До 85-річчя від дня народження Василя Симоненка провідний бібліограф відділу документів із гуманітарних, технічних та природничих наук Л. І. Заря підготувала віртуальну виставку «Я хочу правді бути вірним другом». Запрошуємо ознайомитися з прекрасною людиною, поетом, перекладачем, журналістом. Перегортаючи сторінки його поезій, вдумуючись у кожне його слово, ви знайдете найщирішого друга на все життя!

1. «Я ХОЧУ ПРАВДІ БУТИ ВІРНИМ ДРУГОМ…»
(ДО 85-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ
СИМОНЕНКА, ПОЕТА, ПРОЗАЇКА, ЖУРНАЛІСТА)

2. Людині дано так мало дитячих років, але який
глибокий слід залишають вони у долі! Адже саме з
дитинства – і потяг до знань, і любов до своєї землі, і
власна гідність, і всі таланти, якими потім засвітишся
у цьому світі.
Джерелом таланту Василя Симоненка було село
Біївці на Полтавщині, де він народився 8 січня 1935
року в селянській родині.
У мазанці на одну кімнатку мати гойдала свого
Василика в лозовій колисці, співаючи пісні. А бувало й
очей ще не зімкнула, а ланкова стукає, гукає на
колгоспне поле. Доводилося інколи залишати немовля
одне в хаті. Виховували його найрідніші люди – мама і
дідусь.
В мене була лиш мати,
Та був іще сивий дід,–
Нікому не мовив «тату»
І вірив, що так і слід.
Дитинство своїх героїв авторка книги писала за
спогадами, листами, щоденниками, нотатками,
художніми творами.
ПАВЛЕНКО, М. С. РАЙДУГА В РЕШЕТІ : ПРО ДИТИНСТВО
П. ТИЧИНИ, Н. СУРОВЦОВОЇ, В. СИМОНЕНКА, В. СТУСА Й
І. ЖИЛЕНКО: РОМАН У ПОВІСТИНАХ / М. ПАВЛЕНКО. –
ТЕРНОПІЛЬ : НАВЧ. КН.-БОГДАН, 2014. – 368 С. : ІЛ.

3. Автор згадує матір Василя, як привітну та
дбайливу, добру й щедру жінку. Вона своєму
синові передала нашу невмирущу правду,
материнську мову, чуйне серце, почуття любові
до родини, до свого народу.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Розмова поета Миколи Сома з матір’ю Василя
Симоненка була вперше надрукована 1985 року в
журналі «Дніпро», але тоді вона була
«заредагована» секретарями ленінського
комсомолу.
І лише тепер у книзі повністю відновлено
давні сторінки з життя і творчості «витязя
молодої української поезії».
У книзі вміщена прецікава «Стенограма» із
газети «Літературна Україна», а також вперше
оприлюднені листи від матері поета та короткі
спогади, котрі доповнюють живий образ нашого
народного поета.
СОМ, М. З МАТІР'Ю НА САМОТІ : БІОГРАФІЯ ОКРЕМОЇ ОСОБИ /
М. СОМ. – КИЇВ : СМОЛОСКИП, 2005. – 134 С.

4. У 1952 році Василь з відзнакою закінчив школу і того
ж літа вступив на факультет журналістики Київського
державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Перші його серйозні літературні спроби припадають
на студентські роки (1952–1957). Стажуючись в
університетській багатотиражці, він вів рубрику «На
літературному Парнасі». Збереглась вирізка з газети від
16 грудня 1955 року з шаржами, написаними поетом.
Один з них він написав собі.
В. Симоненку
У мене в грудях серце, а не крига,
І я могутньо розправляю крила.
Для мене світ – велика мудра книга,
Яку читать, лише мені під силу.
У день власного 20-ліття він пише пророчі рядки:
Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять смерті в очі подивлюсь…
ЯРЕМЕНКО, В. В. «ЩОБ ПРАВДУ БІЛЬШ НЕ КИДАЛИ
ЗА ҐРАТИ...» : ЛІТ. ПОРТР. ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА /
В. В. ЯРЕМЕНКО. – КИЇВ : ВЕСЕЛКА, 2003. – 23 С.

5. У книзі спогадами й роздумами про Василя
Симоненка ділиться його друг і колега
журналіст Микола Сніжко.
Вони разом з Василем працювали в
редакції газети в Черкасах. Автор книги
характеризує поета як людину чуйну,
небайдужу, готовою в будь-який момент
прийти на допомогу.
Творчість В. Симоненка уся просякнута
любов’ю до людини. Поет глибоко вірив, що
лише через поезію зможе передати прагнення
свого народу, його багату душу і глибинну
мудрість.
1 грудня 1957 року в газеті «Черкаська
правда» вперше була надрукована його
добірка із чотирьох віршів.
Україна, ти моя молитва,
Ти моя розлука вікова…
Громотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
СНІЖКО, М. СИМОНЕНКОВІ СВІТАНКИ / М. СНІЖКО. –
ЧЕРКАСИ : ІНТРОЛІГАТОР, 2015. – 212 С.

6. Для глибшого розуміння процесу творчого
зростання поета, автор книги прогорнув не одну
підшивку видань, з якими пов’язаний початок його
роботи як професійного журналіста. Друкувався
Василь Симоненко як під своїм прізвищем, так і під
псевдонімами В. Щербань та В. Миколайчук.
З січня 1956 р. Василь виступав у газеті з
рецензіями на нові кінофільми і театральні
постановки, писав про проблеми у мистецтві й
культурному житті області. Відтепер Симоненкові
рецензії найпомітніші події культурного життя міста.
Ще один не поцінований аспект літературно-
мистецької та культурно-освітньої діяльності
молодого газетяра – його рецензії на видання
художніх творів.
На початку 60-х років припадає творче піднесення
поета і він рецензує, по-новому осмисливши образну
систему, поетику збірок Л. Костенко, І. Драча,
М. Вінграновського, О. Гончара, та інших авторів.
ТКАЧЕНКО, А. О. ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО : НАРИС ЖИТТЯ І
ТВОРЧІСТЬ / А. О. ТКАЧЕНКО. – КИЇВ : ДНІПРО, 1990. – 312 С.

7. Василь Симоненко пробує свої сили в
прозі. У його оповіданнях вражає
внутрішня одухотвореність, яка переважно
протистоїть чи то духовній нищості, чи
просто побутовій приземленості.
У багатьох оповіданнях у персонажів зі
шкаралущі буднів прокльовується спрага
духовності.
При читанні оповідань відчуваємо
перегуки їх з поезією, знаходимо типи,
колізії, знайомі з його віршів. Такий
подвійний підхід має традиції в
українському письменстві – Т. Шевченко
та І. Франко.
Збірка включає всі відомі закінчені
короткі прозові твори Василя Симоненка
та його щоденник «Окрайці думок».
СИМОНЕНКО, В. ПІВНІ НА РУШНИКАХ : ОПОВІДАННЯ;
ЩОДЕННИК / В. СИМОНЕНКО. – ЛЬВІВ : КАМЕНЯР, 1992. – 91 С.

8. Художня палітра поета багатюща, Симоненко
сміливо випробовує себе в різних жанрах. Поряд
із творами громадянської та інтимної лірики
з-під його пера виходять твори такого
улюбленого народом жанру, як байка і
дошкульні сатиричні епітафії.
Бюрократові
Тепер спокійно можна спочивати,
Ніхто його не потурбує вже –
Від клопотів щоденних бюрократа
Смерть-секретарка пильно береже.
Робить їм, правда, нічого обом –
Ніхто до них не рветься на прийом.
Він пише віршовані жарти й казки для дітей,
зігріті теплим гумором, усмішкою, народним
дотепом.
Таке художнє розмаїття читач знайде в цьому
виданні творів Симоненка.
СИМОНЕНКО, В. ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА : ПОЕЗІЯ; ПРОЗА /
В. СИМОНЕНКО. – ДНІПРОПЕТРОВСЬК : ПРОМІНЬ, 1989. – 224 С.

9. У книзі надруковані казки, в яких цікава інтрига,
захоплюючі сюжети. Дія, як і належить казці,
розвивається за принципом протиставлення добрих,
світлих, мудрих героїв потворним і злим.
Наприклад, казка «Цар Плаксій і Лоскотон» несе в
собі етичний заряд.
Цар любив, як плачуть діти,
Бо любив їх сльози пити.
***
Але в тому диво-царстві,
Зневажаючи закон,
Жив у мандрах і митарстві
Добрий дядько Лоскотон.
Благородство, здатність почути біду і прийти на
допомогу робить героя непереможним:
Сам же він живе й понині,
Дітям носить щирий сміх.
Казки легко запам’ятовуються, їх моральні уроки
органічно засвоюються юними читачами. І чужий
досвід сприймається, як власний.
СИМОНЕНКО, В. У ТВОЄМУ ІМЕНІ ЖИВУ : ПОЕЗІЇ, ОПОВІДАННЯ,
ЩОДЕННИКОВІ ЗАПИСИ, ЛИСТИ / В. СИМОНЕНКО; УПОРЯД.
В. ЯРЕМЕНКО. – 3-Є ВИД. – КИЇВ : ВЕСЕЛКА, 2003. – 382 С.

10. Наприкінці 50-х років ХХ ст. відчувається
помітний спад творчої активності поета. Немалу
роль у цьому відіграла та байдужість, з якою
зустріли його твори читачі.
Його думки не вміщувалися у прокрустовому
ложі офіційної ідеології, душа рвалася до
народного океану, задихаючись у лещатах
деспотизму і бездуховності.
Можна жити, можна існувати.
Можна думать – можна повторять.
Та не можуть душу зігрівати,
Ті, що не палають, не горять.
У той час В. Симоненко залишався менш
помітний, ніж того заслуговував, на це були різні
причини. Передусім його власна скромність,
сумніви щодо своїх можливостей.
Він називає себе «маленьким чорноробом
поезії» і нарікає на те, що природа «обділила»
його «слухом і очима». Відразу скажемо, що це
явне перебільшення, бо творчість поета великою
мірою спростовує його сумніви.
СИМОНЕНКО, В. БЕРЕГ ЧЕКАНЬ / В. СИМОНЕНКО ;
КОМЕНТ. І. КОШЕЛІВЦЯ. – 2-Е ВИД., ДОПОВ. –
КИЇВ : НАУК. ДУМКА, 2001. – 248 С.

11. Шістдесяті роки стали для Василя Симоненка
роками нового, але зрілішого творчого злету.
У країні відбувалася переоцінка цінностей, на світ
з’являлися думки, які довго лежали під гнітом
найжахливішої в історії людства тиранії.
Глибинне патріотичне почуття живило бентежну
душу поета, щодень вело його в життя, як на подвиг.
Духовно багатий, сповнений почуття національної
гідності, Симоненко глибоко в серці відчув зміст слова
«Батьківщина». Тема Вітчизни, рідної землі була в
його творчості постійною.
Земле рідна! Мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає,
Як твої сподіванки і мрії
У життя впливаються моє.
Я живу тобою і для тебе,
Вийшов з тебе, в тебе перейду,
Під твоїм високочолим небом
Гартував я душу молоду.
СИМОНЕНКО, В. А. ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ! : ПАТРІОТИЧНІ ПОЕЗІЇ / В.
СИМОНЕНКО, В. СОСЮРА. – ХАРКІВ : ФОЛІО, 2015. – 30 С.

12. Становлення творчості поета припадає на складний
час. Серед українців зростало невдоволення. Люди
мислячі, освічені розуміли, що потрібно щось робити.
Серед них були О. Гончар, С. Плачинда, В. Стус,
Л. Костенко, І. Драч та інші. Серед них стояв і Василь
Симоненко.
У цей час виходить друком його перша збірка «Тиша
і грім», яка складається з дев’яти поезій. Вони
передають різні настрої і стани душі ліричного героя,
серед яких переважає закоханість. Розкрилася ще одна
грань Симоненкового таланту – вміння любити.
Я закоханий палко, без міри
У небачену вроду твою.
Все, що в серці натхненне і щире,
Я тобі віддаю…
… Кожну хвилю у кожну днину
Гріє душу твоє ім’я,
Ненаглядна, горда, єдина,
Україно моя.
Збірник віршів В. Симоненка перекладено
українським літературознавцем, професором
університету Пенсильванії у США М. М. Найданом – це
найповніше на сьогодні двомовне, українсько-англійське
видання.
СИМОНЕНКО, В. ТИША І ГРІМ = SILENCE AND THUNDER :
ВИБРАНІ ПОЕЗІЇ / В. СИМОНЕНКО ; ПЕР. З АНГЛ .
М. НАЙДАНА ; ГРАВЮРИ Л. ЛОБОДИ. –
ЛЬВІВ : ПІРАМІДА, 2017. – 128 С. : ІЛ.

13. Прийшов у літературу Василь Симоненко,
наділений щедрим талантом і непідкупним
розумом. Його перша книга «Тиша і грім»
стала помітним явищем в українській поезії.
Але розкотисто й повнозвучно пролунав
грім уже після смерті поета у збірці «Земне
тяжіння». Вона привернула увагу зарубіжного
читача.
Після цього вже не можна було
замовчувати значення творчості поета.
Симоненко став сурмачом народних дум і
прагнень. По-шевченківськи простий,
доступний художніми засобами, близький до
народної творчості, він освятив усі проблеми,
що хвилювали людей, виявив силу духу і
мужність борця, проголосивши тезу вічності
рідного народу:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників-заброд!
СИМОНЕНКО, В. ЗЕМНЕ ТЯЖІННЯ : ПОЕЗІЯ / В. СИМОНЕНКО. –
КИЇВ : МОЛОДЬ, 1984. – 117 С.

14. Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Ці слова звучать як заклик: не розгуби,
не змарнуй днів свого життя, живи і дій,
твори, люби. Помиляйся, але не бійся
жити, бо відкласти життя на потім
неможливо. Поет стверджує: кожна
людина – неповторна. Її невід’ємне право
– свобода, ніхто і ніколи не має право
зневажати гідність людини.
Своєю поезією В. Симоненко закликає
не втрачати мужності, честі, самоповаги,
шанувати ближнього, бути і лишатися в
усьому і скрізь Людиною.
СИМОНЕНКО, В. ТИ ЗНАЕШ, ЩО ТИ – ЛЮДИНА? : ПОЕ ЗІЯ / В.
СИМОНЕНКО ; ПЕРЕДМ. ТА ПРИМІТ. Т. БЛЄДНИХ. – ХАРКІВ : ФОЛІО ,
2017. – 409 С. – (ШКІЛЬНА БІБЛІОТЕКА )

15. Весняні мотиви, що так виразно зазвучали в поезіях
Симоненка, в шістдесятих роках свого продовження не
знайшли, суспільні вітри подули в інший бік і принесли
розчарування.
Його, як і інших шістдесятників, почали методично
переслідувати, цькувати, з’являється кеґебістське
стеження, дрібні провокації, пильна цензура й просто
відлучення від друку. Черкаські друзі Василя
Симоненка злякалися нового і відійшли. Намагаючись
вирватись із обіймів самоти, поет починає вести дуже
відвертий щоденник «Окрайці думок».
«Мені потрібен друг, з яким я міг би ділитися
геть усіма своїми сумнівами».
У ньому Симоненко пише про всі найболючіші
проблеми. Це втрата таких понять, як національна
гідність, національний сором, невідповідність слова і
діла, постійне погіршення економічної та екологічної
ситуації. Його «Окрайці думок» стали предметом
гострої полеміки, різних політичних спекуляцій.
Причиною було те, що цей щоденник потрапив за
кордон і був там опублікований.
СИМОНЕНКО, В. А. ТВОРИ : В 2 Т. / В. А. СИМОНЕНКО ;
УПОРЯД.: Г. П. БІЛОУС, О. К. ЛИЩЕНКО – ЧЕРКАСИ :
БРАМА-УКРАЇНА, 2004. – Ч. 1 : ПОЕЗІЯ. ПРОЗА. – 424 С.

16. Поет перший з шістдесятників зрозумів, що
хрущовська відлига закінчується крахом і знову
насувається неосталіністська зима; що українське
відродження 1960-х років буде задушене.
Тоталітарний режим завдав по Симоненкові і суто
фізичного удару.
Автор ділиться спогадами про останні роки поета.
Влітку 1962 р. Василь проводив знайомого на вокзалі.
Попросив буфетницю продати цигарки, а вона
несподівано зчинила ґвалт. З’явилося два міліціонери і
наказали пред’явити документи. Коли переконалися з
посвідчення, хто перед ними, скрутили поетові руки та
кинули у «воронок» і повезли у відділок залізничної
станції ім. Шевченка (Сміла) м. Черкаси.
Забирали з відділку його друзі, яким він показав свої
синці і розповів, що били палицями з шкіри і з піском.
Обробили професійно.
«….штовхнув обличчям донизу на лежак і прив’язав
до нього поясами… Кажу:що ж ти робиш, гад? Отоді
він почав мене лупцювати. І зараз відчуваю, ніби щось
там відірвалося усередині…» - розповідав поет.
Відтоді й почало погіршуватися здоров’я. Василь
Симоненко помер у ніч проти 14 грудня 1963 року.
ПАХАРЕНКО, В. І. ЯК ВІН ІШОВ (ДУХОВНИЙ ПРОФІЛЬ ВАСИЛЯ
СИМОНЕНКА НА ТЛІ ЙОГО ДОБИ) : ЛІТЕРАТУРОЗНАВ. ЕСЕЙ /
В. І. ПАХАРЕНКО. – ЧЕРКАСИ : БРАМА-УКРАЇНА, 2004. – 52 С.

17. Василь Симоненко – український поет і
журналіст. Лише одна книжка була видана за
життя поета. Але вже тоді набули великої
популярності самовидавні поезії Симоненка, що
поклали початок українському рухові опору 1960–
1970-х років.
Провідною темою його творчості є любов до
України, її безталанного народу (і в цьому пряме
продовження шевченківських традицій).
Тільки в незалежній Україні вірші поета були
надруковані у повному обсязі та без цензурних
втручань.
У 1995 році Василю Симоненку посмертно
присуджено Державну премію України імені
Т. Шевченка.
СИМОНЕНКО, В. А. НА СХРЕЩЕНИХ МЕЧАХ : ВИБРАНІ ТВ. /
В. А. СИМОНЕНКО. – КИЇВ : ПУЛЬСАРИ, 2004. – 384 С. –
(БІБЛІОТЕКА ШЕВЧЕНКІВСЬКОГО КОМІТЕТУ).

18. «Упаду я зорею, мій вічний народе,
На трагічний і довгий Чумацький твій шлях».
Василь Симоненко – один із найяскравіших
поетів покоління «шістдесятників». Провідними
мотивами його творчості є оспівування краси
рідної землі, поетичні роздуми про долю свого
народу.
Серію видань «Шістдесятники» розпочали
саме творами цього поета, прозаїка, драматурга,
критика, публіциста.
До книжки «Вибраних творів» увійшли вже
відомі, навіть, здавалося б, хрестоматійні
тексти (попри це, упорядники простежують
історію їх написання, авторських доопрацювань,
редакторських і цензурних втручань, пропо-
нують власні текстологічні вирішення спірних
питань), і такі, що досі лишаються поза
літературно-мистецьким контекстом, не
поступаючись перед популярними, а іноді й
переважаючи їх своїми художніми якостями.
СИМОНЕНКО, В. ВИБРАНІ ТВОРИ / В. СИМОНЕНКО ;
УПОРЯД.: А. ТКАЧЕНКО, Д. ТКАЧЕНКО. –
КИЇВ : СМОЛОСКИП, 2010. – 852 С. – (ШІСТДЕСЯТНИКИ).

19. У 1986 році в Черкасах заснована
щорічна обласна літературно-мистецька
премія імені Василя Симоненка. Кілька
разів змінювалася її назва. З 2007 року –
це обласна літературна премія імені
Василя Симоненка. Присуджується
щорічно в день народження поета, 8
січня, починаючи з 1995 року.
У 1988 році засновано Всеукраїнську
літературну премію імені Василя
Симоненка, яка присуджується за
кращу поетичну книгу молодих авторів.
СЬОГОДНІ У НАШІЙ НЕЗАЛЕЖНІЙ ДЕРЖАВІ ПО -НОВОМУ
ОЦІНЮЄТЬСЯ ТВОРЧИЙ ЗДОБУТОК ВАСИЛЯ СИМОНЕНКА –
СПІВЦЯ ПОЕТИЧНОГО СЛОВА, СПІВЦЯ УКРАЇНИ.

20. Пам’ятник українському поетові
Василю Андрійовичу Симоненку
в Черкасах
2008 року випущено ювілейну монету
номіналом 2 гривні «Василь Симоненко
(1935-1963)»
ВШАНУВАННЯ ПОЕТА

21. Підготувала Заря Л. І.,
бібліотекар І категорії
відділу документів із
гуманітарних, технічних
та природничих наук