2. Всеволод Нестайко
Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930р. в м. Бердичеві на Житомирщині у
сім’ї службовця.
У 1947 року майбутній письменник вступив на слов`янське відділення
філологічного факультету Київського університету. В. Нестайко працював у
редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», у видавництві «Молодь».
Перші оповідання для дітей
Всеволод Нестайко почав
друкувати в журналах «Барвінок»
та «Піонерія». Перша книжка
«Шутка і Шурко» побачила світ у
1956 році.
Книги В. З. Нестайко перекладено
двадцятьма мовами, в тому числі
англійського, німецькою,
французькою, іспанською,
арабською, бенгалі, угорською,
румунською, болгарською,
словацькою тощо.
3. Веселі цитати від Всеволода Нестайка
— Виходить, я буду в тебе дикуном, — уже веселiше сказав я — Вiн, значить,
герой… А я, значиться, дикун. От Кукурузо!
— Та Крузо, а не Кукурузо! Робiнзон Крузо.
— То вiн був Крузо, а ти — Кукурузо. Якраз пiдходяще для тебе iм’я. Пiсля
вчорашнього…
4. Грицько Бойко
Бойко Григорій Пилипович народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівці на
Донеччині в сім'ї службовця.
Після закінчення сільської семирічки він вчився в Оленівській рудниковій
школі, яка знаходилась досить далеко.
Після війни Грицько Бойко став студентом
українського відділу літературного
факультету Донецького педагогічного
інституту. У 1949 році закінчив його з
відзнакою. Кілька років він працював в
обласній газеті «Радянська Донеччина» та
літературним консультантом Донецької філії
Спілки письменників України.
Початком своєї літературної діяльності Г.
Бойко вважав 1950 рік, коли в Донецькому
обласному видавництві вийшла його перша
збірка віршів «Моя Донеччина».
5. Гуморески від Грицька Бойка
ЩОБ НЕ ЗАПІЗНИТИСЬ
Мама черепаха
В серпні перший раз
Проводжала сина
В школу, в перший клас.
А чому це в серпні?
Ясно нам чому:
Щоб не запізнитись
На урок йому!
ЗМАГАННЯ
— Чого з ганчірками весь клас?
— За чистоту змагання в нас!
— Ну, а чого так розкричались?
— Бо ми за тишу вже змагались!
6. Павло Глазовий
Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі
Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області)
в сім’ї хлібороба.
Вчився у Новомосковській педагогічній школі на
Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940
році був призваний служити в армії.
Після війни навчався в Криворізькому
педагогічному інституті, де його запримітив
Остап Вишня. Письменник почав опікуватися
подальшою долею талановитого юнака,
подбав про те, щоб його перевели навчатися у
Київ.
1950 року закінчив філологічний факультет
Київського педагогічного інституту імені
О. М. Горького. У 1950–1961 роках — заступник
головного редактора журналу «Перець»,
згодом заступник головного редактора
журналу «Мистецтво».
7. Гуморески від Павла Глазового
Романтики
Гарну книжечку нову
Читають хлоп’ята.
— Що це значить
«романтизм»? —
Питаються тата.
— О, знайшли про що
питать! —
Блимнув той спідлоба.
— Це коли кістки
болять.
Є така хвороба...
Пряник
— У вас зуби є, дідусю? —
Онучок питає.
Дід журливо посміхнувся:
— Вже давно немає...
Це почувши, хлопченятко
Зраділо без краю:
— Тоді пряник потримайте,
А я пострибаю!
8. Остап Вишня
Остап Вишня (справжнє ім’я — Павло Михайлович Губенко) народився 13
листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь на Полтавщині.
Закінчив початкову, потім — двокласну школу в Зінькові.
Навчався в Київській військово-фельдшерській школі, яку закінчив у 1907 р.
1917 р. вступив до Київського
університету на історико-
філологічний факультет, але
навчання не закінчив.
Натомість розпочав
журналістську та літературну
роботу.
Псевдонім Остап Вишня
з’явився в літературі у 1921 р.
Новий письменник-дотепник
став відомий усій Україні.
9. Гуморески від Остапа Вишня
Остап Вишня. "Василь Іванович" (оповідання зі збірки "Мисливські усмішки")
А я ось і прийшов!
--- Драстуйте!
— Драстуй, Васько! Сам прийшов?
— Сам!
— І не побоявся?
— А чого мені боятися?
— А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не
чув?
— А я вовків не боюсь! Я читав у
книжці, що вовки бояться людини і тоді
тільки можуть напасти, як голодні. А
голодні вони тільки взимку! А тепер
літо!.."
10. Гуморески від Остапа Вишні
Оповідання "Веселі артисти" зі збірки "Мисливські усмішки"
Ку-ку-рі-ку!
Таким веселим викриком зустрічає свого вчителя й друга циркового артиста-
коміка Едуарда Середу його учень і товариш по роботі Петька.
Петька, почувши голос Едуарда Йосиповича,
б'є крильми, кукурікає і біжить-летить до
свого хазяїна-учителя.
Хазяїн ласкаво вітається з Петькою:
— Здрастуй, Петю!
— Ко-ко-ко-ко! — сокотить Петька і
дивиться артистові в руки, бо Петя знає, що
йому зараз дадуть чогось смачного: крихти з
булки, грудочку цукру або жменьку добірної
пшениці..."
11. Астрід Ліндгрен
Астрід Еріксон народилася 14 листопада 1907 року в південній Швеції, в
невеличкому містечку Віммербю у лені Кальмар провінції Смоланд, у
фермерській родині.
Після закінчення школи, у віці 16 років, Астрід Ерікссон почала працювати
журналістом у місцевій газеті «Wimmerby Tidningen».
Астрід Ліндгрен мала веселу
вдачу, багату уяву, хист до
жартів і до цікавих оповідей, —
усі ці риси вона успадкувала від
батька. Жарти, казки, історії, які
вона чула від батька чи від
друзів, лягли потім в основу її
власних творів. А любов до
книг і читання, як вона
зізналася згодом
12. Цитати із книги Астрід Ліндгрен
«Пеппі Довгапанчоха»
– Да, время бежит незаметно, начинаешь стареть, – отозвалась Пеппи. –
Осенью мне стукнет десять лет – лучшие годы уже позади!
* * *
– Можно есть руками?
– Как хочешь, – ответила Пеппи, – я лично предпочитаю есть ртом.
- Послухай, тато, - сказав раптом Малюк - якщо я
дійсно стою сто тисяч мільйонів, то не можу я
отримати зараз готівкою п'ятдесят крон, щоб
купити собі маленького цуценятко? («Малюк і
Карлсон, який живе на даху»)
13. Олійник Степан
Народився 21 березня (3 квітня) 1908 року в селі Пасицелах (тепер Балтського
району Одеської області) в багатодітній селянській сім'ї.
Після закінчення чотирирічної школи продовжив навчання в Одесі у школі
імені Лесі Українки. З 1929 року працював у редакції одеської окружної
газети «Червоний степ».
По законченню у 1934 році педінституту
працював викладачем української мови та
літератури у Бехтерському
сільськогосподарському технікумі бавовництва
Брав участь у німецько-радянській війні, був
літературним працівником газети
«Сталинградская правда». З 1944 року —
завідувач відділу газети «Колгоспник України».
Протягом багатьох років був співробітником та
членом редакційної колегії сатиричного
журналу «Перець», з 1946 по 1952 рік
завідував відділом фельєтонів журналу.
14. Гуморески від Степана Олійника
Пісня-жарт
І не думав я женитись,
Та попутав біс:
В бабин дім води напитись
Чорт мене поніс!
А бабуся жінка хитра:
Не води дала,
А поставила півлітра
І кудись пішла.
Залишила дочку в хаті
(Гарну, як на те!).
Випив я, підсів до Каті,
А вона — цвіте...
Само в щічку Катерину
Чмокнув, як на гріх...
І якраз у ту хвилину
Баба на поріг:
— Якщо так жартуєш,
враже,
То ж не кинь, гляди!
То приходь і завтра, —
каже, —
Випити води...
Я поклявся, побожився,
Що для Каті зріс...
І не думав, а женився!
Так попутав біс!
15. Руданський Степан
Народився 25 грудня 1833 року (за старим стилем) у селі Хомутинці
Вінницького повіту Подільської губернії в родині сільського священика.
Після початкової науки в дяка вчився у Шаргородській бурсі (1842–1849) та
Подільській духовній семінарії у Кам'янці-Подільському (1849–1855).
Вірші Руданський почав писати ще в семінарії в
жанрі романтичної балади («Розбійник»,
«Вечорниці», «Упир», «Розмай» та ін.), в них
помітний вплив фольклору й Т.Шевченка.
У 1859 р. Руданський почав друкуватися. В цей
час помітно загострюються громадянські мотиви
його творчості («До дуба», «Гей, бики!»).
Гуморески Руданського являли собою нову
різновидність гумористично-сатиричних
віршованих творів, якої раніше в українській
поезії не було і поява якої потребувала
закріплення відповідним терміном.
16. Гуморески від Степана Руданського
Розходився мужичок
Аж ґвалт дякувати,
Та одна йому біда:
Не вмів читати.
До аз-буки — так куди,
Не того він хоче.
Він гадає чим другим
Просвітити очі.
“Не вміє ж так старий дяк
Стрічки розібрати,
Окуляри ж як візьме —
То куди читати!
Отак і я заведу
Кондаки й тропарі,
Піду тілько та куплю
Такі окуляри”.
Пішов мужик до крамниці,
Різні вибирає…
Що на очі накладе,
То все не читає.
Далі соті з носа зняв,
Об землю ударив.
Розплатився та й пішов
Сам без окулярів.
Та й на проводи сказав
Хрещеному люду:
“Окулярів не купив,
То й дяком не буду”.