116,23.docx

1. Осип Маковей - галицький Орфей
23 серпня 1867 року в Яворові на Львівщині народився Осип Маковей -
поет, прозаїк, сатирик, публіцист, науковець, педагог, громадський діяч.
Слайд 1
Iз творами Маковея його земляки зазвичай знайомилися ще до того, як вміли
читати. Наприклад, одним і найдавніших моїх спогадів є пісня, яку співали у
свята мій дідусь, його сини, зяті й онуки:
Слайд 2
Ми, гайдамаки, вічно однакі -
все проклинаєм ляцькеє ярмо;
йшли діди на муки,
йдем і ми, правнуки.
Ми за народ життя своє дамо!
Доки сусіди нам людоїди
ми, гайдамаки, як були, так є;
вже часи минули, як ми шиї гнули,
і кожен з нас за всіх життя дає!
Не тішся, враже, сорок поляже -
тисяч натомість стане до борби -
і ножі свячені на серця скажені
наточать знов потоптані раби.
Наша присяга: правда, відвага,
пімста за кривди люта і грізна,
що за народ нам і смерть не страшна!
Слайд 3
Мрію здобути кращу долю "хоч синам, як не собі" Маковей успадкував від
батька - яворівського міщанина, який хоч і тяжко заробляв рільництвом та
кушнірством, але послав сина до української гімназії у Львові й на
філософський (тобто філологічний) факультет Львівського університету. Щоб
не сидіти у батька на шиї, Маковей підробляв репетиторством, перекладами
урядових документів у магістраті й журналістськими публікаціями.
У тій культурі людина ще не могла визначитися у напрямі однієї
професії, одного фаху, одно направленої діяльності. Треба було робити
все для свого народу.
Літературні й організаторські здібності він виявив ще в гімназії - друкувався в
гектографованих газетах, які видавали самі учні, а коли ці неформальні видання
заборонили, створив таємний гурток "Згода". 1887-го був одним з організаторів
журналу "Товариш" (разом з I.Франком, у справі якого Маковея також
допитували жандарми 1889 р.). Після університету працював у газетах "Діло",

2. "Народна часопись", "Буковина" (редактором), журналах ""Зоря", "Літературно-
науковий вісник", одним із організаторів якого також був він.
Окрім того, він пише поезію, що у них він намагається відтворити ніби
портрет своєї нації на шляху до її певного само здійснення
Слайд 4
У 1899 році О.Маковей мав нагоду виїхати на наукові студії до Відня. Там
він вивчав слов’янські мови, а також за порадою І.Франка працював над
науковою розвідкою про участь козацьких військ у польсько-турецькій війні
в 1621 році. Пізніше О.Маковей скористався знайденими матеріалами та
історичними документами, пишучи повість “Ярошенко”.
Довгий час (1890 – 1910) О.Маковей працював на педагогічній ниві, був
учителем української мови та літератури в Чернівецькій учительській
гімназії, не покидаючи й художньо-літературної діяльності. Паралельно
провадив наукову роботу: за розвідку “Панько Олелькович Куліш” отримав
учений ступінь доктора філософії, є автором життєпису Ю.Федьковича.
Слайд 5
З 1910 року О.Маковей перевівся на викладацьку посаду до Львова, а далі
став директором учительської семінарії в містечку Заліщики.
Слайд 6
1914 року його як офіцера запасу врятував від передової лише статечний вік,
тому він працював військовим перекладачем, начальником чернівецької
поштової цензури та в радіогрупі.
Слайд 7
А після війни - директором Заліщицької гімназії. Та не полишав і широкої
літературної, наукової й громадської діяльності.
Вслід за тим він починає працювати у царині такого особливого,
оповідного фейлетону, напівжартівливого, напівгумористичного, водночас
по-своєму, навіть понурого, особливо хрестоматійний його витвір під
назвою “Як Шевченко шукав роботу”.
Йдеться у тій самій прозі про те, що таке тогочасна Західна Україна –
Західна Україна селянина, селянки, селянської дитини, міщанина,
міжнаціональні стосунки.
О.Маковей був одним iз тих захiдноукраїнських дiячiв, хто слiдом за І.Франком
прокладав мости до культурних i лiтературних кiл Надднiпрянщини.
Слайд 8

3. У 1897 р. вiн вiдвiдав Київ. Враження вiд цих вiдвiдин лягли в основу збiрки
рефлексiйної лiрики «Подорож до Києва» (1897). Для письменника- патрiота
болiсними були переживання вiд побаченого, особливо стурбував його повний
занепад українського культурного життя, страшна русифiкацiя «матерi городiв
руських»:
Їду, наслухаю: москаль i москаль,
Се лях, хоч без конфедератки,
Се жид, се грузин, се московський француз
І рудi прочани з-пiд Вятки.
Тремтить моє серце: не чую нiгде
Тих слiв, що учила нас мати…
Де ви поховались, мої земляки,
Що вас тут нiгде не видати?
Слайд 9
Причину страшного духовного занепаду в українськiй столицi поет бачить у тiй
трагiчнiй iсторiї, яку довелося пережити Українi вiд доби Богдана
Хмельницького:
Ах нi! Вас украли, в неволю взяли
Вас баба Росiя украла,
Язик вам вiдтяла, впрягла у ярмо
І воду возити казала.
Слайд 10
Та вiра в майбутнє України в О.Маковея у 1897 р. безсумнiвна:
Не наймичка Вам Україна моя!
Настане й для неї час славний,
Бо серце у неї сильнiше сто раз,
Як розум ваш самодержавний.
Слайд11
Літературний дебют Осипа Маковея відбувся завдяки Іванові Франкові ще за
гімназійних років, у середині 80-х років ХІХ ст. Для публікації в журналі
«Зоря» Маковей надіслав Франкові 10 своїх перекладів та ориґінальних поезій
(«Посольство» та «Лореляй» Г. Гайне, «Потіха лісна» Н. Ленау, «Жалі дівчини»
за Ф. Шиллером, «Чи плакати», «Думка», «В гімназії», «Неділя в полі», «Нічна
думка», «Відважний» – усі датовано 1885), зауваживши: «Добре се, то робіть з
тим, що хочете; а зле, то не дивуйтесь, бо я доперва вправляюсь». Тексти, які
надіслав гімназист, зацікавили І. Франка. Тож 26 грудня 1885 р. відбулося їхнє
особисте знайомство. Про свій перший лист до Франка та знайомство з ним
Маковей записав у щоденнику: «Хотячи спробувати щастя, вислав я около 15
листопада 1885 на руки пана Франка 3 переводи з німецького і 6 своїх кавальців
під знаком М. Тогди Франко переказав через інших, щоб я до нього прийшов. І
я 26 грудня1885 був-єм з Терлецьким у Франка і перший раз запізнав-єм ся з
ним. Він похвалив мої почини. Відтогди я ходжу часом до нього, а він мені
радить, як що робити. Як маю що, то несу йому до перегляду». Знайомство з
Франком стало вирішальним у долі Маковея, який через багато років, у 40-ліття
своєї творчої діяльності тепло відгукувався про свого наставника
Слайд 12

4. Відтоді між Франком та Маковеєм встановилися теплі, дружні стосунки.
Франко став для поета-початківця та перекладача добрим наставником,
заохочував його до дальшої роботи (зокрема радив перекладати М. Некрасова,
Й.-В. Ґете, Н. Ленау), давав рекомендації щодо написаних уже текстів, особисто
знайомив із тогочасними письменниками, журналістами, культурно-
громадськими діячами (так, через нього Маковей познайомився з В.
Коцовським, І. Белеєм, О. Кониським, К. Попович), ділився власними творчими
та життєвими планами. «Я, роздумавши, стаю чимраз більшим його
приклонником. Подобаєсь мені його теперішнє поступування», – записав
Маковей у щоденнику 24 листопада 1886 р
Слайд 13
За студентських років Маковей часто бував у Франка вдома. Вони багато
спілкувалися про літературу, ділилися творчими задумами. «З ним то й не жаль
говорити. Щось мудрого почуєш, научишся – о, я би-м балакав цілими днями з
такими людьми, що хоч мудрі і значення мають і будуть мати, а таки
поговорять з таким, як я, зовсім по-щирому і дружньому», – зізнавався Осип
Маковей у своєму «Дневнику»
Франко не раз рятував Маковея у скруті, запрошував до себе на обід, допомагав
грішми та роботою. «Шість днів я в нього обідав. Більше сам не хочу: він не
багач, а я не дід; годі надуживати чужої доброти», – записав 25 жовтня 1887 р. у
щоденнику Маковей. Вони часто разом ходили «на прохід в ліс», їздили в гори.
Наприкінці травня 1889 р. Франко з Маковеєм мандрували до Карлсдорфу,
ловили рибу в ріці Стрий.
Слайд 14
Як прозаїк Маковей дебютував середини 90-х років ХІХ ст. 1895 р. у «Дрібній
бібліотеці» вийшли з друку перші його книжки: новели «Весняні бурі» та
«Оферма». Того-таки року на конкурсі, оголошеному журналом «Зоря»,
«Весняні бурі» було відзначено другою премією.
Назагал, Іван Франко досить високо оцінював художній талант Осипа Маковея.
«Цей письменник, – писав він про Маковея, – має славу невимушеного
фейлетоніста, а також автора сповнених гумору віршів та пісень»[18]. Франко
найбільше цінував свого молодшого колегу за легкість форми, вправність у
версифікації, чистоту мови та легкий і безневинний гумор
Маковей працює безперестанку упродовж свого життя. Він належить до тих
функціонерів, до тих діячів західноукраїнської культури, які на повну силу
використали бодай певну ліберальність тамтешнього віденського режиму у
напрямі творення саме от національної культури.
Слайд 15
Іван Франко та Осип Маковей серед учасників з’їзду письменників та
діячів культури, присвяченого 100-річному ювілею “Енеїди” Івана
Коляревського. Фото 1898 р. Львів. Перший ряд, сидять зліва направо:
Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга
Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость
Паньківський. Другий ряд, стоять зліва направо: Іван Копач, Володимир
Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр

5. Колесса, Богдан Лепкий. Третій ряд, стоять зліва направо: Іван Петрушевич,
Філарет Колесса, о. Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола
Касюк.
Слайд 16
Але Осип Маковей увійшов в історію української культури не тільки
завдяки власним творам і своїй широкій культурницькій діяльності.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття майже 10 років Осип Маковей та
Ольга Кобилянська були героями роману, створеного самим життям.
Роману, який починався зі щирої дружби, продовжувався тісною
співпрацею і закінчився освіченням героїні в коханні до героя.
Тобто, як творча людина, вона намагалась впливати на нього і щось йому
підказувати.
Кобилянська фактично перша призналася Маковею в тому, що вона йому
симпатизує, що вона його любить і показала його пристрасність душі. Цим
вона злякала Маковея. Можна сказати, що Маковей відмовився від неї.
Їхні листи – це листовні романи, епістолярний роман, де дуже багато
суб’єктивного свого Кобилянська передавала і багато якихось творчих ідей
висловлювала.
Кобилянська в своїх стосунках намагалася надихнути Маковея на творчість.
Натомість Маковей в своїх автобіографіях жодним словом не згадує їхні
стосунки з Кобилянською. Я все-таки думаю, що це була світла сторінка в
його житті.
Слайд 17
Натомість він говорить про те, що великий вплив на його життя, творчість
справила його дружина Ольга
Слайд 18
Осип Маковей був свідомий своєї справжньої ролі в українській культурі
франківської доби. У автобіографії, писаній за рік до відходу у вічність, він,
може, аж надто скромно оцінював власний творчий доробок і своє місце в
літературі: «Ще замолоду я бажав стати письменником, і отсе вже сорок років
минуло, як стараюся заслужити собі на ім’я письменника. Багато праці на се
присвятив. Не кажу, що змарнував час і не нарікаю, що не діждався великих
успіхів. Я знаю, що не маю права зачисляти себе до великих письменників. Се
повинен знати чоловік у 57-ім році життя, і я сього свідомий. Але українського
письменника я таки заслужив і гадаю, що в загальну скарбницю нашого
письменства я вложив дещо цінного й ориґінального. Багато з того, що я
написав, уже забулося і ще не одно забудеться, однак лишиться деяка частина,
котра мене пережиє і в літературі буде мати своє місце і свою ціну. Значить:
молодечий ідеал я осягнув – і це мене нагороджує за труд. Серед інших
обставин життя може дав би більше і краще, – а так добре, що хоч те дав, що
міг дати»

6. Слайд 19
До 1939 року українська гімназія у Яворові носила його ім'я. У 1958 році поряд
з колишньою гімназією був відкритий пам'ятник Осипові Маковею, роботи
львівського скульптора Д. Крвавича. 1992 року в батьківській хаті, де
О. Маковей народився та провів усе своє життя відкрито та освячено
меморіальний садибу-музей, а поряд з музеєм встановлене його погруддя. 1988
року в місті було створено суспільно-культурне товариство ім. Осипа Маковея,
старанням якого у 1990 році на фасаді будівлі місцевої школи-гімназії, де
навчався Осип Маковей встановлено меморіальну таблицю, а ім'я письменника
повернуто навчальному закладу.
Слайд 20
Також меморіальні таблиці встановлено:
 у Чернівцях, на фасаді будівлі колишньої вчительської семінарії (нині —
педагогічний коледж Чернівецького національного університету) та на
будинку на вул. Хмельницького, 36, де мешкав письменник.
 у Львові на фасаді будівлі колишньої Учительської жіночої семінарії
(нині — вул. Туган-Барановського, 7), де викладав Маковей. Скульптор
Олег Капустяк.