Леся Українка - геніальна донька українського народу

1. Леся Українка - геніальна донька українського народу
Тема: Леся Українка - геніальна донька українського народу
Мета: Ознайомити учнів з творчістю та нелегким житєвим шляхом Лесі Українки. Заохотити учнів
до вивчення творів українських письменників і поетів.
Обладнання: Портрет Лесі Українки, вишитий рушник, збірки творів, надрукований епіграф.
Епіграф: Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Хід заняття
І. Оголошення теми та епіграфу уроку.
ІІ. Розповідь вчителя.
До митців, що пережили свій час і їхні твори збагатили скарбницю духовної культури,
належить Леся Українка. Ім'я поетеси овіяне особли-вою всенародною любов'ю. Це була людина
виняткової мужності і прин-циповості, духовної краси і мистецького обдарування. Великий пост
Украї-ни і жінка з трагічною долею, вона ввійшла в свідомість поколінь як сим-вол незламності і
боротьби.
За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському народилася
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Зростила в інтелігентній сім'ї, яка мала давні волелюбні
традиції. Лесин дід по мате¬рі, Яків Драгоманов, був декабристом, а дядько, Михайло
Драгоманов, - відомим публіцистом, істориком, громадським діячем. Мати - відома письменниця
Олена Пчілка. Батько - юрист, людина прогресивних погля¬дів. У сім'ї виховувалося шестеро дітей,
яких єднала не тільки велика лю¬бов, а й дружба, спільні духовні інтереси. Родина Косачів
приятелювала з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким. Таке оточення позитивно вплинуло
на формування допитливої вольової натури Лесі, сприяло духов¬ному збагаченню. Виростала Леся
гордою, волелюбною.
Леся змалку була незвичайною дитиною. Вона вигадувала такі ігри, від яких ходором
ходив увесь дім. У 4 роки вона вже зовсім вправно чита¬ла. Була від природи дуже музикальна,
любила співати й танцювати, швид¬ко освоїла фортепіано. Дуже любила бувати на ярмарках,
святах. Взимку на Водохреща Леся промочила ноги і застудилася. Скоро по тому у неї почала
боліти права нога, потім рука, і вона часто гірко плакала від болю.
Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з
ровесниками гучними коридорами. Вчителями її були батько і мати, книги і життя.
Йшов час, жорстокий час по відношенню до неї. Вона змушена відмо-витися від гри на фортепіано,
від малювання. Від хвороби її відволікали хвилини поетичного натхнення, книги і природа. Коли
дівчинці було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, і мати, порадившись із дочкою,
добирає їй псевдонім Українка. Відтоді і пішли по всьому світу прекрасні поезії, підписані цим
гордим, ніжним і красивим ім'ям - Леся Українка. Чому Українка? Та тому, що це було своєрідним
викликом існуючим по-рядкам, утвердженням права на функціонування рідної мови.
Учень 1: На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала.
«Самій недовго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті».
Коли я погляд свій на небо зводжу –
Нових зірок на йому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вгледіти бажаю, -...
Оптимізмом віє від її поезії, жагою до життя. Тоді Леся була ще не певна, що своїм словом зробить
подвиг незрівнянно вищий, ніж могла б досягти практичною діяльністю.

2. Лесина хвороба - туберкульоз кісток - прогресувала. Лікарі порадили поїхати на лікування до моря.
Одеса, Крим, Чорне Море... Коли поетеса побачила море вперше, була приголомшена таким
видовищем. Тут народи¬вся цикл ліричних віршів «Подорож до моря». Але де б не була поетеса,
завжди тужила за рідним краєм, у думках її зринав образ України.
Учень 2: До тебе, Україно, наша бездольна мати,
Струна моя перша озветься,
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Не дивлячись на тяжку долю (витримала кілька операцій, доводилося ходити в гіпсі, зі
спеціальним апаратом, на милицях, що завдавало нестер-пних мук), Леся прагнула активної участі
у громадському житті. Проявляла інтерес до різних галузей знань, знала багато мов, робила
чисельні пере¬клади. Великою пристрастю віяло від її поезій.
Учень 3: Гетьте, думи, ви хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
На дорозі свого нелегкого мандрівного життя Леся Українка зустріла у липні 1897 р. в Криму (куди
приїхала на лікування) надзвичайну людину -Сергія Мержинського - людину освічену, ніжну.
Дружба з Мержинським при¬несла їй оптимізм, але одночасно і відчай, бо бачила, що її хворого
друга чекає трагічний кінець. Тяжка недуга - туберкульоз легень - прикувала Мержинсь¬кого до
ліжка. Він помирає у далекому Мінську. Знала про це Леся, але в своїх листах жодним словом не
виявила цього. Їх поєднала чуйність до всього пре¬красного, гармонія і краса душ, спільна праця,
мрії, навіть хвороба.
Із листа Лесі Українки до Сергія Мержинського: «...Мій друже, любий мій друже! Як можна,
щоб я жила сама тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого,
пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись,
битись об землю, в бажанні згинути, зникнути з цього світу, де щастя і горе так божеві¬льно
сплелись... Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я іду до тебе, як сплакана дитина
іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, що поміж нами не було і
спогаду про поцілунки. О дру¬же! Я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших
поцілунків!..»
Коли Сергій Мержинський почував себе вже зовсім погано, Леся Українка поїхала до нього
в Мінськ. Сама нездорова, ледве поправивши своє хитке здоров'я, після операції в Берліні, вона
всупереч волі батьків перебуває у Мінську, щоб у найважчий час бути біля «дорогого друга».
Страшні часи і дні чекання кінця... Рятувала робота. Біля постелі Мержин-ського Леся писала. З
цього полум'я горя і нерозділеної любові вона винес¬ла одну з найкращих своїх драм -
«Одержима».
Останні десять років свого життя Леся Українка жила в Україні наїз-дами. Більше - на
Кавказі, в Криму, Італії, Єгипті. Вологий клімат Колодяжного, Зеленого Гаю, Києва, де вона
перебувала короткий час, шкодили її здоров'ю. З кожним роком сили падали. Проте, незважаючи
ні на що, була напружена письменницька праця - поетична творчість, переклади, випро¬бування
себе в різних жанрах...
1 серпня 1913 року в м. Сурамі (Грузія) спинилося гаряче серце Лесі Українки. Вічність ще
більше висвітила велич геніальної доньки України.
ІІІ. Підведення підсумків.
Леся - неповторна. її життя - це подвиг митця, один з тих подвигів, що підносять людину в
очах сучасників, роблять її зіркою в очах нащадків.
Хіба жила на світі ще така жінка, в серці якої поєдналися б така муж-ність, така геніальність, такий
вогонь і розум, така пристрасна любов і від-даність народові та Батьківщині? Ні, другої такої на
світі не було!

3. ІV. Перенвірка засвоєних учнями знань.
Запитання:
1) Де і якого року народилася Леся Українка?
2) Ким були її батьки?
3) Чи ходила Леся Українка до школи?
4) Що заважало їй повноцінно жити й працювати?
5) В яких жанрах літератури працювала?
6) Скільки років прожила Леся Українка?
7) Які твори Лесі Українки ви вивчали?