Із чого починається війна

1. 1

2. 2
Роздуми на тему:
«Із чого починається війна?»
Із чого починається війна?
З проклять-образ, ненавистісліпої?
Війна – це перетягнена струна,
Що розірвалася…ізойкнула від болю.
Із чого починаються бої?
З бажань багатства, власті, царювання?
Бої – це захист душ своїх
Від нелюдів, що наші землі ранять.
А що для нас тепер патріотизм?
Це вигуки, чи може, пересуди?
Це вже відроджений дитячий героїзм!
І чисті духом українськілюди!!
Любов Колосюк
Чи так давно в минуле забігли ті дні, що проходили повз нас сумними
буднями, лишаючи гірке передчуття змін? Ті зміни уже висіли у повітрі, гукали
потребою відбутися і нашіптували українському люду: - «Вас дурять! Вас
знищують! Вас уже отруїли і чекають на смерть! Вас…. українців….» Чи хто
міг роздивитися загрозу смерті у руках найближчих друзів, братів, кумів,
знайомих, що так нав’язливо твердили про свої найдобріші наміри? Чи міг хто
читати Шевченка і вірити, що його пророцтваживі?

3. 3
А як же близько впустили того ворога-брата у свій дім… І кімнатку –
найкращу, і борщ – найсмачніший, і повага – найглибша, та ще й самі ножа
загострили, що ним тепер наші діти вбиваються…
І де ж ти взявся, супостате, на нашу долю? Хто прокляв народ мирнийтаким
сусідом?
Часто приходить на думку, що не прокляття це, а лише вогнище для
загартування, бо ж вийшли ми з цього вогню геть нові, інші, справжні. Чи хто
любив так свою Неньку, як тепер, чи хто співав наш гімн, сльозою омиваючи
кожне слово, чи так міцно притискався прапор жовто-блакитний до грудей, як в
перші дні майдану..і як тепер? Якою ж цінною нам стала Україна!
Найдорожчим скарбом,що боронитибудемо до скону!
Не всім дано прийти на барикади,
Бо матерям потрібно йти з сім,ї,
А в когось інші є фізичні вади...
Та наше серце там, де йдуть бої!
Серця наповнені любові до Вкраїни
І за її життя і волю стоїмо!
Бо жити не бажаємо в "руїні"!
Злочинцям нашу НЕНЬКУ не дамо!!!
Любов Колосюк
Та де ж ця чума взялася, що вбивствами спотворює державу? Це давній
вірус. Старий та підступний, але так довго сидів він тихо, і прикидався
імунітетом, що повірили і цінували його, як панацею. А він ріс… Заплутував

4. 4
своїм корінням думки, слова, моральність, віру. Усе, що людиною нас робить. І
стали жити, наче, не своїм життям, наче не свою культуру вибудовували і, наче,
не у власного Бога вірили. Жили так, як ворог диктував, а поміж тим,
вирощував серед нас паразитів-злодіїв, що занапастили багату та, нажаль,
довірливу державу.
Уже ні слів, ні сліз, ані поезій...
В цій ситуації обурливо-смішній!
І ліку неосягнених претензій,
До влади, що зав'язла у багні...
Що в ріках крові нині потопає
І захлинається в брехливості аж так,
Що блискавки зірвуться з небокраю
І влучать в кожного, лишивши знак!
Я сумнівів не лишу ні на краплю,
Хай кожен чує це обурення в серцях:
Такому сильному, народному прокляттю
Не буде прощення ні тут, ні в небесах!
Любов Колосюк
І не витримали тих знущань не сотні,
не тисячі, але мільйони! Ніколи ще не бачив
Київський майдан такої бурхливої річки
патріотів, що плила до правди, руйнувала й
нищила береги збудованих образ, омивала
кров’ю гріхи пекельної влади. Ніколи ще не
бачила Україна такої любові від народу
власного і такої підтримки від світу. Всі ожили і зробили перший подих у ново
відродженій Україні. І заговорили…

5. 5
Ганьба, якщо мовчиш, поете,
Бо ж твій народ почав війну!
Вже час й тобі писать портрети
Про тих, хто не шкодує сну,
Хто не боїться злої зброї,
Здоров`я стративши своє,
Відстоює Вкраїні волю,
Лицем до ворога стає!
Пиши, поете, про державу,
Що віддала вночі наказ
Дітей скалічить...і іржавий
У їхній крові зимній плац!
Хай стане на крові ялина
І кожен зможе проклясти,
За свою рідну дочку й сина
Владику, що зламав мости!
Хай буде про̀клятий наш юда,
Що знов Росії продає ...
Пиши, поете, хай же буде
Підтримка тим, хто повстає!
Любов Колосюк
А далі що? Такий глибокий страх назвати цю війну Війною. Прокидатися
опівночі від сліз і розпачу, від думки, що у нас війна…
Ще й сімдесят літ не минуло від фашистських побоїв, ще й не постаріли
усі ті рани, як знову пролилася кров, та й чия?! Така юна, свіжа, ще незаймана,
добрай ніжна… Кров дітей, що народилися у новій, вільній, нібито, Україні.

6. 6
Ой, мамо - Україно! плач, ридай!
Твоїх синів безкарно сьодні вбито!
Ти тільки злочину цього не пробачай,
Проси підтримки у цілого світу!
Проси народу, щоб стояв, як щит,
І захистив твою, батьківську волю,
І право на любов, що у серцях горить...
Хай згарища не роблять на Вкраїнськім полі!
Любов Колосюк
Але вони стоять. Усі стоять, як щит. І скільки вже страху нагнали на
вчорашнього брата. І кіборгами їх називають, і про силу і витримку їх пошепки
говорять, і тікають від них, підібгавши мишачі хвости, бо ж вірять, що не
людськоюсилоюволодіють українські солдати (вчорашнібезтурботнідіти).
А у окопі сидить хлопчина, сумний і трохи розгублений. В телефоні
замайоріло повідомлення. Читає: «Синку, а чи скоро додому?» . Поволі опустив
долу телефон. Притис до грудей пов’язану на кишені жовто-блакитну стрічку
та, ніби, завмер. Промайнули під віями якісь спогади. Може відчув смак
маминого пирога, або почув голос батькових повчань, згадав дружні
посиденьки та дівчину з сусідньої вулиці, Соломію, що часто всміхалася, але
так ніколи і не наважилась до нього заговорити. Ще, мабуть, згадав
одногрупників, що разом з ним намагалися прогуляти нудну пару, згадав, як
читав книгу…якусь, із розряду «фентезі», та ніяк не міг збагнути, хто
надиктовує авторам такі чудернатськісюжети… А може й просто втомився.
З правого боку гримів ворожий «Град», поруч лунав стривожений голос
командира роти добровольців, побратим перекладав набої, що їх і так лишилося
обмаль, але до цього вже звик… Далі підвів голову і відписав мамі: « Ти не
турбуйся! Ми з друзями гарно проводимо час. Я ж в Карпатах, а не на війні!».
Додав емозначку з широким усміхненим «фейсом» та натиснув кнопку

7. 7
«відправити» і лише одна краплина нестримної, але гарячої сльози обпекла
йому обличчя. І все. Далі була війна….
Невпинним часом зміняться стандарти,
І знов солдат - це справжній чоловік,
А решта? ті, що не були на варті?
Та чи потерпить розкіш цю наш вік?
Та ні. В боях мужніють діти,
Усі свої. Вкраїнський першоцвіт.
Як смів москаль пекучу кров пролити?
Священну кров з козацьких віт...
Як смів? Дурний, прийшов з війною,
Та тільки українця розбудив
З важкого сну, з байдужого покою..
І встане він! І свій покаже гнів!
Нові стандарти! Мужні українці!
Ось для кохання новий талісман...
А скільки кривди випито? - по вінця.
А скільки болю впало з рідних ран?!
Ти стій солдате, за тобою правда
І ти єдиний, вірний ідеал
Піде війна! І буде жити - ВАРТО!
І знов всміхатиметься сонячний овал!
Любов Колосюк

8. 8