Наукова бібліотека пропонує віртуальний огляд «Незламні: життя та доля лицарів пера» про життя, творчість, долю митців доби «Розстріляного Відродження».

1. (до Дня пам'яті жертв політичних репресій)
ДЕРЖАВНИЙ БІОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
НАУКОВА БІБЛІОТЕКА
«Незламні: життя та доля лицарів пера»
Віртуальний огляд

2. і
«Ми незнані, але нас пізнають; нас мають за
мертвих, але ось ми живі, нас карають, але ми не
вмираємо… » Біблія (Друге послання св. Апостола Павла
до коритян, розділ 6)
«РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ» ‒ історія про тих, кого система зламала або
знищила. Це не тільки прекрасні вірші та новели, які нікого не залишать
байдужими, це пам'ять про геніальних людей, які не знали страху та у найтемніші
часи мали сміливість говорити правду.

3. Час справжнього відродження української літератури, театру, образотворчого
мистецтва, створення високохудожніх філософських творів, літературних шедеврів, нові
відкриття в живописі, музиці та театрі. Література цього періоду відзначається багатством
стилів, жанрів, вершинних мистецьких надбань.
Тисячі обдарованих митців підіймали
державу з колін, навряд чи підозрюючи, що за
свій талант та благородність доведеться платити
життям. «Жертви сталінських репресій» –
окрема когорта людей, нескінчений
одноманітний список, де фігурує лише два
варіанти: «вбито», або «зник без вісти».
20-ті роки ХХ століття – час небаченого духовного та
культурного піднесення.
Цей період справедливо можна було б
назвати величним словом ВІДРОДЖЕННЯ.
А пізніше ще додати… РОЗСТРІЛЯНЕ.

4. «РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ», «ЧЕРВОНИЙ
РЕНЕСАНС» ‒ найромантичніша, а водночас і найбільш
неоднозначна, найтрагічніша доба в культурній історії
України. Це була доба руйнування та будівництва – українська
людина жила в атмосфері милосердя й жорстокості;
піднесень, злетів і падінь; відкриттів і сум’яття та
розчарувань, знищень, самознищень.
умовна назва літературно-мистецької генерації 20-х – початку 30-х
років XX століття репресованої радянською владою.
«РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ‒

5. За десятиліття (1921–1931) українська культура спромоглася компенсувати
трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені Вітчизни вплив інших культур,
російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Митці об'єднувалися за спільними
світовідчуттями, естетичними принципами та
певною політичною платформою. Частина
письменників прагнула розв'язати соціальні й
національні питання, інша ‒ зосереджувала увагу на
естетичних проблемах.
Літературні організації
«Гарт»
спілка пролетарських письменників
«Плуг»
(спілка селянських письменників)
«Молодняк»
(спілка молодих письменників)
«АСПИС»
(Асоціація письменників)
«Ланка»
«МАРС»
Майстерня революційного слова
«ВАПЛІТЕ»
Вільна академія пролетарської
літератури
«Нова генерація»
Доба РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ в літературно-культурному просторі

6. та багато інших…
Представників інтелігенції, що належать до «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ»,
умовно поділяють на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після
сталінських репресій. Першу групу безпосередніх жертв терору ‒ письменники, які були
знищені фізично.
Валер'ян
Підмогильний
Валер’ян
Поліщук
Марко
Вороний
Микола
Куліш
Микола
Хвильовий
Євген
Плужник
Михайль
Семенко
Микола
Зеров
Страчені… Померли в концтаборах… Самогубство…

7. До другої групи «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ» належить частина
репресованих й переслідуваних представників української радянської інтелігенції,
якій вдалось уникнути найвищої міри покарання і вижити в тюрмах та
концтаборах.
Іван Багряний був засуджений на п'ять років концтаборів Бамлагу, але
терміну не добув ‒ утік у 1936 році.
Відбувши свій строк у таборах ГУЛАГу,
Остап Вишня продовжував писати.
Борис Антоненко-
Давидович, якого звільнили
лише після реабілітації у 1957
році, до кінця життя
залишався в опозиції до
радянського режиму.
Живі «Розстріляні»
Жертви сталінського терору

8. Третя умовна група «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ» ‒ діячі культури, які
уникли репресій, але через те, що їхній доробок теж був далеким від соцреалізму і
вузьких партійних рамок, він був також засуджений радянською владою. Їх творчість
теж забороняли й замовчували, твори вилучали зі сховищ і знищували.
Леонід Чернов
(Малошийченко)
Олександр
Богомазов
Гнат
Михайличенко
Марія Галич
Юрій Клен
Більшість митців померла ще до розгортання масових репресій,
дехто врятувався завдяки тому, що відійшов від активної діяльності,
дуже небагатьом вдалось вчасно емігрувати.

9. До четвертої групи «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ» належать митці, чия
творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж зазнала в період
сталінських репресій значних змін. Страх за свою безпеку в умовах масового терору
змушував швидко пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від
мистецтва.
Твори Максима Рильського,
Павла Тичини, Володимира Сосюри,
Івана Кочерги й багатьох інших,
створені в 30-ті роки ХХ століття та
надалі, не мають високої художньої
вартості, індивідуальності форм і
стилів, є типовими зразками
соцреалістичного пропагандистського
мистецтва.
У тридцяті роки була також знищена і значна кількість діячів культури старшого
покоління, яка стала відомою ще до приходу радянської влади та належала до покоління
діячів початку XX століття, а не 1920-1930-х років. Це Людмила Старицька-
Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші.
Рильський М. Т.
Тичина П. Г.
Сосюра В. М.
Кочерга І. А.

10. Першим сформулював поняття «РОЗСТРІЛЯНЕ
ВІДРОДЖЕННЯ» польський публіцист і громадський діяч, який
виступав за польсько-українське співробітництво, Єжи Ґедройць. У
1958 році він у своєму листі до українського літературознавця Юрія
Лавріненка, який працював на замовлення Є. Ґедройця над
антологією української літератури 1917-33 рр., запропонував назвати
роботу саме так.
Поняття «РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ»
виникло через два десятиліття після трагічних подій
Єжи Ґедройць
В літературу першим увів поняття «РОЗСТРІЛЯНЕ
ВІДРОДЖЕННЯ» літературознавець Юрій Лавріненко.
У 1959 р. в Парижі він надрукував антологію творів розстріляних
і «перевихованих», а також пропалих безвісти…
Юрій Лавріненко

11. «…Тож ревно помолімося за всіх,
Кого сувора доля не пригорне,
Хто не зазна ні радості, ні втіх,
За всіх, кого нещадно чавлять жорна,
Кому завмер у горлі криком сміх,
Чиї неясні дні, як ночі, чорні.
Ти, Боже, їх у темряві не кинь,
Благослови їм шлях серед пустинь…»
(Юрій Клен, Із поеми «Прокляті роки», 1937)
Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933 [Текст] : поезія ‒ проза ‒ драма ‒
есей / упоряд., передм., післям. Ю. Лавріненка. ‒ Київ : Смолоскип, 2002. ‒ 984 с. :
портр.
В антології зібрано справді найкращі твори.

12. Після видання антології Юрія Лавріненка термін Є. Ґедройця
«РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ» набув значного поширення
в українському публічному вживанні.
Антологія складається із чотирьох розділів:
 поезія;
 проза;
 драма;
 есей.
Найповніше представлено саме поезію, оскільки, по-перше,
саме вона «вела перед у літературі тієї доби», а по-друге, за
браком місця ‒ «в одному томі неможливо охопити навіть
найважливіші зразки прози, драми й есею». Автори розташовані
«за датою появи їх першої після 1917 року книжки».
Уся архітектоніка антології оперта на дві постаті: Павла Тичину – виразника
понадісторичного чуття, і Миколу Хвильового – речника історичної епохи.
«Сонячні кларнети» ознаменовують народження цієї епохи,
смерть Хвильового – її загибель.

13. Відіславши Є. Ґедройцеві завершальний есей, у листі від 22
травня 1959 р. Ю. Лавріненко висловлює власну оцінку видання,
наголошуючи, що його антологія вперше запропонувала сукупний
образ епохи, а також структурувала літературний процес:
Сам Юрій Лавріненко вбачав найбільшу свою заслугу в праці над антологією в
тому, що це видання вперше проголосило українську літературу 1917–1933 рр.
цілісним і самоцінним явищем.
«Мені вдалося схопити предмет, який ще зовсім не вивчався в його специфіці
літературній і в його диявольській опосередкованості складними і великими подіями.
Довелося придумувати самому кілька термінів-понять, визначити основні періоди,
стилі, комплекси і т.д.». Цю думку він розвиває у наступному листі від 3 червня: «це
наче і енциклопедія і звіт та підсумок цілої надзвичайної епохи (…). Це не тільки
антологія, а й історія, довідник та синтеза епохи (вона оконтурена в заключному есеї),
оригінальна синтеза.»
Читаємо есей:

14. Митці РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ, які не знали страху і сміливо говорили
правду, залишили після себе прекрасні твори, що демонструють творчий потенціал і силу
думки молодого українського покоління того часу. До нас ці твори дійшли різними
шляхами. Багато видавалися за кордоном, а також підпільно в СРСР, деякі
переписувалися вручну, частина творів стала доступною вже після розсекречення
радянських архівів, але більшу частину, на жаль, знищено.
Пропонуємо ознайомитися з літературою з фондів Наукової бібліотеки про життя,
творчість, долю митців доби «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ» та окремими
виданнями М. Хвильового, В. Підмогильного, М. Драй-Хмари, які були знищені фізично.
Часи кривавих репресій

15. Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років [Текст] =
About yourself. Autobiographies of Ukrainian artists of the 1920s / Ін-т літ. ім. Т. Г.
Шевченка ; упоряд. Р. Мовчан. ‒ Київ : Кліо, 2015. ‒ 640 с. : фот.
Документальний збірник підготовлено на основі
архівних матеріалів, раритетних видань. Усього
репрезентовано 105 українських митців, чиї автобіографії
пощастило розшукати й вони виявилися цікавими.
Більшість із них публікуються уперше, і майже всі датовані
1920-ми роками.
Книга покликана стати надійним помічником для
науковців, викладачів, студентів, зацікавлених читачів у
пізнанні й дослідженні складної, неоднозначної доби
«РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ», образ якої вона
доповнить та увиразнить багатьма невідомими
персоналіями, фактами, деталями, автентичним колоритом.

16. Українське слово [Текст] : хрестоматія української літератури та
літературної критики ХХ століття: навч. посіб. : В 4 кн. / упоряд., фахове ред. та
біобібліогр. довідки В. Яременко. – Київ : Аконіт, 2001 .
Кн. 2 : Високий (розвинутий) модернізм (1922-1940): від «Антології»(1920) і
«Камен» (1924) М. Зерова до «Поезій» (1940) В. Свідзинського; 2001. ‒ 799 с. :
портр.
У книгу увійшли найкращі твори та уривки з
творів українських письменників епохи
модернізму, «РОЗСТРІЛЯНОГО
ВІДРОЖЖЕННЯ.

17. Ільєнко, І. О. У жорнах репресій. Оповіді про українських письменників (за
архівами ДПУ-НКВС) [Текст] / І. О. Ільєнко. ‒ Київ : Веселка, 1995. ‒ 447 с. : іл.
На матеріалах слідчих справ каральних органів ДПУ-НКВС, що
зберігаються в архівах Служби безпеки України, автор книги
простежує трагічні долі академіка А. Кримського, поетів М.
Вороного, М. Зерова, М. Драй-Хмари, П. Филиповича; розповідає
про арешти М. Рильського, табірні поневіряння О. Вишні, Б.
Антоненка-Давидовича, З. Тулуб. Мовиться у книзі про
переслідування за любов до України О. Довженка, В. Сосюри, Ю.
Яновського.
Видання адресується всім, кому небайдужі трагічні сторінки
нашої історії.
Жорна більшовицьких репресій перемололи і знищили мільйони
життів. З особливою нещадністю тоталітарна система нищила і гнітила
духовну еліту нації.

18. «М’ятежний геній» ‒ Микола Хвильовий
«… і раптом – побачив свого вчителя і натхненника! Ось на
цім самім місці він стояв разом з другим. Низенький, сухорлявий, з
великими очима, з широкими чорними бровами і смутний-
смутний. Вони ждали на вінду, викликані, очевидно, на черговий
контроль до цієї установи, що хоч і не була культурно-мистецькою
інституцією, але завідувала душами всіх митців і романтиків. Це
був Микола Хвильовий. Бог, на якого Андрій молився з усіма
своїми товаришами»
(Іван Багряний «Сад Гетсиманський»
Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень
1933 року, коли відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи
Хвильового у харківському будинку «Слово».

19. Хвильовий, М. (Фітільов Микола Григорович). Новели, оповідання, роман,
поетичні твори, памфлети [Текст] / М. Хвильовий. ‒ Київ : Наук. думка, 1995. ‒
816 с.
Різногранна творчість, незвичайна постать Миколи
Хвильового мали величезне значення у літературному процесі
20-х років, справляли вплив на розвиток українського
письменства, культури, суспільно-політичної думки всього
неспокійного XX віку. Неперевершений майстер малих
прозових форм, він після Коцюбинського й Стефаника створив в
українському письменстві власний стиль, своєрідний різновид
лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Поява першої
новелістичної збірки «Сині етюди» засвідчила непересічність
таланту молодого прозаїка, а вже в середині 20-х років Микола
Хвильовий стає визнаним лідером літературного покоління.

20. Суворий аналітик доби – Валер’ян Підмогильний
«Коли б хтось… запитав мене, кого з молодих
українських письменників 20-30 років я вважаю найбільш
інтелектуально-заглибленим, душевно тонким або, просто
кажучи, найбільш інтелігентним, то я б ні на хвилину не
задумався і вказав: ‒ Валер’яна Підмогильного»
Ю. Смолич «Розповідь про паспорт»

21. Підмогильний, В. П. Оповідання, повість, романи [Текст] / В. П. Підмогильний
; упоряд. В. О. Мельник ; ред. тому В. Г. Дончик. ‒ Київ : Наук. думка, 1991. ‒ 800 с.
‒ (Бібліотека української літератури. Радянська укpаїнська лiтература).
Валер’ян Підмогильний написав кілька збірок оповідань,
повістей, романи «Місто» і «Невеличка драма», які були в
центрі літературного процесу 20-х – початку 30-х років на
Україні. Ці твори й сьогодні приваблюють майстерністю
психологічно-філософського дослідження людини в складних
суспільних обставинах. У книзі вміщено переважну більшість
творчої спадщини прозаїка.

22. Михайло Драй-Хмара: поет, який знав 19 мов
«Ми з Драєм стояли аж у четвертому десятку поряд, а з
другого боку стояв київський студент Володя, з чиїм батьком
Драй дружив колись у Кам’янці. Отож, коли почали нізащо
розстрілювати щоп’ятого, Драй умить обрахував, що під кулю
потрапить саме студент Володя... Щойно мерзотник
наблизився до чергової п’ятірки, до Володі, як Драй рвучко
відштовхнув студента і став на його місце зі словами: «Не
чіпай, кате, молоде життя, бери моє»... З цими словами він
плюнув прибульцеві межи очі... Все відбулося блискавично...
Тієї ж миті російсько-комуністичний кат упритул випустив у
груди Драя решту набоїв».
Михайло Добровольський

23. Драй-Хмара, М. П. Вибране [Текст] / М. П. Драй-Хмара ; упоряд.: Д.
Паламарчук, Г. Кочура ; передм. І. Дзюби. ‒ Київ : Дніпро, 1989. ‒ 541 с.
У книжці зібрано творчий доробок відомого українського
радянського поета (1889-1939), глибоко самобутнього
майстра слова, чия оригінальна поезія та переклади належать
до найцікавіших сторінок українського літературного
процесу 20-х ‒ початку 30-х років. Книжка містить також
літературознавчі праці М. Драй-Хмари.

24. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами
«розстріляний», «загинув у засланні», «наклав на себе руки».
А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо
й самобутньо, як під час цих буремних років. Всі видатні діячі
РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ відчули на собі дії радянської репресивної
машини. Звісно, згодом вони були реабілітовані, проте їхню відсутність,
«вирваність» (спочатку фізичне знищення, а потім багаторічне замовчування,
заборону навіть згадки їхніх імен) з історичного контексту життя країни та
народу, Україна відчуває й досі – це страшна і непоправна втрата.
Дякуємо за увагу!
Віртуальний огляд підготували:
Зав.відділу Бездольна Л. І.
Зав. сектору Лукшина Є. Ю.