Не можливо сьогодні уявити Україну без її північного дива – міста Чернігова, неповторного за красою та величчю його архітектурних ансамблів та окремих архітектурних пам'яток. Саме такою архітектурною дивовижою є Троїцько-Іллінський монастир, що знаходиться в одному з живописних куточків Чернігова - на Болдиних горах. Він складається із двох частин: древнього Іллінського монастиря ХІ-ХVІІ ст. (з його Антонієвими печерами) та Троїцького монастиря, зведеного протягом 1677-1780 років, і об'єднаних ландшафтом та архітектурою в один ансамбль. Дізнатися більше про духовну перлину Чернігівщини та всієї України ви можете ознайомившись із презентацією від відділу мистецтв Чернігівської обласної бібліотеки для дітей.

1. Троїцько-Іллінський монастир
у Чернігові

2. У місті знаходиться 26 пам'яток
ХІ-ХІХ ст. національного
значення, 6 з яких –
домонгольського періоду. Цими
пам'ятками і їх охоронними
зонами опікується Національний
архітектурно-історичний
заповідник
«Чернігів стародавній».
Не можливо сьогодні уявити
Україну без її північного дива –
міста Чернігова,
неповторного за красою та
величчю його архітектурних
ансамблів та окремих
архітектурних пам'яток.

3. До складу заповідника входить Троїцько-Іллінський монастир
ХІ-ХVІІІ ст., який знаходиться в одному з живописних куточків
Чернігова - на Болдиних горах. Він складається із двох частин:
древнього Іллінського монастиря ХІ-ХVІІ ст. та Троїцького монастиря,
зведеного протягом 1677-1780 років, і об'єднаних ландшафтом та
архітектурою в один ансамбль. На території монастиря знаходиться 12
із 26 пам'яток архітектури та містобудування національного значення,
які підпорядковуються «Чернігову стародавньому»

4. Вперше Іллінський монастир згадується в Іпатіївському літописі 1069
року під назвою Богородичного у зв'язку із заснуванням його
преподобним Антонієм. Виник монастир у ХІ ст. як заміська обитель
ченців-відлюдників.

5. Головною надземною спорудою
Богородичного монастиря була
Іллінська церква ХІ ст. Вона
відома в першу чергу як єдиний
однонавний давньоруський храм, який
зберігся до сьогодні. Тип церкви
визначають як храм з куполом на
чотирьох кутових опорах. Подібний тип
споруди був чи не найпоширенішим
типом храму в візантійському світі.
Перша згадка про Іллінську церкву простежується в праці Димитрія
Ростовського «Руно орошенное» (1680 рік) – у розділі «Сказание о
пещерах преподобного отца нашего Антония», який слугував
передмовою до розповіді про дива чудотворного образу Богоматері
Іллінської.

6. Дату будівництва Іллінської церкви
відносять до різних хронологічних
періодів: 70-80-ті рр. ХІ ст.; 90-ті рр. ХІ
ст.; 1130 рік чи до ХІІ-ХІІІ ст., адже
достовірна історія Іллінської церкви
простежується тільки з ХVІІ ст. В ті
часи храм був монастирським, однак
після завершення будівництва
Троїцького собору у 1695 році,
втратив своє значення. 1840 року
храм закрили через нечисельність
парафіян. У 1890 році церкву
реконструювали та знову відкрили.
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. храм перебудовували та
ремонтували. 1942 року Іллінська церква була освячена, але на
жаль знову зачинена разом із Троїцьким монастирем.
З 1967 року Іллінська церква входить до складу НАІЗ «Чернігів
стародавній»

7. Оздоблення первісного інтер'єру
церкви до сьогодні майже повністю
втрачено. Під час реставраційних
робіт ХХ ст. вдалося виявити лише
незначні збережені ділянки
фрескового розпису. На фасадах
будівлі місцями збереглося
первинне облямування - тонкий шар
вапняного розчину з імітацією
кам'яних квадрів.
Північна стіна Іллінської церкви має численні графіті кирилицею
та латиницею, продряпані малюнки. Графіті датуються ХV-ХVІІ ст.
Присутні також написи поминального змісту та велика кількість
пам'ятних написів другої половини ХVІІ - першої половини ХVІІІ
ст. з іменами.

8. Найдавніше відоме зображення
Іллінської церкви збереглося на «Абрисі
Чернігівському» 1706 року, але воно
затерте і ледь помітне. Були і пізніші
зображення – на титульному аркуші
«Нового заповіту», виданому в Чернігові
1717 року та на титульному аркуші
«Правил к божественному причащению»
1720 року.
Зображення Іллінської церкви
на титульному аркуші
“Нового заповіту”.
Чернігів, 1717 р.

9. Вважається, що Іллінська церква слугувала
архітектурним оформленням входу до
комплексу Антонієвих печер ХІ-ХІХ ст. З
печерами вона була поєднана переходом,
який вів до підземної церкви Антонія
Печерського.
У наш час вхід до печер веде не через
Іллінську церкву, а ззовні, через цегляний
тамбур, який з'єднаний з храмом Антонія.

10. Антонієві печери в
Чернігові були засновані в
1069 році як печерний
християнський монастир князем
Святославом Ярославичем і
відомим церковним діячем
давньоруської доби - Антонієм
Печерським, який народився на
Чернігівщині у місті Любечі.
Літописець стверджує, що Антоній прибув до Чернігова, рятуючись від
гніву князя київського Ізяслава. Він полюбив Болдині гори, викопав
печеру і з того часу на Болдиних горах існує монастир. Його заснування
тісно пов’язано з гострим суперництвом між Києвом та Черніговом.
Чернігівський князь Святослав, намагаючись протиставити свою
столицю «матері міст руських», з допомогою Антонія створив на
Болдиних горах чернецький осередок.

11. Завдяки археологічним дослідженням вчені доводять, що в
давньоруський час єдиного печерного комплексу не існувало. Нижній
ярус являв собою печеру, яку використовували як підземний
некрополь (кладовище). На місці церкви Миколи Святоші були інші
підземні приміщення з окремим виходом на поверхню. Там, де зараз
розташовані церкви Антонія Печерського та Феодосія Тотемського,
існували більш ранні підземелля. Вздовж східного схилу Іллінського
яру знаходилися окремі печери.
Під час перебудов ХVІІ-ХVІІІ ст.
було знищено багато давніх
галерей та приміщень, унаслідок
чого втрачено первісне
планування комплексу і пам'ятка
набула сучасного вигляду.

12. В давні часи ця обитель являла собою
невелике печерне поселення,
розташоване з обох боків Іллінського
яру. Воно складалося з поховальних
підземель, церкви та помешкань ченців.
Помешкання відлюдників включали
печери та прибудовані до них невеликі
дерев'яні келії.
Підземні частини мали свої
особливості.
Спільними було лише одне – келії для усамітнення
(відлюдництва) – вузькі, видовжені заглиблення з місцем для
сидіння наприкінці, які використовувалися і як поховальні камери.
Наявність у печерних помешканнях значної кількості уламків побутового
посуду свідчить про те, що харчувалися ченці у своїх келіях.

13. Найдавніші за часом підземні
приміщення – це так звані
кістниці. Суть поховального
обряду в ті часи полягала в тому,
що померлого спочатку ховали в
могилі, гробниці чи крипті, а
потім, через три-чотири роки,
проводилася ексгумація, після
чого рештки небіжчика
переміщували в спеціальне
приміщення – кістницю, де вони
зберігалися у відкритому стані.
Під час досліджень підземних
споруд Іллінського монастиря
було знайдено три кістниці.

14. Печери є комплексом підземних
приміщень і переходів загальною
довжиною близько 350 м. Глибина
залягання Антонієвих печер
коливається від 2 до 12 метрів відносно
поверхні гори.
В результаті археологічних досліджень
виявлено так звану «Печерну
церкву» ХІІ-ХІІІ ст., «Печеру
схимника» ХІІ-ХІV ст., «Печеру
Іова» ХІІ-ХІV ст., «Келію
відлюдника» ХІІ-ХІІІ ст.
Якщо порівнювати чернігівські печери з
Києво–Печерською лаврою, то місцеві
ходи значно коротші, проте більш
складні та вузькі. У печерах протягом
року майже постійна температура -
близько 10 градусів.

15. Ще однією особливістю церкви Феодосія Тотемського є те, що це
єдиний підземний храм, в якому є хори з дивовижними акустичними
властивостями. Акустикою цієї церкви захоплюються навіть
професійні співаки. Його стіни і склепіння виконані в стилі
українського барокко. Інтер'єр церкви Феодосія схожий на фасад
Троїцького собору, який з кінця XVII ст. був головним храмом
Троїцько-Іллінського монастиря.
Головним храмом
підземного комплексу є
церква Феодосія
Тотемського. Це
найбільша підземна
церква на Лівобережній
Україні. Тут можуть
поміститися близько
сотні людей. Висота
куполу - 9 метрів.

16. Також відомими є церкви Антонія Печерського (довжина -
11,7 м, ширина - 4 м, висота - 4,5 м) та Миколи Святоші
(довжина 12 м, найбільша ширина - 2,32 м, висота - 2,68 м), які
мають більш просту архітектуру.
Цікавим є те, що велика вологість виключала можливість побудувати
в печерних церквах дерев’яні іконостаси. Вони були замінені
мурованими стінами з металевими іконами на них. Царські врата
були також зроблені з металу (збереглися в церквах Антонія та
Феодосія).

17. Вважається, що
церква Антонія
Печерського
споруджена за
рахунок реконструкції
у XVIІI-ХІХ ст. більш
давніх печер – їх
розширили та обклали
цеглою.
Споруджувався храм відкритим способом і лише згодом його
перетворили на підземний, засипавши ґрунтом таким чином, що
природній схил балки простягся до Іллінської церкви.
Через високу вологість роль іконостасу виконували муровані стіни з
металевими іконами на них. Царські врата також були виконані із
металу.

18. Третій підземний храм
освячений на честь
преподобного
Миколи Святоші,
який одним із перших у
1107 році прийняв
чернецтво і став
сподвижником Києво-
Печерської лаври.
Прославився як
миротворець,
примиривши князів
чернігівських з
братами великого
князя Всеволода.

19. Окрім церков, святинями печер
вважаються келія Антонія
Печерського та гробниця з
останками ченців, яких вбили в 1239
році татаро-монголи.

20. На початку ХІІІ ст. розквіт
Богородичного монастиря був
перерваний монголо-татарським
нашестям. Лише в 1649 році
розпочалася найбільш масштабна
його відбудова. Її ініціатором був
чернігівський полковник Степан
Подобайло, за його кошти і
проводилося відновлення. Таким
чином монастир не лише змінив
свій вигляд, але й отримав нове
ім'я – Іллінський.
Перейменування співпало з освяченням храму в свято Іллі та
походом чернігівського полку на Дніпро для захисту від військ
польного гетьмана литовського Януша Родзивілла. В перекладі зі
староєврейської Ілля - означає «Бог – моя сила», тому він став
небесним покровителем чернігівських козаків.

21. Спочатку була відбудована Іллінська церква. Для
іконостасу храму 1658 року монах і живописець
монастиря Геннадій (Григорій Дубенський)
написав намісний образ Пресвятої
Богородиці. Чудотворною ця ікона стала в
1662 році - впродовж восьми днів жителі бачили,
як з очей Божої Матері текли сльози.
У тому ж році татари напали і пограбували місто Чернігів. Опівночі вони
увірвалися в Троїцький чоловічий монастир, увійшли до церкви,
перекинули всі ікони, взяли все начиння, але чудотворна ікона з усіма
прикрасами залишилася недоторканою. Невидима сила не допустила
нечестивців до святої ікони. Цариця Небесна не допустила також, щоб
вороги увійшли в печеру преподобного Антонія Печерского, в якій
переховувалася братія обителі. Раптово, немов від невідомого
страхіття, татари почали тікати. Також було зафіксовано низку зцілень
від хвороб.
Чудотворна ікона зникла у 1918 році під час перебування у Чернігові
німецьких військ. Нині її місцезнаходження невідоме.

22. Чернігівська чудотворна ікона Іллінської Богоматері одразу після
1662 р. стала дуже популярною. Про чудеса від неї друкувались
книги, їй присвячували вірші поети. Тому з'явилось багато
"списків" (копій) ікони, що мали таку ж саму чудодійну силу,
як і оригінал. Нині копії чудотворної ікони є в чернігівському
Єлецькому монастирі, у зібраннях Національного художнього музею
в Києві, Національного архітектурно-історичного заповідника
"Чернігів стародавній".
Іллінська Чернігівська ікона
Божої Матері. Кін. XVIII ст.
(Єлецький Успенський монастир
у Чернігові)
Іллінська Чернігівська ікона Божої Матері.
Гравюра із кн. свт. Димитрія Ростовського
"Руно орошенное". Чернігів, 1683 (ДІМ)

23. Саме для цієї ікони гетьман Іван Мазепа
замовив диво ювелірного мистецтва –
розкішну срібну шату. Шата кіота ікони
Іллінської Богородиці – унікальний
витвір золотарства понад 80 років
зберігалася в Чернігівському історичному
музеї імені В.В. Тарновського у розібраному
вигляді.
За 300 років свого існування пам’ятка зазнала
певних пошкоджень: були втрачені окремі деталі,
у кількох місцях з’явилися розриви металу, на
платівках чимало отворів від цвяхів, якими вони
прибивалися до кіота, сліди ремонтів. На початку
2010 року шата кіота ікони Іллінської Богородиці
була відреставрована фахівцями Національного
науково-дослідного реставраційного центру
України і отримала друге життя.

24. Формування нового комплексу Троїцько-Іллінського монастиря
розпочалося 1677 року з будівництва келій, Введенської церкви з
трапезною, поварнею при ній і двома кам'яними будинками.

25. Введенська церква
побудована в 1677-1679 роках,
ще до зведення головної споруди
цього ансамблю - Троїцького
собору. Безстовпна трапезна є
справжнім шедевром
національного архітектурного
стилю. Ця споруда - одна з
найдавніших у групі чернігівських
пам’яток ХVІІ ст. та єдина
двобанева церква, що збереглась
в лівобережній Україні.
Центральною частиною будівлі церкви є обідня зала (братська
трапезна). Зі східного боку до неї примикає сама церква заввишки 22,15
м, а з західного – допоміжні приміщення для приготування їжі і
зберігання продуктів, які нижчі – 9,2 м. Завдяки такому плануванню
одноповерховий корпус був витягнутим.

26. Через деякий час після спорудження
церкви гетьман Іван Мазепа
подарував іконостас, прикрашений
його гербом. Це був чотириярусний
бароковий іконостас, центральна
частина якого була підвищена і
починаючи з другого ярусу ікони
розташовувалися по вигнутій лінії, що
трохи піднімалася до центру. Але, на
жаль, іконостас було знищено в 30-ті
роки ХХ ст.
Іконостас, що знаходиться зараз у Введенській церкві зроблений в
1988-89 рр. до відкриття духовного училища регентів-псаломщиків 1
вересня 1989 року. Адже Введенський храм відноситься до духовного
училища і є «студентською» церквою: тут студенти проводять заняття,
складають іспити. І в той же час це є трапезна церква.

27. Замовником іконостасу виступив
митрополит Чернігівський і
Ніжинський Антоній. Його проєкт
розробив благочинний церков
Чернігівського округу митрофорний
протоієрей отець Анатолій
Товстогон. Він же є і автором всіх
іконостасних ікон, а також настінних
розписів, що були виконані пізніше.
Основа іконостасу виготовлена з
сосни, а різьблення - з липи.
Різьблення, колонки і рами ікон
зразу ж були позолочені. Тло
іконостасу пофарбоване білою і
частково червоною фарбою.
Іконостас 4-х ярусний.
Митрополит Чернігівський і
Ніжинський Антоній (в миру Онуфрій
Іванович Вакарик;1926-2003)

28. Північно-східні келії монастиря зводилися у два етапи – 1670-
1680-ті роки. Південні келії – це одноповерхова споруда, до якої
примикає квадратна в плані будівля.
Південно-західний корпус келій
збудований у 1737-1752 роках за
архімандрита Іраклія Комаровського.
Спочатку це були два великі кам'яні
амбари з двома льохами під ними, де
знаходились бібліотека друкарні
монастиря та друкарське приладдя.

29. Головною спорудою величного ансамблю монастиря є
Троїцький собор, розташований майже в центрі
монастирського двору.

30. Ініціатором будівництва Троїцького
монастиря був відомий політичний,
церковний діяч і письменник кінця
ХVІІ ст., архієпископ чернігівський
Лазар Баранович. У 1672 році
він переїхав до Чернігіва із своєї
колишньої резиденції в Новгород-
Сіверському. У 1679 році у монастир
також переведено Новгород-
Сіверську друкарню.
За кошти чернігівського полковника
Василя Дуніна-Борковського та за
допомогою гетьмана Івана Мазепи у
1679-1689 роках збудували величний
собор Святої Трійці. З того часу
монастир називався Троїцько-
Іллінським.
Невідомий художник.
Портрет Л. Барановича.
Початок XIX ст.

31. Будівництво храму за проєктом і
під керівництвом архітектора
Іоганна Баптиста Зауера
продовжувалося 10 років, а
опоряджувальні роботи тривали до
1695 року. В цьому ж році він був
освячений чернігівським
архієпископом
Феодосієм Углицьким.

32. Собор є визначною пам'яткою
українського бароко. Це
тринавовий, шестистовпний,
триапсидний храм. За своїм
планом він наслідує традиції
мурованого храмового
будівництва княжої Русі. Верх
собору лаконічно прикрашають
сім барокових бань: головна
баня вивершується над
центром, дві менші здіймаються
на бокових вежах західного
фасаду, а решта розташована
на основному об'ємі споруди.

33. Стіни собору, вікна, арковидні і
квадратні ніші - заглиблення,
які імітують вікна, багато
прикрашені бароковими
вертикальними та
горизонтальними профільними
лініями і напівколонками. Ніші
заповнені розписами: на них
зображені місцеві та
загальнодержавні святі. Розпис
відноситься до початку ХХ ст.
В другому ярусі Троїцького
собору над входом виділяється
вікно у вигляді православного
хреста, що є особливою
ознакою чернігівських
барокових храмів кін. XVII —
поч. XVIII ст.

34. За період існування храму він
неодноразово горів,
перебудовувався. Після
пожежі 1731 р. собор зберіг
тільки 3 глави – центральну і 2
західні, але в результаті
реставраційних робіт у 80-х
роках ХХ ст. собор відновлено
в первісних формах ХVІІ ст.
Автор проєкту реставрації —
київський архітектор
М.М.Говденко.

35. Інтер’єр храму - величний і
урочистий. Його прикрашає
іконостас 1942-49 років, а також
цілий комплекс настінного
живопису ХVІІ—ХХ ст. Загалом у
іконостасі 70 ікон.
Сучасний іконостас (замість
утраченого в 1730-х рр.)
споруджувався поетапно; при
цьому серед ікон є написані в 50-
60-80-ті роки ХХ ст.

36. Наприкінці ХVІІІ ст. замість дерев’яної
збудували цегляну огорожу
монастиря з квадратними і
восьмигранними кутовими вежами; з
півночі собору побудували величну
надбрамну п’ятиярусну дзвіницю
висотою 58 метрів у барокових
формах.

37. Дзвіницю
споруджено між 1770 і
1780 роками
архімандритом Іоілем
(Биковським).
Прізвище архітектора-
будівничого невідоме.
За деякими свідоцтвами були використані
проєктні креслення Іогана Шеделя,
автора Великої Лаврської дзвіниці.
Розміщена в ансамблі монастиря,
дзвіниця стала головним орієнтиром для
подорожнього з боку Києва, Ніжина,
Любеча.

38. У семикамерному склепі
собору у ХVIII—ХIХ ст.
поховані представники
світської та духовної влади,
зокрема чернігівський
архієпископ і видатний
дослідник історії України
Філарет Гумілевський,
представники відомих родів
Милорадовичів, Кочубеїв та
ін. Біля вівтаря в соборі
покояться мощі святих
Феодосія Углицького та
Лаврентія Чернігівського.

39. Поблизу храму, серед інших —
поховання видатного українського
письменника-байкаря Леоніда Глібова,
дипломата і вченого Григорія Щербини,
архієпископа Чернігівського і
Ніжинського Антонія.

40. Троїцько-Іллінський монастир – цікава духовна
й архітектурна пам’ятка не тільки чернігівської
землі й усієї України. Сюди їдуть за духовним
натхненням та спокоєм. Самі краєвиди, що
відкриваються з Болдиної гори та дзвіниці
монастиря, варті того, щоб їх відвідати та
насолодитися запаморочливим видом на
Чернігів.