Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

Національний одяг Уманщини

1,328 views

Published on

Національний одяг Уманщини

Published in: Education
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

Національний одяг Уманщини

  1. 1. Національний одяг Уманщини
  2. 2. Історія вишивки Вишивка – є традиційним видом оздоблення одягу українців. Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків. Про це свідчать різні археологічні знахідки: відомо, що вишивкою був прикрашений одяг у скіфів, які мешкали в причорноморських степах в ІVст. до н.е. У с. Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується VІ ст. н.е., в якому виявлено срібну фігурку. На ній збереглися рештки сорочки з довгими рукавами, прикрашеними вишивкою.
  3. 3. Народний одяг Уманщини Чоловічий одяг На відміну від національного одягу, регіональний (місцевий) одяг репрезентує собою тільки одну частину України, якусь провінцію. Комплекси народного одягу Уманщини-це вбрання центрально- київського регіону, в основному сформувалися до кінця ХІХ ст. і проіснували без значних змін до початку ХХ ст. Селянське вбрання складалося з натільного, поясного, нагрудного та верхнього одягу. Взуття, головні убори, різноманітні пояси були його обов’язковою приналежністю. Прикраси доповнювали і завершували комплекс народного одягу.
  4. 4. Чоловіча сорочка  Одним з найдавніших видів чоловічого одягу є сорочка.  Сорочки, залежно від їх призначення (святкова чи буденна), а також від добробуту сім’ї, шилися з білого домашнього полотна різної якості.  Чохли (манжети) рукавів, манишку і широкий стоячий комір прикрашали вишивкою (оберегами).  Святкові чоловічі сорочки оздоблювали традиційними геометричними орнаментами у вигляді ромбів, скісних хрестів, розеток і зірок. На Уманщині чоловічу сорочку парубкові вишивала мати або сестра. Її заправляли в штани. І тільки на початку 20-го сторіччя почали носити навипуск.
  5. 5. Штани (шаровари) Ще в кінці 19 на початку 20-го ст. на Уманщині побутував давній тип штанів – широкі шаровари, верхній край яких закінчувався поясом, що застібався на один-два ґудзики, або просто був підігнутий у вигляді широкого рубця, в який протягувався ремінь або шнур- очкур. Шили їх з грубого, більш або менш вибіленого домотканого полотна – переважно «дев’ятки» чи «десятки» білого кольору, рідше – вибійки. Зимові штани шили з неваляної вовняної тканини, одягали їх поверх полотняних, які в холодну пору носили як спідні. Частина населення використовувала для штанів фабричні тканини – сірий черкасин, казінет, синю китайку та ін.
  6. 6. Верхній чоловічий одяг Основні види верхнього чоловічого одягу (гуня, кирея) мають прямий, розширений донизу крій. Так, на Уманщині побутувала гуня, що шилась з валяного сукна коричневого або чорного кольору. Це прямоспинний тунікоподібний одяг, з довгими рукавами й широкими клинами між спинкою та полами. Традиційним верхнім чоловічим одягом типу гуні була кирея. Цей архаїчний вид плащового одягу, як правило, одягали поверх іншого- в дорогу. Киреї шили з фабричного чи домашнього сукна темних кольорів. „Козацьке панство походжає в киреях чорних як один.”
  7. 7. Свита, бекеша Поряд з прямоспинним одягом значного розвитку набули кілька різновидів приталеного верхнього одягу (свита, бекеша). Свита, звужена в талії, не відрізна, розширена донизу двома клинами називалась „свита до двох вусів”.
  8. 8. Кожух На всій території Уманщини традиційно шили овечі кожухи. За кроєм вони були прямоспинні, розширені донизу – тулуби, і приталені – „до стану”. На відміну від кожухів – „ходаків”, які носили на щодень, тулуби шили довгими, із стоячим або відкладним коміром. Манжети, комір, праву полу і низ оторочували смушком або яким іншим хутром. Колір чоловічих кожухів був переважно білий, іноді коричневий чи чорний.
  9. 9. Головні убори  До чоловічих головних уборів належать хутряні шапки і солом’яні брилі. По всій території Уманщини поширені брилі, плетені з пшеничної соломи. Поряд із звичайними побутували святкові брилі, плетені суровою ниткою із стебел жита.
  10. 10.  Зимові хутряні шапки шили із шкурок молодих ягнят – так званого чорного і сивого смушку. На Уманщині такі шапки шили, як правило, невисокими, з ввігнутим дном.  Також шили смушеві і цигейкові шапки, підбиті хутром куниці чи яким іншим.
  11. 11. Смушева шапка Гарна смушева шапка була однією з головних ознак парубоцтва та заможного козака.
  12. 12. Чоловічі зачіски Українські чоловічі зачіски XV—XVII ст.: а, б, в) зачіски «під макітру» (в — з підголюванням); г) зачіска "під ворота"; д, е, е) зачіски з чубами (д — чуб закладений за ліве вухо); щ, з, и) зачіски з довгим волоссям; і) довге волосся, зачесане від чола назад.
  13. 13. Взуття Найдоступнішими і найпростішими у виготовленні були личаки і постоли. Личаки плели з лика лози, липи, в’яза. На нозі личаки трималися за допомогою мотузки з лика або конопель, яка протягувалася крізь петлі. Часом вони називаються „лапті” і є символом бідності. Приповідка: „Гулі не одного в лапті взули”.
  14. 14. Постоли (моршні, ходаки) „морщили” з товстої коров’ячої або свинячої сиром’ятної шкіри. Це було повсякденне взуття, і носили його поверх полотняних чи суконних онуч, переважно влітку.
  15. 15. Типи взуття різних верств населення
  16. 16. Чоботи - шкіряне взуття з високими голенищами, шилося без каблуків. Інколи каблук заміняла невелика залізна підковка на п’ятці.
  17. 17. Жіночий одяг Уманщини
  18. 18. Жіноча сорочка  Жіночі сорочки були одночасно натільною білизною і верхнім одягом. Їх виготовляли з домотканого конопляного полотна.  Подол української жіночої сорочки прикрашався вишивкою, його було видно з-під верхнього одягу.  Широкі рукава сорочки закінчувалися манжетом у зап’ястка.  Дівчата до п’ятнадцятиліття і навіть до самого весілля могли носити лише підпоясану сорочку. Коли дівчина виходила заміж, вона одягала поневу (поясний одяг).  Понева прикривала тіло жінки ззаду та кріпилася на талії.
  19. 19. Найсуттєвішою регіональною ознакою сорочки є оформлення горловини. Так, розрізняють сорочки з густо призібраною горловиною, з відкладним або стоячим коміром. На Уманщині шили сорочки з відкладними комірами, низ рукава призбирувався і завершувався чохлами без ґудзиків, або манжетами, що застібалися на один, два ґудзики.
  20. 20. Українські жіночі сорочки. Діюча виставка музею культури та побуту Уманщини.
  21. 21. Узори Три узори для рукавів. Перший виконано прямим настилом, середній — скісним настилом і хрестиками, нижній — прямим настилом і хрестиками. Червоний узір обкинений чорними нитками. Вузькі узори для подолу сорочки, обшивки й манжетів.
  22. 22. Запаска Запаска була поширена на всій території Уманщини, і в деяких місцевостях проіснувала до 40-х років XXст. На запаску йшло неваляне доморобне сукно, шириною 60-70 см, природного чорного чи темно-коричневого кольору, виконане простим полотняним переплетенням.
  23. 23. Плахта До напівзшитого поясного одягу відноситься плахта, яка була переважно святковим одягом. Якщо запаску міг виткати практично кожен, то виготовлення плахти вимагало більшої майстерності і значно дорожчих матеріалів: гарусу, різнокольорових і лляних ниток.
  24. 24. Спідниця Залежно від ширини тканини спідницю шили з кількох полотнищ – пілок, складених повздовж, таких пілок могло бути від трьох до дев’яти, а то і дванадцяти. Зшиті пілки збирали у верхній частині і пришивали пояс, на одному кінці якого нашивали „петельку”, на другому – ґудзик. У заможних родинах жінки шили спідниці з більш дорогих шовкових, кашемірових, репсових, вовняних та інших тканин різних кольорів.
  25. 25. Керсетка Верхню частину фігури закривав нагрудний одяг, який одягали поверх сорочки. Його шили без рукавів – керсетки, і з рукавами – юпочки, кофточки. До середини XIXст. керсетки шили з доморобних матеріалів, дещо простіших до країв, прямоспинними, з двома трьома клинами-вусами. Керсетку часто шили з того самого матеріалу, що і спідницю.
  26. 26. Кофта, юпка  У кінці XIX на початку XXст. в широкий ужиток входить нагрудний одяг з рукавами,який мав свої локальні назви – це кофти, юпочки. Вони повторювали крої, пропорції і оформлення керсеток.  На Уманщині шили кофти з прямими, лише трохи приталеною спинкою, круглою горловиною. Їх прикрашали плисом і машинною строчкою.
  27. 27. Кожух Прямоспинні тулуби – часті кожухи білого кольору характерні для Уманщини. Вони мали стоячий або відкладний комір, оздоблювалися смушком і кривульками по низу і правій полі. Крім того, на правій полі пришивали „ квітку” із сап’яну. Для кожної дівчини, незалежно від статків, у придане готували кожух, який був ще й необхідним атрибутом весільного обряду. Молода сідає на кожух, коли їй розплітали коси,. “На посаді” молодих також садовили на кожух. Застібали на один, два гудзики і підперізували поясом.
  28. 28. Вишивка-оберег від зла Одяг обшивали різними візерунками, які не лише прикрашали його, але й були оберегами від зла. З цією метою вишивку розташовували на вороті, подолі, краях рукава, тобто саме в тих місцях, де тіло людини було відкрито.
  29. 29. Пояс – крайка  За технікою виготовлення жіночі пояси є ткані і плетені.  Пояс носили поверх поясного, нагрудного і верхнього одягу.  Вузькі і довгі пояси називали крайками, окрайками і ткали з різнокольорових вовняних ниток. Чіткий геометричний орнамент розташували по всій довжині пояса.  На середині пояса кріпили одну, дві китиці, на краях десять і більше. Всі вони монохромні – червоні, рожеві.
  30. 30. Дівочі зачіски і головні убори На Уманщині аж до початку ХХ ст. зберігався архаїчний звичай носити розпущене волосся. Це зачіска молодих дівчат у свята і під час виконання різних обрядових дій. Дівчата носили вінки зі штучних або живих квітів зі стрічками.
  31. 31. Дівочі головні убори не закривали голову, показуючи гордість кожної української дівчини – косу.
  32. 32. Жіночі головні убори способи зав'язування хусток На відміну від дівочих, жіночі головні убори малиповністю покривати голову, не залишаючи відкритим волосся. Традиція покривати головужінкам зберігаласяі у ХХ сторіччі. З’явитися на людях, і особливо в церкві, вважалосявеликою ганьбоюдля української жінки.
  33. 33. Очіпок Спрощений варіант жіночого головного убору – м’який легкий капелюшок (очіпок), котрий зав’язувався шнурком, протягнутим крізь підкладку. Шили очіпки з тонкої тканини різних кольорів, з підрізом на лобі. Святкові очіпки шили з золотої або срібної парчі.
  34. 34. Жіноче взуття  Основним взуттям жінок були колись чоботи з сап’яну – «сап’янці» (шкіра кози, пофарбована в яскравий колір). Найулюбленішими були червоні сап’янці, які звичайно одягалися в неділю чи в свято, як частина святкового одягу.  Крім чобіт,завжди були в ужитку і черевики або черевички, які шилися не тільки з кольорової шкіри, а також і з міцної дорогоцінної парчі та обшивалися «золотим узороччям». Черевички більше вважалися дівочим взуттям, а сап’янці – взуттям заміжніх жінок.
  35. 35. Козаки майбутнього
  36. 36. Українські дівчата – найкращі
  37. 37. Єднаймося !
  38. 38. Вироби, виготовлені випускниками ліцею 2013н.р.
  39. 39. Вироби, виготовлені випускниками ліцею 2013н.р.
  40. 40. Дякуємо за увагу! Кравці груп №№ 16, 26

×