Вінграновський Микола Степанович. Cтаття

1. Карбівнича Алла Сергіївна,
учитель української мови та літератури
Сухокалигірського навчально-виховного комплексу
«Дошкільний навчальний заклад –
загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»
Катеринопільської районної ради
Вінграновський Микола Степанович
Микола Степанович Вінграновський — класик української літератури,
видатний український поет, письменник-шістдесятник, кінорежисер,
сценарист, кіноактор. Член НСПУ з 1962 року.
Біографія
Народився 7 листопада 1936 року в селі Богопіль нині містечко
Первомайськ на Миколаївщині в селянській родині. Змалку в нього
залишився навічно один спогад — степ, степ і степ. І не думав тоді хлопчик,
що будуть у його житті ліси і ріки, великі люди й красиві ролі, буде й те, що
називають славою.
Спершу в долю Миколки увірвалася війна та важкі повоєнні роки. Він
ріс самостійним, допитливим, змалку хотів стати актором. Цьому сприяли
творче обдаровання та яскрава індивідуальність хлопця.
Після закінчення школи у 1955 році Микола Вінграновський став
студентом Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-
Карого, продовжив навчання у ВДІКу (Всесоюзний державний інститут
кінематографії в Москві) під керівництвом О. Довженка (закінчив у 1960 р. ).
Знайомство з О. Довженком — відомим письменником і
кінорежисером — багато в чому визначило подальшу долю юнака. Він
закінчив інститут кінематографії у Москві, зіграв чимало ролей у кіно,
працював сценаристом і режисером на Київській кіностудії. Але найбільшою
школою мистецтва і людяності для Миколи стала робота над головною
роллю у фільмі «Повість полум'яних літ» за сценарієм О. Довженка.

2. Творчість
Писати вірші Микола Вінграновський почав ще в юності. Перші його
поетичні публікації датуються 1957 роком (журнал «Дніпро» №2). Чотири
поезії було надруковано у журналі «Жовтень» (№8, 1958 р.). Але справжній
розголос принесла Вінграновському добірка поезій у “Літературній газеті” (7
квітня 1961 р.). Тодішня «Літературна газета» (тепер «Літературна Україна»)
вийшла із заголовком на всю четверту полосу «Микола Вінграновський. З
книги першої, ще не виданої». Фото красивого інтелігентного юнака, який
гордо ступає київською вулицею, — і п'ятнадцять віршів, що відтоді так і
лишилися в українській поезії її непритьмянілими перлинами: «Прелюд
Землі», «Зоряний прелюд», «Прелюд кохання» та інші. Для молодого поета
це було справжнім визнанням. Роком пізніше вийшла перша збірка «Атомні
прелюди», яка засвідчила появу самобутнього таланту. Книжка вразила і
багатьох окрилила своєю незвичайністю — масштабністю поетичної думки
й бентежною силою уяви. Наступна поетична збірка Миколи
Вінграновського вийшла через п'ять років. Звалася вона «Сто поезій», але
насправді в ній їх було... дев'яносто дев'ять. Це сталося внаслідок різних
цензурних втручань і «перетрясок», і така невідповідність виглядала
символічно, бо вказувала на ті труднощі, які поетові доводилося долати на
шляху до читача. А далі були нові поетичні збірки, сповнені віри в правду і
добро, надії на краще майбутнє, любові до людини і природи.
Збірки віршів, які виходили за життя автора: «Атомні прелюди»
(1962), «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978),
«Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Вибрані твори»
(1986), «Цю жінку я люблю» (1990), «З обійманих тобою днів» (1993),
«Любове, не прощавай!» (1996).
Вірші та прозові твори Миколи Вінграновського для дітей виходили
у збірках: «Андрійко-говорійко» (1971), «Мак» (1973), «Літній ранок» (1976),
«Первінка» (1977), «Літній вечір» (1979), «Ластівка біля вікна» (1981), «На
добраніч» (1983), «Кінь на вечірній зорі» (1987), «У неквапи білі лапи»

3. (1989), «Северин Наливайко» (1996), «Козак Петро Мамарига» (2001),
«Сіроманець» (2001), «Іде кіт через лід» (2003).
Поезія Миколи Вінграновського відзначається особливою експресією,
глибиною образів, мелодичністю, багатою мовною палітрою та вмінням
передавати складні внутрішні стани.
На вірші автора написано багато пісень, в тому числі — у бардівському
жанрі.
Микола Вінграновський — автор прозових творів: «Світ без війни»
(1958), «Президент» (1960), «Сіроманець» (1977), «Гусенятко» (1978), «Літо
на Десні» (1983), «Низенько пов’язана» (1985), «В глибині дощів» (1985),
«П’ять повістей» (1987), «Чотирнадцять столиць України» (1996), «Манюня»
(2003).
Як кіноактор, зіграв у 4-х художніх фільмах. Найвідоміша роль
Миколи Вінграновського — Івана Орлюка у фільмі «Повість полум’яних літ»
(1961, сценарій О. Довженка). Цей фільм отримав нагороди міжнародних
фестивалів у Каннах, Лондоні та Лос-Анджелесі.
Микола Вінграновський — режисер 5-и художніх та 8-ми
документальних фільмів:
Художні фільми:
• Ескадра повертає на Захід (1966, співавтор)
• Берег надії (1967, роль Вацлава Купки)
• Дума про Британку (1970, роль Несвятипаски)
• Тихі береги (1973)
• Климко (1984)
Документальні фільми:
• «Голубі сестри людей» (1966)
• «Слово про Андрія Малишка» (1983)
• «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Леонідом
Осикою)
• «Довженко. Щоденник 1941—1945» (1993)

4. • «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького» (1993)
• «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» (1993)
• «Галич — столиця князя Данила Галицького» (1993)
• «Гетьман Сагайдачний» (1999)
Вибрані твори видатного українського письменника М.
Вінграновського зібрано в 3 томах:
До першого тому вибраних творів (1936–2004) ввійшли його поезії,
створені впродовж 1954–2003 років. Його віршам, що належать до
найвидатніших здобутків українського художнього слова, властивий
глибокий ліризм, міцно й органічно вкорінений у традиції народної творчості
та національної класичної літератури.
До другого тому (1936–2004) - увійшов історичний роман "Северин
Наливайко", зі сторінок якого постає легендарний селянський гетьман і
складна епоха, в якій йому судилося жити і боротися. "Северин Наливайко"
— принципово новаторське явище не лише в українській, а й взагалі в
сучасній історичній романістиці.
До третього тому (1936–2004) - увійшли його повісті й оповідання, які
позначені глибоким психологізмом, калейдоскопічністю образів, ліричністю
та м’яким гумором.
Микола Вінграновський - лауреат Державної премії України імені
Тараса Шевченка
Микола Вінграновський має багато нагород:
• Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984).
• Почесна Грамота Президії Верховної Ради України.
• Лауреат літературної премії «Благовіст»
• Лауреат премії Фундації Антоновичів (США) (1993).
• Лауреат премії ім. В.Вернадського (2002).
• Заслужений діяч мистецтв України (1997)

5. Він Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1984)
за збірки творів для дітей: «Літній ранок» «Літній вечір», «Ластівка біля
вікна» , «На добраніч», адже його твори для дітей — це чарівний світ, де
легко та просто народжується казка, де живуть її добрі герої, де зливається
воєдино світ людей і світ звірів, птахів, рослин.
Діти для Вінграновського - не просто тема. Це і особливе ставлення до
життя, внутрішньо близьке йому, це компенсація втрат дорослої тверезості і
практичної доцільності. «Його «дитячі» вірші — принципово новаторські
тим, що співмірні з дитячою уявою, з поетичністю дитячої душі. І
проливають нове світло на природу всієї поезії Вінграновського як такої, в
якій живе дарована людям у дитинстві безпосередність сприйняття світу,
парадоксальність фантазії і душевна чистота» писав І.Дзюба.
До збірки «Літній ранок» увійшли вірші для дітей, вона видана у
1976 році.
Вірші з збірки:
Літній ранок
Джмелі спросоння — буц! —
лобами!
Попадали, ревуть в траві.
І задзвонили над джмелями
Дзвінки-дзвіночки лісові.
Повільне сонце на тумані
До проса випливло з води,
Де на пташинім щебетанні
Тинявся малиновий дим.
Лиш сонях спав, хоча й не мусив,
І ось за те, аби він знав,
Важкий ячмінь медовим вусом

6. Бджолу за лапку лоскотав.
У картузах із парусини
Комбайн комбайнові гукав:
— То що ж косить?
Воно — все синє!
Де льон? Де небо? Де ріка?
"До нас прийшов лелека...“
До нас прийшов лелека
З косою на плечі,
Води напився з глека
Та й сів на спориші.
І так сидів лелека,
І думав те, що знав:
Пропало десь далеко
Все, що косити мав.
Пропало десь далеко.
Не видно вдень-вночі...
І плакав наш лелека
З косою на плечі.
До збірки «Літній вечір» увійшли оповідання для молодшого
шкільного віку: Літній вечір, Волохань, На добраніч, видана у 1979 році.
Оповідання «Літній вечір»
Дід бере гирлигу в куртку і виходить з хати.
Я за ним.
- Діду, а скільки ж ви дасте мені кавунів – скільки донесу, ге?
- Скільки донесеш.

7. - А коли одного я ще у вас з’їм?
- З’їси.
- А дині у вас є?
- Є і дині.
А чорнобривці і собі:
- Є і дині.
Дід не чує чорнобривців. Він чує тільки мене і себе.
- Є і дині, і всяка всячина. Я пішов.
А чорнобривці дідові вслід: - Я пішов!
- То я прийду, діду!
А тут ще лелека на хаті: - То я прийду, діду!
Дивлюсь на чорнобривці, на вітер, піднімаю голову на лелеку.
- Кла-кла-кла-кла! – каже лелека і летить зі стріхи.
Цей наш лелека, злодійУвечері, коли ніхто не бачить. Він краде зорі з неба.
Стоїть на хаті на одній нозі, скине голову в зоряне небо – шия довга, дзьоб
до зір – та й хап зорю. Зоря гаряча, застрягає в горлі, лелека ковтнути не
може, студить зорю, клекіт із горла – кла-кла-кла.
Це я вже добре помітив, що цілу весну і літо наш лелека спить на одній нозі.
Друга нога у нього відпочиває. Вона у нього для Африки. Прилітає в Африку,
стає на ту відпочилу ногу, а нашу цю підгинає. Так і живе: одна нога для
Африки, друга для нашої хати.
- Іди-но краще корову заверни з череди!
Іду по корову.
А чорнобривці услід:
- Іде по корову!
Вітер із неба:
- Іде по корову!
Іду.
А над ними всіма - небо. Небо, домашнє, як чорнобривці. Я люблю небо.
Мами вдома нема, а небо є. І ще люблю небо найбільше тоді, коли в ньому

8. летить лелека до нашої хати, і дід іде до хати з гирлигою за плечима. Я
люблю небо в нас над хатою і над мамою небо люблю.
До збірки «Ластівки біля вікна» увійшли вірші для молодшого
шкільного віку, видана у 1983 році.
Вірші зі збірки:
Ластівко біля вікна
Ластівко біля вікна,
Ластівко нашої хати,
Що тобі, ластонько, дати:
Меду, борщу чи пшона?
Ластонько, літа кінець,
Діток твоїх би до хати,
Я научу їх писати:
Небо, Дніпро, горобець...
Ластонько, де не літайсь -
Мало налітатись вволю:
Ще народись та удайсь
В небо, Вітчизну і волю.
Так воно в світі іє,
Так воно є, щоб літати...
Горечко рідне моє,
Ластівко нашої хати.

9. Почапали каченята
Почапали каченята
та по чаполоті,
каченята-чапенята:
сухо нам у роті.
В білих льолях сплять лілеї,
чапленя на чатах.
Ці лілеї — дрімолеї,
а ми — каченята!
Свого дядька ми приспали,
і тата, і маму,
діда-качура поклали
спати в красноталу.
А самі, хоч далеченько,
чап
по чаполоті
до води, до водиченьки —
сухо ж нам у роті!
Поетичний світ цієї збірки Миколи Вінграновського надзвичайно
цікавий, багатий, яскравий, барвистий. Автор вміє зазирнути у душу дитини,
тварини, пташки проймається її інтересами, турботами.
До збірки «На добраніч» увійшли повісті та оповідання для
молодшого шкільного віку, видана у 1983 році.

10. Оповідання «На добраніч»
Перед його норою заходило на ніч сонце. Сонце зайшло. Ліс потемнів, кар'єр
густо засинів, сосна угорі золотіла.
- Ліс потемнів, кар'єр посинів, а ти золотієш, - сказав. він сосні. З нори
вилазити не хотілося, а тут заболіло вухо, наче нічого було тому вухові
зараз робити, - але заболіло.
- Ковбаси наївся, і магазинної, і так домашньої з часником, - куди я піду?
Та не піду я нікуди. В норі тепло? Тепло. Вухо болить? Болить. От і лежи.
Слухай собі небо над сосною, мугикай собі що хоч, не хоч - не мугикай.
Коров'як бджоли не любили. Уночі, коли бджоли не літали, коров'як так
було зацвітав своїм старим іржавим тілом, тягнувся з усіх сил - з-під
старого раптом вилазило молоде, і цвіло молоде золотим, аж блищало, але
бджоли й того не любили.
- Понюхаю тебе сам, - сказав лис коров'яку, і хоча з нори вилазити не
хотілося - виліз. Став на пісок, побілений сонцем за літо, пісок залоскотав
лисові лапи, і він ліг погрітися ще трохи на тепленькому. Погрівся. Тоді
пригнув лапою собі до носа коров'як, нюхнув його верхню квітку, під нею
понюхав нижчу, під нижчою ще нижчу, під нижчою ще нижчішу, під тією
найнижчішу, а попід найнижчішою най-найнайнижчішу, вже при самій
землі на піску.
Сосні зробилося млосно. - Не обдуриш, - сказав лис коров'яку, - бо твоя
ерхня квітка найсолодша!
В кар'єрі сплескувалась риба, над лісом летів літак.
- Лети, лети! От залізу в нору, і ти мене вже більше цю ніч не побачиш, -
сказав лис літаку.
Літак, видно, розсердився, бо розвернувся посеред неба над темним лісом
у синім кар'єрі - прозолотився лише його тонкий хвіст нарівні з сосною.
Вухо давало себе ще знати. Лис засміявся з літака.

11. - Лети. На добраніч.
І літак полетів.
По той бік води під скелею важко дихали високі БілАЗи. Ті БілАЗи -
лисове щастя: в обідню пору, коли хлопці з БілАЗів підполуднюють на
гранітних каменюках, лис вже лежить за їхніми спинами в полинах.
- Я тут, - каже хлопцям лис. - Ніби ви не знаєте, що я лежу за вашими
спинами в полинах? Знаєте, бо лишите мені на граніті магазинну і так з
часником домашню, щоб потім дивитись на мене з БілАЗів, як я на граніті
їм, а часник викидаю собі під лапи...
Лис кинувся за джмелем. Цей джміль давно морочив лисові голову, бо
дуже хотів вижити лиса з нори і самому жити у ній. Джміль знав, що ця
нора була не лисова, а борсукова. Але ж лис зайняв її першим! Лис зайняв її,
коли ще мати була жива.
Джміль надувся і покотився тікати - навіть літати як слід не умів!
- Тікай, бо дожену! - закричав йому лис, а сам ліг на лапи у коров'яку і
далі не побіг. - Не обдуриш! Бо ти заманюєш мене, я знаю куди...
Джміль заманював лиса до гусака. На тому тижні джміль прилетів в
обід, саме тоді, коли лис повертався від БілАЗів, і коров'як зустрічав його.
Джміль намалював крилами перед лисячим носом нору і сказав, що нора -
його. Лис, довго не думаючи, дихнув на джмеля часником і заліпив йому
лапою. Джміль трохи було оглух, але не впав, збив пелюстку з коров'яку і
подерся на небо.
- Так ти ще й мій коров'як оббиваєш! - і лис по-справжньому кинувся за
джмелем, бо знав, що джміль довго у небі не пролетить. Джміль - не літак,
t догнав його, правда, вже у селі за кар'єром в калюжі, де саме купався гусак:
джміль з розгону і втоми впав за гусаком у калюжу, а лис наскочив на гусака
- гусак саме точив дзьоба об воду, і лисові від того точеного дзьоба
засвітилося в очах... Прощально-жовто засвітився коров'як...
Сергій Іванович Проць саме тоді йшов зі школи. Сергій Іванович хоча і
був сьогодні, першого вересня, першачком і вчителька так його і назвала,

12. кинувся з новим портфелем у калюжу, підгилив ногою гусака, підхопив лиса
на руки і побіг додому.
Гусак подивився вслід новій мокрій формі Сергійка - Сергія Івановича,
побовтав лапою в калюжі скаламученим небом і знову почав точити об воду
дзьоба, не забуваючи поглядати і на джмеля, що обсихав на портфелі.
- Я т-тобі дам!
- Мамо...
- Не мамай! Лисенятко до хати - а портфель?
- Мамо...
- А яке ж воно мокре, та мале, та жовтеньке... Іди ж мені зараз же по
портфель! Ось прийде тато... Сергій Іванович пішов по портфель: з
портфеля, з мокрого букваря, на "Г" - дивився гусак, на "Д" - кудись убік
дивився джміль.
- Не заманиш! - сказав лис. - Ось прийде зі школи Сергійко і ляже біля
мене, отут біля нори на піску, на тепленькому... Ти думаєш що: коров'як з
БілАЗаМи, літак із сосною - це тобі так?...
В кар'єрі сплескувалась риба, і від того срібного сплескування лисові
зарябіло в очах, рябіло доти, аж доки коров'як не сказав лисові "на
добраніч".
Твори Миколи Вінграновського перекладено російською, литовською,
естонською, грузинською, чеською, словацькою, польською, румунською,
англійською, португальською та іншими мовами світу.
Микола Вінграновський був першим президентом міжнародного ПЕН-
клубу, що репрезентує українську літературу у світовому масштабі.
Помер 26 травня 2004 року в Києві.

13. Література:
1. Вінграновський Микола Степанович: [ Біогр. довідка ] // Мистецтво
України: Біогр. довідник. - К., 1997. – С.118.
2. Микола Вінграновський // Література рідного краю: Посібник –
хрестоматія. – Миколаїв, 1994. – С.138 – 139. – (Письменники
Миколаївщини).
3. Микола Вінграновський: [ Біогр. довідка ] // Рідне слово: Українська
дитяча література: Хрестоматія. Кн. 2. – К., 1999. – С.278 – 281.
4. Ластівка біля вікна: Вірші. - К.: Веселка, 1983. – 24 с.: іл –( Перші
книжечки дит.садка).
5. Літній вечір: Оповідання. – К.: Веселка, 1979. – 16 с.: іл.
6. Літній ранок: Вірші. – К.: Веселка, 1976. – 16 с.: іл.
7. На добраніч : Повісті та оповідання. – К.: Веселка, 1983. – 73 с.: іл.
8. Шевченківські лауреати. 1962—2001: Енциклопедичний довідник. —
К., 2001. — С. 76—78.
9. http://ditky.at.ua
10. http://uk.wikipedia.org/wiki