1. Канівська загальноосвітняшкола І-ІІІ ступенів№3
Канівськоїміськоїради Черкаськоїобласті
Виховний захід із народознавства
на тему:
«Слово до слова – хустка тернова,
квітка до квітки – весна…»
Підготували
Бойко Л. М. , учитель українськоїмови та літератури,
Семенченко М. А., учитель музичного мистецтва
Канів , 2017р.
2. Тема. «Словодо слова-хусткатернова, квітка до квітки-весна...»
Мета: ознайомити дітей із хусткою-оберегом, з’ясувати, яку роль відіграла і
відіграє вона в наш час в обрядах українського народу, прищеплювати інтерес
до традицій і звичаїв краю, у якому живемо, виховувати художньо-естетичний
смак.
Обладнання. Виставка українських хусток, презентація про хустку, записи
українськихнародних пісень.
Читець:
Як-то гарно, усе гарно
Бог у небі склав,
Що й мені, і мамі
Він хустину дав.
Нема в цілім світі
Всім вам признаюся
Кращої хустини,
Коли я зав’юся
Хустиночко, хустиночко,
Мережана, шита
Від сьогодніобіцяю
Я тебе носити.
Потішаймось хустинами -
Нащо так сидіти!
Бо колись її носили
3. Доросліі діти.
Добремені у хустині
Не болить голівка,
І злі очі не позаздрять,
Що я гарна дівка.
Ведуча 1:
Улюбленим головним убором української жінки з давніх-давен була квітчаста
хустина. Немає таких жінок у світі, яким би вона була не до лиця. Носили раніше
й носять її в наш час дівчатка, дівчата, жінки, і бабусі. Хустина завжди була
символом прихильності, любові, вірності в коханні, прощання і скорботи.
Впродовж століть хустка була в Україні найдорожчим подарунком, який
уособлював для кожної людини рідний дім, рідну матір.
Ведуча 2:
Де ж вона сьогодні — щира українська хустка, що її серед тисячі інших
вирізняє щось невимовно рідне? Де весела та барвиста хустка, щедро оспівана в
народних піснях та іграх? Хочеться, щоб вона сьогодні стала не просто модною
деталлю на деякий час, а одним з національних символів-оберегів.
Одним із таких символів, який на сьогодні, на жаль, занедбаний і забутий, є
хустка.
Ведуча 1:
Видатний історик Михайло Грушевський писав у своїй «Історії України», що
хустка відома на всій території України, починаючи з часів Київської Русі, вона
була поширена в козацьку епоху і дійшла до наших днів. Змінювалися тільки
кольори, а хустка залишалася хусткою. Правда, в різних місцевостях її по-різному
носили.
Ведуча 2:
Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите
обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок.
4. Згадаймо принагідно паранджу мусульманок Кавказу, котра затіняла їм не
тільки обличчя, а й увесь світ, що доводить їхпокірність.
Ведуча 1:
Мода на хустки не минає ніколи, це завжди актуальний атрибут у гардеробі
кожної жінки.
Головний убір завжди був виразником естетичних поглядів українок, яскравим
декоративним елементом їхнього вбрання. Він підкреслював святковість чи
буденність одягу, надавав інформацію про родинний та матеріальний статус
жінки.
А якими ж були хустки в давнину?
Ведуча 2:
Із давніх-давен хустки прийшли до нас. Спочатку вони були білого кольору. А
вже пишні барвистіхустки запозиченівід болгарів, турків, персів.
Колись хустки в Україні створювалася і вишивалися власними руками.
Святкові ошатні хустинки виготовляли з найтоншого полотна, мережили
чудернацькимиузорами, вишивали шовком, сріблом та золотом.
Ведуча 1:
Повсякденні хусточки були скромніші, і вже для узорів використовували
червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині
нитки ніколи не вживалися окремо.
Ведуча 2:
Малюнок на хустинах був переважно геометричний, потім – вишивали квіти,
листки. Дуже рідко вишивали птахів, голубів, півників.
Ведуча 1:
У наш час у хустці ходять в основному в селі та переважно старші жінки. Вони,
як тільки встають із ліжка, зразу зав’язують хустину і знімають аж перед сном.
Але до церкви без головного уборуне йде ніхто.
Ведуча 2:
У містах цього звичаю не дотримуються, бо багато з жінок, на жаль, навіть не
мають хустини.
Читець:
У неділю не гуляла,
5. Та на шовки заробляла,
Та хустину вишивала,
Вишиваючи співала:
Хустиночко мережана,
Вишиваная,
Хустино моя мальованая.
Звучить музика. Асистентнакидаєхустки на плечіжінок, присутніх у залі.
Ведуча 1:
"Ой, хустина, хустинонька! Мережана, шита..." - так говорив про хустку Тарас
Шевченко у своємувірші "Хустина".
Вишиті візерунки, як колись, так і тепер, розташовуються на хустках по
чотирьохкутах та по середині.
Ведуча 2:
Інколи по кутах розміщуються головні фігури, а по всьому полі хустки, у
гарних комбінаціях, розкладаються дрібніші деталі орнаменту.
Ведуча 1:
До речі, чотирикінці хустки – символи. В пісні про це співається:
На щастя й радість – два ріжечки,
А два – на смуток і сльозу.
Ведуча2:
Ще 100 років тому, досліджуючи вишивку, етнограф В. Стасов зазначав: "У
народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії,
кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це — складна мова, послідовна
6. мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для
розумуй почуттів".
Читець 1:
На ній і гроно, і пелюстка,
І небо, й райдуги на ній…
Мов берегиня вроди - хустка
Здавен у нашій стороні.
Читець 2:
Та - нареченим на щастя,
Та - на добро матерям,
Вічний дарунок - хустка квітчаста
Знана стежкам і вітрам.
Читець 3:
Мов помолодшала мати,
гарна й сестрадорога.
Росив хустині, немов діаманти,
зорій квітки в берегах.
Читець 4:
Сонцюй роботінайближча,
подругаднів осяйна
Душу зігріє і зніжить обличчя
хустка - тернова весна.
Ведуча 1:
Народні обряди, пов’язані з хустиною, супроводжували дитину від самого
народження.
Сповивали новонароджене малятко в біленьку мережану льолю – хустинку,
яку традиційно передавали від роду до роду, коли вперше в купелі плескалося
немовля.
7. Сцена:
Дівчина 1:
Велика радість у наш дім прийшла
Родилося малесенькедитя.
І перший крик її для нас
Став піснею на довгийчас.
Дівчина 2:
Батьки і вся рідня
Плекали, пестили дитя…
А щоб красивоюзросла
У травах купана була.
Дід:
Неси, бабо, швидше воду,
Наливай у миску,
Щоб скупати дитиночку
Дай м’ятиі любистку.
Баба:
Віллєм меду,
Грошей кинем,
Щоб була багата,
Щоб росло красиведитя
І раділа хата.
8. Батько:
Ще у купіль покладемо
Червону хустину,
Чебрець, руту та барвінок
Скупаєм дитину.
Баба:
Розстеляйскоріш хустину
Дитину сповити,
Щоб зле око зупинити
Й швидше почало говорити.
Дід:
На колисочкунакинем
Мережану хустину,
Щоб від вітру захилити
Маленьку дитину.
Дівчина1:
Добрийчас, добрийчас,
Ангелята при нас
Розстелилим’якеньку хустинку,
Щоб заповити маленьку дитинку.
Дівчина 2:
Постелити під головочку,
Притулити до вушка,
заховали волоссячко,
Щоб не боліла головочка,
Щоб не блідло сонечко.
(Тричі хрестяться, хрестять немовля, "мама" бере на руки малятко у
сповиточку, (звучить колискова «Котику сіренький») підходить до колиски,
підвішеної до стелі, яка запнута білою хустинкою іукладаєспати).
Ведуча 1:
Літечко за літечком пролітає…
Дитятко наше миле підростає...
Тішиться не натішиться вся родина. Погляньте. Он воно уже з дівчатами
таночокзаводить, грається в «хустинку».
Ця гра вам знайома з дитинства. А давайте підглянемо за дітьми...
Сцена:
Пісня-гра «Галяпо садочкуходила».
9. Ведуча 2:
Радіють дідусь і бабуся, батько і мати, тішиться вся родина, бо розумною,
чемною росте їх кровинка. А радіючи, привчають до всього доброго, до всякого
діла.
У скрині кожної господині мала бути ось така звичайна ситцева хустка. Нею
не зав’язували ні голову, ні шию; нею зав’язували миску з святою вечерею і несли
її до родичів, хрещених.
У Святий вечір маленькі хлопчики носять до родичів вечерю, а в руках калачі,
обв’язаніситцевоюхустинкою.
Сцена:
Хлопчик:
Добрий вечір, просили Вас батько й мати на вечерю і я Вас прошу. З Святим
вечором будьтездорові!
(Хлопчик віддає калачі з хустини родичам, а ті пригощають малого
гостинцями, солодощами, грішми, які дбайливо складають у принесену
хустинку. Прощаються, розходяться).
Ведуча 1:
У кожній родині, де підростала дівчина, скриня повинна була наповнюватися
хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися перед гостямиі сусідами.
Сцена:
Дівчина:
10. Я – не панна, я – господиня,
У мене хусток повна скриня!
(Подружки вибігають, заглядають у скриню, хочуть поторгати, приміряти
хустку. Дівчина не дозволяє, показуєсама).
Ведуча 1:
А коли син вирушав у далеку дорогу, мати зав’язувала хліб у білу хустину,
щоб не забував батьківського порогу.
Сцена:
Парубок:
Дай мені, мамо, хустку на щастя,
Хай буде на згадку вона,
Щоб не була поміж нами далека
Навіть чужа сторона.
(Мати зав’язує хліб у білу хустину, обіймає, цілує сина, проводжає).
Ведуча2:
Цікаво, що хустина, яку так старанно вишивала дівчина, часто служила
засобом знайомства з хлопцем. А відбувалося це так: хлопець, якому сподобалася
дівчина, насамперед намагався заволодіти її хустинкою. Часто це приносило і
прикрощі, бо коли хлопець не подобався дівчині, вона не віддавала своєї хустини.
Сцена:
Пісня-інсценізація(з хустиною)«Зацвіла в долині» .
Ведуча 1:
Коли до дівчини приходили свати, а вона виявляла незгоду виходити заміж -
вручала гарбуза.
Сцена:
Сват 1:
Ати-бати, прийшли свати
До наречениної хати.
Син вирішив попрощатися з волею,
Хоче в дружинивзяти він Олю.
Так полонила молодця,
Що бідолаха спав з лиця.
Руку, серце, головоньку
Пропонує вашій доньці.
Сват 2:
11. У вас товар, у нас купець,
У вас дівчина, у нас - молодець.
Не тягніть, не позіхайте,
А коротше відповідайте.
Щоби лікті не кусати,
Краще «Так» вам сказати.
Наречений:
Полюбив я Олю не на жарт,
Бути хочу з нею: просто жах!
Тож прошу її руки у вас
І готовийодружитися я враз.
(Наречена підносить гарбуз під хусткою, артистично її знімає, вручає
гарбуз невдасі-жениху).
Ведуча 2:
Якщо парубок прийшовся до душі дівчині, то вона нареченому дарувала
хустку.
Сцена(продовження):
Наречена:
Маю хустку, маю хустку,
Має штири кінці,
Ой кого я полюбила
Стелю під колінця.
12. (На знак згоди дівчина підносить старостам хустку на хлібові, хустку -
своєму миломунареченому).
Ведуча 1:
Хустка здавна відігравала важливу оберегову, магічну функцію, тому чи не
найбільше місце займає хустка у весільному обряді, закінчуючи покриванням
хусткою голови молодої. Хустка, якою покривали молоду, зберігалася потім все
життя. Існує в народі повір’я: хустка, якою матір вводить молодих до хати і
виводить із хати під час весілля, мусить бути пишною, світлою, ясною і яскравою.
Під час вінчання молодихлюдей їхні руки пов’язують хусткою.
Сцена:
(Виходять молодіз пов’язаними хусткою руками).
Молоді:
Не люди з’єднали, а з’єднав Бог навіки,
На щастя, на долю, на довгийвік.
Ведуча 1:
Весілля завершувалося покриттям голови нареченої хустиною.
Сцена:
Ведуча 1:
Свекруха, повиваючи головуневістки говорить:
(виходять свекруха і наречена)
Свекруха:
Іди, доню, за милого,
Візьми хустку гонорово,
Іди у світ широкий,
Візьми хустки у боки.
(Звучить пісня «Горіла сосна, палала», на її фоні: дівчина сідає на
вивернутому кожусі, вдає, що плаче. Чоловік знімає їй весільний вінок,
передає в руки матері або дружці. Мати хоче надіти доньці хустку, але вона її
двічі скидає, а вже на третій раз все ж таки кориться долі).
Ведуча 1:
Із цього часу хустка ставала знаком для Ангелів, що заміжня жінка не може
з’являтися на людях з непокритою головою.
(На сцені залишається наречена, вже молодиця, сідає біля люстерка,
поправляє хустку, зав’язує, продовжує сидіти , не ворушачись, під читання
вірша).
13. Читець:
Пригадую матусю молодою
(Русявікучері, природниймакіяж),
Усміхненою, світлою такою,
Що й світ, здається, дивувався аж!
…Вже сивий сум в очах у мами стигне.
Прийшли до хати втомлені роки.
І світ вже звикся з тим, що до хустини
Частіше літні горнуться жінки.
Дбайливо й обережно на полицю
Складає мама випрані хустки, –
Квітками рясно всіяно світлицю,
Пливуть крізь неї спогадий віки.
Світліє погляд у моєї неньки,
Летять у вирій втомлені літа…
Терновахустка, мовбисвіт усенький,
Матусину тривогупригорта.
Учасниця1:
Треба знати про сумне і болюче в житті людини – розлуку з рідною людиною,
адже цього не обійти і не об’їхати, бо так створенежиття людське…
У часи козаччини був добрий звичай у дівчат: коли козаки вирушали в
далекі походи, чи чумаки в тяжкі мандри, чи бідний парубок їхав до чужої
сторони на заробітки, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту
хустину, в яку вона вклала всю свою душу, як символ вірності в коханні. І
супроводжувала козака українська хустина, насичена трепетною потужною
енергетикою вірної дівчини. І носив її козак коло серця, і відчував благодатне
тепло, яке струменіло з полотна.
Звучить пісня «Хусточка червона»
Ведуча 2:
Якщо козак загинув, то хустиною вкривали обличчя козака, щоб "хижі птахи
очей не довбали, козацької крові не пивали", а потім ту хустину прибивали до
хреста.
Якщо ж козака ховали з почестями, то тіло його клали в домовину,
покривали червоною китайкою, а вишитою хустиною накривали сідло вірного
коня, якого вели за домовиною.
Ведуча 1:
Вміли вшановувати світлу пам'ять минувшини наші славні українці! Часто
можна побачити на сільському цвинтарі біля могили перев’язаний хустиною
березовий хрест – як пам’ять борцям за волю України, щоб знала молодь про
славних героїв українських і про молодого хлопця кароокого, якому дівчина
дарувала хустину, і який впав у бою…
У нашому роді, у нашім народі
14. Доля і хустка -тернові завжди!
Ведуча 2:
Як би ми не любили своїх батьків, якби їх не шанували, але в житті
приходить неминуча хвилина, коли ми прощаємось із дорогими нам людьми. За
тиждень після Паски всі люди йшли на цвинтар вшанувати померлих родичів. І в
кожної господарки були спеціальні хусточки, щоб загорнути калачі та гостинці,
коли йшли на могилки до покійних. Після смерті рідних, як знак жалоби, носять
чорнухустку.
Звучить пісня «Мамина хустка»
Ведуча 1:
Сьогодні ми маємо можливість побачити, які всі хустки різні, а як багато
говорять вони, якглибоко хвилюють душу.
Дякувати Богу, що в наш складний час знову пробуджується любов нашого
народудо такого простогоіодночасно незбагненногодива – української хустки.
Тож, зараз ми хочемо запроситивас... до нашої чарівної крамнички.
Біля сцени оформлено куточок із представленими різновидами хусток
(імітування магазину).
Продавець:
- Доброгодня, українськійземлі!
Гарного дня, дорогівчителі
Вдалого дня тобі, друже, у залі,
Будьмо щасливі всі та веселі!
Прошу, підходьте, обирайте
Та часу вашого не гайте!
Дівчата по черзі підбігають до крамнички, обирають хустки, відразу
приміряють.
Продавець (до 1-ї дівчини):
В кожного народує своя святиня,
А для українців – вишита хустина
Світлий символщастя й ніжності в серцях,
Мов весна квітуча, хусточка ось ця.
Продавець (до 2-ї дівчини):
На ній і гроно і пелюстка,
Волошка, ружі є на ній…
Мов берегиня вродихустка
З давен у нашій стороні.
Продавець (до 3-ї дівчини):
15. Веселі ви чи сумовиті
На схилах Ворскличи Дніпра –
Нема таких жінок на світі,
Котрим вона не до лиця!
Наступні три учасниці, по черзі, обравши хустки, проходять майстер-
клас, який показуєвчитель (звучить музика, коментуєасистентмайстра).
Ведуча 1:
Хустка гріла душу, лікувала рани, плекала віру, леліяла світлі надії.
Сьогодні ми робимо спробу повернути в життя ще один з призабутих звичаїв
нашого народу– вшанування хустини.
І хочеться вірити, що він оживе, наповниться новим змістом і передасться
новим поколінням. Бо що би не казали, а все-таки в хустині є своя принада, щось
ніжне і близьке, щемливе і священне. Хоч, на жаль, сьогодні це трапляється рідко,
але коли повз нас пройде дівчина чи жінка в хустині, ми не обминемо її увагою,
поглянемо і подумаємо:«А гарні ж були наші звичаї!»
16. Ведуча 2:
Мамина хустка, засіяні квіти по полю
Цвітом любові. Там - спокою, ніжності храм.
Квіти життя, що безжально мережили долю
І з полотна, мов дитя, посміхалися нам.
Мамина доля, мов ниттю, на плечі лягає,
Згасли літа, закурликали в них журавлі.
Пісня натруджених рук лине з рідного краю,
В пам"яті будуть одвічні буденні жалі.
Мамині квіти вели у життєві світанки
І вистеляли дорогив далекі світи.
Тихо молитвоюблагословлялина ганку.
Мама і хустка, і квіти, їм - вічно цвісти.
Звучить музика. Дефіле (від старовинних варіантів носіння хустки до
сучаснихмоделей).
