Африканська чума коней (Restis africana equorum, ) — вірусна хвороба, що характеризується гаряч­кою, набряками підшкірної клітковини, геморагічним діатезом, ура­женням серцево-судинної системи і органів дихання. Автор - Воронькова Тетяна

1. АФРИКАНСЬКА
ЧУМА
КОНЕЙ

2. • Африканська чума коней (Restis
africana equorum, африканська
чума однокопитних) — вірусна
хвороба, що характеризується
гарячкою, набряками підшкірної
клітковини, геморагічним
діатезом, ураженням серцево-
судинної системи і органів
дихання.
• Це єдине інфекційне захворювання
коней, яке за класифікацією МЕБ
входить у список А.
ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

3. • Вірусна природа встановлена в 1934 році.
• Збудник — РНК-вмісний вірус, належить до роду Orbivirus
родини Reoviriade.
• Місце локалізації —кров, внутрішні органи, ексудати і
тканинні рідини, сеча та молоко хворих, тварин.
• Вірус можна культивувати на мишенятах-сисунах,
курчатах ембріонах та культурах клітин.
• Характерною ознакою збудника є висока варіабельність
антигенних властивостей.
• Вірус стійкий проти лужного середовища (рН 10),
чутливий до формаліну, фенолу й ультрафіолетового
опромінення.
ЗБУДНИК ХВОРОБИ

4. • У природних умовах найсприйнятливіші коні, тоді як мули, осли і зебри
вважаються менш чутливими.
• Летальність серед коней становить 70-95%, мулів - 90, ослів - близько 10%.
• Більш чутливий до зараження молодняк.
• Можуть хворіти й собаки, що поїдали м'ясо загиблих від АЧК тварин. До
штучного зараження чутлива рогата худоба, яка реагує появою гарячки.
• Джерело збудника інфекції — хворі тварини. Проте питання знаходження
вірусу в міжепізоотичний період поки що не досліджено, хоча
спостереження дають можливість припускати, що вірус підтримується
в природі дикими тваринами.
• АЧК відзначають головним чином у районах із теплим вологим кліматом,
де хвороба має стаціонарний характер і спостерігається влітку. Це
типова природно-вогнищева хвороба з трансмісивним шляхом передачі
збудника.
• Основну роль у передачі вірусу відводять мокрецям з роду Culicoides,
оскільки в їхньому організмі встановлена здатність вірусу АЧК ре-
продукувати
ЕПІЗООТОЛОГІЯ

5. • Вірус потрапляє в організм тварини через шкіру при укусі
комахами. З місць проникнення переноситься кров'ю в
органи і тканини, багаті на кровоносні судини (селезінка,
легені) і потім поширюється з еритроцитами по всьому
організму. Порушення прохідності судин супроводжується
розвитком набряків і появою крововиливів. Смерть тварин
настає від набряку легень та серцевої недостатності.
ПАТОГЕНЕЗ

6. • Інкубаційний період — 3—10 днів.
• Хвороба перебігає надгостро, гостро й
підгостро.
• Розрізняють легеневу форму, що
спостерігається при гострому перебігу, і
серцеву (набрякову), яку відзначають при
підгострому перебігу хвороби.
• При надгострому перебігу відмічають гарячку
(близько 42 °С), прискорення пульсу, слабкість,
м'язове тремтіння, пригнічення. Тварини гинуть
на 3—6-й день хвороби.
• Гострий перебіг триває 11—14 діб,
характеризується пригніченням, гарячкою,
порушенням роботи серця, утрудненим
диханням, ураженням кон'юнктиви і частіше
закінчується смертю. За 1—2 доби до загибелі у
тварини спостерігається швидкопрогресуючий
набряк легень, кашель, витікання з носових
отворів пінистої рідини.'
СИМПТОМИ

7. • При підгострому перебігу хвороба розвивається
повільно. Температура тіла підвищується до 40—
40,5 °С. Наприкінці другого тижня хвороби виявляють
набряки голови, особливо повік та окружності очей,
які поширюються на підщелепний простір, шию,
підгруддя, черево і кінцівки. Розвивається ядуха,
пульс прискорений. Можливе видужування тварини,
однак відновлення сил у них відбувається повільно.
Зустрічається також змішана форма хвороби, при
якій проявляються симптоми, наведені вище.
Хвороба, як правило, закінчується гіпоксією й смертю
тварини.
• У малосприйнятливих тварин (осли) хвороба
перебігає порівняно легко. Після нетривалої гарячки,
що супроводжується прискоренням пульсу, ядухою і
погіршенням апетиту, тварини видужують.

8. • Витіки з носових отворів жовтуватої пінистої рідини,
жовтяничність слизових оболонок. Підшкірна клітковина в ділянці
губів, повік, підгруддя, рідше в інших частинах тіла набрякла. У
грудній і черевній порожнинах, перикарді — прозорий
жовтуватий ексудат. У трахеї, бронхах та носовій порожнині
виявляють білу пінисту рідину. У коней, що загинули при гострому
перебігу хвороби, спостерігається набряк легень, при підгострому
— серозна інфільтрація підшкірної сполучної тканини, набрякання
лімфовузлів, крововиливи по ходу коронарних судин серця, під
ендокардом, капсулою селезінки, під капсулою і в паренхімі нирок,
слизовими оболонками шлунка, тонкого й товстого відділів
кишечнику.
ПАТОЛОГІЧНІ ЗМІНИ

9. • Діагноз ставлять на основі епізоотологічних даних (хворіють тільки
однокопитні, літня сезонність, зв'язок із природно-кліматичними факторами,
висока летальність коней), клінічних ознак (гарячка, набряки, ядуха, кашель,
виділення з носової порожнини, порушення серцевої діяльності), патолого-
анатомічних змін (набряклість підшкірної клітковини, скупчення рідини у
порожнинах тіла, набряки легень. крововиливи в різних органах, пери- та
ендокардит), результатів біологічної проби (внутрішньовенне зараження
коней або внутрішньомоз-кове зараження мишей кров'ю від хворих тварин) і
даних лабораторного дослідження.
• Лабораторна діагностика включає використання серологічних
• методів (РА, РТГА, РДП, РН і РЗК, ІФА) та виділення н ідентифікацію вірусу.
• Диференційний діагноз
Необхідно виключити сибірку,
інфекційну анемію коней, піроплазмідоз,
вірусний артериїт.

10. • Лікування
можливе лише
симптоматичне,
специфічні засоби
терапії не
розроблені.
ЛІКУВАННЯ

11. ЗЕ ЕНД)