Павло Тичина грані великого таланту

2. Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 р. в с. Пісках на
Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в земській
початковій школі в с. Піски.
Батько Павла, Григорій Тимофійович Тичина (1850—1906), був
сільським дяком і одночасно вчителем у школі грамоти. Пройшовши
проби голосу, у 1900 р. став співаком архиєрейського хору при
Троїцькому монастирі Чернігова й одночасно навчався в
Чернігівському духовному училищі.

3. У 1907-1913 рр. — студент Чернігівської духовної семінарії. З
дитинства був обдарований музично, добре співав. Ще зовсім молодим
почав спілкуватися з корифеями української літератури — М.
Коцюбинським, В. Самійленком. Після закінчення семінарії вступив
до Київського комерційного інституту. Одночасно працював
редактором газети «Рада», технічним секретарем редакції журналу
«Світло» (1913-1914 рр.), помічником хормейстера в театрі М.
Садовського (1916-1917 рр.). У 1917 р. став членом редколегії газети
«Рада».

4. У 1918 р. вийшла перша збірка П. Тичини «Сонячні кларнети», яка
була зустрінута прихильно. У 1920 р. виходять його збірки «Замість
сонетів і октав», «Плуг». У 1923 р. поет переїздить до Харкова, стає
членом редколегії щомісячника «Червоний шлях». Наступного року
виходить збірка «Вітер з України».

5. У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією.
Це був час жорстоких страждань та душевних зламів. У віршах П.
Тичини починає з’являтися суміш нещирості й напіввимушеності. За
оптимістичними картинами радянської дійсності, що постають з його
поезій, стоїть великий біль справжнього митця. До передвоєнних збірок
П. Тичини належать: «Чернігів» (1931р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття
єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.). Під час Другої
світової війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком
цих часів є поема «Похорон друга». Найфундаментальнішим твором П.
Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже протягом
усього життя.

6. Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України
(1929 р.). Самотужки досконало опанував майже двадцять
іноземних мов, а зокрема - вірменську, грузинську, арабську,
турецьку, їдиш. Зробив із них цінні поетичні переклади.Збереглися
переклади Павла Тичини на українську мову із сорока мов світу.

7. Помер 16 вересня 1967 р.

8. «Феномен Тичини — феномен доби... поет жив у час, що
заправив генія на роль блазня. І поет погодився на цю роль...
Поет помер, але Тичина лишився жити і мусив, уже як
чиновник, виконувати поетичні функції... Тичину репресували
визнанням. Покара славою — одна з найновіших і
найефективніших форм боротьби з мистецтвом»
(В. Стус «Феномен доби»).