Навчання та па'мять

1. НАВЧАННЯ ТА ПАМ’ЯТЬ
(конспект)
Види навчання.
У різні епохи формувалися свої погляди на завдання й характер
навчання, що визначали навчальний процес, специфічний для кожного
суспільства, конкретних умов його життя, тенденції в теорії та практиці
навчання. Так, у середньовіччя склався догматичний вид навчання. Суть
навчання вбачали в механічному заучуванні учнями догматів Святого письма.
Від учнів вимагали лише відтворення навчального матеріалу, нікого не
цікавило, чи розуміють вони те, що заучують. Така система не сприяла їхньому
розумовому розвиткові, не пробуджувала інтересу до знань.
Розвиток виробництва й суспільний прогрес зумовили появу
пояснювального навчання, яке передбачає спершу усвідомлення, розуміння
матеріалу, а відтак його вивчення. Таке навчання розвиває не лише пам’ять, а й
спостережливість, мислення.
Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання учнями
навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять,
законів, теорій. Мета практичних вправ — поглиблення знань, формування,
закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у нових ситуаціях. Вони
передбачають самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь і навичок,
повторення вивченого матеріалу. Цей вид навчання орієнтує на репродуктивне
засвоєння знань, умінь і навичок. Він забезпечує всебічне та міцне засвоєння
навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності.
Найефективніший цей вид навчання в тому разі, коли зміст навчального
матеріалу має переважно інформативний характер, є описом способів
практичних дій і надто складний для того, щоб учні здійснювали самостійний
пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для
розв’язання проблемних ситуацій.
Пояснювально-ілюстративне навчання не передбачає самостійного
пошуку учнів у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із
творчим мисленням, здатних самостійно розв’язувати творчі пізнавальні
завдання. Тому пізніше виникла така форма, як проблемне навчання.
Проблемне навчання передбачає послідовні й цілеспрямовані
пізнавальні завдання, які учні розв’язують під керівництвом учителя й активно
засвоюють нові знання. Використання теоретичних та експериментальних
завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. Усе залежить від
того, наскільки вчителеві вдається надати цим завданням проблемного
характеру й поєднувати проблемний підхід з іншими методичними підходами.
Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів над
проблемою, викликає в учнів пізнавальний інтерес, спирається на попередній
досвід і знання за принципомаперцепції.
Пам'ять. Види пам'яті
Пам'ять — це психічний феномен, який полягає в закріпленні,
збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість
його повторного застосування в життєдіяльності людини.

2. Види пам'яті
Розрізняють два типи пам’яті: генетичну і прижиттєву. Генетична
пам’ять (її вивчає не психологія) містить інформацію, що визначає анатомічну
та фізіологічну будову організму в процесі розвитку, а також інстинкти.
У прижиттєвій пам’яті зберігається інформація, яка отримана людиною
протягом її життя. Залежно від критерію виділяють різні види прижиттєвої
пам’яті.
За змістом матеріалу, що запам’ятовується (тобто за модальністю),
розрізняють рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам’ять.
Рухова пам'ять — це пам’ять на позу, рух тіла. Вона виявляється в
людини ще в ранньому дитинстві та є основою для формування рухових
навичок: ходіння, танцю, гри на музичному інструменті, спортивних,
професійних та великої кількості інших навичок. Рухова пам’ять досягає свого
повного розвитку раніше інших видів пам’яті та є підґрунтям для їх
формування.
Емоційна пам'ять — це пам’ять емоцій, почуттів. Вона надає
можливість зберігати емоції та почуття, що раніше виникали, і відновлювати
певний емоційний стан у разі повторної дії в ситуації. Слідами в емоційній
пам’яті є не самі по собі емоції та почуття, а події, що їх викликали.
Особливості цієї пам’яті полягають у швидкості, винятковій стійкості,
тривалості зберігання слідів та мимовільності відтворення. У разі виникнення
в житті людини ситуацій, що схожі на емоційно забарвлені події минулого, у
неї виникають схожі емоційні стани. При цьому людина не ставиться до
згаданого почуття як до спогадів раніше пережитого, а відносить його саме до
певної ситуації.
Пам’ять на почуття присутня вже у піврічної дитини й досягає повного
розквіту в три-п’ять років. Спогади дитинства найчастіше пов’язані з
глибокими переживаннями. Узагалі, яскраві, емоційно насичені події можуть
зберігатися в пам’яті дуже довго. І запам’ятовується, насамперед, та
інформація, що емоційно забарвлена.
Образна пам'ять — це пам’ять на зорові, слухові, нюхові, смакові,
дотикові образи. У ній зберігаються картини навколишнього світу, звуки,
запахи, що колись сприймалися людиною. Образи, що містяться в пам’яті, з
часом трансформуються: вони спрощуються, втрачають яскравість, стають
більш узагальненими, на передній план виходять суттєві ознаки матеріалу, а
часткові особливості стираються. Найменших змін зазнають незвичайні зорові
образи.
Винятком серед інших є ейдетичні образи, які зберігаються в пам’яті
без змін, не втрачаючи яскравості й чіткості. Людина й через тривалий час
здатна викликати їх у пам’яті, аналізувати дрібні деталі. Найчастіше такі
образи можуть зберігатися в дітей, а також у людей творчих професій:
художників, музикантів. Образна пам’ять в основному проявляється в дітей і
підлітків, але є важливою для деяких професій. В основному в дорослих людей
провідним видом пам’яті є словесно-логічна.
Словесно-логічна пам'ять — це суто людська пам’ять на думки,
судження, закономірності та зв’язки між предметами і явищами дійсності. Цей

3. вид пам’яті тісно пов’язаний з мовленням і мисленням, формується разом із
ними й досягає свого розвитку пізніше за рухову, емоційну, образну. З
допомогою словесно-логічної пам’яті можливе збереження й відтворення
вербальної інформації. Але можливе як дослівне запам’ятовування текстів, так
і запам’ятовування тільки їхнього змісту. В останньому випадку відтворення
являє собою реконструкцію тексту, перехід від більш узагальнених
характеристик матеріалу до подробиць.
Сліди в словесно-логічної пам’яті із часом дещо трансформуються, але
взагалі цей вид пам’яті характеризується точністю й залежністю від волі
людини.
За часом зберігання інформації розрізняють миттєву (сенсорну),
короткочасну та довгострокову пам’ять.
У миттєвій (сенсорній) пам’яті інформація зберігається дуже короткий
час (від 0,3 до 2,0 секунди) і стосується того, як відображається дійсність на
рівні рецепторів. З допомогою цього виду пам’яті людина на дуже короткий
час утримує картину зовнішнього світу. Її обсяг набагато перевищує обсяг
короткочасної пам’яті, але інформація, яка міститься в ній, дуже швидко
руйнується. Миттєва пам’ять залежно від модальності аналізатора має різні
підвиди, велике значення серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова
(ехоічна) пам’ять. Миттєва пам’ять забезпечує збереження сприйнятого образу
під час мигання та рухів очима й під впливом інших факторів. Інакше кажучи,
з допомогою миттєвої пам’яті забезпечується злите, а не розірване, сприйняття
світу, а також предметність сприйняття.
Короткочасна пам’ять утримує інформацію, яка надходить до неї з
миттєвої та довгострокової пам’яті. Час зберігання інформації в ній — від 15
до 30 секунд. Ця пам’ять не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що
спрямована увага людини. Обсяг короткочасної пам’яті обмежений.
Дослідження показали, що в ній можуть одночасно утримуватися лише 7 ± 2
структурні одиниці. Ними можуть бути як окремі літери, так і слова, речення,
тому для продуктивного використання цього виду пам’яті важливим є вміння
структурувати матеріал. Короткочасна пам’ять забезпечує константність
образу, що сприймається та обслуговує розуміння, мислення. Вона дозволяє
керувати тривалістю збереження слідів з допомогою повторення.
Довгострокова пам’ять практично не обмежена за об’ємом і тривалістю
зберігання інформації. це основне сховище досвіду людини. У нього надходить
матеріал із короткочасної пам’яті, але він не міститься там у сталому вигляді.
цей матеріал безперервно перетворюється: узагальнюється, класифікується,
об’єднується у смислові групи.
За метою діяльності, в яку включено запам’ятовування, розрізняють
мимовільну та довільну пам’ять.
Мимовільна пам’ять є продуктом діяльності, не спрямованої
безпосередньо на запам’ятовування матеріалу. Утримання та відтворення
матеріалу відбувається без мети його утримати чи відтворити. Цей вид пам’яті
з’являється в ранньому дитинстві й обслуговує процес набуття дитиною
певних навичок. Мимовільна пам’ять є підґрунтям для виникнення довільної,
що починає розвиватися набагато пізніше й удосконалюється у взаємодії з
нею.

4. Довільна пам’ять є продуктом особливої, мнемічної діяльності,
спрямованої на запам’ятовування. Ця діяльність характеризується наявністю
мнемічної мети, сукупності мнемічних дій, часто супроводжується вольовими
зусиллями.