визначальними рисами, як громадянськість, а також
посилена увага до проблеми збереження духовності та народної моралі.
У нашому досліджені ми розглянули та опрацювали різні джерела, пройнялись
творчим духом генія, завдяки йому примножили свої сили в боротьбі за
національний поступ, бо того вимагає саме життя.
Прочитавши й опрацювавши літературні джерела про В.Стуса, ми дійшли
висновків, що життя й Україна для поета є невіддільні, вони є одним цілим,
зливаються в слові "патріот" від народження поета і до смерті.
А також усвідомили, що Україна – провідна зірка в його творчості та житті, а
тому поет показав її державою волі у героїчному минулому, рабинею – у час
тоталітарного режиму, жертвою якого був і сам. Але, разом з тим, він вірив у вільне
і світле майбутнє України.
Аналізуючи, його життєвий шлях на Голгофу, ми зупинилися на питанні
формування світогляду поета-борця, його політичних та національних поглядах. Для
українців Стус став взірцем справжнього патріота і борця за свободу. Безсумнівно,
якби Василь Стус був живий він одним із перших стояв би на Майдані Незалежності
відстоюючи наші права,і без сумніву першим пішов би обороняти рідну Україну від
загарбників.
З метою популяризації творчості В. Стуса серед учнів, в Таужненській
загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів було проведено екскурсію до шкільної
кімнати – музею імені В. Стуса. Учні більше дізнались про видатного поета,
письменника, правозахисника. Також вони виявили бажання взяти участь у
відзначенні 80-х роковин з дня народження В. Стуса.
В основному в роботі аналізувалися два місяці з життя поета, які він провів в
селі, Таужне його погляди на життя, його вірші які були написані саме в цей
21. 18
період,в них оспівувалась Україна, нескорений дух самого автора, розкривалась
проблема духовності нашого народу.
Дослідивши період перебування Стуса на посаді вчителя української мови в
Таужненській школі, ми дійшли висновку, що Василь Стус – щира, глибоко
національна людина та вчитель до якого учні йшли зі своїмирадощамита смутками.
Він зумів відчути і відобразити світ думок свого народу, нації в складних
історичних умовах минулого й сучасності.
Це почуття мимоволі передається й мені. Василь Стус зумів запалити в моєму
серці незгасний вогник полум’яного патріотизму до землі, на якій я живу і яку з
гордістю називаю – Україна.
У свій час В.Стус сказав: «Не забувай, що Бог дав тобі більше, ніж ти береш, і
крокуй ти під небом, а не під стелею камери. То ж крокуй до свого призначення з
радістю і безоглядно». Ці слова є дороговказом у житті для всіх нас. Вони
допоможуть нам стати справжніми патріотами України, самоутвердитись, зробити
правильний вибір у житті.
22. 19
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бурбан В. Народе мій, до тебе я ще верну: 8 січня минуло 70 років від дня
народження видатного поета – громадянина, патріота і правозахисника Василя
Стуса, замученого тоталітарним режимом / В. Бурбан // Сільські вісті. – 2008. –
9 січ. (№ 3). – С. 1,2.
2. Дорошенко О. Є. Василь Стус. – Харків: Факт, 2016. – 121с.
3. Коцюбинська М. Василь Стус Перегук душ // Слово і час. — 1991. — №5.
4. Захарченко В. Він переміг. Спогад про Василя Стуса // Київ. – 1992. №1. – С.
117 – 123 .
5. Неділько В. Я. Василь Стус. Доля. Життя //Українська мова і література в
школі. – 1992. - №1 С. 32 – 38.
6. Не одлюбив свою тривогу ранню. Василь Стус — поет і людина: спогади,
статті, листи, поезії / Упоряд. Орач О.Ю. – К., 1993. – 400с.
7. Стус В.С. Палімсест: Вибране. – К.:Факт, 2006. – 432с.
8. Стус В.С. Зібрання творів: У 4-х т.—Львів: Просвіта, 1997. Листи В.Стуса до
рідних і друзів
9. Стус В.С. Феномен доби (сходження на Голгофу слави). – К.:Видавничо-
поліграфічний центр «Знання»; 1993. – 96с.
10. Стус Д.В. Василь Стус: життя як творчість. – К.: Факт, 2005. – 368с.
11. Василь Стус у творах українських митців слова. Сценарій літературного вечора
// Дивослово. – . 2005. - №4. – С. 34 – 3
12. Спогади учнів, колег В. Стуса, всього 10 спогадів
25. 22
ДОДАТОК В
МОГИЛА ВАСИЛЯ СТУСА НА ЦВИНТАРІ СЕЛО КОПАЛЬНО (ПЕРМСЬКОЇ
ОБЛАСТІ) РУШНИК, ПОВЯ’ЗАЛА ДРУЖИНА НЕБІЖЧИКА
26. 23
ДОДАТОК Г
КОПІЯ НАКАЗУ ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ВАСИЛЯ СТУСА ВЧИТЕЛЕМ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ТАУЖНЕНСЬКУ СЕМИРІЧНУ ШКОЛУ
27. 24
ДОДАТОК Д
СПИСОК УЧНІВ ТАУЖНЕНСЬКОЇ СЕМИРІЧНОЇ ШКОЛИ, КЛАСНИМ
КЕРІВНИКОМ ЯКИХ БУВ ВАСИЛЬ СТУС ПРОТЯГОМ ВЕРЕСНЯ-ЖОВТНЯ 1959
РОКУ
№ Прізвище ім’я по батькові Рік народження Місце проживання
1 Цимбалиста – Глинчак Ганна 7 червня Таужне
2 Колосовська – Рибчак Надія Таужне
3 Колосовська – Кочубей Людмила Таужне
4 Миколайчук – Ткачук Марія
5 Віговська Ніна Таужне
6 Лихенко Ганна
7 Хитрук – Лихенко Ганна
8 Ванденко Лідія
9 Денисюк Михайло Таужне
10 Горячківський Василь 30 вересня1946р Таужне
11 Кобець Іван
12 Коваль Віктор
13 Мантюк Віктор
14 Котюжанський Андрій
15 Горячківський Віктор
16 Герасимчук Людмила
17 Кольченко Людмила
18 Мандрусь Василь Таужне
19 Басовський Іван Таужне
20 Кобилівський Василь Таужне
