Скачати - http://superschool.com.ua/load/na_vsi_klasi/1_4_klasi/prezentacija_po_temi_pismenniki_do_tvoriv_za_pidruchnikom_o_ja_savchenko_chitanka_2_klas/3-1-0-4627

1. Підготувала Смілянець С. М. ,
вчитель початкових класів
Уманської міської гімназії
Уманської міської ради Черкаської області

2. 1.Бойко Грицько 16
2.Буцень Олег 12
3.Воронько Платон 92
4.Глібов Леонід 6
5.Гринько Варвара 43
6.Гнатюк Іван 41
7.Григорук Анатолій 53
8.Гуцало Євген 30
9.Жупанин Степан 8
10.Забашта Любов 24
11.Забіла Наталя 38
12.Кава Віктор 103
13. Каменчук Валентина 113
14.Качан Анатолій 68
15.Копиленко Олександр 64
16.Костенко Ліна 66
17.Коломієць Тамара 61
18. Компанієць Лідія 34
19.Костецький Анатолій 10
20.Кулик Надія 22
21.Кир’ян Надія 32
22.Лучук Володимир 47
23.Людкевич Марія 125
24.Малик Галина 122
25.Малишко Валентина 73
27.Марсюк Василь 88
28.Мовчан-Карпусь Н. 127
29.Мовчан Павло 90
30.Носов Микола 120
31.Носань Сергій 70
32.Нестайко Всеволод 99
33.Осєєва Валентина 51
34.Олесь Олександр 71
35.Орач Олег 49
36.Олійник Степан 45
37. Павличко Дмитро 4
38. Палійчук Олекса 118
39.Підгірянка Марія 75
40. Перелісна Катерина 55
41.Повх Лідія 131
42. Пономаренко Микола 129
43. Пригара Марія 20
44. Пчілка Олена 36
45. Рильський Максим 26
46. Світличний Іван 94
47. Сенатович Оксана 96
48. Сенченко Іван 79
49.Скомаровський Вадим 28
50. Сингаївський Микола 18
51. Стельмах Максим 83
52.Сосюра Володимир 106
53.Сухомлинський Василь 14
54.Струтинський Василь 101
55.Тичина Павло 59
56. Трублаїні Микола 111
57.Українка Леся 77
58.Франко Іван 109
59.Чубач Ганна 81
60.Чухліб Василь 57
61.Щоголів Яків 86
62.Ярмиш Юрій 115
63. Шевченко Т. Г. 134

3.  Дмитро Павличко 4 - 5
 Леонід Глібов 6 - 7
 Степан Жупанин 8 - 9
 Анатолій Костецький 10 - 11
 Олег Буцень 12 - 13
 Василь Сухомлинський 14 - 15
 Грицько Бойко 16 - 17
 Микола Сингаївський 18 - 19
 Марія Пригара 20 - 21
 Надія Кулик 22

4. Народився Дмитро Васильович Павличко
28 вересня 1929 року в селі Стопчатові
Яблунівського на Івано-Франківщині — в селянській сім'ї.
Народився Дмитро, пригадує мати, «коли копати картоплю з батьком
йшли вони». Майбутньому поетові «тверда земля була за ліжко, шорсткий
киптар за пелюшки».
Доля судилася Дмитрові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда,
тяжка праця, бідненька освіта — до того ж чужою мовою. Такий шлях і
слався сину лісоруба. Знущання за рідну мову, за босі ноги...
Перші збірки Павличка — «Любов і ненависть» (1953), «Моя земля» (1955),
«Бистрина» (1959), «Днина» (1960) та ін.
Книги для дітей: “Золоторогий Олень”, “Дядько Дощ”, “Де найкраще
місце на землі?”, “Пригоди кота Мартина”.
Нагороджений Національною премією ім. Т. Г. Шевченка.

6. Народився у селі Веселий Поділ Хорольського повіту. Його
батько, Іван Назарович Глібов, був управителем кінськими
табунами в маєтку поміщика Гаврила Родзянки.
Дитинство провів у селі Горби Кременчуцького повіту, куди з
Веселого Подолу перейшов на роботу його батько, забравши з собою
сім`ю.
Початкову освіту він здобув дома за допомогою матері, а 1840 року вступив до
Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською
мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під
час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук.
Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному
Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії.
Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається у Чернігів і деякий час працює
дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З 1867 р. він стає управителем земської
друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-
„метелики“, друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії
російською мовою, твори для дітей.Він їх підписував «Дідусь Кенир».Так називали
пташку - канарку, що жила вдома у Глібових, коли поет був маленьким.
Помер Л. Глібов 10 листопада 1893 р. в Чернігові, де його й поховано на території
монастиря Святої Трійці.

8. Степан Ілліч Жупанин народився 18 січня 1936 року в селі Іршаві
(тепер місто Закарпатської області) в багатодітній сім'ї хліборобів Марії
Петрівни та Ілька Андрійовича Жупанинів.
У дитинстві любив слухати оповіді про Довбуша, січових стрільців, про
відьом і домовиків, водяників і лісовиків. Від батька навчився коломийок, умів
грати на сопілці. А мати часто розповідала хлопчикові легенди, притчі, казки.
У школі Степан захопився ляльковим театром. У сьомому класі перед
початком лялькової вистави Степан виконав власний вірш-пісеньку «Мак і
бджілка»
Жупанин був доктором педагогічних наук, професором, заслуженим
працівником народної освіти України. Він — автор близько 300 наукових праць,
підручників, посібників.
Викладацьку діяльність поєднував із літературною. Серед його творчого
доробку чимало скоромовок, дитячих закличок, віршованих оповідань, що
склали 25 збірок. Серед них: «На високій полонині», «Сестрички-смерічки»,
«Світле озерце», «Смерековий край», «Гірська стежинка».
Він став лауреатом однієї з найпрестижніших в галузі літератури премії –
ім. Лесі Українки (1994).
Понад 100 поезій Жупанина стали піснями, вийшли окремим виданням.

10. Народився в місті Києві 1948 року в сім'ї вчителів. Про
своє дитинство розповідає з гумором: «Дитинство було
важким: класний керівник — тато. Нормальні діти відпочивали після
школи, а мене вчили і у школі, і вдома». І вже у п'ять років міг сам
читати і писати. Після закінчення середньої школи навчався в
технікумі радіоелектроники, згодом закінчив факультет кібернетики
Київського університету.
Збірка віршів для дітей «Джміль про сонечко гуде», за якою
вийшло друком ще багато поезій, казок, оповідань і повістей. За
повість «Мінімакс — кишеньковий дракон» письменникові
присуджено премію імені Миколи Трублаїні 1986 року. Удостоєний
премії імені Лесі Українки.
Крім написання власних книжок, Костецький багато перекладав з
англійської, німецької, деяких слов'янських мов. Він є також автором
статей з питань теорії, історії та критики дитячої літератури.
Видав 30 книжок для дітей. Найвідоміші: “Все про мене”, “Лист
до птахів”, “Постукай у моє вікно”, “Все – як насправді”.
Помер в 2005 році.

12.  Олег Буцень народився 1923 року в Києві.
Дитинство його пройшло у веселих розвагах і цікавих походах. Хлопчик
захоплювався моделюванням літаків, робив радіоприймачі, любив малювати і, звісно,
зачитувався книжками. Мандруючи стежками рідного краю, він мріяв про подорожі — не
менш як у джунглі Африки чи на Південний полюс. «Та не так часто діється, як в
дитинстві мріється», — любив повторювати в зрілому віці Олег Васильович.
Тільки закінчив десятирічку, як почалася війна. Усі мрії дитинства змінилися на
шинель і гвинтівку. Після закінчення Тбіліського авіаційного училища юнак воював на
фронтах Вітчизняної війни аж до Дня Перемоги.
Працював учителем української мови і літератури в Бережанському педагогічному
училищі на Тернопільщині, потім — у дитячій редакції Українського радіо, у видавництві
«Веселка».
Олег Буцень ще з дитинства писав вірші. Постійні зустрічі з дитячою аудиторією
спонукали його писати для дітей. Це були здебільшого оповідання і казки.
Письменник любив ділитися з друзями своїми планами, спостереженнями. «Знаєте, —
розказував він, — був нещодавно в лісі. Лежу під сосною, на небо дивлюся, замислився.
Раптом: кап, кап... Що за дивина? Небо як вимите, ані хмаринки. А тут дощ! Приглядаюся
— аж то мурахи капають! Поспішають, бач, до хати, поки сонце не сіло. Без парашутів
стрибають. Напишу...» І написав оповідання «Наше відкриття».
Його оповідання та казки ввійшли у книги «З ранку до вечора», «Не варто
ображатись», «Так чи не так?» та інші.

14. Народився Василь Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі
Василівці Василівської волості Олександрійського повіту
Херсонської губернії (тепер Онуфріївський район Кіровоградської області) в бідній селянській сім'ї. Тут
минули його дитинство й юність. Як і решта селянських дітей, він вчився в рідному селі у школі і в 1933
році закінчив семирічку. Влітку 1933 року мати провела молодшого сина Василя до Кременчука.
Спочатку Сухомлинський подався в медичний технікум, але незабаром пішов звідти, поступив на
робітфак, достроково закінчив його і був прийнятий до педагогічного інституту. З 1935 р. починається
педагогічний шлях В. О. Сухомлинського. В 17 років він став вчителем заочної школи недалеко від
рідного села. Перевівся до Полтавського педагогічного інституту заочником і закінчив його в 1938 році.
Закінчивши інститут, Сухомлинський повертається в рідні місця і працює викладачем української мови
і літератури в Онуфріївській середній школі.
В 1941 році добровольцем йде на фронт. В січні 1942 року молодший політрук Сухомлинський був
важко поранений, захищаючи Москву. Тільки дивом залишився живий. Осколок снаряду залишився в
його грудях назавжди. Після довгого лікування в шпиталі на Уралі він просився на фронт, проте комісія
не могла визнати його навіть умовно здоровим для військової служби. Його призначили директором
середньої школи в селищі Ува Удмуртської АРСР. Як тільки рідні місця були звільнені, він повернувся
на Батьківщину і став завідувачем районного відділу народної освіти. Проте вже в 1947 році
Сухомлинський просився назад до школи.
В 1948 році Васи́
ль Олекса́
ндрович стає директором Павлиської середньої школи і беззмінно керує
нею протягом 22 років до кінця своїх днів. В 1948 році це була звичайна, відомою її зробив
Сухомлинський. Багато років пішли на це і в Сухомлинського. І ось, коли, здавалося б, настав час
розквіту його духовних сил і таланту, настало 2 вересня 1970 року і він помер. Сухомлинський написав
48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.

16. Народився Грицько Пилипович Бойко 5 вересня 1923 року в селі Оленівка на
Донеччині в сім'ї службовця. Після закінчення сільської семирічки він вчився в
Оленівській рудниковій школі, яка знаходилась досить далеко. Тому хлопцеві
щодня доводилося вставати о четвертій ранку, кілька кілометрів йти пішки до
станції, а вже звідти їхати робочим поїздом до школи. І не здавалося, що важко, адже
тяга до знань була безвимірною.
Після закінчення школи Грицько Бойко пішов на фронт захищати Батьківщину від навали
фашистів. Служив рядовим кулеметного взводу, а потім і офіцером-зв'язківцем. Брав участь у боях
під Сталінградом, був поранений і контужений. Удостоєний бойових урядових нагород.
Після війни Грицько Бойко став студентом українського відділу літературного факультету
Донецького педагогічного інституту. У 1949 році закінчив його з відзнакою. Кілька років він
працював в обласній газеті «Радянська Донеччина» та літературним консультантом Донецької
філії Спілки письменників України.
Початком своєї літературної діяльності Г. Бойко вважав 1950 рік, коли в Донецькому
обласному видавництві вийшла його перша збірка віршів «Моя Донеччина». Адресована вона була
дорослим, а вже наступного року вийшла в світ збірка його поезій для дітей «Будем шахтарями».
Відтоді поет не зраджував наймолодшим читачам, повністю віддав їм тепло свого серця і свій
непересічний талант.
Помер 25 вересня 1978 року. Похований на Міському кладовищі «Берківці». Поруч з ним
похований його син драматург Вадим Бойко.

18. Народився майбутній поет 12 листопада 1936 року в невеличкому селі
Шатрище на Житомирщині в родині хліборобів. Вчився і працював,
пізніше працював і вчився, — все життя працював. В дитинстві ми були
пастухами, нам першим відкривались весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових
росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав картоплі, не
прополював грядок, не смакував першим огірком з грядки, той достеменно не знає, як
пахне земля. Справжнім щастям для нас було скиртувати солому чи духмяне, з прив'ялою
ромашкою, сіно, засинати прямо на скирті під серпневими зорями. Ми звикали до будь-
якої роботи, нею росли і гартували юнацькі плечі.
Так одразу по війні ми ставали старшими в сім'ї і власними мозолями відчули всі
труднощі відбудови зруйнованого фашистами господарства.
Навчаючись у Київському університеті, працював у редакціях різних газет. Упродовж
багатьох років — головним редактором журналу «Піонерія».
Друкуватись я почав ще навчаючись у школі.Пам'ятаю, як школярем восьмого класу я
зі сцени вітав депутата Максима Рильського. Я охоче перекладаю твори моїх добрих
другарів.
В 1958 році побачила світ перша моя збірка для дітей «Жива криничка».Скажу ще про
один жанр мистецтва, до якого я небайдужий. Це — пісня. Вона володіє мною з дитинства,
з юнацьких років. Гармошка для мене і нині дивовижний інструмент у розумінні настрою.
Грав на струнних, кохався у народних мелодіях і нині записую народні пісні.

20.  Народилася Марія Аркадіївна Пригара 20 лютого 1908 року
 в Москві у родині службовця. Пішла з життя 8 вересня 1983 року.
У 1931 році здобула вищу освіту в Київському Перші книжки для
дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки
книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей
любов до батьківщини, її історії й природи. Це й пейзажні поезії «Ми любим
сонце і весну», і «Місто чудес», і особливо такі історичні казки й повісті, як
«Козак Голота» (1966), «Михайлик — джура козацький», «Як три брати з
Азова тікали», «Маруся Богуславка», «Тече Дніпро в синє море» та інш
Плідно працювала Марія Пригара у царині художнього перекладу. Її
перу належать українські переклади роману «Фараон» Болеслава Пруса,
поеми Миколи Некрасова «Кому на Русі жити добре?», романів та повістей
Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Райдуга», «Просто любов».
«Кімната на горищі», «Пісня над водами», романів Владислава Реймонта
«Селяни», Елізи Ожешко «Хам», Єжи Путрамента «Роздоріжжя», як бачимо,
переважно з польської, якою письменниця володіла досконало. ІНО
(інституті народної освіти)
Лауреат премії імені Лесі Українки.
Померла 8 вересня 1983 року.

22. Кулик Надія Михайлівна (9 травня 1981,
м.Монастириська Тернопільської області) –
музикант, магістр мистецтв, бандуристка-співачка (ліричне
сопрано).
Лауреат 2-ї премії III Міжнародного фестивалю козацької пісні
«Байда» у Тернополі (2003), переможець Міжнародного музичного
фестивалю «Балатон - мистецтво - молодість» у м.Балатонфюред
(Угорщина, 2004), 1-го всеукраїнського молодіжного фестивалю-
конкурсу кобзарського мистецтва «Під срібний дзвін бандур», 2-го
обласного фестивалю-конкурсу кобзарського мистецтва «Кобза» у
Тернополі (2008).
Закінчила Монастириську ДМШ (1996; клас Козубської М.Е.),
Тернопільське музичне училище ім. С.Крушельницької (2000; клас
Козій О.О.), Тернопільський національний педагогічний університет ім.
В.Гнатюка (2005; клас Євгеньєвої М.В.).
Від 2004 - викладач класу гри на бандурі, керівник ансамблю
бандуристів «Вишиванка» .

23.  Любов Забашта 24 - 25
 Максим Рильський 26 - 27
 Вадим Скомаровський 28 - 29
 Євген Гуцало 30 - 31
 Надія Кир’ян 32 - 33
 Лідія Компанієць 34 - 35
 Олена Пчілка 36 - 37
 Наталя Забіла 38 - 39

24. Народилася 3 лютого 1918 року в місті Прилуках.
Навчаючись у четвертому класі Прилуцької школи № 4
почала писати вірші. 1935 року на обласній нараді молодих
літераторів у Чернігові її поезію почув і похвалив Павло
Тичина. Уперше вірші Любові Василівни були надруковані в
газеті «Правда Прилуччини» в 1935 році.
Після закінчення школи Любов Василівна навчалася в
Одеському водному інституті, який закінчила в 1941 році. Під
час війни працювала інженером-конструктором на Рибнінській
судноверфі.
Після війни, залишившись удовою з сином на руках,
прийшла на київський завод «Ленінська кузня». «Без відриву»
закінчила мовно-літературний факультет педінституту імені
Горького (нині Національний педагогічний університет імені
Михайла Драгоманова). Далі — завідування відділом поезії
журналу «Дніпро».
У грудні 1956 року вдруге вийшла заміж за Андрія Малишка.

26. Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його
батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Рильський Тадей
Розеславович, був сином багатого польського пана Розеслава
Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII
столітті був київським міським писарем. Дід був учнем базиліянської
школи і під час взяття Умані гайдамаками у 1768 році ледве не був страчений (за
переказом, він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати руського краю», це
справило на ватажка гайдамаків таке враження, що він відпустив хлопця, а також решту
засуджених на смерть поляків та євреїв). Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна,
була простою селянкою з села Романівки . 1902 року помер його батько, і родина переїхала
з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім у приватній
гімназії в Києві.
 Змалку познайомився з композитором М. Лисенком. Після приватної гімназії Рильський у
1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету. Займався
самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 року вчителював у селі.
 Рильський почав писати рано, перший його вірш надруковано 1907, перша юнацька
збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року.Найкращі книги для дітей: «День
ясний», «Урожай», «Орлина сім»я», «Санчата діда Максима».Удостоєний кількох
державних премій.
 Помер Максим Тадейович Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві, на
Байковому кладовищі.

28. Народився Вадим Скомаровський 1 червня 1937 року в селі Балико-Щучинка
(Кагарлицький район на Київщині). Багата природа розвивала творчу уяву
майбутнього поета, дещо скрашувала його дитинство, яке припало на роки війни. У
дитинстві майбутній поет зачитувався книжками Аркадія Гайдара і Миколи Трублаїні.
Батько загинув на фронті. Мати все життя працювала вчителькою. Після закінчення
семирічки, Вадим працював учителем у Бородянській школі на Київщині. Згодом
закінчив Ізмаїльський педагогічний інститут.
1956 року Вадим Скомаровський надрукував у журналі «Піонерія» свій перший
вірш для дітей. Невдовзі з'явилися перші поетичні збірки «У сестрички радість» (1959)
та «Зірочка» (1961).
У 1963 році вийшла в світ книжка Вадима Скомаровського «На Тарасовій горі» —
вірші, присвячені Тарасові Шевченку. Відтоді поет часто звертався до образу Великого
Кобзаря. У 1973 році він видав збірку «Тарасова криниця», а в 1979 — створив поему
«Тарасові птиці».
Скомаровський також є автором поем «Зошит у лінійку», «Багряний листок», «Вітер
мандрів» та казкок «Де поділися зірки?», «Чому в морі вода солона», «Чому Лютий
короткий» та інші. Пише також гумористичні, сатиричні поезії, мініатюри, шаради.
Твори В. П. Скомаровського перекладено російською, білоруською, молдавською,
казахською, киргизькою, туркменською, башкирською мовами. Вони видані у Болгарії,
Польщі, Чехії, Канаді.

30. Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937р. в с. Старому Животові
Вінницької області в родині сільських учителів.У дитинстві він захоплювався
читанням книг, бо йому цікаво було довідуватись із них про життя, якого він не знав і яке
відкривав уперше. Любов до читання з часом переросла в захоплення віршування. Коли
Євген учився в шостому класі, один із перших його віршованих творів під назвою
«Червоний прапор» вмістила шкільна стінгазета, що викликало страшенну гордість
хлопця. Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях, у тому числі в
повісті «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло».
 Та найбільшу славу і визнання авторові принесли твори для дітей. В оповіданні «Лось»
письменник розповідає історію про те, як лось, намагаючись напитись з ополонки,
потрапив у воду й почав тонути. Двоє хлопчиків стали свідками боротьби лісового красеня
за життя. Зрозумівши, що важкий лось сам не зможе врятуватись, хлопці кинулись на
допомогу. Брати тільки-но встигли визволити тварину з льодяного полону, як пролунав
постріл. Хлопці не відразу зрозуміли, що куля влучила саме у врятованого ними лося.
Незабаром з'ясувалось, що вбивцею лісового красеня із сусіднього заповідника став їх
рідний дядько Шпичак. Коли дядько зрозумів, що брати не в захопленні від його здобичі, він
злякався, що хлопці можуть повідомити в заповідник про його вчинок. Він пробував їм і
погрожувати, щоб вони мовчали, і пропонував за мовчанку м'ясо й роги, але діти, нічого не
відповівши, пішли до своїх саней. Автор завершує оповідання тим, що розгублений Шпичак
дивиться на мертве тіло лося і йому, як це нещодавно було з дітьми, страшенно хочеться,
щоб «лось підняв голову, звівся на свої стрункі міцні ноги і неквапно побіг до лісу, як він ще
недавно біг, поки дороги йому не перетнула куля». Але лось так і не ворухнувся. Є. Гуцало
спеціально не розповідає про те, що буде далі, пропонуючи замислитись над цим читачу.

32. Надія Володимирівна Кир'ян (за чоловіком
— Уютнова) — народилася 24 червня 1946 року
в
м. Іваново Російської Федерації. Навчалась у
Київському університеті (1965—68), (закінчила 1988
заочно), та в Інституті іноземних мов (1969). Закінчила
Челябінський політехнічний інститут (1977). Працювала
на різних будівельних роботах. Від 1989 до 2001 — у
видавництві «Веселка» (Київ).
Член Національної спілки письменників України
(з 1990 року), член Національної Спілки журналістів
України (з 2000 року). Лауреат літературної премії
видавництва «Веселка» імені Олени Пчілки (1997).
Нині працює у культурологічному тижневику «Слово
Просвіти» (Київ).

34. Народилася Лідія Олександрівна Компанієць 12 березня 1914 року у селі
Новогригоровці Запорізької області.
Потім сім'я переїхала на маленьку станцію Світлодолинську Придніпровської
залізниці, де батько працював залізничником. А ще через кілька років оселилися в селі
Астраханці коло Мелітополя. Тут маленька Ліда з братами пішла вчитися.
Ще в школі почала писати вірші, які друкувалися в шкільній стінгазеті та в
домашньому рукописному журналі «Колючка», що його видавали двоє старших братів.
Згодом сім'я переїжджає в Ленінградську область, і Ліда навчається в Ленінградському
технікумі культосвітньої роботи на бібліотечному відділі. Але її вабила робота в газеті.
Отож, скінчивши технікум, ще зовсім молоденькою дівчиною, пішла працювати до
піонерської газети. Був при газеті і літературний гурток.
Почалася війна. З маленьким сином Лідія виїхала у вугільне місто Караганду. Після
Караганди — місто Грозний. І тут вона працювала в газеті. У 1944 виїхала до Києва і
стала працювати в газеті «Київська правда» а згодом — в «Радянській Україні».
У 1952 році вийшла збірка віршів для дітей «У всіх у нас діла». Саме тоді її прийняли
до Спілки письменників.
Про наслідки війни вона створила сценарій «Доля Марини», за яким у 1954 році був
створений фільм. Згодом за її сценаріями були поставлені ще фільми «Коли співають
солов'ї», «Літа дівочі» та мультфільм для дітей «Чому втекло кошеня».
Померла у 2004 році.

36. Народилася 5 (17 липня) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в
родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова.
Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до
літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році
закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».
Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А.
Косача у містечко Звягель . 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса,
яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки
виростила сім'я Косачів.
Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і
Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український
народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні
знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з
Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським
дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року
почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша
збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у
жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові
альманах «Перший Вінок».
Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі
поруч з чоловіком і донькою.

38. Народилася письменниця 5 березня 1903 року в місті Петербурзі у
дворянській родині з великими мистецькими традиціями.
Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца. Дівчинка зростала в
атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом. Вона багато
читала, зокрема, твори Тараса Шевченка, і вже в дитинстві пробувала писати вірші.
1917 сім'я переїздить до України і оселяється в невеличкому селищі Люботин (нині
Харківської області). Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося
працювати, щоб якось вижити.
Наталя скінчає прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років
вчителює в селі Старий Люботин під Харковом. Роки вчителювання багато дали
майбутній письменниці — вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське
життя, навчилася бачити в кожному малюку особистістю.
1926 вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для
дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».Видавши 1928 віршоване
оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях
творення дитячої літератури. Її твори присвячені малечі: «Пригоди з автобусом» (1928), «У
морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934).
Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем»
(1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті»
(1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в
чотирьох томах (1984).
Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року.

40.  Іван Гнатюк 41 - 42
 Варвара Гринько 43 - 44
 Степан Олійник 45 - 46
 Володимир Лучук 47 - 48
 Олег Орач 49 - 50
 Валентина Осєєва 51 - 52
 Анатолій Григорук 53 - 54
 Катерина Перелісна 55 - 56
 Вадим Скомаровський 28 - 29
 Василь Чухліб 57 - 58
 Павло Тичина 59 - 60
 Тамара Коломієць 61 - 62

41. Іван Федорович Гнатюк народився 27 липня 1929 р. в
селі
Дзвиняча Кременецького повіту Волинського
воєводства (нині Збаразького району Тернопільської області) у
бідняцькій селянській сім'ї. Батько клав печі по довколишніх
селах, а мати ткала людям на замовлення полотно та рядна. Діти
теж змалечку заробляли собі на прожиток власною працею.
 Восени 1944 року помирає батько.
 Іван Гнатюк побував у концтаборах, де написав свої твори. Вони
були видані у1990 році окремою книжкою — «Нове літочислення».
 За час творчості з-під його пера вийшли такі збірки поезій:
«Повнява» (1968), «Жага» (1970), «Життя» (1972), «Барельєфи
пам'яті» (1977), вибране «Дорога» (1979), «Чорнозем» (1981),
«Турбота» (1983), «Осіння блискавка» (1986), «Благословенний
світ» (1987) та книжечка для дітей «Хто найдужчий на весь світ»
(1989).
 Удостоєний Національної премії ім. Т. Г. Шевченка

43.  Гринько Варвара Пилипівна
народилася 17 травня 1937 р. в с. Погреби
Броварського району на Київщині.
Закінчила Київський педагогічний інститут.
Заслужений учитель України.
Авторка поетичних збірок "Полум’я троянди”,
“Благословила ранок мати”; для дітей: “Де
коваликова хата”, “Лісові сни”, “Букварик-
Веселик”, “Українська азбука”, “Безпека малят”,
“Абетка”, “Букварик-дошколярик”; трилогія для
дошкільнят: “Абетка”, “Букварик”,
“Математика для дошкільнят”.
Лауреат Міжнародної літературної премії імені
І. Кошелівця.

45. Народився Степан Олійник 3 квітня 1908 року в
селі Пасисели на Одещині в багатодітній
хліборобській сім'ї. Від тяжких злигоднів батьки
вирішили емігрувати до Канади абов Кустанайську область.
До школи мати проводжала сина за народним звичаєм. Спекла калач —
для вчителя. У школу треба нести святий хліб, бо починаєш велику справу
— ідеш навчатися грамоті. А ще поставила на коліна молитися Богові, "щоб
помагав учитися і дав добру пам'ять". Наука хлопцеві давалася легко. Уже
в першому класі написав лист до батька, який перебував у австрійському
полоні.
У 1934 році закінчив педінститут. Працював кореспондентом газети
"Чорноморська комуна", обійшов багато районів Одеської області. Зрідка
друкував поезії в газетах.
Загинув у 1937 році, у день свого 30-річчя, не знать завіщо, з ярликом
"ворога народу", розлучений навіки з поезією і любов'ю".
По пам'яті відтворив вірші друга, видав окремою книжкою "Горять
огні". Домігся, щоб мученика посмертно прийняли до Спілки письменників
України..

47. Народився поет у селі Матче на Волині (тепер Польща). Зростав хлопчик серед
працьовитого люду і сам був роботящим. Радів, коли його хвалили за щось
добре зроблене чи вивчене, а то й за вигадане...
Після закінчення середньої школи здібний юнак, закоханий в українську поезію,
подався здобувати вищу освіту до Львівського університету на слов'янський відділ
філологічного факультету, там же закінчив й аспірантуру.
Вірші почав друкувати ще студентом. Володя був одержимий поезією, а всі інші побутові
справи для нього не існували. Головні риси його характеру доброта та довір'я до людей.
Свою першу збірку поезій він назвав так промовисто — «Довір'я».
Якийсь час Лучук завідував відділом рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.
Стефаника. Володимир Іванович зібрав чи не найбільшу і найповнішу бібліотеку
поетичних збірок, виданих в Україні. Тісна творча дружба єднала його з літераторами
Білорусії, Польщі, Чехії, Словаччини, Німеччини.
Володимир Лучук відомий також як перекладач і дитячий поет. Дітей він дуже любив.
Навіть під час творчих поїздок у Прагу, на вулицях міста, він мав про що поговорити з
дітьми. І хоч розмови були короткі, зате контакт налагоджувався доволі швидко.
А написав В. Лучук чимало: «Сіла хмара на коня», «Хитрий лис малює ліс», «Чарівний
глобус», «Уставати рано треба», «Я малюю голуба», «Жива вода», «Дарунки для мами»
тощо.
Володимир Лучук раптово помер у поїзді, коли їхав зі Львова до Києва. Похований він у
Львові на Личаківському цвинтарі.

49.  Народився Олег Юхимович Орач (Комар) 6 лютого 1940 року в селі
Благовіщенка на Запоріжжі в сім'ї вчителів.
Дитинство провів на Донеччині, у степах Приазов'я. Його часто можна було
побачити в гурті засмаглих хлопчаків, які цілими днями пропадали на
узбережжі моря, мріючи стати моряками. Давно відійшло у минуле дитинство,
але потяг до мандрів став рисою характеру Олега Орача.
Закінчив історико-філологічний факультет Донецького педінституту, Вищі
літературні курси в Москві.
Був на журналістській роботі, зокрема, працював у газеті «Донеччина»,
обіймав посаду директора республіканського Будинку літераторів.
У 1965 році Олег Орач дебютував збіркою «Подорожник». Наступні книжки
— і віршів, і оповідань, і дитячих історій, і перекладів — переконливо свідчили
про самобутній талант автора: «Земля на видноколі», «Передчуття», «Зимние
жаворонки», «Долоні», «Написи на снігу», «Свято спілого листя», «За білим
перевалом», «Журавликова пісня», «Березневі світанки», «Дружна сімейка»,
«Довге літо»...
Олег Орач — автор книжок для дітей: «Журавликова пісня», «Березневі
світанки», «Хто де живе», «Дружна сімейка», «Довге літо». У його перекладах
вийшли друком якутські та алтайські народні казки.
Поет — лауреат премій ім. Лесі Українки та ім. В. Сосюри.

51.  Народилася 15 квітня 1902 року в Києві, в
сім'ї інженера. Після закінчення середньої школи
навчалася на акторському факультеті Київського
інституту ім. Лисенка, але не закінчила його.
В 1924 – 1940 роках працювала у дитячому
будинку для безпритульних дітей. Придумувала
ігри.
Перше оповідання “Гришка”. А в 1940 році
вийшла перша книжка “Рижий кіт”.
Померла 5 липня 1969 року, похована в
Москві.

53. Анатолій Іванович народився 20 березня 1932 року в селі Махаринцях на
Вінниччині в родині службовця. 1950 року закінчив Бердичівську середню
школу, а 1956 — філологічний факультет Київського державного університету
ім. Тараса Шевченка.
Два роки вчителював на Хмельниччині. Певний час працював викладачем на
кафедрі стилістики КДУ. З 1958 по 1968 рік обіймав посаду редактора, потім — завідувача
редакції видавництва дитячої літератури «Дитвидав» (згодом «Веселка»). 1968 року
перейшов на роботу в редакцію журналу «Малятко». Був його відповідальним секретарем,
головним редактором. Нині працює в літературному відділі цього популярного дитячого
видання.
Першу книжку «Семафори відкрито» видрукувано у видавництві «Веселка» 1964 року.
За нею побачили світ «Гусак Червонолап», «Сніговик-дражнилко», «Жилетка «Пінгвін»,
«В цьому дворку як у вінку», «Пухова сніговиця», «Солом’яне море», «Чим хата багата»,
«Що край, то звичай», «Побрехенька про лиху напасть», «Волелюбний вітер»,
«Праправнук барона Мюнхгаузена» та ін.
А. Григорук виступає і як поет, і як прозаїк. Вірші, казки, оповідання та повісті на
морально-етичні теми, пізнавальні мініатюри про розмаїтий довколишній світ, слова до
пісень — власне, майже всі популярні жанри дитячої літератури не лишаються поза
увагою письменника.
Активно він працює і в галузі художнього перекладу.
Чимало творів А. Григорука увійшло до читанок початкової школи, друкувалося в
різних збірниках та журналах.
А. Григорук — член Національної спілки письменників, заслужений журналіст
України, відмінник народної освіти, лауреат премії ім. Наталі Забіли.

55. Народилась Катерина Перелісна 1902 року у Харкові. Батько її,
Федір Глянько (1879—1955), був одним із піонерів українського руху .
Навчалась Катерина в українській гімназії ім. Б. Грінченка у
Харкові. В цій гімназії викладали найкращі харківські україністи.
Директором школи був Микола Федорович Сулима, учений
мовознавець-україніст. У той час йому було коло тридцяти років. Він
здорово кричав на учнів і всі його побоювалися. Кричав він і за
помилки в розмовній українській мові. Якось одна дівчина плаксиво
поскаржилася: "Хлопці деруться", а він на неї: "На стіну можна
дертися, а хлопці б'ються"
Після закриття школи молода Катерина Глянько займалась
письменницькою і педагогічною діяльністю, була редакторкою
українських книг.
Пізніше, вже із сином, вона змушена була емігрувати у Північну
Америку. Батько Катерини, Федір, як учасник українського руху і діяч
УАПЦ, не уникнув репресій з боку комуністів - деякий час він провів у
радянських тюрмах, врешті також емігрував до Штатів.
Твори Катерини Перелісної навіть покладені на музику, зокрема,
Українським хором бандуристів .
Померла в 1995 році

57.  Народився у с. Гнилуша (Лебедівка) в сім'ї вчителів Василя Харитоновича Чухліба
та Марії Федорівни В'ялої (Чухліб). Родина батька веде свій родовід від козака
Платнірівського куреня Запорозької Січі Харька Чухліба (1757 р.). Один з прадідів воював
у російсько-японській війні 1904 - 1905 рр. Родина матері у 1930-х рр. була «розкуркулена»
та заслана до Сибіру. Мав молодшу сестру Валентину. Дитячі роки Василя Чухліба
пройшли в сусідньому придеснянському селі Соколівка, куди переїхали його батьки після
війни: тут закінчив семирічку, а десятий клас — у місті Острі. У школі проявився його
літературний талант — і районна газета «Правда Остерщини» опублікувала його перший
вірш, коли він був ще старшокласником; закінчивши школу, молодого Василя запросили
на роботу до редакції тієї ж газети. У 1958 р. визнаний кращий робсількором «Правди
Остерщини». У 1958 та 1959 рр. був делегатом конференцій робсількорів Чернігівщини.
Письменник наділяє тварин людською мовою, почуттями, характером і поведінкою,
зберігаючи при цьому й те, що притаманне природі тварин. Цікаві сюжети казок,
мальовничі подробиці, виразний діалог, тонкий гумор – все це приваблює маленького
читача.
Творчість Василя Чухліба відзначено літературними преміями ім. Наталі Забіли
(1988) та ім. Лесі Українки (1996). Окремі твори письменника видавалися за кордоном, де
перекладалися англійською, азербайджанською, білоруською, казахською, литовською,
російською, словенською мовами: багато його оповідань і казок увійшли до вітчизняних
підручників і читанок для молодших класів.
Помер після важкої хвороби 20 листопада 1997 року та похований на батьківщині, в с.
Соколівка на Чернігівщині.

59.  Павло Тичина народився 23 січня 1891 року, в селі
Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії, в
Російській Імперії. Його охрестили 27 січня[2]. Батько
Павла, Григорій Тимофійович Тичина (1850—1906), був
сільським дяком і одночасно вчителем у школі грамоти.
Мати Марія Василівна Тичина (уроджена Савицька;
1861—1915) була на 11 років молодша від поетового
батька[4].
Павло Тичина мав 5 сестер. 1900 року 9-річний
Тичина, успішно пройшовши проби голосу, став
співаком архієрейського хору при Троїцькому монастирі.
У червні 1906 року помер батько Павла Тичини .
Від 1906 року Павло Тичина пише вірші. Перший
відомий нам вірш Тичини — «Сине небо закрилося…»

61.  Тамара Опанасівна Коломієць народилася в місті Корсунь-Шевченківський на Черкащині. Мати багато
 працювала, тому вихованням дівчинки займалася бабуся. Тамара виросла «у пелені бабусі Ганни», яка була
 в міру релігійною, керувалася здоровим глуздом і прислухалася до народної мудрості. Ці риси характеру
вона передала внучці. Неписьменна баба Ганна знала напам'ять майже весь «Кобзар» і часто його цитувала.
Мама дівчинки працювала лікарем. Дідуся і татка, на жаль, уже в ранньому дитинстві у дівчинки не було:
дідуся забрала громадянська, а татка — Друга світова війна. Але був ще маленький братик, якому доводилося
власноручно майструвати вітрячки, літачки та кораблики.
Ще до війни дівчинка вміла читати. А потім усі підручники замінив «Кобзар» та бабусині козацькі й чумацькі
сумовиті пісні, казки, загадки, лічилки, яких вона знала безліч. У дитинстві дівчинка надавала перевагу хлопчачій
компанії і гралася виключно з хлопчаками. У шкільні роки мріяла стати лікарем, бо дитяче серце ще довго залишалося
чутливим до ран війни. Якщо у школі задавали писати твір на вільну тему, то Тамарі легше було висловлюватись у
віршованій формі. А коли в пам'яті народжувався якийсь рядок, то він, як правило, мав бути останнім і на нього «треба
було вийти».
Перша збірка лірики Тамари Коломієць -— «Проліски» (1956) — з'явилася друком, коли авторка — студентка
факультету журналістики Київського університету — мала 21 рік. Потім вийшло 10 книжок лірики, зокрема «Осіння
борозна» (1981), «Багаття на межі» (1984) та «Дорога в листопад» (1990).
А потім — 15 років — не мовчання поетеси, а невидавання її книжок. Були лише добірки в періодиці — газетах
«Вечірній Київ», «Хрещатик», «Я, ти, ми», «Вісті», в журналі «Вітчизна»...
У її творчому доробку— понад ЗО збірок оригінальних казок, віршів, небилиць, лічилок, смішинок, загадок.
Найвідоміші її книги: «Починаються дива», «Жмурки», «Пісенька про гнома», «Пісня джерельця», «Дощик-
накрапайчик».
Тамара Опанасівна досить активно якийсь час співпрацювала з популярним журналом «Пізнайко». Нещодавно
«Веселка» перевидала її «Веселе місто Алфавіт». У Тамари Коломієць, за книжками якої виросло не одне покоління, —
уже своя абеткова бібліотечка: вона має 6 абеток для 6 онуків.
Тамара Коломієць — щаслива мати і бабуся. Вона має двох дочок (Оксану й Мар'яну) і шестеро онуків. Стежками
матері пішла донька — талановита поетеса Мар'яна Рочинь, а брат — Петро Коломієць — відомий сьогодні письменник,
журналіст, автор багатьох історико-пригодницьких повіст

63.  Олександр Копиленко 64 - 65
 Ліна Костенко 66 - 67
 Анатолій Качан 68 - 69
 Сергій Носань 70
 Олександр Олесь 71 - 72
 Валентина Малишко 73

64.  Народився 1 серпня 1900 року в місті Костянтиноград у сім’ї
залізничника(з 1922 — Красноград) Полтавської губернії. Тут в 1912 році
вступає до Красноградської вчительської семінарії і в 1916 році закінчує його
круглим відмінником природничого факультету.
1934 року Олександр Копиленко видав збірку оповідань для дітей «В лісі», у
якій були цікаві спостереження за природою, життям птахів та звірів. Відтоді і
до кінця свого життя він немовби дописував цю книгу. У подальшому під
назвою «Як вони поживають» вона отримала популярність серед читачів,
неодноразово перевидавалася. Перші книги Копиленка — «Кара-Круча»,
«Буйний хміль», «Іменем українського народу» — висунули письменника в
перші лави молодої української літератури. Ці книги за короткий час кілька
разів перевидавались.
Перша його книжка для юних читачів «Сенчини пригоди» вийшла в 1928
році. Відтоді письменник до кінця своїх днів багато і натхненно писав для дітей і
юнацтва, виявляючи у своїх творах неабиякий хист педагога.
У творах, присвячених дітям, Копиленко багато пише про природу, про
тварин, і не тільки тому, що діти, як відомо, найбільше цікавляться життям
тварин, а тому, що сам, люблячи до самозабуття тваринний світ, вважав, що
таку любов треба прищепити кожній людині змалку: тільки та людина, котра
знає і вміє любити тварину, може бути порядною, шляхетною, доброю та
доброзичливою — так вважав Олександр Іванович.
Похований у 1958 році.

66. Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві
на Київщині в родині вчителів. У 1936p. родина перебралася до Києва, де
майбутня поетеса закінчила середню школу.
Після закінчення середньої школи молода поетеса навчається в Київському
педінституті, а згодом — у Московському літературному інституті ім. О. М.
Горького, який закінчила 1956р. Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила»
(1958) викликали інтерес читача й критики, а книга «Мандрівки серця», що вийшла в
1961р., не тільки закріпила успіх, а й засвідчила справжню творчу зрілість поетеси,
поставила її ім'я серед визначних майстрів української поезії.
Книги Л. Костенко «Над берегами вічної ріки» (1977), «Маруся Чурай» (1979),
«Неповторність» (1980) стали небуденними явищами сучасної української поезії,
явищами, які помітно впливають на весь її дальший розвиток
Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а
згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в
1956 році.
Л. Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих
скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Удостоєна Національної премії ім. Т. Г. Шевченка

68. Народився Анатолій Леонтійович Качан у селі Гур'ївці, що лежить у
пониззі Бугу, на Миколаївщині, у сім'ї токаря місцевої МТС. Коли підріс,
любив слухати батькові оповіді. Від батька взяв відчуття землі, селянську
мудрість і спостережливість. А від матері, чия пам'ять зберігала безліч
усіляких пісень, переказів, бувальщин, — доброту й любов до слова.
Після закінчення школи Анатолій працював радіомонтером, а пізніше навчався в
Одеському університеті на філологічному факультеті.
Учителювати довелося в незвичайному місті Вилкове, що за десять кілометрів від
Чорного моря «розсипалося» в гирлі Дунаю на острівцях, порізаних численними
каналами й протоками. Це місто називають ще українською Венецією: тут люди живуть
прямо «на воді», а за автобуси і трамваї їм правлять звичайнісінькі човни. Молодий
учитель повинен був добиратися до школи різними протоками на старенькій
плоскодонці.
З дітьми А. Качан завжди розмовляє серйозно, ніколи не «ламає» язика, не
підлаштовується під малечу. Дуже люблять діти, коли Анатолій Леонтійович приходить
до них на розмову. Стільки всіляких скоромовок, дражнилок, мирилок, забавлянок знає
він, що годі з ним і змагатися!
До читанок, підручників з української мови, книг для позакласного читання
включено понад п'ятдесят поезій Анатолія Качана. Він не тільки відомий поет, а й
досвідчений журналіст, сумлінний редактор, знавець літератури, заслужений працівник
культури України, Відмінник освіти України, лауреат премій імені Миколи Трублаїні та
імені Лесі Українки.

70.  Носань Сергій Лукич народився 1 липня 1939 року у с. Чехівка
Чорнобаївського району Черкаської області у працьовитій хліборобській родині. Він був
ще зовсім малим, коли батько пішов на війну і не повернувся. Усі сімейні турботи лягли на
плечі матері, яка працювала у рільничій бригаді. Згодом матір померла.
Він пас громадську череду, возив жниварям воду, заготовляв сіно. Після переселення
згорьована мати не витримала збиткування над людьми й природою і відійшла у той світ,
залишивши дітей напризволяще. Двоє старших взялися за господарювання, а Сергійко
тоді ще й твердо на ноги не став...
1967 року закінчив Черкаський педагогічний інститут. Працював матросом,
учителем, журналістом, викладачем інституту.
Його твори для дітей «Сонячний ранок», «Чисті плеса» та «Остання двійка»
включені до антології дитячих оповідань українських письменників та до «Читанок» для
1-го і 2-го класів.
Література приваблювала хлопця давно. Ще в п'ятому класі він створив одноактівку зі
шкільного життя «Горобчик», у якій сам виконав головну роль. З того часу письменник
залишився вірним літературі. Пише про побачене, вистраждане. Збираючи матеріал для
роману «Голгофа любові», їздив по Сибіру, місцями каторжних робіт і поселень
декабристів.
Нині Сергій Носань — відомий публіцист, драматург, прозаїк. Своїми вчинками і
творами він бореться за збереження рідної природи, нагадуючи людям, що у світі ще
існують байдужість і жорстокість.

71. Народився 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля, що на Сумщині.
Тут, серед краси природи, працьовитих і співучих жителів краю, минало
його дитинство, тут він навчався спершу в початковій школі, потім у
двокласному училищі. Проте найкращим спогадами юнацьких літ було
перебування Олександра в селі Верхосулля. Саме сюди привозили його
щоліта, аж поки хлопчикові не виповнилося тринадцять років, разом із сестрами Галею та
Марусею до дідуся Василя, котрий прищепив малому Сашкові почуття людяності,
щирості, справедливості.
Дідусь знав чимало казок, легенд, пісень, оповідей про козацькі часи і залюбки ділився
цими скарбами з онуками.
В одинадцять років Олександр втратив батька (той трагічно загинув). Виховувати
дітей продовжувала мати — Олександра Василівна, яка навчила сина ще в чотирирічному
віці читати, розповіла йому про Тараса Шевченка.П'ятнадцяти років Олександр вступив
до хліборобської школи містечка .
Перша збірка віршів Олександра Олеся «З журбою радість обнялась» (1907) не лише
привернула увагу літературної критики, а й викликала захоплення в читачів, особливо в
молоді. Поет підписав її літературним псевдонімом — Олександр Олесь, який невдовзі
став відомим усім, хто цікавився поезією.
Незаперечний внесок Олеся у розвиток драматургії для дітей. Він плідно працював над
інсценізаціями таких народних та літературних казок, як «Івасик-Телесик», «Лісовий цар
Ох», «Лисичка, Котик і Півник», «Микита Кожум'яка» тощо. Малеча залюбки сприйняла
й власні поетові драми-казки. Показовою є драматична трилогія про стосунки людини з
природою: «Бабусина пригода», «Бабуся в гостях у ведмедя», «Ведмідь в гостях у бабусі».

73. Малишко Валентина Андріївна народилася
29 грудня 1937 р. у м.Києві в родині відомого поета
Андрія Малишко.
Закінчила філологічний факультет Київського
університету.
Працювала в республіканській газеті "Зірка", потім
була на видавничій роботі (видавництво "Веселка").
Перше оповідання надрукувала у 1957 р., перший
вірш - у 1959 р. в газеті "Радянська Україна".
Автор поетичних книжок: "Сашко - поет і сурмач", "Журавлі
дитинства", "Що на серце лягло", "Світ мій бентежний",
"Наш добрий дім", "Перед своєю совістю стою", "Стежина",
"Острови доброти", "Три явори", "Доторк", "Маетринка",
"Нічого, крім зими", "Їде літо на коні".
Працює в галузі художнього перекладу.

74.  Марія Підгірянка 75 - 76
 Леся Українка 77 - 78
 Іван Сенченко 79 - 80
 Ганна Чубач 81 - 82
 Максим Стельмах 83 - 84

75. Народилася 29 березня 1881, с. Білі Ослави на Івано-Франківщині —
українська поетеса в родині лісничого. В 1900 р. закінчила вчительську
семінарію, потім працювала у школі.
Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904 р. в періодичних
виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла 1908 р.
Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Збірочки для
дітей «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі»,
«Школярики йдуть». Видала книжечки «Гарний Мурко мій маленький»,
«Безкінечні казочки», «Зіллюся з серцем народу», «Краю мій, рідний»,
«Учись, маленький», «Три віночки», «Мелодії дитинства», «Мати-
страдниця».
20 травня 1963 р., с. Рудно біля Львова померла, похована у Львові
на Личаківському цвинтарі.

77.  Лариса Петрівна Косач (Косач-Квітка, літературний
 псевдонім —Леся Українка) народилася 25(13) лютого
 1871 року у Новограді-Волинському. Мати її —
 письменниця Олена Пчілка, батько (Петро Антонович
Косач) — юрист. Батьки багато уваги приділяли гуманітарній
освіті дітей , розвивали інтерес до літератури, вивчення мов,
перекладацької роботи.
Дитячі роки поетеси минали на Поліссі. У сім'ї було 6 дітей.
Письмениця володіла 12 мовами, вітчизняну і світову
літературу, історію, філософію.
На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій
Лесі Українки — «На крилах пісень».
Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу.
Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в грузинському
містечку Сурамі. Тіло її перевезли до Києва і поховали на
Байковому кладовищі.

79. Іван Сенченко родився12 лютого 1901 року в селі
Натальївка (Шахівка) біля Червонограда на Полтавщині.
Його батько Юхим, був однаково і людиною села, і
людиною міста, працюючи чорноробочим, садівником,
білетером кінотеатру, церковним регентом тощо.
Іван Сенченко закінчив сільську і вищу початкову школу,
а потім учителював у своїх рідних місцевостях. Учився в
Харківському університеті (тоді ХІНО), працюючи водночас в
редакціях харківських газет і журналів. Свої кращі
твори(«Історія однієї кар'єри» та інші оповідання, «Подорож
до Червонограда» ,«Червоноградські портрети»
«Літературний ярмарок», «Дубові гряди».
Помер 9 листопада 1975 року.

81.  Народилася Ганна Танасівна Чубач у переддень Різдва, 6 січня 1941
року, в селі Плоске Муровано-Кироловецького району на Вінниччині в сім'ї
 хліборобів.
Закінчила вечірню школу робітничої молоді, факультет журналістики
Українського поліграфічного інститут .
Працювала в редакціях газети "Літературна Україна" та журналу
"Дніпро". Авторка 30 поетичних збірок ("Журавка" (1970), "Жниця" (1974),
"Ожинові береги" (1977), "Заповіти землі" (1978), "Срібна шибка" (1980),
"Святкую день" (1982), "Житня зоря" (1983), "Листя в криниці" (1984), "Літо
без осені" (1986) та інших) й понад 200 естрадних пісень. За назвою першої
ліричної збірки друзі одразу ж стали називати її ясноокою Журавкою.
За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них
адресовані дітям: "Вивчаймо самі", "Сонячна абетка", "Алфавітні усмішки",
"Жук малий і волохатий", "Черепаха Аха", "Прикмети — не секрети" та інші.
Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для дошкільнят і молодших
учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її
"Абетками" та весело-виразні вірші.
Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою,
чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами.
Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай,
Міжнародної премії "Дружба"; заслужений діяч мистецтв України.

83. Народився в с. Дяківці Літинського району Вінницької
області у родині селянина, ветерана Російсько-Японської
війни Панаса Стельмаха. Мати — білоруска. 1933 закінчив
літературний факультет Вінницького Педагогічного Інституту
(першим у селі отримав вищу освіту) і до 1939 вчителював у селах
Київщини; 1939 мобілізований до сталінського війська, учасник
Другої Світової війни .
У 1941 з'явилася перша поетична збірка «Добрий ранок». У роки
війни вийшли збірки «За ясні зорі», «Провесінь».
Написав твір «Чотири броди» (1978) та роман«Правда і кривда».
Помер 1983 рокуу Києві, похований на Байковому цвинтарі. На
честь Михайла Стельмаха названо вулицю.
Син М. Стельмаха — дитячий письменник

85.  Яків Щоголів 86 - 87
 Василь Марсюк 88 - 89
 Павло Мовчан 90 - 91
 Платон Воронько 92 - 93
 Іван Світличний 94 - 95
 Оксана Сенатович 96 - 97

86.  Народився 5 листопада 1824 року в Охтирці,
 Харківська губернія. Походив він із давнього дворянського
роду.
Навчався в Охтирській повітовій школі, закінчив Харківський
Університет (1848) і працював у різних установах канцеляристом.
У своїх віршах Щоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які
щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних
краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все
це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його
поетичних творах «Струни», «Завірюха», «Пожежа», «Маруся»,
«Бурлаки» та ін. Багато його віршів покладено на музику, і вони
увійшли в пісенний нар. репертуар («Пряха», «Черевички», «Зимовий
вечір»).
Помер в 1998 році

88. Народився 1 березня 1938у місті Мар’їнці на Донеччині в
шахтарській сім’ї, виростав без батька, який загинув на
радянській тюремній каторзі.
Закінчив педагогічне училище, Київський державний
університет
ім. Т. Шевченка . Працював у Черкаському педінституті. Після
дворічного навчання на Вищих літературних курсах при
Московському Літінституті тривалий час очолював Черкаське
обласне літературне об’єднання, керуючи творчою студією при
ньому. Переїхавши 1986 року до Києва, майже десятиліття працював
на різних редакторських посадах у видавництві літератури для дітей
«Веселка»
Книжки: «Сурмлять тополі» (1973), «Життєдайність» (1977),
«Обрії» (1979), «Сонячні терези» (1986), «Три криниці» (1988),
«Минулому я руку подаю» (1990), кілька збірок віршів для дітей,
зокрема, «Тигр утік із зоопарку» (1991). На окремих творах тих часів
лежить печать радянської цензури, а також елементи поступливості
їй збоку автора..

90.  Народився 15 липня 1939 (с.Велика Вільшанка,
 Васильківський район Київської області); українець; батько
Михайло Устимович і мати Пелагея Лазарівна — колгоспники;
дружина Голота Любов Василівна (1949) — літератор, журналіст;
син Богдан (1966) — перекладач; дочка Павлина (1987) —
школярка.
Освіта: Літературний інститут ім. М. Горького (м.Москва, 1965),
журналіст; Вищі сценарно-режисерські курси при Держкіні СРСР
Автор збірок: «Нате!» (1963), «Летюче дерево» (1972), «Зело»
(1973), «Нитка-оксамитка» (для дітей, 1975), «Пам'ять» (1977),
«Досвід» (1980), «Круговорот», «В день молодого сонця» (1981),
«Голос» (1982), «Жолудь» (1983; 1990 — російською), «Календар»,
«Польовичок» (для дітей, 1985), «Світло» (1986), «Поріг» (1988),
«Сіль» (1989), «Осереддя» (1989), «Відбитки» (1992), «Хрест» (1993);
збірка есеїв і літературно-критичних статей: «Ключ розуміння»
(1990), «Мова — явище космічне» (1994);
Народний депутат України 3,4,6 скликання.

92.  Народився 1 грудня 1913р. в с. Чернеччина поблизу Охтирки на
Сумщині.
Виховувався в охтирському дитячому містечку-інтернаті. Вчиться в
Харківському автошляховому інституті, після закінчення якого їде до
Таджикистану, де й працює за фахом. В 1935р. його призивають до Червоної
Армії. Демобілізувавшись, майбутній поет (він уже тоді писав вірші —
здебільшого «для себе») повертається на Сумщину, деякий час вчителює, а
1937р. вступає до Літературного інституту ім. О. М. Горького. 1939р. З перших
днів Великої Вітчизняної війни, знову добровольцем, — на її передньому краї,
а 1943р. закінчує курси підривників і переправляється в партизанське
з'єднання С. А. Ковпака. 1944р. виходить перша книжка віршів «Карпатський
рейд», книжка поета-партизана, складена з віршів, створених у бойових
походах
1944р. виходить перша книжка віршів «Карпатський рейд», книжка поета-
партизана, складена з віршів, створених у бойових походах .
П. Воронько є автором понад 30 збірок віршів і поем та великої кількості
книжок і книжечок для дітей, а водночас і відомим громадським діячем.
Він — лауреат Державної премії СРСР (1951, за книги «Добрий ранок» і
«Славен мир»), Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1972, за книгу
«Повінь»), премії Ленінського комсомолу України ім. М. Островського (1962,
«Драгі другарі»), літературної премії ім. Лесі Українки (1976, збірки віршів
«Всім по сім», «Читаночка», «Сніжна зіронька горить», «Облітав журавель»,
драматична поема «Казка про Чугайстра»).