2. На поетичному небосхилі є автори, які з’являються наче зірка,
загоряються і меркнуть, а є такі, що з’явившись одного разу
залишаються світити назавжди.
До таких немеркнучих зірок можна віднести і
дагестанського поета Расула Гамзатова, поезія якого актуальна в
усі часи, незважаючи на політику, уряд і т.п.
Не важко «відокремити» з його творів ті теми, які він
розкриває протягом усього свого життя, на них тримається його
поезія, земля. Кохання, відданість батьківщині, повага до старших,
поклоніння жінці, почуття невідплатного боргу перед матір’ю,
гідне продовження справи батьків. На жаль, у наш час, у молоді
з’явилися інші цінності та пріоритети, але загальнолюдські
залишаються у віках.
Мати і Батьківщина – ці два святих образи кожна
людина проносить у своєму серці через все життя.
Расул Гамзатов проникливо говорить про матір у своїх
віршах.Його рядки про матір нагадують гірську чеканку на ефесі
шаблі:Изрёк пророк:
- Нет Бога, кроме Бога! –
Я говорю:
- Нет мамы, кроме мамы! –
Автор ставить матір на одну сходинку з Богом, і не
помиляється. Вірші написано відверто, строго, нічого зайвого, але
вражає великою синівською любов’ю, ніжністю, розумінням того,
що вище милосердя матері, її терпіння, турботи та всепрощення
немає нічого на світі дорожче. Автор веде спір із самим пророком
Мухамедом. Він йому суперечить «нет мамы, кроме мамы» на
вираз «нет Бога, кроме Бога!». Хоча віршам притаманні яскраві
національні ознаки, але відповідають загальнолюдським рисам.

3. Вербовська Вікторія, учениця 7 класу
Олександрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Расул Гамзатов – один з найвідоміших аварських поетів початку ХХ
століття. Письменник у своїх коротких динамічних поезіях дарує людям віру в любов.
Образ жінки проходить через усю творчість Гамзатова. Особливе місце у
групі творів посідає образ матері. Все найкраще, наймиліше серцю, найчистіше-від
Батьківщини до людської гідності та доброти – пов’язується в уяві поета з цим
образом. Без материнської пісні не було б поезії, без її теплих рук не було б теплоти в
наших серцях, без її слів не ставали б джигіти героями. Вона підтримує вогнище у
саклі і незгасне полум’я творчості, правоти і високого сумління.
Серед збірки «Земля моя» мене найбільше вразила поезія «Мама».
Мати, матінко, матуся – ці слова знайомі мені з дитинства. Від них віє
спокоєм, теплом, добротою… З перших кроків життя мене оточувала материнська
любов та ласка. Перші вірші та казки читала мені матуся, вона повела мене в дитячий
садок, а потім - перший клас. Мати завжди була зі мною поруч: і в радощах, і в
труднощах.
Мало знайдеться у світі поезії митців, які б з такою все проникливою
любов’ю, такою глибиною і силою писали про все, зв’язане із святим словом «мати». З
роками образ матері збагачується у Гамзатова новими відтінками, в ньому з’являються
нові прекрасні грані. Однією з них є мотив безмежної вдячності і водночас вини перед
матерями, «які бережуть нас більше, ніж бережемо ми їх». Триста шістдесят п’ять днів
має рік. «І всі вони жіночі: чи в праці, чи в радості, чи в щасті, а чи в болі своїм».
Особливе місце посідає в історії Дагестану та в житті Гамзатова Росія, її
люди, культура, мистецтво, поезія. «Дві матері, - говорить аварський поет, - і в мого
народу, в моєї маленької країни, у кожної з моїх книжок».
Перша мати-рідний Дагестан. Тут я народився, тут я вперше почув рідну
мову, навчився ї, й вона ввійшла в мою плоть і кров. Тут я вперше почув рідні пісні й
першу пісню заспівав сам…
Моя друга мати – велика Росія, моя друга мати - Москва. Виховала,
окрилила, вивела на широку путь, показала неоглядні обрії, показала весь світ» Так
вважав сам Расул Гамзатов.
А й дійсно слово «мама» просякнуте любов’ю та добротою.

4. Назірова Юлія, учениця 7 класу
Олександрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Із прочитаних віршів Расула Гамзатовича я вибрала вірш -
«Мама». Але чому саме цей вірш?
Мама... Ненька... Як багато хороших і теплих слів можна
сказати про найріднішу людину на світі. І тому кожна дитина
говорить, що найкраща мама в світі – це мама. Звісно, адже
кожному дала життя його мама, кожного виховала своя мама.
Матуся... Як багато ми їй винні. За недоспані ночі, за щире
добро і ласку, за терпіння, За те що хочеться любити, співати,
просто жити. Навіть не віриться, що в одній такій людині може
жити стільки любові, щоб протягом скількох років вселяти
любов у наші душі.
Мама - це ніжний ангел - охоронець мого життя. Тихо зоріє
наді мною й оберігає долю. Вона завжди поруч. Її життя - це
поле жовтих, золотистих, достиглих пшеничних колосків, у
синіх сокирах - її ніжні думки. У мамин світ завжди відкриті
двері до радості, тепла і доброзичливості людей,
Іноді в усіх нас викликають суперечності з мамами, але чужим
життям ніхто не жив і жити не буде: ми не розуміємо їх - вони
нас. Зрозуміємо лише тоді, як будемо мати своїх дітей. Та що
ми натомість даємо матерям за їхню любов? Ранимо серце
необдуманими словами, які потім спати не дають, від яких
тихо скотиться сльоза і болем забринить у святій душі?
Знайте, що кожна сльозинка, яка впала з маминих очей, - це
наша провина. Ми - надія своїх матерів! Тож давайте їх мрій
не рушити! Їм так мало потрібно для щастя - лише наша
гаряча любов.
Як багато значить для нас ця людина. Іноді ми й самі цього не
розуміємо. Тому кожна дитина має право сказати те що її
мати - найкраща в світі!

5. Назірова Юлія, учениця 7 класу
Олександрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Прочитавши збірку поезій Расула Гамзатова мені дуже
сподобався вірш «Осінь». Переконати Вас в тім що, цей
вірш один із найкращих, я зможу!
Виграючи золотими фарбами, йде Грузинським краєм
чарівна пора року, співає вітер восени? Навіть не вітер, а
вітри, бо кожного осіннього місяця вони співають різні пісні.
У вересні вітер співає ще теплу і лагідну пісню, але в цій пісні
ми чуємо, що незабаром прийдуть холоди. Ми помічаємо, як
прислухається, все ще зелена береза до вітряних пісень і на
ній з’являються зовсім жовті,
золотисті гілочки.
Вітер дме без перестану, далеко розносячи дозріле насіння
дерев і трав - це прийшов жовтень. Вітер починає співати
частіше, з кожним днем стає все більше жовтого листя, але
рвучкий, осінній вітер зриває всю цю прикрасу. І вже ми
чуємо не тільки вітряні пісні, а й музику вітряних листочків,
Так, осінній вітер співає у жовтні під чудову музику,
нагадуючи про те, що птахам треба відлітати в теплі краї, а
комахам, тваринам і рослинам готуватися до зустрічі з
зимою.
Все нижче ходить над землею сонце і вітер співає свої пісні
все холодніше й холодніше. Він нагадує нам, що прийшов
останній місяць осені – листопад. Листя з дерев облетіло, і
замість них вітру допомагає співати осінній дощ. Осінній
листопадовий вітер співає вже по -зимовому. Спів у нього не
такій мелодійний, як у перші місяці, а більш суворий і
холодний.

6. Шуліка Валентина учениця 8 класу Олександрівської ЗОШ І-
ІІІ ступенів
Творчість Расула Гамзатова вразила своєю глибкою думкою,
легкістю і витонченістю форм, простотою та красою мови.
Його вірші хвилюють і чіпають, тому що в них звучить душа
народу.
У своїй творчості Расул Гамзатов придержується карбованого
правила: «Слово дорожче коня». Ми можемо це побачити у
цих рядках:
По-русски «мама», по-грузински «нана»,
А по-аварски - ласково «баба».
Из тысяч слов земли и океана
У этого - особая судьба.
Поет усвідомлює своє місце в загальному строю, він
замислюється над
шляхами, якими повинен йти:
"Не бойся врагов, стихотворец! Взгляни,
Как верных друзей твоих много везде!"
"А если в день черный изменят они?"
"Не бойся! Жена не оставит в беде!"
"А если изменит жена?"- "Ничего!
Есть отчие горы в рассветном дыму".
"Чего же бояться тогда?" - "Одного:
Опасной измены себе самому!"
У своїх творах Расул Гамзатов часто згадує гірських поетів -
Махмуда
і Ельдарилава і рідного батька - Гамзату Цедасе з питанням:
Читаю вас, я удивляюсь снова,
Как вы могли, глашатаи сердец,
О матерях не написать ни слова,
Махмуд, Зльдарилав и мой отец?

7. На мою думку поезія Расула Гамзатова надихає
багатьох сучасних
письменників він надихнув і мене, хоча я тільки
учениця.
Україна, лани ці бездонні,
І курличуть у слід журавлі.
Так безпечно і так бездоганно,
В Україні, на рідній землі.
Там де мати і батько зустріне,
Рідний дім, де хатина стоїть.
Де в дитинстві розбила коліна,
Перші кроки зробила колись.
Де пташина твої очі знає,
і співає тобі услід.
Де родилося перше слово,
Від материнської теплоти.
Коли степ широкий безмежний,
Простелявся до моїх ніг.
Тут родилася я в Олександрівці,
Де курличуть у слід журавлі!
Творчість Р. Гамзатова посідає гідне місце в світі, як
народного поета Дагестану.