«Буковинський світоч»: до 165-річчя С. Смаль-Стоцького: біобібліографічний портрет із серії «Забуті голоси з Чернівців». Присвячується 165-ій річниці видатного буковинця – професора Степана Смаль-Стоцького – творця українського національного відродження на Буковині, основоположника української фонетичної граматики, якою користуються і донині. Цей біобібліографічний портрет продовжує серію «Забуті голоси з Чернівців», повертаючи сучасникам маловідомі імена славетних земляків. Адресовано учням 5-9 класів.

1. ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСНА БІБЛІОТЕКА ДЛЯ ДІТЕЙ
(до 165-річчя С. Смаль-Стоцького)
біобібліографічний портрет
із серії «Забуті голоси з Чернівців»
Чернівці – 2023

2. 2
УДК016:821(477.85)
П 26
«Буковинський світоч»: до 165-річчя С. Смаль-Стоцького :
біобібліографічний портрет із серії «Забуті голоси з Чернівців» /
Чернівецька обл. б-ка для дітей ; уклад. Н. Кадюк. – Чернівці, 2023.
– 12 с.
Присвячується 165-ій річниці видатного буковинця –
професора Степана Смаль-Стоцького – творця українського
національного відродження на Буковині, основоположника
української фонетичної граматики, якою користуються і донині.
Цей біобібліографічний портрет продовжує серію «Забуті голоси з
Чернівців», повертаючи сучасникам маловідомі імена славетних
земляків.
Адресовано учням 5-9 класів.
Підготувала Н. Кадюк
Технічний редактор Т. Дудчак
Відповідальна за випуск А. Біла
Чернівецька ОБД
Зам. № 2

3. 3
У січні 2024 р. виповнюється 165 років від дня народження
Степана Йосиповича Смаль-Стоцького – визначного вченого-
мовознавця, історика, педагога, політика і громадського діяча,
академіка-фундатора Української академії наук, професора
університету в Чернівцях (1885–1914 рр.) та Українського вільного
університету в Празі (1921–1937 рр.). Уже за життя С. Смаль-
Стоцького величали батьком, пробудником, творцем українського
національного відродження на Буковині. Жодної суттєвої події в
суспільному житті краю того часу не обходилося без його активної
участі. Він започаткував багато добрих справ, які й через
десятиліття згадувалися з вдячністю по селах Буковини.
Про Степана Смаль-Стоцького сучасне покоління молодих
українців не знає нічого або майже нічого. Галичанин за місцем
народження, буковинець – за часом найвищого розквіту свого
педагогічного, наукового й організаторського таланту, український
професор на еміграції – в останнє двадцятиріччя свого життя був
особистістю такого могутнього духа, яким доля не часто обдаровує
наш народ.
Народився Степан Смаль-Стоцький в с. Немилів Радехівського
повіту Галичини 9 січня 1859 р. Його рідні були селянами
середнього достатку – він вийшов «з-під селянської стріхи».
Батько Йосип пізніше став місцевим дяком. Мати Катерина
померла, коли Степанові було 3 роки. Дитяче виховання хлопчика
було традиційне для тогочасної Галичини. Велику роль у ньому
відігравали бабуся і дідусь по батьковій лінії. І дідусь, і батько
Смаль-Стоцького дуже шанобливо ставились до освіти, до
церковної книги. І з цієї поваги вони дали можливість своїй дитині
учитися: у 6 років Степан вступив до місцевої школи, а потім
продовжив навчання у тривіальній початковій школі Радехова.
Після цього його віддали до бурси при Ставропігійському інституті
у Львові, де він у 1869 р. закінчив нормальну початкову школу та
вступив до Академічної гімназії. Навчаючись у гімназії (спочатку
Академічній, а потім Другій німецькій), С. Смаль-Стоцький брав
участь у роботі учнівських гуртків, а в 1876 р. став одним із

4. 4
засновників товариства, яке взяло на себе видання бібліотеки творів
українських письменників.
У 1878 р. С. Смаль-Стоцький вступив на філософський
факультет Чернівецького університету. І з цього часу аж до початку
Першої світової війни його діяльність пов’язана з Буковиною. Він
слухав лекції І. Онишкевича (який з 1877 р. став професором
української мови та літератури у Чернівецькому університеті), О.
Калужняцького, очолював українське студентське товариство
«Союз», яке в цей час значно активізувало діяльність. Будучи
студентом, опублікував в газеті «Діло» свою першу публіцистичну
статтю, закликаючи інтелігенцію рішучіше брати на себе
керівництво національним рухом.
Після закінчення Чернівецького університету С. Смаль-
Стоцький продовжив навчання у Віденському університеті – тут,
успішно навчаючись, склав докторат під керівництвом найбільшого
тодішнього авторитета у славістиці Франца Міклошича. Мабуть,
міг би залишитися у Відні працювати, робити там наукову кар’єру
– бути успішним. Але він повернувся до Чернівецького
університету, який свого часу закінчив. І, побачивши, на якому
низькому рівні національної свідомості перебуває на Буковині
народ – русини-українці, які тоді були упосліджені економічно й
культурно – у мові, шкільництві, Смаль-Стоцький узявся своєю
працею заповнити всі ті культурні прогалини, які утворилися
внаслідок складних історичних і політичних обставин.
У 1892 р. він став депутатом Буковинського сейму. На цій
посаді залишався до 1912 р. З 1911 р. по 1918 р. – депутат
австрійського парламенту. Водночас активно працює в органах
місцевого самоврядування. За ініціативою С. Смаль-Стоцького в
цей час у буковинському краї були створені десятки сільських
читалень, відкриті нові початкові школи, гімназії, спеціальні
училища з українською мовою навчання. По всій Буковині
виникали селянські каси, які мали на меті допомогти селянам
вибратися з непростого економічного становища.

5. 5
Особливо великий вплив на громадські справи С. Смаль-
Стоцький мав у 1904–1912 рр., коли виконував повноваження
заступника маршалка крайового сейму. Він був одним із
засновників першої української політичної партії краю
«Національна рада русинів на Буковині», редагував газету
«Хлібороб», журнал «Руська школа», співпрацював з газетами
«Буковина», «Руська рада», «Україна» тощо.
Події 1 листопада 1918 р. у Львові та проголошення
Західноукраїнської Народної Республіки застали Смаль-Стоцького
у Відні, куди він незадовго до цього виїхав. Його було включено до
уряду щойно утвореної держави, за ним зарезервовано місце
народного секретаря у справах освіти. Цю посаду він так і не
обійняв (тимчасово обов’язки виконував О. Барвінський),
залишаючись у Відні. Тут він деякий час очолював військове
представництво ЗУНР і опублікував звернення до всіх українських
вояків, яким повідомляв про створення української національної
армії та про умови вступу до її лав українців і чужинців. Та вже 19
грудня 1918 р. керівництво Західно-Української Народної
Республіки призначило С. Смаль-Стоцького послом у Празі.
Дипломатичну місію він очолював до 9 вересня 1921 р., після чого
здав свої повноваження представникові УНР, а сам працював у ролі
радника.
У Празі С. Смаль-Стоцький дістав можливість продовжити
свою професорсько-викладацьку та наукову діяльність. Це сталося
завдяки заснуванню українського університету в столиці Чесько-
Словацької республіки, де він взяв активну участь у його роботі.
Однак, чи не найбільше тішило його, як і давніше, дослідження
творчості Т. Шевченка. В еміграції С. Смаль-Стоцький
небезпідставно вважався одним із найкращих знавців цієї тематики.
Ще одна справа, якій вчений віддав чимало сил в останні роки
життя, це товариство «Музей Визвольної Боротьби України».
Опис життя С. Смаль-Стоцького був би неповним без згадки
про його широку педагогічну діяльність. Аж до 1937 р., тобто
маючи 78 років, він продовжував викладати в Українському

6. 6
Вільному Університеті у Празі. Стан здоров’я не дозволив
продовжити викладати в наступному році, але його було обрано
почесним професором цього навчального закладу. Він мав чимало
талановитих учнів, які продовжили наукову розробку питань
українського мовознавства та літературознавства.
Перебуваючи в еміграції, ніколи не полишав думки про
повернення до України, й, зокрема, на Буковину. Він стежив за тим,
як розгорталися події в краї. Підтримував стосунки з газетами
«Рідний край» і «Час», висловлював сподівання, що, незважаючи на
зміну обставин, український народ знову підніметься й заявить про
свої права на повний голос. У листі до В. Королів-Старого в грудні
1928 р. Смаль-Стоцький писав: «…от гадав я, що моя праця на
Буковині марно пропала, а тимчасом бачу, що на Буковині,
приголомшеній новими панами, посіяний мною засів сходить.
Ледви там трохи полегшало, а народ зрушився. Вже й щоденник
«Час» виходить, народ жадав українських шкіл, починається
наново рух читальняний, вже мої давні мужицькі приятелі пишуть
листи і виходить, що я таки недарма працював. Тішуся тим
невимовно».
Однак надіям повернутися в рідну Україну не судилося
збутися. 20 серпня 1938 р. українське громадянство Праги
прощалося зі С. Смаль-Стоцьким. Прибуло чимало представників
різних українських товариств, зокрема й представники з Буковини
О. Безпалко та В. Орелецький. Домовину встановили в тимчасовій
гробниці на Ольшанському кладовищі. 30 вересня 1938 р. відбулось
перепоховання в Кракові. Останнє пристановище Степан
Йосипович знайшов біля своєї дружини, як і заповідав.
Степан Смаль-Стоцький прожив довге, сповнене подій і
плідної праці життя. Вже в гімназії та в роки навчання в
університеті він визначився в багатьох своїх уподобаннях,
покликаннях, поглядах на суспільні справи та наукову діяльність.
Але все життя – був у пошуку, невгамовно розширяв сферу своєї
діяльності, переходячи від однієї виконаної справи до іншої й
думаючи про майбутнє.

7. 7
Історія життя Смаль-Стоцького склалася так, що йому не
довелось працювати в академічних інституціях Києва, мати
більший вплив на наукове життя, але його постать в українській
культурі – це постать загальнонаціонального рівня. Його внесок у
розвиток нашої культури виявляється хоча б у тому, що завдяки
Степанові Смаль-Стоцькому сучасні шкільні підручники з
української мови з’явилися на грунті, який закладав він. На них
виховані цілі покоління українців.
А ось витоки цієї методики викладання української мови
пов’язані з діяльністю вченого – і як університетського професора, і
як автора шкільної граматики. Бо саме він створив терміни, які
сьогодні знає кожен школяр – однина, множина, іменник,
прикметник, займенник, дієслово, прикладка та ін. Він обстоював
думку про те, що методика викладання рідної мови має бути
інакшою, ніж методика викладання чужих мов…
Завдяки його підручнику «Руска граматика» (себто, шкільній
граматиці української мови) фонетичні засади українського
правопису здобули офіційне визнання, а згодом стали основою для
вироблення загальноукраїнських правописних норм. Видання цього
підручника – революційний крок у викладанні української мови.
Саме підручник Смаль-Стоцького запроваджував у школі вивчення
української мови на основі фонетичного правопису, тобто
правопису, основною засадою якого було: пиши так, як чуєш, як це
відповідає природній українській вимові.
Але найважливішу роль «Руска граматика» відіграла в мовно-
культурному єднанні українців, в усвідомленні того, що українці,
які живуть у межах Австро-Угорщини, і українці, які живуть у
межах російської держави – це один народ. Застосування саме
цього принципу дозволило українцям побачити, що, незважаючи на
те, що вони розділені кордоном між двома державами, вони
розмовляють однією мовою з невеликими діалектними
відмінностями. У створенні шкільного підручника був великий
патріотичний чин самого С. Смаль-Стоцького, реалізація науково-

8. 8
обгрунтованої методики навчання рідної мови і, звичайно, його
обов’язок перед рідним народом, із якого він вийшов.
Не може не викликати захоплення та велика енергія, та
невгамовність, з якою він об’їжджав села, зустрічався з селянами,
засновував читальні, райфайзенські каси, інші товариства. А яку
боротьбу він вів у Буковинському сеймі, в державних громадських
організаціях! Скільки потрібно було сили та волі, щоб не
відступитися, не піддатись омані заспокійливих обіцянок і
неухильно продовжувати справу всього свого життя! Де тільки міг,
він обстоював інтереси селян, добре знаючи їхнє життя, потреби,
психологію. Але свою місію вбачав не в тому, щоб підбурювати
селян і розпалювати в них звірину ненависть (хоча були випадки,
коли його звинувачували саме у цьому), а в тому, щоб зробити
селян економічно й політично сильними, національно свідомими,
навчити їх захищати себе, використовувати існуюче законодавство
для поліпшення свого становища та введення реформ на свою
користь.
Він не прагнув якихось нездійсненних проєктів, не вірив у
всілякі утопії, якими така багата була Європа кінця XIX ‒ початку
XX ст., а був переконаний, що постійна, цілеспрямована робота на
народній ниві дасть свої плоди раніше чи пізніше. Саме це він
називав «реальною політикою», до якої закликав усіх, кому не
байдужою була доля українців як нації.
Де можна було, Степан Йосипович ішов на компроміси, вмів
залучати на свій бік навіть тих, хто займав абсолютно ворожу
позицію. Однак там, де це було необхідно, ставав принциповим,
відстоював твердо свою точку зору. Особливо небезпечним вважав
поступки в національній справі взамін за якісь політичні чи
культурні здобутки. Ніколи не визнавав можливим союз із
москвофілами, в яких убачав найголовнішу небезпеку, що
гальмувала становлення національної свідомості буковинців. Із
москвофільством боровся все своє життя, викриваючи хибність
його як з наукової, так і практичної сторони.

9. 9
Слід відзначити особливе політичне чуття у С. Смаль-
Стоцького, вміння побачити те найважливіше, що потрібно було в
конкретних умовах суспільного життя, виступати з актуальними
пропозиціями та ініціативами, а потім – що головне – добиватися
послідовного їх виконання. Він був природженим, талановитим
політиком, яких не так уже й багато мали українці Австро-
Угорщини.
Для С. Смаль-Стоцького ще з юнацьких часів ідеалом була
вільна незалежна Україна. Він часто в своїх виступах любив робити
екскурси в історію, в часи української державності. Для нього
ніколи не було сумнівів у майбутній єдності українських земель,
подоланні принизливого становища бездержавності.
Він завжди виступав за якомога ширші стосунки буковинців із
галичанами, закарпатцями, наддніпрянцями й сам підтримував
якнайширші контакти. В цьому плані важливою була його боротьба
проти буковинського автохтонства, як одного з проявів низької
свідомості частини українців краю й дуже небезпечної суспільної
тенденції. Як перший етап на шляху до становлення єдиної
української держави С. Смаль-Стоцький відстоював ідею
об’єднання всіх областей Австро-Угорщини, заселених українцями,
й надання їм широкої автономії в межах монархії Габсбургів.
Реалістом був С. Смаль-Стоцький і в національному питанні.
Він, як ніхто інший, твердо й послідовно дбав про національні
інтереси українців, але завжди наголошував, що прагне добиватися
цього не за рахунок інших народів і не за рахунок розпалювання
ворожнечі між людьми різних національностей.
На еміграції він став своєрідною живою легендою
національного руху, на його відданості Україні, народові
виховувалися молоді покоління. Але й тут, уже в поважному віці,
він робив усе, що міг для добра своєї Вітчизни, не припиняючи
громадської діяльності, до останніх днів не перестаючи вірити в
краще майбутнє свого народу.
Як учений, С. Смаль-Стоцький завжди йшов своїми, ніким не
торованими дорогами. Його праці мають самобутній і оригінальний

10. 10
характер. Їх не можна сплутати з іншими, вони вирізняються своєю
полемічністю, в них присутня постійна боротьба за істину,
вияснення нового й розвінчування хибного.
Не всі наукові погляди Степана Йосиповича витримали
перевірку часом, багато в чому він помилявся. Але це не
применшує того, що він зробив. С. Смаль-Стоцький посів своє
місце в українській науці. Збагатив її мовознавчими,
літературознавчими, історичними працями, які не втратили свого
значення й у наш час. Як О. Огоновський довів своєю «Історією
української літератури» її самостійність і самодостатність, а М.
Грушевський – історію українського народу, так С. Смаль-
Стоцький у мовознавстві домігся «визволення» усамітнення
української мови.
Шлях, яким він йшов до свого визнання, був важким. У
метафорах того часу це прямо так і називалося: «Не було такого
болота, яким би не обкидали професора Смаль-Стоцького ті люди і
ті діячі, які не хотіли поширення освіти серед українців, які
перешкоджали його діяльності, коли він писав науково-популярні
брошурки для селян…». Адже він працював не тільки як філолог.
Якби він працював тільки як філолог, набагато більше зробив би у
науці. Однак був змушений працювати на всіх ділянках, де справді
бракувало сил інтелігенції. І філолог тоді був таким інтелігентом,
який заповнював прогалини в економіці, політиці.
Цікаво почитати, як він писав про себе і діячів свого покоління
у спогадах «Моя політика» та інших спогадах, які вийшли перед
Першою світовою війною: «… ніхто їх не кликав до тієї праці,
ніхто не спонукав, ніхто їх за це не агітував». Тобто покоління
інтелігентів, до яких належав С. Смаль-Стоцький, не було
частиною державного механізму, точніше, механізму державної
служби. Це були типові люди громадянського суспільства, якого в
нас, на жаль, ще досі не створено. А С. Смаль-Стоцький, який
народився понад 160 років тому, такою людиною був. Він
почувався громадянином, який має працювати для суспільства, і
сам обирав пріоритети – те, що йшло від душі, від переконання

11. 11
зробити щось для людей, які перебувають у гіршому становищі,
ніж ти. Все своє життя вчений і політик віддав одній меті –
служінню Україні.
Список використаних джерел
 Акатріні В. Історичне краєзнавство на Буковині кінець ХVІІ -
початок ХХ ст. : [С. Смаль-Стоцький] / Володимир Акатріні //
Буковинський журнал. – 2012. – № 2. – С. 151-157. – Бібліогр. : с.
157.
 Бабич Н. 15 не останніх із могікан : педагоги і вчені Буковини
другої половини ХІХ–початку ХХ століття : науковий нарис. –
Чернівці : Букрек, 2010. – 320 с. – Про Смаль-Стоцького, с. 181-190,
221-233, 256.
 Богайчук М. Смаль-Стоцький Степан Йосипович // Література і
мистецтво Буковини в іменах. – Чернівці : Букрек, 2005. – С. 252-
253.
 Вишневська М. Пам'ятаймо своїх світочів : [про Степана Смаль-
Стоцького] / Вишневська, Марія // Буковинське віче. – 2017. – №
28, 24 серп. – С. 2.
 Добржанський О., Старик В. Бажаємо до України / О.
Добржанський, В. Старик. – Одеса : Маяк, 2008. – 1168 с. – Про
Смаль-Стоцького, С. 13, 650, 689-691.
 Доманицький В. Про Буковину та життя буковинських
українців / Василь Доманицький. – Чернівці : Зелена Буковина,
2004. – 76 с. – Буковинська минувшина.
 Мельничук Б. Степан Смаль-Стоцький // Письменники
Буковини другої половини ХІХ – першої половини ХХ століття :
хрестоматія; ч. 1. – Чернівці : Прут, 2001. – С. 762-770.
 Мельничук Я. Ольга Кобилянська у взаєминах зі С. Смаль-
Стоцьким і В. Сімовичем // 20 есеїв про Ольгу Кобилянську та її
поціновувачів. – Чернівці : Букрек. 2014. – С. 28-44.
 Пенішкевич О. І. Роль Степана Смаль-Стоцького у розвитку
національної освіти краю // Розвиток українського шкільництва
на Буковині (ХVІІІ –початок ХХ ст.). – Чернівці : Рута, 2002.– С.
326-340.
 Смаль-Стоцький С. О. // Чернівецький університет (1875-2000) :
бібліогр. покажчик. – Чернівці, 2000. – С. 32.

12. 12
 Смаль-Стоцький Степан Йосипович (1859-1938) // Україна в
житті 500 наших предків. – Київ : Тендер, 2013. – С. 95.
 Смаль-Стоцький Степан Йосипович: мовознавець, педагог,
політичний, громадський і культурно-освітній діяч //
Українська педагогіка в персоналіях. У двох кн. Кн. друга. ХХ
століття. – Київ : Либідь, 2005. – С.123-127. – Бібліогр. : с. 563-583.
 Степан Смаль-Стоцький (1859-1938) : вчений, педагог,
громадсько-політичний діяч / автор - упорядник Павлюк О. М. //
Буковина. Визначні постаті : 1774-1918 : (біографічний довідник). –
Чернівці : Золоті литаври, 2000. – С. 103-105. – Бібліогр. : С. 105.
 Степан Смаль-Стоцький: вчений, філолог: 80 років з дня
смерті // Пам’ятаймо! Знаменні та пам’ятні дати Буковини в 2018
році : бібліографічний покажчик. – Чернівці, 2017. – С. 102-103. –
Бібліогр. : C. 103.
 Степан Смаль-Стоцький: філолог, культурно-громадський
діяч: 160 років від дня народження // Пам’ятаймо! Знаменні та
пам’ятні дати Буковини в 2019 році : бібліографічний покажчик. –
Чернівці, 2018. – С. 9-10. – Бібліогр. : C. 10.
 Яремко О. Участь Степана Смаль-Стоцького у діяльності
українських політичних партій Буковини 1905-1914 рр. / Оксана
Яремко // Освіта Буковини. – 2018. – № 42, 1 листоп. – С. 7.

13. 13

14. 14
58000 м. Чернівці, вул. Шевченка, 29
тел.: (0372) 52-21-23, 52-60-41
сайт: http://bukovinchiki.cv.ua
блог: http://children29.blogspot.com
e–mail: childlibbuk@ukr.net