1. №5
Часопис Селятинської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів
Виходить раз на місяць (січень) 2012 р.
Нашій школі –52 !
Матеріали з історії
села Селятин
і
нашої школи-інтернату
читайте в цьому
випуску…
Сьогодні в номері :
*** Калейдоскоп шкільних новин… ***Свято «Казка кличе в гості»…
***Сторінками нашої історії… ***Вітання іменинникам…
***Учні та вчителі-велика родина… ***Даруємо любов дітям…
***Морозець, морозець не щіпай нам щічки… ***Перша допомога при обмороженні…
***Нам пишуть… ***У вільний час…
(Про святкування Дня народження школи читайте у наступному номері)

2. День Соборності і Свободи України
22 січня Україна святкує День Соборності і Свободи України. Цей День ввійшов до національного календаря та є
великим державним святом. Саме 22 січня 1919 року на Софійськ площі у Києві відбулося зібрання, на якому урочисто
проголошено про злуку українських земель. Так склалося історично, що упродовж століть наш народ та землі України були
розділені: належали до різних держав: Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини, Румунії. У січні 1918 року була
створена Українська Народна Республіка (УНР), а на територіях, що входили до Австро- Угорської імперії, була заснована
Західно-українська Народна Республіка (ЗУНР). У грудні 1918 року лідери обох держав у Фастові підписали
передоб'єднувальний договір.
22 січня 1919 року цей договір увійшов у історію як «акт злуки» - акт об'єднання українських земель. Єдиною
Україна пробула недовго: важке економічне і військове становище, взаємна недовіра політиків призвели до катастрофи. Вже
через кілька місяців після проголошення Возз'єднання більшовики захопили Київ, Східну Галичину окупували поляки, а
Закарпаття - Чехословаччина. І хоча акт злуки 1919 року виявився декларативним, ідея соборності продовжувала жити. І 22
січня 1990 року мільйони тоді ще радянських українців вишикувалися у живий ланцюг від Києва до Львова, відзначаючи
День Соборності. З тих пір українці кожного року відзначають свято Соборності України.
28 січня вихователем 3 –го класу Галиною Тодорівною Маковійчук і учнями класу проводилось шкільне свято
«Казка кличе в гості» для учнів молодших класів. В проведенні свята взяли участь всі учні класу, класовод
Ребенчук І.Г. та вихователь Рогозняк В.М. Були виготовлені костюми казкових героїв для інсценізації казок. За
проведення свята на високому рівні всі учні були нагороджені солодкими подарунками.
21 січня наші учениці 10-го класу Александрюк Анна-Регіна і Данилюк Юлія захищали честь району на обласній
олімпіаді з екології, педагогіки і психології, де показали непогані результати.
Вітаємо з днем народження
Штефуру Катерину Антонівну
Бечко Наталію Степанівну
Бойчук Ольгу Андріївну
Величко Сільву Василівну
Горбан Олену Петрівну
Прокоп`юк Галину Петрівну
Бороденко Жанну Володимирівну
Бамбуляка Венера Порфировича
***********
Прийміть вітання наші щирі,
Років до ста ще зичимо прожить.
Хай серце ваше молодіє,
Душа хай піснею бринить!
І хай роки, як лебеді у вирій,
Летять, і нам життя не зупинить !!!

3. Сторінками нашої історії
По «Історії Гуцульщини» Миколи Домашевського, доктора економічних наук: Селятин ( Sеlеtіп ) -
село лежить над річкою Сучавою . Це одно із найстаріших поселень Буковинської Гуцульщини ...
Уперше Селятин згадується в грамоті Молдавського князя Стефана III - з 13 березня 1490 року, як
власність Путнянського монастиря ... В 1912 році в селі Селятин було 973 хати, в яких мешкало
4900 українців, 3000 євреїв. Сьогодні там є 1200 мешканців.
По даних Чернівецького архіву перша школа була відкрита першого вересня 1864 році. Вона мала
5 класів. Навчалося в ній 238 хлопчиків, 222 дівчинки. Далі додається ряд цифр, але невідомо в
яких це роках: 137 хлопчиків, 125 дівчат; 123 хлопчики, 115 дівчат.
Цікаво, що подаються дані кількості учнів по конфесіях :
Греко — католики -29 ;
Православні - 359;
Євреїв - 64, 49, 50 .
Для не румуномовного населення здобуття освіти було не обов'язковим, здобували її діти із
заможних сімей. Більшість дітей із бідних сімей віддавали служити панам , щоб заробити на
прожиття .
У 1912 році тут була «пятикласова школа», а через деяких час стала початкова семирічна школа,
яка працювала у дві зміни і розміщувалася у приміщенні теперішньої школи - інтернат.
Територія яку займає нині школа-інтернат в 1900 році була містечком, яке мало назву Sеlеtіп.
Адже тут проживала вся знать Селятина і знаходився весь адмін. устрій. А нинішній центр села
мав назву Rороchiv - де знаходились магазини евреїв. До 1940 року серед населення було поширене
звернення: «Ти йдеш в Селєтін чи Ропочів?». І по відповіді можна було догадатись які наміри в
людини

4. За свідченнями старожилів навчання проводилося на українській та німецькій мовах. Адже
Селятин був під владою Австро-Угорської імперії.
З 1918 року, коли Селятин став належати Румунії, викладання велося виключно на румунській
мові, українською мовою в стінах школи говорити заборонялося. Не лише у школі а й на селі ішла
повна румунізація.
Директором школи до року був Отелло Егольц. Вчителі: Цурпан, Теллча, Рамер , Вольчинський ,
подружжя Конетантінеску , Грібовская.
Вчитель користувався глибокою повагою на селі. Це була людина, перед якою перехожі знімали
шапку і кланялися. В румунській школі вчитель обов'язково повинен був грати на музичному
інструменті.
Для не румуномовного населення здобуття освіти було не обов'язковим, здобували її діти із
заможних сімей. Більшість дітей із бідних сімей віддавали служити панам, щоб заробити на
прожиття.
Школа не забезпечувала учнів ні підручниками, ні зошитами, ні харчуванням. Всі ці піклування
лягали на плечі батьків. Поруч зі школою знаходився приватний продуктовий магазин, в якому
можна було купити свіжі булочки, цукерки, маслини, тощо.
Проте лише окремі учні мали можливість відвідувати його . Вдячні учні з теплом згадують свою
вчительку - пані Юдіт Рамер, яка за власні кошти годувала на перерві учнів — гуцулят, які в
торбинку з собою не мали що брати. Продовжити навчання можна було у Радівцях в ліцеї чи в
гімназії.
Випускники школи даного часу і нині проживають на території села. Це Бойчак Касьян
Іванович(1925р.н.), Поліщук Фрозина Іванівна(1936р.н.), Бойчак Сільва Дмитрівна( 1933р.н.).
Цікаві спогади про школу надає уродженець Селятина Маркус Лекер(1923р.н.) за національністю
єврей, які він описав у своїх мемуарах «Я помню: Одиссея еврейского подростка в Восточной
Европе» виданим Університетом Конкордія в канадських єврейських досліджень. Де надає
спогади про навчання та колорит життя того часу і зауважує що «...Селятин - це невеличке
містечко північної провінції Румунії, називаємою Буковиною».

5. Попівський будинок до 1940р.належав попові Малику; 1940-41р.-розміщувався санітарний батальйон прикордонників;
1942-46р.-проживав піп Урсатій.
Сільська рада – примарія.
Теперішнє приміщення спортзалу Приватний будинок інженера лісного господарства п.Вілогорського
До 1940 р.клуб «Каса національ».
Будинок доньки п.Вілогорського- Вілла Вікторія. Приватний будинок мера п.Кратноговілла Вікторія.
До 1940 р. мерія-ПРИТУРА містечка Селятин.
Будинок доньки мера п. Кратного-Вілла КУКУЦА

6. НАША ІСТОРІЯ РОЗДУМИ ВЧИТЕЛЯ
Учні та вчителі-велика родина Даруємо любов дітям
Немало прізвищ учнів та вчителів вписано в сторінки До болю рідні зеленоверхі Карпати розділили зі мною
історії школи-інтернату, адже їй — 52. Сторінки лі- все життя. Тут я народилася, зростала, виростила своїх
топису починаються з 1958 року, коли виконком Чер- дітей, проводжала їх у незнаний світ... Недоспані ночі,
нівецької обласної Ради народних депутатів, у зв'язку туга в очах, біль у серці, молитва до Бога — то все моє,
з розформуванням дитячих будинків та з метою материнське.
забезпечення і навчання дітей- сиріт, дітей з неповних Але я не про це. Хочу розповісти, що крім
та багатодітних сімей області вирішив відкрити на базі материнського, я знайшла велике щастя, працюючи і
Селятинського санаторію восьмирічну загальноос- віддаючи часточку себе іншим дітям.
вітню школу-інтернат. А в лютому 1960 року за парти Де Сучава жартує з камінням, а смереки тягнуться в
сіли перші учні. небо, де за колючим дротом уже інша держава,
Спочатку директором Селятинської школи-інтернату щоранку з приходом дітей прокидається наша школа.
був О. О. Клименко, а заступником з навчально- Довкола столітні будівлі, де колись жили солдати,
виховної роботи - В. М. Ангельский. Колектив учителів лікувалися хворі в санаторії, а старий австрійський
нараховував 17 осіб. Серед них була і місцева дівчина, годинник бив свій час... Тепер історію творимо ми:
випускниця Чернівецького педагогічного училища учні та педагоги. Діти є справжніми господарями
Віра Дмитрівна Костиль (Антем'юк), яка весь свій закладу. Адже всі зусилля дирекції та педколективу
трудовий шлях присвятила вихованню та навчанню ді- спрямовані на виховання, навчання та всебічний роз-
тей у цій школі. З першим призовом учителів зі Схід- виток особистості кожного з них.
ної України на Путильщину направили молоду -Діти, діти, де вас подіти?
вчительку Катерину Євменівну Хар. Нині вона на -Де подіти? В інтернат!!!
заслуженому відпочинку, але завжди з теплом та Дитячі долі бувають різними, а інколи від цього стає
усмішкою згадує чи не кожен день своєї роботи з страшно. У одних батьки зловживають алкоголем,
дітьми. інших виховує лише мати або ж тільки батько...
З 2000 року школа-інтернат реорганізована у загаль- Чорноволосі, білокурі, руденькі, короткострижені чи у
ноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ступенів. Зараз у школі бантиках, їх голівки туляться до грудей вихователя.
проживає і навчається 250 дітей. Вони вже напівмамині, напівтатові, вони -наші діти,
Уже 29 років поспіль школу очолює вмілий керівник, наші вихованці. Сором'язливі і водночас розкуті,
знаючий вчитель, Микола Георгійович Хар. Завжди трішечки зухвалі і простодушні, бешкетливі та
спокійний і урівноважений він є добрим порадником відповідальні. І щастям є для кожного вчителя та
для кожного, уміє тактовно погасити непорозуміння, вихователя, коли через всі випробування і болі, через
розрадить, якщо у когось виникають негаразди. сльози і радощі, тепер уже наші діти, як потічки з гір,
Микола Георгійович дбає, щоб у навчальному закладі повертаються у рідну школу щороку, щодня...
діти почували себе як у рідному домі. У дітей є Навіть у непроглядну темінь уже 52 роки горять вогні у
красивий зручний одяг, у кожному спальному корпусі нашій школі. Ні, то не вогні, то вогники допитливих
є телевізор, супутникове телебачення, дерев'яні ліжка очей. І заглядають вони прямісінько в душу. І не
з м'якими матрацами, в кожній кімнаті — килими, любити їх неможливо. Пишаюся тим, що у моїй
нові меблі. На території школи є один спортивний та трудовій книжці є тільки один запис — Селятинська
два ігрові майданчики, сучасним інвентарем школа-інтернат. Щаслива, що працюю саме в цьому
оснащено харчоблок. Маємо у розпорядженні колективі.
вантажний автомобіль, автобус та мікроавтобус, Насамкінець бажаю всім нам вистояти в цей нелегкий
трактор. За час свого існування школа дала путівку в час, щоб ще не один вересень зустрічати маленьких
життя багатьом вихованцям. Нині вони працюють у пташенят-першачків, а у травні проводжати у
різних галузях народного господарства України та за її життєвий вирій випускників. Многая літ!
межами. Підтримує і зігріває всіх вчителів вдячне сло- Жанна БОРОДЕНКО, вихователь Селятинської
во випускників, які щорічно повертаються до рідного загальноосвітньої школи - інтернату І-ІІІ ступенів.
порогу, щоб сказати щире спасибі всім, хто вчив їх і
дбав про них.
Хочу побажати учням, які цього року закінчують
школу, не схилятися перед життєвими труднощами,
не опускати руки, не впускати у свої душі черствість,
не розгубити на дорогах життя свою людяність і
намагатися залишити добрий слід на землі. Не
забувайте рідну школу, своїх наставників, друзів
дитинства.
Віталій РОГОЗНЯК, вихователь Селятинської
загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів.
(Про святкування Дня народження школи читайте
в наступному номері)

7. Це потрібно знати
Морозець, морозець, не щіпай нам щічки...
Справжню зиму завжди уявляємо собі зі снігом та приємним морозцем. Але в ці дні до нас
прийшли у гості справжні північні морози та й ще з пронизливим вітром. Пошкодження тканин
організму під дією холоду відбувається не лише в морозну погоду, але й при температурі близько
нуля, особливо, якщо вітер і волога. Швидше мерзнуть діти і люди похилого віку, а також ті, хто
напідпитку. Вологий одяг та взуття підсилюють тепловіддачу, а тісне взуття та одяг порушує
місцевий кровообіг. Вітер сприяє обмороженню, бо повітря не встигає прогріватись, замінюючись
холодним. Обмороження швидше виникає у фізично ослаблених і хворих дітей. Частіше від
холодової травми страждають кисті рук та нижні кінцівки, рідше — ніс, щоки, підборіддя, вуха.
Які перші ознаки обмороження? Різке збліднення шкіри, зниження чутливості, виникнення
невеликого болю, після якого і зникає чутливість.
Відмічають чотири ступеня відмороження: І та ІІ — поверхневі, ІІІ та ІV — глибокі.
При першому ступені спостерігається почервоніння, а потім збліднення шкіри, знижується її чутливість, виникає поколювання. Після
відігрівання шкіра червоніє, припухає. Всі ці явища поступово зменшуються і через 5-7 днів зникають, але надовго залишається підвищена
чутливість до холоду.
Під час другого ступеню з’являються пухирі, наповнені світлою рідиною, набряки у зоні відморожених тканин і навколо них. Шкіра
блідого кольору, після зігрівання — рожева з ціанотичним відтінком. Пухирі можуть з’являтись на 2-й і також 3-й день після холодової
травми. Порушений кровообіг відновлюється через декілька днів, через 8-10 днів шкіра набуває попереднього забарвлення.
Обмороження третього ступеню характеризується наявністю пухирів, наповнених кров’янистою рідиною, на дні пухиря шкіра відмирає
— вона не чутлива і безболісна. Через декілька днів чи навіть годин з’являється сильний біль. Порушується кровообмін, наступає повне
змертвіння шкіри обмороженої ділянки.
При обмороженні четвертого ступеня наступає некроз (змертвіння) всіх тканин. Пошкоджена ділянка тіла
бліда, холодна, під час зігріву покривається темними пухирями, абсолютно відсутня чутливість,
пошкоджена частина тіла різко набрякає, загальний стан потерпілого тяжкий, часто приєднується й
розвивається гангрена. Виникають різні ускладнення: абсцеси, флегмони, остеомієліт, тромбофлебіт тощо.
Крім цих видів холодових уражень, прийнято відрізняти озноблення (хронічне відмороження). Озноблення
частіше за все виникає при підвищеній волозі і температурі, близької до 0С. Клінічно шкіра при дотику
холодна, з синюшним відтінком, больова і тактильна чутливість збережені, інколи дещо знижені, турбують
зуд, оніміння.
Перша допомога
Частіше за все надається на місці пригоди. Хворого переводять у тепле приміщення, дають гарячий чай або каву. Промерзнувший одяг,
взуття знімають, кінцівки поступово відігрівають у ванночці з водою, починаючи з 17-18 0С і підвищуючи до 37 градусів. Одночасно у
ванночці проводять легкий масаж. Після цього відморожена частина тіла розтирається руками до почервоніння і потепління шкіри.
Накладається асептична пов’язка після обробки ураженої ділянки етиловим спиртом, горілкою чи одеколоном. Категорично
забороняється розтирати обморожену ділянку снігом, бо він сприяє ще більшому охолодженню, а кристали льоду можуть поранити і
забруднити шкіру!
Накладається зігріваюча пов’язка, зроблена із вати та шерстяної тканини.
Обов’язкове звернення за медичною допомогою до лікарів, тому що в перші дні після обмороження важко встановити ступінь
пошкодження тканин. Також всі хворі з обмороженнями повинні пройти екстерну профілактику правця.
Щоб запобігти обмороженню, перш за все, потрібно подбати про відповідний сезонний одяг і взуття. Одяг повинен бути теплим,
зручним, взуття — непромокаючим і в жодному разі не тісним. Рекомендовано щодня міняти шкарпетки, панчохи — особливо людям, які
страждають підвищеною пітливістю. Перед виходом на вулицю в морозний день доцільно змащувати обличчя, вуха, руки будь-яким
несолоним трав’яним жиром. А якщо нема потреби, людям похилого віку та дітям краще в такі дні взагалі не виходити на вулицю.
Нам пишуть :
Любi друзi! Вчителi! Учнi! Рада за усiх вас з нагоди заснування шкiльноi газети «Водограй» i виходом в свiт ii
першого номера! Без усякого сумнiву ваша школа завжди залишала i залишатиме надалi теплi вiдчуття у
вихованців сьогоднішніх i гарні спогади випускників минулих літ. В цьому ii, так би мовити, реальний слiд у
життi та iсторii Путильського краю. Хай же стане запроваджена вами газета ретельним і правдивим
часописом усiх подiй, з яких i складатиметься подальша iсторiя ШКОЛИ. А iнтернет-версiя газети – хай
доносить вiсточку про ВАС усьому свiту! /Ольга Дякун/
Школярі і школярики! Вітаю вас з офіційним відкриттям шкільної електронної бібліотеки «Дивосвіт»! Мені було
дуже приємно впродовж року співпрацювати з вчителями вашої школи в пошуках необхідних інформаційних
матеріалів, а фактично – знань. Та особливо активно довелось працювати з вчителем інформатики Гайдєєвим
Сергієм Георгійовичем і бібліотекарем Оленою Романівною. Ми постійно відчували підтримку з боку директора
Миколи Георгійовича. Тепер ви будьте активними у використанні накопичених знань. Бажаю, щоб ваша ШЕБ
«Дивосвіт» приваблювала вас до поглибленого вивчення шкільних навчальних предметів і спонукала до
розширення горизонтів вашого світосприйняття та дивувала усіх вас своїм змістом. Щасливої життєвої дороги тобі,
ШЕБ «Дивосвіт»! /Ольга Дякун/

8. Не вірю я приказкам!
— Чому?
— Приказка каже, що — А ти, тату, в школі
мовчання — золото. Я мовчала вчився? — Голова болить, аж
на уроці, а вчитель мені двійку — Вчився, так, Васильку. тріщить,— жаліється
поставив. — А то правда, що ти, бабуся.
тату,
Був одержав двійку?
— А чому не чути
— Було таке, тріску? — запитує
траплялося... цікава онучка.
Хлопчик засміявся:
Учень: Тоді мама правду каже,
— Я завтра до школи не – Що я в тебе вдався.
прийду.
— Чому?
— Бо я захворію. — Дітки, наведіть
— А що у тебе болить? найпоширеніший вираз, який ви
— Бабуся завтра має чуєте вдома.
приїхати. — А щоб ти смоли напився! Де
дів гроші?
— А щоб ти крізь землю
провалився!
— А щоб ти згорів разом з нею!
Вчитель.
— Дуже добрі слова ви чуєте
вдома.
Мати — доньці:
– Чому ти так пізно
повернулася додому?
— Я була в Марійки —
допомагала їй робити — У кого вдома є корова?
уроки. — У мене.
— Та вона ж відмінниця! — То розкажи, як вона
— Я допомагала Марійці виглядає?
— А вона тепер ніяк не
робити мої уроки. виглядає.
Татко на зиму всі дірки
забили дошками.
— Чи знаєте, мамо, про що я найбільше
мрію?
— Звідки мені знати?
— Дуже хочу, щоб у нас було три корови —
біла, чорна і жовта.
— Нащо нам аж три корови? Одну нічим
годувати.
— Три — ліпше. Біла б давала для татка й
бабки молоко, чорна б тебе забезпечувала
кавою, а жовта мене — лимонним соком. Ой,
дуже люблю сік!
Дякуємо за створення випуску : ВІДПОВІДАЛЬНИЙ ЗА ВИПУСК :
Хар М.Г. Гайдеєву С.Г. Рогозняк В. М.
Максімову М.М. Маковійчук Г.Т.
Бороденко Ж.В. Григоряк Г.В.