3. Народилась у Вінниці, де її батько
створював і керував музеєм
письменника Михайла Коцюбинського.
1935 - родина переїхала до Чернігова, де
батько створив і керував музеєм
Михайла Коцюбинського, 1941 - була
евакуйована до Уфи.
4. Закінчила філологічний факультет
Київського університету ім. Т.Шевченка
(1949—1954) за фахом «українська мова і
література», там же - аспірантуру.
Кандидат філологічних наук (1958).
З листопада 1957 по 1968 роки — молодший
науковий працівник, старший науковий
працівник відділу теорії літератури і
шевченкознавства Інституту літератури
ім. Т. Шевченка.
5. Михайлина Коцюбинська була також
активним учасником руху
шістдесятникив - нон-конформістької
групи української інтелігенції, яка в
несиловий спосіб чинила опір радянській
окупації. Учасниця протесту після
перегляду фільму Сергія Параджанова
«Тіні забутих предків» у кінотеатрі
«Україна» проти арештів 1965
української інтелігенції.
6. 1983 - органи КГБ СРСР активно
втручалися в особисте життя
Коцюбинської. Найбрутальніша
деталь - фактична заборона на
одруження із літнім класиком
Борисом Антоненком-
Давидовичем. Вона доглядала
овдовілого письменника, який
запропонував їй узяти шлюб і
перебратися до нього. Але
влада під різними приводами
відмовляла в реєстрації шлюбу.
7. Своїми духовними наставниками
вважала перекладача Григорія Кочура
та письменника генерації
Розстріляного відродження Бориса
Антоненка-Давидовича. Винятковий
уплив справили на неї Євген
Сверстюк, Іван Світличний, Юрій
Бадзьо та інші шістдесятники,
об’єднані в Клубі Творчої Молоді.
Дружила з Аллою Горською, Оленою
Апанович, Ліною Костенко.
8. З 1992 — старший науковий працівник відділу
рукописних фондів та текстології Інституту літератури
ім. Т. Шевченка НАН України. Була головою
редакційної колегії академічного зібрання творів
В.Стуса у 6-ти томах (1994—1997). В останні роки
працювала як упорядник і коментатор над зібранням
творів В.Чорновола у 10 томах.
9. Авторка статей, есеїв,
спогадів, критично-мемуарних
розвідок про В. Стуса, І.
Світличного, З. Ґеник-
Березовську, П. Тичину, Є.
Сверстюка, Н. Суровцеву, Б.
Антоненка-Давидовича.
Володіючи особливою інтуїцією,
відчула всезростаючий інтерес
до художньої документалістики
як до самостійного
мистецького явища і всебічно
проаналізувала цей специфічний
вид словесної творчості.
10. Померла в Києві 7 січня 2011 від ускладнень після грипу.
Громадська панахида, яку вів академік М.Жулинський,
відбулася у київському Будинку вчителя.
11. Вона до кінця зберегла неушкодженим сам дух
шістдесятництва: віру в неминуче оновлення як культури,
так і суспільства, у відновлення справедливості, правди.
Здобута незалежність України була для неї, як і для
найближчих її сподвижників, винагородою за всі поневіряння
та утиски. А все, що далі відбувалося з молодою державою
— то були направду події особистого її життя, тож саме
так і сприймалися, і переживалися.
Елеонора Соловей
