Заратустра — танцор, Заратустра — легок, он взмахивает крыльями и готов к полету, он зовет за собой всех птиц, проворный и блаженно легкий. Заратустра - пророк, Заратустра - смеющийся пророк, терпеливый, терпимый, влюбленный в прыжки и авантюры, сам я возложил на себя этот венец! О высшие люди, вот ваше худшее: вы не учились танцевать так, как должно, — так, чтобы в танце выйти за пределы свои! Что с того, если вы — не удались! Лучше проиграть в великом, чем победить в малом — вы, по меньшей мере, попытались! Даже поражение в деле превосхождения самого себя — это великая победа. Само стремление, сама попытка приносит вам преображение. Чтобы в танце выйти за пределы свои! Это сущность учения Заратустры. Он объявляет себя смеющимся пророком. Сколь многое еще возможно! Так научитесь же в смехе выходить за пределы свои! Вы, лихие танцоры, выше и выше вздымайте сердца ваши! И не забывайте, как следует посмеяться! Этот венок смеющегося, этот венок из роз: вам я бросаю его, братья мои. Смех объявил я священным: о, высшие люди, учитесь смеяться! Это мое утро, мой день загорелся: вставай, поднимайся, Великий Полдень! ...Так говорил Заратустра, покидая пещеру свою, сияющий и сильный, словно утреннее солнце, восходящее из-за темных гор. Д. ДАТТА ФИЛОСОФИЯ МАХАТМЫ ГАНДИ

1. 1
ГРИЦАН-ЧОНКА ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА
РЕЗОНАНС

2. 2 3
ГРИЦАН-ЧОНКА ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА
РЕЗОНАНС
Москва
Продюсерский центр Александра Гриценко
Интернациональный союз писателей
Издательство Виктора Ерофеева
2013

3. 4 5
ББК 84(2)6
Г 83
ГРИЦАН-ЧОНКА Т. В.
РЕЗОНАНС. — М.: Продюсерский центр Александра Гриценко. —
112 с. (Виктор Ерофеев представляет писателя).
ISBN
«Резонанс» — це не тільки десята поетична збірка поетеси,
це і відголосок часу, що резонує зі звуками біоритмів землі, кос-
мосу, коли кожен розуміє — «я дихаю, отже — я живу».
Автор відкритий до діалогу з читачем, природою, всесвітом,
аби разом знайти ключ до розуміння і керування ладом, який
відкриває двері в незримий світ життєвих процесів…
«Резонанс» — это не только десятая книга из коллекции по-
эта, но и смысл времени, который резонирует со звуками земли,
пространства, когда каждый понимает, «я дышу, я живу.»
Автор открыт для диалога с читателем, природой, вселен-
ной, чтобы вместе найти ключ для понимания и регулирования
действий, который открывает дверь в мир невидимых жизнен-
ных процессов…
© Т. В. Грицан-Чонка, 2013
© Продюсерский центр Александра Гриценко 2013
© Издательство Виктора Ерофеева 2013
© Интернациональный союз писателей, 2013
ГРИЦАН-ЧОНКА ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА
Народилася 29 квітня 1964 року в мальовничому гірському
селі Вільхівці, що на Закарпатті, у селянській родині. Серед
п’ятьох доньок у сім’ї була четвертою дитиною.
Дід по няньковій (татовій) лінії був секретарем у С.Фенцика
(Руська Національно-Автономна партія). В той час брат бабки
підтримував уряд А. Волошина, був обраний послом до Сей-
му Карпатської України.
Дід по маминій лінії Чонка В. А. був землевласником-неме-
шем. Мама ж рано залишилася удовою, а п’ятеро дітей — си-
ротами. Серед них і дев’ятирічна Тетянка.
Освіта — педагогічна, Мукачівське педучилище. Працює
вчителем в Краснянській школі І-ІІІ ступенів.
Перша поетична збірка — “Крапля заграви”(1997). Далі
були видані “Заквітчана роєм дум” (1998), “Зранена дотор-
ком” (1999), “Пройти крізь себе ” (2000), “Карпатський го-
нор ” (2006), “У сяйві сакур” (2007), “Прорости крізь каміння ”
(2012), “Я. ZIGZAG” (20013), “Резонанс на білих долонях листа
”(20013), готує до друку збірку “ Ключ до Горгон ”.
Друкується у літературному часописі “Вежа” (Кіровоград),
у літературно-мистецькому та громадсько-політичному часо-
писі НСПУ “Дзвін” (Львів), у літературно-мистецькому аль-
манасі «СКІФІЯ-2013-Осінь», літературно-художньоньому
альманасі «Vintage» (Вінтаж), а також в журналі-альманасі
“Край городов” (Санкт-Петербург).
Грицан Тетяна Василівна — член СРПЗ (Спілка русинських
письменників Закарпаття), член СТЛТ (Спілка творчих людей
Тячівщини), член Всеукраїнської громадської організації ЛО
“Кобзар” (Літературне об’єднання “Кобзар”), член НСПУ.

4. 6 7
ГРИЦАН-ЧОНКА ТАТЬЯНА ВАСИЛЬЕВНА
Родилась 29 апреля 1964 года, в живописной горной дерев-
не в Вильховцы , в Закарпатье, в крестьянской семье. Среди
пяти дочерей в семье была четвертым ребенком.
Дед по линии отца был секретарем в Степана Фенцика
(Русская Национальная Автономная партия), в то время брат
бабушки поддерживал правительство
А. Волошина, был выбран в качестве посла в Сейм Карпат-
ской Украины.
Дед по материнской части был помещик. Мама рано оста-
лась вдовой, а пятеро детей сиротами. Татьяне шел девятый
год.
Образование — педагогическое. Работает учителем в шко-
ле Краснянская І-III степеней.
Первый поэтический сборник — «Капля зари » (1997). тог-
да были выпущены «Заквитчана роем дум»» (1998), «Изранен-
ная прикосновением »»(1999), «Пройти сквозь себя»» (2000),
«Гордость Карпат» (2006), «В блеске сакур» (2007), «Прораста-
ют через камни» (2012), «Я .ZIGZAG» (20013), «Резонанс на бе-
лые ладони письма» (20013), готовит коллекцию «Ключ к Гор-
гонам ».
Изданы произведения в литературном журнал «Вежа»
(Кировоград), литературно художественного и обществен-
но политический журнал НСПУ «Дзвин » (Львов), в литера-
турных и художественных альманахах «Скифия-2013-осень»,
«Винтаж» (Vintage), а также в журнал альманах «Край горо-
дов «(Санкт-Петербург).
Грицан Татьяна Васильевна — член АРПЗ (Ассоциация
русских писателей Закарпатье), член АТЛТ(Ассоциация твор-
ческих людей Тячева ), член Всеукраинской общественной ор-
ганизации ЛО «Кобзарь «(литературного объединения «Коб-
зарь»), член НСПУ.
С каждым маленьким усилием, которое ты
проявляешь на пути, чтобы приблизить-
ся к Божеству, Божество проявляет гораздо
большее усилие, чтобы приблизиться к тебе.
Х. А. Ливрага
У тиші звідати звуки,
У сутінках укмітити світло,
В собі відкрити себе.

5. 8 9
Велич кришталю
Припоясати світ
До Духу сонця
Душа бажає.
Танком на серці
Арімана
Акомодує камінь.
Зростає.
Крізь плач
Білих дверей
Долітають вітри.
Від Піренеї,
Перуанців,
Світу інків,
А чи Гвінеї —
Предтечі вогні
В езотеричній величі.
Декор вінків
Сваровські:
Дракон,
Орел,
Алмаз,
Сапфір —
Немає Неба,
Лише багряний простір.
Гора Порфір.
Яви потреба.
Величие хрусталя
(Перевод)
Пристенуть мир
К духу солнца
Душа желает.
Танком на сердце
Аримана
Приспосабливается камень.
Растет.
Сквозь плач
Белых дверей
Долетают ветры.
От Пиренеи,
Перуанцев,
Мира инков,
А Гвинеи —
Предтечи огня
В эзотерическом величие.
Декор венков
Сваровски:
Дракон,
Орел,
Алмаз,
Сапфир —
Есть Неба,
Только багровое пространство.
Гора Порфир.
Объявления потребность.

6. 10 11
Поезія думаючого слова
Укр-а-ї-НА!
Два стилети в одних руках:
Зелено-білий
І жовто-червоний.
Обидва виводять прийдешнє —
Один,
Неначе буря у колі,
А інший — золоте колосся,
Що дозріває
В чистім полі.
Так Унгвар
Київську Русь
Вітає.
А Україна є!
Мольфар Усевід знає:
Протилежне —
Безмежне.
Карпатські волхви
Нанизують на щаблі
Дві половинки,
Висотні і низинні.
На фатумі часу,
Неначе дві долі.
Хто ти?
Нині повинні
Злучитися в зеленолисті
Пророчі днини —
Дві греблі:
Синя й жовтогаряча.
Глухою хоругвою
Австрійські ходики
Стискають тіло в роки.
На струмені часу
Неначе
Сягають в простір
Українські
Руки.
Поэзия думающего слова
(Перевод)
Укр-а-и-НА!
Два стилета в одних руках:
Зелено-белый
И желто-красный.
Оба выводят будущее —
Один,
Будто буря в кругу,
А иной — золотые колосья,
Созревающий
В чистом поле.
Так Унгвар
Киевскую Русь
Приветствует.
А Украина есть!
Мольфар Усевид знает:
Обратное —
Безгранично.
Карпатские волхвы
Нанизывают на ступени
Две половинки,
Высотные и низменные.
На рок времени,
Как две судьбы.
Кто ты?
Сейчас должны
Спариться в зеленолистье
Пророческие доли —
Две плотины:
Синяя и оранжевая.
Глухим знаменем
Австрийские ходики
Сжимают тело в годы.
На струе времени
Будто
Достигают в пространство
Украинские
Руки.

7. 12 13
За ким женуться?
Допоки
Ми в ріднім краю
Будемо гостями?
Геніїв строки
Пробивають сяєвом
Крізь
Щілини часу…
За високостями
Пізнаю звук,
На слух беру розмах.
У течії ліризму
Схилився
Мойсеїв посох.
Де наше?
Древні аутизми
В тумані.
Відійшли назад.
Чітко струмить
Воля крізь
Українську долю.
У Вогняному
Колі
Не заглушити б співу
Солов’я,
Не заслонити стуку
Небесного Друку.
Між нами,
Згодом
І земна
Поезія
Моя
У Новім
Герці
Буде варта
Неземного слуху.
А зараз
Я —мовчазна,
Без звуку.
За кем гонятся?
Пока
Мы в родном краю
Будем гостями?
Гениев сроки
Пробивают сияние
Сквозь
Щели времени ...
По небесным
Узнаю звук,
На слух беру размах.
В течении лиризма
Склонился
Моисеев посох.
Где наше?
Древние аутизма
В тумане.
Отошли назад.
Четко струится
Воля через
Украинский дом,
В Огненном
Круге .
Не заглушить бы пения
Соловья,
Не заслонить стука
Небесной Печати.
Между нами,
Впоследствии
И земная
Поэзия
Моя
В Новой
Схватке
Будет стоить
Неземного слуха.
А сейчас
Я — молчаливая,
Без звука.

8. 14 15
Затаєний
Червоним золотом
Позначені
Зійшли на небо
Зорі,
А ти — затаєний,
Неначе значення
Не надаєш недолі.
Так і треба.
У Всесвіті
Потреба часу.
Містика наївно вимагає
Од верств населення,
Земної маси,
Гуманної
Правди.
Де там?!
Зростає,
Невпинно йде вперед,
Дарунок
Вітру,
Вода бурлить —
Апологети
Людського віку.
Ти — особистість,
Ти натура.
А достовірну
Інформацію
Вже генерує рід.
Прийдешнє
Формулює
Родинна аура.
Визнає талант провісна
Днина.
Вік —
Затаенный
(Перевод)
Красным золотом
Обозначены
Сошли на небо
Звезды,
А ты — затаенный,
Будто значение
Не придаешь скорби.
Так и надо.
Во Вселенной
Потребность времени.
Мистика наивно требует
От слоев населения,
Земной массы,
Гуманной
Правды.
Где там?
Растет,
Неустанно идет вперед,
Подарок
Ветра,
Вода бурлит —
Апологеты
Человеческого возраста.
Ты — личность,
Ты натура.
А достоверную
Информацию
Уже генерирует род.
Грядущее
Формулирует
Родова аура.
Признает талант пророческий
Денек.

9. 16 17
Твій ідеал,
Зернина
У прорості буття.
Коли вага життя —
Геном людини,
А левітація —
Щось надзвичайне,
Здіймається думка,
Вирує розсуд,
Понад землею
Височіє тіло.
Мить злітає —
На шальках
Індивід
Зважує
Космос.
Слово Ісуса —
Полум’яний
Рід —
Страждає
Колос…
В тобі весь світ.
Возраст —
Твой идеал,
Зерно
В проростках бытия.
Когда вес жизни —
Геном человека,
А левитация —
Что-то необычное,
Поднимается мысль,
Бурлит к усмотрению,
Над землей
Возвышается тело.
Мгновение взлетает —
На чашах
Индивид,
Взвешивание,
Космос.
Слово Иисуса —
Пламенный
Род —
Страдает
Колос ...
В тебе весь мир.
Ты жизни оплот.

10. 18 19
Ідеал
Хитається на вінцях
Чаші
Твій відбиток.
Перетираючи
На пальцях ланцюжок,
Торкаєшся
Святого,
Аріадни
Ниток.
Вдосталь напившись
Чистої води,
Ще хочеш
Вичавити соки
З горянської
Меандри.
Зволожена сльозою
Павутинка
Розперезала
Часу плин.
Хтось розітре твоє єство,
Як грудочку
Землі.
А свідомість,
Вчепивши
Соломинку
Мрій,
Утамує
Реалії,
Як золотий пилок
На віях
Бджіл.
Твої
Зелені очі —
У них немає
Идеал
(Перевод)
Качается на венцах
Чаши
Твой отпечаток.
Перетирая
На пальцах цепочку,
Прикасаешься
Святого,
Ариадны
Нитей.
Вдоволь напившись
Чистой воды,
Еще хочешь
Выжать соки
С горской
Меандры.
Увлажненная слезой
Паутинка
Решила
Времени течение.
Кто-то разотрет твое существо,
Как комочек
Земли.
Сознание,
Держит
Соломинку
Мечты,
Утолит
Реалии,
Как золотую пыльцу
На ресницах
Пчел.
Твои
Зеленые глаза —

11. 20 21
Тіні.
А лазуровий
Зодчий
Малює
Далечінь.
Синю.
Смуток зникає
Повільно.
Ти — вільна.
У них нет
Тени.
А лазурный
Зодчий
Рисует
Даль.
Синюю.
Грусть исчезает
Медленно.
Ты — свободна.

12. 22 23
Ластівка східного дня
Трансцендентна епоха,
Еманація в просторі.
Світло .
Всесвіт рахує снами
Стопи віків.
Свідомість схопилася
За соломинку
Стоків.
Не варто ображатися
На ветхий спокій.
Весь світ заповнений
Дарами.
Та поки
Істина клекоче віддалік,
І десь бурлить
Зневіра в сірім тлінні,
Є в нас вода, вогонь,
Залізо й сіль —
Священний лік,
Блаженний Сонця схід.
Бо ясним Успіням,
Сяйвом пишних долонь,
Душі у високості
Підіймає.
Коли блакитна
Невагомість
Весняних вод
Вирує,
Тоді кричить насіння,
Коріння набирає в рот
Води,
Святої рідини.
А на східних
Узгір’ях
Ласточка
(Перевод )
Эманация в пространстве.
Свет.
Вселенная считает снами
Стопы веков.
Сознание вцепилось
За соломинку
Стоков.
Не стоит обижаться
На ветхий покой.
Весь мир заполнен
Дарами.
Но пока
Истина клокочет поодаль,
И где-то бурлит
Разочарование в сером плене,
Есть у нас вода, огонь,
Железо и соль —
Священный счет,
Блаженный Солнца восток.
Потому ясным Успением,
Сиянием пышных ладоней,
Души в вышине
Поднимает.
Когда голубая
Невесомость
Вешних вод
Бурлит,
Тогда кричит семя,
Корни набирают в рот
Воды,
Святой жидкости.
А на восточных
Косогорах

13. 24 25
Слава святкує.
Водоворот.
Старих
Звеличить
Немовля
В зеленотрав»ї
Раси…
Хтось розтираючи
На пальцях роду
Твоє єство,
Як квітку весняного
Спасу,
Промовить:
То її весна зросла —
Як мить —
Велична в часі.
Істина
Кий, Щек, Хорив
Чи Аскольд
Збалансовані німбом.
Світати,
Щоб згорати до тла.
Якби
Забути про будні,
Затиснувши щастя
В кулак.
Жити!
А як?
Що робити зі світлом?
Залити водою?
Вимити
Знак?
Безсмертність
Розпростерлась.
А невинним провідником
Хрещатий Київ
Слава празднует.
Водоворот.
Старых
Возвеличит
Младенец
В буйнотравий
Расы ...
Кто-то растирая
На пальцах рода
Твое существо,
Как цветок весеннего
Спаса,
Скажет:
То ее весна выросла —
Как миг —
Величественная во времени.
Истина
Кий, Щек, Хорив
Или Аскольд
Сбалансированные нимбом.
Светать,
Чтобы сгорать дотла.
Если бы
Забыть о буднях,
Зажав счастье
В кулак.
Жить!
А как?
Что делать со светом?
Залить водой?
Вымыть
Знак?
Бессмертие
Распростерлось.
А невиновным проводником
Крестообразный Киев.

14. 26 27
Зважує й понині
На двох хустинах
Вогонь
І лід...
Один — при долині,
А інший — у горах.
Осторонь,
Затиснувши у спогадах
П’ятак,
Древній волох.
Карпатський Мольфар
Радіє кожній хвилині,
Обмізковує сили,
Проштовхує крізь
Шпаринку вселюдського
Повіву життя
Молитви.
То злиття
Двох
Щасливих хвилин —
Поезії і часу плин…
Жити.
Довжина
Застій на серці —
Рука не виводить
Акорди.
Які там ходи?
А, може, оди
Розіпнуть день
На широчінь небесну?
Життя стріпнеться.
Бо вже пульсує в оці
Ливна жарина —
Ущільнюється час
До проявів
На небоширі
Взвешивание и поныне
На двух платах
Огонь
И лед ...
Один — при долине,
А другой — в горах.
Стороне,
Зажав в воспоминаниях
Пятак,
Древний валах.
Карпатский Мольфар
Радуется каждой минуте,
Мыслительной силе,
Проталкивает через
Щелочку всечеловеческого
Дуновения жизни
Молитвы.
То слияние
Двух
Счастливых минут —
Поэзии и времени течение ...
Жить.
Длина.
Застой на сердце —
Рука не выводит
Аккорды.
Там ходы?
А, может, оды
Отворят день
На ширь небесную?
Жизнь встряхнется.
Уже пульсирует в глазу
Ливни искра —
Уплотняется время
К проявлениям
На небо шири

15. 28 29
Рожевого вина.
Зростає днина,
Бо не у снах,
А наяву
Сонце
Стомлене,
З камінням у руках,
З напівзруйнованим
Обличчям,
І серце
Вим’яте
У прах.
А так непросто
На дні узбіччя
Знайти свій рай.
Відкрити в безіменних
Вершинах,
З білими вишнями,
Тендітні спогади зими.
А на кукурудзянім лані
Золотом
Спадають до ніг
Соняхи.
Десь там
Заблукали і ми.
Скоморохи
Незвані.
Навкіл рілля,
Шматовані віршами,
Просякнуті потом…
По долині здичілій
Пройшов прогноз
Погорди.
Хто я?
Хто ти?
Ніч
Разового вина.
Растет денек,
Потому что в снах,
А наяву
Солнце
Утомленное,
С камнями в руках,
С полуразрушенным
Лицом,
И сердце
Сжатое
В прах.
А так просто
На дне обочины
Найти свой рай.
Открыть в безымянных
Вершинах,
С белыми вишнями,
Хрупкие воспоминания зимы.
А на кукурузном лану
Золотом
Приходят к ногам
Подсолнухи.
Где-то там
Заблудились и мы.
Скоморохи
Незваные.
Вокруг пашня,
Разодранными стихами,
Пропитаны потом ...
По долине одичалой
Прошел прогноз
Пренебрежения.
Кто я?
Кто ты?
Ночь

16. 30 31
По вертикалі,
На стику душ,
Засмаглі зграї
Зрілих птиць
Розірвуть тишу,
Навпомацки
Запишуть вірші.
Як білі ягниці,
На чорному фоні,
Стрижнем важливих
Дум
Залишать спогади
Мерехтливі зірниці.
І тільки
Крізь ґвалт віків
Абсурд
Засіває
Насінням
Страх.
Змах.
Птах
Не хоче
Такого лету.
Вір не вір,
А незмірний звір
Не кане в лету.
Жди,
Або йди.
Вічність не знає
Болю.
Світи,
Палай,
Гори,
І не здавайся
Без бою.
По вертикали,
На стыке душ,
Загорелые стаи
Зрелых птиц
Разорвут тишину,
На ощупь
Запишут стихи.
Как белые овцы,
На черном фоне,
Стержнем мудрых
Дум
Оставят воспоминания
Мерцающие зарницы.
И только
Сквозь шум веков
Абсурд
Засевает
Семенами
Страх.
Взмах.
Птица
Не хочет
Такого полета.
Верь не верь,
А неизмеримый зверь
Не канет в лету.
Жди,
Или иди.
Вечность не знает
Боли.
Свети,
Пылай,
Горы,
И не сдавайся
Без боя.

17. 32 33
Мій час на крилах метелика
Мозолить папір крапка.
Невидима сила —
Латка
Вражає песимізмом люд,
Ти йди, може ще встигнеш,
Певне , протопчеш,
Або загубиш слід.
Мій відгомін —очі ночі,
А зорі — довкола ніг,
Мої сни — диво дівоче.
Не пам’ятаю весни.
Сніг.
Ти йди — там усе, як треба.
Там вітер несе гранульовані долі,
Мої запізніле перо
І потреба
Вимальовують доли і гори.
Вібрації стомлених днів
Принесли за собою сторінку,
Не благай — вже за мить
У вогні
Побачиш диво-жінку.
Говори!
Від тиші болить
Пам’ять.
У серці гріхів —
Корок
Вчорашніх мізків.
Ранять
Недавнє .
Морок.
У стильних руках
Влада,
Яка з неї користь
Бабочка
(Перевод)
Мозолит бумагу точка.
Невидимая сила —
Лапоть
Поражает пессимизмом народ,
Ты иди, может еще успеешь,
Видимо, протопчут,
Или потеряешь следует.
Мой отзвук — глаза ночи,
А зори — вокруг ног,
Мои сны — чудо девичья.
Не помню весны.
Снег.
Иди — там все, как надо.
Там ветер несет гранулированные судьбы,
Мое запоздалое перо
И потребность
Рисуют доли и горы.
Вибрации утомленных дней
Принесли за собой страницу,
Не молю — уже через мгновение
В огне
Увидишь чудо-женщину.
Говори!
От тишины болит
Память.
В сердце грехов —
Пробка
Вчерашних мозгов.
Ранят
Недавнее.
Мрак.
В стильных руках
Власть,

18. 34 35
У снах.
У твоїх словах —
Совість,
Шукає причину,
Стогне.
У сивих літах
Конає стара
Повість.
Про те, як моя
Зрада
Пізнала крах.
Топтала нічні тропи,
Страшенно самотня,
Допоки
Не встала з порожнечі
Мрій.
Мозолить папір
Крапка —
Очі
Невмитих чудес.
Стирають ходу зливи —
Невідворотний життя процес.
У гравірованих краплинах
Солодкі диво-звуки.
Дарують віри, сили
І літо —
Теплоту сердець,
То сльози радості і злуки.
На крилах
Аркуша — прогрес.
Какая от нее польза
В снах.
В твоих словах —
Совесть,
Ищет причину,
Стонет.
В седых годах
Умирает старая
Повесть.
О том, как моя
Измена
Узнала крах.
Топтала ночные тропы,
Ужасно одинокая,
Пока
Не встала из пустоты
Мечтаний.
Мозолит бумага
Точка —
Глазами
Неумытыми чудес.
Стирают ходу ливни —
Неотвратимый жизни процесс.
В гравированных каплях
Сладкие чудо — звучания.
Дарят веры, силы
И лето —
Теплоту сердец,
То слезы радости и сочетания.
На крыльях
Листа — прогресс.

19. 36 37
«Чужие сознания нельзя созерцать, ана-
лизировать, определять как объекты,
как вещи — с ними можно только диа-
логически общаться».
М. М. Бахтин
РЕЗОННІ ЗВУКИ
Будь-яке знання
Є згадка пам’яті
Платон
Мисляче зерно
А там стояла молитва.
Висока,
Як тополя.
І клекотало палом
Автентичне Небо…
У нетрях
Тьмяні думи
Понад безтямні
Гори мертвенно
Пропливли.
Ступнули,
Як потреба,
Мережкою прошили,
Забувшись
На первісний погляд.
Тебе огорне
Боязнь.
І долю
Уроздріб рознесе.
А величава
Пава Фатум
Понад собою
Розум
Піднесе —
У Твірні зали.
Крізь вогняні
Перила-ниті
Там заяскріють
Стомлені есе.
В прилистку
Золотистих стоків…
Глянцем
На ходу,
Самі в собі дзеркально

20. 38 39
Заніміють.
Пушинка-паморозь,
Змагаючись,
Загляне в прірву скель,
Де в заростях
Свята покора
Зникає в ополонці
Молитовних слів.
Увіковічена
Душа-газель
Прямокутною перлинкою
Пірне убік,
До таємничого вертепу,
Заради зцілення
Єства.
Хто ти?
Якої глибини,
З якої благотворної
Амфори
Скроплюєш
Есенцію
Цілющої
Туги.
Адепти (два)
Просторіні
(Запалюєш мости)
Зникають.
Згадати хочеш
Сонячні долини,
Укмітити торсони
У Раю.
Збагнути древні згортки,
Коли до зав’язі
Твого наземного
Життя
Вершились аксіоми
Ревно.
Ти хочеш вибратися
В закут,
За грані
Власного єства.
Вчора,сьогодні, завтра,
Всередині і ззовні
Розбурхалася
Ватра часу,
Сягаючи триєдності
Буття,
Що шпацирує
До,
І проростає потім.
Затулює
Величний Хаос
Хвилинним
Творчим
Я.
Недавнє википає
В мозок.
Обмислює імлою
Над гутні вершини.
І вже не завтра,
І не нині —
Глибокість
Протилежностей в мені.
Я — камінь,
Ні,
Я — Дух,
Я — скорена
Натура
Єства художнього
У торбі подорожнього.

21. 40 41
В ясирі часоміра
Обличчя із повітря чисел,
Грифони обітниць
На стінах зі дзвоном
Огню.
А в утробі
Місячних струн
Скоринка Всесвіту
Малює обрієм
Весну.
Словами википає
У мовчання,
Туманиться узвишшя
В часообрії.
Нас відкривають крізь
Чекання…
Зі снів безпечно
Руку подаю,
Там
Пробиває світло
Крізь щілини часу,
Привілля пам’яті —
Свідома
Екзистенція
(крізь брами у раю?)
Предмета й плоті,
Духа і Творця.
Де кожен мерехтить
Своїм діянням.
І не важливо,
Як розчиняєшся
У відсвіту проекту.
Чи станеш променем
Вселенського буття,
Чи поза часом,
А чи всередині
Життєвого простору?
Пливеш тривожно,
У світанково-малинову
Даль.
А вже тоді, вже потім —
Грааль,
Священна чаша,
Поважна іскорка
Таємного буття…
У роздзеркаллі сумнівів/
Вчуваєш спротив.
За бальзамованим теплом
Нуртує Студінь.
Перша. Сота.
Амфора зір.
Прибуток експонатів
Блокує серце.
Вечір золотистих
Капищ.
Де вітер
З місяцем затихли,
Заповнюючи безмір
Муз,
Там я .
Де саме?
Для кого вранішня
Теплінь
Засвітить
Пам’ятником мрії?
Кому співатимуть
Надміру,
Із візантійських вин,
Вчорашні півні?
А завтрашнє за пишними
Столами

22. 42 43
Складе похвалу
І отцю, і сину.
Тоді рожеві хвилі
Романтичних снів
У місячних росах
Поклоняться народу.
А твій нерозгаданий подих
На сивім порозі костелу
Складе присягу
Сонячним Слідам.
Там слово з-під каміння
Породить іскорки буття,
Зі Споду, із попелу,
Відновиться
Тобі й мені
Життя.
Утаємничена сторінка
П’ятигранною перлиною
Набік пірнає простір.
Клепсидра…
Все визначено
Наперед,
Від нас нічого не залежить.
Осінь…
Утаємничена осіння
Просинь
Найменням
Остовпілої троянди,
Як турбулентна безліч
Слів проривних,
Тамує подих.
Нерівномірні прорізи
В маленькому вікні —
Її принади
Очі сині...
О ні,
Як синій слід сапфірних стоп
По небосхилі синьому.
Як білі духи
Білих віршів
По білому простору
Білими шумами.
Малахітові думи
Зелених насаджень
В землистому морі.
Оранжеві тіні
Жовтогарячих зіниць
Незвичної долі.
Твій стержень.
На краю простору
Я піднесу руку до неба
І запалю свічу
Із тебе,
Величний день.
Дагаз —
Енергія нового,
Небесно-земного.
Закономірність
Лоренца генерує
Літо в крузі життя,
Світло —
З середини тіні.
А Небо в руках
Аполлона,
Ми —в протекціях
Родини.

23. 44 45
Кожен свою
Вибирає Вершину
Всеславець —
Берег слави.
Стоун Хендж —
Висячий камінь.
Дорога до власної долі —
Знамень,
Де вітер скиглить в печі
І доба роздирає ночі,
Несвідомо у віршах
Написаних.
Торсони несуть
Інформацію списами.
Слова пірнають в мозок
І виринають в безмір.
Я зазираю в прірву
Стелі:
Висотами-низами
Зникають,
Ніби в ополонці,
Намиста
Молитовних слів.
Прозорий день
Морок попелить.
Священними ризами
Нейтралізується незгода
У атмосфері роду.
Виважуєш себе
В собі.
Радієш кожному пориву.
На краю простору
Перетинаєш річку часу.
Не відаючи броду,
Занурюєшся у води
Парнасу.
Поет в Герасимовій шкурі
Тремтить на дужих
Крилах волі
Прозоро-чистий краєвид.
Серед дороги…
Куди іти?
Простори.
Кому слова нести?
Ніхто про те не знає.
Менестрель відходить,
Пливе і завмирає
Пообіч круч.
Де чистий шлях?
У вільних піїтів —
Вільність духу,
Дивний знак.
У безборонних боянів
Вільний щойно час,
І то, якщо година,
А не нано— секунди.
Куди меандрами стікаються
Думи-думки?
У розлогого звіра
Вірна зневіра.
Віра ж заюрмлена
В сірий плед.
Бо вільним буває
Невірний натовпу поет.
Серце ж самотністю
Німко прострілене.
Спорожнений погляд.
Запріла душа.
Витівка безглузда.
Коли мова по коліна
В думах агонії

24. 46 47
Грузне —
Крізь трясовину людської
Осуди
Світає в розкриллі небес
Землистим Нарвалом,
Прозорим лошам.
Світорозум
Стати для тебе
Наповненим,
Де світло
Сточує напівпрозору тінь.
У синій простір
Вслухаюся,
У глибину.
Скоряюся...
Мембранами
Попускаю
Душу
Крізь порожнечу.
Кокіль.
Занурююся в біосферу
І розчиняюся
На «є» й «немає».
Ти — гостем
Йдеш навпроти часу,
Супроти вітру
Дмеш.
Де було наше,
Стало вже чуже —
Належать світові
Сапфіри Фаберже.
Задивився
Глянцем на дорогу,
Сам у собі,
Виводячи любов,
Мрієш.
Куди?
Ідеш,
Не відаєш,
Не знаєш…
Ми — по землистому
Колу — знову, знов.
Я навпроти себе
Поєднуючи несумісне,
Зцілюю незбіжне,
Двох геніїв
Бентежно
Забиваю в закут.
Радію за прийдешнє,
Побиваюсь за втраченим,
І не знаю,
Що значення
Слід надати реальному:
Чим вище в небо —
Глибше в землю.
А Всесвіт єдністю
Малює спротив:
Зісподу й зверху,
Зліва й справа,
Де доля до і після,
Генетика рятує
Фатум
У сутності формує
Мислі.
Далекий простір.
Димно ячать

25. 48 49
Землі небесної простори.
Іду і бачу
Те, що ти не видиш —
Непокору.
І відчуваю:
Ще живу!
Що взрієш ти,
Мені не видно.
Незаймані дороги —
Візаві.
Старий сліпець ,
Волошин сивий.
Блаженна постать,
Сиза борода.
Чиє дитинство там,
В запливі?
Така упевнена хода.
Зім’ятий капелюх,
А порух свічний.
Іде старий,
І несе стоїчно
Мого дитинства світ.
Я вже й сама
У посивілих пасмах,
Сліпий бідняк
Так само йде.
Привіт! Той самий погляд,
Ті одинокі очі,
Укриті щільно
Темінню повік…
Живий пророче,
Затаєним зором
Щедро зичиш горам,
Долам,
Й мені блаженний вік.
Сліпець іде…
Він не сліпий,
Бо бачить те,
Що я не вмію:
Ким я стояла,
Ким ступила після…
Мале дівча, що прагне
Обійняти світ.
Така ж тремка натура,
Губами припадаю
До небесних сотів.
Блаженна пісня.
Стою на місці.
Боюся опорочити
Мій рід.
Ти — без очей,
А бачиш простір,
Накреслив світу
Світлу мить:
До Сонця йдіть,
До Світла йдіть…
Я ж маю зір,
А знаю темінь.
Дивний, дивний світ.
Паростки вогню
Очам потрібен простір.
А крилам КОСМОліт.
Тягнутися
До світла,
Укмітити
Погожий слід.
До маєстати
Протягую руки,
У долі самотня.

26. 50 51
Допоки?
Зостанусь допіру.
За гранню розлуки,
Де кроплять
Ярову посвяту
Вісім тисяч ягниць.
На землянисті луки
Падаю ниць.
Слава Всевишньому,
Духу,
Що стійко тримає в руках
Наші мізерні натури.
Мозолистий полем шлях…
Відсторонитися
Хочу.
Це не моє.
То сонячні промені
Зрізують буки
І закидають
У проріз
Звуки —
Цифровий ряд.
То вітер у затишку
Розбиває між буками
Знаки-думки.
То річка скрапує
На білий папір
Зливи-рядки.
Пташине перо
Занотовує звуками:
То не ти,
То мости.
Між вчорашнім і завтра
Паростки доброти
Модифікуються духами
Ватри.
Там я і ти.
Заповнюю простір лицем.
Там віра в собі
Віддзеркалиться свічкою,
Що стала для тебе
Взірцем.
Часообрій
Залізні окови
Занизали простір,
А зранений кінь
Упирається в осінь.
Несе на собі рейтара,
Величного сина світла.
Переді мною
Всесвіт площею,
Ю — РА .
Радіє за життя,
Радіє за очі сині,
Єдині.
То зорі гомонять
Весною,
То свічки небес
Голублять мої крила,
Я — велика сила,
Мій Боже,
Коли — з Тобою.
Ніби втіха невідомого,
Як золото на фоні
Неба золотого,
Твої слова залили
Світлом світ.
Твої слова морозять
Плоть.

27. 52 53
Що мій нікчемний вік?
Ти — вільний спис
В моєму серці.
Мій образ розтворився,
Стерся.
Звабити б
Сонце співом,
Що співає земля
Забавити вітер
Молитовним виром —
Я стану знову
Я.
Меморія (пам’ять, згадка)
Прохолодне небо
Вкрилося блискітками.
Зачерпнуло пригорщі
Вогню,
Вагомі самоцвіти
Склало до пазухи.
Дежавю?
Прийми у
Синю торбину
Малинову книгу
Життя —
Прилистком послужить
Вітер в долині.
Зазнач світлі згини
Шиття
Білими плямами — вишнями,
Знайди хвилину
Для благосні
Всевишнього.
Твій нерозгаданий подих
На сивім порозі костелу.
Маленька квіточка
Буття,
Дороги
Ефемеру.
Говори і йди
Про зимно занизаний простір.
Безмежжям долинним
Твої розхристані думи,
А знаєш,
Ми біжимо разом,
Обоє крізь простріл,
Ми в твоїх обіймах
Віршованих
Гості.
Наївно малинна,
Крізь гори,
Через дороги
Спраглого жару,
Лечу понад
Мости
Проривного жаху.
Завертаю отару
Блакитних ягниць
До тебе,
До дому.
Падаю ниць.
ДО В. В.-К
Горнятком черпаю
Нектар
Твоїх слів,
Впивайся цінною
Трутою.

28. 54 55
Глибинним.
Чаклую пацьорками
Сповнених снів,
Ми в тому не винні.
Абсурдом здається
Інфраструктура.
Карпатська натура.
Мольфар синьоокий,
Ми в полум’ї осені:
Стовчений посох,
Короною-росами
Уквітчані голови.
Пов’язані торсами
Космічного простору.
Танець над прірвою —
Стигмати опору.
За грантами сивих
Дзеркал
Висуваються пози,
Стосами сполоханих
Німфо-Косуль,
Кров заярілася розами.
Ще трохи,
І я се облишу…
Ми вперто мовчанням
Розбурхуєм тишу.
Содержание
ГРИЦАН-ЧОНКА ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА������������������������������������� 5
ГРИЦАН-ЧОНКА ТАТЬЯНА ВАСИЛЬЕВНА�������������������������������� 6
Велич кришталю ���������������������������������������������������������������������������������� 8
Величие хрусталя(Перевод) ����������������������������������������������������������������� 9
Поезія думаючого слова ������������������������������������������������������������������� 10
Поэзия думающего слова (Перевод) ���������������������������������������������� 11
Затаєний ���������������������������������������������������������������������������������������������� 14
Затаенный (Перевод) ��������������������������������������������������������������������������� 15
Ідеал ������������������������������������������������������������������������������������������������������ 18
Идеал (Перевод)������������������������������������������������������������������������������������ 19
Ластівка східного дня�������������������������������������������������������������������������� 22
Ласточка (Перевод) ������������������������������������������������������������������������������ 23
Мій час на крилах метелика������������������������������������������������������������ 32
Бабочка (Перевод) �������������������������������������������������������������������������������� 33
РЕЗОННІ ЗВУКИ
Мисляче зерно ������������������������������������������������������������������������������������ 37
В ясирі часоміра���������������������������������������������������������������������������������� 40
Утаємничена сторінка����������������������������������������������������������������������� 42
На краю простору������������������������������������������������������������������������������ 43
Поет в Герасимовій шкурі���������������������������������������������������������������� 45
Світорозум������������������������������������������������������������������������������������������� 46
Я навпроти себе ���������������������������������������������������������������������������������� 47
Паростки вогню���������������������������������������������������������������������������������� 49
Часообрій���������������������������������������������������������������������������������������������� 51
Меморія (пам’ять, згадка)���������������������������������������������������������������� 52
ДО В. В.-К���������������������������������������������������������������������������������������������� 53

29. 56
Литературно-художественное издание
Т. В. Грицан-Чонка
РЕЗОНАНС
Стихотворения
Редактор Анатолий Филиппов
Компьютерная верстка и дизайн Анатолий Филиппов
Технический редактор Анна Лизунова
Подписано в печать 0.00. 2013
Формат 60х90 1/16. Гарнитура Palatino Linotype
Печать офсетная. Бумага офсетная. Усл. печ. л. 5,5
Тираж 000 экз.
Продюсерский центр Александра Гриценко
Издательство Виктора Ерофеева
Интернациональный союз писателей
Отпечатано в типографии
«Продюсерский центр Александра Гриценко»
г. Москва, 115114, Москва, ул. Дербеневская, 22,
2-й этаж, офис 202.
Тел./факс 8-499-618-68-74