2. • веселкову гаму
• Запрошу до себе,
• В чорному побачу
• Сонячного тебе!
На крок попереду
Правда одна – у неба.
Іншого нам не треба,
Інший руйнує спокій,
Реалії тиснуть на потім,
Вчора з запізненням.
Спротив.
В неба живитися
Хочу.
Реальності сірі миші,
Обмежені
До енурезу.
Якого сказу,
Забіг на завтра
Безмежжям в ідилії.
Неділя, кажеш,
То добре.
Не ділай!
Не муч сили ,
Не плач, бо вимір
Синильний,
А крок у вимірі стильний,
Якщо на завтра змалюєш зараз.
Іти попереду часу
Мужньо.
До бою!
А запізнитись реально,
Коли крокуєш слушно
У ногу з добою.
Добродій день
Протиснув руку
Між часом до
Й добою після.
Я у кутку,
Як дим-завіса.
Сказати блюзом,
Прослухати б патету.
Маленька спопіль
П’є вид з вікна..
Залізна ступінь
Копитом б’є поміж планет.
Оголена яхта
Бенета.
Малює візуальні види.
Я, ти?
3. Випити палючий пломінь
Бузувіра.
Прийти до віри,
До тіні славних снів.
Кричати в тишу гомінку,
Кричати, аби змінити простір,
Кричати – припоясати
Час до ембріона слів,
У зародку втекти від себе,
Аби запалити для тебе
Своє яскраве «Я».
І власне « его».
Різне.
То синє,
Як весна,
То буре,
Ніби буря
На просторі часу,
Погідне, сонцем сяє,
І сіре, невиразне,
Неначе болю камінь.
РЕЗОННІ ЗВУКИ
Так сповнюються небеса,
Теплом твоїх
Долонь.
Орли миттєвим рухом
Закрили мрійні виші,
Боронь,
Святий, боронь.
Я на дорогу вийшла.
Сама, без посоху, без зброї.
Сама, без нещодавнього,
Без завтра,
Сама.
На протязі віків.
Сама.
Та чую дивний
Спів.
Відьмак пробиває світло
Крізь
Проріхи часу.
Ти не сама –
Ти наша,
Маленьких крапельок надія,
Великих просторів буття.
Ти – просто
Я…
Бути всім,
Не бути зовсім.
4. А жити – бути всім.
Як та луна,
Що згублена у лузі.
Було життя,
Ява на синій смузі.
Промінь, що створює
Резонні звуки
Дивні життя науки.
Вплітаю свою тінь
У золоте колосся
Сонця.
Косички зав’язую
Волошками –
Лиманами,
Озуюся у потічки весняні,
Побіжу
Додому, до мами.
Хроматофонія.
Заземлений, задимлений,
Ще у вчора зазираєш.
А знаєш,
Твої слова запаморочать
Душу
І щезнуть, як туман.
І ще викрешуєш
в собі вогонь.
І тихо стлієш десь в незнані,
Боже, боронь.
Ні, ти просто,
Сонний ангел,
Пройти крізь Аїд
Зумієш,
Проскочити крізь бурю
Аскетизму.
Крізь зіркову призму
Віршових кросвордів.
Допоки
Не розірве чорна птиця
Грудну клітку
Ранковим
Кличем
Вогняного
Солов’я.
Де ти?
Де я?
Забіг у римі наперед –
Шукаючи вчорашній
Орден
Сизих псів.
5. А, все-таки, зумів
Знайти маленьку щіпку солі,
І не підвладний мега волі,
Розвів у водному
Екстазі
Білу сіль.
Малюєш у розсоли доли.
А блудні рими туляться
До вікон,
Аби зродитись в безмірі
Життя.
Символи слова
Солодко скроплюєш
П’янкими краплями сльози.
В багряний День.
Де п’ятикрила
Осіння мігрень
Запалює сюжети.
А місячні струни
Розсипали ноти.
Естети.
Не забуь, не забуду,
Зазимнію.
Вивірю часом
Слова нененаписані.
Знаю,
З Парнасом виміряю
Сни.
Моці в зашкаленім
Прорізі-порозі.
Добре, цитуй:
Забіг і забився.
На сторожі я.
З кадилом.
Попереду вітри, тумани і
Денне світило.
Позаду туманні вітри
І… сонце.
А сумніви, спротиви,
То лиш ілюзії.
Знайду свої
Доходи алюзії.
Сколотом зрошую сходи.
Зриваю
Гонору достиглі
Грона.
Зіскакую соками
Сизого обрію…
Рву квіти пахучі,
Вдихаю землі аромати.
Я зоряна казка,
6. Я мати твоїх віків.
Пам’ятай це.
Я – сонце.
Зв'язок між логікою і казуальністю – це життя.
Аристотель
Ельдейгейзе
Намалюй холодне сонце,
Намалюй бездонне небо.
Натисни кнопку спільного доступу.
Зачепи горня ребром…
Розірви кайдани агонії.
Певне треба бігти,
Певне треба йти,
Бо сумісне щастя десь у забутті.
У далекій Саксонії.
В погруддіі
Аттіли.
Рожевий хрест
Весняної поручниці,
Де запас слави
В доленосній
Служниці,
Смужці другого буття.
Повинен бути,
Маєш стати,
Відбутися – в життя.
Бо слово з-під каменю
Рахує години.
А рід із попелу іскрою –
У формі слів-зображень,
Що можуть разірвати
Ланцюги.
Не потребують рими,
Зброї,
Прості насіння -імена.
Життя тобі й мені .
Припоясати світ до сходу
СОНЦЯ
Ранкове скло понад горою
Пишним стовпом мріє.
Пробиває німбом крізь
Бескиди епохи.
Як луна загубленого гаю.
Зріє
Глабеме –
Третє око,
Зором прагне охопити світ.
Збігає слідом срібний стік.
Переростає на Сварогу
У дорозі,
7. До дев’яти храмів,
Тебе вплітає
До життя.
Тобі вже визначено
Спротив,
Скло непорочне.
Конвульсії роздумів
Роздираючи навпіл,
Вітер кровю моєю
Малює
На ості.
По щаблях буття
Зсувається час.
Інкунабули, рукописання,
Вересова книга –
Парнас.
Зазираючи у прірву даху,
Прозорий день десь
Спопелів.
Зникають, ніби в оболонці,
Намиста молитовних
Слів.
Соліони – торсони розносять:
Мамай ти, ніхто.
По норову сунеться тінь.
Невинним ягням білієш
У висотах.
Ампір
Сповіщає:
Маленьке дівча
Прагне віри,
Бажає
Заглибитись у свою
Тінь,
Аби зродитись
Іскрою
Надії.
Агонія.
Храм
Світлотіні.
Зростає звеличена синь.
Руденькі віражі
Соняхи –головки.
Вантажі
Норовисті .
Руде сонце,
Рудий котик,
Рудий вітер,
Ржавий сон,
Червоно-жовтий,
Жовток спілий.
8. Ясноволосих неоформ.
Соняшники…
Моєю долею спивають
Зорі літ.
Озон кохання.
Ти вирішив
Знайти принади вимір.
Так, так, не зміг
Змінити напрям.
Струмінь стікає у води
Родоводу.
Із чорних зерен
Знатних
Прорізаєш денне світило.
Годуєш м’якою зерниною,
Булою святих,
Зелене виміру тіло.
По чорній землі
Сокорух .
І тільки те називається
Справжньою кров’ю,
Що сповнене життя
Любові.
На небосхилі
Сварог – восьминіг
Із тінню дзеркал
У сонячній змові/
Паростки вогню
Очам потрібен простір.
А крилам КОСМОліт.
Тягнутися
До світла,
Укмітити
Погожий слід.
До маєстати
Протягую руки,
У долі самотня.
Допоки?
Зостанусь допіру.
За гранню розлуки,
Де кроплять
Ярову посвяту
Вісім тисяч ягниць.
На землянисті луки
Падаю ниць.
Слава Всевишньому,
Духу,
Що стійко тримає в руках
Наші мізерні натури.
Мозолистий полем шлях…
Відсторонитися
9. Хочу.
Це не моє.
То сонячні промені
Зрізують буки
І закидають
У проріз
Звуки –
Цифровий ряд.
То вітер у затишку
Розбиває між буками
Знаки-думки.
То річка скрапує
На білий папір
Зливи-рядки.
Пташине перо
Занотовує звуками:
То не ти,
То мости.
Між вчорашнім і завтра
Паростки доброти
Модифікуються духами
Ватри.
Там я і ти.
Заповнюю простір лицем.
Там віра в собі
Віддзеркалиться свічкою,
Що стала для тебе
Взірцем.
Біла вежа часу
Палити мости
Треба вміти.
Палити думки
Крізь попіл часу
Лиш генії здатні.
Єзуїти?
Латентні стіни
Виглядають
На білу вежу.
Страшно.
Аж ніби
Сяйво спопеляє непокору,
Спрямовує в дорогу
Кривавою мотузкою
Сталеву балку,
Підтримує безсмертність.
То весна.
Хоча тобою,
Ще незнана,
Зеленою галузкою
По сонячних кларнетах,
Зайчиком бряжчить.
10. Про тебе та інертність.
Ми в різних вимірах.
Ти – метал,
Я – вода.
Ти не знав,
Я істину пізнала…
Мить.
Не можеш
Збагнути,
Що полеміка роду –
То я.
Ти холодний,
Без дна.
Смертність,
Як прозірна земля.
Ще впотужнює спротив.
Я ж виношую сонячну тінь
А вже потім –
Моменту музика дивна
Крізь вічності слова
Приструнює
Простори.
Море, гори…
Десь там – урозтіч
Ти і я…
На глухих порохнах
Світло дня.
І сяйво Високості
У покорі,
Що благодійно
Сповнює тебе
Жменями
Ясної долі.
Я – не я…
Я – Земля.
Попіл, вогонь…
Зорі.
В ясирі часоміра
Обличчя із повітря чисел,
Грифони обітниць
На стінах зі дзвоном
Огню.
А в утробі
Місячних струн
Скоринка Всесвіту
Малює обрієм
Весну.
Словами википає
У мовчання,
Туманиться узвишшя
В часообрії.
11. Нас відкривають крізь
Чекання…
Зі снів безпечно
Руку подаю,
Там
Пробиває світло
Крізь щілини часу,
Привілля пам’яті –
Свідома
Екзистенція
(крізь брами у раю?)
Предмета й плоті,
Духа і Творця.
Де кожен мерехтить
Своїм діянням.
І не важливо,
Як розчиняєшся
У відсвіту проекту.
Чи станеш променем
Вселенського буття,
Чи поза часом,
А чи всередині
Життєвого простору?
Пливеш тривожно,
У світанково-малинову
Даль.
А вже тоді, вже потім –
Грааль,
Священна чаша,
Поважна іскорка
Таємного буття…
У роздзеркаллі сумнівів/
Вчуваєш спротив.
За бальзамованим теплом
Нуртує Студінь.
Перша. Сота.
Амфора зір.
Прибуток експонатів
Блокує серце.
Вечір золотистих
Капищ.
Де вітер
З місяцем затихли,
Заповнюючи безмір
Муз,
Там я .
Де саме?
Для кого вранішня
Теплінь
Засвітить
Пам'ятником мрії?
Кому співатимуть
12. Надміру,
Із візантійських вин,
Вчорашні півні?
А завтрашнє за пишними
Столами
Складе похвалу
І отцю, і сину.
Тоді рожеві хвилі
Романтичних снів
У місячних росах
Поклоняться народу.
А твій нерозгаданий подих
На сивім порозі костелу
Складе присягу
Сонячним Слідам.
Там слово з-під каміння
Породить іскорки буття,
Зі Споду, із попелу,
Відновиться
Тобі й мені
Життя.
Сонячний Птах
По вертикалі –
В небо.
На стику душ
Засмаглі зграї
Зрілих птиць
Розірвуть тишу,
Навпомацки
Запишуть вірші.
Неначе білі ягниці
На чорному тлі,
Стрижнем важливих
Дум
Залишать спогади
У мерехтів зірниць.
Німі.
І тільки
Крізь ґвалт віків
Абсурд
Засипле
Страх.
Крилами змах…
Сонячний Птах
Не хоче
Такого лету.
Вір не вір,
А великий звір
Не кане в Лету.
Жди,
Або йди.
13. Вічність не знає
Зупинку.
Світи,
Палай,
Гори,
І не здавайся, Синку.
Ніч неминуче
Зросте до ранку.
Хто освічує темінь,
Діждеться свого світанку.
П’ята година
(За Богушем
Носаком-Незабудовим)
Чути
Недільне
Бовкання дзвону.
Пробудження весни .
З Рутенського закону
Слова до слів
Верни.
Я – звук,
Мала людина.
Я буря,
П’ята година.
Роди
Вишукують
У тіснині
Ковтки
Цілющого
Життя.
Роки…
До мети!
Мовчи.
Не варто.
Не йди.
Із генієм
Не смій
На «Ти».
А лазурові звуки:
Прорости!
Якби ти міг,
Русинський мій народе,
Переродитись
(в добу злуки)
І дати світу
Себе пізнати
В силі духу,
Що в роді
Вищим є понад життя.
Якби знаття?
У часи негоди
14. Хто сам боротися уміє,
Той, певна річ,
Що захистить своє буття.
А на Говерлі
Ошатний паросток –
Геном
Маленької людини –
Понад плаї
Зоріє.
Без каяття.
Чудесна днино…
Я глухо млію.
Я – рутенське життя
Крайнина
Карпатця
Країна крайня.
Україна.
Яблунево-бузковий цвіт.
Безмежжя світ.
Я – крапка, що над «і»,
Індивід,
А скромного простір.
Руснацька гостя.
Твоя
Рука.
Руно, Руна*.
Душа пуста,
Як висохлий колодязь.
Упевнена,
Що сенсом
Зла
Для захисту
Добра
Зміни
Планує простір.
А либонь,
Не варто…
Сіяти в пустелі зерна –
Все одно,
Що кидати
Коштовний харч свині.
Я в потемку рахую
Кості.
Поникла бузинна
Душа.
Обнова
На офіційному горищі.
Всі німі.
Я міць,
Я днище,
Твоя
15. Мова.
За мить вже стану тим,
Ким стати неможливо.
А мливо старих пісень
Залишиться позаду.
Такий то Божий задум.
Вище, вище, вище.
То Новий сон,
То свіжий вітер
Нові слова полоще.
* Карпатска гора РУНА.
Тотем
Біла папороть снів.
Зелень землі
У прорості.
Розмахом
Чітко кидає обриси:
Сині та жовто-оранжеві.
Що ж мені?
Звуки землі вловлюю.
Гостею
Верхи на голубім коні.
Хочу радіти – стомлена...
Знову пустую
У твоїм сні.
Парад півоній
Ледь-ледь зримих –
Метаморфози.
Порадить що
Спіноза?
Заношені відсівки
Зімкнули золотом зеніт.
Це все для тебе.
Вижити,
Без блокування,
Без агонії.
І тільки (хтозна?)
По вертикалі
Стрижнем білий світ.
Важливих мислень
Відраховує політ,
Намотує на вісь землі
Мелодію.
Мелодію єднання,
Що через ґвалт віків,
Крізь темінь
До світання
Весну несе
Тобі.
16. І розчиняється у серці
Палом.
Вогонь той,
Певне,
Слід кохання.
Повір, мені цього
Так мало.
Єдиний постріл –
У пітьму,
Одне прохання –
На вимогу.
Дійти, доповзти
Чи пірнути у простір,
Що означає –
Повернутися знову.
Оригінали українською і переклади російською мовами
Лелечий край
Кровинка
України...
Сон?
Чи відзвук звівся?
Весь світ
Навколо кривди
Затаївся,
А ти уторувати
Хочеш правди вік,
Знайти реваншу
Слід.
Прагнеш
До Синього рогу,
До Вишнього,
До Бога,
У трансі поклоняєшся
Бику...
Такою бачив
Тебе Скіф.
А я таку:
Змінилося вбрання,
Удосконалились
Дахи.
На межі тисячоліть
Змінили стріхи
Бусли-птахи.
Затвори
Форму поміняли.
Всесвіт змінює своє єство.
А ти?
Хто ти?
Якого королівства,
17. Чиєї знаті,
Якої віри божество?
В серцевині душа
Вирує –
На скронях
Смертоносний піт.
Говерла (цитадель)
У хоромах сонячних
Нуртує,
А ти, як дивний Апіс,
Почитаєш
Здичавілі хиби
Власних доріг.
Поодалік місток
Єднає горе і любов.
Майбутнє і минуле.
А всі слова –
До кореня основ,
До Матері Землі,
Корови Замуні.
Бо то вона
Залишила горянину
Краплину віри,
Власну
Кров.
Він кривду кличем
Поборов:
Одне життя –
В міньбу на тисячі.
І вже багато –
Вдих один,
Де нескінченість
Всіх життів
Одним життєвим подихом
Злилася,
А потім –
Покірно віддалася
Зойку
Рудої
Глини.
Земля,
Прийнявши
Ржавим лоном
Сріблисто-сизі
Сльози Лади,
Дивно здригається
У тетанії.
Одне
Життя
У тім кінці,
Де Сонце
Сходить
18. (Божий задум)
У тихий закут.
Одне –
Рятує тисячі.
...і постає
В ефірі
Дивний рапорт:
За Буштином –
Бурштином Анкара,
Дівчина-осінь
Полонила серце
Мужнього Атіли,
Тепер блукає
Потойбічна хмара
По гірському краю.
Досі заповітна,
Закохує у себе
Всіх, кого знає
І кого не хотіла.
Чоловіче єство
Зачаровує в душі здичілі,
Підносить в узвишшя
І кидає у прірву
Талант...
Допіру, не вічно ж зростати.
Бургундська принцеса,
Кринхільда прекрасна,
Єдина зуміє
Атілу здолати.
Небіжчик й дівиця нещасні
На темному дні
Річки Тиси
Залишаться
Вічно лежати.
Невчасно.
Доволі смутку –
На Карпатському
Рахунку
Торжество...
Чистого неба
Очі сині,
Ясноволосий чуб –
Швайдпольд Фіоль,
Єретик-німець
Чи змучений
Словак,
А чи австрієць,
Через гірський
Хребет
Заносить ящик дивний.
До Грушева.
Друкує книги...
19. Ні Київ, ані Краків
Не знають
Чи Федоров, чи Фіоль
На землі руській
Розтопив припаї
Письменства.
Страшне середньовіччя
Не терпить підміни...
Вже Грозний цар,
Русі Всесильний...
І європейські
Фавни-звірі,
Все прогресивне
Нищать(злий шакал) –
Федорова вогнем...
А Друкаренко,
Поруху син,
Сконає у борговій ямі,
За батька,
У сирій землі...
День за днем
Верховина збирає людські душі –
Жертвоприношення.
Сурми, кинджали...
Атіла –
Покоритель
Чи фавор країв?
Чиї скрижалі?
Хто чого хотів?
А в царстві
Дракули
Вампір
Висмоктує
Життя
Часів.
Лиш сонце, сповнене
Литвом,
Палить Тільця
На олтарі.
Там накрапає
Лазурова кров
На білий
Неземний папір.
То сутність її,
То любов крокує
У Вічність
Того, що
Країну Україну
Лелекою
Іменував.
Синьо-зеленою
Сумішшю
20. Слова пелазгів
До книги
Всесвіту всотав.
Відбитки сонця
Денне світило
Втомлено
Стрясає піт.
Весни манливий
Погляд,
Весни політ.
Коли зерна кохання
У серці
Діамантом
Проростають,
А сонце стріли посилає
До землі,
До мозку правди,
Відміткою
Тоді
Знеможено
І переможно
Час єднають
Дві долі:
Сила ядра землі
І небесні фавори,
Зорі.
І чути дивну проповідь:
Сьогодні
Я твій
Джин.
У серці – золото,
І розум
Прагне
Яси.
Благословенне світло
До ніг
Весни
Скидає шати.
І гулко стелиться
По обрію
Земля,
Неначе дзвін.
Тепер вже я –
Дивне било.
А монстр зими
Заснув навіки.
Мої життєві сили
У сповіді
Духмяної трави,
У покаянні,
У поклику землі...
21. Там тиша.
Там час виходить
З берегів
І розчиняється
У водах слів.
Заграва.
Там ми, щасливі.
І нам співають
Зорі глибини –
Рамена віри.
Ми без журби.
РУССКИЙ ПЕРЕВОД
Лелеч КРАЙ
Кровинка
Украины ...
Сон?
ли отзвук поднялся?
Весь мир
Вокруг обиды
Затаился,
А ты уторуваты
Хочешь правды возраст,
Найти реванша
След.
Хочешь
К Синего угла,
К Вышнего,
К Богу,
В трансе поклоняешься
Быку ...
Такой видел
Тебя Скиф.
А я такую:
Изменилось наряд,
усовершенствовались
Крыши.
На рубеже тысячелетий
Изменили крыши
цапли-птицы.
Затворы
Форму поменяли.
Вселенная меняет свою сущность.
А ты?
Кто ты?
Какого королевства,
Чьей знати,
Какой веры божество?
В сердцевине душа
Кипит -
На висках
Смертоносный пот.
22. Говерла (цитадель)
В хоромах солнечных
бурлит,
А ты, как странный Апис,
Почитаешь
Одичалые недостатки
Собственных дорог.
Поодалик мостик
Объединяет горе и любовь.
Будущее и прошлое.
А все слова -
К корню основ,
К Матери Земли,
Коровы Замунь.
Ибо она
Оставила горца
капли веры,
Собственную
Кровь.
Он несправедливость кликом
Поборол:
Одна жизнь -
В миньбу на тысячи.
И уж много -
Вдох один,
Где бесконечность
Всех жизней
Одним жизненным дыханием
Слилась,
А потом -
Покорно отдалась
Зойку
Рыжей
Глины.
Земля,
Приняв
ржавыми лоном
Серебристо-сизые
Слезы Лады,
Удивительно вздрагивает
В тетании.
Одно
Жизнь
В том конце,
где Солнце
Восходит
(Божий замысел)
В тех закуток.
Одно -
Спасает тысячи.
... и возникает
В эфире
23. Странный рапорт:
По Буштином -
Бурштыном Анкара,
Девушка-осень
Пленила сердце
Мужественного Аттилы,
Теперь бродит
Потусторонняя облако
По горному краю.
сих пор заветная,
влюбляет в себя
Всех, кого знает
и кого не хотела.
Мужская сущность
Завораживает в душе здичили,
Поднимает в возвышение
и бросает в пропасть
Талант ...
Намедни, не вечно же расти.
Бургундская принцесса
Кринхильда прекрасная,
Единственная сумеет
Аттилы преодолеть.
Покойник и девица несчастные
На темном дне
реки Тисы
Останутся
Вечно лежать.
вовремя.
Довольно грусти -
На Карпатском
Счета
Торжество ...
Чистого неба
Глаза синие,
светловолосый волосы -
Швайдпольд Фиоль,
Еретик-немец
ли измученный
Словак,
А австриец,
Через горный
хребет
Заносит ящик странный.
К Грушевая.
Печатает книги ...
Ни Киев, ни Краков
Не знают
ли Федоров, или Фиоль
На земли русской
Растопил припая
литературы.
24. Страшное средневековья
Не терпит подмены ...
Уже Грозный царь
Руси Всесильный ...
И европейские
Фавны-звери,
Все прогрессивное
Уничтожают (злой шакал) -
Федорова огнем ...
А Друкаренко,
движение сын
умрет в долговой яме,
За отца,
В сырой земле ...
День за днем
Верховина собирает человеческие души -
Жертвоприношение.
Трубы, кинжалы ...
Аттила -
Покоритель
ли фав краев?
Чьи скрижали?
Кто чего хотел?
А в царстве
Дракулы
Вампир
Высасывает
Жизнь
Часов .
Лишь солнце, полное
Литьем,
Курит Тельца
На алтаре.
Там капает
Лазурном кровь
На белый
Неземной бумагу.
То сущность ее,
то любовь шагает
В Вечность
тот, что
Страну Украине
аистов
именовал.
Сине-зеленой
смесью
Слова пелазгов
В книгу
Вселенной впитал. ОТРАЖЕНИЯ СОЛНЦА Дневное светило устало сотрясают
пот. Весны зовущий Взгляд, Весны полет.Когда зерна любви в
сердце Бриллиантом Прорастают, А солнце стрелы посылает К земле, До мозга
правды, Отметкой ТогдА изнеможении И победно Время соединяют Две судьбы: Сила
25. ядра земли и небесные Фавор Зари. Слышен странную проповедь: Сегодня Я
твой Джин. В сердце - золото, И ум Стремится Яссы. Благословенно свет К
ногам Весны Сбрасывает одежды. И гулко стелется По горизонту Земля, будто
колокол. Теперь уже я - Странное было. А монстр зимы Заснул навеки.Мои жизненные
силы В исповеди Духмяной травы, В покаянии, В зову земли ... Там тишина. Там время
выходит с берегов И растворяется В водах слов. Зарево. Там мы, счастливые. И нам
поют Зари глубины - Рамена веры. Мы без печали.
Карпати
У краю цвітінь
Керманич
Долі
Долю
Шукає…
Щаслива
Доля,
Котра додому
Час вертає,
Їй сонце
До лиця.
Куди йде,
Не знає.
І я туди ж,
Хоч крила
Обірвались.
У пам’яті –
Сонця.
Я цвіт…
Шукаю
У тобі
Тебе.
Я сонце дня,
Я – буря
Серед бурі.
Світ.
Кохаю…
Благовісний день
І мить,
Коли
Живильними
Стежками
Тепло
Хилила
Весняна
Блакить.
І дивно сонце
Споглядало
До тебе
Свята,
Потребо,
Незаймана
Сторінко,
26. О дивна,
Дивна жінко!
Свій знедолений
Вік
У дикий танок
Заплітаєш.
Вся у златці.
Краплинами
Сиві Роки
Запікаєш,
Ідеш до їхніх ніг.
І гривнами
Брязкаєш
Об поділ.
Знаєш,
Ти – донька
Не рабині,
А гордої,
Могутньої
Країни.
Карпати –
Твої гори,
Поділля –
Твої доли.
Ти – донька
України.
А шлейфом Котиться
Земля.
І вітер
Дихає
Розбоєм:
Ти донька
Княжа –
Шляхти,
О ні , нащадок
Трансільванії –
Вогню
Немислимої
Долі,
Лягай на плахту
Болю…
А завтра?
Завтра
Знаками…
Поволі.
У пуп’янках
Майбутнього
Затаєним
Теплом
Під деревцем
В садку
Весни весло
27. Чекатиме
Нагоди,
Коли сині
Дороги
Ввійдуть
У русло
Доброї
Волі…
У пахощах
Весни,
Для тебе
Там долю
Свою
Небавом
Знайду,
Бо у боргу
Перед
Всевишнім,
Що уперед,
До тебе,
Іду,
Доле
Білої
Вишні.
В дорогу
З геніальними Людьми!
Та кожен
Власними грудьми
Свою стежину
Прокладає.
Аж ось на
Шихту часу
Свою увагу
Відвернула –
І вперше
Там себе знайшла,
Про себе
І свій час
Збагнула.
У тім зачаєнім
Путі –
Ми всі святі.
А далі – кожен
За своїми
Нитями.
Штовхається Рогами,
Брикається
Ногами…
Митями
Ритми.
Життя.
Ідеш?
28. Іду.
Пішла.
Я була
З усіма.
Здавалося,
Що друга мала.
Десь- колись.
Не злись.
Здавалося,
Що поруч
Чоловік.
Так, тільки –
Поруч.
Здавалося –
Десь доня
Думає про
Мене.
Так, але певне,
Десь.
Здавалося,
Сестра
Підкладе колись
Мені своє плече.
Так, тільки Підкладе.
Здавалося, весь
Світ довкола
Мене
Своєю долею Обвис.
Ні, не те –
Не це.
Один
Всевишній
Мене до скону
Розуміє,
А я –
Не та,
Не вмію…
Плаче доля
Білої
Вишні,
Сонцем
Витирає
Лице
Свята
І грішна.
Русский перевод
В краю цветений
Наставник
Судьбы
Судьбу
Ищет ...
29. Счастливая
Судьба,
Который домой
Время возвращает,
Ей солнце
К лицу.
Куда идет,
Не знающий.
И я туда же,
ни крылья
оборвались.
В памяти -
Солнца.
Я цвет ...
Ищу
В тебе
Тебя.
Я солнце дня,
Я - буря
Среди бури.
Мир.
Люблю ...
Благовисный день
И странно солнце видели К тебе Праздники, потребностями, Девственница страницы В
странная, Странная женщина! Свой обездоленный Возраст В дикий танец заплетает. Вся в
Златке. капли Седые Годы запекают, Идешь к их ногам. И гривнами звенят Об разделение.
Знаешь, ты - дочь не рабыня, А гордой, Могучей Страны. Карпаты - Твои горы, Подолье -
Твои доли. Ты - дочь Украины. А шлейфом Катится Земля. И ветер дышит Разбоем: Ты
дочь Княжа - Шляхты, О нет, потомок Трансильвании - Огня немыслима Судьбы , Ложись
на плахту Боли ... А завтра? Завтра Знаками ... Медленно. В бутонах Будущего затаенной
Теплом Во деревцем В саду Весны весло Будет ждать Случай, когда синие Дороги
войдите в русло Доброй Воли ... В ароматах Весны, Для тебя Там судьбу Свою Небавом
Найду , Потому в долгу перед Всевышним, что вперед, к тебе, Иду, Доле Белой Вишни. В
дорогу с гениальными Людьми! Но каждый собственной грудью Свою тропинку
Прокладка. Вдруг на Шихту времени Свое внимание отвлекли - И впервые Там себя
нашла, О себе И свое время Поняла. В том затаившихся Пути - Мы все святые. А дальше -
каждый По своим нитями. Толкается была Со всеми. Казалось, что вторая имела. Где-то
когда-то. Не злись. Казалось, что рядом Мужчина. Так, только - Рядом. Казалось - Где-то
дочь думает о Мне. Да, но видимо, Где-то. Казалось, Сестра подложите когда-то Мне свое
плечо. Так, только подклад. Казалось, весь Мир вокруг меня Своей судьбой обвис. Нет, не
то - не это. Один Всевышний Меня до смерти Разумеется, А я - не та, не умею ... Плачет
судьба Белой Вишни, Солнцем вытирает Лицо Праздники и грешный.
Екзистенція
Анімація
В далекім там,
Де ти вже є
І близькім тут,
Де те, далеке,
Ще не моє,
Росте нове
30. Кохання.
На склепі
Правди
Три орли,
Три ясні соколи
Зітхають.
В розкриллі часу –
Три,
А правди
Й досі
Не знайшли.
Тебе й мене
В тім хаосі
Шукають.
Чи, може,
Трьох орлиць?
Вони не знають.
О, дивний світ!
Орлам болить
За нинішній
І за прийдешній Рід.
А там?
Що там?
У близькім там
Сліди на стелі.
Там світ затертий
У маленьку
Чашку,
Воском
Стікає
Дивно.
Жертви?
Не треба,
Він про них
Не знає.
А поети -
З усіх світів
Злітаються
На свято,
До дна .Вдивляються,
У безодню.
Там думи Світяться,
А вічність
Гранулювала
У зернину.
Не віриться,
Я теж там
Гостювала,
Побачила
Й свою
Стежину.
О, вибачай –
31. Я трохи задрімала.
Не приміряйсь
До тих дверей,
Через які
До тебе
Легко заходила.
Не приміряйсь,
Не жди.
Де Маковій,
Там сонце
Спалює мости.
В далекім тут
Шукай мене,
У близькім там –
Розпорошилась
Перевод на русский
Экзистенция Анимация В далеком там, Где ты есть и близком здесь, Где то, далекое, еще
не мое, Растет новое Любовь. В склепе Правды Три орлы, Три ясные соколы Вздыхают. В
розкрилли времени - Три, А правды До сих пор Не нашли . Тебя и меня В том хаосе Ищут.
Или Трех Орлица? Они не знают. О, удивительный мир! Орлам болит За нынешний И за
грядущий род. А там? Что там? В близком там Следы на потолке. Там мир затертый В
маленькую Чашку, Воском Стекающая Странно. Жертвы? Не надо, Он о них не знает. А
поэты - Из всех миров Слетаются На праздник, До дна. смотрят, В пучину. Там думы
Светящиеся, А вечность Гранулювала В зерно. Не верится, Я тоже там Гостила, Увидела
И свою Тропу. О, извини - Я немного задремала. НЕ примиряйсь До тех дверей, Через
которые к тебе Легко заходила. НЕ примиряйсь, Не жди. Где Маковей, Там солнце
сжигает мосты. В далеком здесь Ищи меня , В близком там - распылилась
Згорати в слові
Неприйняття Хаща
Залита,
Заповнена
Сльозами.
Хозари, де?
Хозари зранені,
Розбиті.
А зорі йшли
Слідами
Минулих
Сліз.
Ми – незахищені.
Далекий вік…
Великий світ
Сідав на віз,
Зникав
З очей.
Ішов за нами.
Крізь сотні свіч
Виливалося Сльозами
Тягуче сонце.
32. Тільки снами
Тиша стояла,
Як вистояли
Предки,
Слов’янську
Землю
Зберегла,
Не дала
Правді
Умерти.
О Немезидо!
Я – твій
Гріх,
Бо не бажаю
Помсти.
На іншій
Дорозі,
Під Сонцем,
Виростає
Мій рід,
Уклоняється
Росам.
У жменю
Століть Загороджує
Ниви
Білий Світ –
То мій слід.
Твій – чорний,
Сльозоточивий.
Перевод на русский язык
Неприятие
Чаща
Залитая,
Заполненная
слезами.
Хазары, где?
Хазары израненные,
Разбитые.
А зори шли
следам
прошлых
Слез.
Мы - незащищенные.
Дальний возраст ...
Большой мир
Садился на телегу,
Исчезал
С глаз.
Шел за нами.
Сквозь сотни свечей
выливалось Слезами
33. Тягучее солнце.
Только снами
Тишина стояла
Как выстояли
Предки,
Славянске
Землю
Сохранила,
Не дали
Правде
Умереть.
В Немезида!
Я - твой
грех,
потому что не хочу
Мести.
На другой
Дороге,
Под Солнцем,
Произрастает
Мой род,
кланяется
росам.
В горсть
Веков Ограждаем
Нивы
Белый Свет -
Это мой след.
Твой - черный,
Слезоточивый.
Неприкаяна
Філіп стояв на лобнім місці,
Розмову вів відверту з Богом:
„О, скільки зла є у цім світі,
Цар Грозний — то людська осуда, сором,
Убивця!
О, Всевишній!
Ти — наш суддя.
Суддею будеш і йому,
Грозному.
Того, що від людини йде,
Я не боюся,
Твоїм бо іменем спалить земне зло
Зоря кохання...
...Подвійні двері. Тверь, обитель.
Там арештант поміж колоддя чахне,
А не здається вільний дух
Святого серця.
Він досягне
Небес у спокою благочестивім...
Аж пустища — ані людей,
34. Ані доріг немає.
А був колись гамірний шлях —
Царі дороги тут топтали.
І королі.
Мужі — великі й піддані, пігмеї.
О, битий, битий шлях!
Навіки проклята доля.
Куди розпуста Мессаліни заведе?
Чоловіки — під позовом заблуди.
То плебеїв мізерні душі.
А манірні писаки? ...
Ото шляхами йшли Психеї
Розніжені
І світові Потвори — хробаки.
А хто володар — Клавдій, Нерон?
Чи їм позначували путь жінки?
Зіпсута Агриппіна
Коханкою пішла до сина
(Пожадливість до влади).
О, жінки!
Чого вартує Афродіта,
Що визріла з морської піни?
Нічна зозуля переспівом сильна?
І вже... Поппея марить в снах.
Вона повинна
Через Нерона підкорити світ.
О Рим!
Сабіна, хлопець у спідниці –
Царева дружина.
Пітьма.
Все в мареві.
Вже скільки літ
Земля в химері?
Довголіття — жахливий плин — Сім’я, родина,
Старі шляхи
Розтоптані в крові, у жертвах.
А нові? А — ми?
Червона площа,
Лобне місце—
Тортури грізного царя.
Розправи із народом.
Нашим, звісно.
Пливуть історії повісма.
Скажений час скажених псів.
Яку роль тобі готує доля, жінко?
Які віки, через котрі ріки,
Кого і де, як нищили батьків?
Блаженна Марфа,
Витончена Настя,
Пристрасна Колтовська Анна,
Темгрюкова, із кров’ю на устах, —
(Що за мана? Осанна!)
35. І та, і ця скаженим одружена —
Опричниками втоптані у прах. Жах!
Лише Мелентьєва прекрасна,
Микитова дружина,
Мудра Василина,
До себе прив’язати зуміла
Біснуватого царя.
Так, на деякий момент (всього дві весни).
І вже живою в яму спати лягла,
Аби догодить батечку царю, спочила...
Марія Нага чоловіка
Просто пережила —
Вагітною була.
А цар втомився...
Не дожив,
Тому її не вбив.
... Чума над світом знов нависла,
Нищить і плюндрує душі.
Злодій і Лихвар, Заздрісник
Знов трощать рідних й чужаків.
Пустища — страхіття!
Долі. Жіночі долі всіх часів.
1 їх забрали... Нічого вже нема,
Нічого і ніхто не знав.
А час росте
І лист опалий,
Зім’ятий лист віків,
Скривавлений.
Крізь кров’яні прогалини—
Хтось мертвий,
Хтось сам угробив
Себе,
Бо мусив скаженіти,
Хтось полохливо, тайкома
Чекає, що нове століття
Розтопить кригу зла —
Мине зима,
Мільярди зір розімкнуть
Обрій сірий
І споглядатимуть часи
Одвічну чистоту любові
Духа й Тіла.
Перевод на русский язык
ПРИВОЛЬЕ ДУХ
Невинной крови на алтаре
Филипп стоял на лобном месте,
Беседовал откровенную с Богом:
"О, сколько зла является в этом мире,
Царь Грозный - то человеческого осуждения, стыд,
Убийца!
О, Всевышний!
36. Ты - наш судья.
Судьей будешь и ему,
Грозном.
Тот, что от человека идет,
Я не боюсь,
Твоим потому именем сожжет земное зло
Заря любви ...
... Двойные двери. Тверь, обитель.
Там арестант между колоддя чахнет,
А не кажется ли свободный дух
Святого сердца.
Он достигнет
Небес в покое благочестивых ...
И пустоши - ни людей,
Ни дорог нет.
А был когда-то шумный путь -
Цари дороги здесь топтали.
И короли.
Мужи - большие и подданные, пигмеи.
О, бит, большак!
Навеки проклятая судьба.
Куда разврат Мессалины заведет?
Мужчины - под иском заблудись.
Так плебеев мизерные души.
А чопорные писаки? ...
Вот путями шли Психеи
Разнеженные
И мировые Чудовища - черви.
А кто обладатель - Клавдий, Нерон?
Или им позначувалы путь женщины?
Испорченный Агриппина
Любовницей пошла к сыну
(Похоть к власти).
О, женщины!
Чего стоит Афродита,
Что созрела из морской пены?
Ночная кукушка переспивом сильная?
И уже ... Поппея мечтает во сне.
Она должна
Через Нерона покорить мир.
В Рим!
Сабина, парень в юбке -
Царская жена.
Тьма.
Все в мареве.
Уже сколько лет
Земля в призраку?
Долголетие - ужасный течение - Семья, семья,
Старые пути
Растоптанные в крови, в жертвах.
А новые? А - мы?
Красная площадь,
37. Лобное место -
Пытки грозного царя.
Расправы с народом.
Нашим, конечно.
Плывут истории повисма.
Бешеный время бешеных псов.
Какую роль тебе готовит судьба, женщина?
Какие века, через которые реки,
Кого и где, как уничтожали родителей?
Блаженная Марфа,
Изящная Настя,
Страстная Колтовский Анна,
Темгрюкова , с кровью на губах, -
(Что за наваждение? Осанна!)
И та, и эта бешеным замужем -
Опричниками втоптанные в прах. Ужас!
Только Мелентьева прекрасная,
Микитова жена,
Мудрая Василиса,
К себе привязать сумела
Бесноватого царя.
Так, на некоторый момент (всего две весны).
И уже живой в яму спать легла,
Чтобы угодить батюшка царь отдохнула ...
Мария Нага мужчины
Просто пережила -
Беременной была.
Царь устал ...
Не дожил,
Поэтому ее не убил.
... Чума над миром вновь нависла,
Уничтожает и опустошает души.
Вор и Ростовщик, Завистник
Снова крушат родных и чужаков.
Пустоши - жуть!
Судьбы. Женские судьбы всех времен.
1 их забрали ... Ничего уже нет,
Ничего и никто не знал.
А время растет
И письмо опавший,
Смятый письмо веков,
Окровавленный.
Сквозь кровяные пробелы-
Кто-то мертв,
Кто-то сам угробил
Себя,
Потому должен беситься,
Кто-то робко, тайком
Ждет, что новый век
Растопит лед зла -
Пройдет зима,
Миллиарды звезд разомкнут
38. Горизонт серый
И созерцать времена
Вековое чистоту любви
Духа и Тела.
Ідеал
Хитається на вінцях
Чаші
Твій відбиток.
Перетираючи
На пальцях ланцюжок,
Торкаєшся
Святого,
Аріадни
Ниток.
Вдосталь напившись
Чистої води,
Ще хочеш
Вичавити соки
З горянської
Меандри.
Зволожена сльозою
Павутинка
Розперезала
Часу плин.
Хтось розітре твоє єство,
Як грудочку
Землі.
А свідомість,
Вчепивши
Соломинку
Мрій,
Утамує
Реалії,
Як золотий пилок
На віях
Бджіл.
Твої
Зелені очі –
У них немає
Тіні.
А лазуровий
Зодчий
Малює
Далечінь.
Синю.
Смуток зникає
Повільно.
Ти – вільна.
Перевод на русский язык
Качается на венцах
39. Чаши
Твой отпечаток.
Перетирая
На пальцах цепочку,
Касаешься
Святого,
Ариадны
Нитей.
Вдоволь напившись
Чистой воды,
Еще хочешь
Выжать соки
С горской
Меандры.
Влажная слезой
Паутинка
Розперезала
Времени течение.
Кто-то разотрет твое существо,
Как комочек
Земли.
А сознание,
Вчепившы
Соломинку
Грез,
Утолит
Реалии,
Как золотую пыльцу
На ресницах
Пчел.
Твои
Зеленые глаза -
У них нет
Тени.
А лазурный
Зодчий
Рисует
Даль.
Синюю.
Грусть исчезает
Медленно.
Ты - свободна.
Трансцендентна епоха,
Еманація в просторі.
Світло .
Всесвіт рахує снами
Стопи віків.
Свідомість схопилася
За соломинку
Стоків.
Не варто ображатися
40. На ветхий спокій.
Весь світ заповнений
Дарами.
Та поки
Істина клекоче віддалік,
І десь бурлить
Зневіра в сірім тлінні,
Є в нас вода, вогонь,
Залізо й сіль –
Священний лік,
Блаженний Сонця схід.
Бо ясним Успіням,
Сяйвом пишних долонь,
Душі у високості
Підіймає.
Коли блакитна
Невагомість
Весняних вод
Вирує,
Тоді кричить насіння,
Коріння набирає в рот
Води,
Святої рідини.
А на східних
Узгір'ях
Слава святкує.
Водоворот.
Старих
Звеличить
Немовля
В зеленотрав"ї
Раси…
Хтось розтираючи
На пальцях роду
Твоє єство,
Як квітку весняного
Спасу,
Промовить:
То її весна зросла –
Як мить –
Велична в часі.
Істина
Кий, Щек, Хорив
Чи Аскольд
Збалансовані німбом.
Світати,
Щоб згорати до тла.
Якби
Забути про будні,
Затиснувши щастя
В кулак.
Жити!
41. А як?
Що робити зі світлом?
Залити водою?
Вимити
Знак?
Безсмертність
Розпростерлась.
А невинним провідником
Хрещатий Київ
Зважує й понині
На двох хустинах
Вогонь
І лід...
Один – при долині,
А інший – у горах.
Осторонь,
Затиснувши у спогадах
П’ятак,
Древній волох.
Карпатський Мольфар
Радіє кожній хвилині,
Обмізковує сили,
Проштовхує крізь
Шпаринку вселюдського
Повіву життя
Молитви.
То злиття
Двох
Щасливих хвилин –
Поезії і часу плин…
Жити.
Довжина
Застій на серці –
Рука не виводить
Акорди.
Які там ходи?
А, може, оди
Розіпнуть день
На широчінь небесну?
Життя стріпнеться.
Бо вже пульсує в оці
Ливна жарина –
Ущільнюється час
До проявів
На небоширі
Рожевого вина.
Зростає днина,
Бо не у снах,
А наяву
Сонце
Стомлене,
З камінням у руках,
42. З напівзруйнованим
Обличчям,
І серце
Вим’яте
У прах.
А так непросто
На дні узбіччя
Знайти свій рай.
Відкрити в безіменних
Вершинах,
З білими вишнями,
Тендітні спогади зими.
А на кукурудзянім лані
Золотом
Спадають до ніг
Соняхи.
Десь там
Заблукали і ми.
Скоморохи
Незвані.
Навкіл рілля,
Шматовані віршами,
Просякнуті потом…
По долині здичілій
Пройшов прогноз
Погорди.
Хто я?
Хто ти?
Ніч
По вертикалі,
На стику душ,
Засмаглі зграї
Зрілих птиць
Розірвуть тишу,
Навпомацки
Запишуть вірші.
Як білі ягниці,
На чорному фоні,
Стрижнем важливих
Дум
Залишать спогади
Мерехтливі зірниці.
І тільки
Крізь ґвалт віків
Абсурд
Засіває
Насінням
Страх.
Змах.
Птах
Не хоче
Такого лету.
43. Вір не вір,
А незмірний звір
Не кане в лету.
Жди,
Або йди.
Вічність не знає
Болю.
Світи,
Палай,
Гори,
І не здавайся
Без бою.
Перевод на русский язык
Трансцендентная эпоха,
Дуновение в пространстве.
Свет.
Вселенная считает снами
Стопы веков.
Сознание вскочила
По соломинку
Стоков.
Не стоит обижаться
На ветхий покой.
Весь мир заполнен
Дарами.
Но пока
Истина клокочет поодаль,
И где-то бурлит
Разочарование в сером бренные,
Есть у нас вода, огонь,
Железо и соль -
Священный счет,
Блаженный Солнца восток.
Потому ясным Успением,
Сияние пышных ладоней,
Души в вышине
Поднимает.
Когда голубая
Невесомость
Вешних вод
Кипит,
Тогда кричит семян,
Корни набирает в рот
Воды,
Святой жидкости.
А на восточных
Косогорах
Слава празднует.
Водоворот.
Старых
Возвеличит
44. Младенец
В зеленотрав "й
Расы ...
Кто-то растирая
На пальцах рода
Твое существо,
Как цветок весеннего
Спаса,
Скажет:
Так ее весна выросла -
Как миг -
Величественная во времени.
Истина
Кий, Щек, Хорив
Ли Аскольд
Сбалансированные нимбом.
Светать,
Чтобы сгорать дотла.
Если бы
Забыть о буднях,
Зажав счастья
В кулак.
Жить!
А как?
Что делать со светом?
Залить водой?
Вымыть
Знак?
Безсмертнисть
Распростерлась.
А невиновным проводником
Крещатый Киев
Взвешивание и поныне
На двух платках
Огонь
И лед ...
Один - при долине,
А другой - в горах.
Стороне,
Зажав в воспоминаниях
Пятак,
Древний валах.
Карпатский Мольфар
Радуется каждой минуте,
Обдумывающих силы,
Проталкивает через
Щелочку всечеловеческого
Дуновения жизни
Молитвы.
Так слияния
Двух
Счастливых минут -
45. Поэзии и времени течение ...
Жить.
Длина
Застой на сердце -
Рука не выводит
Аккорды.
Какие там ходы?
А, может, оды
Распят день
На ширь небесную?
Жизнь стрипнеться.
Уже пульсирует в глазу
Ливни искра -
Уплотняется время
К проявлениям
На небошири
Розового вина.
Растет погода,
Потому что во сне,
А наяву
Солнце
Утомленное,
С камнями в руках,
С полуразрушенным
Лицом,
И сердце
Вимьяте
В прах.
А так просто
На дне обочину
Найти свой рай.
Открыть в безымянных
Вершинах,
С белыми вишнями,
Хрупкие воспоминания зимы.
А на кукурузном лани
Золотом
Приходят к ногам
Подсолнухи.
Где-то там
Заблудились и мы.
Скоморохи
Незваных.
Навкил пашня,
Раздираемые стихами,
Проникнутые потом ...
По долине здичилий
Прошел прогноз
Пренебрежения.
Кто я?
Кто ты?
Ночь
46. По вертикали,
На стыке душ,
Загорелые стаи
Зрелых птиц
Разорвут тишину,
Ощупь
Запишут стихи.
Как белые овцу,
На черном фоне,
Стержнем важных
Дум
Оставят воспоминания
Мерцающие зарницы.
И только
Сквозь шум веков
Абсурд
Засевает
Семенами
Страх.
Взмах.
Птица
Не хочет
Такого полета.
Верь не верь,
А неизмеримый зверь
Не канет в лету.
Жди,
Или иди.
Вечность не знает
Боли.
Миры,
Пылай,
Горы,
И не сдавайся
Без боя.
Мій час на крилах метелика
Мозолить папір крапка.
Невидима сила –
Латка
Вражає песимізмом люд,
Ти йди, може ще встигнеш,
Певне , протопчеш,
Або загубиш слід.
Мій відгомін –очі ночі,
А зорі – довкола ніг,
Мої сни – диво дівоче.
Не пам’ятаю весни.
Сніг.
Ти йди – там усе, як треба.
Там вітер несе гранульовані долі,
Мої запізніле перо
47. І потреба
Вимальовують доли і гори.
Вібрації стомлених днів
Принесли за собою сторінку,
Не благай – вже за мить
У вогні
Побачиш диво-жінку.
Говори!
Від тиші болить
Пам'ять.
У серці гріхів –
Корок
Вчорашніх мізків.
Ранять
Недавнє .
Морок.
У стильних руках
Влада,
Яка з неї користь
У снах.
У твоїх словах -
Совість,
Шукає причину,
Стогне.
У сивих літах
Конає стара
Повість.
Про те, як моя
Зрада
Пізнала крах.
Топтала нічні тропи,
Страшенно самотня,
Допоки
Не встала з порожнечі
Мрій.
Мозолить папір
Крапка –
Очі
Невмитих чудес.
Стирають ходу зливи –
Невідворотний життя процес.
У гравірованих краплинах
Солодкі диво-звуки.
Дарують віри, сили
І літо –
Теплоту сердець,
То сльози радості і злуки.
На крилах
Аркуша – прогрес.
Перевод на русский язык
Мозолит бумагу точка.
48. Невидимая сила -
Патч
Поражает пессимизмом народ,
Иди, может еще успеешь,
Видимо, протопчут,
Или потеряешь следует.
Мой отзвук-глаза ночи,
А зори - вокруг ног,
Мои сны - чудо девичья.
Не помню весны.
Снег.
Иди - там все, как надо.
Там ветер несет гранулированные судьбы,
Мои запоздалое перо
И потребность
Рисуют раздолья и горы.
Вибрации усталых дней
Принесли с собой страницу,
Не молю - уже через мгновение
В огне
Увидишь чудо-женщину.
Говори!
От тишины болит
Память.
В сердце грехов -
Пробка
Вчерашних мозгов.
Ранят.
Недавнее.
Мрак.
В стильных руках
Власть,
Какая от нее польза
В снах.
В твоих словах -
Совесть,
Ищет причину,
Стонет.
В седых годах
Умирает старая
Повесть.
О том, как моя
Измена
Узнала крах.
Топтала ночные тропы,
Ужасно одинок,
Пока
Не встала из пустоты
Мечты.
Мозолит бумага
Точка -
49. Глазами
Неумытыми чудес.
Стирает хода ливня -Неотвратимый жизни процесс.
В гравированных каплях
Сладкие чудо-звуки.
Дарят веры, силы
И лето -
Теплоту сердец,
То слезы радости и сочетания.
На крыльях
Листа - прогресс.
Червоним золотом
Позначені
Зійшли на небо
Зорі,
А ти – затаєний,
Неначе значення
Не надаєш недолі.
Так і треба.
У Всесвіті
Потреба часу.
Містика наївно вимагає
Од верств населення,
Земної маси,
Гуманної
Правди.
Де там?!
Зростає,
Невпинно йде вперед,
Дарунок
Вітру,
Вода бурлить –
Апологети
Людського віку.
Ти – особистість,
Ти натура.
А достовірну
Інформацію
Вже генерує рід.
Прийдешнє
Формулює
Родинна аура.
Визнає талант провісна
Днина.
Вік -
Твій ідеал,
Зернина
У прорості буття.
Коли вага життя –
Геном людини,
50. А левітація –
Щось надзвичайне,
Здіймається думка,
Вирує розсуд,
Понад землею
Височіє тіло.
Мить злітає –
На шальках
Індивід
Зважує
Космос.
Слово Ісуса –
Полум'яний
Рід –
Страждає
Колос…
В тобі весь світ.
Перевод на русский язык
Обозначенные
Сошли на небо
Зари,
А ты - затаенный,
Будто значение
Не придаешь скорби.
Так и надо.
Во Вселенной
Потребность времени.
Мистика наивно требует
От слоев населения,
Земной массы,
Гуманной
Правды.
Где там!
Растет,
Неустанно идет вперед,
Подарок
Ветра,
Вода бурлит -
Апологеты
Человеческого возраста.
Ты - личность,
Ты натура.
А достоверную
Информацию
Уже генерирует род.
Грядущее
Формулирует
Семейная аура.
Признает талант пророческий
Денек.
Возраст -
51. Твой идеал,
Зерно
В проростках бытия.
Когда вес жизни -
Геном человека,
А левитация -
Что-то необычное,
Поднимается мнение,
Кипит усмотрению,
Более землей
Высится тело.
Мгновение взлетает -
На чашах
Индивид
Взвешивает
Космос.
Слово Иисуса -
Пламенный
Род -
Страдает
Колос ...
В тебе весь мир.
Один
Там дзиґарі
Один одному
Поклони б’ють.
Де плаче легіон –
Один радіє.
Годинами-штрихами
Заповнює життя.
Там безліч стріл –
Один удар.
І тисячі зневір'я.
Один і легіон.
Один – не так багато.
Багато – не один...
Якби знаття?
Бо нівелюються
Всі грати.
Один –
Це більше,
Ніж багато.
Один зуміє
Всесвіт поєднати
І навпіл розділити
Часу плин.
Де плачуть легіони –
Живе один.
Він виривається
Із хороводу,
Бо не від центру
52. Дивиться на ґрати
А бачить
Ззовні оберти
Доріг.
Через вогонь і воду
Один
Несе
Прикмету
Віх.
І зичить
Щедро
Вищий
Дух
Землі.
Ту силу,
Що вже колись
Трепетно
Віддавалась
Мені й тобі.
І вічно віддаватимете –
Надмірне світло,
Що йде від посмішки
Її.
Перевод на русский язык
Там волчки
Друг другу
Поклоны бьют.
Где плачет легион -
Один радуется.
Часами-штрихами
Заполнение жизни.
Там множество стрел -
Один удар.
И тысячи неверия.
Один и легион.
Один - не так много.
Многие - не один ...
Если бы знал?
Потому нивелируются
Все играть.
Один -
Это больше,
Чем много.
Один сумеет
Вселенная совместить
И пополам разделить
Времени течение.
Где плачут легиона -
Живет один.
Он вырывается
С хоровода,
53. Потому что от центра
Смотри на решетку
А видит
Внешне обороты
Дорог.
Через огонь и воду
Один
Несет
Примету
Вех.
И желает
Щедро
Высший
Дух
Земли.
Ту силу,
Что уже когда-то
Трепетно
Отдавалось
Мне и тебе.
И вечно отдавать -
Чрезмерное свещение,
Идущее от улыбки
Ее.
Велич кришталю
Припоясати світ
До Духу сонця
Душа бажає.
Танком на серці
Арімана
Акомодує камінь.
Зростає.
Крізь плач
Білих дверей
Долітають вітри.
Від Піренеї,
Перуанців,
Світу інків,
А чи Гвінеї –
Предтечі вогні
В езотеричній величі.
Декор вінків
Сваровські:
Дракон,
Орел,
Алмаз,
Сапфір –
Немає Неба,
Лише багряний простір.
Гора Порфір.
Яви потреба.
54. Поезія думаючого слова
(Укр-а-ї-НА!)
Два стилети в одних руках:
Зелено-білий
І жовто-червоний.
Обидва виводять прийдешнє –
Один,
Неначе буря у колі,
А інший – золоте колосся,
Що дозріває
В чистім полі.
Так Унгвар
Київську Русь
Вітає.
А Україна є!
Мольфар Усевід знає:
Протилежне –
Безмежне.
Карпатські волхви
Нанизують на щаблі
Дві половинки,
Висотні і низинні.
На фатумі часу,
Неначе дві долі.
Хто ти?
Нині повинні
Злучитися в зеленолисті
Пророчі днини –
Дві греблі:
Синя й жовтогаряча.
Глухою хоругвою
Австрійські ходики
Стискають тіло в роки.
На струмені часу
Неначе
Сягають в простір
Українські
Руки.
За ким женуться?
Допоки
Ми в ріднім краю
Будемо гостями?
Геніїв строки
Пробивають сяєвом
Крізь
Щілини часу…
За високостями
Пізнаю звук,
На слух беру розмах.
У течії ліризму
Схилився
Мойсеїв посох.
55. Де наше?
Древні аутизми
В тумані.
Відійшли назад.
Чітко струмить
Воля крізь
Українську долю.
У Вогняному
Колі
Не заглушити б співу
Солов’я,
Не заслонити стуку
Небесного Друку.
Між нами,
Згодом
І земна
Поезія
Моя
У Новім
Герці
Буде варта
Неземного слуху.
А зараз
Я –мовчазна,
Без звуку.
Перевод на русский язык
Припоясаты мир
К Духа солнца
Грядут.
Танком на сердце
Аримана
Акомодуе камень.
Растет.
Сквозь плач
Белых дверей
Долетают ветры.
От Пиренеи,
Перуанцев,
Мира инков,
А Гвинеи -
Предтечи огне
В эзотерической величия.
Декор венков
Сваровски:
Дракон,
Орел,
Алмаз,
Сапфир -
Есть Неба,
Только красный пространство.
Гора Порфир.
56. Явы потребность.
Поэзия думающего слова
(Укр-а-и-НА!)
Два стилеты в одних руках:
Зелено-белый
И желто-красный.
Оба выводят будущее -
Один,
Будто буря в кругу,
А другой - золотые колосья,
Что созревает
В чистом поле.
Так Унгвар
Киевскую Русь
Приветствует.
А Украина есть!
Мольфар Усевид знает:
Обратное -
Безграничное.
Карпатские волхвы
Нанизывают на ступени
Две половинки,
Высотные и низменные.
На рок времени,
Будто две судьбы.
Кто ты?
Сейчас должны
Спариться в зеленолисти
Пророческие погоду -
Две плотины:
Синяя и оранжевая.
Глухой знаменем
Австрийские ходики
Сжимают тело в годы.
На струе времени
Будто
Достигают в пространство
Украинская
Руки.
За кем гонятся?
Пока
Мы в родном крае
Будем гостями?
Гениев сроки
Пробивают сияние
Сквозь
Щели времени ...
По небесным
Узнаю звук,
На слух беру размах.
В течении лиризма
Наклонился
57. Моисеев посох.
Где наше?
Древние аутизма
В тумане.
Отошли назад.
Четко струится
Воля сквозь
Украинская судьбу.
В Огненном
Коли
НЕ заглушить бы пения
Соловья,
НЕ заслонить стука
Небесного Печати.
Между нами,
Впоследствии
И земная
Поэзия
Моя
В Новом
Герце
Будет стоит
Неземного слуха.
А сейчас
Я-молчаливая,
Без звука.
Забавка в порох
Я впевнено
Крокую.
Порух
Життя –
Забавка в порох.
За безмір
Стиглих ночей.
Що буде потім –
Було вже цеї ночі.
Голуби, орли...
Сім, сорок...
Відполірований обсидіан.
Я там.
Зневірений вампір
І доброчесний донор –
Світозар.
Крокую в завтра,
Аби твій дивний
Погляд
Знищив пліт
Ревнивого кохання.
Тут навпіл –
Інь і янь.
Я намозолена тиша,
58. Я загустіле узвишшя
Незвичних чекань.
Воля.
Гостя.
Я – гра
Невинності
Злості
І невиправної
Глибокості
Печаль.
Перевод на русский язык
Я уверенно
Шагаю.
Движение
Жизнь -
Игрушка в прах.
По бесконечность
Спелых ночей.
Что будет потом -
Было уже сегодня ночью.
Голуби, орлы ...
Семь, сорок ...
Отполированный обсидиан.
Я там.
Отчаявшийся вампир
И добродетельный донор -
Светозар.
Шагаю в завтра,
Чтобы твой странный
Взгляд
Уничтожил плот
Ревнивого любви.
Здесь пополам -
Инь и ян.
Я намозолена тишина,
Я загустела возвышения
Необычных ожиданий.
Воля.
Гостя.
Я - игра
Невинности.
