84

1. Учні 9 класів
2018 рік
Шановні друзі!
Утекти із запиленого села, де в повітрі стоїть
запах асфальту й газу, від машин, що здається,
заповнили кожен куточок… Втекти хоча б на кілька
годин. До лісу! Де кожна травинка говорить про

2. одвічність природного буття. Де пахне хвоєю і
смолою, де співом заливається якась пташка і тобі
стає так само гарно, як їй.
Одне слово, гармонія. Проте не можна забувати,
що цю гармонію треба берегти. Треба любити
природу, поважати себе і працю лісівників, які
створюють для нас затишок і комфорт.
Дана збірка розрахована на широке коло
читачів, яким не байдуже майбутнє рідного краю.
ЗМІСТ
1. Вступ.
2. Живі «бастіони».
3. Ліс у степу.

3. 4. Мій ліс – мій храм.
5. Майбутнє лісу у ваших руках.
6. Посади своє дерево!
7. Висновки.
Вступ
Ліс –
то
сила
для
людини,

4. Ліс – окраса всіх країн…
Ліс – безсмертний
Але ж люди
Берегти повинні ліс!
Ліс дякує не мисливцям, котрі іноді веселять
його, порушуючи зелену тишу гучними
пострілами.
Ліс дякує натрудженим рукам, котрі плекали
його саджанці, садили їх у землю та переживали
серцем, щоб укорінився кожен з них, щоб згодом
дав повітря та життя лісовим мешканцям і людям.

5. Василь Якович Ломиковський – український патріот,
етнограф, агролісомеліоратор
(з нагоди 202-річчя створення перших лісозахисних
лісонасаджень)
Наші шляхи обмережані зеленими
гірляндами захисних насаджень, що не лише
милують око, а й захищають транспортні
артерії від негативних природно-
антропогенних чинників, зелені смуги
облямовують поля, оберігають яри та балки
від ерозії, прикрашають населені пункти й міс-
та. Проте ще відносно недавно їх не було не
тільки на теренах України, а й за її межами.

6. Тож природним є бажання встановити і
з'ясувати, яким чином наш відомий
співвітчизник дійшов до розуміння
необхідності захисту сільськогосподарських
угідь, маєтків і шляхів від несприятливих
природно-кліматичних явищ; якими були
мотиви, що спонукали забезпеченого
полтавського поміщика займати активну
життєву та громадську позиції.
На межі XVIII-XIX ст. в Україні патріотично
налаштована громада сформувала суспільну
думку щодо доцільності розвитку багатьох
напрямів діяльності. Ще зберігся
мазепинський дух, патріотизм січі,
гетьманщини, бажання зробити рідний край
економічно розвиненим, освіченим та
мальовничим.
Перші спроби розведення лісу запорізькими
козаками відомі ще в Шестаковській балці, в
Осокорівці та інших місцях. У південніших
регіонах України вирощував ліс у XVIII ст.
відставний осавул Війська Запорізького Лазар
Глоба, який мав ділянку землі для дванадцяти
селянських дворів і любив займатися
«древоводством».
Наприкінці XVIII ст. батьки відомого
землевласника В. П. Скаржинського почали

7. розводити ділянки лісів у теперішній
Миколаївській області, що стало прикладом
подальшого лісорозведення на Півдні; граф
Станіслав Потоцький закладає і вдосконалює
перлину паркового мистецтва України - парк
«Софіївка»; засновується низка ботанічних
садів: Харківський (1804, Kaразін), Кременецький (1806, Бессер), Одеський (1806,
Ланжерон), Нікітський (1812, Стевен)та ін.
Це стає теоретичною передумовою і практичною основою для лісорозведення в Харківській губернії (1804, Данилевський), поширення
досвіду в Полтавській і південніших губерніях.
Василь Якович Ломиковський народився, за різними джерелами, 1771 р.
(1777 або 1778 p.). Він походить із роду українських поміщиків, що жили в с. Meлюшки Хорольського
повіту Полтавської губернії, який став відомим завдяки генеральному обозному Івану Васильовичу Ломиковському (помер 1714р.), українському
патріоту, соратнику гетьмана Івана Мазепи та Пилипа Орлика, а також представлений відомим істориком О. М. Лазаревським. В. Я. Ломиков-
ський, нащадок знатного старшинського роду, освічений малоросійський діяч, приятелював з Д. Трощинським, В. Капністом, І. Мартосом і був
активістом полтавського дворянства.
Отримавши добру освіту, В. Я. Ло-
миковський ще замолоду глибоко зацікавився
минулим України. У 1803 -1808 pp. уклав
збірник українських народних дум «Словник
малоросійської старовини», який було
опубліковано на сторінках «Киевской
старины» лише 1894 p. Переклав з
французької «Історію малоросійських і
запорізьких козаків» Шерера. У зібранні
Національної бібліотеки ім. Вернадського
НАНУ зберігається рукописний збірник, що
складається з копій документів, перекладів з
історії: «О первобытных жителях Малороссии
обеих берегов Днепра и берегов Черного и
Азовского морей, начиная за 1514 лет до

8. Рождества Христова, или за 3325 лет от
нашего времени. 1812 года в парке
трудолюбия». М. I. Костомаров назвав його
«одним з перших піонерів вивчення як побутової і загальної історії, так і пам'яток усної творчості
південноруського краю».
Уже цей не повний перелік наукового спадку В. Я. Ломиковського дає змогу оцінювати його передовсім як патріота, чия діяльність у
різних галузях підпорядкована основній меті зробити Батьківщину передовою країною, пробудити самосвідомість та гордість за рідну землю.
Бажання належно впорядкувати свій маєток, подолати часті посухи та суховії, досягти економічного зростання завдяки використанню
вирощеної деревини спонукало В. Я. Ломиковського до розроблення та втілення оригінального проекту (1809) щодо створення лісових
насаджень різного цільового призначення і різних просторових форм. У цьому проекті були й перші в історії вітроломні полезахисні лісові смуги.
Благоустрій територій свого маєтку В. Я. Ломиковський продовжив на заболочених та еродованих землях. Свій досвід він описав у
працях, що були опубліковані в «Трудах Вольного экономического общества» за 1821 p. Вони присвячені розв'язанню важливих проблем
сільського господарства Малоросії: осушенню болотяних угідь та їх подальшому господарському використанню, а також поділився спосте-
реженнями і досвідом застосування гною при вирощуванні озимини. 1820 року за технологію осушення земель В. Я. Ломиковського було
нагороджено золотою медаллю.
Автор запропонував оригінальні технології
осушення територій та способи їх
використання. Особливий інтерес становлять
досліди з вирощування на заболочених
ґрунтах дерев (сучасний біодренаж), що
потребують багато вологи та швидко
зростають. Василь Якович повідомляв, що на
своїх землях висадив близько десяти тисяч
дерев, описав, як поводять себе різні породи,
за якими він уважно спостерігав, і давав
практичні поради щодо їх вирощування на
вологих ґрунтах. Не задовольняючись
місцевими сортами, миргородський поміщик
замовив через Одесу з Шотландії новий сорт
особливо цінного дерева, яке настільки
швидко зростає, що вже на четвертий рік може
використовуватися на дрова.

9. Підсумки лісорозведення, створення так
званої деревопільної системи, що поклала
край недородам, В. Я. Ломиковський виклав у
своїй книзі, де детально описав розведення то-
поль, вільхи чорної, верби білої, яблунь і груш,
а також деяких «лісових» дерев, як сосна, дуб і
береза; запропонував правила пересадження
молодих дерев, у тому числі і в зимовий
період. Систематизував види насаджень: лінії,
гаї й поодинокі. Відповідно до сучасної
термінології захисного лісорозведення це
алейні, смугові й масивні насадження.
Двадцятип'ятирічна наполеглива праця
ентузіаста-агролісомеліоратора увінчалася
успіхом: він користувався вже деревами,
придатними для будівництва житла. Дерева у
віці понад 20 років розпилювали на дошки, які використовували для підлог, покрівель, стель, дверей, столів, ослонів. З 23-
річного осокора було видовбано човен на п'ять чоловік. З 25-літніх верб, вільхи й тополь у маєтку побудували величезний сарай з дубовою
основою.
В. Я. Ломиковський наголошував, «що
правильне лісівництво, окрім власної користі,
досить багато сприяє й користі сільського
господарства». Він уперше сполучав на одній
площі культивування сільськогосподарських
культур з вирощуванням насаджень. Завдяки
такому господарюванню при загальних
неврожаях у краї в 1834 й 1835р.р. одержував
такий «рясний урожай, який буває в самі добрі

10. роки». Причини поганого росту посівів жита
він бачив ще в стадії сходів; на відкритих
місцях під впливом холодних вітрів і за
відсутності дощів сходи росли повільно, а самі
посіви виявлялися зрідженими.
Результати впорядкування маєтку
полягали у тому, що «Непрохідні болота
осушені широкими каналами й місцями
обсаджені гаями; в одних місцях заведені ліси
тінисті, в інших відкриті світлі долини й
пасовища; для зручних переїздів зроблені гаті
й улаштовані широкі греблі. Нагірні місця,
крутості, пологі схили, рівнини й западини,
дивлячись за наявністю й вигодами, прикра-
шені садами, гаями, купами й одинокими
деревами. Всі дороги й деякі греблі розширені,
вирівняні, оброблені пішохідними насипами,
обсаджені різновидовими й частково
плодовими деревами й чагарниками;
улаштовані широкі мости, альтанки й
притулки для подорожан; відкрито кілька
чумацьких пасовищ, водопоїв, колодязів й
улаштовано пристановища для подорожан.
Нарешті, площадки, відкриті долини, сінокісні
угіддя, орні ниви й межі обсаджені
високостовбурними деревами, кущами й
зеленими городами ...» За неабиякі успіхи в

11. загальному господарюванні сусід В. Я.
Ломиковського наш видатний письменник М.
В. Гоголь створив його прообраз у «Мертвих
душах» і назвав добрим господарем та ворож-
битом.
До кола широких інтересів входила і
популяризація досягнень, у тому числі
монастирів, де ченці й підпорядковані їм
селяни вирощували сади і ліси. В. Я.
Ломиковський оприлюднив 1837 р. на
сторінках «Лесного журнала» настанову
завідуючого садами Києво-Печерської лаври.
Рік написання її невідомий, але, вірогідно, що її
було підготовлено ще до секуляризації
(перетворення монастирських і церковних
земель на державну власність; 1786-1788) . У
настанові детально викладається технологія
садіння і вирощування дерев, описуються спо-
соби боротьби зі шкідниками і хворобами,
внесення добрив, садівничий календар,
прикмети, за якими можна передбачати
погоду і спланувати роботи. Цінним у
настанові є й те, що вона містить чітке
термінологічне визначення, розглядаються
способи сівби насіння в лісорозсадниках та
догляду за сіянцями. Детально висвітлено
також питання про дички і подано

12. рекомендації, як, де і коли їх викопувати. Ця
настанова мала надзвичайно велику цінність,
демонструвала глибокі знання і не втратила
свого значення й сьогодні.
Підбиваючи короткий підсумок, зазначимо,
що багатопланова діяльність полтавського
поміщика Василя Яковича Ломиковського (за
деякими джерелами прямого нащадка
гетьмана Данила Апостола), який був
вихований у кращих козацьких традиціях,
відображає суспільно-громадську позицію, за-
свідчує прагнення передових людей того часу
до прогресу і властива людям творчим. Тому
ми віддаємо належну йому шану передовсім як
патріоту рідної землі, новатору, який
започаткував практичну агролісомеліорацію і
ввійшов майже в усю спеціалізовану наукову
та навчальну літературу, збагативши своїм
досвідом світову цивілізацію.
Приклад В. Я. Ломиковського наслідували
поміщики південних регіонів (В.
Скаржинський, І. Корніс, А. де Kaріер) при створенні насаджень казенних
степових лісництв, а пізніше, вірогідно, і видатні вчені агрономи В. Докучаев та А. Ізмаїльський при організації Особливої експедиції 1892 р.
Нам, нащадкам справжнього патріота своєї землі, агролісомеліоратора й етнографа Василя Яковича Ломиковського слід дбайливіше
ставитись до його наукового спадку і вшанувати його пам'ять, хоча б установивши точні дати життя та увіковічнивши в пам'ятному знаку або
монументі. Такі люди - це слава України і гордість світової спільноти.

13. Коли вперше ступаєш на землю Херсонщини, одразу відчуваєш, що на якусь мить час
зупиняється і з'являється відчуття чогось втраченого. Відчуваєш себе подорожнім - філософом, який
шукає притулку від спеки, вітру та піску, що відається в очі і скрипить на зубах, й замислюєшся: чи не
обпалена сонцем земля навіює такі думки чи, може, все в житті має своє пояснення?
Не віриться, що тут була колись знаменита Гілея - в перекладі «країна лісів», яку Геродот описав у своїй дев'ятитомній «Історії».
Про великі лісові масиви йдеться і в пізніших свідченнях, адже ця місцевість вважалася святою і її завжди вшановували різні народи. Мабуть,
схоже відчуття втраченості було знайоме тим спеціалістам, які вирішили повернути нашим нащадкам хоч частково те, що колись безжалісно
знищили люди і час. Так, степове лісорозведення - важка справа і потребує багато терпіння й часу. Проте не все одразу...

14. Спочатку зупинімося на понятті «походження степу». Вчені довели, що одним з головних біологічних факторів появи степу є наявність
великої кількості травоїдних тварин, які настільки активно об'їдали рослинність, що цей тиск змогли витримати далеко не всі трави. Цей ан-
тропогенний вплив протягом тисячоліть дав про себе знати. Сучасні лісові дослідження свідчать, що, наприклад, в Україні степи виключно
антропогенного походження.
Гілея ж, за свідченням окремих історичних
джерел, почала зникати з другої половини
XVIII ст. - тоді освоювалося звільнене від
турків і татар Північне Причорномор'я. Ціною
надзвичайних зусиль спеціалісти лісового
господарства змогли відтворити і зберегти
лісові насадження в степу. Окрім того, держава
на сучасному етапі посприяла цьому:
відповідно до Указу Президента «Про деякі
заходи щодо збереження та відтворення лісів і
зелених насаджень», де сказано: «...визначити
деградовані, малопродуктивні та техногенно
забруднені землі, які доцільно заліснити, а
також забезпечити додаткове виділення в
установленому порядку територій із земель

15. запасу для заліснення». Передумовою появи
такого Указу були вимоги Кінського протоколу
щодо необхідної частки лісистості, згідно з
яким країни-учасниці зобов'язуються
зменшити викиди вуглекислого газу в
атмосферу. Нині тема степового
лісорозведення стала дискусійною, тому
спробуємо відповісти на деякі запитання, що
можуть виникнути в спеціалістів цього
напряму.
Науковці довели, що зниження лісистості
суші Землі (в тому числі України) відбувається
внаслідок господарської діяльності людини.
Україна займає 5,7% території Європи, а її
сільськогосподарські угіддя - 18,9%, рілля -
26,9%. У нашій державі площа еродованих зе-

16. мель становить 18,5 млн га (31% території), в
тому числі дуже еродованих - 6,23 млн га (які
необхідно вивести з ріллі і половину з них
заліснити, а на другій половині провести за-
луження), 5,5 млн га - дефліровані, 362 тис га -
яри. Ерозійно небезпечні землі займають дві
третини території. Середня розораність
території України становить 55,2%, а сіль-
ськогосподарських угідь - близько 80% (в зоні
Степу 80-90%). Водна і вітрова ерозія ґрунтів
ускладнюється посухами і суховіями та
іншими негативними явищами. Окрім того, не
можна забувати про вплив глобального
потепління.
Людство втратило (забудовано, еродовано,
покинуто, спустошено) кожний четвертий
гектар землі (2,1 млрд га), придатної для ви-
користання - це майже одна шоста всієї
поверхні суші нашої планети (без
Антарктиди). Процеси опустелювання
продовжуються. Таке ставлення до землі та
лісу свідчить про рівень розвитку суспільства і
його майбутнє.
У США пошкоджено різними ступенями
ерозії 313 млн га земель (33,4% території), у
тому числі і повністю зруйновано або серйозно
пошкоджено 113 млн га орної і пасовищної

17. землі (12,1% території), з них 20 млн угідь ерозія зробила практично непридатними для
подальшої обробки. Щорічно від ерозії втрачається 3 млрд т ґрунту. Президент США Ф. Т. Рузвельт мав підставу заявити, що «народ, який
знищує ґрунт, знищує сам себе».
Складовою частиною цілісної протиерозійної системи є ліс, наймогутніший і найдієвіший захід у боротьбі з ерозією ґрунтів, посухами і
суховіями, екологічний стабілізатор у цілому. Лісомеліоративні насадження - основний елемент архітектоніки оптимізованих лісо-аграрних
екологічних систем. Послаблення, а потім і ліквідація ерозійних процесів ґрунтів та зменшення негативного впливу інших шкідливих природно-
кліматичних явищ допоможуть позитивно розв'язувати продовольчу та екологічну проблеми.
Ще одне проблемне питання -це усихання лісових насаджень, їх охорона та
захист. Проблема усихання лісових насаджень не нова. Як довели вчені, вона була відома ще 75 тис. років тому, коли небачена за
інтенсивністю посуха стала причиною загибелі лісів в Африці.
Не вдаючись у подробиці циклічності
глобальних та регіональних усихань лісів, слід
зазначити, що Генеральна Асамблея ООН
звернула серйозну увагу на ці проблеми, які за
останні десятиріччя мають все чіткіші риси
антропогенного впливу та нерозважливої
господарської діяльності. Зникають не тільки
ліси, а й інші рослинні формації. Тому при
проектуванні лісомеліоративного каркасу в
степовій зоні потрібно враховувати і не
допускати культивування інтервентної
дендрофлори; концентрувати зусилля на

18. закріплення ярів, залісення заплав річок; не
приймати залісення петрофітних,
кальцефітних, галофітних варіантів степів,
солонців, виходів гірських порід, каменистих
схилів з ендемічною та реліктовою флорою,
біологічним різноманіттям.
Проблема невеликої кількості опадів
пояснюється досить логічно: наприклад,
улітку пісок нагрівається до 70 градусів, і
гарячі висхідні потоки, що йдуть від пісків,
розганяють дощові хмари, відповідно і дощів
тут менше, а також і лісів. Питання охорони і
захисту лісових насаджень на пісках перед-
бачає такі кроки: лісові насадження на пісках -
це переважно чисті посадки сосен звичайної та
кримської, які мають високий показник
пожежонебезпечності. Цей показник
обов'язково враховується при створенні
лісових культур на пісках, тому на місцях
передбачено організовану протипожежну
службу. Для формування лісового середовища
у соснових насаджень обов'язковою умовою є
створення водойм-водопоїв та інших заходів.
Усі багаторічні насадження на пісках
ушкоджують шкідники та вражають хвороби,
відповідно інтегрована система захисту
включає організаційні, профілактичні та

19. знищувальні заходи боротьби з комплексом
основних, найбільш небезпечних шкідників
соснових насаджень на пісках. Пріоритетним
залишається якість садивного матеріалу, від
якого залежить приживлюваність та в
майбутньому продуктивність наших лісів.
- Херсонщина розташована на рівнині, але
пересічена багатьма яругами, балками, що
постійно розвиваються. З метою зупинення
розвитку вітрової та водної ерозії, які в свою
чергу збільшують площу ярів і зменшують
орні землі, - говорить перший заступник начальника Херсонського облуправління лісового та
мисливського господарства ігор Миколайович Єрмоленко. - Дехто вважає, що лісами ми знищимо степову рослинність, але саме вітрова ерозія,
яка піднімає піщані буревії, на Херсонщині знищує не тільки степову рослинність, а й ґрунти. Тому вважаю, що степ необхідно заліснювати,
звичайно тут не йдеться про те, щоб весь степ засадити лісом, а лише 5 - максимум 8 відсотків від загальної території, для якої буде відповідне
обґрунтування, враховуючи думку вчених, екологів та громадськості.
З його словами погоджується директор ДП «Великокопанівського ЛМГ» В. Д. Михайленко:
- Ліс - це наймогутніший на сьогоднішній
день еколого-стабілізуючий компонент
біосфери. Він збагачує ґрунт, захищає його від
ерозії, збільшує врожайність сільсько-
господарських культур, очищує повітря від
вуглекислого газу, виділяє кисень. Ліс у степу
потрібен з екологічного, соціально-
економічного, культурного, рекреаційного
поглядів. Ліси потрібно створювати, бо є
площі, не зайняті сільськогосподарськими
культурами, що не використовувалися вже
багато десятків років, деградовані ґрунти, на
яких нічого, крім лісу, не ростиме. Хіба буде

20. зайвим, якщо ми посадимо там ліс і він
даватиме користь суспільству як із
економічного, так і з екологічного погляду?
Непотрібно створювати ліс у степу там, де він
ніколи не ріс і рости не буде.
Нині лісистість України становить 15,7%, і
згідно з Програмою «Ліси України» до 2015 р.
держава поставила перед лісівниками
завдання підвищити лісистість до 20%. Хочу
наголосити на тому, що в лісівників
Херсонщини є для цього фахівці, технічний
потенціал, є свої розсадники, де ми вирощуємо
стандартний садивний матеріал для
створення нових лісів. Отже, нині ми готові
прийняти землі під залісення, які нам буде
виділено в установленому порядку.
Крім того, науковці довели, що створення
лісів та полезахисних смуг у південній частині
країни потрібне. Саме ліси, створені у степах,
посприяли відновленню біорізноманіття на
цих територіях. Лісам притаманна
максимальна властивість відновлення
довкілля. Тому розглядаємо їх як один із
вирішальних чинників забезпечення життєді-
яльності суспільства, що є важливою ланкою в
системі сталого розвитку. Мине багато часу,
коли новостворені лісові території можна буде

21. назвати справжнім лісом, проте в якості та
ефективності виконання своєї роботи
лісівники впевнені.
Загалом за останні десять тисяч років
знищено дві третини лісів земної кулі,
особливо інтенсивно цей процес відбувався в
XIX-XX ст. За останні триста років площа лісів
на нашій планеті зменшилась удвічі. В Україні
лише за 1880-1924 pp. викорчувано понад 2
млн га лісів, при цьому лісистість знизилася в
1,7 раза. Тобто внаслідок нераціонального
природокористування людина втратила
практично кожний четвертий гектар земель,
придатних для використання. Отже, дегра-
довані орні землі, піски - це те, що залишили у спадок завойовники та бездумна
господарська діяльність. Лісівникам і нашим нащадкам доведеться відвойовувати в часі та просторі той втрачений світ.

22. Хтось іде ледь помітною стежиною і пильно
приглядається до дерев. Мовби знає кожне
зосібна… Зупинився, замилувався сосною, що
обнялася з берізкою. У затінку їхніх крон
заснували своє містечко мурахи. Хтось із
лісників обгородив їх триногою, щоб
захистити їх від приблуди вепра. А у вітах
звила гніздечко солов їна пара. Сюди любить᾽
навідуватися дятел – цей невтомний
трудівник. Тут якась незвична енергетика. І
дихається легко, і думається добре, і спогади
набувають зримості, а мрії – стрімливості. Ось-
бо серед вересів видніються червоні шапочки з
цікавості: «Хто ходить лісом?».
Нікішенко Федір Миколайович – лісівник
від народження.
Професія лісівника лише на перший погляд
романтична і легка. Насправді це копітка,
виснажлива щоденна праця. То тільки кажуть,
що ліс росте сам по собі. Насправді за ним
потрібен догляд і догляд. Посадити, вберегти
від шкідників, самовільних порубок і пожеж. А
це і вчасно підсадити молодняк, і оборати

23. протипожежним борознами, і, часом, у нічний
рейд виїхати.
Проте й на серці радісно, коли бачиш, що
посаджені тобою деревця, підрісши, дають
прилисток співучому птаству, звіру, плазунові,
мурашці, метелику… Ліс – це диво з див.
Федір Миколайович Нікішенко ліс ніколи
нічим не скривдив.
Повернувшись з війни Hiкішенко Федір Миколайович з
молодшим братом Ілюшею стали лісниками. Братова професія лісника йому сподобалась та і лісове
повітря корисне для його здоров'я. Старанно доглядали брати за молодими дубками та соснами.
Знали, виростуть дуби і їх плоди потрібні будуть птахам і звірям.
Сосни, які ростуть у великому масиві, підтримують одна одну, створюють необхідний
мікроклімат. Ліс, як людина, має дитинство, пору змужніння, старість. Всі ці періоди мають свої
барви, свою чарівність.
Любили брати молоді ялинки і пильно оберігали їх від бажаючих зрубати на новорічні свята.
А красуні берези не ховаються в лісі. Їх білий, мов саянський мармур, стовбур видно здалеку,
він відрізняється від інших дерев. Різний вигляд мають крони беріз - і плакучі, й розлогі - але всі
вони прекрасні. Ці світлі дерева красиві у будь-яку пору року. Влітку сонечко пестить їхній
стовбур, виграє у зеленому листі. Восени вітер розчісує їх довгі віти, розносить лісами й полями
золото беріз.
Приходить зима і тоді сніг дбайливо
закутує тепло ковдрою їхні крони. Білі
стовбури на тлі снігу здаються сіруватими, на
них проступають зморшки, уникнути яких
неможливо ні
людині, ні
деревам. Навесні
ж берези знову
міняють свій
колір. Листя ще
не розпустилося,

24. а глянеш на віти, і здається, ніби зеленим
серпанком оповиті вони. Війне вітерець,
легенько заколишуться віти, засяє сонечко і
весело замиготять ніжні листочки. Любив
берізок Федір за їх красу. Біля них відпочивав, біля них
життєві думки упорядковував. Братів за сумлінну працю міністерство охорони лісів неодноразово
нагороджувало грамотами та медалями.
Ліс це друг людини, а друзів ніколи не бува
забагато. Запаси зеленого золота дуже великі,
але й вони можуть вичерпатись. Ліс не хо-
вається від людини. Він навчає мудрості.
Виріс в Чалбаських пісках чарівний хвойно-
листяний ліс.
Гігантський розмах робіт по охороні
природи! Такі зусилля прикладає народ, щоб
прекрасною і плодотворною була рідна земля.
Щедра благородна і величава мати природа.
Багато хто з людей любить її безкорисною
любов'ю і в цьому немає нічого дивного, люд-
ство виникло із її самої. Природі необхідні
активні друзі і помічники, які розуміли б її
біди і насущні потреби. Такими друзями і є
наші лісники та агрономи. Серед них і Нікішенко Федір
Миколайович, який 40 років пропрацював. Лісником Великокопанівського лісництва. Має багато
нагород, грамот, дипломів, подяк. А саме головне – вдячність і сердечна любов односельців.
Особливо ж горді за батька його сини.
…Коли Федір Миколайович опиняється наодинці з лісом, пригадує своє життя, розмірковує,
чим ще може прислужитись Богові, людям і державі.
Кожен ліс має живу душу. Може отут, де легко згадується прожите, де думки снують птахами
й легко мріється, і живе душа всіх лісів Великокопанівського лісництва – одного з багатьох
українських лісоградів, зеленого поясу планети.

29. Висновки
Широке запровадження екологічно-
безпечних технологій у лісовому господарстві,
зростання загальної площі лісів, посилення
охорони і захисту лісових насаджень,
покращення раціонального використання
лісових ресурсів – ось головні завдання, що
стоять перед сучасним та майбутніми
поколіннями.
Закликаємо всіх, хто тримає зараз у руках
цю збірку, охороняти ліси – перлину рідного
краю.