1

1. План
1. Сутність та завдання
вікової психології.
2. Історія становлення вікової
психології.
3. Базові поняття вікової
психології (вік, зміни,
новоутворення, розвиток,
провідна діяльність).
4. Методологічні принципи
вікової психології.

2. Вікова психологія - це галузь психологічної
науки, що вивчає закономірності етапів
психічного розвитку та формування
особистості протягом всього життя людини.

4. Зародження в античності ідей онтогенетичного розвитку психіки людини:
- спроби Піфагора, Гіппократа, Аристотеля спрямовані на вивчення основних етапів розвитку
психіки людини;
- виявлення стоїками стадій онтогенетичного розвитку мислення;
Тлумачення філософами та педагогами сутності і механізмів психічного
розвитку людини:
- обґрунтування Я.А. Коменським принципу природовідповідності навчання;
- формулювання проблеми співвідношення природного і соціального факторів психічного
розвитку.
Виокремлення вікової психології як наукової галузі:
- започання Ч.Дарвіним наукового підходу до вивчення психічного розвитку людини. Вивчення
І. М. Сєченовим механізмів розвитку психічних функцій у дітей.
- використання експериментальних методів дослідження вікової динаміки психіки, розробка
концепцій психічного розвитку людини.
Сучасний стан розвитку вікової психології:
-уточнення та розширення предмету вивчення;
- поглиблення та систематизація знань щодо розвитку психіки впродовж онтогенезу людини;
- збільшення науково-дослідних установ з проблематики вікової психології.

5. Вік або віковий період - об'єктивна, історично змінна, хронологічно і символічно
фіксована стадія розвитку індивіда в онтогенезі.
Вікові новоутворення - це якості або властивості, яких не було раніше в
готовому вигляді.
Розвиток - це якісні зміни, виникнення психічних новоутворень. -Наприклад,
тиждень тому немовля зовсім не цікавилось іграшками, а сьогодні тягнеться до
них і постійно вимагає їх від дорослого.
Провідна діяльність - це така діяльність, розвиток якої обумовлює
найголовніші зміни в окремих психічних процесах, в особистості дитини.

6. 1. Принцип детермінізму. Психіка як ідеальне, але реально існуюче
утворення має свою специфічну детермінацію, яка суттєво
відрізняється від детермінації в матеріальному та соціальному світах. У
психології принцип детермінізму дає змогу з'ясувати причини
психічних явищ, їх динаміки та розвитку. Згідно із
загальнопсихологічним принципом детермінізму зовнішні причини
діють на особистість через внутрішні умови (психіку людини).

7. 2. Принцип єдності психіки та діяльності. Цей принцип розкриває
складну діалектику людської свідомості і діяльності як особливого виду
людської активності. Будь-яка діяльність передбачає мету (вищим виявом
її є мета-мотив), умови, способи і засоби її досягнення, певний її
результат, мотиви, а також систему саморегулювання (планування,
організація, контроль, діагностування, оцінювання, моделювання і
коригування діяльності). Особистість характеризується насамперед
основними цілями, що утворюють сенс життя людини і є рушійними в її
діяльності, поведінці.

8. 3. Принцип єдності особистості та її життєдіяльності. Методологічно він
розширює принцип єдності психіки і діяльності: особистість проявляється
(самовиражається, самореалізується, самостверджуеться), розвивається та
саморозвивається, виховується та самовиховується, навчається та
самонавчається у цілісній системі життєдіяльності.

9. 4. Принцип особистісного підходу. Відповідно до цього принципу жодне
психічне явище (процес, стан, властивість особистості), яке виявляється в
діяльності, і сама ця діяльність та її елементи (дії і вчинки) не можуть бути
правильно зрозумілими без урахування їх особистісної зумовленості. Він
передбачає розгляд розвитку конкретної особистості як цілісної системи
внутрішніх умов (елементів структури особистості), які опосередковують
усі зовнішні впливи. Єдність зовнішніх впливів і внутрішніх умов орієнтує
на пізнання внутрішнього змісту особистості, її переживань, свідомості на
основі зовнішніх даних про її поведінку, справи і вчинки.

10. 5. Принцип розвитку психіки. Згідно з ним кожному рівню детермінації
поведінки притаманний свій тип розвитку. На рівні організму суб'єкт
розвивається в процесі дозрівання і формування психофізіологічних
підструктур, на рівні індивіда - у процесі оволодіння діяльністю, на рівні
особистості - у процесі перетворювальної діяльності. У реальному процесі
становлення людської особистості типи розвитку представлені інтегрально, з
послідовним домінуванням одного з них, а її розвиток пов'язаний із творчою
діяльністю. Особистісні якості закладаються у процесі ігрової та навчальної
діяльності, а досягають розквіту в трудовій, творчій.

11. 6. Принцип саморозвитку. Суть його полягає у визнанні пріоритету
індивідуального майбутнього особистості (цілей, мрій, особистісних сенсів,
ідеалів) над минулим (досвідом, звичками). Зрозуміти людину означає
зрозуміти не так її минуле (чому?), як її майбутнє (для чого?), адже
конструктивно-стратегічні мотиви ЇЇ поведінки зумовлені переважно не
минулим, а майбутнім. Цей принцип, як і принцип детермінізму, вимагає
пошуку цільової причинності душевних явищ (мета, ідеал, мрія, сенс життя,
досконалості), в яких минуле є лише передумовою, сприятливою для
формування одних цілей і пригнічення інших. Він налаштовує на розуміння
того, що найважливіші причини поведінки людини приховані в майбутньому, а
минуле є лише її передумовою.

12. 7. Принцип суб'єктності. Суб'єктом є особа, здатна вступити в особливі
відносини із собою та світом, звернутися до себе, її характеризують розвинута
до рівня рефлексії (самоаналізу) самосвідомість, самостійність, самодіяльність,
самонаучуваність, відкритість до самовдосконалення і саморозвитку.
8. Принцип системності. У психології принцип системного підходу
передбачає розгляд психічних утворень як сукупності елементів, кожен із
яких прямо чи опосередковано залежить від інших, впливає на них,
породжує разом з ними відносно самостійне утворення вищого порядку.
Суть цього підходу полягає в дослідженні розвитку особистості у
взаємозв'язку з її структурою, діяльністю і системою соціальних,
моральних та духовних норм. Він дає змогу глибше аналізувати взаємодію
структурних елементів особистості, виявити основні закономірності цієї
взаємодії, цілісно описати процес розвитку.