Видатні вчені –географи України
Вернадський Володимир Іванович
(1863—1945) — натураліст, мінералог і
кристалограф, мислитель і громадський
діяч. Перший президент Академії наук
України.
Володимир Іванович є
основоположником комплексу сучасних
наук про Землю — геохімії, біогеохімії,
радіогеології, гідрогеології.
Рудницький Степан Львович (1877—
1937) — академік АН України,
географ широкого профілю,
дослідник-геоморфолог.
С. Л. Рудницький брав участь у
підготовці й виданні шкільної
літератури з географії, розробляв
географічні карти.
2.
Софі́я Фе́дорівна
Ру́сова(уроджена Ліндфорс; 1856 -
1940
український педагог ,прозаїк,
літературознавець і громадська
діячка,. Найважливіші праці:
«Початкова географія».-
СПб,1911.«Методика початкової
географії». — К.: Українська
школа, 1918.«Дидактика»
«Сучасні течії в новій
педагогіці» «Роль жінки в
дошкільному вихованні»
Миха́йло Іва́нович Туган-
Барановський 1865-1919—
видатний український і
російський економіст. Перший
економіст ,східноєвропеєць,
наукові теорії якого визнали
зарубіжні вчені різних шкіл і
напрямків; один із найкращих
знавців кон'юнктурних
економічних циклів, автор
численних праць про теорію
вартості, розподілу суспільного
доходу, історію господарського
розвитку та кооперативних основ
господарської діяльності.
3.
Воблий КостянтинГригорович (1876—
1947) — статистик, відомий дослідник
з питань економічної географії
України, дійсний член і віце-
президент Академії наук України.
К. Воблий — автор численних робіт з
питань економіки і статистикиУ 1922
р. він написав один із перших
підручників з економічної географії
України, який витримав п’ять видань.
Докучаєв Василь Васильович
(1846—1903) — учений-
натураліст, ґрунтознавець,
географ. Василь Васильович
заклав основи комплексного
вивчення біосфери, створив
першу у світі класифікацію
ґрунтів і відкрив основні закони
географії ґрунтів,
започаткувавши тим самим нову
науку — ґрунтознавство. В. В.
Докучаєв був не лише видатним
ученим і чудовим педагогом, але й
справжнім громадянином своєї
країни.
4.
Тутковський Павло Аполлонович
(1858—1930)— геолог, дійсний
член Академії наук України
Він проводив геологічні й
геоморфологічні дослідження в
Поліссі. Важливий внесок зробив
П. Тутковський у вивчення
геоморфологічної будови України
й особливо Полісся. Йому
належить перший підручник
«Загальне землезнавство» (1927)
українською мовою.
Борис Ізмаїлович
Срезневський (1857-1934) —
російський і
український метеоролог і
кліматолог організатор
метеорологічної служби в Україні,
директор Київської
метеорологічної обсерваторії
засновник геофізичної комісії
(згодом кафедра геофізики) АН
УРСР, кафедри
сільськогосподарської метрології
при Народному комісаріаті освіти
УРСР, ряду періодичних
українських метеорологічних
наукових видань.
5.
Чубинський ПавлоПлатонович
(1839—1884) — етнограф,
краєзнавець. видав фундаментальний
збірник «Праці етнографічно-
статистичної експедиції в західно-
російський край» у семи томах. У цій
праці міститься багатий матеріал про
фольклор й говірки українців. П. П.
Чубинський був прихильником
національного відродження України,
автором офіційно визнаного
українського національного гімну
«Ще не вмерла Україна», що був
надрукований у львівському часописі
«Мета» в 1863 р. і покладений на
музику композитором Михайлом
Вербицьким.
Кубійович Володимир Михайлович
(1900—1985) — загальновідомий
географ, демограф і картограф
був співавтором
фундаментальних праць «Атлас
України і сумежних країв» (1937),
«Географія українських і
сумежних земель» (1938). У 40-х
роках виїхав за кордон, де за його
ініціативи у Франції було
створено десятитомне видання —
«Енциклопедія українознавства»
(1955—1995).
6.
Діброва ОлексійТимофійович
(1904—1974) — автор праць з
географії України. Працював у
вузах Харкова, Києва,
Ленінграда. В 1944—1956 роках
завідував кафедрою економічної
географії Київського
педагогічного інституту, а в
період з 1959 по 1974 р.—
кафедрою економічної географії
Київського університету. Автор
підручників з географії України
для середніх шкіл і вузів.
Дмитрієв Микола Ізмаїлович
(1886—1957) — відомий фізико-
географ та геоморфолог. Понад 40
років працював у Харківському
університеті. У 1943—1957 роках
завідував кафедрою регіональної
фізичної географії Харківського
університету і одночасно вів
дослідження в Українському
науково-дослідному інституті
географії і картографії. Став
визнаним спеціалістом з географії
рельєфу України,
геоморфологічного районування,
географії антропогену, лесових
відкладів.