1. Інформаційний листок громадсько-активної школи села Борівка
«Кожен думає про те, щоб змінити світ, але ніхто не думає про те, щоб змінити себе ”
№ 32 січень - лютий 2011 рік
Спільне періодичне народне видання Борівської громади, громадсько активної школи с. Борівка
ШКІЛЬНІ НОВИНИ
Завдяки сприянню депутата
сільської ради Драби Василя
Андрійовича 35 учнів 1-4 класів та
вчителів
Борівської
школи
відвідали 7 січня Національний
цирк міста Києва, а учні 5 – 9 класів
в кількості 30 чоловік відвідали
цирк уже наступного дня.
12 січня в Борівській школі з
ознайомчим
візитом
побували
директор Всеукраїнського фонду
«Крок за кроком» Найда Юлія та
програмний
директор
Ворон
Марина.
12 січня 27 учнів нашої школи
отримали подарунки від Чарівника,
до якого вони зверталися у своїх
листах-проханнях. Чарівниками для
наших дітей стали працівники
Макарівської ДАЇ та Макарівської
служби в справах дітей.
18 січня за участі київської студії
«Продакшен фільм» було знято
документальний
матеріал
про
діяльність
нашої
громадсько
активної школи для популяризації в
Україні та за кордоном.
Учениці нашої школи: Надія
Дубчак
та
Інна Клімук
нагороджені грамотами за ІІ місце в
районному конкурсі
« Чарівна
палітра». МОЛОДЦІ!
11 лютого команда учнів нашої
школи взяли участь в районних
іграх з міні – футболу серед
хлопців. Серед 9 команд наші
хлопчики зайняли 4 місце.
Цього року вперше відбувся
конкурс ім.. Т.Г.Шевченка, в
якому наші учні взяли участь і
Васильчук Вікторія зайняла ІІІ
місце
на
районному
рівні.
ВІТАЄМО!
Ділимось досвідом роботи
Приємно, коли про тебе говорять, але ще більш приємно коли тебе
показують на екрані. Саме до нашої школи завітала знімальна група з
київської кіностудії. Потреба в популяризації розвитку та діяльності
громадсько активних шкіл України сьогодні актуальна. Чому саме вибрали
нашу школу? Невже Борівська школа, наші вчителі, наші учні особливі?
Мабуть так!
Всього вісім років назад, наша школа стала однією із семи на Україні
-громадсько активною. Тоді нас вчили як стати школою з новим обличчям,
ми впевнено переймали досвід інших країн, разом з тим напрацьовували
свій власний досвід. В Україні на даний час існує біля 500 громадсько
активних шкіл. Борівська школа і на сьогоднішній день демонструє нову
якість роботи
в
цьому
напрямку.
Всеукраїнський фонд
«Крок
за
кроком»
запропонував
Борівській
школі та ще двом школам на
Україні – це Полтавській
школі, та одній із шкіл, в
Київській області показати
свої напрацювання, які в
подальшому
будуть
використовуватись як приклад
для інших шкіл в Україні та
демонстрації успішних практик в США.
Ми поетапно відтворили процес створення інформаційного вісника
«Школяр» та його розповсюдження в громаді. Продемонстрували діяльність
«Клубу відродження народних промислів та традицій» і роботу на його базі
гуртків: різьблення, гончарства, печворку, декоративного розпису,
писанкарства. Із задоволенням діти поділились своїми талантами в різних
галузях народного мистецтва та майстерністю створювати зачіски на
перукарському гуртку під керівництвом Грами Н.М.
Багато чудових майстрів є в нашому селі. Вони є постійними гостями
нашої школи, передаючи свій досвід молодому поколінню. Крім того Шупик
М.В. та Шуневич О.О. показали свої творчі майстерні на дому, цим довели
багатство талантів Борівської землі. У виконанні наших славних землячок,
гурту «Борівчанка», пролунали народні пісні. Шквальні оплески присутніх
глядачів були чи не найбільшою нагородою. Найбільше аплодували
присутні за виконання пісні «Наше село». Це підтверджує те, що коли
існуватиме цей гурт, то не забудуться славні традиції нашого села.
Стомлені та виснажені увечері поверталися додому, як знімальна група
так і головні дієві особи нашої школи. Але чи все ми показали. Звичайно ні!
Це була тільки частинка нашої багатогранної діяльності. Попереду ще
багато планів. Ми готові і далі працювати над українською моделлю ГАШ.
Ми твердо знаємо, якщо буде школа то житиме село, будуть берегтися
сільські традиції та звичаї. То заради цього нам варто об’єднуватися і
творити задля майбутнього сільської громади.
Коцюба В.С. директор Борівського НВО

2. Знайомтесь: Васильчук Дмитро
Знак зодіаку Близнюки
Вік 14років 8 місяців
Слово випускнику 2011 року
Життєве кредо: «Вік живи, вік учись»
Дмитре, як ти себе почуваєш в ролі випускника Борівської школи?
В ролі випускника нашої школи я почуваю себе впевненим і відповідальним за те, що я вже
випускник, і усвідомлюю те, що попереду випускні екзамени, тому необхідно все довчити.
Чи траплялись із тобою якісь веселі шкільні пригоди?
Так, на великій перерві трапляється багато цікавих пригод. Всі вони, звичайно пов'язані з
друзями.
Якщо провести умовний рейтинг, якою була п’ятірка твоїх найкращих подій у шкільному
житті?
І. На першому місці будуть екскурсії по Україні: до Севастополя, Ужгорода та Львова.
ІІ. Свято Останнього Дзвоника, тому що після нього весела пора – канікули.
ІІІ. День Вчителя, в цей день вчителі дають можливість старшим учням випробувати себе в ролі
вчителя.
ІV. Новий рік, це веселе свято яке розпочинає різдвяний цикл під час якого я дізнаюся дуже
багато про українські народні традиції.
V. День Захисника Вітчизни, тому що в цей день у школі ми влаштовуємо різні конкурси.
На кого ти хотів би бути схожим?
Я не хотів би бути ні на кого схожим, тому що кожна людина це особистість.
Дмитре, що побажаєш ти нашим школярам на майбутнє.
Учням нашої школи я бажаю наснаги,творчої фантазії, гарних оцінок, які можна заробити
сумлінною працею, а також перемог у обласних та районних конкурсах та олімпіадах! Бережіть
честь школи!
Васильчук Вікторія член мовознавчого гуртка
•
Весела перерва
Дідусь закидає сіно на горище, а малий Дмитрик
спостерігає.
— Дідусю, а що це ви таке робите?
— Заготовляю сіно для корови, щоб узимку вона
мала що їсти.
— А як вона туди залізе? — дивується Дмитрик.
***
— Чому твій маленький братик так кричить? —
запитали Кирила.
— Як же йому не кричати? — дивується той. —
Якби у вас не було ні волосся, ні зубів, коли б ноги
вас не тримали, а руки на слухались, ви б ще не так
кричали!
***
— Тату, сьогодні після обіду ти повинен піти на
маленькі батьківські
збори, — каже Івасик.
— Що це за "маленькі" збори?
— Та... на них будеш тільки ти і наш учитель.
***
Учитель:
— Чому лелеки на зиму летять до Африки?
— Щоб і негри мали дітей.
***
Діалог на іспиті. Вчитель:
- Що таке кінська сила?
Учень:
- Це сила, яку розвиває кінь заввишки один
метр і масою один кілограм.
Учитель:
- Де ж ти бачив такого коня?
Учень:
- А його так просто не побачиш. Він
зберігається в Парижі, в Палаті Мір і Вагів.
***
- Чому ви мені поставили двійку за
контрольну? Невже я зробив багато
помилок?
- Ні, тільки одну. Ти забув шпаргалку в
зошиті, який здав на перевірку.
***
Син каже батькові перд грою у шахи:
- Отже, домовились, той, хто програв, одразу
встає та йде готувати уроки.
Коцюба Алла, учениця 8 класу

3. «Світ не без добрих людей»
Саме в цьому переконалися учні нашої школи під
час зимових канікул. Своїми спогадами поділилися
члени мовознавчого гуртка:
«…Цього року
Дід Мороз був дуже щедрий, тому що подарував
мені багато подарунків і прийшов не лише
додому, а й до школи також. Він приніс білети в
цирк всім учням нашої школи. Це була велика
дуже приємна несподіванка! Я отримала масу
задоволення від цієї поїздки. Там було багато
тварин, акробатів, які ознайомили нас із цікавою
виставою «Золотий ключик». Незабутні враження
справила на нас і дегустація печива «Орео», яким
ми поласували під час антракту. Після вистави ми
трішки помилувалися краєвидами Києва. І вже
тільки після цього повернулися додому з
приємними враженнями і щедрою вдячністю всі
добрим людям, які допомогли Дідусеві Морозу
здійснити цю чудову мрію!
Вікторія Васильчук
І ось ми, глядачі, разом із героями вистави
поринули в чудову казку…
Але всі казки закінчуються… Можливо нам ще
колись посміхнеться удача і ми ще повернемось в
ті чудові місця всією шкільною родиною! Велике
спасибі всім, хто влаштував цю веселу подорож у
казковий світ!»
Олена Кромбет
«…Коли я виросту, я теж буду старатись
допомогти комусь, або зробити комусь хоч щось
приємне. Тому що це людський обов’язок робити
іншим добро. Це ознака людяності! А зараз я
дякую всім Чарівникам, які здійснили бажання
багатьох дітей нашої школи!»
Марія Кириєнко
__________________________________________
« … Після зимових канікул, які я провела дуже
цікаво, зі свіжими спогадами про цирк, я
повернулася знов до навчальних занять, де на нас
чекали подарунки від Доброго Чарівника, який
здивував дітей нашої школи чудовими іграшками
та книжками, а також повернув дітям віру в
чудеса!... Дуже хочу подякувати людям, які
допомагають, роблять приємно іншим і від цього
теж отримують задоволення…»
Тетяна Ошурко
…Нарешті ми в цирку. Як тут чудово, затишно,
приємно, красиво.
Увага!Увага!
Ти активний читач вісника «Школяр»? То саме
тобі стане в пригоді ПОШТОВА СКРИНЬКА. Пиши
нам про все, що тішить, що хвилює.. Про свої
враження від побаченого, прочитаного, почутого…
Наприклад:
Маю думку, що…
Мене турбує...
Допоможіть вирішити проблему…
Ділюся враженнями про…
Хочу запитати про…та ін.
Поспішай! Скринька знаходиться в школі.

4. З
історії мого села
( з історії роду складається історія нашого народу)
Зі спогадів уродженця села Борівка, підполковника у відставці
Забишнього Володимира Костянтиновича - продовження
В 1949 – 50-х роках фільми в селі показували біля нової комори. Це були документальні фільми,
з воєнної хроніки та художні. Особливо багато збиралось народу, коли привозили воєнну хроніку. Адже
з війни не повернулося 96 односельчан і можливо, люди надіялись хоча б на екрані побачити рідне
обличчя. Я пам'ятою, як один раз мій батько закричав: «Дивіться, дивіться, он я йду».
А в дощові дні та взимку кіно показували в школі, у великому класі. Людей набивалося, «як се
льодки». Мене дорослі хлопці протягували під ногами «кінщика», ми сідали на підлозі перед самим
екраном.
Уже з 1951 року фільми показували вже в клубі, хоча він ще не був добудований.
Першим завклубом став Приходько Григорій, комуніст (здається). І з його участю у мене відбувся
інцидент. Це було в 1951, а можливо 1950 році, весною чи восени, а, можливо, і влітку. Стояла похмура
погода, пройшли дощі, стояли великі калюжі на дорогах. Тоді величезна калюжа стояла між садом і
колгоспним двором, починаючи від клубу і майже до колгоспних воріт. Далі біля нинішнього
«теремка» Івана Снитка, (біля Янковичів і біля Бабича).
В цей день валькували горище клубу. На горищі були дівчата, які розносили глину і трамбували , а
хлопці з підвід її на носилках якось доставляли на горище. Працюючих хлопців було чоловік із шість і
нас, малих, і старших з десяток крутилось тут.
Була перерва та й чергова підвода ще не під'їхала. Дівчата виглядали з віконця на фронтоні і щось
кричали хлопцям, а ті їм відповідали. Хтось із хлопців зліпив кусочок глини і кинув в дівчат, а ті з
криком відсахнулися від вікна. І почалось: хлопці кидали знизу, а дівчата теж відповідали їм зверху. До
цього залучались і малі діти. Я теж зліпив кусочок глини та кинув. А під дверима клубу висів портрет
Сталіна і треба було так статися, що саме мій комок попав прямо йому у лоб. Всі почали сміятись. В цей
час сюди підійшов завклуб. Побачивши таке неподобство, він змінився на обличчі. Всі зразу затихли.
Хто? І на мене зразу показали з усіх боків десятки пальців.
«Ах, ти, вражина! Ти на кого підійняв руку? Ти знаєш, що за це і тебе і твою сім'ю згноять, як ворогів
народу!» Він ще щось кричав, а я стояв і ревів. І в цей час на черговій підводі під'їхав Лукаш Ковальчук.
Побачивши, що я накоїв, він під'їхав ближче до дверей і батогом зняв цей злополучний комок.
Всі знову засміялись, а з ними завклуб. Під цей сміх я драпонув додому прямо по воді, яка була мені
вище колін.
Перший фільм, що привертав увагу, особливо дітей, був багатосерійний «Тарзан». Білет тоді
коштував для дітей 50 копійок, а для дорослих – 2 рублі.
Коли привозили фільми індійські чи наші воєнні, наприклад «Звезда», в клубі, як кажуть, «яблуку ніде
було впасти». Але під час сеансу могли нагрянути районні контролери і перевірити білети. Пам’ятаю
один такий випадок: припинився сеанс, включилось світло – лампочка біля кіноапарата
(клуб освітлювався керосиновими лампами, які були розвішені по стінах між вікнами ) і почалась
перевірка білетів.
Ми, малі діти, і більш доросліші хлопці сиділи на підлозі біля сцени, так як місць не хватало. А
зліва між грубою і сценою були складені дошки, шалівка. І ось двоє – Янкович Володя ( Ладько) і його
двоюрідний брат Василь Ковальчук, мабуть, були без білетів. Домовились між собою: « Давай скажемо,
що білети упали за дошки». Тож перевіряючі хвилин 20 перекладали дошки, але білетів так і не
знайшли. Починаючи з початку функціонування клубу, я десятки разів дивився «Тарзан», «Свадьба з
приданим», «Анна Кареніна», а ще багато кольорових сільськогосподарських документальних фільмів
про вирощування картоплі, кукурудзи, і т.д. Молодь по суботах і неділях та святах танцювала в клубі.
Тут уже було де розвернутися. Почала працювати бібліотека і першим бібліотекарем став Корнієнко
Борис Назарович. Залишився в моїй пам'яті один із гармоністів – це був, ще до армії, Бичківський
Григорій).
В колгоспі в той час був хороший сад, пасіка. Сад був посаджений ще до війни. В колгоспі була садовоогородницька бригада, якою керував Сергій Степанович Орел.
РЕДКОЛЕГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ВІСНИКА «ШКОЛЯР»