1. Пам’ятник Григорію Сковороді
в Харкові
Сторінками авторського підручника з української літератури
«Світ ловив мене, та не спіймав» (Г.С.Сковорода)
«Життєвий шлях Григорія Сковороди» (9 клас)
У місті Харкові поблизу Покровського собору можна побачити пам’ятник на
низькому постаменті, ніби цей просто одягнений чоловік із книгою в руках ось-ось
покине його й піде в мандри рідною країною. Саме в цьому
місті він колись жив і викладав. І нехай не обманює нікого
його скромний одяг – цей чоловік був видатним сином свого
часу, його поважали та шанували й земляки, й іноземці. У ті
роки, коли життя кожного було підпорядковано чітким
правилам від народження до смерті, він зумів вирватися з цієї
матриці. Як йому це вдалося? «Виявляється, що він змалку
нехтував правилами та шаблонами, за якими жили інші. І
поки невгамовний світ його ловив у своїх лабіринтах, митець
досить вправно уникав його лабетів, бо знайшов… фонтан
Істини!» (відеоролик 3). Ім’я цієї людини – Григорій Савич
Сковорода. На його поезію «Всякому городу нрав і права»
посилається І.П. Котляревський у «Наталці – Полтавці», його
вірші таємно списує в книжечку маленький Тарас Шевченко.
І уже в наш час латиномовний вірш цитує Папа Римський
Іоанн Павло ІІ в Маріїнському палаці під час відвідування
Києва:
Все мина, лиш любов зостається по всьому,
Все мина, та не Бог, не любов...
Народився майбутній письменник і філософ 3 грудня 1722 в селі Чернухи
Лубенського полку на Полтавщині в сім’ї колишнього козака, а нині селянина Сави
Сковороди та його жінки Палажки. Батьки були людьми добрими, чесними й
працьовитими, так жити й дітей своїх навчали. З дитинства Гриць був здібним до
навчання, і хоч не був відлюдькуватим, але любив інколи побути на самоті,
помилуватися природою, пограти на сопілці. Навчатися малий почав у сільського дяка.
Той сам добре грав на скрипці, тому високо цінував не тільки здібність його до науки, а
й музичний талант. Він виявив у хлопця незвичайної краси голос, навчив нотної
грамоти, поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки,
підготував до вступу в академію.
Існує легенда, ніби то одного разу Григорій пас вівці, але так зачитався, що не
побачив, як одна вівця кудись поділася. Батько розсердився на сина, що він погано
дивився за худобою, і побив його. Хлопчисько розсердився на нього й зник із села.
Знайшли втікача через місяць. Грицько пішов у найми, щоб заробити на навчання. Тоді
він примирився з батьком, і той погодився відпустити сина до Києво- Могилянської
Академії. Але пізніше, вважають дослідники, що хоч і мріяв юнак про науку й
далекими були його думки від овець, та головна причина полягала в тому, що батько
хотів кращої долі для синів. Селянство переживало нелегкі часи. «Війна з
Туреччиною, що почалася 1735 року, розоряла край. Утримання війська майже цілком
лягло на плечі народу. Забирали для війська людей, коней, волів, підводи, сіно, хліб.
Козацька старшина намагалася відкупитися од служби, посилала замість себе наймитів.
Землі бідних козаків переходили до рук багатих, а самі вони ставали кріпаками. Така
доля чекала і синів малоземельного козака Сави Сковороди» (1, с.9 – 10) . Тому
старший брат письменника Степан подався до Петербурга, де жив далекий родич, а сам
він поїхав до Києва. Батьки сподівалися, що сини вивчаться й забезпечать себе в житті.
2. Перед від’їздом батько повів Григорія в поле. Там, за старим звичаєм, він
наказав сину проорати пряму та рівну борозну. Це мало символічне значення. Саме
таким – прямим мав бути життєвий шлях хлопця, щоб не шукав він кривих шляхів, не
розминався з правдою. Так і прожив свій вік Григорій Сковорода.
Навчався він дуже добре. В Академії був такий звичай: якщо учень робив багато
помилок, наставник вручав йому калькулюс – футляр, у якому лежав папірець із ім’ям
нерадивого школяра. Коли учень виправлявся, футляр передавали іншому. Так ось – у
кишені юного Сковороди калькулюс ніколи не лежав! За добрий голос взяли його до
двірської капели цариці Єлисавети до Петербурга. Освіту свою удосконалив під час
подорожі за кордон в Угорщину, Австрію та ін., де познайомився з вченими й
філософами. Знав досконало старі мови, а також німецьку. Деякий час був він і в
Москві, але скоро повернувся в Україну, яку дуже любив. У 1753 році, викладав
поетику в Переяславському колегіумі. Написав для слухачів курс поетики «Роздуми
про поезію і порадник до майстерності оної». Оскільки Григорій Сковорода був дуже
незалежною людиною, він не зміг довго працювати в консервативному оточенні, де
процвітала система доносів. Не стали там тримати людини, яка написала: «Весь світ
спить – пора прокидатися!». Він пішов звідти і впродовж 1754 – 1759 pоків жив у селі
Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари.
Там Сковорода написав значну частину віршів славетної збірки «Сад божественних
пісень».
У 1759 році Сковорода прийняв
посаду вчителя поезії в Харківськім
колегіумі. Студенти любили свого
викладача, бо його уроки були не
схожими на уроки інших учителів. Він
навчав їх думати, висловлювати свої
думки, писати вірші. І оцінки ставив не
такі як усі. Педагог сам вигадав систему
оцінювання, у якій чітко визначав
досягнення та здібності юнаків. І
підручник етики написав власноруч.Він
не тільки інших навчав, а й сам навчався
все життя. Із 1769 року Григорій
видатний філософ мандрує
Харківщиною. Впродовж 1769 – 1774
років Сковорода написав збірку
прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути
легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п’яти
подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»),
«Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».
Він не дбає про кар’єру, про високі посади. На запрошення ченців Києво-
Печерської Лаври стати в їхньому монастирі ченцем, Сковорода відповів: «Ох,
преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів
неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І дійсно, не впіймав. Сковорода
навіть цариці Катерині ІІ не кланявся. На питання імператриці, чому він не кланяється,
відповів: “Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти
мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся”. Він декілька років мандрував
Харківщиною, зупинявся в знайомих, навчав дітей, читав свої твори, спілкувався з
інтелігентними людьми. Ось карта його подорожей.
3. У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його
учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А
повернувшись, зупинився в селі Пан-Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у
сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали
здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості
роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув
навіки.
Тепер у цьому селі, яке називається нині Сковородинівка є музей поета.
А якщо хочете більш дізнатися про його життя, пропоную переглянути фільми:
1) Правила життя Григорія Сковороди
https://www.youtube.com/watch?v=D8qACXU75go&ab_channel=%D0%9D%D0%B
E%D0%B2%D0%B8%D0%B9%D0%90%D0%BA%D1%80%D0%BE%D0%BF%D
0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%B
D%D0%B0
2) Не равноє всем равенство
https://www.youtube.com/watch?v=_OxXyjtRB3U&ab_channel=MystetskyiArsenal
3) Як Сковорода з матриці вийшов
https://www.youtube.com/watch?v=nTCY6Y_skVk&ab_channel=%D0%9A%D0%B
D%D0%B8%D0%B3%D0%B0-
%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0
%B0.%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0
Афоризми від Сковороди
Бери вершину і матимеш середину.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї
сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.
Більше думай і тоді вирішуй.
З видимого пізнавай невидиме.
Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.
Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно
виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає.
Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує
мандрівникові дорогу.
4. Чисте небо не боїться блискавки та грому.
Що швидко запалюється, те раптово гасне.
Більше думай і тоді вирішуй.
Перевір себе.
Кросворд «Шляхами Григорія Сковороди»
https://learningapps.org/watch?v=pxt07ndpa22
Вікторина «Світ Сковороди»
https://learningapps.org/watch?v=pnyz3mf1n22
5. Список використаних джерел
1. Драч І.Ф., Кримський С.Б., Попович М.В. Григорій Сковорода. Біографічна повість /
За ред. В.М. Нічик. Київ: Молодь, 1984. 216 с.
2.«Незвична» філософія Григорія Сковороди [Електронний документ] //
https://www.oa.edu.ua/ua/info/news/2012/11-22-1
3.Ніженець Н. Г.С. Сковорода. Заповідні місця на Харківщині. - Харків: Прапор, 1969. -
65 с.
4. Попова О.А. Сім стежок Григорія Сковороди [Електронний документ] //
http://ukrlife.org/main/evshan/skovor3.htm
5. Русов Ю. Український філософ Григорій Савич Сковорода [Електронний документ]
// https://zbruc.eu/node/93673
6.Сковорода Григорій Савич: біографія [Електронний документ] //
http://ukrlit.org/skovoroda_hryhorii_savych
7. Ушкалов, Л.В. Григорій Сковорода [Текст] / Л. В. Ушкалов. Харків: Фоліо :
Meridian, 2013. 123 с.
8. Ушкалов Л.В. Григорій Сковорода: семінарій [Електронний документ] //
https://chtyvo.org.ua/authors/Ushkalov_Leonid/Hryhorii_Skovoroda_seminarii/
