Створення системи діяльності вчителя, спрямованої на розвиток соціальних компетентностей учня. Мишкіна С.В.

1. Створення системи
діяльності вчителя,
спрямованої на розвиток
соціальних
компетентностей учня.
вчитель хімії ЗОШ №5
Мишкіна С.В.
Січень
2016 рік

2. Освіта – найбільше із всіх
земних благ, але тільки тоді, коли вона
найвищої якості. Інакше вона
абсолютно марна.
Р. Кіплінг
Сучасна ситуація суспільства настільки багатогранна, що
вимагає від особистості високого рівня умінь і навичок, без яких
життєдіяльність людини в соціумі неможлива. У зв'язку з чим,
гостро постає проблема міжособистісної взаємодії і вибудовування
власної траєкторії співіснування в соціальному просторі. Успішність
особистості безпосередньо залежить від обізнаності його в
соціальних питаннях, вмінню бачити проблему і вирішувати її. Тому
ключовим аспектом успішності особистості, є рівень сформованості
та представленості соціальних компетентностей, які дозволяють
досягти бажаних цілей і домогтися потрібного результату.
Соціальні компетенції – це готовність і здатність
формуватися і жити в соціальній взаємодії, змінюватися та
адаптуватися до умов, що змінюються, здатність до аналітичного
мислення, уміння творчо працювати, комунікативні навички, уміння
працювати в команді, здатність до критичного мислення та ін.
Проблема розвитку соціальної компетентності особистості
представляється надзвичайно актуальною, про що також свідчать
численні дослідження, що проводяться останнім часом як в Україні,
так і за кордоном. Виняткова складність даної проблеми і її
важливість для практики дали поштовх до написання безлічі робіт,
безпосередньо пов'язаних із розглядом питань формування
соціальної компетентності. Однак існуючі в даний час способи
підвищення соціальної компетентності (лекції, тренінгові заняття,
друковані матеріали, різні освітні та виховні програми тощо) не
завжди достатньою мірою враховують інтереси і схильності
підлітків, особливості їхнього віку. До того ж вони не завжди
відображають і складність ситуації в сучасному суспільстві.
Найчастіше вони фрагментарні, орієнтовані переважно на розвиток

3. окремих сторін соціальної компетентності, доступні далеко не всім,
при їх проведенні потрібні значні часові та матеріальні витрати.
Якщо розглядати соціальну компетентність як реалізовану
можливість особистості у вдосконаленні соціопростору в цілому і
себе в цьому просторі, зокрема, можна прийти до висновку, що
середовище освітньої установи здатне моделювати соціальну
поведінку людини, даючи йому можливість купувати досвід
суб'єктної самореалізації, розвивати соціальні компетенції. Саме це
положення стає значущим в процесі формування соціальних
компетенцій через виховання середовища. Результатом процесу
соціалізації учнів, тобто результатом реального взаємодії школи і
середовища стає новий рівень соціальної компетентності школяра.
Тоді формування соціальної компетентності стає сьогодні для
сучасної школи однією з важливих педагогічних завдань.
Проблема соціалізації школярів у сучасних умовах набуває
неабиякої значущості, що зумовлено насамперед зростаючими
вимогами до формування активної творчої особистості, здатної
знайти власне місце в житті, самовизначитися та реалізувати свій
потенціал в умовах життєдіяльності в інформаційному суспільстві.
Освіта в цьому контексті визначається як необхідна складова
розвитку особистості, формування її світоглядних орієнтирів та
знаннєво-вміннєвої сфери. Слід зазначити, що особливої уваги
потребує розгляд питання про розвиток в учнів компетентностей,
пов’язаних з умінням самостійно здійснювати пошук інформації,
оперувати нею, продукувати інформацію в мережі Інтернет та
виховувати суб’єкт як соціальну особистість.
На основі аналізу фахової літератури соціальну
компетентність розглядаємо як знання сутності спілкування, як
процес самореалізації особистості, неможливість існування індивіда
поза зв’язками з іншими людьми, суспільством та одночасним
сприйманням його як відносно автономної системи, яка протистоїть
цим зв’язкам. Особливостями моделювання безпосереднього
спілкування на уроці є те, що діалог не повинен будуватися тільки
на запитаннях і відповідях. Слід пам’ятати, що спілкування між
суб’єктами і об’єктами має відповідати таким вимогам:
конструктивність спілкування, спрямованість на здобуття

4. очікуваних учнем результатів; стимулювання учня до продовження
спілкування з використанням засобів мережі Інтернет; активізація
пізнавальної активності учня; готовність учня до спілкування з тією
чи іншою проблемою; наявність зв’язку для спілкування в чаті,
форумі, Skype тощо (наявність вміння здійснювати Інтернет-
спілкування).
Виробити вміння діалогічного спілкування можна
впровадженням різноманітних форм інтерактивного спілкування.
Термін «інтерактивний» (з англійської inter - взаємний, akt – діяти)
означає здатний до взаємних дій, діалогу, що реалізується під час
проведення дискусій, дебатів, обговорення; залучення учнів до
рольових і дидактичних ігор. Інтерактивність у навчанні
пояснюється як здатність до взаємодії, навчання у режимі бесіди,
діалогу, полілогу, тобто активного спілкування. Інтерактивним
можна назвати такий метод, завдяки якому той, хто навчається, є не
лише учасником, а й активним творцем процесу навчання. Спільна
соціально-інтерактивна діяльність сприяє максимальному
виявленню особистісного, інтелектуально-творчого потенціалу
школяра, заохочує його до самостійної діяльності в урочний та
позаурочний час в умовах безпосереднього та опосередкованого
спілкування. Отже, спільна соціально-інтерактивна діяльність дає
змогу кожному школяреві максимально проявити свої
інтелектуальні і творчі здібності, заохочує до самостійності та
ініціативності в ухваленні рішень. Інтерактивна діяльність поєднує
співробітництво мовленевих партнерів та керованість дій учнів з
боку вчителя, передбачає відмову від стандартних способів
розв’язання комунікативних завдань, забезпечує формування
соціальної та інформаційно-комунікативної компетентностей,
школяра у відносно вільній творчій атмосфері. Доцільність
організації безпосереднього (віч-на-віч) та опосередкованого (чати,
форуми, Skype технології) спілкування пояснюється інтерактивним
характером їх здійснення, яким забезпечується здатність до
взаємодії, навчання у режимі бесіди, діалогу, тобто активного
спілкування.

5. Параметри сформованості соціальної компетентності
учнів:
 вміння робити вибір;
 вміння приймати рішення;
 вміння брати відповідальність;
 вміння безконфліктно співіснувати;
 власна активність;
 вміння оцінювати себе;
 вміння оцінювати товаришів.
Це означає, що треба розвивати в учнів навички:
продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та
команді, виконувати різні ролі й функції в колективі, проявляти
ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з
іншими; застосовувати технології трансформації та конструктивного
розв'язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе
відповідальність за прийняті рішення та їх виконання; спільно
визначати цілі діяльності,

6. планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти і стратегії
індивідуальних та колективних дій; визначати мету комунікації,
застосовувати ефективні стратегії спілкування, вміти емоційно
налаштовуватися на спілкування з іншими. Процес формування
особистості оптимально поєднує комунікативну та соціальну
діяльність учнів як за формою, так і за змістом, насамперед, це
міжособистісне спілкування.
Головний екзаменатор наших вихованців – життя. Наскільки
вони будуть адаптованими до соціального середовища, здатними
оперативно приймати правильне рішення в нестандартних ситуаціях,
вмітимуть аналізувати і контролювати власну діяльність, тобто
успішно її виконувати, залежить насамперед від школи, від
організації навчально – виховного процесу, від того, в якій мірі у
них будуть сформовані ключові компетентності, в тому числі, і
соціальні.

7. Вміння оцінювати себе і свого товариша.
(хімічна вікторина «Юні хіміки, вперед!»)
Робота в групі.
Вміння безконфліктно співіснувати і робити вибір.
(хімічна вікторина «Юні хіміки, вперед!»)

8. Виконування різних ролей і функцій в колективі.
(практична робота в профільному класі)
Заохочення молодших школярів
(низка цікавих дослідів «В лабораторії алхіміка»)