Ця презентація – результат дослідження групи “ПОШУК” по історії ІІ світової війни. Дослідження велося протягом декількох років. … Роки йшли один за одним, змінювались прізвища членів “Пошуку”. Кожний із них по краплині збирав інформацію про тих, кого називали “остарбайтери”.
Ця презентація – результат дослідження групи “ПОШУК” по історії ІІ світової війни. Дослідження велося протягом декількох років. … Роки йшли один за одним, змінювались прізвища членів “Пошуку”. Кожний із них по краплині збирав інформацію про тих, кого називали “остарбайтери”.
Біобібліографічний нарис, присвячений Ірині Калинець ознайомить всіх, хто цікавиться українською історією, із сторінками життя та творчості цієї сильної духом жінки, що була еталоном справедливості, рішучості та безкомпромісності.
Як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається землі своїм минулим. Крути в просторі та часі буття українського народу посідають надзвичайно важливе місце.
1, 2 березня 1943 року нацистський каральний загін повністю знищив Корюківку. Карателі вбили майже 7000 місцевих жителів і спалили 1290 будинків і споруд. 9 березня вони повернулися, щоб допалити містечко і добити вцілілих.
Хто саме віддавав накази на знищення Корюківки? Яка участь у цій каральній акції зондеркоманди 4а, яка у 1941 році чинила розстріли у Бабиному Яру? Чому приводом для цього стали дії радянського партизанського об’єднання під командуванням О.Федорова та його заступника М.Попудренка? І чому радянські партизани не захищали мирне населення від знищення?
Біобібліографічний нарис, присвячений Ірині Калинець ознайомить всіх, хто цікавиться українською історією, із сторінками життя та творчості цієї сильної духом жінки, що була еталоном справедливості, рішучості та безкомпромісності.
Як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається землі своїм минулим. Крути в просторі та часі буття українського народу посідають надзвичайно важливе місце.
1, 2 березня 1943 року нацистський каральний загін повністю знищив Корюківку. Карателі вбили майже 7000 місцевих жителів і спалили 1290 будинків і споруд. 9 березня вони повернулися, щоб допалити містечко і добити вцілілих.
Хто саме віддавав накази на знищення Корюківки? Яка участь у цій каральній акції зондеркоманди 4а, яка у 1941 році чинила розстріли у Бабиному Яру? Чому приводом для цього стали дії радянського партизанського об’єднання під командуванням О.Федорова та його заступника М.Попудренка? І чому радянські партизани не захищали мирне населення від знищення?
«Слова і кулі». Письменники, що захищають Україну. Брати Капрановиestet13
Чернігівська обласна бібліотека для дітей продовжує випуск циклу розповідей про письменників, що зі зброєю в руках захищають Україну.
Українські військові і цивільні мешканці з 24 лютого 2022 року борються з російськими загарбниками на всій території України. Не стали виключенням і письменники брати Капранови, які вступили до полку «Азов» і разом захищали Київ. Близнюки Дмитро та Віталій заявили, що Київ вистоїть і жодних компромісів із росією не буде.
1. МІСЦЕ ПАМ’ЯТІ НАРОДНОЇ
У центрі села знаходиться
меморіальний пам'ятник
воїнам, які загинули,
визволяючи Кіровську сільську
раду від нацистських
загарбників.
Жорстокі бої велися тут у
восени 1943 - навесні 1944
років. Останній клаптик
землі території Кіровської
сільської ради було звільнено
8 березня 1944 року,а понад
240 воїнів майже всіх
національностей колишнього
СРСР, знайшли свій останній
спочинок у братській могилі.
3.
В липні, військкомат мобілізував Любу і ще трьох дівчат до
авіаційної частини № 20320. що перебазувалась з Криму. Дівчата
обшивали фюзеляжі літаків. Школу довелось покинути взагалі.
Так молоді дівчата кували перемогу в тилу. Робота була важка й
відповідальна і Люба, як комсомолка-активістка, працювала
самовіддано за що і отримала першу в житті державну нагороду –
медаль «За доблестный труд во время Великой Отечественной
войны 1941 – 1945гг.».
1944 року ВЧ № 20320 була евакуйована до Криму, а Люба
знову пішла працювати до колгоспу, де працювала так же добре й
самовіддано і її зусилля в наближенні довгоочікуваної перемоги не
були марними. І ще одна медаль «За доблестный труд во время
Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.» поповнила арсенал
нагород дівчини у 1946 році.
23 січня 1926 року, в мальовничому містечку
Ізюм, Харківської області, в сім’ї Бурлай Марії
та Дмитра народилася донечка-первістка.
Назвали дівчинку – Любою.
Жінка - трудівниця
4. “ ДУМАЛА – НЕ ВИЖИВУ”
Дромашко Катерина Володимирівна, в дівоцтві Гальченко, народилася
1924 року в селі Кіровка.
Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Гальченко Катерині тоді
виповнилося сімнадцять років. Фашисти прийшли в село вже в
липні 1941 року.
Одного весняного ранку, 1942 року, юнакам і дівчатам села Кіровки
наказали з’явитися до комендатури із запасом харчів і одягу. Під
військовим конвоєм їх пішки погнали до Кривого Рогу. На
залізничній станції, Кривий Ріг, де вже було багато таких же
юнаків і дівчат, їх погрузили в товарні вагони поїзда, що
відправлявся до Німеччини.
Їхали близько тижня, поїзд зупинявся лише для заміни паровоза та
машиніста. На станціях, де зупинялися, німці дозволяли вийти з
вагонів, щоб набрати води. Поїзд доїхав до станції
Едінбург, звідки юнаків і дівчат вивезли до табору.
Табір знаходився у лісі, поблизу військового заводу з виробництва
деревного спирту . У таборі перебувало близько трьох тисяч
чоловік, по сто п’ятдесят чоловік в одному бараці.
5. „ Ми зайшли в барак, посідали біля столу, повикладали в миски свої харчі. Нам
було страшно, бо не знали що з нами буде далі. Сидячи біля столу, ми
почали плакати, а ті хто там уже був почали швидко ковтати наші харчі.
Дівчата, худі і голодні, внахильці їли з мисок не пережовуючи. Поки ми
тужили - харчів уже не було і до ранку ми сиділи голодні.”З ранку, лише
сходило сонце, всіх підіймали, годували баландою з цибулі та тирси і гнали
на роботу на військовий завод з виробництва деревного спирту.
„Як вижили, не знаю, думала не доживу до кінця війни,” - говорить Катерина
Володимирівна.
Місцева адміністрація дозволила, щоб родичі надсилали з дому невеличкі
посилки - вагою до двохсот грамів.
В посилці присилали шматочок сала, смажену кукурудзу, насіння соняшнику,
іноді - торбинку муки, з якої варили баланду. Надія Бараннік, сусідка
Катерини Володимирівни по бараку, приносила посилки з КПП і передавала
їх Каті.
Одного разу, варячи баланду, Катерина лийнула з кружки в каструльку -
думала, що вода. А як потім виявилося - то був спирт.
„ Так і поїла - сп’яніла, а дівчата сміялися, бо до цього я ніколи не пила
міцного і виглядала дуже кумедно.”
Десь через рік в’язнів –остарбайтерів почали випускати „на вольну” - гуляти
по селах. Випускали лише в неділю. Всі проходили через контрольно-
пропускний пункт, щоб нічого не винесли - обшукували. У кожного
остарбайтера був пропуск. Вранці випускали, а на вечір всі повинні були
повернутися.
6. Одного разу, якась німкеня попросила Катерину, щоб та принесла спирту, пообіцявши їй
дати за це харчів. Та так і не судилося Катерині Володимирівні отримати ті харчі.
„Зробила я торбину і пришила її в штанях уніформи, поклала в ту торбинку
пляшечку зі спиртом і йду. А на КПП обшукують. Їх було двоє – жінка-німкеня і
товстий кривозубий поліцай. Жінка обшукала мене, нічого не знайшла. А цей
товстий почав обмацувати мене з голови до ніг. Коли він знайшов пляшку почав
кричати „швайн”, „швайн” і бити ногами. Потім наказав посадити в підвал, де було
по-коліна води.
Вночі я сиділа в підвалі, а вдень йшла працювати на завод. Щоправда вранці мені, до
баланди, давали гарячий чай з замінником цукру. А ввечері знову в підвал у
холодну воду поверталась. І так два тижні. Думала не виживу! „
У кожного „в’язня” була „форма” і капці - шльопанці з матерії з дерев’яною
підошвою. Так ходили цілий рік. А ще на руці у кожного був викарбуваний номер.
„ Як почали наступати наші війська, німці почали евакуацію табору в тил. Нас
погнали до залізничної станції. Коли ми йшли, люди з навколишніх сіл виносили
нам попити.
Навколо вибухали бомби і гарматні набої. Через добу, після виходу з табору нас
наздогнав радянський танк. Німці, що нас етапували, сховалися в одній із хат села,
біля якого ми проходили і почали відстрілюватись. Було страшно, бо могли загинути
як від німецької так і від радянської кулі.
Танкісти наказали всім остарбайтерам йти до села і там залишитись. Як ми зайшли
в село, там уже були наші. Німецькому фермеру наказали нас нагодувати і
влаштувати. Він відкрив комори з картоплею і дозволив взяти скільки нам було
треба. А ще дав мішок муки.”
Через тиждень, коли за остарбайтерами прийшли наші вояки, вони покинули клуню, в
якій жили у німецького фермера.
Всіх посадили на машини і повезли на станцію. Там всім видали пайки на дорогу і
відправили поїздом додому.
„ Привезли нас на станцію Карнаватка,” - говорить Катерина Володимирівна.
- А звідти я на поїзді доїхала до станції Мусіївка, де на мене чекала сестра. Коли
зустрілись - плакали і від болю, пережитого в Німеччині, і від радості, що
залишилась жива. Бо думала: „Не виживу.”
8. СПОГАДИ ВДОВИ
ЯРЕМЕНКО МАРІЇ ДМИТРІВНИ
В той час саме почала будуватись. До
кого не підеш кожен сам собі, але
люди допомагали. Брата чоловіка
забрали в Німеччину. Звістки немає
ніякої і по цей день. При німцях
працювала біля свиней. Потім після
війни пішла працювати з подружкою
до корів. Діти виросли. Чоловік не
повернувся, а я сама й по цей день.
Фотографій ніяких в мене не має –
під час переселення загубила всі
листи та фотографії. Тяжко було...
Та й зараз...
Народилась 5 червня 1917 року. Тяжко було з
двома дітками: дочка 1941 року народження та
син – 1939 року.
11. ДІТИ ВІЙНИ
ОВЧАРЕНКО ЛЕОНІД НИКИФОРОВИЧ
ОВЧАРЕНКО ІЛОНА (УРОДЖЕНА КОВАЧ)
Ось і Льоні незабаром мало виповнитись 14 років. А це
був той вік, коли молодь забирали на примусові роботи до
Німеччини. Не раз хлопець спостерігав, як старших за
нього хлопців і дівчат силоміць відривали від рідних і гнали
хто-зна куди. Молодь, як могла, чинила цьому спротив.
Але що могли протиставити 15-16-літні юнаки та дівчата
озброєним до зубів загонам зрадників-калмиків, яких німці
використовували для цих акцій. А вони жалю не знали. Не
раз чув Леонід страшне голосіння в селі, від якого
холонула кров у жилах – то безпорадні і невтішні матері
прощалися з дітьми, яких вивозили до рейху. Не знали, що
деякі з них ніколи не повернуться додому, а деякі
повернуться скаліченими, невиліковно хворими.
У 1944 році Криворізький район було звільнено від
фашистів, і ця зла доля обминула хлопця.
13. ПЕРЕПОХОВАННЯ ОСТАНКІВ ЗАГИБЛИХ
Перепоховання 26
невідомих солдат
Червоної Армії, загиблих
в роки Великої
Вітчизняної війни
1943-1944 року, на
території Кіровської
сільської ради. 2004 рік