історія села варваринці №2

1
Історія села Варваринці
Підготувала
вчитель історії
НВК «ВарваринськаЗОШ І-ІІ ступенів– дитячий садок»
Медвідь Л.Я.
2014р.

2
Вступ
Село Варваринці розташованев лісостеповій зоні, південно-східної Галичини, в
долині ріки Серет та її притокиСвинюхи, на північний захід від м.Теребовлі.
Відстань від райцентру – 12 км., від обласного – 25 км. На півдні межує з селом
Струсів, на півночі з селом Налужжя, а на північному заході з селом Ладичин.
Історія села Варваринці тісно пов’язаназ історією сіл: Струсів, Налужжя.
Сучасне найменування села Варваринці згадується у 1439р. Згідно архівних даних
володарем села у 1454-1456 роках був Теодорикз Бучача. Подальша історія села
пов’язаназ історією так званого родучервоноруського. Глава цього родуЯнуш
Кердей мав багато володінь на Поділлі, в тому числі йому належали с. Струсів і
навколишні землі. У 1549р. Яків Струсь одруживсяна внучці Януса Кердея і з того
часу Струсь став володіти селом Струсів і прилеглими селами, в тому числі і
Варваринцями. Але ні в кого немає сумніву, що ця територія була заселена ще в
далеку давнину. Підтвердженням цього – стоянкадобимезоліту (середнього
кам’яного віку, 9-6 тис.р. до н.е.). Відкрив її у 80-х роках тернопільський археолог
Олександр Ситник. Також було знайдено черепки глиняних посудин, крем’янні
знаряддя праці.
Сучасний стан
Село Варваринці займає площу – 258 га.; дворів – 472 ( 55 будинків незаселені та
ті, в яких постійно не проживають);населення – 1336 чоловік (станом на
01.01 2013р) , за 2012р. в селі народилося 16 чоловік, а померло – 21 (природний
приріст –від’ємний). Населений пункт має свій герб і прапор (див. додатки).
Із кориснихкопалин є: пісок, червонийпісковик, суглинки.
У селі діють об’єктисоціально- культурного значення: НВК «Варваринська
ЗОШІ-ІІ ступенів – дитячийсадок», церкваСвятої Варвари, будиноккультури,
бібліотека, магазин, бар,фельдшерсько-акушерськийпункт, у якому 42 роки
пропрацював ДячокСтепан Михайлович. Від вдячниходносельчанна будинку
фельдшерсько-акушерськогопункту йому була відкрита меморіальна дошка (див.
додаток).Уселі здійснено освітлення вулиць. 264 оселі телефонізовано. Майже у
кожномудомі є мобільні телефони, або й кілька. У 2010р. роців центрі села
почали будувати капличку Матері Божої, якабула посвячена14 жовтня 2012р.

3
З 2003 р. розпочато газифікацію села і закінчено в 2007 р.
Школа – храм науки. ВарваринськуЗОШІ-ІІ ступенів, 19вересня 2012р.,
реорганізовано в НВК «ВарваринськаЗОШІ –ІІ ступенів дитячийсадок».
Навчається 82 дітей.У навчальномузакладі всі навчальні предмети викладаються
спеціалістами з відповідною фаховою освітою. Щодо якісного складу педагогічних
працівників – 17(основних – 15, сумісників – 2). З них 16 мають вищу освіту, 1-
середнюспеціальну за кваліфікаційними категоріями: вища - 6 , перша - 6, друга- 4.
У школі з 2008-2009 н.р. діє комп’ютернийклас. Адміністрації школи вдалося
знайти спонсорадля покращення матеріально-технічної бази. Так, зокрема, був
обладнаний кабінет навчально-методичнийприсприянніТернопільської
благодійної організації «Українськародина», головаІрина Найдух на кошти
міжнародного проекту «Від серця до серця» фундації Девіза Слайда у вересні
2006р. Педагогічний колектив і учні школи висловили щиру подяку за цю
спонсорськудопомогу. Влітку 2010р. вхідні двері було замінено, а у 2011р. - 14
вікон на пластикові, а в перспективі замінити всі вікна. Ці роботипроводятьсяза
підтримки і сприяння сільського голови –БойкаРоманаБогдановича.
На належному рівні проводитьсякраєзнавчо-пошуковаробота, зібрані
матеріали подаються на різноманітні конкурси, використовуються на уроках
географії , історії , українськоїлітератури, в позакласних заходах. Прикладом
професіоналізму, патріотизму є для наших учнів Михайло Паращук – скульптор зі
світовим ім’ям. До кінця своїхднів митець залишався палким патріотом рідної
землі. Тут його завждипам’ятають(див. додатки). В школі створено стенди, з яких
учні дізнаються про життєвий і творчийшлях цієї непересічної особистості. На
будинку, де народився Михайло Паращук відкрито меморіальну дошку, названо
вулицю на його честь (див. додатки). Створено експозицію «Наші славні
випускники » : Нечай Анатолій Романович-заслуженийдіяч мистецтв України,
відмінник освіти, методист, викладач вищої категорії, головнийрежисер народного
аматорськоготеатру- студії «Рампа» Теребовлянськоговищого училища культури;
Ігор Рудий – заслужений артистУкраїни, ЗолотийсаксофонУкраїни, відомий
українськиймузикант, композитор, аранжувальник, учасник міжнародних
фестивалів; Роман Рудий – заслужений артист України, викладач культурології,

4
інструментального виконавствата ансамблевого співу КиївськогоНаціонального
аграрного університету; РоманКачурівський – член спілки письменників України,
автор багатьохпоетичних збірок, літературознавець.
Навчальний заклад має досягнення у навчанні і в творчомужитті.
Підтвердженням цього є грамоти, дипломи, подяки, на нашу адресу. Як свідчать
дані за 1999 – 2012 н.рр. учні нашої школи щорічно ставали призерамиІІ етапу
Всеукраїнськихучнівських олімпіад, переможці різноманітних конкурсів.
Важливим завдання є узагальнення й вивчення передового досвіду, впровадження
в практику роботиінноваційних освітніх технологій навчання та виховання.
Церква – центр духовного життя села. На високомупагорбівидніється церква
Святої Варвари. До неї ведуть сходинкиіз перилами, які проклали односельчани.
Піднявшись по сходах можна побачити високумогилу з пам’ятником на честь
борців полеглих за волю України, яку у 1944р. більшовики зруйнували. Цю могилу
українськенаселення висипало у 1942 р., а у 1990р. жителі села її відновили.
Церква розташованав такому місці, що дуже добрепроглядається зівсіх сторін
села. Навколо неї знаходиться цвинтар, на якому ховають померлих усіх конфесій.
З давніх-давен, біля храму хоронилисвященників та інших служителів церкви. Тут
є багато пам’ятників, які мають історичну цінність. Жителі села і учні місцевої
школи цінують пам'ять про наших предків, оберігаючимогили, наводячипорядок
на кладовищі. 1870р. – рік зведення храму жителями села. Ця дата викарбовананад
дверима при вході в церкву. Церква святої Варварибула дочірноюв с.Налужжя, де
довголітнім парохом, починаючиз 1904 р. був о.Ярослав Мандичевський. Після
смерті о.Я.Мандичевськогонастоятелямибули о. Микола Декайло, о.Братик,
о.Масяк. Церква працювала в селі до 1962р., священнослужителем на той час був
отець Зарічний, який проводив богослужіння лише пів року. В часи «червоного
терору», коли почалося масовезакриття церков і нищення пам’ятокдуховності, ця
участь не обминула і нашу святиню. На превелике щастя і радість жителів села,
церква не використовувалась під склад, як це було в інших храмах. Можливо Свята
Варвара, як покровителька села, (див. легенду села у додатках) не дозволила
здійснити вандалізму над храмом.

5
В кінці 80 на початку 90 років великими стараннямижителів села в церкві було
дозволено проводитисвятковібогослужіння. Перша урочиставідправа відбулась
17 грудня 1988р. У 1990р. на кошти громадисела було проведено ремонтніроботи,
церкву було відновлено і реставровано приміщення всередині. На протязі2009-
2010 рр. навколо церкви було зведено мур і вкладено бруківку. У 2012р.-
відновлений зовнішній вигляд храму. В церкві збереглися всі церковні
приналежності, старовинні ікони, дорогоцінніречі, а серед них ікона святої
Варвари. З часу відкриття церкви незмінним її парохом є протоієрейотець
Михайло Рожаловський.Храмовийпразник жителі села святкують 17 грудня – з
дня мученицької смертісвятої Варвари.
В приміщенні храму святої Варваридуже багато ікон із зображенням святих.
Над престолом красується найстаровинніша ікона великомучениці. На титраподі
знаходиться образ святоїВарвари, якій поклоняються мешканці села. Свята
благословляєі на двох хоругвах, одна з яких вишита. Зображення великомучениці і
на іконостасі. Парафіяни селища Дружбаподарували вишиту ікону святої Варвари,
як святиню нашого села. На протилежній стороніцеркви видніється зображення
святої, вишите покійною сестрицеюцеркви Стефанією Пастух.
Історичніподії Перші поселенці, козацька доба.
Село Варваринці як населений пункт виникає в Х-ХІ ст. Першими поселенцями
були слов’яни. Жителі займалися сільським господарством,вирощувалихліб,
розводилихудобу, в навколишніх лісах і ріках полювали на звірів, ловили рибу,
віддаючи частку своєї праціна користь володарів села.
Близьке розташування Теребовлянськогозамку зіграло позитивнуроль у
розвиткусела. Вже в 16-17 ст. зароджується ремісництво, торгівля.
До 1627 року село було власністю родиниСтрусів. Після смерті останнього з них –
Миколи, старостигалицького воно потрапляєв володіння різних магнатів:
Калиновських, Потоцьких, Ланцкоронських. Хто б не володів селом селянство
терпіло подвійний гніт – соціальний і національний. Під час визвольноївійни,
очолюваної Б.Хмельницьким у нашому краї активізувався рух опришків, який до
1648 р. був відомий лише в Карпатах та Прикарпатті. В різноманітних документах,
серед громад, охоплених восени 1648 р. заворушеннями опришків, згадуються і

6
Варваринці. Про активізацію селянського руху свідчать дані документів. Міщани
села Струсоваі селяни з сіл Варваринці, Різдвяни і Дарахів об’єдналися і напали на
замок у Соколовінад Стрипою, пограбували, а інші будинки попалили. З Соколова
пішли до Сосноваі спустошили двір на шкоду 14000 золотих. Було здійснено й
інші пограбування і спустошення; забралипанську худобу, з якою панська служба
утікала, а служницю Регіну вбили. Під час облогиЗбаража козаками і татарами
окремі татарські і козацькічастини нападали на міста і села, грабуючиїх. Так було
пограбовано с.Варваринці, інші села, Теребовлю.
Під владою Австрії та Польщі.
У 1772р. після першого поділу Польщі, наш край відійшов до Австрії. Звістка про
революцію 1848р. в Австрійській імперії дійшла до села. В цей час відбувся виступ
селян – кріпаків у Струсові; до них приєднались і кріпаки с. Варваринці.
Власником земель в цей час був граф Володимир Баворовський. Згідно архівних
даних на 1880р. було: 286 господарств 1644 жителі; селяни мали 1540 моргів орної
землі, 116 моргів луків і городів, 89 моргів пасовиськ. Після Баворовського
власником земель села став Ян Голуховський. Робітники й обслугацього фільварку
були з села Варваринці. Селянськіполя були далеко за селом у сторонус. Заздрість
і мали назви: Чабаки, Руліса, Броговиця. Через сільськіполя проходилазалізнична
лінія Чортків-Теребовля-Тернопіль.
У 1921р. українці знову опинились під владою Польщі. Місцеве населення
зазнавало полонізації. Після впровадження Польщею збірних громад Варваринці
адміністративно належало до Струсова. В селі було три млини. Один великий
млин, що його звали «На Ста висках», який стояв над рікою Серет. Два другібули
в західній частині села над річкою Свинюхою. Менший з них працював на так
званих «Лотоках» і звали його млин «Під Ладичином», або млин Мельника, бо
його власником був ОсипМельник. Другий млин, більший турбіновий був у дуже
гарномумісці, при впадінні Свинюхи до Серету, майже посерединісела з гарним
фруктовим садом. Млин був власністю родиниКлодзінських. Незважаючи на
важкі економічні і соціальні умови в селі розвивалось культурнежиття. Діяла
читальна, заснована ще в 1904 році, а відновлена в 1924 році, при ній діяв

7
аматорськийгурток, який очолював Володимир Цибушник, а після нього Михайло
Винничок, було організовано хор, який вів Володимир Мусянович.
Усі вистави, концерти через відсутність відповідного приміщення відбувались в
читальні «Просвіти» с.Налужжя. В 1928р. в селі створено споживчукооперативу,
діяв гурток«Рідної школи». Виховані на таких традиціях жителі села ставали
активними борцямизанаціональну гідність і незалежність.
1939 рік став переломним в житті села, краю в цілому. На зміну одномурежиму
прийшов інший, який закріпив за собоюусюповноту влади. Нову владу народ
відчув коли почались перші арешти і вивезення в Сибір.
Життя населення в умовах опору радянській владі.
З вересня 1939р. починається новийвідлік часу в історії. Його ще називають
«чорним вереснем». У Варваринці приходять «більшовицьківизволителі» і
знищують будь-які проявиукраїнства. Зокрема, припиняєроботу«Просвіта»,
кооператива та інші організації. Більшовики розпочалирепресії протиукраїнців.
Нова влада ще жорстокіше поставилася до свідомих українців, ніж попередня
польська. Їм допомагають польськіприслужники, яких в селі було багато. Це була
так звана «варваринськашляхта», яка разом з більшовиками проводилаакції
переслідування і страт українськихпатріотів. В 1941 р. були арештовані і
закатовані в Тернопільській тюрмі: Горин Дмитро 1922 р.н., провідник ОУН,
Лапуць Олекса 1918 р.н.;Атаманюк Євген 1918 р.н.;ЄднаковськийЮліан,
Мединський Антін 1920 р.н.; Капуста Роман 1918 р.н.;Мединський Онуфрій.
Спочатку коли почалася війна німецька влада лояльно поставилася до діяльності
члені ОУН і товариства«Просвіта», але потім десь у 1942 роціпочала
переслідувати свідомих українців. Від рук більшовицьких окупантів загинули
Валовий Іван 1921 р.н., загинув в 1944 р.;Горин Дмитро Федорович, членОУН,
ГоринОлександр – кущовий провідник, Хомій Василь, член ОУН, бойовик, брав
участь у багатьохбоях з НКВС. Шкамбара Михайло – загинув трагічно. Михайло
Шкамбара «Кедр» - член ОУН, обласний провідникОУН на західноукраїнських
землях, полковник. Похований в селі Старі Стрілила. Там похороненийтакож
Василь Хомі. Мати М.Шкамбари була вивезена в 1947 роців Сибір. Теперішнє
приміщення кухні Варваринської школи – це колишній родиннийдім Шкамбари.

8
Були в селі арештовані і судженні з політичних мотивів. А також багато жителів
було депортовано за зв'язокз ОУН –УПА.
Німецька окупація.
Положення села з його хвилястим рельєфом, горбовинням, лісом, рікою
давало дуже добріоборонніможливостій тому під час воєнних дій Першої та
Другої світових воєн село дуже потерпіло й було частково знищене. Варваринці
було окуповано німецькими військами 6 липня 1941 р. На фронтах Другої світової
війни загинули, зникли безвісти 24 жителі села. Вчителем історії та учнями була
проведена пошукова роботаіз встановлення імен загиблих, зниклих безвісти у роки
Великої Вітчизняної війни(див. додаток1)За роки війни, згідно архівних даних:
пошкоджено приміщення й майно бібліотеки, школи, було завдано збитків
земельним угіддям, частково зруйновано приміщення клубу, пограбовано майно
(див. додаток2).Село було звільнено від фашистів Червоноюармією 24 березня
1944р. У битвах за села Варваринці, Струсів загинуло ряд бійців які поховані у
братській могилі села Струсова.
Життя села в післявоєнний період
24 березня 1944р. Червоноюармією було визволено село Варваринці Струсів.
Україна приступила до відбудови народного господарства, включились у цю
роботуі жителі нашого села. Селянство сіл вступало у колгоспи. У Струсові 11
січня 1950р. було організовано колгоспім. Кірова, який об’єднував 143
господарства, земліплощею 501 га. 18 лютого 1945р. організувався колгосп в селі
Варваринцях «Паризькакомуна». На перше вересня 1957р. об’єднував 368
господарств, землібуло 1001 га. 20 вересня 1950р. в с. Налужжя організовано
колгоспім. Б. Хмельницького. В 1950р. всі три колгоспиоб’єднались уодне
господарство«Паризькакомуна», де головоюобралиНогаса Ярослава
Флоряновича, який був головою до 1974р.. Справжнього розвиткудосяглаосвіта,
культура. Широкого розмахунабуло житлове будівництво. Замість халуп, критих
соломою, в селі зводились світлі, просторібудинки. Високого розвиткудосягла
культура за роки радянськоївлади. Тепер у селі була бібліотека, працювали гуртки
художньої самодіяльності, драматичний. У селі діяли: восьмирічнашкола,
медпункт, дитячіясла, магазин. Розвивавсяі колгосп. З першого жовтня 1955р. до

9
першого серпня 1956р. в колгоспінадоєно молока на кожну фуражну коровупо
1773 літра. Знято з відгодівлі 208 голів свиней. Внаслідок добрепоставленої
роботизміцніла матеріально-технічна база колгоспу«Паризька комуна».
Великих успіхів добилися трудівники села в піднесенні врожайностізерновихі
технічних культур, зростало поголів’я худоби.
У 1975 роцізмінився головаколгоспу. Ним стала Чорна Олена Євстахівна, яка
була головоюколгоспу«Паризькакомуна» на протязі15 років. І на протязівсіх
цих років колгоспбув передовим. Кожен рік колгосподержував дипломи за зайняті
місця у соціалістичному змаганні серед колгоспів району. Кожного року
господарствозадосягненніуспіхи заносилина районну дошку пошани, а також на
обласну. Колгоспубула присвоєнарубінова зірка за здобуткипо виробництвуі
продажудержаві тваринницької продукції. Орденом «ТрудовогоЧервоного
прапора» було нагороджено ЧорнуОлену Євстахіївну, орденом Леніна –
Великанович Ю. А.Багатьох колгоспників було нагороджено грошовимипреміями.
Бригадиратракторної бригадиБавдисаЯрославабуло нагороджено автомобілем.
Незалежна Україна і розвиток села
В 1990 році головоюколгоспу«Паризькакомуна» став Пришляк Богдан Павлович.
В 1992 році головоюколгоспубуло обрано Подедворного Степана Петровича. У
цьому роцірішенням загальних зборів колгоспперейменовано у селянську спілку
«Хлібороб України». Починаючиз 1993-1994 рр. розпочався занепад у сільському
господарстві. Колгоспникам було заборгованозаробітнуплату, заборгованість
почали видавати товаром. Спочаткубула проданасільськогосподарськатехніка,
потім почали розбиратитваринницькіферми на камінь. Були проданіприміщення
дитячого садочка, старої контори.В 1996 році розпочалосярозпаювання земель,
яке було закінчено в 2002-2003 роках. У цих роках були одержаніакти на землю.
Всіх пайовиків було 600. Товариство«Варваринське»сформованеза рахунок
реорганізації в березні2000 року селянської спілки «Хлібороб України». Пайовиків
у «Варваринському» було 171. Керівником спілки став у 2001 роціКуліковський
Мирослав Зеновійович. Пайовики з с.Барнадівки у 2005 році приєдналися до
товариствау Різдвянах.

10
Пайовики із Налужжя від’єдналися у своєокреме господарство. Товариство
«Варваринське» займалося вирощуванням зернових. Також у товариствабула
пасіка і піщаний кар’єр. Дякуючи видобуткупіску товариство трималося на плаву.
Але у 2010 роцітовариство «Варваринське» припинило існування. Пайовики
віддали свої землі до ТзОВПП «Струсів-Агро». Важкі часи настали не тільки для
товаристваале і для людей.
Безгрошів’я погнало наших роботящихлюдей на заробітки за кордон. Спочаткуце
була Росія, а потім Греція, Італія, Іспанія, Португалія, Польща, Англія, Бельгія.
Скрізь наші люди знаходилироботу, тільки на Батьківщині її не було. Йшли роки і
завдяки заробленим грошам добробутсімей зростав. Це було видно по
матеріальному добробуту, зате страждали залишені без батьківської любовідіти,
розпадалися сім’ї. Заробленігроші зробилисвоє, На вулицях села появились гарні
двоповерхівки, що обладнанні водопостачанням іканалізацією
Видатніпостатісела
Михайло Паращук народився 16 листопада1878 р. в с. Варваринці. Сказати, що
Паращуки були типовоюхліборобськоюсім’єю, означаєзамовчативажливий
штрих — у родупо материнській лінії гарно вишивали як жінки, так і чоловіки.
Церкви у Варваринцях і в сусідніх селах були прикрашені чудовимирушниками
«від Бачинських», а всі члени роду мали по кілька вишитих сорочок — на будень і
на свято. Отож «ген мистецтва» передався хлопчику з молоком матері, і скоро
заявив про себе.
До сусіднього села Струсоваприїхали оздоблюватикостьолпольськийрізьбяр
Кіндельський і фігураліст Станіслав Вуйцик. Вони доручилиМихайликові, який
був тоді ще учнем, допомагатиу різьбярськихсправах на іконостасі. Невдовзі
з’ясувалося, що він має хист не тільки до орнаментального різьблення по дереву,
але й до фігурного. І Вуйцик вирішує взяти хлопчика помічником при виконанні
ліплених оздоб у міській ратуші Нового Сонча(Польща). Паращук освоює
практичні навички з пластики та просторового моделювання, вивчаєвластивості
матеріалів. Перші вправи учня оцінили ще на початку 90-х років XIX століття.
Якось головаміської управи Нового Сончазамовив Вуйцикові свій скульптурний
портрет. Михась і собіспробував виліпити «головуголови». А коли з’явилося дві

11
голови, то стало важко відрізнити, котра з них — вчителева робота, а котра —
вдала вправа учня. Вчителеві стало шкода відправляти здібну дитину назад у
Варваринці, до безпросвітно важкого селянського господарства. Він пише
рекомендаційного листа краківському реставраторовіскульптури у Вавельському
замку Ігнацієві Шопінському. Чотирирічне перебування у Краковізадало напрям
його подальшої долі. Юнак набуває досвіду у реставрації старовиннихскульптур,
удосконалюєзнання з пластики, опановуєтехніку металевого лиття, ліплення,
різьблення по каменю і одночасновідвідує скульптурні студії професораБарабаша
в Краківській академії. І згодом Паращук вирушає до Відня, щоб вступити до
відомої академії мистецтв. Але сталося так, що через матеріальні нестатки студент
повертається до Львоваі продовжуєнавчання в політехнічному інституті у
професораАнтона Попеля.
Навчання та практичні студії у відомих європейськихскульпторів, серед яких
були Венцель, Роден, Жульєн та інші, спричинилитворчуеволюцію молодого
скульптора. Михайло Паращук творив навіть за вкрай несприятливихобставин.
Через посилення впливу реакційного чиновництвата інтелігенції, які
активізувалися після поразкипершої російськоїреволюції, проектпам’ятника
Шевченкові в Києві.Не злякав його навіть сумнозвіснийтабір для полонених
Австрії — Талергоф. Організовуєз групоюв’язнів втечу, прибуває до Відня і у
помешканні українськогопарламентаря Миколи Василька знову творить. Паращук
встиг створитискульптурнийпортрет митрополитаАндрія Шептицького, з
перервами завершує погруддя поета БогданаЛепкого. А трохи згодом починає
навчати полонених різьби, ліплення в іншому таборі — у Раштаті..У Вецлярі та
Раштаті Михайло Паращук створюєнезвичайні пам’ятникина братськихмогилах
померлих українськихполонених. Їх архітектурна частина має вигляд
почленованої стіни. А скульптурні зображення у нішах — зажурена мати, постать
замисленого воїна — спогадипро втрачену батьківщину, родинневогнище, друзів
та знайомих.
Так уже склалося, що у найважчі періоди історії, коли воскресалаукраїнська
державність, митці ставали законодавцями, урядовцями, дипломатами. Не оминула
ця місія і Михайла Паращука. У рокиУНР він працює на дипломатичній роботів

12
Естонії — секретар місії та перекладач, згодом — радник українськогопосольства
в Латвії. А після ліквідації посольств УНР в балтійських республіках Паращук
проживав в Бадені у колишнього українськогопослаВальдемара Кедровського.
Він облаштовує невеличку майстерню. І починається новийтворчийпідйом —
скульптор-вигнанець ліпить погруддя письменників Олександра Олеся й
СпиридонаЧеркасенка, керівника урядуЗУНР Євгена Петрушевича, тодішнього
головиеміграційного уряду УНР Андрія Лівицького. А відвідавши Мюнхен,
Паращук, як і десять років тому, отримує запрошення викладати скульптуру.
Нарешті в 1921 році Михайло Паращук виклопотав дозвіл на постійне проживання
в Софії, куди прибув у складі гуманітарної місії Міжнародного Червоного Хреста.
Cам скульптор-монументаліст у нових пошуках. Барельєфи для шоколадної
фабрики Пеєва нагадують дві казки про далекі південні краї. Скульптури цікаві
декоративним вирішенням із застосуванням принципусиметрії, градацією об’ємів,
гроюсвітла і тіні.
Талановитого майстразапрошують оздоблюватибудинокпошти у Варні, головний
фасад Торгово-Промисловоїпалати у Бургасі. Паращук робить архітектурно-
скульптурне оздоблення Болгарського національного банку. Туристидовго не
можуть відвести погляди від величезних металевих дверей. А саме Паращук зробив
з них своєріднийнумізматичний музей: поділив на квадрати, і в кожномувмістив
копії старовинних болгарськихмонет.
Українськогоемігранта пам’ятають відвідувачі та співробітники Болгарської
національної бібліотеки, вчені академії наук (це ж він створив проекти
декоративних прикрас для будинків цих установ!) і мали б хоч здогадуватися про
нього дипломати Югославії, Франції, Угорщини в Софії (бо саме Паращук
оздоблював будинкиїх посольств).
Видатному скульпторовітак і не вдалося здійснити мрію життя — повернутися в
Україну, — хоча б для того, щоб померти на батьківщині. У грудні 1963 року
Михайла Паращука не стало, похований у Софії (Болгарія).

13
Додатки
с. Варваринці знаходиться в долині ріки Серет

14
Ріка Свинюха – права притока ріки Серет

15
Легенда про походження назви села.
Існує легенда, яка розповідаєісторію походження села. Давним-давно, коли ще
монголо-татарськіорди
нападали на наші землі,
спустошували і спалювали
поселення людей свята
Варвара захистила жителів
села від навали ворогів. А
було це так. Неначе смерч
сунули монголо-татарські
ордиукраїнськоюземлею.
Люди дізналися, що вороги
наближаються до села і
вирішили знайти притулок у
лісі. Збираючисвої немудрі
пожитки, люди прихопили із
собоюобраз святоїВарвари.
Коли монгольськіордибули
вже близько, відчуваючи
небезпеку, люди почали
ревно молитися до святої
Варвари. Вони просилив неї
захисту і порятунку.
Великомучениця почула щирі
благання мешканців села і враз сталося диво. Довкола все оповилося темрявою,
страшна чорнахмара закрила небо. Було настільки темно, страшно, що люди навіть
не бачили одне одного. Ворогизрозуміли, що відбувається щось страшне і раптово
повернули свої війська назад. Жителі та їх оселі були врятованівід неминучої
загибелі. Так Варвара врятувала мешканців села від смерті. І стала покровителькою
і заступницею для них у всіх справах. І на честь цієї святої люди назвали село
Варваринці. Пізніше, збудувавши храм, щоб виразити своювдячність і поклоніння.

16
Герб Варваринців:у синьомуполі Св. Варвара з золотим волоссям, у срібній
одежі,з золотим німбом навколо голови, у правиці тримає срібниймеч, у лівиці –
зелену пальмову гілку.
Герб, згідно з правилами сучасногоукраїнського місцевого герботворення, вписано
у декоративнийкартуш, увінчаний для Варваринців – золотоюсільськоюкороною,
що свідчить про статус поселення.

17
Прапор Варваринців: квадратне синє полотнище, посередині – покладені
навхрест білий меч та жовта пальмова гілка.
У символахВарваринцівзображенняСв. Варвари та її атрибутів (меча і
пальмовоїгілки)вказує й на назву села, і на місцеву церкву.

18
Педагогічний колективНВК «ВарваринськаЗОШ І-ІІ ступенів –
дитячий садок»
Вшанування пам’яті М. Паращука в стінах навчального закладу

20
Інформація Додаток 1
про пошукову роботу із встановлення імен загиблих, зниклих безвісти у роки
Великої Вітчизняної війни
№
з/п
Прізвище, імя, по
батькові
Число, рік,
місце
народження
Рік смерті Місце
поховання
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
Баран Михайло Іванович
Блащишин Станіслав
Стефанович
Вертепний Владислав
Миколайович
ГоринДанило Данилович
ГоринОлександр
Мар’янович
Гречило Йосиф
Йосифович
Гураль Антон
Михайлович
Гураль Володимир
Капуста Марян Павлович
Кличковський Марян
Семенович
Липницький Йосип
Антонович
ЛобоцькийЮзеф
Антонович
Мединський Августин
Андрійович
Мединський Андрій
Нечай Михайло Іванович
Ногас Лев Іванович
Огірок Володимир
Петрович
Скакун Антон
Миколайович
с. Варваринці
1909р.
1910р.
1915р.
1913р.
1914р.
1914р
1914р
1912р
1908р.
1906р.
1900р.
1911р.
1907р.
1902р.
1917р.
1909р.
1906р.
пропав безвісти
у березні 1945р.
25.08 1944р.
11.01.1945р.
у серпні 1944р.
18.01.1945р.
06.02.1945р.
у 1944р.
у 1944р.
12.02.1945р.
у липні 1944р.
у 1944р.
у лютому 1945р.
15.01.1945р.
у квітні 1945р.
16.04 1945р.
у травні 1944р.
у липні 1944р.
29.01 1945р.
с. Мнічев,
Польща
с.Фалениця,
Польща
с. Лази,
Польща
с.Кейгольц,
Польща
с.Древенінгкен,
Східна Прусія
с.Ратшток,
Німеччина
М. Сьцинава,
Польща

21
Додаток 2
19.
20.
21.
22.
23.
24.
Скакун Володимир
Сохацький Володимир
Адамович
Стець Володимир
Павлович
ЧайковськийКазимир
Станіславович
Швець Станіслав
Шкайбара Євген
Петрович
1912р.
1923р.
1924р.
1925р
1919р.
у березні 1945р.
16.09 1944р.
у 1945р
21.09 1944р.
у 1945р
18.08.1941р.
Ергльське
військове
кладовище,
Мадонський
р-н, Латвія
м. Варшава,
Польща

22
Сільська бібліотека

23
Будинок культури

історія села варваринці №2

More Related Content

Viewers also liked

Similar to історія села варваринці №2

More from gavronnatalia

Recently uploaded

історія села варваринці №2