7. o 1906 року був безпідставно заарештований разом із двома
іншими вчителями. Півтора роки проводить у Бахмутській тюрмі.
o Тут, у камері, народжувалося багато його задумів, звідси бере
початок цілий цикл «Осетинських казок», створених пізніше на
основі фольклору кавказьких народів, до багатств якого Степана
Васильченка прилучив його друг-осетин, товариш по неволі, що
знемагав разом з ним у Бахмутській в’язниці.
o У 1908 році хворий на тиф і виснажений письменник виходить
на волю і повертається в Ічню.
o Вчителювати йому було відтепер рішуче заборонено.
Залишалася літературна праця, приватні уроки, випадкові
заробітки.
8.
9.
10.
11.
12.
13. o Степан Васильченко здійснює дослідження внутрішнього світу людини
за допомогою передачі думок персонажів, внутрішніх монологів та
психологічних портретів.
«Воно й краще, що вийшло так, – думав він собі, – як кажуть – і сіно
ціле й кози ситі: і нудний візит одбув, і ніякої з пані мороки не мав...»
(«З самого початку», учитель Яків Малинка).
o Для Васильченка як для неоромантика було характерним відтворення
людини в її неповторності, людини, багатьма нитками зв’язаної з
оточуючим її соціальним середовищем, але не знівельованої ним,
людини як індивідуальності, особистості з притаманним лише їй
багатим внутрішнім світом.
У новелі «На калиновім мості» яскравістю та самодостатністю
оповитий образ Марусі, учительської дочки, яка в ім’я свого кохання
покинула рідну землю, поїхала за нареченим у заслання до Сибіру.
Незважаючи на те, що дівчина захворіла на тиф і померла, вона, попри
безнадійну ситуацію, боролася до останнього зі злом за високу
досконалість у всьому.
14.
15.
16.
17. o Як художник Степан Васильченко свідомо ставив своєю метою
розвиток шевченківських традицій, дотримувався засад
реалізму й народності − йшов тим магістральним шляхом, що
виявився історично найперспективнішим.
o Його не звабило таке модне на початку XX століття
декадентське штукарство, не пішов він і в легковажну
белетристику, не піддався спокусі розміняти свій талант на
літературний скоропис.
o Вже у перших своїх оповіданнях Степан Васильченко постає
майстром, здатним створити художні речі найвищого ґатунку,
утверджуючи у своїй літературній практиці реалізм
поетичний, тобто такий, що не обмежує своє завдання описом
подій, не задовольняється фотографуванням зовнішнього
шару явищ, а художньо перетворює дійсність, синтезує її,
створюючи узагальнені повнокровні характери, які виражають
суть людини, суть часу.
18.
19. o С. Васильченко — майстер короткої новели та невеликої
повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт.
o Умовно новели письменника можна поділити на
декілька груп.
Теми
творів
життя села та
його соціальні
настрої
школа, вчителі
та діти
трагедія
народних
талантів
викриття
імперіалістичної
війни
o Проза С. Васильченка відрізняється своєю щирістю,
душевністю, доброзичливим гумором, тонким
психологізмом, внутрішньою делікатністю.
o Головна ознака їх — бути гранично правдивими до життя.
20. o Жорстоку правду життя селянської бідноти розкриває Васильченко у
своїх творах.
o У творах цієї тематики письменник звертає
увагу на:
• мрії селянства про землю, які поступово
виростають у класову свідомість трудящих
(«Мужицька арихметика», «Осінній ескіз»);
• соціальну нерівність в українському селі («На чужину», «На хуторі»,
«Дощ»).
У новелі «На чужину» з великою художньою силою С. Васильченко
зобразив переселення селян, причиною якого стали безземелля і
злиденне життя. Селяни-бідняки усвідомлюють, що щастя на чужині
не знайдуть: «Не про щастя ж їм марити, не його ж, справді, ідуть
вони шукати в чужу сторону на заході свого життя!». Їдуть, бо їх
женуть горе й нужда.
21. o Не випадково однією з провідних тем творчості Васильченка виявилося життя
народних учителів, яке було йому – педагогу за фахом і покликанням – особливо
близьким.
o «Записки вчителя» (1898-1905 рр.) та інші щоденникові записи, куди Васильченко,
за його визнанням, систематично «заносив свої учительські жалі та кривди»,
стали згодом документальною основою багатьох реалістичних новел і оповідань.
o У 1910 – 1912 рр. Васильченко пише й друкує цикл новел і оповідань,
присвячених учительській темі («Вечеря», «З самого початку» та ін.).
o С. Васильченко писав про занедбану сільську школу та гірку долю вчителів.
o Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення
Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики, органічно пов’язаної
з творами про вчителів. Глибоке розуміння дитячої психології дало змогу
Васильченку показати поетичний духовний світ дитини.
o Хвилюють читача і психологічні етюди письменника – «Дощ», «Дома»,
«Волошки», «Петруня», оповідання «Роман», «Увечері», «Свекор», «Басурмен» та
інші. Оптимізм Васильченка особливо виразно виявився в одному з найкращих
його творів, присвячених дітям, – «Циганка».
22.
23. o Окремий цикл у художньому доробку Васильченка складають
твори, написані під безпосереднім враженням від Першої світової
війни, у якій письменник брав участь.
o В «Окопному щоденнику», оповіданнях «На золотому лоні», «Під
святий гомін», «Отруйна квітка», «Чорні маки» та ін. Васильченко
зображує жахливі події війни, сумні будні людей у сірих солдатських
шинелях.
o Цікавим документом того часу є його «Окопний щоденник», у якому
відбито жахи кривавої бійні. Тема війни визначила зміст і низки
оповідань, позначених звертанням автора до прийомів
символістської поетики.
o У роки війни Васильченко написав і світлий драматичний етюд «Не
співайте, півні, не вменшайте ночі».
«Ясніли лиця, як перед сходом сонця. І стало видно: стоять люди
обірвані, змарнілі, брудні. На зчорнілих лицях, заснованих синім
промінням, мов білою китайкою, темніли, як у мерців, глибоко запалі
очі» («Чорні маки»).
24. o Цікавою сторінкою спадщини Васильченка є драматичні твори,
переважно одноактні п’єси, які за тематикою і багатьма художніми
засобами органічно близькі до його прози .
o Багато працює Васильченко у радянський час і над творами з минулого
життя («Талант», «Віконце», «Осінні новели» та ін.). Показовим у цьому
плані є цикл «Осінні новели», який Васильченко писав, починаючи з
1923 року, майже 10 років. Одна з художньо найдовершеніших новел
циклу — «Мати» («Чайка»).
oВасильченко написав драматичні твори
(«Минають дні», «Кармелюк» та ін.), кіносценарії за
фольклорними мотивами, фейлетони, цикл новелет
«Крилаті слова», переклади творів російських
письменників Гоголя, Лєскова, Короленка,
Серафимовича.
o Його перу належать педагогічні праці «Народна школа і рідна мова на
Україні», «Записки учителя», «Записки з життя сільських вчителів» та ін.
