1. «Українська жизнь — то непочатий
рудник, що лежить десь під землею,
хоч за його вже брались і такі високі
таланти, як Шевченко; то
безконечний матеріал, що тільки ще
жде робітників, цілих шкіл
робітників на літературному полі».
2. ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
(1838-1918)
Левицький був у важку,
войовничу, заогнену пору
тим, чого в таку пору і
найрозумніші не
розуміють – був
артистом, творцем
живих типів…
Іван Франко
3.
4. Іван Семенович Левицький
(літературний псевдонім — Нечуй)
народився 25 листопада 1838 року в
Стеблеві, в сім’ї сільського
священика.
На сьомому році життя хлопця
віддали в духовне училище при
Богуславському монастирі. Там
опанував латинську, грецьку та
церковнослов’янську мови; навчався
успішно.
5. Після училища в
чотирнадцятилітньому
віці вступив до Київської духовної
семінарії, де навчався з 1853
по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, І.Левицький
працював у Богуславському
духовному училищі викладачем
церковнослов’янської мови,
арифметики та географії. 1861 року
вступає до Київської духовної
академії.
6. 1865 року І.Левицький закінчує
академію із званням магістра, але
відмовляється від духовної кар’єри
й викладає російську
мову, літературу,
історію та географію
в Полтавській
духовній семінарії (1865
—1866), в гімназіях
Каліша (1866—1867) та
Седлеця (1867—1872).
Одночасно з педагогічною
діяльністю І.Левицький
починає писати.
7. З 1873 року І.Левицький працює у
Кишинівській чоловічій гімназії
викладачем російської словесності,
де очолює гурток прогресивно
настроєних учителів; попав під
таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький
йде у відставку й
перебирається до Києва,
де присвячує себе виключно
літературній праці.
8. До кінця життя І.Левицький жив
майже у злиднях, у маленькій
квартирі на Пушкінській вулиці,
лише влітку виїздив до родичів у
село або в Білу Церкву. До
останніх сил працював, щоб
завершити літературні праці.
Останні дні провів на Дегтярівці,
у так званому «шпиталі для
одиноких людей», де й помер без
догляду 1918 року. Поховано його
на Байковому кладовищі.
10. Іван Нечуй-Левицький показував
дивовижну твердість та категоричність,
коли йшлося про українську мову
Письменник цінував Лєскова, Толстого,
Островського, особливо Щедріна, але
вважав,що російська література потрібна
для Росії, а нам потрібна своя
Живу мову він знав. Помічав русизми,
полонізми й будь-які іншомовні впливи й
11. І. Нечуй-Левицький не терпів літеру
«ї», писав не «їх», а «йих» і т. ін. У
заповітах вимагав, щоб так його
друкували «на віки вічні»
Вираз «старанно уникав» вважав
польським: «Я сказав би: падковито
одмикував — це чисто народний
київський вираз»
Казав не «негативне», а «відкидне»,
12. Увів в українську літературу нові
теми й мотиви, змалював їх
яскравими художніми засобами;
На відміну від своїх попередників, він
докладніше розробляв характери,
повніше висвітлював соціальний
побут, показував своїх героїв у
гострих зіткненнях з соціальними
умовами;
Тонкий гумор.
13. І. Нечуй-Левицький написав
більше 50 літературних
творів, у яких змалював
життя майже усіх верств
тогочасного українського
суспільства. Проза
письменника різноманітна
тематично і жанрово.
14. Оповідання:
o “ Гориславська ніч , або Рибалка Панас
Круть “
o “ Баба Параска та баба Палажка “
o Збірка оповідань “ Старосвітські батюшки
та матушки “(1881 р.)
“
o “ Афонський пройдисвіт ” (1890 р.) та ін.
Повісті:
o “ Дві московки “(1868 р.)
o “ Микола Джеря “(1878 р.)
o “ Кайдашева сім'я “(1879 р)
“
o “ Бурлачка “(1880 р.)
“
o “ Причепа “ та ін.
15. Романи:
o “ Хмари “(1874 р.)
“
o “ Над Чорним морем “(1893 р.)
“
o “ Князь Єремія Вишневецький “
o “ Гетьман Іван Виговський “
Драми:
o “ Маруся Богуславка “
o “ В диму та полум'ї “(1875 р.)
“
o комедія “ На кожум'яках “
та ін.
16. Статті:
o «Світогляд українського народу від
давнини до сучасності» (1868—1871 рр.)
o Сьогочасне літературне спрямування»
(1878)
o «Українські гумористи й штукарі»
(1890 р.)
o «Сучасна часописна мова в Україні»
(1907 р.)
o «Граматика української мови»
в 2-х ч. (1914 р.) тощо.
17. "Він був українцем і українським,
виключно українським
письменником навіть тоді, коли
многі його ровесники твердо
вірили, що свобода і соціалізм
знищать швидко всі національні
різниці"
Іван Франко
