Сценарій до 70-річчя визволення Києва та Боярки від німецько-фашистських загарбників.

1. «Ніхто не забутий,
Ніщо не забуте...»
Сценарій до 70-річчя визволення
Києва та Боярки
від німецько-фашистських загарбників.
Звучить лірична музика.
Учень: Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик –
як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі…

2. Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.
Ведучий 1. Цей вірш відомої української поетеси Ліни Костенко. Маленькою
дівчинкою переживши страхіття війни, Ліна Костенко написала ряд віршів, які
пронизує біль від усвідомлення тих втрат, яких зазнало людство від численних
воєн…
Ведучий 2. Війна 1941 року… Грізним смерчем ввірвалась вона в мирне життя .
Ведучий 3. Тієї пам'ятної червневої пори, як і завжди, догорав рожевий світанок
в обіймах спраглої ночі, пив теплу росу із трав та замріяно слухав останні звуки
вальсу в сільському клубі.
Ведучий 1. Тут зібрались випускники 1941 року, вони танцювали свій останній
шкільний вальс і не знали, що через декілька хвилин, рівно о 4 годині ранку 22
червня вони закружляють в кривавому танку війни, який триватиме 1418 днів і
ночей.
Ведучий 2. Стих дитячий сміх і на довгі 1418 днів і ночей в домівках людей
поселилось чекання. Чекання звісток з фронту, чекання кінця голоду і страждань,
чекання перемоги.
Сценка – прощання батька і сина.
Син: -Тату, ти йдеш до війська ?
Батько: - Так, сину, йду, вже час.
Ворог вже зовсім близько
Топче ногами ряст,
Нищить він нашу землю,
Плюндрує села й міста.
Як не зупинимо його ми,
Не буде у нас майбуття.
Син: -А правда, війна – це страшно?
Вона людей убиває,
А смерть - це назавжди, тату?
Нікого вона не вертає?
Батько: Смерті боятись не треба.
Не в ній гіркота небуття,
Бійся прожити безцільно,
Бо в цьому є смерть за життя.
Син: Ти повернешся , тату?
Батько: Я повернуся, сину, ти тільки дуже чекай,
Любов’ю своєю і вірою
Від куль мене захищай!
Син: Я захищатиму, кожну хвилину!
Батько: Я повернуся побідної днини!
Ти тільки чекай…

3. Ведучий 3. Сьогоднішній день – це день пам’яті і скорботи, шани до загиблих і
поваги до живих. Усім тим, хто пройшов шляхами війни, хто пішов у безсмертя і
тим, хто ще живе серед нас присвячується цей урок-реквієм.
Ведучий 1. Сьогодні ми святкуємо визначну дату: 69-ту річницю звільнення
України та 70-ту річницю звільнення Києва та Боярки від фашистських
загарбників. Довгих 3 роки 10 місяців і 18 днів випробувань стали страшною
ціною сьогоднішнього миру.
Учень: Тремтять гармати.
Б'є на спалах дзвін.
Залізні круки вилітають з хмари.
Горить Вкраїна з чотирьох сторін
І на чужинців просить з неба кари!
Учень: Синів, дочок благає: - Захистіть!
Страждає в муках Україна мила.
І піднімається з глибин століть
Непоборима, нездоланна сила.
Ведучий 2. Сила вільного духу нашого народу не підкоритися ворогу, стати на
захист Батьківщини!
Учень. І піднялись на оборону краю
Всі ті, хто зброю ще тримати вмів.
І проводжали на війну із дому
Жінки – чоловіків, синів !
Учень. Біжать од воріт матері, наречені, дружини,
Злітають хустки і лягають на трави снігами.
І кришиться небо від зойків згорьованих: «Сину-у!»
І листом осіннім спада над колоною: «Мамо...»
Ведучий 3. Скільки сліз вони виплакали, скільки молитов прочитали, щоб
живими повернулись їхні чоловіки, кохані, діти …
А війна... Вона ставить свій чорний хрест на мріях, надіях, сподіваннях.
Учениця: Вийшла в степ широкий
Мати посивіла,
Виплакала очі від журби вона,
Біля квітів маку стала, заніміла,
І згадалась знову матері війна
І почула голос сина над житами -
То зітхала мати, то вогонь палав:
«Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо,
Я своєю смертю смерті потоптав,
На моїй могилі нині квітів море,
Ти в думках до мене линеш з далини.

4. І твоє невтішне материнське горе,
То прокляття вічне паліям війни!»
Ведучий 1. Невимовно тяжких втрат зазнав український народ у тій страшній
воєнній круговерті, що розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських
доль.
Ведучий 2. У сумній статистиці людських втрат Україна займає перше місце. За
час війни тут загинуло близько 8 млн чол., з них 5 млн – мирні жителі.
Ведучий 3. 740 міст і 28 тис. сіл лежали у руїнах. Олександр Довженко про той
час писав: « Вся Україна була в огні. Горіло все. І все загинуло. Не стало ні хат, ні
садків, ні добрих, лагідних людей. Одні тільки печі біліли серед попелу. Нікому
було ні плакати, ні кричати, ні проклинати…»
Ведучий 1. 1418 днів і ночей, протягом яких йшла війна, за історичними
вимірами – лише коротка невловима мить. А за масштабами подій, за величчю
звершеного і трагізмом пережитого – це ціла епоха.
Ведучий 2. Таким значущим для наших земляків був день 6 листопада 1943 року
- це день, коли танкові частини Червоної Армії звільнили селище Боярку-
Будаївку від фашистів.
Ведучий 3. Під час боїв за селище було зруйновано та спалено біля 30 будинків .
Пограбовано майно половини населення, убито і покалічено понад 25 чоловік.
Ведучий 1. Після вступу німецьких загарбників в селище було повішано і
розстріляно 7 осіб, вивезено в Германію 211 чоловік.
Ведучий 2. З фронтів Великої Вітчизняної війни не повернулось додому 432
наших земляки. На боярській землі знайшли останній спочинок 49 воїнів.
Учень: Ятрить душа, і падає сльоза
На землю плідну,
І втрати гіркоту не залікує час,
Збережемо про всіх загиблих
Пам’ять гідну,
І пам’ятаймо: з нами вони, серед нас.
Ведучий 3. Пам’ять.... Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з
тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає померкнути жодній
героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом.
Ведучий 1. Згадаймо тих, хто дав нам право жити… Хто в боротьбі загинув і
від ран…
Ведучий 2. Згадаймо наших земляків, які вибороли Перемогу і відстояли
честь Батьківщини і тих фронтовиків, які після буремних років війни
поселилися у Боярці.
Ведучий 3. Згадаймо жителів нашого міста, які під час окупації не скорились
і у складі антифашистських груп чинили опір ворогу.

5. Ведучий 1. Боярський Василь Сельвестрович – інженер лісгоспу, очолював
підпільну групу з 1941 по1943 рік, яка діяла у взаємодії з Васильківським
партизанським загоном.
Ведучий 2. Шоптенко – керівник підпільної організації на території
тубсанаторію, яка була пов’язана з підпільною організацією Печерського району
міста Києва.
Ведучий 3. Жукова Ольга Миколаївна – молодший лейтенант медичної служби,
разом зі шпиталем дійшла до Берліну, розписалася на Рейхстазі.
Ведучий 1. Хорошилов Володимир Олександрович – на фронт призвався у 1944
році, служив на Далекому Сході, був молодшим сержантом берегової охорони.
Ведучий 2. Чвертка Василь Максимович – досвідчений мінер, всю війну
розміновував щойно визволені залізничі об’єкти.
Ведучий 1. Малюта Іван Іванович , служив у військовій піхоті, загинув у 1943
році. Він є прадідусем Вероніки Мельник.
Ведучий 3. Грогуленко Павло Михайлович – у 19 років призвався на фронт, на
згадку про себе залишив мамі дві гвоздики. В 1943 році на нього прийшла
похоронка , але мати не повірила у смерть сина, вона чекала його всупереч
всьому. Кожен день писала листи синові і вірші.
Ведучий 1. О , мальчик мой родной!
Ты верно шутишь с мамой,
Я жду тебя с надеждой и тоской,
Одно письмо и две гвоздики - мало!
Мне нужно, чтобы ты был здесь, со мной!
Ведучий 2. І син повернувся до матері ціною неймовірних зусиль, подолавши
шлях додому через німецький концтабір, американський табір для цивільних,
шпиталь, перевірки…
Учитель. Болем, смутком, скаліченими долями і водночас радістю від перемоги
відізвалася Велика Вітчизняна і у моїй сім’ї.
Лупич Никифор Михайлович - пішов на війну, коли досягнув призовного віку.
Був радистом. Брав участь у битві за Берлін. День Перемоги зустрів у Празі.
Вавілов Микола Павлович – призвався на фронт у 1943, у складі 2-го дивізіону
тральщиків Червонопрапорного Балтійського флоту здійснював оборону
морських підступів до Ленінграду.
Максименко Андрій Михайлович – з 1941 по 1945 роки служив у особому відділі
Комітету Державної безпеки, був полковником військової контррозвідки 24-oї
Червонопрапорної стрілкової дивізії.
Лупич Григорій Іванович – на війні був снайпером. Мав три поранення. Дійшов
до Берліну. Нагороджений трьома медалями «За відвагу». Такі медалі давали
лише тим, хто відзначився в серйозних бойових операціях. Кавалери чотирьох
медалей «За відвагу», згідно із нашим законодавством, вважаються Героями
Радянського Союзу.
Лахтадир Михайло Прохорович – загинув у перший день війни під час
бомбардування Київського авіаційного заводу, на якому він працював. Йому було
лише 18 років…

6. Ведучий 3. Час виліковує рани і вгамовує біль, час заспокоює сум душі, а
спогади живуть довго…
Ведучий 1. Своїми спогадами про рідних поділяться Коваленко Лілія та
Тетяна Колесник.
Ведучий 2. Тема війни невичерпна, неосяжна; важко перелічити все, що
написано про війну…
Ведучий 3. Свідченням безмірної любові до живих і полеглих в кривавій
круговерті боїв на шляху до Перемоги є зворушливі вірші Михайленка
Владислава і Луцького Микити.
Хлопці читають вірші.
Ведучий 1. Роки... Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі
імена тих, хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни.
Ведучий 2.Перед трагічною хвилиною мовчання
Словами говорити неможливо.
Оця хвилина більше вам розкаже,
Ніж тисячі, а чи мільйони слів.
Ведучий 1. Солдатів подвиг, про який сьогодні
Дізнались ми, не вимовить словами,
А тільки серцем можна це сказати.
Ведучий 3. Але воно, на жаль, не має мови,
Лиш має біль. І тому ми просимо
Солдатів пам’ять вшанувати мовчанням.
Метроном. Хвилина мовчання
Чтець 1. Когда придёт весна с её цветами,
И тёплым светом неба и земли,
Как больно знать, что мы вас потеряли,
Что вас молитвы наши не спасли…
Чтець 2. Я так хочу, чтоб не было войны
И чтоб она была не властна надо мною…
В стакан слезой стекает тишина,
Чтоб мертвых помянуть живой водою.
Чтець 3. Я так хочу, чтоб не было войны!
Чтобы земли зияющие раны
Запеленали руки тишины
Навеки в невесомые туманы.
Чтець 4. Я так хочу, чтоб проросли цветы
В оставленных снарядами воронках…
И чтоб дожди, свергаясь с высоты,
Смывали злые строчки в похоронках…
Чтець 5. Мы здесь с тобой не потому, что дата,
Как злой осколок, память жжёт в груди.
К могиле Неизвестного солдата
Ты в праздники и в будни приходи.

7. Чтець 6. Он защищал тебя на поле боя,
Упал, ни шагу не ступив назад.
И имя есть у этого героя -
Великой армии простой солдат.
Вірш Эдуардаса Межелайтиса «Пепел»
Учениця: Эта рыжая пыль под ногами, щебенка
Из костей, – не осколки ль, покрытые ржой?
Это, может быть, резвые ножки ребёнка,
Что за белою бабочкой гнался межой;
Или ручки, – дитя ими тянется к маме,
Обнимая за шею, ласкается к ней…
Или был этот щебень большими руками,
Что с любовью к груди прижимали детей.
Этот пепел, который разносится с ветром,
Был глазами, смеялся и плакал порой;
Был губами, улыбкою, музыкой, светом,
Поцелуями был этот пепел седой.
Был сердцами, тревогою, радостью, мукой,
Был мозгами, сплетеньем извилин живых, –
Слово «жить» до конца, словно буква за буквой,
Точно белым по - чёрному вписано в них.
Эти волосы – локоны, косы и пряди,
Что навалены мертвой косматой горой,
Кто-нибудь расплетал и взволнованно гладил,
И сухими губами касался порой.
Чистый трепет сердец, вдохновенные речи,
Золотые надежды, сияния глаз…
Крематориев страшных горящие печи.
Пепел… Пепел… Лишь пепел остался от вас.
Пролетая над проволокой колючей,
Птица мягко касается краем крыла
Дикой розы, на диво багровой и жгучей,
Что на этой кровавой земле расцвела.
Боль, которой ещё моё сердце не знало,
Превратилась в колючий, солёный комок
И, как пуля, в гортани навеки застряла,
Чтоб дышать я не мог и забыть я не мог.
Я тяжёлый, невидящий взгляд поднимаю,
И от неба его не могу отвести,
Всем своим существом к человеку взываю,
Человеческий пепел сжимая в горсти.