вороницька історія закладу

1. 1
Тема: Історія та традиції ДПТНЗ «Рівненський центр ПТО сервісу та дизайну».
Мета: ознайомити учнів з історією та традиціями навчального закладу; виховувати почуття
гордості за альма-матер; розвивати пізнавальну діяльність учнів.
Обладнання: фільм про навчальний заклад, фотоматеріали.
Учасники: двоє ведучих учнів,три ветерани навчального закладу, які трудяться в ньому, двоє
гостей, мама одного з учнів.
На екранах фільм про навчальний заклад, після нього на екрані текст «Чи знаєте ви…».

2. 2
Чи знаєте ви:
 що за 50 років назва нашого навчального закладу змінювалась сім разів:
1961 р. - ТУ-17;
1963 р. - ПТУ -39;
1965 р. - ПТУ-13;
1970 р. - ПТУ 5;
1982 р. - СПТУ-5;
2005 р. - Рівненський професійний ліцей сфери побуту;
2009 р. - ДПТНЗ «Рівненський центр ПТО сервісу та дизайну»
 що за 50 років навчальним закладом керували:
Белятинський Костянтин Трохимович – з 1961 – 1971 р.р.;
Римар Віра Андріївна – з 1971 – 1985 р.р.;
Семенюк Ярослав Костянтинович – з 1985 – 2010 р.р.;
Назарук Михайло Йосипович – з 2010 року.
 що за 50 років старшими майстрами були:
Іванов Борис Іванович;
Морозов Василь Васильович;
Гомонюк Валентина Михайлівна.
 що наш навчальний заклад підготував 1800 тисяч висококваліфі-
кованих робітників за професіями:
 ткаля;
 прядильниця;
 стрічечниця;
 рівняльниця;
 помічник майстра;
 електрик;
 оператор швейного обладнання;
 кравець;
 закрійний кравець;
 вишивальниця;
 оператор з обробки інформації та програмного забезпечення;
 оператор поштового зв’язку;
 перукар-модельєр;
 флорист.

3. 3
1 ведучий. Добрий день, шановні учні, педагоги та
гості. Вітаємо вас в стінах нашої альма-матер.
2 ведучий. Ми хочемо сьогодні розповісти про нас,
про те,як створювався наш навчальний заклад, яким
він був, хто в ньому працював, яка його історія та які
склалися традиції, адже нам, тобто Центру вже 55-ий
рік!
1 ведучий. А починалося все так… (на екрані фото
дівчини у вінку з льону (фото 1)) «Тихо пливе
блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в
зелених берегах, що хочеться сісти в човен і плисти,» - Фото 1
ці слова Михайла Коцюбинського згадуються, коли бачиш поле квітучого льону. Запрошуємо
на сцену ветерана, нині викладача суспільних предметів Старцеву Тетяну Опанасівну, яка
прийшла працювати у 1973 році.
Ветеран. Серед численних несподіванок і неповторних явищ, що їх дарує нам природа, одне з
наймальовничіших див – це цвітіння льону. Наче озеро блакитне, зорові не ввібрати молодої
безмежної синяви. Таке привабливе поле льону у пору його цвітіння. Здається, небо подарувало
квіточкам свою незрівняну блакитну барву і щедро розлило її навкруги.
Такою споконвіків була картина поліських краєвидів. Жителі Полісся вирощували льон,
переробляли його, пряли і ткали тканину. Урядом держави було прийнято рішення №117 від 21
листопада 1961 року про побудову на північно-західній околиці міста Ровно (саме так
називалося наше місто на той
час) найбільшого в Європі
підприємства з переробки
льону. Одночасно із цехами
будувався і навчальний заклад.
Я прошу до слова одну з
перших майстрів виробничого
навчання Подорожну Ганну
Павлівну:
- Будувався навчальний
заклад одночасно з цехами
льонокомбінату. Першими
Фото 2

4. 4
працівниками були директор Белятинський Костянтин Трохимович та керівних фізвиховання
Тібілов Костянтин Олексійович, саме вони приймали документи майбутніх учнів технічного
училища №17 (така тоді була назва). Першою була набрана група помічників майстрів, це були
юнаки,які відслужили в лавах армії(на екрані фото №2).
Першими майстрами виробничого навчання та викладачами були Винокурова Катерина
Єгорівна, Журавльова Марія Костянтинівна, Панкова Ніна Степанівна та я, нас всіх було
запрошено з сусідньої братерської Білорусі, міста Орщі.
2 ведучий. Я запрошую до слова ветерана Неверковець Зою Антонівну, яка кілька років тому
прийшла на заслужений відпочинок:
- Мистецтво прясти та ткати здавна притаманне українському Поліссю. Не випадково у
багатьох народів світу збереглись легенди та міфи про надприродне виникнення мистецтва
прядіння і ткацтво у давнину називалось мистецтво. Щоб виготовити тканину, необхідно мати
талант художника, вмілі руки майстра, натхнення поета. Такі якості були у дівчат, які прийшли
до училища здобути професію. Я була серед них, відбирали найкращих, адже був великий
конкурс. Навчальний корпус мав лише 6
кабінетів, спортивну залу та їдальню. Ми,
перші учні , допомагали монтувати
обладнання цехів льонокомбінату, а
виробничу практику наша група проходила
в Орщі. Проживали ми в гуртожитку і
настільки були захопленні своїми
майбутніми професіями прядильниць, ткаль
та стрічечниць, що після закінчення дехто
продовжив навчання у Херсонському
технологічному інституті, а потім
повернулись.
1 ведуча. Я надаю слово ветерану
навчального закладу Вороницькій
Валентині Кирилівні:
- Повертатись до рідного дому (а
Центр був, є і буде рідною домівкою нашим
учням) стало гарною традицією. Зоя
Антонівна Неверковець – учениця - майстер
виробничого навчання – викладач
Фото 3

5. 5
спецтехнологій ткацтва;
Левасюк Любов Іванівна –
учениця – прядильниця –
начальних прядильного цеху
льонокомбінату – голова
учнівської профспілки
училища – заступник
директора з виховної роботи;
Гомонюк Валентина
Михайлівна – учениця –
прядильник – старший Фото 4
майстер училища. Це традиція - вчитись і повертатись. Повернулись до нас і Васьковець
Неоніла Федорівна, Курята Ніна Олександрівна, Ковальчук Ольга Василівна, Майструк Микола
Юрійович, Варга Ольга Прохорівна, Білець Інесса Сергіївна, Кирилюк Дмитро Анатолійович,
Новак Марія Ярославівна.
Швидко лине час, зароджуються нові традиції: трудові династії. Нині в стінах Центру мами
мами і доньки: Масевич Ангеліна Іванівна та її донька Струкевич Олена Степанівна – викладач
фізичної культури; майстри виробничого навчання Концемал Галина Євгеніївна та її донька
(наша випускниця 2003 року) Мокрик Ірина Віталіївна, Варга Ольга Прохорівна та її донька
Шевчук Тетяна Анатоліївна.
1 ведуча. Робочий день тоді розпочинався з фіззарядки, адже 240 учениць проживали в
гуртожитку, потім сніданок в їдальні, в той час всі учні перебували на повному державному
утриманні. Ввечері дівчата навчались у вечірній школі. Навантаження велике. Але вчились,
встигали добре засвоїти
робочий прийом
прядильниць, ткаль,
рівничниць, стрічечниць,
отримати атестат про
середню освіту та змістовно
відпочити. Традиційними
були зустрічі з
наставниками(фото №3),
воїнами-визволителями
Фото 5

6. 6
рідного краю від німецько-фашистських загарбників(фото №4 та №5)Я запрошую до слова
Васьковець Неонілу Федорівну – ветерана, нині зав. гуртожитком:
- Тривожна ніч жовтня 1975 року принесла багато тривог. Підземний струмок розмив
фундамент гуртожитка. В аварійному порядку всіх мешканців переселили до спортивної зали.
Базове підприємство льонокомбінат терміново надало допомогу. Для проживання учнів було
виділено один із поверхів робітничого гуртожитка №5 льонокомбінату, а навчальний процес не
зупинявся ні на день. Уроки виробничого навчання проводились безпосередньо в цехах
базового підприємства на діючому обладнанні. Велику допомогу учням надавали наставники.
Кожен другий метр лляної тканини вироблявся вихованками училища та його випускниками.
Дівчата-учениці проходили виробничу практику в цехах базового підприємства, де в
подальшому і працювали, також на Житомирському льонокомбінаті,Чернігівському камвольно-
суконному комбінаті, Рівненській фабриці нетканих матеріалів, Херсонській бавовняній
фабриці, Славутській суконній фабриці, Дарницькому шовковому комбінаті.
2 ведуча. Йшли роки, мінялися назви:
1961 рік – технічне училище №17;
1963 рік – міське професійно-технічне училище №39;
1965 рік – професійно-технічне училище №13;
1970 рік – професійно-технічне училище №5;
1982 рік – середнє професійно-технічне училище №5;
2002 рік – Рівненський професійний ліцей сфери побуту;
2009 рік – державний професійно-технічний заклад «Рівненський центр професійно-технічної
освіти сервісу та дизайну».
Зміни назв не впливають на стабільність благородної мети – навчити людину працювати
виховати особистість, здатну до самореалізації в умовах сучасності. Як дорогоцінний скарб, по
краплині збиралось все краще, що було в роботі,
щоб створити надійний фундамент для
майбутнього.
Завдяки діловій активності «маленької
господині великого дому» другого директора (на
екрані фото №6) Римар Віри Андріївни та
випускниці прядильниці, депутату Верховної Ради
України Гергелюк Домни Калениківни було
позитивно вирішено питання побудови нового
комплексу навчального закладу.
З 1982 року двері новобудови гостинно Фото 6

7. 7
Фото 7 Фото 8
відкрились перед 720 учнями. Вечірню школу вихованці вже не відвідували, оскіьки середню
освіту могли здобувати паралельно з професією. Комплекс вмістив у себе три поверховий
начальний корпус із 20 навчальними кабінетами, виробничі майстерні з діючим ткацьким,
прядильним та мотальним обладнанням, учнівський гуртожиток на 536 місць, адміністративний
корпус з актовою, спортивною залами, їдальнею та бібліотекою з читальною залою.
1 ведуча. В нашому навчальному закладі постійно ведеться пошук попиту на ті чи інші
професії, вводяться ті, які користуються попитом та базуються на знанні сучасної техніки та
технології. З 1973 року стали готувати виробників швейних спеціальностей. Нині Центр навчає
професіям перукаря-модельєра, кравця, кравця-закрійника, кравця-вишивальниці, флориста,
оператора з обробки інформації та програмного забезпечення. З року в рік успішно виконується
план набору. З 1998 року міцні зв’язки підтримує навчальний заклад зі швейним підприємством
м.Простійов Чеської Республіки.
Протягом 54-х років керівництво здійснювали:
з 1961 року – Белятинський Костянтин Трохимович;
з 1971 року – Римар Віра Андріївна;
з 1985 року – Семенюк Ярослав Костянтинович (фото 7);
з 2010 року – Назарук Михайло Йосипович (фото 8).
Всі вони керували та керують оперативно, будучи далекоглядними в складних ситуаціях
буття.

8. 8
2 ведуча. Навчальний процес проводиться за сучасними технологіями з активним
використанням інноваційних форм, які сприяють ефективному володінню професією,
формуванню особистості майбутніх фахівців України. Поряд з базовими та професійними
дисциплінами значна увага приділяється освоєнню комп’ютерних технологій.
Учні навчального закладу неодноразово були переможцями Всеукраїнських та обласних
конкурсів фахової майстерності з професій: закрійник, кравець, вишивальниця. У 1985 році
училище було визнано найкращим серед навчальних закладів України з підготовки
кваліфікованих робітників легкої промисловості республіки. У 1988 році навчальний заклад був
нагороджений почесним призом імені Героя соціалістичної праці ткалі Любові Кондратьєвої, як
переможець республіканського змагання. Цей рік зміцнив імідж нашої альма-матер – ми були
визнані кращими серед навчальних закладів, які здійснювали підготовку молодих робітників
для легкої промисловості колишнього СРСР.
Ми активно співпрацюємо із ЗАТ «Рівне-cтиль», салоном весільної моди «Еліт», ательє
«Залізничник», «Юнона», спільним українсько-німецьким підприємством «Гентрікс-Л»,
фірмою «Міс», «Світанок», «Тотекс» та ін.
Велика родина інженерно-педагогічних працівників та учнівський колектив Центру
слугує прикладом співпраці кількох поколінь з різними світоглядами, уподобаннями, але й
спільною метою – навчити і навчатися, бути справжніми фахівцями своєї справи.
Підготовку майбутніх фахівців здійснює висококваліфікований інженерно-педагогічний
колектив, серед них 6 педагогічних працівників мають педагогічні звання «викладач-
методист», 7 мають педагогічні звання «старший викладач», 18 викладачів мають
кваліфікаційну категорію «спеціаліст вищої категорії», 9 майстрів в/н мають педагогічні звання
«майстер виробничого навчання І категорії», 7 майстрів в/н мають педагогічні звання «майстер
в/н ІІ категорії».
Майбутнього не буде, якщо не знаєш свого минулого. Всі учні з незмінною цікавістю
знайомляться з експонатами музеїв навчального закладу – льону з діючою моделлю ткацького
Фото 9 Фото 10

9. 9
верстата минулого, вишивки та історії навчального закладу.
Гордість педагогів та учнів – учнівська модельна агенція «Стиль і мода» - учасник та
переможець Всеукраїнських та міжрегіональних конкурсів моделей одягу(фото №9 та №10).
Засновник та керівник – майстер виробничого навчання Концемал Галина Євгенівна.
1 ведуча. Я запрошую до слова маму нашої учениці Пацько Тетяну Іванівну:
- Мені дуже приємно знову відчути себе ученицею, адже я навчалась тут, у СПТУ 5 за
професією «кравець», але я знову відчула себе ученицею, бо тут навчалась в групі №10 моя
старша донька Ліля, а зараз навчається професії флориста друга донька Валя. Дуже приємно,
що зберігається і продовжуються славні традиції: туристичний зліт «Золота осінь», виставки
квітів, дарів золотої осені (фото №11, 12).
Фото 11 Фото 12
Дочки розповідають, а я ніби повертаюсь у роки навчання, роки своєї юності.
Я вдячна всьому інженерно-педагогічному колективу за їх працю, за те, що дали та
дають путівку в життя мені і моїм дітям. Низький вам уклін(звучить гімн Центру).

10. 10
Гімн Центру
_________________________________________
Мій рідний Центр - краса дівоча,
Від роду в рід - поліський спів,
І льону синього пророчі
Величні сяйва рушників.
Мій Центр, мій Центр - моя ти доля,
Моя любов, моє життя,
Твоя свіча, як та тополя,
Дорогу стелить в майбуття
Зоря не згасла вечорова.
І учні творять чудеса.
Майстри чаклують диво-слово
І вишивають небеса.
Мій Центр, мій Центр - моя ти доля,
Моя любов, моє життя.
Твоя свіча, як та тополя,
Дорогу стелить в майбуття.
Схиляю голову доземно
Перед добром учителів,
І серце стискується щемно
Від сказаних про тебе слів.
Мій Центр, мій Центр - моя ти доля,
Моя любов, моє життя,
Твоя свіча, як та тополя,
Дорогу стелить в майбуття.