1. Виховний захід з української літератури в 10 класі
Тема. Закохане серце Івана Франка
Мета: поглибити знання десятикласників про І.Я.Франка, з’ясувати пігрунтя
інтимної лірики поета, через виразне читання віршів поета, листів, уривків з
повісті-есе Романа Горака «Тричі мені являлася любов» розкрити світ почуттів і
пристрастей поета (може, ці поезії зроблять нас чистішими, духовно багатшими),
розвивати уміння художнього читання інтимної лірики.
Інновації: ІКТ (мультимедійна презентація, відеоматеріал, пісні на вірші
І.Франка), інтерактивні технології (проблемне питання, рольова гра, обери
позицію)
Хід заходу
1. Вступне слово вчителя
”Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса. Небезпечне оружжя — жіноча краса.
Ані мудрість, наука, ні старші літа не дають проти неї міцного щита”, — писав
Іван Франк. (2 слайд).
Вічна загадка Любові… Саме вона породжує прекрасне і вічне на землі, звеличує
людину, робить її щасливою чи приносить душевний біль. Стільки існує людство,
нерозгаданою залишається таїна почуттів, що надихають художників і
композиторів, скульпторів і поетів...
На уроках ми говорили про Івана Франка як про поета-борця, Каменяра, але ж
він ще й тонкий лірик. Вічна тема кохання знайшла яскраве втілення в його поезії,
і прозі, і драматургії.
М. Коцюбинський. «Людина, яка б вона сильна не була, не може жити
самою боротьбою, самими громадянськими інтересами. Трагізм особистого
життя часто вплітається в терновий вінок життя народного. У Франка є
прекрасна річ – лірична драма «Зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні вірші, з такою
широкою гамою чувства і розуміння людської душі, що читаючи їх, не знаєш,
кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання
і настроїв… Взагалі Франко – лірик високої проби, і його ліричні твори просяться
часто в музику» (слайд 3).
Життя Франка склалося так, що він, тричі покохавши, жодного разу не зазнав
усієї глибини щастя взаємної любові; усе ж він свято беріг у своєму серці спогади
про скупі дари цього великого почуття: «Хвилини, в котрих я любив… були,
може, найкращі в моїм житті – жаль тільки, що були це заразом хвилини
найтяжчого болю, якого я досі зазнав, а не радості».
Проблемне питання. Дослідники вважають, що в житті поета було три жінки,
яких він кохав. Хто вони? І якій же саме жінці поет присвятив свою
неперевершену за художньою вартістю ліричну збірку «Зів'яле листя»?
2. Давайте подивимось, хто ж були ті жінки, які стали для поета натхненням, Музою,
щирою піснею.
Пісня «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» (музичний кліп)
ІІ. Рольова гра.
І.Франко. «Ще в гімназії я влюбився у дочку одного руського попа Ольгу
Рошкевич. Наша любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні мені,
надіючись, що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878–1879 рр.
заборонили мені бувати у своїм домі, а в 1880 році присилували панну вийти
заміж за іншого… Се був для мене важкий удар».
«Тричі мені являлася любов»
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із основ
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.
Ведуча.1 Першим сильним почуттям юного Франка було його кохання до попівни
Ольги Рошкевич. ЇЇ любов була наївна, як дитина, несмілива, невинна й чиста,
вона робила для поета весь навколишній світ раєм: без турбот і образ. Ще в
гімназії Іван Франко закохався в неї (слайд 4).
Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням
етнографічних матеріалів, мала друковані праці.
Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він
зробить блискучу кар’єру. На той час Франко навчався у Львівському
університеті, навколо нього гуртувалася прогресивна молодь. Письменник був
дуже щасливий. Проте раптово на їхню долю впало нещастя. Невдовзі на гурток
демократичної молоді здійснила наліт поліція, заарештувавши Франка та його
прихильників. Поета виключили з університету, сім місяців він пробув в
ув’язненні.
3. Ведучий 2. Після цих подій батьки Ольги заборонили молодому поетові
з’являтися в їхньому домі. Але попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще
протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у
”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани,
невтішні жалі...”.
Рошкевич дуже сумувала з цього приводу, навіть хотіла піти в монастир. Будь-яке
листування з коханим батько заборонив, домовився на пошті, аби всю
кореспонденцію віддавали йому особисто в руки. Проте світ не без добрих людей.
Закоханим вирішили допомогти їхні товариші. Вони передавали книжки, де були
підкреслені окремі літери. По кілька днів разом зі своєю сестрою Михайлиною ті
букви Ольга визбирувала у слова, і так зв’язок з коханим не поривався. Врешті-
решт вона навіть втекла з дому спочатку до дядька, а далі – до Львова, до Івана
Франка. Закохані вирішили поєднатися хоча б перед Богом. Коли про це дізналися
батьки Ольги, то була велика ганьба, дівчину почали вважати пропащою.
В 1880 році Франка заарештували вдруге і Ольга винить себе в цьому, бо, якби він
не приїхав до неї, можливо, все було б інакше. Після арешту Ольга і Франко
зустрічалися, але вони поступово починають віддалятися одне від одного.
Але в житті іноді трапляється щось несподіване, непояснювальне: Володимир
Озаркевич (греко-католицький священик, культурно-громадський діяч)
запропонував Ользі Рошкевич свою руку й серце. Вона довго думала, але під
тиском батька, все-таки вирішила вийти заміж за Володимира Озаркевича.
Рольова гра.
Ольга Рошкевич: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не
зійдеш - все буде тісно пов'язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками".
І.Франко.
І ти лукавила зо мною!
Ах, ангельські слова твої
Були лиш облиском брехні!
І ти лукавила зо мною!
І нетямущому мені
Затрули серце гризотою
Ті ангельські слова твої!..
І ти лукавила зо мною!
І серце бідне рвесь у мні,
Що ти - злукавила зо мною!..
4. Ольга Рошкевич:
***
Я не лукавила з тобою,
Клянуся правдою святою!
Я чесно думала й робила,
Та доля нас лиха слідила.
Ти ж думаєш, я не терпіла,
В новії зв'язки радо бігла?
Ти ж думаєш, я сліз не лила,
По ночах темних не тужила?
Не я лукавила з тобою,
А все лукавство в нашім строю -
Дороги наші віддалило
І серця наші розлучило,
Та нашої любви не вбило.
Ведучий 1. Одруження Франка Ольга сприйняла теж боляче, але не відвернулася
від нього, а навпаки привітала. Звичайно, що писати вона йому стала рідше, і її
листи були більш ділового плану. У 1912р. помер чоловік Ольги, і вона їде до
своєї сестри Михайлини.
Коли Ольга жила у Львові, вона уникала зустрічей з Франком, хоча він хотів її
бачити. Перед смертю Франко переказував, щоб Ольга прийшла до нього
попрощатись, благав її. Вона вислухала Михайлину, що передавала його
прохання, з очей її потекли сльози, але вона сказала: «Ні».
Чи дійсно Ольга не хотіла бачити Франка? Вона просто розуміла, що у нього
є дружина, тому не дозволила собі стати між ними. Ольга була досить сильною,
дійсно прекрасною жінкою. Франко присвятив їй небагато творів, але біль за нею,
біль за втраченим коханням став поштовхом до створення його лірики, а головне,
скропив кожну поезію «Зів'ялого листя».
Ведучий 2. Ольга Рошкевич кохала Франка до кінця свого життя, вона шкодувала
за коханим Іваном, не любила свого чоловіка і вважала себе нещасливою. Час був
безжалісним до неї. Колись великі мудрі очі вицвіли, втратили блиск і відвагу.
Зажурена, без усмішки, вона ніби боялася людей і не чекала від них нічого
доброго. Усі, без винятку, хто її пам’ятав, стверджували, що жінка була такою,
ніби весь світ їй немилий. Старі люди у селі казали, що передчувають її скору
смерть (слайд 5).
Ольга померла 30 травня 1935 року. Поховали її на тихому сільському
цвинтарі. Навколо відцвітали яблуні, зав’язувалися вишні і безперестанку співали
птахи. Коли опускали тіло в могилу, зачепили молоду вишню, і висохлі пелюстки
посипалися на труну і свіжу землю.
Її останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під
голову — як найдорожчий скарб її життя...
5. І.Франко: «Велике враження зробила на мене знайомість з одною полькою –
Юзефою Дзвонковською. Я хотів навіть одружитися з нею, та вона, чуючи в собі
початки сухот, відправила мене і через кілька років померла, як народна
вчителька …» (слайд 6).
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха і сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там, де вічно темно.
Ведучий 3. Хто була друга жінка поета?
Юзефа Дзвонковська - дочка емігрантів, учасників невдалого повстання 1863
року, які після років блукань по Європі врешті отримали дозвіл осісти в Галичині
(у Станіславі). У неї були закохані всі члени гуртка, до якого входив Франко, але
дівчина нікому не відповідала взаємністю. На Івана вона справила сильне
враження, і він палко її покохав. Вони писали одне одному листи. Франко
вирішив, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може бути його
дружиною. Якось, в одному з листів, Іван звернувся і до Юзиної матері, Антоніни
Дзвонковської, просячи руки її дочки, але Юзефа відмовила Франкові, що сильно
вразило письменника. Він подумав, що саме аристократичне походження заважає
дівчині поріднитися з ним.
І.Франко:
Жіноче серце! Чи ти лід студенний,
Чи запашний чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни невинності?
Чим б'єшся ти? Яка твоя любов?
В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?
В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!
Ти океан: маниш і потопляєш;
Ти рай, добутий за ціну оков.
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.
Ведучий 3. Ольга підтримувала Франка і казала, що він ще знайде достойну його
любові дівчину, але він сприймав її слова як насміх, бо про яке щастя, про яку
любов можна говорити, коли втративши її, Ольгу, він втратив всю надію на любов
будь-якої жінки.
6. Лише згодом Франко дізнався, що Юзефа Дзвонковська була хвора на
туберкульоз. Коли він сам, Іван Франко, відчув, що дні його лічені, зібрав колись
написані про неї поезії і захотів видати їх окремою збіркою. Чому? Може, саме
тоді до болю зрозумів її, Юзефу. Вона жила серед здорових людей, котрі
любились, раділи життю. Вона мусила чекати смерті й тому не могла стати на
його дорозі. Вона зреклася його заради нього. Він учинив би так само...
І. Франко:
Явилась третя – женщина чи звір?
Глядиш на неї – і очам приємно,
Впивається її красою зір.
То разом страх бере, душа холоне
І сила розпливається в простір.
За саме серце вхопила мене,
Мов сфінкс, у душу кігтями вп’ялась
І смокче кров, і геть спокій жене.
Ведучий 4. Третьою жінкою була Целіна Зиґмунтовська. Вона працювала на
пошті, потім вийшла заміж за поліцейського комісара, мала з ним двоє дітей і
швидко овдовіла. Син Едісь загинув на фронті (слайд 7).
Прекрасну дівчину з голівкою грецької богині він уперше побачив і закохався в
неї з першого погляду за прозаїчних обставин — вона сиділа за касовим віконцем,
бо служила на пошті у Львові. Щоб бачити її знов і знов, поет неодноразово писав
сам до себе листи і сам їх відбирав.
І.Франко:
За що, красавице, я так тебе люблю,
Що серце треплеться в грудях несамовито,
Коли проходиш ти повз мене гордовито?
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?
Ведуча 4. Але гордовита красуня не могла покохати ”русина” з рудим волоссям у
вишиваній сорочці і простими манерами. Байдужість Целіни до Франка була
вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів'яле листя». Коли
потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю
Франку, вона відверто, спокійно, не придумуючи різних причин, відповіла, що він
їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети.
7. І.Франко:
Як на вулиці зустрінеш,
То мене обходиш ти.
Добре робиш! Спільним шляхом
Не судилось нам іти.
Йди направо, я наліво
Шлях верстатиму в тумані,
І не здиблемось ніколи,
Як дві краплі в океані.
Що мені без тебе щастя?
Звук порожній і мана!
Що мені без тебе горе?
Щезла і йому ціна.
Наче крапля в океані,
Розпливусь Я, потону;
Ти гуляй на сонці, пані,
Я ж спадатиму ік дну.
***
Чого являєшся мені у сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці - минаєш,
Вклонюся - навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
Пісня «Знаєш» у виконанні В.Козловського (музичний кліп)
Ведучий 5. Целіна твердила, що Франко буквально її переслідував. Вона йде з
роботи, а він слідом; вона зупиниться, — зупиниться і він. То тривало місяцями.
Потім він зник. Аж одного дня знову з'явився на пошті в супроводі якоїсь гарної
брюнетки. То була дружина Франка. Тоді Целіна полегшено зітхнула: нарешті
буде мати спокій.
8. На початку 1890 р. Целіна виїхала зі Львова, бо померла її тітка.
Цікаво, що, будучи цілковито байдужою до Франка і згодом до пам’яті про нього,
вона намагалася усіляко використати його приязнь до себе та його ім’я. Сина
виганяють з гімназії — Франко допоможе, матеріальна скрута — він грошей дасть.
Однак є кілька фактів, які цю жінку дуже підносять. Один з них: коли самотній
письменник помирав від важкої хвороби (дружина Ольга Хоружинська на той час
була у божевільні), вона прийшла у його помешкання і доглядала за ним...
І.Франко: ”З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини,
що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою
курсисткою... Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш”.
Ведучий 6. Протягом тривалого часу Франко ніяк не міг знайти собі наречену в
Галичині, хоча й мав уже тридцять років. У 1885 році він їде до Києва і зустрічає
там свою майбутню дружину – Ольгу Хоружинську. Письменнику сподобалися її
енергія, розум, і він зацікавився нею. Коли її родина про це довідалася, то була
шокована. Така гарна, така розумниця – і тут якийсь Франко, який у Галичині має
просто жахливу репутацію (слайд 8).
Однак Ольга страшенно закохалася в Івана і вирішила, що саме вона – та жінка,
яка врятує Франка від жорстокого світу. Родичі відмовляли, але нічого не
допомогло. Ольга вийшла за Івана заміж.
Ольга Хорунжинська закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, отримала
диплом учителя, володіла французькою, німецькою і англійською мовами, чудово
грала на фортепіано. Ця освічена жінка була йому вірною дружиною, народила
трьох синів і дочку, писала статті, видавала журнал ”Життя і слово”, багато
допомагала чоловікові у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і
горе. Саме вона спонукала Франка записатися до Чернівецького університету — і
він здобув вищу освіту. А невдовзі за кошти дружини Іван Якович поїхав до
Відня, де написав та захистив дисертацію і отримав диплом доктора філософії.
Ведучий 7. Ольга Хоружинська була майже самотня. Спілкувалася лише з тими, з
ким товаришував її чоловік. Вона робила все, що могла. Постійно намагалася
перемогти жахливу бідність, в яку потрапила. Згодом все це вплинуло на її психіку,
у жінки почалися постійні нервові розлади. Хвороба активно прогресувала. Потім
одне, інше…Останньою краплею стала загибель улюбленого сина Андрія, коли
камінь, кинутий у Франка, потрапив хлопцеві у висок (слайд 9).
Навколо сім’ї Франків поширювались різні чутки та плітки, але давайте
послухаємо самого поета (слайд 10):
І.Франко: Вірш «Моїй дружині»
Спасибі тобі, моє сонечко,
За промінчик твій – щире словечко!
9. Як промінчика не здобудь притьмом,
Слова щирого не купить сріблом…
Тож за дар малий, а безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
За той усміх твій не вдослід журбі,
Спасибі тобі! Спасибі тобі!
Ведучий 7. В останні дні життя, тобто травень 1916, не писав Франко майже
нічого, бо права рука була паралізована, ліва теж відмовлялася працювати. Іван
Якович ходив по своїй бібліотеці, багато читав, думав і пригадував, деякі
незакінчені вірші казав при своїх очах спалити, деякі відкладав і придумував як
докінчити...
Ольга не була присутня навіть на похороні свого чоловіка, бо вийшла з лікарні
тільки у 1919 році. Усе її життя було фактично знівечене, але Хоружинська сама
так вирішила і ніхто її не силував. Жінка все життя жаліла, що вийшла заміж за
Франка у травні, бо ж знала недобру прикмету, що ті, що одружуються в травні, -
ніколи не матимуть щастя… Вона постійно ревнувала Івана до жінок, які входили
в його душу. І водночас тріумфувала над ними – бо саме вона (а не вони) зуміла
стати його половиною.
ІІІ. Слово вчителя.
Обери позицію –То ж кому все-таки була присвячена збірка "Зів'яле листя"?
Висновок. Скоріше за все лірична збірка поезій І. Франка присвячена Ользі —
єдиній, чистій, першій і останній любові, але іноді здається, що збірка не
присвячена жодній з жінок, вона є одою нещасливому коханню, яке огортало
душу поета протягом багатьох років.
На жаль, у наш час не кожна людина здатна на справжнє, чисте почуття.
Адже кохання – це дарунок небес. Якщо щиро любиш, то тобі байдуже, які
недоліки у коханого, ти здатен на все заради цієї людини, навіть намагаєшся
творити дива, оскільки любов — це велика сила, перемогти яку ніхто ніколи
не зможе.
10. Як промінчика не здобудь притьмом,
Слова щирого не купить сріблом…
Тож за дар малий, а безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій,
За той усміх твій не вдослід журбі,
Спасибі тобі! Спасибі тобі!
Ведучий 7. В останні дні життя, тобто травень 1916, не писав Франко майже
нічого, бо права рука була паралізована, ліва теж відмовлялася працювати. Іван
Якович ходив по своїй бібліотеці, багато читав, думав і пригадував, деякі
незакінчені вірші казав при своїх очах спалити, деякі відкладав і придумував як
докінчити...
Ольга не була присутня навіть на похороні свого чоловіка, бо вийшла з лікарні
тільки у 1919 році. Усе її життя було фактично знівечене, але Хоружинська сама
так вирішила і ніхто її не силував. Жінка все життя жаліла, що вийшла заміж за
Франка у травні, бо ж знала недобру прикмету, що ті, що одружуються в травні, -
ніколи не матимуть щастя… Вона постійно ревнувала Івана до жінок, які входили
в його душу. І водночас тріумфувала над ними – бо саме вона (а не вони) зуміла
стати його половиною.
ІІІ. Слово вчителя.
Обери позицію –То ж кому все-таки була присвячена збірка "Зів'яле листя"?
Висновок. Скоріше за все лірична збірка поезій І. Франка присвячена Ользі —
єдиній, чистій, першій і останній любові, але іноді здається, що збірка не
присвячена жодній з жінок, вона є одою нещасливому коханню, яке огортало
душу поета протягом багатьох років.
На жаль, у наш час не кожна людина здатна на справжнє, чисте почуття.
Адже кохання – це дарунок небес. Якщо щиро любиш, то тобі байдуже, які
недоліки у коханого, ти здатен на все заради цієї людини, навіть намагаєшся
творити дива, оскільки любов — це велика сила, перемогти яку ніхто ніколи
не зможе.
