Фольклор України

1. СИРІТСЬКІ І ВДОВИННІ
ПІСНІ
Підготували:
студентки групи ПО-41
Капітула Аліна
Костюкович Лілія

2.  Народний фольклор об’єднує велику
кількість пісенних творів, які українці здавна
виконували під акомпанемент якогось
музичного інструменту чи без музичного
супроводу.
 “Пісня – невеликий ліричний вірш, що
виконується співом. Може супроводжуватися
музичним акомпанементом, танцями”
(Загальна енциклопедія).
 Традиційною є класифікація українських
народних пісень за жанрами.

3. Різновиди народних пісень
 Соціально-побутові пісні - це великий блок епічних народно-
пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних
соціальних груп населення, про їхню історичну роль у
становленні та розвитку українського суспільства, у
формуванні національних норм етики й моралі, а також про
гірку долю простого люду, соціальну нерівність; громадські,
родинні, побутові конфлікти. Найчастіше, соціально-побутові
пісні поділяють за такими критеріями: тематика, цикли,
жанри. За тематичними і жанровими ознаками соціально-
побутову фольклористику розділяють на такі цикли пісень:
козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські),
бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі,
наймитські, родинні, сирітські.
 Пісні родинно-побутові відображають почуття, переживання,
думки людини, пов’язані з її особистим життям, подіями в
сім’ї, родинними стосунками. Родинно-побутові пісні також
мають свої класифікаційні домінанти: тематика, зміст. За
тематикою вони поділяються на три групи: пісні про кохання;
пісні про сімейне життя (родинні стосунки), пісні про трагічні
сімейні обставини (вдовині, сирітські).

4. Настрої народних пісень
 Найпопулярніші два настрої пісень: журливі та
жартівливі. Жартівливі пісні виконувалися на
весіллях та забавах, де не виконувалися
трагічні пісні. Серед журливих пісень знаходимо
велику кількість пісень: історичних, побутових,
пісні про нерозділене кохання, про пияцтво у
родині. Головна риса журливих пісень –
трагізм, драматизм ситуації; велике
особисте горе людини та цілого народу. Серед
журливих, драматичних пісень окрему групу
становлять сирітські та вдовині пісні.
 Сирітські пісні – пісні про трагічні сімейні
обставини, пов’язані із втратою членів сім’ї
(матері чи батька). Сирітські пісні об’єднуються
у групи, цикли, види.

5. Тематика сирітських пісень
 Сирітські пісні характеризуються великим сумом, трагізмом. У
сирітських піснях співчутливий український народ оплакував нелегку
долю сироти, що з дитинства поневірялась поміж чужих людей, у
наймах. Сирітські пісні мають свої образи, порівняння – сирітство як
лиха година:
Та немає гірш нікому,
Що ніхто не пригорне
Як тій сиротині,
При лихій годині.
 Тема вбогості сироти була досить актуальною. Навіть якщо у
сироти і були якісь далекі родичі, вони часто відрікались від неї
через її убогість:
Як у сироти пшениця родила,
Тоді сироту родина любила.
А як у сироти кукіль уродився,
Тоді од сироти весь рід одступився.

6.  Популярним мотивом сирітських пісень були весільні пісні. Дівчина-сирота не могла вийти
заміж за того, кого кохала, бо не мала приданого. Тому навіть у весільному обряді
зустрічаються голосіння за сиротою, яку видають заміж чужі люди.
 Нелегким було життя вдовиного сина, якому доводилося змолоду важко працювати, щоб
забезпечити себе та стару матір. Великим горем була самотність, а також образи від
навколишніх:
Ой матусенько моя, та коли б же ти знала.
Як на мому серденьку та досадонька стала:
Що то за причина, що я сиротина,
Як у чистому полі та сухая билина.
Що вітер повіває, гілку похиляє,
Да горенько в світі жити, що всяк обижає.
 У цих піснях виникає образ билини в полі, яку вітер ламає, тоненької очеретини, що
гнеться від життєвої бурі. Пестливі слова «матусенько», «досадонька», «серденько»,
«горенько» вживаються з метою викликати у слухачів співчуття до сироти, підкреслити
трагічність і безвихідь сирітського життя.
 У цих творах мотив розмови сироти із померлими батьками перегукується з елементами
культу землі. Інколи уявний діалог з землею набуває форми замовляння. Важливе
голосіння-просьба сироти до матері-землі про смерть, щоб з’єднатися зі своїми
померлими батьками і не страждати від образ злих людей:
Земле ж моя мать сирая!
Прийняла ж ти отця й неньку,
Прийми й мене молоденьку.
 Тут нерідко трапляються вкраплення міфологічних мотивів, а особливо поганських
вірувань:
Коли б знала я, відала,
І ніченьки доточила,
То я б в зорі ключі взяла
І з ненькою говорила...

7. Лірництво як явище
 Великою популярністю та авторитетом у народі
користувалися народні співці – бандуристи, кобзарі,
лірники. Як правило, це були духовно-моральні
авторитети, які мандрували від села до села, від
міста до міста і поширювали інформацію про
відомих людей, а також закликали народ до
співчуття. Кобзарі були сліпими козаками, які
втратили зір в неволі, поширеними на Лівобережжі.
На Заході були поширеними лірники – обдаровані
сліпі старці. Лірники були настільки поширеними, що
лірництво стало явищем української культури.
Дослідник Г. Лозко вважає, що «лірництво - складне
і багатозначне явище, що поєднує релігію,
філософію, мораль і традицію та врешті решт
відображує певний рівень культури як засіб
взаємовідносин між людьми, їх душевну і духовну
орієнтацію. Лірники або так звані старці, діди - були
надзвичайно типовим явищем для України, що
асимілює в собі особливості образної уяви прадавніх
часів (архетип "мудрого" старця) і вияву релігійної
набожності, прихильності українців до християнської
віри.

8. Лірницький репертуар
 Велике місце в репертуарі лірників посідали тужливі пісні про важку
сирітську долю. Вони були розраховані на те, щоб розжалобити
слухачів, нагадати їм про божу кару, якщо вони не будуть шанувати
бога і забуватимуть про калік перехожих. Цю особливість репертуару
лірника відзначив і М. В. Лисенко. Думи, історичні, жартівливі й
танцювальні пісні, що становили основу репертуару бандуристів,
лірники виконували дуже рідко.
 Лірники здебільшого співали релігійні та релігійно-моралістичні пісні,
почасти — жартівливо-сатиричні, рідше — історичні.
 Лірники створили оригінальне явище української культури – лірництво.
 Лірники, описуючи, що чекає грішників і праведників, які муки перших і
яке щасливе життя останніх, змальовуючи ненормальне суспільне й
родинне життя, лихі стосунки чоловіка й жінки, батьків з дітьми, дітей
між собою, ворогування сусідів, гірке життя сироти в мачухи, справляли
сильне враження на своїх численних слухачів, які тамували подих,
устромивши очі в лірника або в простір, тільки час від часу було чути
зітхання й видко сльози на очах. Є. Сіцінський писав, що "... достатньо
було на якому-небудь відпуску-ярмарку, достатньо раз побачити юрбу
селян, що стоїть біля співаючого лірника, щоб зрозуміти, на скільки ці
бідні тілом, але багаті духом лірники, володіють душею простолюдина.
Пісні про Лазаря, про Сироту, про Допомогу вдовицям, Святителя
Миколая заступника, прямо проникають в душу селянина.

9. “Сирітка”
 Система жанрових трансформацій лірницького наспіву "Сирітка" в своїй
різноманітності виявляє інтегральну панораму основних жанрових різновидів
лірницького репертуару, а саме: псальму, сирітський плач, епічну рецитацію з
ознаками думи, баладу й побутову пісню. Відповідно виявляється еволюція
стилістичних характеристик від мелодичної декламації до кантилени. В цих
модифікаціях простежується спорідненість із різними часовими пластами, що
характеризують в цілому динаміку історичного розвитку лірницької традиції від
періоду середньовічної Русі (духовна пісня-псальма), через добу козаччини (епос)
із впливом кантової культури бароко, нарешті з новітньою формацією (побутова
лірика). В просторовому вимірі регіони Західної України зберігають ознаки давньої
традиції з тяжінням до епосу й псальми, що подекуди в сучасному побутуванні
наближаються до співанки. В Центральних регіонах переважає баладний стиль
відтворення лірницької "Сирітки". Натомість на Лівобережжі в сучасному
автентичному виконавстві даний наспів перетворюється на суцільну лірику.
 Маючи великий потенціал до розкриття сфери людського співчуття і душевних
емоцій пісня "Сирітка" залишається досить популярною в сучасній фольклорній
традиції здебільшого серед жіноцтва та еволюціонує в бік ліризації і насичення її
домінантними рисами ліричних побутових жанрів, особливо в багатоголосному
виконанні. Проте в лірницькому середовищі цей наспів добре зберігся і
законсервувався в часовому вимірі української епічної традиції із своєю
специфічною детермінованою виконавською манерою, яка наслідується і
відтворюється представниками нової хвилі відродження лірницької традиції на
рівні сучасної наукової виконавської реконструкції.

10. Ой ішла сирітка
Та й стала плакати.
Здибав її старець,
Став її питати:
– Куди йдеш, сирітко?
Вернися додому,
Бо далеко зайдеш,
Мамуні не знайдеш.
Бо твоя мамуня –
На високій горі,
На високій горі,
У глибокім гробі.
Вернися, сирітко,
Вернися додому,
Хай тобі мачуха
Та й змиє голову.
Хай тобі мачуха
Головоньку змиє,
Хай тобі мачуха
Сорочку пошиє.
– Ще мені мачуха
Головки не мила,
Вже мене мачуха
Не раз, не два била.
Ще мені мачуха
Сорочки не дала,
Вже мене мачуха
Навіки прокляла.
Ходить по вулиці,
Тяжко проклинає,
Лихими словами
Маму споминає.