4. ДО ЧИТАЧА
"Свідомість іншої людини не можна зрозуміти, ,
аналізувати, визначати, як об’єкт, як річ – с нею можна
тільки діалогічно спілкуватися.
Діалогічні відносини... – це майже універсальне явище, що
пронизує всю людську мову й всі стосунки й прояви
людського життя, взагалі все, що має сенс і значення... Де
починається свідомість, там... починається й діалог.
Усе в житті діалог – тобто діалогічна протилежність".
(М. М. Бахтін)
З повагою автор
4
6. А ТАМ СТОЯЛА МОЛИТВА
Висока,
Як тополя.
І клекотало палом
Автентичне Небо…
У нетрях
Тьмяні думи
Понад безтямні
Гори мертвенно
Пропливли.
Ступнули,
Як потреба,
Мережкою прошили,
Забувшись
На первісний погляд.
Тебе огорне
Боязнь.
І долю
Уроздріб рознесе.
А величава
Пава Фатум
Понад собою
Розум
Піднесе –
У Твірні зали.
Крізь вогняні
Перила-ниті
Там заяскріють
Стомлені есе.
В прилистку
6
7. Золотистих стоків…
Глянцем
На ходу,
Самі в собі дзеркально
Заніміють.
Пушинка-паморозь,
Змагаючись,
Загляне в прірву скель,
Де в заростях
Свята покора
Зникає в ополонці
Молитовних слів.
Увіковічена
Душа-газель
Прямокутною перлинкою
Пірне убік,
До таємничого вертепу,
Заради зцілення
Єства.
Хто ти?
Якої глибини,
З якої благотворної
Амфори
Скроплюєш
Есенцію
Цілющої
Туги .
Адепти (два)
Просторіні
(Запалюєш мости)
Зникають.
7
8. Згадати хочеш
Сонячні долини,
Укмітити торсони
У Раю.
Збагнути древні згортки,
Коли до зав’язі
Твого наземного
Життя
Вершились аксіоми
Ревно.
Ти хочеш вибратися
В закут,
За грані
Власного єства.
Вчора,сьогодні, завтра,
Всередині і ззовні
Розбурхалася
Ватра часу,
Сягаючи триєдності
Буття,
Що шпацирує
До,
І проростає потім.
Затулює
Величний Хаос
Хвилинним
Творчим
Я.
Недавнє википає
В мозок.
8
9. Обмислює імлою
Над гутні вершини.
І вже не завтра,
І не нині –
Глибокість
Протилежностей в мені.
Я – камінь,
Ні,
Я – Дух,
Я – скорена
Натура
Єства художнього
У торбі подорожнього.
9
10. В ЯСИРІ ЧАСОМІРА
Обличчя із повітря чисел,
Грифони обітниць
На стінах зі дзвоном
Огню.
А в утробі
Місячних струн
Скоринка Всесвіту
Малює обрієм
Весну.
Словами википає
У мовчання,
Туманиться узвишшя
В часообрії.
Нас відкривають крізь
Чекання…
Зі снів безпечно
Руку подаю,
Там
Пробиває світло
Крізь щілини часу,
Привілля пам’яті –
Свідома
Екзистенція
(крізь брами у раю?)
Предмета й плоті,
Духа і Творця.
Де кожен мерехтить
Своїм діянням.
І не важливо,
Як розчиняєшся
10
11. У відсвіту проекту.
Чи станеш променем
Вселенського буття,
Чи поза часом,
А чи всередині
Життєвого простору?
Пливеш тривожно,
У світанково-малинову
Даль.
А вже тоді, вже потім –
Грааль,
Священна чаша,
Поважна іскорка
Таємного буття…
У роздзеркаллі сумнівів/
Вчуваєш спротив.
За бальзамованим теплом
Нуртує Студінь.
Перша. Сота.
Амфора зір.
Прибуток експонатів
Блокує серце.
Вечір золотистих
Капищ.
Де вітер
З місяцем затихли,
Заповнюючи безмір
Муз,
Там я .
Де саме?
Для кого вранішня
Теплінь
11
12. Засвітить
Пам'ятником мрії?
Кому співатимуть
Надміру,
Із візантійських вин,
Вчорашні півні?
А завтрашнє за пишними
Столами
Складе похвалу
І отцю, і сину.
Тоді рожеві хвилі
Романтичних снів
У місячних росах
Поклоняться народу.
А твій нерозгаданий подих
На сивім порозі костелу
Складе присягу
Сонячним Слідам.
Там слово з-під каміння
Породить іскорки буття,
Зі Споду, із попелу,
Відновиться
Тобі й мені
Життя.
УТАЄМНИЧЕНА СТОРІНКА
П’ятигранною перлиною
Набік пірнає простір.
Клепсидра…
Все визначено
Наперед,
12
13. Від нас нічого не залежить.
Осінь…
Утаємничена осіння
Просинь
Найменням
Остовпілої троянди,
Як турбулентна безліч
Слів проривних,
Тамує подих.
Нерівномірні прорізи
В маленькому вікні –
Її принади
Очі сині...
О ні,
Як синій слід сапфірних стоп
По небосхилі синьому.
Як білі духи
Білих віршів
По білому простору
Білими шумами.
Малахітові думи
Зелених насаджень
В землистому морі.
Оранжеві тіні
Жовтогарячих зіниць
Незвичної долі.
Твій стержень.
НА КРАЮ ПРОСТОРУ
Я піднесу руку до неба
І запалю свічу
13
14. Із тебе,
Величний день.
Дагаз –
Енергія нового,
Небесно-земного.
Закономірність
Лоренца генерує
Літо в крузі життя,
Світло –
З середини тіні.
А Небо в руках
Аполлона,
Ми –в протекціях
Родини.
Кожен свою
Вибирає Вершину
Всеславець –
Берег слави.
Стоун Хендж –
Висячий камінь.
Дорога до власної долі –
Знамень,
Де вітер скиглить в печі
І доба роздирає ночі,
Несвідомо у віршах
Написаних.
Торсони несуть
Інформацію списами.
Слова пірнають в мозок
І виринають в безмір.
Я зазираю в прірву
Стелі:
14
15. Висотами-низами
Зникають,
Ніби в ополонці,
Намиста
Молитовних слів.
Прозорий день
Морок попелить.
Священними ризами
Нейтралізується незгода
У атмосфері роду.
Виважуєш себе
В собі.
Радієш кожному пориву.
На краю простору
Перетинаєш річку часу.
Не відаючи броду,
Занурюєшся у води
Парнасу,
Поете в Герасимовій шкурі…
Тремтить на дужих
Крилах волі
Прозоро-чистий краєвид.
Ти
Серед дороги.
Куди іти?
Простори.
Кому слова нести?
Ніхто про те не знає.
Менестрель
Ходом ходить,
У безмір відходить,.
Пливе і завмирає,
15
16. Пообіч круч,
Де чистий шлях?
У вільних поетів –
Вільність духу,
Дивний знак.
У безборонних боянів
Вільний
Допіру Хаос.
І то, якщо година,
А не нано- секунди.
Куди меандрами стікаються
Думи-думки?
У розлогого звіра
Вірна зневіра.
Віра ж заюрмлена
В сірий плед.
Бо вільним буває
Невірний ораві поет.
Серце ж самотністю
Німко прострілене.
Спорожнений погляд.
Запріла душа.
Витівка безглузда.
Коли мова по коліна
В думах агонії
Грузне –
Крізь трясовину людської
Огуди
Світає в розкриллі небовидів
Землистим Єдинорогом,
Прозорим лошам,
Вічним Овидієм .
16
17. СВІТОРОЗУМ
Стати для тебе
Наповненим,
Де світло
Сточує напівпрозору тінь.
У синій простір
Вслухаюся,
У глибину.
Скоряюся...
Мембранами
Попускаю
Душу
Крізь порожнечу.
Кокіль.
Занурююся в біосферу
І розчиняюся
На «є» й «немає».
Ти – гостем
Йдеш навпроти часу,
Супроти вітру
Дмеш.
Де було наше,
Стало вже чуже –
Належать світові
Сапфіри Фаберже.
Задивився
Глянцем на дорогу,
Сам у собі,
Виводячи любов,
Мрієш.
17
19. Я НАВПРОТИ СЕБЕ
Поєднуючи несумісне,
Зцілюю незбіжне,
Двох геніїв
Бентежно
Забиваю в закут.
Радію за прийдешнє,
Побиваюсь за втраченим,
І не знаю,
Що значення
Слід надати реальному:
Чим вище в небо –
Глибше в землю.
А Всесвіт єдністю
Малює спротив:
Зісподу й зверху,
Зліва й справа,
Де доля до і після,
Генетика рятує
Фатум
У сутності формує
Мислі.
Далекий простір.
Димно ячать
Землі небесної простори.
Іду і бачу
Те, що ти не видиш –
Непокору.
І відчуваю:
Ще живу!
Що взрієш ти,
Мені не видно.
Незаймані дороги –
19
20. Візаві.
Старий сліпець ,
Волошин сивий.
Блаженна постать,
Сиза борода.
Чиє дитинство там,
В запливі?
Така упевнена хода.
Зім’ятий капелюх,
А порух свічний.
Іде старий,
І несе стоїчно
Мого дитинства світ.
Я вже й сама
У посивілих пасмах,
Сліпий бідняк
Так само йде.
Привіт!
Той самий погляд,
Ті одинокі очі,
Укриті щільно
Темінню повік…
Живий пророче,
Затаєним зором
Щедро зичиш горам,
Долам,
Й мені блаженний вік.
Сліпець іде…
Він не сліпий,
Бо бачить те,
Що я не вмію:
Ким я стояла,
Ким ступила після…
Мале дівча, що прагне
20
21. Обійняти світ.
Така ж тремка натура,
Губами припадаю
До небесних сотів.
Блаженна пісня.
Стою на місці.
Боюся опорочити
Мій рід.
Ти - без очей,
А бачиш простір,
Накреслив світу
Світлу мить:
До Сонця йдіть,
До Світла йдіть…
Я ж маю зір,
А знаю темінь.
Дивний, дивний світ.
21
22. ПАРОСТКИ ВОГНЮ
Очам потрібен простір.
А крилам – КОСМОліт.
Тягнутися до світла,
Укмітити погожий слід.
До маєстати
Протягую руки,
У долі самотня.
Допоки?
Зостанусь допіру.
За гранню розлуки,
Де кроплять
Ярову посвяту
Вісім тисяч ягниць.
На землянистіі луки
Падаю ниць.
Слава Всевишньому,
Вільному Духу,
Що стійко тримає в руках
Наші мізерні натури.
Мозолистий полем шлях…
Відсторонитися
Хочу.
Це не моє.
То сонячні промені
Зрізують буки
І закидають
У проріз
Звуки –
Цифровий ряд.
То вітер у затишку
22
23. Розбиває між буками
Знаки-думки.
То річка скрапує
На білий папір
Зливи-рядки.
Пташине перо
Занотовує звуками:
То не ти,
То мости.
Між вчорашнім і завтра
Паростки доброти
Модифікуються духами
Ватри.
Там я і ти.
Заповнюю простір лицем.
Там віра в собі
Віддзеркалиться свічкою,
Що стала для тебе
Взірцем.
ЧАСООБРІЙ
Залізні окови
Занизали простір,
А зранений кінь
Упирається в осінь.
Несе на собі рейтара,
Величного сина світла.
Переді мною
Всесвіт площею,
Ю – РА .
Радіє за життя,
23
24. Радіє за очі сині,
Єдині.
То зорі гомонять
Весною,
То свічки небес
Голублять мої крила,
Я – велика сила,
Мій Боже,
Коли – з Тобою.
Ніби втіха невідомого,
Як золото на фоні
Неба золотого,
Твої слова залили
Світлом світ.
Твої слова морозять
Плоть.
Що мій нікчемний вік?
Ти – вільний спис
В моєму серці.
Мій образ розтворився,
Стерся.
Звабити б
Сонце співом,
Що співає земля
Забавити вітер
Молитовним виром –
Я стану знову
Я.
24
25. МЕМОРІЯ (ПАМ'ЯТЬ, ЗГАДКА)
Прохолодне небо
Вкрилося блискітками.
Зачерпнуло пригорщі
Вогню,
Вагомі самоцвіти
Склало до пазухи.
Дежавю?
Прийми у Синю торбину
Малинову книгу
Життя –
Прилистком послужить
Вітер в долині.
Зазнач світлі згини шиття
Білими плямами - вишнями,
Знайди хвилину
Для благовісті
Всевишнього.
Твій нерозгаданий подих
На сивім порозі костелу.
Маленька квіточка
Буття,
Шляхи
Ефемеру.
Говори і йди
Про зимно занизаний простір.
Безмежжям долинним
Твої розхристані думи,
А знаєш,
Ми біжимо разом,
Обоє крізь простріл,
25
26. Ми в твоїх обіймах
Віршовані
Гості.
Наївно малинна,
Крізь гори,
Через дороги
Спраглого жару,
Лечу понад
Мости
Проривного жаху.
Завертаю отару
Блакитних ягниць
До тебе,
До дому.
Падаю ниць.
ДО В.В.-К
Горнятком черпаю
Нектар
Твоїх слів,
Впивайся цінною
Трутою.
Глибинним.
Чаклую пацьорками
Сповнених снів,
Ми в тому не винні.
Абсурдом здається
Інфраструктура.
Карпатська натура.
Мольфар синьоокий,
Ми в полум’ї осені:
26
27. Стовчений посох,
Короною-росами
Уквітчані голови.
Пов’язані торсами
Космічного простору.
Танець над прірвою –
Стигмати опору.
За грантами сивих
Дзеркал.
Висуваються пози.
Стосами сполоханих
Німфо-Косуль,
Кров заярілася, розами.
Ще трохи,
І я се облишу…
Ми вперто мовчанням
Розбурхуєм тишу.
27
29. ОСІННЄ
Такі щасливі очі
Сині,
Єдині,
Ясніють крізь проріхи
Наземних покоїв,
Защерблюють
Золотом.
Просторами,
Наносять мінливі пазли
Примхливих перепадів
В чуттєвість
Покраяних
Спазмів.
А ми – граничні,
Бо знаменом
Сіяють зверху наші долі…
На осінніх долонях малюючи
Сонце,
Заціловую жовтень у щоки.
Ти найкращий – допоки
Вітер сонцем обласкає очі,
Ти єдиний – допоки
Сонце пахне відважним
Золотом.
Ти мій - допоки
Я стою.
Цієї ночі Велесом
Займуся,
Ватрою серед злив,
Залишу жар свій серед пісків,
Цілющим трунком
29
30. Обгорну світи.
Ати?
Крізь бурю віків
Обручем сплітає слід
Твою фортуну.
Поки сріблишся
Веснами
На орбіті
Всесвіту –
Санскритами
Виповнюються небеса.
Теплом твоїх долонь.
Твоїм життєвим духом
Підносять перевесла:
Я- роса.
Залишуся квіткою серед снігів,
Ти житимеш вітром
У сизих каменях,
Мегаснами
В рожевих хвилях,
Спиватимеш волю з краплями,
Аби на землю впасти променем,
Слідами золотих
Підків.
ЛІТО НАДЩЕРБЛЕНЕ
Губляться числа у часі,
Коли за небесним рахуєш.
На Вселенськім Парнасі
Солодко тисячу милю
Смакуєш.
30
31. Осінню
Літо надщерблене,
Сповнене відрами-зливами,
Сточує дні.
А наразі –
В покосі синяви
Осені коси.
Медово колишуться
В спомині:
Згадкою
Викрешують
Образи.
Для слова народяться
Роси.
А літо у кучерях осені
Із сну подає тобі руку,
Зазивно хитає плечима:
Танцюй
У маленькому джазі,
Стрічай зеленими очима.
Любава-осінь
Трунком манливих обіймів
Роздарює сапфірну
Просинь,
Готує вечерю в серпанках,
Мило малює екстази,
Співає останніми співами
Пташиних блюзів,
Рижими ранками.
Літо скроплює плачем.
Ми на блуднім перелазі –
В неба коханками.
31
32. МОЯ МАТІНКА – ЛАlf
Мембрани переповнені.
Даруйте, забіг у прозі наперед,
Там відчайдушно
Хтось тамує своє солодке:
Апологет.
Крок – урок,
Таїнний погляд.
Зазивно в простір,
Темрява
На простинні.
Доріг тисяча –
Одна над нами
Забіг висячи,
Злетів
Незваний.
Біжи
Дорогою,
Стаєш брамою,
Спіши за спокоєм.
Сонця обрамлені.
Заліт в покої,
Собою зранений.
Путі промені,
Стріли жеврені,
Шляхи-путчі.
Ми – заземлені.
ОКТАЕДР
Алмаз із восьми обрамлень,
32
33. Де світло вдаряє
У проріхи часу.
Ти у відлиску
Тихо крокуєш.
Знамень.
Адепти твоїх прогрішень
Заповнюють
Нішу
Всеслави,
То наші
Несповнені мрії.
Плануй, біжи,
Ти впевнена у русі.
А що, роди?
Вони наповнюють
Рушійні
Сили.
Твої слова заполонили
Безмір.
І не важливо:
Хто ти, де, з ким.
Витончені грані,
Абсурдний блиск,
Поміж Безміру
Гуманний зиск.
Невігластво з ланця
Наступаючи
На власну тінь,
Волію у почуттях
Забути надокучливий спів
Дівочого серця.
Коли зривається
33
34. Невігластво з ланця,
Ексгібіціонізм вібрує,
Роздирає доба
Мене,
Як старця,
У прірвах написану.
Пірнає мозок
В яму безмір’я.
Вечір скиглить в печі.
Зазираючи
У прірву стелі.
Зникають,
Ніби в ополонці,
Намиста молитовних
Слів.
Місячні струни
Сьогодні вночі
Розсипали ноти.
Я в склянім гарці,
Костелі.
Під сонячним часом.
Скло непорочне
В конвульсіях роздумів
Розрізує навпіл
Мне і Легенду.
Замало значення…
Крізь зоряний простір
Відкриє затишшя
Золочені брами
Свідомих сердець.
За світ, за екстаз,
Відплачу за оренду.
34
35. Як син, і отець,
За блудних овець.
Шукати правди за межами себе,
Знайти погибель.
Шукати долю за гранню долі,
Зазнати безсоння.
Які підсобні колони?
Куди увійдеш?
Коли у свою?
Чи варто?
Йти у загони –
За сім морів,
Де сім чудес,
А восьмий то є ти.
О, ЄС.
Іти, рости у власнім домі,
Іти , знайти себе у виправі.
Сам на сам –
Ввізаві.
НОТИ ЖИТТЯ
Намалюю сонце, намалюю небо.
Може, звати долю,
Навісна потреба.
Певне, треба бити ,
Треба, просто, бути.
Дивно,
А забути?
Чітке - вже не бути...
На білий папір
Виливаю
35
36. Соки-роки,
Що випив народ,
Що вилила мати.
У хрещатий КИЇВ
Вливаю горнятком
Настої
Життєвого дару,
Заповнюю форму
Родару .
Забувся в годині,
А нині?
Чому неземне?
Певне, віра і міра твоя не мине…
Зазублена в згубі .
Причаївся.
Не згуби, а сонячну долю.
Шукає орел
У загребі.
Пильную за рухом.
Радію за зорі,
А мріями море,
А пам’яттю поле,
І свідомість – тисне.
Назад не вернути.
Нема вороття.
Пройти, загорнутись,
А потім зрадіти
За пісню Нового життя.
36
37. ПРОСТА СКЛАДНІСТЬ
Оригінал Переклад
УКРАЇНСЬКОЮ РОСІЙСЬКОЮ
МОВАМИ
ЛЕЛЕЧИЙ КРАЙ
Кровинка
України...
Сон?
Чи відзвук звівся?
Весь світ
Навколо кривди
Затаївся,
А ти уторувати
Хочеш правди вік,
Знайти реваншу
Слід.
Прагнеш
До Синього рогу,
37
38. До Вишнього,
До Бога,
У трансі поклоняєшся
Бику...
Такою бачив
Тебе Скіф.
А я таку:
Змінилося вбрання,
Удосконалились
Дахи.
На межі тисячоліть
Змінили стріхи
Бусли-птахи.
Затвори
Форму поміняли.
Всесвіт змінює своє єство.
А ти?
Хто ти?
Якого королівства,
Чиєї знаті,
Якої віри божество?
В серцевині душа
Вирує –
На скронях
Смертоносний піт.
Говерла (цитадель)
У хоромах сонячних
Нуртує,
А ти, як дивний Апіс,
Почитаєш
Здичавілі хиби
Власних доріг.
Поодалік місток
Єднає горе і любов.
38
39. Майбутнє і минуле.
А всі слова –
До кореня основ,
До Матері Землі,
Корови Замуні.
Бо то вона
Залишила горянину
Краплину віри,
Власну
Кров.
Він кривду кличем
Поборов:
Одне життя –
В міньбу на тисячі.
І вже багато –
Вдих один,
Де нескінченість
Всіх життів
Одним життєвим подихом
Злилася,
А потім –
Покірно віддалася
Зойку
Рудої
Глини.
Земля,
Прийнявши
Ржавим лоном
Сріблисто-сизі
Сльози Лади,
Дивно здригається
У тетанії.
Одне
Життя
39
40. У тім кінці,
Де Сонце
Сходить
(Божий задум)
У тихий закут.
Одне –
Рятує тисячі.
...і постає
В ефірі
Дивний рапорт:
За Буштином –
Бурштином Анкара,
Дівчина-осінь
Полонила серце
Мужнього Атіли,
Тепер блукає
Потойбічна хмара
По гірському краю.
Досі заповітна,
Закохує у себе
Всіх, кого знає
І кого не хотіла.
Чоловіче єство
Зачаровує в душі здичілі,
Підносить в узвишшя
І кидає у прірву
Талант...
Допіру, не вічно ж зростати.
Бургундська принцеса,
Кринхільда прекрасна,
Єдина зуміє
Атілу здолати.
Небіжчик й дівиця нещасні
На темному дні
40
41. Річки Тиси
Залишаться
Вічно лежати.
Невчасно.
Доволі смутку –
На Карпатському
Рахунку
Торжество...
Чистого неба
Очі сині,
Ясноволосий чуб –
Швайдпольд Фіоль,
Єретик-німець
Чи змучений
Словак,
А чи австрієць,
Через гірський
Хребет
Заносить ящик дивний.
До Грушева.
Друкує книги...
Ні Київ, ані Краків
Не знають
Чи Федоров, чи Фіоль
На землі руській
Розтопив припаї
Письменства.
Страшне середньовіччя
Не терпить підміни...
Вже Грозний цар,
Русі Всесильний...
І європейські
Фавни-звірі,
Все прогресивне
41
42. Нищать(злий шакал) –
Федорова вогнем...
А Друкаренко,
Поруху син,
Сконає у борговій ямі,
За батька,
У сирій землі...
День за днем
Верховина збирає людські душі –
Жертвоприношення.
Сурми, кинджали...
Атіла –
Покоритель
Чи фавор країв?
Чиї скрижалі?
Хто чого хотів?
А в царстві
Дракули
Вампір
Висмоктує
Життя
Часів.
Лиш сонце, сповнене
Литвом,
Палить Тільця
На олтарі.
Там накрапає
Лазурова кров
На білий
Неземний папір.
То сутність її,
То любов крокує
У Вічність
Того, що
42
43. Країну Україну
Лелекою
Іменував.
Синьо-зеленою
Сумішшю
Слова пелазгів
До книги
Всесвіту всотав.
ЛЕЛЕЧ КРАЙ
(Перевод)
Кровинка
Украины ...
Сон?
Ли отзвук поднялся?
Весь мир
Вокруг обиды
Затаился,
А ты пробить
Хочешь правды возраст,
Найти реванша
След.
Хочешь
К Синему углу,
К Вышнему,
К Богу,
В трансе поклоняешься
Быку ...
Такою видел
Тебя Скиф.
А я такую:
Изменился наряд,
Усовершенствовались
43
44. Крыши.
На рубеже тысячелетий
Изменили гнезда цапли-птицы.
Затворы
Форму поменяли.
Вселенная меняет свою сущность.
А ты?
Кто ты?
Какого королевства,
Чьей знати,
Какой веры божество?
В сердцевине душа
Кипит -
На висках
Смертоносный пот.
Говерла (цитадель)
В хоромах солнечных
бурлит,
А ты, как странный Апис,
Почитаешь
Одичалые недостатки
Собственных дорог.
Недалеко мостик
Объединяет горе и любовь.
Будущее и прошлое.
А все слова -
К корню основ,
К Матери Земли,
Коровв Замунь.
Ибо она
Оставила для горца
Капли веры,
Собственную
Кровь.
44
45. Он несправедливость кликом
Поборол:
Одна жизнь -
В миньбу на тысячи.
И уж много -
Вдох один,
Где бесконечность
Всех жизней
Одним жизненным дыханием
Слилась,
А потом -
Покорно отдалась
Зойку
Рыжей
Глины.
Земля,
Приняв
Ржавыми лоном
Серебристо-сизые
Слезы Лады,
Удивительно вздрагивает
В тетании.
Одна
Жизнь
В том конце,
Где Солнце
Восходит
(Божий замысел)
В тех закутоках.
Одно -
Спасает тысячи.
... и возникает
В эфире
Странный рапорт:
45
46. Под Буштином -
Бурштыном Анкара,
Девушка-осень
Пленила сердце
Мужественного Аттилы,
Теперь бродит
Потусторонняя тьма
По горному краю.
До сих пор заветная,
Влюбляет в себя
Всех, кого знает,
И кого не хотела.
Мужская сущность
Завораживает души дикие.
Поднимает в возвышение
И бросает в пропасть
Талант ...
Намедни, не вечно же расти.
Бургундская принцесса
Кринхильда прекрасная,
Единственная сумеет разум
Аттилы преодолеть.
Покойник и девица несчастные
На темном дне
Реки Тисы
Останутся
Вечно лежать.
Вовремя.
Довольно грусти -
На Карпатских
Счеттах
Торжество ...
Чистого неба
Глаза синие,
46
47. Светловолосый
Швайдпольд Фиоль,
Еретик-немец,
Может, измученный
Словак,
А встриец,
Через горный
хребет
Заносит ящик странный.
К Грушевому.
Печатает книги ...
Ни Киев, ни Краков
Не знают:
Это Федоров или Фиоль
На земли русской
Растопил припай
Литературы.
Страшное средневековья
Не терпит подмены ...
Уже Грозный царь
Руси Всесильный ...
И европейские
Фавны-звери,
Все прогрессивное
Уничтожают (злой шакал) -
Федорова огнем ...
А Друкаренко,
Движение сын
Умрет в долговой яме,
За отца,
В сырой земле ...
День за днем
Верховина собирает человеческие души -
Жертвоприношение.
47
48. Трубы, кинжалы ...
Аттила -
Покоритель
Или фав краев?
Чьи скрижали?
Кто чего хотел?
А в царстве
Дракулы
Вампир
Высасывает
Жизнь
Часов .
Лишь солнце, полное
Литьем,
Курит Тельца
На алтаре.
Там капает
Лазурном кровь
На белый
Неземной пергамент.
То сущность ее,
То любовь шагает
В Вечность .
Тот, что
Страну Украину,
Землю аистов
Именовал.
Сине-зеленой
Смесью
Слова пелазгов
В книгу
Вселенной впитал.
ЗГОРЯТИ В СЛОВІ
48
49. Неприйняття.
Хаща
Залита,
Заповнена
Сльозами.
Хозари, де?
Хозари зранені,
Розбиті.
А зорі йшли
Слідами
Минулих сліз.
Ми – незахищені.
Далекий вік…
Великий світ
Сідав на віз,
Зникав
З очей.
Ішов за нами.
Крізь сотні свіч
Виливалося Сльозами
Тягуче сонце.
Тільки снами
Тиша стояла,
Як вистояли
Предки,
Слов’янську
Землю
Зберегла,
Не дала
Правді
Умерти.
О Немезидо!
Я – твій гріх,
49
50. Бо не бажаю
Помсти.
На іншій
Дорозі,
Під Сонцем,
Виростає
Мій рід,
Уклоняється
Росам.
У жменю
Століть загороджує
Ниви
Білий Світ –
То мій слід.
Твій – чорний,
Сльозоточивий.
50
51. СГОРАТЬ В СЛОВАХ
(Перевод)
Неприятная
Чаща,
Залитая,
Заполненная
Слезами.
Хазары, где?
Хазары израненные,
Разбитые.
А зори шли
Следами
Прошлых слез.
Мы - незащищенные.
Дальний возраст ...
Большой мир
Садился на телегу,
Исчезал
С глаз.
Шел за нами.
Сквозь сотни свечей
Выливалось Слезами
Тягучее солнце.
Только снами
Тишина стояла
Как выстояли
Предки,
Славянские,
Землю сохранили,
Не позволили
Правде
Умереть.
О Немезида!
51
52. Я - твой грех,
Потому что не хочу
Мести.
На другой
Дороге,
Под Солнцем,
Произрастает
Мой род,
Кланяется
Росам.
В горсть
Веков ограждает
Нивы
Белый Свет -
Это мой след.
Твой - черный,
Слезоточивый.
МІЙ ЧАС НА КРИЛАХ МЕТЕЛИКА
Мозолить папір крапка.
Невидима сила –
Латка
Вражає песимізмом люд,
Ти йди, може ще встигнеш,
Певне , протопчеш,
Або загубиш слід.
Мій відгомін –очі ночі,
А зорі – довкола ніг,
Мої сни – диво дівоче.
Не пам’ятаю весни.
Сніг.
Ти йди – там усе, як треба.
Там вітер несе гранульовані долі,
52
53. Мої запізніле перо
І потреба
Вимальовують доли і гори.
Вібрації стомлених днів
Принесли за собою сторінку,
Не благай – вже за мить
У вогні
Побачиш диво-жінку.
Говори!
Від тиші болить
Пам'ять.
У серці гріхів –
Корок
Вчорашніх мізків.
Ранять
Недавнє .
Морок.
У стильних руках
Влада,
Яка з неї користь
У снах.
У твоїх словах -
Совість,
Шукає причину,
Стогне.
У сивих літах
Конає стара
Повість.
Про те, як моя
Зрада
Пізнала крах.
Топтала нічні тропи,
Страшенно самотня,
53
54. Допоки
Не встала з порожнечі
Мрій.
Мозолить папір
Крапка –
Очі
Невмитих чудес.
Стирають ходу зливи –
Невідворотний життя процес.
У гравірованих краплинах
Солодкі диво-звуки.
Дарують віри, сили
І літо –
Теплоту сердець,
То сльози радості і злуки.
На крилах
Аркуша – прогрес.
МОЕ ВРЕМЯ НА КРЫЛЬЯХ БАБОЧКИ
(Перевод)
Мозолит бумагу точка,
Невидимая сила –
Торочка .
Поражает пессимизмом народ,
Иди, может еще успеешь
,Видимо, протопчешь,
Или потеряешь
След .
Мой отзвук-глаза ночи.
А зори - вокруг ног,
Мои сны - чудо девичье.
Не помню весны.
54
55. Снег.
Иди - там все, как надо.
Там ветер несет гранулированные судьбы,
Мои запоздалое перо
И потребность
Рисуют раздолья и горы.
Принесли с собой страницу,
Вибрации усталых дней
Не молю - уже через мгновение
В огне
Увидишь чудо-женщину.
Говори с ней.
От тишины болит
Память.
В сердце грехов -
Пробка
Вчерашних мозгов.
Ранят.
Недавнее.
Мрак.
В стильных руках
Власть,
Какая от нее польза
В снах.
В твоих словах -
Совесть,
Ищет причину,
Стонет.
В седых годах
Умирает старая
Повесть.
О том, как моя
Измена
Узнала крах.
55
56. Топтала ночные тропы,
Ужасно одинока,
Пока
Не встала из пустоты
Мечты.
Мозолит бумагу
Точка -
Глаза
Неумытыми чудес.
Стирает хода ливня -
Неотвратимый жизни процесс.
В гравированных каплях
Сладкие чудо-вычитания,
Дарят веры, силы
И лето -
Теплоту сердец,
То слезы радости и сочетания.
На крыльях
Чистого
Листа - прогресс.
АПРІОРІ
На світі доволі
Оказій,
Є сірі і білі маразми.
Є згублені касти,
Підкасти.
А ти, як завжди, просто,
Рушиш собою світ,
Немудро міряєш бійні убори…
Коли на плечах
Зоріє своя
Голова –
56
57. Зірка скроплює
Звуки-дива.
Сіра ворона скиглить
У закутку,
Біла злітає.
Та мало там
Наїдку.
Кришу себе білими крихтами,.
Солю себе
Білими
Краплями,
Лию на себе
Білі крупинки історії.
По чорній
Землі
Чорними лапами, чорнії ворони.
Білі злетіли –
У Ирії
Стомлені.
Білі хотіли,
Білі не сміли, і заніміли.
Былы Хорвати
На землях
Горгони.
Білі сліди, по білому світу,
Білими руками
Біле молоко зціджують.
До землі білі краплі підмішують,
До сірої страви.
Біленькі личенька
В дзеркалі правди.
Білого гамору
Білі повії
Вітер згинає, полум’я мріє…
57
58. Сірі ворони –
Сірі дороги.
Долі затворниці. –
На білому лані.
ДОРОГА ДО СЕБЕ
Дозріти до схилу.
Одні наповнюють оселі
Безсмертям,
А інші безсилі –
Три кроки до смерті.
Хороми у будинку,
Житло в гнізді,
А я в собі.
У слові слава.
Бо що та мова,
То лиш земна забава.
Про неї ще не знають
Небеса.
Її малює осінь
За тисячні пороги.
У сотах мозку
Золотом прозорим
Я на яснім дозорі.
Місячна Земля
Гаптує сапфірні дороги.
Осіння просинь…
Політ крізь зорі,
Все в обнові, І я.
58
59. Зміст
До читача .................................................................................4
Мисляче зерно...........................................................................5
А там стояла молитва...........................................................6
В ясирі часоміра.....................................................................10
Утаємничена сторінка ........................................................12
На краю простору..................................................................13
Світорозум .............................................................................17
Я навпроти себе.....................................................................19
Паростки вогню.....................................................................22
Часообрій ................................................................................23
Меморія (пам'ять, згадка)....................................................25
ДО В.В.-К.................................................................................26
І віра в собі
відзеркалиться
променем ….............................................................................28
Осіннє.......................................................................................29
Літо надщерблене..................................................................30
Моя матінка – ЛАlf...............................................................32
Октаедр...................................................................................32
Ноти життя ........................................................................35
Проста складність................................................................37
Лелечий край...........................................................................37
Лелеч КРАЙ.............................................................................43
Згоряти в слові........................................................................48
Сгорать в словах ....................................................................51
Мій час на крилах метелика................................................52
Мое время на крыльях бабочки............................................54
Апріорі......................................................................................56
Дорога до себе .........................................................................58
59
61. Літературно-художнє видання
Тетяна Василівна ГРИЦАН
РЕЗОНАНС
на білих долонях листа
Лірика
(укр. та рос. мовами)
Підписано до друку 02.03.2013 р.
Формат 60х84 1/16. Папір офсетний.
Гарнітура «Times»
Друк RISO. Ум. друк. арк. 10,7
Обл. вид. арк. 11,0.
Наклад __ прим. Зам. 1
Видано та виготовлено
Видавець ФО-П Стасюк Л.С.
м.Хмельницький, вул.Дубініна, 6/2.
тел. +380978557497
E-mail: lilia_stasuk@mail.ru
www.vidatiknigu.com.ua
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи
до державного реєстру видавців, виготівників
та розповсюджувачів видавничої продукції
Серія ДК №4270 від 22.02.2012р.
61
