Наступність іі іі ступеня

1. Реалізація принципу наступності
між дошкільною та початковою
ланками освіти : психологічні
аспекти
Підготувала:
вчитель початкових класів
Януль С.В.

2.  Поняття «безперервність», «наступність» і
«перспективність» у контексті навчання і
виховання
 Виявлення рівня загальної підготовленості дітей
до навчання у школі І ступеня. Основні показники
готовності до навчання у першому класі
 Адаптація дошкільнят до навчання у школі І
ступеня
 Взаємодія дитячих садочків,школи І ст. і сім’ї у
вирішенні підготовки дитини до навчання у школі
І ст.
ЗМІСТ

3. Безперервне навчання (Lifelong
learning) -
комплекс державних, приватних і
громадських освітніх закладів, які
забезпечують організаційну,
змістовну єдність і наступність всіх
ланок освіти, що забезпечують
прагнення людини до самоосвіти і
розвитку впродовж усього життя

4. У педагогічній літературі наступність тлумачать
як один із принципів освіти (в законі «Про освіту» -
єдність і наступність, безперервність),
«який передбачає зв'язок та
узгодженість у цілях, змісті,
організаційно - методичному
забезпеченні етапів освіти, що
межують один з одним»

5. Наукові основи проблеми розкрито в дослідженнях Л.С.Виготського, Г.С. Костюка,
О.В. Запорожця, Д.Б. Ельконіна, В.О. Сухомлинського, О.В. Скрипченка, О.Я.
Савченко та ін. На думку З.Борисової, О.Киричука, Д.Ніколенка, проблема
наступності у роботі між дошкільною і початковою ланками освіти є комплексною.
У ній можна виділити
анатомо-фізіологічний психолого-педагогічний педагогічно-організаційний
 врахування
особливостей
розвитку нервової,
серцево-судинної,
кістково-м’язової
систем молодших
школярів
 відповідну
організацію
навчально-
виховного процесу
 врахування у школі Іст.
рівня сформованості
розумової, моральної,
фізичної, естетичної
культури школярів
 особливостей
становлення емоційно-
мотиваційної, вольової
сфер особистості
 узгодження завдань і
змісту програмного
матеріалу;
 узгодження методів,
організаційних форм,
кінцевих результатів
діяльності дітей початкової
школи та школи І ст.;
 готовність педагогічних
працівників до
забезпечення наступності;
організація спільних форм
діяльності початкової і
дошкільної ланки освіти

6. Пріоритетні напрямки наступності
 І- узгодити
мету на
дошкільному
і
початковому
рівнях
 ІІ – збагатити
освітній зміст
у дошкільній і
початковій
ланці освіти
 ІІІ -удосконалити
форми
організації і
методи навчання

7.  зняття суперечок між провідними лініями
навчання та виховання на суміжних вікових
етапах, що визначає успіх усього подальшого
гармонійного розвитку;
 проектування моделі цілісного освітнього
простору на перехідному етапі від дошкільного
навчання до до навчання у школі І ст.;
 створення умов, необхідних для реалізації єдиної
лінії загального розвитку дитини на суміжних
етапах освіти.
У реалізації наступності є певні
проблеми:

8. Перспективність — це визначення пріоритетних ліній
у розвитку, навчанні, вихованні особистості, які б
максимально враховували її потреби та готовність до
оволодіння новою діяльністю, або новими формами,
методами, прийомами її виконання.
Наступність - це врахування наявного рівня розвитку
дитини, опора на нього, що забезпечує органічне,
природнє продовження розвитку, виховання і
навчання особистості в єдності з попередніми
етапами.
Наступність розглядають як закономірність психо-фізичного
розвитку; як умову реалізації безперервної освіти; як принцип
навчання і виховання.

9. Проблеми наступності і перспективності
мають декілька наукових аспектів
Інформаційно-
просвітницький
 визначення напрямків
розвитку, освіченості
та виховання дітей на
кожній наступній
сходинці освіти;
 ознайомлення з
новітніми
технологіями,
програмами навчання
та виховання обох
ланок освіти ;
 ;
Психологічний
аспект:
 вивчення
особливостей
розвитку дітей на
перехідному етапі;
 забезпечення
психологізації
навчально-виховного
процесу як умови
формування
особистості на двох
рівнях;
Методичний аспект: Практичний аспект:
• взаємне ознайомлення з
методами і формами
навчально-виховної роботи в
дошкільній і початковій ланках
освіти.;
• забезпечення наступності
щодо методів та прийомів
роботи з дітьми з розвитку
мовлення, математики,
ознайомлення з навколишнім,
фізичного, естетичного,
соціального виховання.
• попереднє
знайомство
вчителів із своїми
майбутніми
учнями;
• кураторство
вчителями
дошкільної
школи своїх
колишніх
вихованців

10. Готовність дитини до навчання в
школі І ступеня зумовлена певним
ступенем розвитку здатності
дитини виконувати навчальні
завдання та шкільні обов'язки, що
оцінюються дорослим за суспільно
значущими критеріями. Що
оцінюються дорослими за

11. Медичний підхід
Педагогічний підхід
Психологічний підхід
Готовність дитини до навчання в
школі І ступеня

12. Медичний підхід
Критерії готовності до школи І
ступеня:
 Рівень біологічного розвитку дитини
(зріст, вага, наявність ознак
формування постійних зубів)
 Стан здоров'я в момент вступу
 Динаміка захворюваності за
попередній рік

13. сукупність знань і вмінь,
сформованості окремих способів
розумових дій (із математики,
читання, образотворчої діяльності,
іноземних мов тощо )
Педагогічні критерії

14. Психологічна готовність дитини до шкільного навчання – це
комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні
розвитку її психологічних якостей і є найважливішою
передумовою для входження дитини у нове соціальне
середовище (мотиваційні, розумові, емоційно-вольові та
соціальні компоненти)
Інтелектуальна готовність (пізнавальні процеси,
сенсомоторні навички, здатність до научуваності);
Особистісна готовність (мотивація, воля, емоції,
спрямованість особистості, самосвідомість);
Соціальна готовність (комунікативна та соціальна
компетентність)
Психологічний підхід

15.  Сприймання: сформованість зорового та слухового
сприймання, особливості часового сприймання;
 Довільна увага: обсяг, стійкість, розподіл,
переключення, концентрація - здатність до
тривалого зосередження;
 Довільна пам’ять: сформованість вербально –
логічно – слухової; образно – зорової оперативної;
наявність здатності до логічного запам'ятовування;
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ

16. Мислення: аналітичне мислення, установлення причинно-наслідкових зв'язків і
закономірностей між явищами; здатність до порівняння і зіставлення; здатність до
порівняння і умовиводів;
Розвиток діалогічного та монологічного мовлення: правильна вимова всіх звуків
мовлення; володіння достатнім обсягом словникового запасу; уміння граматично
правильно оформлювати речення; володіти зв'язним мовленням;
Сенсомоторна координація: розвиток системи аналізу (орієнтування у просторі);
розвиток дрібної моторики; моторні здібності, рухові навички;
Навчуваність: здатність розуміти і приймати навчальне завдання;
уміння свідомо підпорядковувати свої дії визначеному способу; орієнтування на
систему правил у роботі; уміння працювати за зразком; уміння слухати, розуміти й
виконувати інструкції дорослого та сприймати його допомогу; перенесення навичок;
уміння планувати власні дії та контролювати їх;

17. ОСОБИСТІСНА ГОТОВНІСТЬ
Достатній рівень мотиваційного розвитку: сформованість
мотиву учіння; позитивне ставлення до учіння;
підпорядкованість мотивів;
Достатня сформованість довільності: здатність тривалий час
виконувати не дуже привабливе завдання; уміння долати
труднощі; здатність довести розпочату роботу до завершення;
здатність до довільної регуляції поведінки (посидючість) та
пізнавальних процесів (особливо за допомогою слів);
Сформованість емоційної сфери: здатність розпізнавати і
розуміти невербальні та вербальні прояви інших людей;
розвиток вищих почуттів та емоцій (співчуття, відповідальність,
гордість…); глибина і стійкість у прояві почуттів; довільність у
керуванні емоціями та почуттями;

18. Спрямованість особистості: наявність пізнавальних інтересів;
сформований особистий інтерес до нового; готовність до зміни
шкільної позиції; бажання вчитися; допитливість; наявність
змістовного уявлення у дитини про підготовку до школи;
надання переваги колективним заняттям над індивідуальним
навчанням; дисциплінованість, прийняття оцінювання;
визнання авторитету вчителя.
Самосвідомість: здатність до рефлексії своєї діяльності;
початкова форма особистісної та соціальної ідентичності;
диференційованість образу Я (Я – реальне та Я – ідеальне);
потреба в досягненні успіху; уміння правильно оцінити свої
реальні й потенційні можливості; адекватна самооцінка та
рівень домагань, відповідний реальним можливостям;
специфічна самооцінка в конкретній діяльності

19. СОЦІАЛЬНА ГОТОВНІСТЬ
КОМУНІКАТИВНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ:
 СФОРМОВАНІСТЬНАВИЧОК СПІЛКУВАННЯ З
ДОРОСЛИМИ І ОДНОЛІТКАМИ;
 УМІННЯ ГАРМОНІЙНО ПОЄДНУВАТИ ВИРАЗНІ,
ВЕРБАЛЬНІ ТА НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ;
 ЗДАТНІСТЬ ДО ВЗАЄМОДІЇ НА ПАРТНЕРСЬКИХ
ЗАСАДАХ;

20. СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ:
• СФОРМОВАНІСТЬ НАВИЧОК СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ,
ДОТРИМАННЯ ПРАВИЛ І НОРМ ПОВЕДІНКИ;
• УМІННЯ ОБЄКТИВНО ОЦІНЮВАТИ ВЧИНКИ ІНШИХ ВІДПОВІДНО
ДО НОРМ ПОВЕДІНКИ;
• ЗДАТНІСТЬ І ГОТОВНІСТЬ ДО СПІВПРАЦІ;
• УМІННЯ БУДУВАТИ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ З ОДНОЛІТКАМИ;
• ПІДПОРЯДКОВУВАТИ СВОЮ ПОВЕДІНКУ ЗАКОНАМ КЛАСНОГО
КОЛЕКТИВУ;
• ЗДАТНІСТЬ ЗНАХОДИТИ СВОЄ МІСЦЕ У ГРУПІ;
• ЗДАТНІСТЬ ВИКОНУВАТИ РОЛЬ УЧНЯ;
• СФОРМОВАНІСТЬ НЕОБХІДНИХ ЕЛЕМЕНТАРНИХ ТРУДОВИХ
УМІНЬ І НАВИЧОК;
• СФОРМОВАНІСТЬ НАВИЧОК САМООБСЛУГОВУВАННЯ

21. Адаптація (від лат. adapto – пристосовую) – динамічний
процес пристосування людини до змінних умов
довколишнього середовища.
Адаптація - це процес і результат внутрішніх змін,
зовнішнього активного пристосування індивіда до
нових умов існування.
Адаптація в соціумі – засвоєння особистістю
соціального досвіду суспільства в цілому й досвіду того
середовища, до якого ця особистість належить.
Психологічна адаптація – це процес взаємодії
особистості й середовища; особистість повинна
враховувати особливості середовища й активно
впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх
основних потреб і реалізацію значимих цілей.

22. •Дезадаптація – будь-яке порушення адаптації, пристосування організму до
постійно мінливих умов зовнішнього чи внутрішнього середовища. Стан
динамічної невідповідності між живим організмом і зовнішнім середовищем,
що приводить до порушення фізіологічного функціонування, зміни форм
поведінки, розвитку патологічних процесів. Повна невідповідність між
організмом і зовнішніми умовами його існування несумісна із життєдіяльністю.
Ступінь дезадаптації характеризується рівнем дезорганізації функціональних
систем організму.
У відношенні до людини застосвуютьсяі категорії психічної, психологічної та
соціальної дезадаптації. Об'єктивні прояви дезадаптації виражаються певним
типом поведінки, а суб'єктивні - широкою гамою психоемоційних порушень
(Амбрумова А. Г., 1980).

23. Дезадаптація ( de - зникнення,
знищення, повна відсутність) –
невідповідність соціопсихологічного і
психофізіологічного статусу людини
вимогам ситуації життєдіяльності, що
не дозволяє їй пристосуватися до умов
середовища свого існування

24. Шкільна дезадаптація – утворення
неадекватних механізмів
пристосування дитини до школи, що
виявляються у вигляді порушень у
навчанні та поведінці, конфліктних
стосунках, психогенних
захворюваннях та реакцій
підвищеного рівня тривожності ,
викривлень у розвитку особистості.

25. Прояви шкільної дезадаптації:
 труднощі у навчанні;
 порушення у взаєминах з однокласниками;
 проблеми в емоційній сфері;
 відмова ходити до школи;
 симптоми соматичних захворювань.
Причини:
 Неправильні методи виховання у сім’ї;
 Порушення у системі взаємин у школі (дидактогенія, дидаскалогенія;
порушення у стосунках із однокласниками);
 Індивідуальні причини дезадаптації: неготовність дитини до навчання,
особливості темпераменту, …
Рівні адаптації:
 Високий;
 Середній;
 Низький

26. Порушення у поведінці школярів:
 Агресивність.
 Причини:
а) страх бути травмованим, ображеним, пережити напад,
отримати ушкодження;
б) перенесена образа або душевна травма
 Форми агресії:
- фізична (бійки, ламання речей (потреба уваги до драматичних
подій);
- вербальна агресія – діти ображаються, сваряться, глузують…
Реакція вчителів, батьків:
- стримати свою агресію щодо поведінки дитини;
- висловити своє незадоволення такою поведінкою;
- запропонувати виправити результати своєї агресивної поведінки
(прибрати, відремонтувати, помиритися, вибачитися…)

27. Запальність, гарячкуватість – схильність
через дрібниці влаштовувати істерику, плач,
розлютитися, але агресія спрямована на інших
відсутня. Це швидше вияв відчаю і безпорадності, а
ніж прояв характеру.
Перш за все необхідно запобігти прояву
гарячкуватості:
- відволікти дитину;
- залишити її на одинці;
- спонукати старших дітей висловити свої почуття
словами.
Дорослий має бути спокійним, врівноваженим,
стриманим.
Коли напад мине потрібно дитину заспокоїти –
часто вона сама налякана силою своїх емоцій.

28. Пасивність (гіподинамічність) і тривожність –
Причини:
1. Порушення у діяльності ЦНС, особливості її виявлення.
2. Реакція на неувагу або негаразди вдома. Намагання
зануритися у власний світ.
Ознаками є:
- посмоктування пальця;
- дряпання шкіри;
- висмикування у себе волосся або вій;
- розхитування стільця;
3.Причиною може бути :
- побоювання реакції незнайомого дорослого;
- недостатній досвід спілкування з ним;
- невміння звертатися до нього;

29. Таким чином, у роботі із учнями слід
приділити увагу:
 Створенню належних соціальних і побутових умов,
комфортного середовища перебування у школі І
ступеня;
 Дотримані принципу наступності;
 Використовувати адекватні віку методи навчання;
 необхідність відходу від старої дисциплінарної
моделі навчання і виховання;
 Сприяти розвитку дитини як особистості;
 Розвитку шкільної психологічної служби;
 Моделюванні стилів, способів партнерської
діяльності, спілкування з дитиною.