Український традиційний національний костюм відображає художній талант українських жінок, що створюють гарний одяг для всієї родини. Всі елементи одягу прості за формою, багаті різноманітними прикрасами, насичені яскравими фарбами. У різних областях України є відмінності в обробці та елементах одягу, але загальний ансамбль українського костюма добре проглядається на всій її території. Познайомимось з національним жіночим одягом Чернігівського краю...

1. Традиційне вбрання
Чернігівщини
Жіночий одяг

2. Якщо пісня - душа народу,
а танок – його характер,
то народний одяг –
це його зовнішність,
приваблива і яскрава,
вишукана і вибаглива…
Із книги Оксани Косміної
«Українське народне вбрання»
(Київ: Вид-во «Балтія-Друк», 2017)

3. ЩО ТАКЕ ОДЯГ?
Одяг певного народу тісно пов’язаний
із його історією. Ми пізнаємо, як жили
і працювали наші предки, як
вбиралися у будні, свята, якими були
їхні звичаї та обряди.
Одяг – це сукупність предметів, які
захищають людину від несприятливих
погодних умов – холоду, спеки, вітру,
дощу.

4. ФУНКЦІЇ ОДЯГУ
Здавна одяг виконував різні функції:
• практичну,
• захисну,
• обрядову,
• оберегову,
• знакову,
• естетичну,
• соціальну,
• національну.

5. Існує велике розмаїття форм, видів і типів одягу, які
підпорядковуються певній класифікації. Так залежно від статі
людини вбрання поділяють на чоловічий та жіночий. Кожна з
цих груп у свою чергу поділяється залежно від віку людини.
Наприклад, жіночий одяг розподіляється на дівочий, вбрання
для молодиць та літніх жінок (чоловічий — аналогічно).
КЛАСИФІКАЦІЯ ОДЯГУ

6. КЛАСИФІКАЦІЯ ОДЯГУ
За способом кріплення на тілі одяг ділиться на поясний
(стегновий) та плечовий (нагрудний). До поясного виду
жіночого вбрання належали розпашні (плахти, запаски,
опинки, дерги) та глухі спідниці. У чоловіків поясним одягом
були штани. До складу натільного плечового вбрання (як у
жінок, так і у чоловіків) входила виключно вишита сорочка.

7. КЛАСИФІКАЦІЯ ОДЯГУ
Весь одяг також ділять на три шари:
нижній - білизна, безпосередньо
натільний одяг та верхній одяг.
Класифікаційною ознакою може
бути саме призначення одягу,
залежно від якого його можна
поділяти на святковий, буденний,
робочий, обрядовий і т. д.

8. КЛАСИФІКАЦІЯ ОДЯГУ
В залежності від пір року
вбиралися в зимовий, літній
або ж демісезонний (весняно-
осінній) одяг.
Кожен народ, кожна нація
самобутня і однією з головних її
рис є національні костюми. І у
кожного народу свій незвичайний
та красивий народний костюм.

9. ВБРАННЯ УКРАЇНЦІВ
Український народний одяг –
яскраво орнаментований,
багатошаровий, з
обов'язковими характерними
елементами. Розмаїття
природних зон вплинуло на
формування певних
регіональних комплексів
традиційного українського
вбрання: поліського,
лісостепового, степового,
карпатського, які в свою чергу
поділені на дрібніші
субрегіональні комплекси.

10. ЕТНОГРАФІЧНІ РЕГІОНИ

11. Саме з цих причин народне вбрання Чернігівщини
поділене на дві частини: північна має всі ознаки побуту
Полісся – розвинене ткацтво, одяг з полотна й домашнього
сукна, взуття – личаки; південна частина має прикмети
Наддніпрянщини і лише деякі елементи із північних околиць.
Майже вся території сучасної Чернігівщини належить до
етнографічного регіону Полісся. Виняток становлять крайні
південні райони області.

12. ВБРАННЯ ЧЕРНІГІВЩИНИ
У вжитку населення Чернігово-
Сіверщини зберігся
традиційний одяг,
сформований у цілісний
комплекс-стрій та вибудувався
свій ансамбль пошарового
накладання убрання за таким
принципом: натільне, поясне,
плечове, верхнє, прикраси,
головний убір та доповнення.
У комплексі вбрання
Чернігівського полісся
переважав білий колір. Проте,
крім нього, використовували
червоний, чорний і низку
природних тонів льону та
вовни.

13. Жіночий одяг Чернігівщини
Жіночий поліський стрій
складався із сорочки, плахти,
запаски, корсетки, юпки,
свити, кожуха, кожушанки,
намітки, хустки, чобіт,
прикрас.
В жіночому вбранні
Чернігівщини виділяють три
комплекси:
• сорочка і плахта;
• сорочка і спідниця;
• сорочка і юпка з
нагрудником.
До кожного з них додавалася
запаска (фартух).
Актриса Ада Роговцева з донькою Катериною Степанковою і онукою
Дашею у костюмах Чернігівського регіону кінця XIX-початку XX ст.
Проєкт «Щирі», 2016.

14. Жіночі сорочки шилися додільними,
іноді з небіленого полотна. Рукави могли
бути як суцільно кроєні, так і з
уставками. Рукав з уставкою з’єднувався
чернігівською розшивкою – своєрідним
швом у вигляді мережки.
В колористичному відношенні
побутувала вишивка білим по
білому, біло-червона та біло-чорна з
червоним контуром. Поділ сорочки
завжди вишивався мережкою або
вирізуванням, що створювало ефект
мережива.

15. В південних районах Чернігівщини,
які відносяться до Наддніпрянщини,
сорочку найчастіше вишивали
білими нитками. Орнамент
зосереджували на рукавах,
поликах, лиштві сорочки. На місці
з’єднання рукавів з уставками
рукав збирали в складочки-
пухлики. Крім білих ниток,
застосовували червоні і чорні, але
значно рідше.
Фрагмент підтички
жіночої сорочки з
зубчиками.

16. Відмінним є те, що на
Новгород-Сіверщині жіночі
сорочки шилися як додільними
з білого домотканого полотна,
так і з підтичкою («пришвою») з
більш грубого, сірого полотна.
Жіночі сорочки зав’язувалися
під шиєю вузенькою
кольоровою стрічкою,
переважно червоного
кольору.
Фрагмент підтички жіночої
сорочки з зубчиками.

17. Жіночим поясним одягом були запаски,
плахти і спідниці.
Плахти ткали з червоних, зелених, синіх,
жовтих вовняних ниток з додаванням
білих лляних. Два полотнища плахти
зшивали до половини і мали назву
«стан», а незшиті частини називалися
«колишками».
У ХІХ ст. плахта виготовлялась
багатоколірною картатою, найчастіше у
червоно-вишневій гамі із вкрапленням
синього і зеленого кольору. На початку ХХ
ст. плахта вважалася вбранням літніх жінок.
На свята носили як різноколірні, так і
однотонні плахти. Назви плахт залежали від
тканого візерунку або вишивки: «хрещатка»,
«копихата», «реп’яхівка», «слив’янка»,
«кривуляста»… Плахти з нашивками
називалися «накладні».

18. Крім плахти, носили спідниці.
Так у північних районах побутували
спідниці-андараки. Їх шили з
прямокутного шматка домотканого
полотна, який закладався
глибокими складками або
призбирувався в талії.
Нижня частина спідниці мала
широку ткану або вишиту
смугу, прикрашену
геометричним поліхромним
орнаментом.

19. Ліф спідниці з нагрудником
мав застібку на ґудзиках.
Круглий комір обрамлявся
маленькими складочками з
основної тканини і вузькими
смужками чорного плису. Низ
спідниці декорувався однією
або декількома смугами з
плису і призбирувався.
Для Чернігівщини була характерна
і спідниця з нагрудником –
безрукавний приталений ліф,
пришитий до широкої спідниці.
Колір спідниць з нагрудником був
такий самий, як і в андараків: різні
відтінки червоного, бордового,
вишнево-фіолетового.

20. Молоді жінки і дівчата носили саян – спідницю, яка
шились з червоного або синього сукна у 5-6 пілок. На
талії саян притримувався довгим та широким в’язаним
вовняним поясом, який декілька разів обгортав стан. З-під
саяну обов’язково визирав поділ сорочки. З появою
фабричної тканини з’явилися спідниці з ситцю, які одягали
переважно на свята.
Мешканки Новгород-Сіверщини
носили спідниці з ліфом (талією) –
талійки, які шили з фабричного
кубового ситцю.

21. Поверх плахти або спідниці жінки носили однотонні,
переважно сині або червоні, запаски (фартухи).
Запаска складалася із двох шматків домотканої тканини:
заднього чорного «сіряка» та передньої синьої
«попередниці». Це був щоденний, робочий одяг. Запаски в
південних районах Чернігівщини були різноманітні: сині,
червоні, яскраві жовто-червоні, парчеві.

22. Своєрідністю Чернігівщини були чорні фартухи, пошиті з
фабричної тканини та оздоблені різнокольоровою
вишивкою та чорним мереживом.
На Новгород-Сіверському
Поліссі до ситцевих спідниць
одягали білі полотняні
фартухи, які прикрашали
вишивкою червоною
заполоччю з рослинним
орнаментом. Полотняні
фартухи мали по низу оборку
у вигляді дрібних складок.

23. Плечовий жіночий одяг поділявся на
безрукавний і з рукавами.
До першого відносились керсетки
(корсетки), які були відрізними по
талії і мали 3-5-7 вставних клинців у
вигляді зустрічних складок («вусів»,
«хвостів»).
Кишеня і зовнішня частина поли
керсеток обшивали зеленою
вовняною каймою. Комір і вирізи
для рук оздоблювали чорним або
червоним оксамитом.
На Новгород-Сіверщині керсетки
шили з купованих фабричних
тканин: китайки, кубового ситцю,
плису, черкасину, сукна.
Застібувалися вони на гаплички.

24. При створенні строю в південних районах Чернігівщини
також велике значення відігравала корсетка. Вона мала
вільний крій спереду і підкреслювала стан ззаду, за
довжиною сягала нижче стегон. На спинці, зазвичай,
робили сім-дев’ять клинів-вусів. Її виготовляли зі строкатої
тканини, оздоблювали аплікацією із тканини,
декоративними швами. Корсетки були як однотонні, так
і різноколірні (темно-сині або чорні у дрібненькі яскраві
квіточки).

25. Жіночим верхнім плечовим
одягом осінньо-весняного
періоду були свити та юпки з
рукавами, а зимовим – кожушки
(хутрянки) та кожухи.
Свити виготовляли з темного
сукна домашнього
виробництва. Вони мали два
«вуси» по боках, поверх яких
нашивали шматочки червоного
сукна («ластівки»). Комір, поли
свити і краї рукавів («закарваші»)
оздоблювали зеленим та
чорним шнуром. Більш давніми
вважаються свити з білого сукна,
з двома «вусами», шви яких
декорували чорним шнуром.

26. Свити у північних районах
Чернігівщини шилися з
домашнього сукна сірого або
брунатного кольору. Довжина
свит сягала нижче колін.
Суцільно кроєні, невідрізні по
талії свити носили люди
похилого віку. Молоді жінки
вбиралися у свити з відрізною
спинкою та трьома
складками на спині та боках
(свити до трьох хвостиків). З
правого боку у жіночих свитах
прорізувалася кишеня, яка
оздоблювалася зубчастим
клапаном. Комір у свит був
шалеподібним. Довгі рукави
відгортались і мали обшивку з
синьої фабричної бавовняної
тканини. Застібувалися свити
справа наліво шкіряною
петлею на ґудзик із шкіри.

27. Незвичайну назву – юпка – отримало верхнє плечове
вбрання із саморобного сукна, яке пізніше
виготовлялося з баї, сатину. У зшиванні, крої,
оздобленні жінки виявляли свою буйну фантазію.
Дуже часто оздоблювали по всій площині
червоними, синіми пасмами вовни – перчиками. На
Чернігівщині цей вид вбрання шили із строкатої
тканини з великим коміром.

28. Юпки з рукавами за кроєм подібні до керсеток, тільки
довші і з рукавами, іноді на ваті. Їх шили з темного сукна.
Комір та рукави обшивали смугою чорного оксамиту з
червоною каймою або шкірою.
В південних районах носили юпки з пелериною із зеленої
байки з нашитими хвостиками з червоного гарусу.
У північних районах комір юпки був як стоячим, так і
відкладним. Також цей вид одягу мав прорізні кишені, які
окантовували чорною тасьмою, а рукави з закотами
обшивали червоною бавовняною тканиною.

29. Хутрянки за кроєм
були аналогічні юпкам.
Їх покривали тканиною і
обшивали смушком.
Зимовим верхнім
одягом північних
районів був
«полушубок» -
кожушок, довжина
якого сягала колін, а
крій – аналогічний крою
юпки. Полушубки були
білого кольору, але
молодь і заможні
селяни фарбували їх у
червоний, жовтий або
чорний кольори.
Фарбовані кожухи
називали дубленками.

30. Найдорожчою річчю в гардеробі
простого люду був зимовий
верхній одяг, а саме – кожух
(тулуп, або толуб). Кожух
передавався з покоління в
покоління і був невід’ємною річчю
як чоловічого, так і жіночого
гардеробу. Кожухи різнилися за
кроєм, технологіями вичинки шкір,
кольором та декором.
На Чернігово-Сіверщині їх
оздоблювали чорною та сірою
вовною, різними аплікаціями,
кольоровими шнурами та
вишитими смугами, де за нитку
правили тонкі шкіряні ремінці, які
давали ефект фактурного декору
та мотивами, вишитими
різнокольоровим гарусом.

31. Святковим верхнім жіночим
одягом були довгі, до п’ят,
шушуни – рід халата без
перехвату в талії, але з двома
«вусами» на задніх бічних швах.
Зимовий шушун шився з
баранячого хутра і обов’язково
покривався синім сукном, мав
пелерину з чорного овечого
хутра.
Літній шушун - довший, нижче
колін, прямоспинний,
невідрізний по талії, шився з
кубового ситцю, парчі або
жовтого сукна з рукавами і з
великим виложистим коміром-
пелериною.

32. Окремо визначальною й особливо
необхідною складовою вбрання в
українській культурі був пояс, який
належав як до чоловічого, так і до
жіночого вбрання. Чоловіки і жінки
носили широкі червоні в’язані пояси з
бахромою на кінцях, а також ткані
пояси. У жінок вони були значно вужчі
за чоловічі і мали геометричні
різнокольорові візерунки.
Одним з різновидів поясу була
крайка, якою підперізувалась
плахта, запаска, дерга,
попередниця, понева та андарак.
Підперезавшись крайкою, дівчата
випускали її кінці з китицями
наперед, а одружені жінки – з
лівого боку або позаду. Жінки
поважного віку крайок не носили.

33. Головним убором жінок Чернігівщини були очіпки, які
шилися з різноманітного ситцю, іноді з парчі. На голові
очіпок тримався завдяки стрічкам, пришитими до незшитих
країв «причільника». Інший варіант очіпка мав назву чепок і
вишивався геометричним орнаментом.
Було декілька різновидів очіпків: «шоломок», «київський
чіпець», «сорока».
Жіночі головні убори

34. Всі заміжні жінки
Чернігівщини обов’язково
ходили з покритою
головою. На вулицю
поверх очіпка жінки
вдягали великі куповані
хустки: «маслинові»,
«загрянишні», «бодрусові».
Надавали перевагу
вовняним чорним хусткам
з каймою із
різнокольорових квітів або
вовняним червоним.
Окрім купованих, популярними були
білі хустки з домотканого полотна,
яке було заткане в дрібну червону
клітинку, або вишите по кутах
червоними та синіми нитками.
Хустка була важливою і обов’язковою
річчю жіночого гардеробу.

35. Старші жінки замість хустки по очіпку
вив’язували намітку - рушникоподібний
головний убір. Вона була візитівкою
чернігівського костюму к.XIX-поч.XX ст.
Жінки вміли зав’язувати її різними
способами. Старші жінки зав'язували
намітку так, щоб вона закривала низ
підборіддя. Довгі кінці намітки
спускалися нижче поясу. Іноді намітку
прикріплювали до хустки у вигляді фати.

36. Дівчата теж пов’язували голови
хустками у вигляді віночка,
залишаючи тім’я відкритим.
Волосся заплітали в одну косу і
вплітали різнокольорові стрічки
(кісники).
У свята поверх вив’язаної навколо
голови шовкової хустки із ріжками
спереду, вдягали вінок з живих
або штучних квітів. Вінок, який мав
картонний каркас, до якого
чіпляли паперові квіти і стрічки,
називався «теремок».

37. Взуття
Найбідніше населення носили
личаки (лапті, порошні), їх плели з
лика, яке дерли з липової кори.
Майже все населення взувалося в
постоли – особливий вид сандалів
із шкіри, які поверх онуч
зав’язувались ремінцями або
просто шнурками (поворозками).
Жінки настільки звикли ходити
босоніж, що коли йшли до церкви
чи на гостину, взуття несли в руках.
А взували його лише тоді, коли
підходили до місця. Вважалося,
що взуття в той час було дорогою
річчю, яка навіть передавалася в
спадок, тому мало особливе і
шанобливе ставлення.

38. Чоботи різного кольору носили переважно взимку як
чоловіки, так і жінки. Жіночі чоботи з червоної шкіри на
високих підборах з підківками називали сап’янцями.
Жіночі черевики кріпилися до ноги за допомогою волоків
– шкіряних ремінців, які хрест-навхрест перев’язували
голінь, обгорнуту білою полотняною онучею.
Інший варіант черевиків – шкіряні туфлі з тупими
носиками на високих підборах з залізними підківками і
мали мотузяні зав’язки.

39. Жіночий одяг завжди відрізнявся від чоловічого більшою
барвистістю. Але ще більшої колоритності він набував за
рахунок прикрас, які були обов’язковим елементом
жіночого одягу. Жіночий стрій південних районів відзначався
багатством прикрас: коралі, дукачі, гранати, бурштини,
персні, ковтки та багато інших оздоб.
Прикраси слугували не тільки прикрашанням одягу
(вбрання), а й оцінювалися як надійна особиста маєтність
жінки, її власний речовий капітал, який при потребі
перетворювався на гроші. В етнографічних записах Марко
Вовчок є з цього приводу цікаве свідчення сільської жінки
Палажки Кітчиної з Борзнянського повіту: «Намисто дороге,
червоне, на іншій з п'ятнадцять, на іншій три або
чотири…То вже багачка, а то вже бідненьке… То вже
держать на смерть… То вже у купі гроші, як намисто на
шиї висить… І просте єсть намисто…»
Жіночі прикраси

40. Шийними прикрасами жінок
були різнобарвні намиста.
Особливо цінувалося намисто
з бурштину (лянтарю), яке
переходило від бабусі до
онуки. Дівчата до намиста
підвішували дукачі.
Коралове намисто (коралі)
перенизували срібними
бусинами («рифами»,
«пугвицями»). Менш заможні
жінки носили намисто з
малинового, жовтого,
блакитного скла. До намиста
підвішували хрестики і
ладанки, які купували в Києві.

41. Також на шиї носили
плетінки – прикраси у
вигляді смужки з
різнокольорового бісеру.
На пальцях носили персні,
у вухах – срібні сережки
місяцеподібної форми.
Робили підвіски із жовтого
скла, що імітувало
бурштин.

42. https://val.ua/ru/108835.html
https://val.ua/ru/site/news/104117
https://val.ua/uk/site/news/105709
https://www.youtube.com/watch?v=BaanuIso8to
https://www.youtube.com/watch?v=5M0UyBGyOZ8
https://www.youtube.com/watch?v=7tWMk9xRzl4
https://www.youtube.com/watch?v=9oFVwPTM2f0
Дізнатися найцікавіше про жіночий одяг Чернігівщини
минулих століть можна звідси:
В презентації
використано ілюстрації
з інтернет-ресурсів
відкритого доступу і
з книг, які є у фонді
відділу мистецтв
Чернігівської обласної
бібліотеки для дітей.