Історія

1. Кінець ХІХ - початок ХХ ст. характеризується національним відродженням на
західноукраїнський землях, які після першого поділу Речі Посполитої відійшли до Австро-Угорської
імперії. З ініціативи народовців "Просвіти" відкривались читальні, школи, друкувавлися книжки,
журнали та альманахи. Гімназія, як і загальноосвітні школи, також одержала свій дальший розвиток.
Старовинне місто Теребовля не мало середніх шкіл, і молодь заздрила таким сусіднім
містечкам,якБережани,Бучач,Тернопіль.Таке становище спонукалофілію"Просвіти",інтелегенцію,
жителів Теребовлянщини думати про відкриття гімназії у місті Теребовлі.
Із матеріалів звіту першого директора гімназії Валер'яна Гека дізнаємось, що цю акцію
підтримав бургомістр Теребовлі Юліан Ольпінський, лікар за професією. На його пропозицію рада
гміни 18 липня 1905 року ухвалила рішення про виділення коштів і будівельних матеріалів для
спорудженняприміщеннягімназії.ЗначнудопомогуЮ.Ольпінськомунадававі тодішнійпосол сейму
Андрій Боваровський.
На вимогу "Просвіти" та бургомістра мівста Ю. Ольпінського від австрійського уряду прийшов
наказ, який дозволяв у1907-1908 н.р.відкритив Теребовлі першийклас гімназії, якщо гміна створить
відповідні умови.
2 жовтня 1907 р. шкільна крайова Рада повідомила, що імпаратор Австро-Угорщини
постановою від 29 вересня 1907 р. дав дозвіл на відкриття двох класів гімназії в м. Теребовлі з
польською мовою викладання.
Урочисте відкриття гімназії відбулося у понеділок, 21 жовтня 1907 р. в чудовий осінній день о
8 годині ранку учні, батьки, вчителі, гості, представники місцевої влади відслужили Службу Божу в
костелі Кармелітів.
Відкрив урочисте зібрання бургомістр міста Ю. Ольпінський, який сказав, що новий
навчальний заклад матиме велике значення для молоді Теребовлянщини. Він назвав гімназію
"вищим науковим закладом".
Навчання розпочалося 22 жовтня 1907 р. Гімназія в Теребовлі мала велику підтримку від
місцевої влади.
Навесні 1908 року помер організатор, "хрещений батько" гімназії, бургомістр Юліан
Ольпінський. Це негативно вплинуло на початок робіт. Нова влада братись за будову не хотіла і 24
червня 1908 р. вирішила тимчасово розмістити гімназію у пристосованих приміщеннях колишніх
казарм австрійської армії.
ДиректоругімназіїВалер'януГеку з перших днів довелося попрацювати у справі ремонту цих
приміщень, щоб переобладнати їх у класні кімнати. Уже в 1914 році в гімназії навчалось 600 дітей.
У перший клас гімназії приймали учнів, які закінчили 4 класи загальноосвітньої (вселюдної)
школи. Навчання тривало вісім років. Випускні іспити були дуже серйозним і суворим
випробуванням, і не всі гімназисти їх витримували.
Крім української та польської мов, вивчали грецьку, латинську та німецьку мови. Учні були
зобов'язані носити уніформу, на комірці кількістю зототих або срібних смужок визначався клас, у
якому навчався учень.
В усіх класах обов'язковим було вивчення релігії.

2. У гімназії діяли різноманітні гуртки: хоровий, танцювальний, етнографічний, книголюбів,
прикладного мистецтва та інші.
Навчально-виховний процес здійснювався в австрійському і польському дусі.
Серед перших гімназистів був Мар'ян Крушельницький, пізніше відомий український артист.
Українським учням було заборонено брати участь в імпрезах читальні "Просвіти", але ці
заборони вони не завжди воконували. Кожного року у травні ваідбувалися прогулянки колективу
гімназії на так звані "маївки" Попереду йшов гімназійний оркестр, за ним викладачі та учні. Часто
колони прямували аж до Микулинців та Струсова. Там вони виступали з концертами перед
місцевими жителями.
У кінці червня 1914 рокувідбулися перші випускні екзамени (матура), до яких були допущені
лише встигаючі з усіх дисциплін учні. Серед 30 випускників було 8 українців: Богуцький, Давосир,
Городецький, Мелашкевич, Підляшецький, Понятишин, Яворський і Ялецький.
1914 р. розпочалася І світова війна. Дуже скоро російська армія прорвала оборону
австроугорських військ і захопила Галичину та частину Польщі. В кінці серпня 1914 р. в Теребовлю
вступили російські війська. Будівлі гімназії були перетворені в казарми, а пізніше - на військову
лікарню. Навчання було припинене, нова влада встановила свої порядки.
Першим із гімназистів, хто зазнав російсько-царського арешту, був Федір Маковський.
Вдруге Ф. Маковського було заарештовано у 30-і роки. Під час процесу над членами Спілки
визволення України йому присудили 10 років колимських таборів.
Помер Ф. Маковський 3 січня 1959 р., похований на сільському цвинтарі у рідному селі
Залав'є.
Після чергового літнього (1917 р.) наступу німецько-австрійських військ росіяни відступили з
Теребовлі, не залишивши цілим жодного будинку.
У 1918-1919 н.р. крайова шкільна рада доручила організувати навчальний процес у гімназії
Мечиславу Войковському. Але навчання тривало лише до 1 листопада 1918 р., до української
листопадової революції у Львові.
У ході польсько-української війни польська армія знову окупувала наш край.
Перед війною гімназія займала чотири приміщення. 1920-1921 навчальний рік розпочався у
двох.
З перших днівдля молоді створеномолодіжні організації: "Гарцерство" - для поляків, "Пласт"
- для українців. Їхніми наставниками відповідно були професори Ліщинський і Щирба.
Поважною людиною для гімназистів був о. Євстахій Веселовський. Щоб підняти роль релігії,
він організував Марійську дружину, членами якої були українські гімназисти.
Участь у Марійській дружині розвивала здібності і талант гімназистів. Її члени вступали у
богословські навчальні заклади і ставали священниками. Наприклад майбутній владика Торонто
(Канада) Ісидор Борецький.
У травні 1995 р. І. Борецький відвідав Теребовлянську гімназію, посвятив навчальні кабінети,
класи, поблагословив учнів.

3. Багато гімназистів закінчували факультети медицини, права, філософії, економіки, інженерії,
вереринарії.
За тридцять років існування гімназії з 1907 до 1937 рр. здійснено 19 випусків і випущено зі
школи 468 гімназистів (376 хлопців і 92 дівчини).
Гімназистам, які успішно складали випускні іспити з релігії, польської мови, історії Польщі і
математики, вручали "Свідоцтво зрілості".
Системаоцінюваннябулап'ятибальною:оцінка"5" - дуже добре,"4" - добре,"3" - задовільно,
"2" - незадовільно, "1" - дуже погано.
Українська молодь Теребовлі у 30-і роки гартувалась у таких молодіжних організаціях, як
Український Студентськийгурток(УСГ).ЙогочленамибулиВасиль Романишин, Ярослав Мохнацький,
Іван Дурбак, Олег Мохнацький, Володимир Сташків, Андрій Козак.
Гімназисти 30-х років вступали в українські націоналістичні організації "Сокіл", "Луг",
"Просвіта", юнацькі організації ОУН, поповнювали ряди борців за волю і незалежність України.
Середних Слава Стецько (з дому Музика) урожинка с. Романівка Теребовлянського району. З
відзнакою закінчила Теребовлянську гімназію і гуманітарний ліцей. Належала до Марійської
дружини, співала в хорі, вступила до юнацької організації ОУН.
У вересні 1939 року в Теребовлю вступили більшовицькі війська, отець декан Мохніцький і
доктор Воробець попередили, що її чекає арешт і дали гроші на квиток, щоб доїхати до Львова.
По дорозі до Львова зупинилась у своєї знайомої у селі Дев'ятнилах під Льововом. Згодом її
булопризначенодиректоромшколиус. Юхнівці.Вденьвчила дітей, ввечері працювала в обласному
проводі ОУН і навчалась на курсах філософії.
Перед вибухом війни перейшла в підпілля. Восени 1941 р. переїхала до Льовова, стала
членом обласного проводу юнацької мережі ОУН, організувала товариство Червоного Хреста при
УПА.
Навесні 1943 р. її заарештували більшовики, і вона переїхала до Перемишля. Коли у Львів
вступили більшовики, за наказом проводу ОУН виїхала на зв'язок до Відня. За наказом Ярослава
СтецькаСлава супроводжувала групу українських патріотів до Баварії, проживала в німецьких містах
Авсбурзі, Мюнхені.
Колиу СхіднуНімеччинувступилаЧервонаАрмія,ЯрославаСтецькабільшовицькимрежимом
було заарештовано. З ініціативи Слави важкохворого Ярослава Стецька було викрадено із тюремної
лікарні в м. Шітенгоффені.
В 1945 році вони одружилися. В Мюнхені Слава закінчила курси з англійської і французької
мов в німецькому інституті і здала магістерські іспити з політичних наук в Українському вільному
університеті. Брала участь у підготовці політичних конференцій в містах Мюнхені, Лондоні,
Манчестері, Парижі, Римі, Торонто, Нью-Йорку, Вашингтоні. Довгі роки була редактором журналу
"АБН-кореспонденс".
Неодноразово перед українськими громадами виступла в Аргентині, бразилії, австралії,
Америці, Канаді, Англії, Бельгії, Франції. Брала участь у міжнародних конференціях країн Далекого
Сходу (у Токіо, Делі, Сеулі, Сінгапурі, Гонконзі, Тайвані).

4. Її випало щастя працювати в когорті українських лицарів, націоналістів-революціонерів з
Степаном Бандерою, Степаном Ленковським, Ярославом Стецько, часто відвідувала патріархі УГКЦ
Йосипа Сліпого, патріархі УАПЦ Мстислава.
Слава Стецько є почасним членом Канадської Ліги Жінок, Української Жіночої організації
Великобританії. З 1986 року член Президії Світової Антикомуністичної Ліги і співголова Європейської
Ради за Свободу.
В червні 1991 року вперше за післявоєнний період приїха в Україну. В липні того ж року
Великий Збір ОУН обрав Славу Стецько Головою Проводу Організації Українських Націоналістів.
У 1995 році ІІ ЗбірКонгресуУкраїнських Націоналістівповторнообирає СлавуСтецькоголовою
Конгресу, а ІХ Великий Збір ОУН Головою Проводу ОУН.
В березні 1997 року її обрано народним депутатом України від Наддвірнянського виборчого
округу № 201, де за неї проголосувало 87% виборців.
17 вересня 1939 р., в Теребовлю прийшли більшовики і гімназію було реорганізовано в дві
середні школи. В червні 1941 року було заарештовано сталінськими енкаведистами 15 гімназистів:
 Берестянського Григорія (с. Слобідка),
 Гаврилюка Юрія (с. Гумнисько),
 Гардецького Миколу (с. Різдвяни),
 Заячківського Михайла (с. Застіноче),
 Курочку Мар'яна (с. Дарахів),
 Михалківа Михайла (с. Семенів),
 Нича Мирослава, Нича Степана (с. Сади),
 Новицького Михайла (с. Могильниця),
 Снітовського Івана (с. Могильниця),
 Сороцького Петра (с. Гумнисько),
 Стечишина Володимира (с. Глещава),
 Фещина Володимира (с. Різдвяни),
 Яворського Антіна (с. Романівка),
 Янюка Івана (с. Семенів).
Як згадує у своїх спогадах сестра колишнього гімназиста М. Новицького п. Мирослава
Новицька,15 хлопціввивеличерез другий вихід, посадили у "чорний ворон" і повезли до тюрми, що
булав центрі Теребовлі.Післядопитіві катуваньїх перевелиуТернопільську тюрму. Батьки Михайла
та інших гімназистівшукалисвоїх дітей,але живими їх більше не побачили. Лише серед понівечених
трупів загиблих були упізнані окремі тіла, пов'язані колючим дротом, з повибиваними очима і
відрізаними язиками. Очевидці свідчать, що тіла замордованих поховані у братській могилі на
Тернопільському кладовищі.
Гімназисти,що залишилися живими,вступилиу молодіжну організацію ОУН і боролися проти
німецьких, а пізніше і московських загарбників. Частина їх загинула в криївках, інша не витримала
каторжних робітуСибіру,а ті,що повернулись,розгорнулипідпільнуроботузанезалежну Українську
державу.
Зазнали репресій гімназисти Юрків Марія, Концур Ярослава, Захарченко Мирослава, Білий
Володимир, Друль Григорій, Лиса Марія, Куткевич Юля та багато інших.
Випускникигімназії проявили нечуваний героїзм у у боротьбі за волю і незалежність України.

5. Уродженкас. Підгора МаріяПонятишин, навчаючись у Теребовлянській гімназії, вела активну
роботу в молодіжній секції ОУН. У 1942 р. була заарештована гестапо, після звільнення з-під арешту
пішла у підпілля. Працювала у Чортківському і Борщівському районах міжрайоновою провідницею
Українського Червоного Хреста.
Великдень 1945 р. став останнім у житті М. Понятишин (псевдонім "Леся"). Це трапилося на
окраїні с. Більче-Золоте, коли повстанці приготували святковий стіл. Несподівано з лісу з'явилися
енкаведисти. Декілька повстанців було поранено. Леся та її товаришка Ніна зі Львова надавали
допомогу пораненим і потрапили до рук карателів. Юні патріотки зазнали страшних тортур. їхні
знівечені тіла були захоронені в одній могилі. Восени 1997 р. Марію Понятишин перезахоронили на
Теребовлянському кладовищі.
Михайло Лисий із с. Стара Брикуля, навчаючись у гімназії, виявив здібності до іноземних мов.
Він заробляв собі на прожиття даючи приватні уроки. У 1941 р. був заарештований. Рідні цього не
знали,сподівались,що Михайло в еміграції.Ілише через багато років Марія Болещук, яка теж сиділа
в теребовлянській тюремній камері, розповіла, що на стіні камери були написані кров'ю слова:
"Лисий Михайло з Брикулі засуджений до розстрілу. Прошу повідомити рідних".
ГригорійДруль("Луговий") народився9 вересня1921 р. в с.ПостолівкаГусятинського району в
селянській сім'ї. До 1938 р. навчався в Теребовлянській гімназії. У 1940 р. закінчив Тернопільський
ліцей. З 1937 р. – член юнацтва ОУН. Організатор мережі ОУН у рідному селі і районі. З 1940 р. в
підпіллі.Увересні 1941 р.був заарештований гестапо, звідки вирвався аж у грудні. З березня 1942 р. -
студентЛьвівськогомедичногоінституту,організаційнийпровідникстудентів-медиків.З весни 1944 р.
Г. Друль знову у підпіллі, відкриває аптеки і медичні вишколи Українського Червоного Хреста, член
крайового проводу ОУН. У лютому 1945 р. призначається шефом медичної служби округу військ УПА
"Лисоня", а у травні цього ж року через зраду, у непритомному стані, потрапив у руки НКВС.
Засуджений на 15 років. Перебував у таборах Воркути, а пізніше - на "поселенні" в Комі АРСР. На
Тернопільщинуповернувсяу1960 р., закінчивполітехнічний інститут. З початку руху за незалежність
України він серед найактивніших борців за її волю і щастя. Сьогодні очолює обласну Спілку
політв'язнів і репресованих.
Уродженець Теребовлі Володимир Білий теж навчався у гімназії. У 1939 р., з приходом
Червоної Армії, він став учнем 5 класу середньої школи №1.
Це мене аж ніяк не влаштовувало, і я вступив до бібліотечної школи. У грудні 1941 р. став
членом юнацької організації українських націоналістів. Почалася підпільна робота. 9 грудня 1944р. я
був підступно заарештований... Мене засудили до страти. Пізніше вищу міру покарання замінили 15
роками каторги. 10 років відпрацював у мідних шахтах Караганди... У 1956 р. повернувся на Україну.
Очолюю Спілку репресованих Теребовлянського району".
Захарченко (Головацька) Мирослава Василівна з сестрою Ольгою навчались у гімназії. 13
квітня 1940 р. були заарештовані і разом з батьками вивезені в Сибір.
Концур (Гой) Ярослава Семенівна народилась у 1922 р. в с. Глещава. У 1935 р. вступила в
гімназію. Пізніше закінчує Рогатинську педагогічну школу, а згодом - Кременецький педінститут. 2
лютого 1945 р. її заарештовують за приналежність до ОУН. Понад 10 років провела в таборах ГУЛАГу.
Проживала в Теребовлі,сьогодні покійна,їїонуки закінчилигімназію,правнуки навчаються в гімназії,
син Ігор - меценат гімназії.
Теслюк Петро Іванович народився у 1920 р. в с. Соколів у багатодітній сім'ї. Навчаючись в
гімназії, товаришував з Григорієм Берестянським. Арешт друга та інших гімназистів заставив Петра

6. задуматись над долею свого народу. Він вступає в ОУН, веде боротьбу проти німців і більшовиків.
Влітку 1947 р. під час облави на хуторах Шкіндерева, Ригайлиха він був важко поранений. Після 10
кілометрів переслідувань енкаведисти наздогнали його і добили прикладами. Слідами старшого
брата пішли сестра Марія і брат Павло. За підтримку визвольного руху вони були заарештовані і
виселені в Сибір, де відбували покарання понад 10 років.
Великим патріотизмом відзначалася сім'я священика с. Ілавче Йосиип_а_Райха. Старший син
Володимир, 1920 р. народження, навчався у Теребовлянській гімназії. Працюючи вчителем
Ілавецької школи, організував роботу товариств "Луг", "Просвіта". У 1942 р. стає районовим
провідником ОУН, підбирає хлопців і направляє їх в УПА. У червні 1944 р. енкаведисти викрили його
діяльність і знищили. Побратими поховали В. Райха на кладовищі с. Ілавче. Сьогодні на його могилі
стоїть кам'яний хрест, який встановив репресований Іван Найчук.
Дружина о. Й. Райха Єлена була двоюрідною сестрою провідника ОУН Ярослава Стецька, а
сам отець часто виступав у церкві з антипольськими і антикомуністичними проповідями, був
активним членом "Просвіти". За це потрапив до "чорного списку" НКВС. У лозову неділю 1944 р.,
після відправи в церкві, "ястребки" влаштували розправу над о. Й. Райхом. Його прив'язали до
конячого хвоста і потягли до сусіднього села Боричівка. Тут він був закатований разом з
односельчанами Саракою, Бомком, Лошняком.
У визвольній боротьбі загинув і другий син Й. Райха, а дочка Дарія і дружина були
заарештовані і виселені в Красноярський край, де і померли.
Марія Дмитрівна Юрків народилася 3 липня 1926 р. Вчилася в Теребовлянській і
Тернопільськійгімназіях,Бучацькійучительськійсемінарії.Вступиладо юнацтва ОУН. У 1943 р. під час
літніх канікул закінчилакурсителефоністів.ПройшлаперепідготовкуприКременецькомупедінституті
і з 1944 р. працювалау Дарахівськійшколі.Зперших днівроботи відновлює зв'язки з підпіллям, веде
агітаційну роботу.
У 1946 р. було викрито криївку, де зберігались різноманітні агітаційні матеріали. Експертиза
підтвердила почерк Марії, і 25 вересня 1946 р. її заарештували. Марія Юрків згадує:
Рано зібраласяв школу, біля дому вже діти чекали, - раптом під'їхала машина з військовими і
начальником КДБ Полинським. Обступили обійстя і почали робити обшук. Поперекидали все, що
було в хаті і господарських будівлях. Забрали книжки (була невеличка бібліотека), і в машині з
охоронцями і собакою відвезли в Тернопіль.
У Тернопільській тюрмі почалося нове життя: нічні допити, "вибивання правди",
фабрикування справи, навіть співпрацю з гестапо приписували. Пройшли роки, але ті тюремні
страхіття забути неможливо, відлуння брязкоту ключів часто переслідує мене".
Військовий трибунал засудив М.Юрків за ст. 54-10, 54-11 до десяти років позбавлення волі в
таборах суворого режиму. Термін ув'язнення відбувала в Республіці Комі Російської Федерації під
номером Г-1-375. Умови нестерпні, робота тяжка (шахта, лісоповал, будівництво доріг). Та найтяжче
було пережити знущання і приниження гідності. В далеких таборах в'язні не корились, повставали,
добивались правди. Дух одвічної стихії надавав їм сили і віри в перемогу.
Після 10-річного заслання у 1956 р. її звільнили, рік прожила в Читі біля батьків, які теж були
вислані.
На зустрічі з гімназистами у травні 1996 р. вона гордо сказала:

7. "У даний час я щаслива, що побачила Україну незалежною, і вірю, що буде наша держава
могутньою, квітучою, і всі ті страхіття більше не повторяться. Тепер працюю в Спілці політв'язнів і
репресованих, Братстві ОУН - УПА, Союзі українок ".
Сталінськавлада присудилакомумуки і розстріл,комусибірське ув'язнення.Але знищити дух
патріотизму, що йшов від славних антів, київських князів, українських гетьманів та воїнів ОУН - УПА і
борців-шестидесятників, неможливо, як не можна змінити природне русло річки.
Частина випускників гімназії вступила в провідні вузи Європи. Гам, далеко від рідної землі,
вони стали лікарями,геологами,вчителями,інженерами,музикантами, професорами, спеціалістами
сільського господарства. Проживаючи в Німеччині, США, Канаді, Аргентині, Англії, продовжували
боротьбу за волю України, наближали її незалежність.
Михайло Наболотний (1912 р.н.) - уродженець с. Семенів. Навчаючись у гімназії з 1926 до
1930 р., виявив неабиякі здібності і поступив на медичний факультет Празького університету. Жив і
працював у Франкфурті-на-Майні (Німеччина), пізніше емігрував у США. Помер у 1993 р.
Францішек Славський народився 13 травня 1916 р. у м. Копичинці в родині вчителів. Успішно
закінчившиТеребовлянськугімназію,ставстудентомЯгеллонськогоуніверситету.Йогонаставниками
були провідні славісти-мовознавці К. Нітш, М.Малецький, Т.Лер-Славінський. Матеріали, зібрані у
Болгарії, стали основою для докторської дисертації. Славський стає відомим вченим-мовознавцем,
видає ряд праць: "Граматика болгарської мови" (1953 р.), "Болгарсько-польський словник" (1954 р.),
"Нарис праслов'янського словотвору" (1974 р.).
З 1969 р. Ф.Славський - член-кореспондент Польської Академії наук, а з 1980 р. - дійсний член
ПАН. Такого ж почесного звання його удостоїли Академії наук Австрії (1981 р.) та Болгарії (1979 р.).
Мало хто знає в нашому краї, що відомий серед представників української діаспори США
Василь Голос - літературнийпсевдонімколишньогоучняТеребовлянської гімназії Осипа Васильовича
Головацького, який народився у 1919 р. в с. Могильниця. Під час навчання у гімназії був активним
членомМарійськоїдружини, мав чудовий голос,абсолютнийслух,умівграти на різних інструментах.
Воєнне лихоліття принесло юнакові багато страждань і поневірянь. Після війни він опинився за
межами рідного краю. Нелегкі то були часи для молодої талановитої людини, що залишилась без
батьківськоїдопомогита опіки.Але вінпереборює всі труднощі,закінчує Мюнхенськуконсерваторію.
Додому дороги не було, бо там на нього чекали Сибір чи Казахстан, де вже відбували заслання
батькита дві зовсім юні сестрички.Доля закинула Осипи Головацького у США, де він проживає і досі,
пам'ятаючи рідну Теребовлянщину.
Богдан Легенький народився в с. Зубові у 1925 році. У 1939 р. вступив у гімназію. Був членом
української молодіжної націоналістичної організації, працював зв'язківцем. Доля змусила його
покинутирідні місцяі поневірятисьпосвіті.У1943 р. - його попереджаютьпроможливий арешт, і він
тікає у Львів, де вступає в український військовий підрозділ, який боровся проти більшовиків. Його
відправляють в Італію на Західний фронт. Гам він був інтернований американцями, перебував у
таборі для полонених. Добрі люди вивезли його звідти в бочці з-під води, і Б.Легенький тікає до
Німеччини. Після приходу туди військ союзників перебирається в Англію, а потім у Канаду. Зараз
живе в Торонто, займається бізнесом.
КирилоЦепенданародився 24 грудня 1914 р. в с. ДжурипЧортківськогорайону. Навчаючись у
Теребовлянській гімназії, грав в оркестрі Марійської дружини, а пізніше ним керував. Після
закінчення гімназії студіював у Львові. В роки війни виїхав у Відень, де керував хором, а також

8. молодіжним товариством "Січ". У 1949 р. емігрував у США. З 1954 р. вчителює у Детройті, керує
хором "Трембіта", капелою бандуристів, чоловічим хором "Ватра".
Перед самим закриттям у гімназію вступив Смалига Мирослав Павлович, Стечишин Іван
Петрович (с. Глещава), Яремчук Йосип Матвійович (м. Теребовля), Брездень Микола Павлович (с.
Залав'є).
По-різному склалося життя колишніх гімназистів - учасників визвольних змагань. Одних доля
закинула за межі України. Там, в Америці, Канаді, Німеччині, Австралії, вони були учасниками ОУН,
мали свого президента України в екзилі, надсилали на батьківщину кошти для будівництва читалень
"Просвіти", підтримували молодіжні організації "Сокіл", "Січ", "Луг" і вірили у щасливе майбутнє
українського народу. Інші гімназисти воювали в загонах ОУН - УПА, гинули на полі бою, а ті, що
залишились,страждалив сибірських таборах,боролисьзанезалежність України. Значна частина їх не
дожила до наших днів.
Історія галицьких гімназій така трагічна, як і доля Української держави. Тому педагогічні
надбання професорів,патріотичнийнаціональнийдух колишніхгімназистівпотребує ще досконалого
вивчення, щоб на їхньому життєвому прикладі формувати нового українця-патріота, інтелегента,
інтелектуала європейського зразка, який би пишався своєю державою, своєю мовою, своїми
національними символами.
Українські гімназії відроджуються і ростуть чисельно. Їх лише у нашій області нараховується
18. Зростає і рівень знань у закладах нового типу. Учні гімназії складають основне ядро переможців
районних, обласних та Всеукраїнських олімпіад.
До свого відродженняТеребовлянськагімназіяйшла понад 50 років. На вимогу громадськості
міста у серпні 1994 р. Теребовлянську школу-інтернат для слабозорих дітей було реорганізовано в
гімназію-школу-інтернат.
І ось цей день настав. 1 вересня 1994 р. новий заклад освіти відкрив свої двері перед 155
кращими учнями зі шкіл району. Тут на дітей чекали прекрасні класи, гуртожиток, їдальня, актовий
зал і спортивний зали, ігровий майданчик.
Посвята у гімназисти відбулася 10 листопада, після двомісячних випробувань. Святковий
настрій вчителів, батьків і дітей, гостей, багато квітів, яскраве сонце листопадового дня
підкреслювали урочистість події. Серед почесних гостей - начальник обласного управління освіти,
представникирайонноїадміністрації,меценати - керівникипромислових підприємств міста і району,
гімназисти 30-х років - В. Концур, М. Смалига, Я. Захарченко. Прозвучало багато добрих слів та
побажань. Особливо хвилюючими були виступи колишніх гімназистів. Організатор відродженої
гімназіїп. Мирослав Смалига передавсимволічнийфакел знань нинішнім гімназистам, які поклялися
гідно нести його в майбутньому. Закінчилися урочистості великим святковим концертом.
1994-1999 роки були періодом становлення відродженої гімназії, часом випробувань.
Вивчено,узагальнено і впроваджено досвід Львівської академічної гімназії, Рівненської гуманітарної
гімназії, гуманітарного ліцею м. Києва, загальноосвітнього ліцею м. Хожува (Катовіцке воєводство,
Польща).
Девіз закладу - дати українському народу наукову еліту. Цим гаслом керується весь
педагогічний і учнівський колектив.
Запорукою успіху є постійні зв'язки гімназії з кафедрами Тернопільського педагогічного
університету, Тернопільського технічного університету, Тернопільської медичної академії,

9. Рівненського інституту слов'янознавства. Викладачів цих вузів виступають перед вчителями та
гімназистами, ведуть спецкурси для старшокласників: "Іноземна мова та перклад", "Основи
медицини","Комп'ютерні технології", "Міжнародні політичні та економічні відносини", "Економіка і
бізнес", "Правознавство". Рейтингова система оцінювання учнів (академічний, творчий і морально-
етичнийрівні),модульнаформапроведенняуроківзмінилиставленнягімназистівдошкільних справ,
підвищили їх відповідальність.
Учні гімназії примножують славу своєї школи, стають призерами Всеукраїнських і учасниками
міжнародних Соросівських олімпіад, навчаються у Малій академії наук, Західноукраїнській заочній
математичній школі.
У гімназії стали традиційними наукові тижні, під час яких учні демонструють свої знання,
ерудицію, читають лекції, проводять різноманітні заходи.
Наші школярі багато подорожують: побували у Польщі, мандрували Шевченківськими
місцями,відвідалиХортицю,музеїНечуя-ЛевицькоготаКарпенка-Карого,побувалинабатьківщині Б.
Лепкого у Бережанах. Нагородою кращим учнівським колективам були поїздки до Львова, Києва, в
Олеський замок, до Кам'янця-Подільського.
У гімназії працює учнівське наукове товариство. Юні філологи видають збірки поетичної
творчості гімназистів "Теребовлі юний первоцвіт", секція юних істориків випустила книгу
"Теребовлянська "Просвіта", "Кузня героїв, колиска талантів", "Теребовлянська гімназія - alma mater
на берегах Серету", "Колиска добра, берегиня любові", секція іноземних мов - "Let' speak English",
"Німеччина", "Австрія". Учні старших класів пишуть наукові роботи і захищають їх у VI класі під час
літньої екзаменеційної сесії.
Гордістю гімназії став хор (керівник Деревецька О. Я., Буртак Н. О.), який неодноразово
виступав перед громадскістю міста.
Назавжди запам'ятаються учням зустрічі з колишніми гімназистами - головою КУНу Славою
Стецько, Ісидором Борецьким, владикою Торонто, святкування 100-річчя з дня народження Федора
Маковського, 100-літній ювілей Мар'яна Крушельницького, листування з дочкою Мирослава Капія.