методична підтримка дистанційного курсу (2012)

1. 1
Управління освіти і науки
Луганської обласної державної адміністрації
Луганський обласний інститут
післядипломної педагогічної освіти
ПІСЛЯДИПЛОМНА
ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА:
професійний розвиток
учителів фізичної культури
Навчальний посібник для самостійної роботи
слухачів курсів підвищення кваліфікації
Луганськ
2012

2. 2
Укладачі:
О.П. Бабешко — методист вищої категорії кафедри педагогіки та
психології ЛОІППО;
Т.Т. Ротерс — доктор педагогічних наук, професор, зав. кафедри
теорії і методики фізичного виховання Інституту фізичного вихо-
вання і спорту Луганського національного університету імені Тараса
Шевченка.
Друкується за рішенням Вченої ради Луганського обласного
інституту післядипломної педагогічної освіти
(протокол №6 від 22 червня 2012 року)
Рекомендовано Управлінням освіти і науки
Луганської обласної державної адміністрації
Післядипломна педагогічна освіта: професійний розвиток
учителів фізичної культури: Навчальний посібник для самостій-
ноїроботислухачівкурсівпідвищеннякваліфікації/О.П. Бабешко,
Т.Т. Ротерс. — Луганськ: СПД Рєзніков В.С., 2012. —152с.
У посібнику подано матеріали для організації самостійної роботи
вчителів фізичного виховання, що проходять курси підвищення кваліфікації,
проаналізовані програми з фізичного виховання, традиційні та інноваційні
форми проведення уроків фізичної культури.
© Луганський обласний
інститут післядипломної
педагогічної освіти, 2012
© СПД Рєзніков В.С., 2012

3. 3
ВСТУП
Фізичне виховання відіграє значну роль у підготовці все-
бічно розвиненої молодої людини. Тому завдання школи є не
тільки підготовка високоосвіченої особистості, а й створення
необхідних передумов для її всебічного фізичного розвитку.
Практика доводить, що розв’язати цю проблему лише медич-
ними засобами неможливо — потрібні засоби педагогічні. З
огляду на це основний тягар її розв’язання лягає на школу,
адже саме тут формується світогляд дитини. Її моральні іде-
али, тут серед своїх однолітків вона визначає своє ставлення
до життя й здоров’я. Тож, щоб зберегти здоров’я молодого по-
коління, вчитель фізичної культури має створити в школі се-
редовище, сприятливе для здоров’я, навчити своїх вихованців
піклуватися і дбати про нього.
В реалізації сучасної системи неперервної освіти фахівця
в галузі фізичної культури і спорту є проблема, пов’язана, на
наш погляд, із забезпеченням взаємозв’язку предмета про-
фесійної діяльності з потребою в постійному вдосконаленні
педагогічної майстерності. Такий взаємозв’язок може бути
досягнутий в результаті забезпечення подальшого розвитку
у фахівця таких якостей самоорганізації, як виявлення іні-
ціативи, пізнавальної активності, високого рівня працездат-
ності, прагнення до самовдосконалення, а також виховання
внутрішніх мотивів, що безпосередньо пов’язані з професій-
ною діяльністю вчителя. Насамперед це: а) інтерес до процесу
навчання і виховання учнів; б) пошук найбільш ефективних
засобів вирішення педагогічних завдань на основі вивчення
індивідуальних особливостей учнів; в) бажання і прагнення
до оволодіння глибокими теоретичними знаннями, передовим
педагогічним досвідом вчителів-новаторів; г) зацікавленість
результатами своєї діяльності та потреба в їх апробації.
Мотивацію вважають одним із найважливіших компонен-
тів функціональної системи психічної діяльності людини, так
як вона є результатом інтегрованого стану мозку, формує мету
дії і програму її досягнення. Цей факт має принципове значен-
ня, оскільки пов’язаний зі збігом домінуючої мотивації та під-
кріплення.

4. 4
Кожне заняття (урок фізичної культури, спортивне тре-
нування) повинно мати виражену спрямованість на форму-
вання кумулятивного ефекту у становленні педагогічної май-
стерності та реалізовувати дидактичні умови навчання через
соціальне підкріплення. Вчитель фізичної культури вміти
перетворити оцінку здібностей в дійсну мету мотиву. Таке
перетворення повинно досягатися шляхом об’єктивної самоо-
цінки як з власних позицій, так і з огляду на соціальні норми.
Це положення, на наш погляд, не викликає сумніву і підтвер-
джується висновком про те, що реальні уявлення педагога про
свої здібності знаходяться у функціональному зв’язку з моти-
вом вирішальної зміни в регулюванні самооцінки. Треба за-
значити, що соціальне підкріплення дозволяє формувати так
званий «конструктор уяви про свої здібності», на основі якого
можливе більш успішне здійснення професійної діяльності.
Професійна діяльність вчителя фізичної культури є бага-
тобічним і достатньо складним психолого-педагогічним про-
цесом, який ставить певні вимоги до особистісних параметрів
як педагога, так і учня. У викладеному аспекті принципово-
го значення набуває природа мотивів, що спонукають нас до
вибору видів діяльності, пов’язаних із задоволенням потреб в
наукових дослідженнях, формуванні професійного мислення
педагога.
Одна із найважливіших потреб учнів пов’язана з проявом
доброзичливої поваги і чуйності до людей і з їх подібним став-
ленням до себе. Встановлено, що вчителі фізичної культури,
які домоглися значних результатів у професійній діяльності,
ніколи не приховують своєї щирої поваги, дружнього ставлен-
ня до своїх випускників. 55,5 % з них висловлювали глибо-
ке задоволення від зустрічей, можливості підтримувати добрі
стосунки. У викладеному аспекті особливого значення набу-
ває важливість виявлення емпатії (співпереживання), тобто
уміння поставити себе на місце іншого, здатність педагога до
емоційної чуйності.
Як відомо, співпереживання — це сприйняття почуттів
так, якби вони були нашими власними. Принципове значення
в професійній діяльності педагога має факт, що емпатія спри-
яє збалансованості міжособистісних відносин у системі вчи-

5. 5
тель — учень — вчитель. Рівень розвитку і виявлення емпатії
може розглядатися як одна із найважливіших професійних
якостей педагога. Це положення тісно узгоджується із твер-
дженнями В.О. Сухомлинського, що педагогу треба починати
свою діяльність з елементарного, але разом з тим і найсклад-
нішого — з формування здібностей відчувати душевний стан
іншої людини, вміння ставити себе на місце іншої людини у
самих різних ситуаціях, інакше, глухий до своїх учнів зали-
шиться глухим до самого себе, а результат — професійна не-
спроможність. Вчителю стає недоступним найголовніше в са-
мовихованні — емоційна оцінка власних вчинків.
Наразі, підвищення ефективності праці вчителів фізичної
культури передбачає вирішення таких завдань:
• визначення структури фахової діяльності вчителя фізич-
ного виховання, який працює творчо;
• визначення змісту післядипломної підготовки фахівців
фізичної культури;
• розробка методичного забезпечення підвищення педаго-
гічної майстерності вчителів;
• наукове обґрунтування та впровадження навчальних
планів та програм підвищення кваліфікації вчителів фі-
зичного виховання у відповідних інститутах України.
Теоретико-методичні підходи до аналізу чинників підви-
щення ефективності праці вчителів фізичної культури до-
зволили визначити три групи провідних умінь: діагностичні,
дидактичні і модифікаційні. Кожна з цих груп включає певні
показники.
Посібник має на меті сприяти підвищенню фахової майстер-
ності вчителів фізичної культури в курсовий і міжкурсовий
періоди глибинному розумінню завдань фізичного виховання
в загальноосвітній школі, вдосконаленню предметно-наукової
та методичної підготовки.

6. 6
Предметно-наукова підготовка
Тема 1. Теоретико-методологічні основи
розвитку почуття ритму у
взаємозв’язку фізичного і
естетичного виховання
ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:
1. Що поєднує в собі ритміка?
2. Охарактеризуйте основний педагогічний орієнтир гума-
нізації фізкультурної освіти школи?
3. Визначте сутність поняття ритму.
4. Охарактеризуйте здатність відчувати ритм та методики
його вдосконалення
ЛІТЕРАТУРА
1. Лях В.И. Критерии оценки успеваемости учащихся и эф-
фективности деятельности учителя физической культу-
ры / В.И. Лях — М.: ФиС, 1992. — 24с.
2. Ротерс Т.Т. Ритмическое развитие личности школьника
(анализ взаимодействия физического и эстетического вос-
питания) / Т.Т. Ротерс – Луганск: Знание, 1998. –170 с.
3. Ротерс Т.Т. Технологія ритмічного розвитку школярів
у процесі взаємодії фізичного виховання з естетичним /
Т.Т. Ротерс //Освіта Донбасу. — 2001. №2. — С.63–67.
4. Ротерс Т.Т. Уроки ритмики в школе / Т.Т. Ротерс. — Лу-
ганск: Знание, 2003. — 212 с.
МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИ
Ритм — це складне багатофункціональне явище приро-
ди, людства і суспільства. Питання ритму та його впливу на
людину завжди цікавило педагогів, психологів, філософів та
представників інших наук. На наявність ритміки всюди — від
атомів до галактик — вказували В.І. Вернадський, А.І. Чи-
жевський, В.Н. Ягодинський.

7. 7
Ритм є природною властивістю людини. Поза ритмом не
існує ніякий життєвий процес. На підставі аналізу наукових
досліджень ми визначили важливість ритму для трудової ді-
яльності людини, біологічного функціонування організму,
стану здоров’я і працездатності. У процесі життєдіяльності
людини ритм виступає як соціальна необхідність гармонійно-
го розвитку. Велике значення має ритм у руховій діяльності і
мистецтві, входячи як складова частина в національну куль-
туру людства.
Ритми людського організму розподіляються на біологічні
та рухові. Біологічні ритми (фізичний, емоційний, інтелекту-
альний) є мимовільними, рухові — найвищий ступінь органі-
зації функціональної активності, яка притаманна лише люди-
ні. Саме ці ритми цілеспрямовано впливають на психологічні
функції особистості через почуття ритму.
Було з’ясовано, що з огляду на психологію в ритмі існує єд-
ність фізичного та психічного, а саме: він є одним із виразних
засобів у музиці, пластиці, поезії, відбиваючи емоційну сторо-
ну цих видів діяльності. Це зближує сприйняття ритму з емо-
ційними процесами. Переживати ритм можна тільки активно
за допомогою моторики. Людина тільки тоді переживає ритм,
коли вона його супроводжує рухами. Таким чином, ритм з
позицій психології визначається як засіб емоційно-рухового
впливу, який пов’язується з естетичною насолодою особисто-
сті у разі правильного, доцільного, економічного виконання
рухів.
Психологи С.Л. Рубінштейн і А.Н. Леонтьєв встановили,
що людина до своєї особистості включає і своє тіло. Саме че-
рез тілесні рухи в певному просторі та часі людина зовнішньо
виявляє свої внутрішні почуття, емоції, прагнення. Чим вищі
почуття особистості стосовно положень свого тіла у просторі
та часі, тим вищі оцінка та самооцінка нею своїх особистісних
можливостей. При цьому комплексною характеристикою ті-
лесних рухів, яка відображає закономірний характер розта-
шування м’язових зусиль у просторі та часі, виступає ритм.
Спираючись на наукові дослідження в галузі естетики
(А. Шопенгауер, Г. Гегель, Ф. Шеллінг та ін.), встановлено,
що ритм є першоосновою природного почуття краси, висту-

8. 8
паючи естетичною категорією. Саме через ритм як форму су-
спільної свідомості відбувається естетичне опанування видів
рухової діяльності.
У теорії фізичного виховання ритм є комплексною характе-
ристикоюрухів,якавиражаєпропорційністьїхелементівпри-
кладеним зусиллям у часі та просторі. Це певна узгодженість у
тривалості виконання всіх фаз і елементів, взаємопов’язаних
робочих циклів, а також окремих багаторазово виконуваних
рухів. Тобто, ритм рухів в основному характеризується вигід-
ним групуванням і розподілом у часі та просторі розумно ак-
центованих зусиль і моментів відпочинку. Ритм — найбільш
інтегральна характеристика техніки фізичних вправ. Кожній
руховій дії притаманний певний ритм.
На підставі теоретичних узагальнень визначено, що ритм
є складовою частиною як фізичного, так і естетичного вихо-
вання. Педагогічний зміст взаємодії фізичного та естетичного
виховання полягає передусім у тих нових духовних властиво-
стях особистості, які виявляються саме як наслідок взаємодії
фізичного й естетичного виховання і відбиваються в ритмі. За
допомогою останнього відбувається відображення духовного
світу в рухових діях, «живій» тілесності, виразності почуттів
та емоцій, красі й культурі рухів на основі музично-ритмічної
діяльності.
Основними засобами такої діяльності виступають музика
та рухи. Музика як галузь мистецтва є складовою естетичного
виховання, а рухи, фізичні вправи — частиною фізичного ви-
ховання. Музика — це емоції, ритм, а ритм — це такий компо-
нент, що найбільш природно відбивається в русі. Ритм рухів
тісно пов’язаний із ритмом музики. Насолода ритмом як рухо-
вим, так і музичним залежить від почуття ритму.
Аналіз вікових особливостей розвитку почуття ритму дає
змогу стверджувати, що почуття ритму — природна особли-
вість людського організму, яка присутня з перших днів його
життя. У дошкільному віці естетичне почуття ритму дістає
стійку форму і діти стають здатними вирішувати образно-ви-
разні завдання, застосовуючи ритм як засіб вираження ду-
шевних переживань і почуттів (Л.І. Гусєва, Т.Г. Козакова,
М.М. Кольцова, А.В. Бакушинський). Розвиток почуття рит-

9. 9
му у дітей шкільного віку проходить безперервно і поряд з
цим нерівномірно. За даними В.С. Фарфеля, В.А. Кручініна,
Г.А. Ільіної, Н.А. Самойлової, С.І. Гальперіна та інших, най-
більш інтенсивно почуття ритму розвивається в молодшому
шкільному віці, менш вираженими темпами його розвиток
проходить у середньому і деяке погіршення почуття ритму
спостерігається в старшому шкільному віці. Дослідження
вікових періодів розвитку дитячого організму показали, що
ритмічна діяльність відбиває загальні особливості розвитку
організму в онтогенезі.
Естетичне почуття ритму у дітей являє собою продукт вихо-
вання, культури. Анатомо-фізіологічно воно тісно пов’язано з
органами почуттів людини і корою головного мозку як місцем
аналізу та синтезу.
Теорія взаємодії фізичного та естетичного виховання базуєть-
ся на тому, що насолода ритмом залежить від почуття рухового
ритму. Звуковий ритм впливає на психічну сферу людини своєю
музикальністю. Поєднання ритмів рухів та музики дає велике
емоційне та м’язове задоволення. Це пояснюється тим, що ру-
хова дія, як і музика, розподіляється у часі. Просторовий ритм
пластичних рухів співвідноситься з часовим ритмом музики.
Музика підказує рухи та обмежує їх у часі, просторі відповідно
до м’язових зусиль, а рух, у свою чергу, допомагає краще вира-
зити та зрозуміти музику через створення музично-ритмічного
образу. Для цього рухи мають бути емоційно виразними та му-
зично ритмічними. Саме у таких рухах зливаються тіло і дух .
У фізичному вихованні почуття ритму залежить від відчут-
тів простору, часу, точності м’язових зусиль (М.Е. Бурцева,
Н.Г. Збруєва, Д.Д. Донський, Е.Д. Далькроз, Н.Г. Алексан-
дрова). Почуття музичного ритму ґрунтується на відчутті
звуків різної тривалості та визначенні їх тривалості в рухах
(С.Е. Максимов, І.В. Способнін, О.А. Ростовський та ін.). З
цього приводу Б.М. Теплов стверджує, що схоплювати та ре-
продукувати музичний ритм можливо тільки на підставі по-
чуття ритму, тобто на основі музичного критерію, який опи-
рається на моторику.
Почуття ритму можливо виховати у цілеспрямованому
процесі ритмічного розвитку особистості. Теоретичний аналіз

10. 10
дав змогу розробити модель ритмічного розвитку особистості
у взаємодії фізичного та естетичного виховання, згідно з якою
ритмічний розвиток відбувається в єдиному процесі фізично-
го та естетичного виховання, де цілеспрямовано виховується
через руховий ритм почуття простору, часу, точності м’язових
зусиль, а через музичний — краса та культура рухів, емоцій-
ність, виразність, натхненність, чуттєвість.
Результат ритмічного розвитку особистості у взаємодії фі-
зичного та естетичного виховання визначається уміннями
виразно та красиво розташовувати свої зусилля у просторі та
часі, раціонально рухатись у ритмі, темпі музики, використо-
вуючи її характер при створенні та творчому втіленні музич-
но-ритмічного образу, демонструючи при цьому високу рухо-
ву культуру та координаційну якість — ритмічність.
Найефективнішим засобом ритмічного розвитку особи-
стості є музично-ритмічні заняття, які поєднують у собі еле-
менти ритміки, ритмічної гімнастики та аеробіки. В останні
роки музично-ритмічні заняття стали досить популярними
серед різних категорій учнівської молоді. Притягаючи своєю
емоційністю та схожістю з сучасними танцями, музично-рит-
мічні заняття дають змогу позбавитися монотонності у вико-
нанні вправ і водночас сприяють розвитку фізичних якостей,
зміцненню здоров’я, підвищенню функціональних можливо-
стей організму. Завдяки таким заняттям учні позбавляються
незграбності, вайлуватості, надмірної сором’язливості, у них
формується красива постава, зміцнюється м’язова система.
До того ж розвинені в процесі музично-ритмічних занять ру-
хові якості дозволяють успішно оволодіти іншими видами фі-
зичних вправ, у тому числі й прикладними. Ритмічні вправи
можна з успіхом виконувати на уроках фізичної культури,
під час проведення фізкультурно-оздоровчих заходів у режи-
мі дня школи, у вільний від навчання час, у домашніх умовах.
Проте це можливо за умови професійної підготовки вчителів
фізичного виховання.

11. 11
ТЕМА 2. Мета і зміст оздоровчої функції освіти
ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:
1. Основні шляхи реалізації оздоровчої функції освіти.
2. Функції і мета фізичної культури в школі.
3. Фактори підвищення ефективності системи фізичного
виховання в школі.
4. Характеристика основних форм фізичного виховання.
5. Формування культури здоров’я дітей та підлітків —
основна мета в процесі реалізації оздоровчої функції
освіти.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ашмарин Б.А. Теория и методика педагогических иссле-
дований в физическом воспитании / Б.А. Ашмарин —
М.: Физкультура и спорт, 1998. — 224 с.
2. Бальсевич В.К., Запорожанов В.А. Физическая актив-
ность человека /В.К.Бальсевич, В.А. Запорожанов— К.:
Здоров’я, 1997. — 224 с.
3. Дубровский В.И. Гигиена физического воспитания и спор-
та: Учеб. Для студ. высш. учеб. заведений /В.И. Дубровч-
кий — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. —512 с.
4. Отравенко О.В. Формування духовного здоровя учнів
основної школи у процессі фізичного виховання:ме-
тодичні рекомендації для вчителів фізичної культу-
ри /О.В. Отравенко. — Луганськ:СПД Резніков В.С.,
2008. — 128 с.
5. Сердюковская Г.Н., Сухарев А.Г., Белостоцкая Е.М. Ги-
гиена детей и подростков / Г.Н. Сердюковская, А.Г., Су-
харев, Е.М. Белостоцкая— М., 1986.
МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИ
Відтворення, збереження, формування здоров’я — є найго-
стрішими педагогічними проблемами сьогодення. Загально-
освітня школа — це той суспільний інститут, де вирішуються
проблеми здоров’я дітей та підлітків.

12. 12
Формування культури здоров’я не може бути локалізоване
в якійсь одній сфері виховної чи навчальної діяльності. Оздо-
ровчі аспекти так чи інакше присутні у всіх сферах вихован-
ня: фізичному, естетичному, художньому, морально-етично-
му, національному, громадянському тощо. У кожній сфері
виховної діяльності, у межах будь-якого предмету обов’язко-
во присутні «зони», в яких можуть реалізовуватися ті чи інші
аспекти формування культури здоров’я.
Перед однією із складових освіти — фізкультурною — На-
ціональна доктрина розвитку освіти поставила таке завдання:
в усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів
фізичного виховання а фізкультурно-оздоровчої роботи за-
кладати основи для забезпечення й розвитку фізичного, пси-
хічного, соціального та духовного здоров’я кожного члена су-
спільства.
Оздоровчі функції освіти (ОФО) мають два смислових рівні:
у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні —
це забезпечення здоров’я учнів в єдності усіх чотирьох аспек-
тів, а у вузькому значенні — це вирішення проблем фізичного
здоров’я з допомогою предметів, які творять освітню галузь
«Основи здоров’я і фізична культура».
Уся система фізичного виховання в школі забезпечує тіль-
ки 50% активності в початковій школі та 30% у старих кла-
сах. Тобто, наші діти живуть в умовах гіподинамії, зниженої
рухової активності.
Характерними ознаками є:
• знижена загальна неспецифічна резисцентність організму;
• швидка втомлюваність при виконанні фізичних наван-
тажень;
• низькі можливості вегетативної нервової системи в роз-
витку рухових якостей;
• зміни у фізичному розвитку;
• зайва вага;
• дисгармонійний рівень фізичного розвитку.
Рухова активність має кількісну і якісну характеристику.
Вимірюється в локомоціях (кількість кроків, зроблених за
добу). Кількісна характеристика має: мін. — оптимум і мах.
Оптимум, який дорівнює 15–20 тис. локомоцій за добу для

13. 13
дітей початкових класів, дає позитивний ефект і забезпечує
нормальний рівень стану здоров’я. У старших класах її опти-
мум відповідає 25–30 тис. локомоцій. Якісна характеристика
рухової активності полягає в тому, що комплекси фізичних
вправ повинні включати вправи, спрямовані на розвиток усіх
рухових якостей, тільки їх комплексний розвиток забезпечує
необхідний рівень здоров’я.
У шкільному віці рухова активність — соціально обумовлена.
Профілактика гіподинамії здійснюється шляхом:
• чіткого дотримання гігієнічних рекомендацій стосовно
режиму дня;
• скорочення статичного і збільшення динамічного компо-
ненту в процесі навчальних занять;
• запровадження позаурочних форм фізичного виховання;
• залучення до спортивно-масової роботи як найбільшої
кількості учнів;
• пропагуванням здорового способу життя. Підвищення
системи фізичного виховання в школі буде сприяти реа-
лізації оздоровчої функції здоров’я. Факторами цього є:
• комплексне використання організованих форм фізично-
го виховання;
• регулярний медико-педагогічний контроль у процесі
занять фізичною культурою з урахуванням фізичного
розвитку дітей, їхнього стану здоров’я, функціональних
можливостей і рівня розвитку фізичних якостей;
• раціональна побудова методики занять з фізичної куль-
тури, підвищення його загальної і моторної щільності,
оптимізація фізичного навантаження, використання
найбільш ефективного способу організації, сумлінна під-
готовка вчителя до уроку;
• проведення занять фізичними вправами на відкритому
повітрі з використанням елементів спорту, змагань;
• використання музичного супроводу.
Часто, у силу певних причин, у школах використовуються
не всі форми фізичного виховання, що природно знижує час
рухового компоненту в школі. На сьогодні необхідно знахо-
дити можливість уведення третього уроку фізичної культури
(необов’язково футболу).

14. 14
Регулярний медико-педагогічний контроль повинен здійс-
нюватися директором чи завучем спільно з медичним персо-
налом. Це дає можливість визначити адекватність фізичного
навантаження можливостям організму, стану здоров’я і рів-
ню фізичного розвитку дітей та підлітків. Екрани тестування
рівня фізичної підготовленості, «карти здоров’я» дітей дадуть
можливість здійснювати моніторинг динаміки показників
здоров’я, оцінити раціональність методів організації і мето-
дики проведення різних форм фізичного виховання.
Заняття на відкритому повітрі формують пристосувальні
захисні реакції організму щодо впливу мінливих умов оточу-
ючого середовища, підвищують опір організму зовнішньому
впливу. Процес загартування дає більш ефективний резуль-
тат у сукупності з виконанням фізичних вправ.
Використання музичного супроводу при проведенні різно-
манітних форм фізичного виховання буде сприяти розвиток
музикальності, почуття ритму, пластичність вміння розрізня-
ти свої рухи в часі, у просторі й за витраченими м’язовими зу-
силлями, формуванню координації рухів, швидкості реакції
та інших життєво важливих якостей. Створюють позитивний
емоціональний фон, який буде сприяти творенню мотивації до
занять фізичною культурою.
Особливої уваги потребує процес фізичного виховання ді-
тей, зарахованих до спеціальної медичної групи. Оскільки
ці діти займаються на уроці в основній масі, це перешкоджає
процесу контролю і диференційованого підходу.
У даний час, час реформування і профілізації школи, шля-
хом реалізації ОФО буде створюватися профільні класи чи гру-
пи, так як у Концепції профільного навчання передбачається
спортивний профіль, участь у роботі за проектом розширення
«європейської мережі шкіл сприяння здоров’ю».
Усі перераховані напрями реалізації ОФО через підвищен-
ня системи фізичного виховання передбачаюсь застосуван-
ня здоров’язберігаючих технологій, сутність яких полягає у
своєчасному діагностуванні та призупиненні деструктивних
тенденцій в організмі дитини і забезпеченні його стабільного
стану.

15. 15
Тема 3. Інноваційні підходи до організації та
проведення позакласної
та позашкільної роботи
ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:
1. Що таке некласифікаційні змагання та яка їхня роль у
фізичному вихованні школярів?
2. Які змагання можна проводити з відхиленням від дію-
чих правил?
ЛІТЕРАТУРА
1. Дємерков С.В., Отравенко О.В., Коробко В.І. Домашні
завдання з фізичної культури / С.В. Дємерков, О.В. От-
равенко,В.І. Коробко // Науково-методичне видання
«Освіта Донбасу», 2001. — № 3 — с.76–79.
2. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-
лярів. Частина 2. / Б.М. Шиян–Тернопіль: Навчальна
книга — Богдан, 2003. — 248 с.
3. Уроки здоров’я. Методичний посібник для вчителів./
Автор-упорядник С.В. Кириленко.-Х.: «Скорпіон»,
2004 — 88 с.
4. Формування навичок здорового способу життя в дітей і
підлітків /За заг. ред. В.Г .Панка. — К., 2001. — с.4–5.
МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИ
Для позакласних занять фізичними вправами характер-
на спортивна спрямованість. Якщо заняття в розпорядку на-
вчального дня об’єднують учнів переважно одного класу, то
позакласні заняття охоплюють дітей із різних класів.
Використання елементів змагань у навчальній діяльності та
позакласній, позашкільній роботі відкриває широкі можливо-
сті для підвищення емоційного тонусу й активності учнів.
Класифікаційні змагання, які проводяться згідно зі спор-
тивною класифікацією і правилами змагань, вимагають три-
валої, послідовної роботи. Тому в змаганнях з окремих видів
спорту (легкої атлетики, гімнастики, волейболу, баскетболу)

16. 16
бере незначна частина учнів і практично не беруть участі мо-
лодші школярі. У зв’язку з цим у багатьох школах проводить-
ся так звані некласифікаційні змагання.
До таких змагань належать усі міні-ігри на майданчиках
зменшених розмірів, зі скороченням часу, використанням не-
стандартного інвентаря, зміненою кількістю гравців, із дозво-
леним частковим порушення правил тощо.
Змагання за шкільною програмою. Програма таких зма-
гань складається вчителем і повинна сприяти розв’язанню за-
вдань, які ставляться перед учнями на кожному конкретно-
му етапі засвоєння матеріалу шкільної програми.
Вона передбачає завдання:
• із техніки виконання засвоєних вправ або тих, що вивча-
ється;
• на результат (наприклад, штрафні кидки або удари по во-
ротах із різних точок та віддалей, кидання в ціль тощо);
• на прояв фізичних якостей (стрибки, підтягування зги-
нання і розгинання рук в упорі лежачи та ін.) і обов’яз-
ково комплексні естафети.
Будь-які змагання повинні створювати таку атмосферу,
щоб і глядачі хотіли взяти в них участь разом зі своїми друзя-
ми, сім’ями. Обов’язковими умовами цього процесу є яскраве
оформлення місць проведення змагань; виставлення стендів,
фотографій, спортивної атрибутики; проведення лотерей, кон-
курсів, вікторин. Змагання можуть бути класифікаційними
(згідно зі спортивною класифікацією), некласифікаційними
(міні-ігри, конкурси та інші), змагання за шкільною програ-
мою (із техніки виконань, теоретичного матеріалу).
«Веселі старти», ігри — ефективний засіб загартування та
оздоровлення дітей, тому доцільно їх використовувати в ко-
лективах шкіл, у таборах літнього відпочинку і за місцем про-
живання. Виняткову увагу зверніть на створення спеціальної
матеріальної бази, виготовлення відповідного інвентарю та
атрибутики (ходулі, мішки, стійки, набори дощок, фанерних
планшетів, кілець, прапорців тощо). Програма «Веселих стар-
тів» може передбачати ігри для змішаних команд, а також для
хлопчиків і дівчат окремо. Якщо у змаганнях беруть участь
команди дітей різного віку, треба зрівняти їхні шанси на пере-

17. 17
могу шляхом диференціації довжини дистанцій, складності
перешкод, розмірів і ваги предметів та приладів. Щоби уник-
нути помилок під час пояснення чергової гри, рекомендуємо
показати одному-двом учасникам способи передачі предметів,
подолання перешкод та ін. Після пояснення і показу необ-
хідно відповісти на питання, які виникли в учасників (щодо
техніки і правил гри). Для визначення переможців у кожній
грі за перше місце нараховують кількість очок, що дорівнює
числу команд, за друге — на одне менше і т.д. Після всіх ігор
і естафет одержані очки додаються, і перемагає команда, що
набрала найбільше очок. Можна визначити переможця і за
найменшою сумою очок. У такому випадку нарахування йде
у зворотному порядку. Нагороджуючи, доцільно заохочувати
всі команди.
Під час командних ігор і естафет діти надзвичайно збуджу-
ються; тому необхідно вжити заходів, щоб уникнути можли-
вих травм. Через це не рекомендуємо включати в програму
перекиди на швидкість, біг по вузькій високій опорі, спускан-
ня з каната на швидкість та інші подібні вправи. Для заспоко-
єння збуджених учасників треба по закінченню чергової гри
дати вправи на увагу. Підбираючи ігри й естафети, завжди
чітко визначайте завдання, які хочете вирішити. В одних ви-
падках можна робити акцент на вихованні фізичних якостей,
в інших — на формуванні вміння погоджувати власні дії з
діями партнерів. Так, для виховання почуття колективізму,
товариськості в естафеті передбачаються завдання, успіх ви-
конання яких залежить від узгодженості дій учасників, їх-
ньої взаємодопомоги та взаємовиручки. Кмітливість і творче
мислення будуть формуватися під час виконання завдань, у
яких успіх вирішують тактика подолання перешкод, вибір
найбільш раціональних способів виконання рухових дій. Щоб
естафети та ігри не втрачали педагогічної цінності, своєчасно
фіксуйте всі порушення правил і, підсумовуючи, враховуйте
їх, а також робіть усе можливе для попередження порушень.
Обов’язковою умовою чіткої організації естафет та ігор є до-
бре продумана підготовка місць їхнього проведення (розміт-
ка, установка орієнтирів, обмежувачів, підготовка інвентарю
та обладнання).

18. 18
Святапроводятьсядлявідзначеннявидатнихподій,знамен-
них історичних дат у житті людей. Свято не має чітко визначе-
ної форми, вона може змінюватися залежно від бажань учас-
ників, самодіяльність яких не тільки не регламентується, а й
заохочується. Водночас, свято має певні обряди, які додають
йому стабільності. Тому кожне свято повинно мати свою, ха-
рактерну обрядову структуру, яка надає йому оригінальності
та неповторності. Свято не тільки акумулює традиційні обря-
ди, але й виступає своєрідною структурою духовного і фізич-
ного життя людей. Обряди — це соціальне явище, що являє со-
бою комплекс символічних, традиційно закріплених умовних
дій, спрямованих на оформлення певний подій у житті людей,
держави, приурочених окремим етапам трудової діяльності
та відзначенню певних календарних дат. Мета обряду — за
допомогою символів і символічних дій висловити, передати,
закріпити традиційні для суспільства (соціальної групи) ідеї,
ідеали, норми, цінності, зразки життєдіяльності, викликати
в його учасників адекватні почуття, настрої, переживання.
Створити у процесі проведення свята морально-психологічну
атмосферу, яка б сприяла засвоєнню соціального досвіду, що
передається певним обрядом.
Фізкультурно-художнє свято рекомендуємо розпочинати
урочистими церемоніями (підняття українського державного
національного або олімпійського прапора, привітання гостей
і представників місцевої влади, тощо), характер яких залежа-
тиме від того, чому вони присвячені: історичним датам, поді-
ям із життя школи, спортивним форумам. Це позначається на
програмі та характері проведення свята, змісті ігор, конкур-
сів, вікторин, масових виступів, репертуарі художніх колек-
тивів. До організації свята, складання програми і сценарію,
підготовки його окремих фрагментів треба залучати фізкуль-
турний актив школи, спортсменів - активістів та окремих вчи-
телів-прикметників, педагога-організатора, батьків.
У фізкультурно-художніх святах можуть брати участь пра-
цівники культових і громадських організацій, закладів куль-
тури. Програмою передбачаються фрагменти не тільки для
школярів, а й для дітей дошкільного віку і навіть дорослих та
спільні заходи (класами, сім’ями). Виняткове місце у програ-

19. 19
мі свята, котре переважно, триває два дні (субота і неділя), по-
сідають чисто спортивні заходи, а саме: змагання, народні ігри
та розваги, товариські зустрічі та показові виступи, «Веселі
старти» й естафети, козацькі розваги, конкурси і вікторини. У
нашій школі традиційним стало фізкультурно - художнє свя-
то «Сила, грація, краса», присвячене анти пропаганді СНІДу.
Яскраві показові виступи, цікава програма змагань, участь
провідних спортсменів і тренерів привабила багато глядачів
та гостей. Також треба висвітлювати події заходів у засобах
масової інформації. На нашу думку, спортивно-художні свята
певною мірою дають змогу реалізувати прагнення дітей, моло-
ді гармонійно поєднати цікавість до спорту і мистецтва.
Спортивно-художні вечори можуть присвячуватися різним
подіям у житті колективу фізичної культури. Це може бути,
наприклад, «Вечір спортивної слави», присвячений підбиттю
підсумків фізкультурної і спортивної роботи школи за рік. Ве-
чори можуть присвячуватися високим досягненням команди
або окремих спортсменів школи, проводитися за типом спор-
тивно-художніх КВК, «Нумо, хлопці», «Нумо, дівчата», «Не
перевелись на Україні козаки» тощо. Завдання вечора — за-
охочення фізкультурників і спортсменів школи, пропаганда
їхніх досягнень і розумного способу життя та залучення до
систематичних занять фізичною культурою нових поколінь
школярів. Проведенню вечора передує велика підготовча ро-
бота організаційного комітету, очолюваного одним із керів-
ників школи та вчителем фізкультури. Ця підготовча робота
полягає, по-перше, в складанні програми і сценарію вечора,
виготовленні запрошень; по-друге, підготовці призів, пода-
рунків; по-третє, у доборі членів журі та суддівських бригад.
Радимо урочисто оформити місце проведення спортивно-
художнього вечора. Оформлення місця повинно мати інфор-
мативний характер. Фотомонтажі, епіграми, дружні шаржі та
плакати, вирізки з газет, кубки і вимпели розкажуть про успі-
хи та прогалини колективу в розвитку фізичної культури. Ви-
ставки творчих робіт (малюнки, різьба, вишивка, інкрустація
та ін.) виявлять різноманітність захоплень учасників вечора.
Усе оформлення вечора повинно відповідати завданням та ідеї
вечора. Так, якщо вечір проводиться за типом «Нумо, хлоп-

20. 20
ці», то можна запросити військових. Якщо це КВК, то бажа-
но запросити висококваліфікованого суддю і залучити його до
роботи в журі. На вечорі спортивної слави кращим гостем буде
відомий спортсмен або група спортсменів. У всіх випадках ба-
жано, щоби це були люди, яких знають учасники вечора. На
таких вечорах варто уникати тривалих доповідей і виступів.
Усю інформацію, яка має бути оголошена на вечорі, доцільно
об’єднати зі словами привітання і поздоровлення, рапортами
і спеціальним наказом по школі, можна передбачити її в тек-
сті ведучих вечора та в інтерв’ю. На вечорах виділяється час
для вручення значків і посвідчень спортсменам-розрядникам,
грамот активістам тощо.
Найбільш повного практичного втілення ідеї комплексно-
го використання засобів та ідеї гармонії тіла і розуму можна
досягти, проводячи у школі дні здоров’я. Дні здоров’я - ком-
плексні заходи, які потребують координації зусиль усього
педагогічного колективу школи, батьків; вони проводяться у
природних умовах складом усієї школи і насичені елемента-
ми романтики (при цьому розв’язуються питання влаштуван-
ня побуту і безпеки); у цих заходах об’єднуються майже всі
форми фізичного виховання (туризм, змагання, ранкова гім-
настика тощо). Розглянемо особливості змісту та організації
днів здоров’я у школі. Ініціативна група, очолювана вчителем
фізичної культури, вносить цей захід у шкільний план роботи
і розробляє його зміст та програму. Виходячи з потреб реалі-
зації програми, схваленої педагогічним колективом, створю-
ється і затверджується штаб проведення дня здоров’я, в який
можутьвходити:вчительфізичноїкультури,вчителітихпред-
метів, які мають відношення до дня здоров’я, особи, котрі за
своїми службовими і громадськими обов’язками відповідають
за виховання, а також завгосп, медпрацівник школи, голова
батьківського комітету та ін. Штаб очолює директор школи.
На першому засіданні штабу ще раз розглядають і уточнюють
програму, визначають склад учасників. Для чіткої організа-
ції та дотримання порядку складають детальний графік робо-
ти табору, яким зумовлено зміст і час роботи кожного класу
протягом дня. Також треба продумати питання харчування,
нічлігу. Якщо школа виходить на день здоров’я з нічлігом, то

21. 21
кількість учасників не повинна перевищувати 400 осіб, а вік
дітей повинен бути від 10 років і старше. Обов’язково треба
запрошувати батьків до участі у Днях здоров’я. Проведення
такого заходу навіть один раз на рік потребує від колективу
школи великих зусиль і організаторської роботи вчителів,
батьків.
Самостійна навчальна робота учня — є найбільш бажаним
наслідком його правильно організованої роботи на уроках,
яка мотивує її самостійне розширення, поглиблення і впровад-
ження у вільний час. Самостійна навчальна діяльність повин-
на бути усвідомлена учнем як вільна за вибором внутрішньо
мотивована діяльність. Істинно самостійна навчальна діяль-
ність учня можлива тоді, коли в учня виникає потреба діз-
натись або засвоїти щось нове, невідоме, важливе для себе, а
задовольнити таку потребу в навчальному процесі немає мож-
ливості. Наприклад, засвоїти вид рухової діяльності, який не
передбачений шкільною програмою з фізичного виховання.
При цьому в самостійній навчальній діяльності привабливим
є саме оволодіння новим матеріалом, а не тільки форма орга-
нізації, захоплююча праця школяра.
Проблема диференційованого індивідуального підходу до
учнів на уроках фізичної культури і самостійних заняттях
була і залишається ведучою. Педагогічна аксіома: немає двох
однакових учнів повинна бути ведучою вимогою в розробці
диференційованого підходу до учнів. Дійти до кожного учня
таку перспективу намітили ми для себе у своїй школі. Прово-
дячи роботу по впровадженню занять фізичними вправами у
побут учнів, потрібно брати до уваги відношення кожної ди-
тини до фізкультури, а також враховувати індивідуальні здіб-
ності кожного учня. Постійна зацікавленість вчителя в успіху
кожного учня дає відповідну реакцію. Тягнуться, не бажаючи
відставати від інших однолітків, школярі ослаблені і ті, хто
в силу яких-небудь недоліків був звільнений від виконання
окремих вправ.
Ми практикуємо поряд з обов’язковим виконанням, віль-
ний вибір додаткових вправ. А також поділ учнів на відділен-
ня (сильне і слабке), де в кожнім відділенні є свої командири і
їхні помічники. Діти прагнуть зі слабкого відділення швидше

22. 22
перейти в сильне, тому багато працюють. А сильне відділення
працює у більш складній програмі, тому школярам дуже ціка-
во. Та й в добавок вони можуть придумувати свої композиції
і вправи (на заняттях гімнастикою), де розвивається їх інди-
відуальність і творчість. Якщо вчитель фізичної культури на-
вчив учнів працювати на уроках фізкультури самостійно, то
він буде також добре працювати за індивідуальним планом
на самостійних заняттях. Вибір предмета самостійних занять
визначається індивідуальними інтересами, здібностями, кон-
кретною ситуацією у фізкультурному русі, умовами життя
та «модою» на ті чи інші фізкультурні захоплення. Завдання
вчителя - тактовно формувати індивідуальні інтереси і праг-
нення. Однією з най поширених форм самостійних занять є
ранкова гімнастична зарядка. ЇЇ головне призначення — опти-
мізувати перехід від тривалого відпочинку (сну) до повсякден-
ної життєдіяльності. Тому, привчивши школярів постійно
виконувати ранкову зарядку, ми виконаємо перший крок до
здорового способу життя.
Виховання звички до систематичних занять фізкультурою і
спортом тісно пов’язано з самовихованням. В.А. Сухомлинсь-
кий відмічав органічний взаємозв’язок між пізнанням дити-
ною самої себе і самовихованням. «Якщо в дитинстві, писав
він, — людина пережила задоволення від того, що йому вдало-
ся подолати свої слабості, він починає критично відноситься
до себе. А з цього І починається те пізнаним самого себе, без
якого не може бути ні самовиховання, ні самодисципліни».
Важливою умовою здійснення самовиховання є плануван-
ня своєї діяльності протягом дня і виконання запланованого.
Нарівні з уроками фізичної культури й фізкультурно-оздо-
ровчими заходами у режимі учбового дня важливу роль у фор-
муванні в школярів звички до систематичних занять фізич-
ними вправами покликана грати позакласна спортивно-масова
робота, її задачі полягають в тому, щоб сприяти всебічному фі-
зичному розвитку та зміцненню здоров’я учнів, заглиблювати й
розширювати знання і уміння, придбані школярами на уроках
фізкультури, формувати в учнів організаторські навички.
Пріоритетним завданням держави в загальноосвітніх та по-
зашкільних навчальних закладах залишається інформаційно-

23. 23
просвітницька робота з дітьми та молоддю. Сьогодні на рівні
держави діє близько десяти національних програм, головним
завданням яких є пропаганда здорового способу життя дітей
і молоді, через проведення науково-методичних конференцій,
семінарів-тренінгів, круглих столів, лекцій, практичних за-
нять для педагогічних працівників, психологів.
Агітаційно-пропагандистська робота серед дітей та підлітків
у школах повинна сприяти більш широкому залученню школя-
рів до занять фізичною культурою та спортом. Спортивно-масо-
ві заходи, фізкультурні свята з залученням батьків, провідних
спортсменів та тренерів, змагання з різних видів спорту пропа-
гандують фізичну культуру і спорт, здоровий спосіб життя, тому
треба більше висвітлювати їх через засоби масової інформації.
Треба за допомогою пропаганди втілювати в практику і передо-
вий досвід. До найбільш поширених форм пропаганди фізичної
культури та масового спорту з молоддю є усна, наглядна, друко-
вана пропаганда.Требабільшепроводити бесід, лекційздітьми
та батьками по здоровому способу життя, запрошувати до спів
роботи відомих спортсменів та тренерів, які б могли поділитись
своїм досвідом, медичних працівників. Треба також проводити
виставки спортивних стендів, стінгазет, плакатів, спортивних
журналів, книг, брошур та інших друкованих матеріалів. На всі
шкільні та позашкільні заходи треба залучати батьків, випуск-
ників школи, організовувати показові виступи та свята. Необ-
хідно впроваджувати нові форми роботи з пропаганди масового
спорту.Требапіднятирівеньмотиваціїздоровогоспособужиття,
агітаційно-просвітницької роботи з питань фізичної культури і
фізичного виховання населення за допомогою місцевих засобів
масової інформації. Принципово новим у навчально-виховному
процесі має стати організація консультативно-методичної до-
помоги всім учасникам педагогічного процесу, просвітницько-
пропагандистська робота з підвищення культури здоров’я учнів
загальноосвітніх та вихованців позашкільних навчальних за-
кладів.
Фізичне виховання учнів за межами школи здійснюється
сім’єю, позашкільними установами, ДСТ. ДЮСШ, дитячими
екскурсійно-туристичними станціями та іншими культурно-
просвітницькими установами та організаціями.

24. 24
Тема 4. Теоретичні та методичні основи
оцінки діяльності учнів
на уроках фізичної культури
ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ:
1. Охарактеризуйте основні завдання сучасної системи фі-
зичного виховання
2. Обґрунтуйте критерії диференційованого підходу в оці-
нюванні рухової діяльності школярів як складової си-
стеми управління їх фізичним станом
ЛІТЕРАТУРА
1. Гасюк І. Оцінка рухової підготовленості школярів у кон-
тексті сучасних завдань фізичного виховання / І. Га-
сюк // Теорія і методика фізичного виховання і спор-
ту. — 2002. № 4. — С. 30–33.
2. Державний стандарт освітньої галузі «Фізична куль-
тура і здоров’я» //Фізичне виховання в школі. — 2000.
№ 3–4. — С. 3–5.
3. Круцевич Т.Ю. Оцінка як один із факторів підвищення
мотивації учнів до фізичної активності / Т.Ю. Круцевич //
Фізичне виховання в школі. — 1999. №1. — С. 47–50.
4. Круцевич Т.Ю. Методи дослідження індивідуального здо-
ров’я дітей та підлітків у процесі фізичного виховання /
Т.Ю. Круцевич — К.: Олімпійська література, 1999.
5. Круцевич Т.Ю. та ін. Збірник завдань для державної під-
сумкової атестації (у формі контрольних робіт) з фізич-
ної культури / Т.Ю. Круцевич — К-П.: Аксіома, 2010.
6. Наказ Міністерства освіти України «Критерії оцінюван-
ня навчальних досягнень учнів з фізичної культури» від
5.05.2008 року № 371.
7. Наказ Міністерства освіти України «Щодо особливостей
застосування контрольних навчальних нормативів і ви-
мог з фізичної культури у загальноосвітніх навчальних
закладах» від 20.03.09 № 1/9-182.

25. 25
8. Лях В.И. Теория тестов й тестирование физической под-
готовлености учащихся / В.И. Лях //Физическая куль-
тура в школе. — 2007. — № 6. — С. 2–7.
9. Методичні рекомендації щодо проведення державної
підсумкової атестації з фізичної культури для учнів
11 класів загальноосвітніх навчальних закладів від
13.03.10 року № 1/9-174.
10. Сергієнко Л.П. Тестування рухових здібностей шко-
лярів /Л.П. Сергієнко — К.: Олімпійська література,
2001. — 440 с.
11. Фізична культура в школі: методичний посібник /за заг.
ред. С. М. Дятленка. — К.: Література ЛТД, 2009.
12. Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання шко-
лярів (Підручник для студентів ВНЗ факультетів фізич-
ного виховання і спорту). — Ч.II /Б.М.Шиян — Терно-
піль:Навчальна книга: Богдан, 2002. — 247 с.
МАТЕРІАЛИ ДО ТЕМИ
Останнім часом фахівці стурбовані розмовами з приводу не-
обхідності і високого ступеня ймовірності скасування оціню-
вання досягнень учнів з фізичної культури в загальноосвітній
школі. За таких обставин ініціатори ідеї пропонують успіш-
ність з фізичної культури визначати «перебуванням школярів
на свіжому повітрі». Вважаємо таку позицію необдуманою,
оскільки замінити фізичні вправи - основний засіб фізично-
го виховання - фізичною бездіяльністю школярів, навіть на
свіжому повітрі, неможливо, що зумовлено загальновідоми-
ми науковими фактами про оптимальні пульсові режими під
впливом фізичних навантажень, які забезпечують оздоровчий
ефект рухової активності дітей.
Стурбовують фахівців фізичного виховання і саркастичні
висловлювання можновладців про вчителя фізичної культури
із секундоміром в руках на фініші 100-метрівки. Відомо, що
рівень розвитку фізичних якостей школярів має середній та
високий ступені кореляції зі станом здоров’я учнів. Тому для
оцінювання розвитку фізичних якостей у фізичному вихован-
ні використовується педагогічне тестування, що є специфікою
уроків фізичної культури, оскільки левову частку впливу у

26. 26
розв’язанні оздоровчих завдань займають саме фізичні якості
школярів. В історії «реформ» фізичного виховання школярів
зовсім недавно вже була спроба вилучення з навчальної про-
грами кросової підготовки з паралельними рекомендаціями
ширшого впровадження спортивних ігор, для яких, до речі,
характерним є змішаний, а подекуди і анаеробний режими ро-
боти з біляграничними показниками ЧСС, які до того ж, важ-
ко регулювати, бо інтенсивність роботи школяра в кожний
момент визначається ігровою ситуацією, а не педагогічним
контролем.
Спроба розглядати фізичну культуру лише як спосіб від-
починку після розумових навантажень та засіб релаксації, а
не навчальну дисципліну з обов’язковим її компонентом - оці-
нюванням діяльності учнів - на наш погляд, є хибною. Школа
повинна сформувати потребу учнів у систематичних заняттях
фізичними вправами та озброїти методичними компетенція-
ми з їх застосування у щоденній фізкультурній самостійній ді-
яльності протягом усього життя. Навчити школярів способів
самоконтролю за власним фізичним станом; правил складан-
ня комплексів ранкової гігієнічної гімнастики та методики її
проведення й розвитку фізичних якостей; організації і прове-
дення оздоровчого тренування та правил і норм ведення лю-
диною здорового способу життя. Все це має стати основою змі-
сту предмета «Фізична культура», його теоретичного розділу.
Нова навчальна програма орієнтована, принаймні, у теоретич-
ній її частині (яка, на жаль, часто ігнорується вчителями), на
«спортизацію» навчального процесу з питаннями на кшталт
«Олімпійські ігри у Стародавній Греції», «Відродження Олім-
пійських ігор сучасності», «Основні цінності олімпізму». До
того ж інструктивні уроки фізичної культури презентуються
не як норма організації процесу фізичного виховання, а його
інновація. Оскільки більшість населення України не мають
змоги займатися фізичними вправами в тренажерних залах з
індивідуальними тренерами під наглядом лікарів, тому, оче-
видно, перегляду потребує не питання доцільності оцінюван-
ня діяльності учнів на уроках фізичної культури, а методичні
та організаційні його аспекти, критерії оцінювання ефектив-
ності уроку, критерії оцінювання педагогічної діяльності

27. 27
вчителя фізичної культури, збільшення тижневої кратності
занять фізичними вправами в межах обов’язкових її форм та
відповідальності професійної кваліфікації педагога та інспек-
туючих працівників вимогам часу. Паралельного негайного
розв’язання потребують проблеми, що визначають низький
рівень здоров’я дітей, який виявляється під час фізичних на-
вантажень на уроках фізичної культури. Серед них найважли-
вішою є недостатня рухова активність дітей, її низька інтен-
сивність, що на тлі сьогоднішньої якості харчування, питної
води; поширення шкідливих звичок школярів, екологічної
ситуації, розумового перевантаження в школі призводить до
таких нещасних випадків, які на превеликий жаль мають міс-
це в школах України.
Під час вирішення будь-якої проблеми найпростіше лікві-
дувати саму проблемну ситуацію, не зазирнувши у ЇЇ корінь.
Втім такий спосіб її розв’язання сприятиме лише загостренню
та поглибленню самої проблеми.
Ми вкотре хочемо підкреслити значення оцінювання діяль-
ності учнів на уроках фізичної культури та пропонуємо аналіз
діючої її системи з метою залучення до дискусії фахівців на
сторінках фахового журналу щодо її удосконалення, а не ска-
сування. Хочеться вірити, що позиції широкого кола практи-
куючих учителів та науковців будуть почуті й враховані при
прийнятті остаточних рішень.
Оцінювання діяльності учнів на уроках є одним із важли-
вих компонентів педагогічної діяльності вчителя фізичної
культури, значення якої важко перебільшити. Воно виявляє
фізичні, функціональні, інтелектуальні, вольові можливості
учнів та їх працю для досягнення результату, а отже є важли-
вою умовою високої результативності роботи учнів на уроках,
стимулювання їхньої ініціативи й активності.
Стимулюючим чинником для школярів може бути як пози-
тивна оцінка педагога, так і його незадоволення результатами
діяльності учнів. Використання вчителем кожної з них, міра
та форма їх застосування, час і місце оцінювання у кожному
окремому випадку є ознакою педагогічної майстерності вчите-
ля. Оцінювання досягнень учнів на уроках фізичної культури
виявляє ставлення вчителя до їхньої діяльності, успіхів, не-

28. 28
вдач, поведінки. Невдоволення, обурення, осуд авторитетним
учителем дій учня, висловлене ним очікування результатив-
ної діяльності стимулює школярів до праці.
Водночас успіхи учнів, виражені в оцінці, віддзеркалюють
якість педагогічної праці, результати діяльності вчителя,
його уміння висувати завдання, застосовувати відповідні за-
соби і методи організації фізичного виховання. Тому аналіз
учителем успішності та якості навчання учнів є підставою
для подальшого професійного самовдосконалення. Показни-
ки успішної діяльності учнів у процесі фізичного виховання
можуть і повинні змінюватися відповідно до розвитку науки
та вимог часу. Втім завжди результативна діяльність школя-
рів була і залишається наслідком їхньої спільної діяльності з
педагогом.
Оцінка з фізичної культури — дуже тонкий інструмент,
який впливає на психічний стан і соціальний статус учня.
Відзначення авторитетним учителем досягнень учня у проце-
сі фізичного виховання є підставою для його визнання одно-
літками. Визнання школярами переваг свого колеги дає йому
змогу посісти лідерську позицію в учнівському колективі.
Зрештою такий факт є приводом для підвищення самооцінки і
самоповаги. І навпаки, недооцінка вчителем досягнень учнів,
необ’єктивність оцінки пригнічують учня та сприяють форму-
ванню психологічних комплексів.
Демократичним суспільством висуваються особливі вимо-
ги до організації навчально-виховного процесу загалом і оці-
нювання вчителем досягнень учнів зокрема. У зв’язку з цим
основним принципом оцінювання дітей має бути принцип вза-
ємоповаги і співпраці. Співдружності з деякими дітьми треба
інколи досягати роками. Шлях до неї лежить через упевне-
ність учителя у можливості досягти певного успіху кожною
дитиною. Тому спілкування з дітьми слід починати словами
«Ти завжди...», «Ти ніколи...», «Ти взагалі...». Слід заборо-
нити як марні, навіть шкідливі фрази «Ти - ледар», «Попере-
джую тебе останній раз», «Як тобі не соромно» та ін.
Учитель, який не вміє користуватися похвалою, заохочен-
нями, нетерплячий в очікуванні результатів, який не вірить у
дітей, ставить двійки за двійками, - такий учитель вкрай не-

29. 29
безпечний для школи, він може назавжди відбити бажання
дитини займатися фізичними вправами.
Під час оцінювання завжди треба керуватися міркуванням:
якщо, виконуючи вправи, діти припускаються помилок, — в
чомусь помилився вчитель, а отже, він має знайти відповід-
ний прийом, що допоможе дитині. Лінивих дітей небагато,
ними вони стають, коли не можуть подужати висунуті завдан-
ня. Дитячі лінощі — це захист від невміння, некомпетентно-
сті вчителя. Вчитель повинен пишатися не сильними учнями,
а слабкими, котрі під його керівництвом стали сильними.
Тому лейтмотивом кожного уроку мають стати оптимістич-
ні заклики типу: «Ви — молодці!», «У вас все вийде!», «Ви
скоро навчитесь!», «Ще трішки зусиль, і ви станете сильни-
ми, спритними!». Такий лейтмотив обов’язковий від першо-
го до одинадцятого класу, незалежно від типу і змісту уро-
ку, настрою вчителя. Діти мають знати і вірити, що вчителя
радують їхні успіхи і засмучують невдачі. Свої захоплення і
смуток треба виражати не тільки словами, а й більшою мірою
усмішкою, поглядом, мімікою, реплікою.
Легко любити дитину, коли вона слухняна, хоче і може
добре вчитися, акуратна, виконавча. Втім, педагогічна май-
стерність учителя оцінюється його ставленням до будь-якої
дитини: інтелектуально обмеженої, фізично нездатної, ліни-
вої, злої, грубої, непокірної, нечепурної тощо. Любов до дити-
ни — дар Божий, втім вихованість учителя, його принципи,
цінності й воля допоможуть не ображати дитину, бути толе-
рантним. Право школярів на недоторканість їхньої людської
гідності вважається порушеним, коли дитина сама оцінює по-
водження з нею, як приниження її гідності. У разі втрати вза-
ємоповаги між учителем і учнем про ефективність навчання,
розвиток та виховання не може бути і мови.
Практична діяльність учителя фізичної культури завж-
ди починається з висунення перед учнями певних вимог, що
віддзеркалюють мету і завдання фізичного виховання. Щоб
оцінка відігравала активізуючу роль, школярі мають знати і
прийняти загальні вимоги до них, засвоїти їх з першого уро-
ку фізичної культури. Прийнята й осмислена учнями вимога
втрачає свою авторитарність, вона стає для них усвідомленою