Семен Гулак-Артемовський (1813-1873) - автор опери «Запорожець за Дунаєм» - став чи не єдиним композитором у світовій мистецькій практиці, який сам написав і лібрето, і музику, і виступив у головній ролі. Саме в рамках «Запорожця за Дунаєм» вперше українські народні пісні прозвучали зі знаменитих світових оперних сцен. Арії та дуети з цієї комічної опери досі популярні у виконавців, і в ХХІ столітті вона входить до репертуару багатьох театрів.

1. до 210-річчя від дня народження
СЕМЕНА СТЕПАНОВИЧА ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО
(1813-1873),
українського композитора, співака, драматичного артиста,
драматурга, автора опери «ЗАПОРОЖЕЦЬ ЗА ДУНАЄМ»

2. Майбутній співак і композитор Семен Степанович Гулак-Артемовський
народився 4 (16) лютого 1813 року в селі Гулаківка, що знаходилося під
Городищем Черкаського повіту Київської губернії, у сім'ї священика. А тому,
на думку його батьків, хлопець міг стати лише представником духовенства.
Походив Семен Гулак-Артемовський із
старовинного козацького роду. Ще у XVII
столітті один із представників родоводу -
Патрикій Гулак (за однією з версій - Гуляка)
оселився в містечку Городище. Проте, він не
продовжив династію військових, а ніс Слово
Господнє як священник Городищенської
церкви Покрови Божої Матері. За дружину
православний піп узяв вродливу полячку
Уляну Михайлівну Артемовську - аби жити у
любові та сімейній злагоді, прізвище жінки
додав до свого. Ось у такий спосіб і
народилося подвійне прізвище роду -
Гулаки-Артемовські.

3. Маючи ангельський голос (дискант), з дитинства Семен виявив хист до
музики і добре співав. Батько й матір були освіченими людьми, тож і
дітей - Петра, Павла, Семена та Марію - виховували в повазі до
української культури та рідної мови.
У 11-річному віці батьки віддали сина вчитися до Духовної семінарії у Києві.
Захопившись хоровими концертами Максима Березовського, Дмитра
Бортнянського та Артема Веделя, хлопчик навіть науку занедбав, за що
отримав гарної прочуханки від тата.

4. Після неодноразових попереджень, по смерті батька, у 1830 році Семена
Гулака-Артемовського відрахували з Київського духовного училища. Але
за клопотанням Київського митрополита Євгенія 17-річного юнака
прийняли співаком до хору Свято-Михайлівського Золотоверхого
монастиря, а незабаром навіть перевели у солісти.
З 1835 року
перспективного
вокаліста знову
зарахували до
Київської духовної
семінарії, де хлопець
нудьгував від
богословських
дисциплін, за винятком
хорового співу.

5. Долю Семена Гулака-Артемовського вирішив його прекрасний голос, на
який звернув увагу Михайло Глінка. Поважний капельмейстер Придворної
півчої капели прибув у червні 1838 року до Києва у відрядження, бо мав
завдання набрати у півчі українських хлопців з гарними голосами.
Побутувала така традиція ще від часів цариці Катерини.
Обдарованому баритону з київського
хору Свято-Михайлівського
Золотоверхого монастиря Семену
Гулаку-Артемовському знаний музикант
запропонував їхати до Санкт-
Петербурга. Разом із Семеном вони
відвідали маєток колекціонера
української старовини, відомого
мецената Григорія Степановича
Тарновського. А так як проживання у
Петербурзі вимагало чималих коштів, то
заручилися з вуст дворянина та
добродійника обіцянкою у матеріальній
підтримці “благородної справи”.

6. До Санкт-Петербурга Михайло
Глінка та Семен Гулак-
Артемовський дісталися на
початку жовтня 1838 року.
Скрізь і всюди Михайло Глінка
шукав співака із сильним і
красивим баритоном, якого
потребував для виконання
партії Руслана в опері -
“Руслан і Людмила”.
Випадково відвідавши у Києві
Михайлівський монастир,
Глінка заслухався самобутнім
голосом соліста хору та саме
тому привіз самородка до
Санкт-Петербурга.

7. По приїзду Гулака-Артемовського до Петербурга виявилося, що всі
вакантні місця в придворній капелі вже зайняті. Приїжджому музикантові
довелося деякий час підробляти вчителем співу у дітей дворян.
Паралельно він сам брав уроки вокалу у Глінки, проживаючи в будинку
відомого маестро.
Протягом кількох
місяців ментор
щодня підтягував
вихованця: уроки
вокалу, дикція,
акторська
майстерність, основи
композиції, структура
оркестру і класи
музичних
інструментів.

8. Влітку 1839 року юнак вирушив за кордон. Після навчання у майстрів
Франції та Італії український співак з величезним успіхом дебютував на
сцені Флорентійського театру: на початку 1841 року 28-річного чужинця
запросили до трупи “Teatro della Pergola”, найстарішої опери не лише
Італії, а загалом Західної Європи.
Попри інтриги та заздрощі
італійських колег баритон
Семен Гулак-
Артемовський отримав
провідні ролі у модних
операх тодішніх кумирів
публіки і цілий сезон
співав у виставах
“Беатріче де Тенда”
Вінченцо Белліні, “Лючія
де Ламмермур” Джузеппе
Доніцетті та “Клятва”
Саверіо Меркаданте.

9. Через деякий час Гулак-Артемовський повернувся до Петербурга. Дебют
співака відбувся у партії лорда Генріха Астона в опері Доніцетті «Лючія ді
Ламмермур» на сцені Большого театру.
Остаточною творчою
перемогою над
заздрісниками стала
для Семена Гулака-
Артемовського у 1843
році партія Руслана,
виконана у другій
редакції опери “Руслан
і Людмила” Михайла
Глінки. Відтепер
петербурзька
театральна публіка
залюбки йшла «на
Артемовського».

10. Семен Гулак-Артемовський добре знав
Тараса Шевченка. Згідно однієї з версій,
зустрілися творчі люди в будинку поета
Нестора Кукольника і зберігали близькі
дружні стосунки протягом тривалого часу.
Після вистави Глінки «Руслан і Людмила»
Шевченко став ще палкішим прихильником
таланту співака, часто відвідує вистави й
концерти за його участю. А їхні приятельські,
земляцькі стосунки стали міцнішими,
переростаючи в справжню чоловічу дружбу.
На одному з аншлагів побував Тарас Шевченко, який прийшов у захват:
«Тепер через день дають “Руслана і Людмилу”. Та що то за опера, так ну!
А надто як Артемовський співа Руслана, то так, що аж потилицю
почухаєш, - далебі правда. Добрий співака, нічого сказати», - ділився
враженнями Кобзар у листі до мецената і приятеля Григорія Степановича
Тарновського.

11. Тарас Григорович відвідував вистави й
концерти за участю свого щирого друга,
з яким у ті перші місяці 1858 року після
приїзду до Петербурга, вони стали
майже нерозлучними... Шевченко й
далі захоплювався оперним
мистецтвом земляка, особливо йому
сподобалася партія Чуприни у виставі
«Москаль-чарівник».
Тарас Шевченко дуже любив українські
пісні, знав їх безліч, і як свідчать
сучасники, мав гарний голос. Часто він і
Семен разом співали народних пісень.
Мабуть, якраз тоді у композитора
виникла думка написати музику на
текст відомої української пісні «Стоїть
явір над водою» (вона стала для
Шевченка улюбленою до кінця його
днів).

12. Сучасники називали голос Гулака-Артемовського найблискучішим на той
час. де протягом 22 років був одним з провідних виконавців партій для
голосу бас-баритон в оперних творах того часу. За співочу кар'єру він
виконав більш ніж 50 партій, переважно в операх італійських композиторів.
Наприкінці 1850-х рр. С. С. Гулак-
Артемовський швидко втрачав голос. Саме
італійський період зробив чорний відбиток у
житті співака. За умовами контракту, Семен
змушений був виступати, коли мав хворе
горло. Можливо, це в подальшому і стало
причиною ранньої втрати голосу. Природно,
що соліста перевели на другорядні ролі (у
1865 році, остаточно втративши голос, співак
залишить оперну і драматичну сцену
назавжди). Саме тоді у незламного творця
виник задум створити велику “справжню”
оперу на український сюжет. Так, у 1861 р.
розпочалася робота над оперою “Запорожець
за Дунаєм”.

13. У квітні 1863 року, у
Маріїнському театрі під
керівництвом головного
капельмейстера, диригента і
скрипаля Костянтина
Лядова відбулася прем’єра
першої української опери
“Запорожець за Дунаєм”.
Партитуру до неї написав і
головну роль запорожця
Карася виконав сам автор -
Семен Степанович Гулак-
Артемовський.

14. За 160-літню сценічну історію «Запорожця за Дунаєм» виконавцями головних
партій, крім самого автора, були М. Кропивницький, М. Заньковецька, М.
Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський, З. Гайдай, І. Козловський.
Мелодичне багатство, національна характерність образів, гумор забезпечили
опері тривале сценічне життя.
Іван Паторжинський з Марією
Литвиненко-Вольгемут підчас
вистави
Марія Заньковецька

15. Завдяки старанням композитора
вдалося зберегти і донести до
вдячних сучасників багато творів
української народної творчості.
Захоплювався майстер музичного
жанру збором і подальшої
систематизацією пісенного
фольклору. Заслугою композитора,
зокрема, є те, що вдалося вберегти
від забуття пісню “Ой на горі та й
женці жнуть”.
Окреме місце у творчій спадщині
Гулака-Артемовського посідають
українські пісні, зокрема «Стоїть
явір над водою», «Спать мені не
хочеться», «Ой, на горі та й женці
жнуть» – рапсодія із збірки з семи
пісень під загальною назвою
«Українське весілля», водевіль “Ніч
напередодні Іванова дня”.

16. Гулака-Артемовського можна назвати особистістю у всіх відносинах
нетиповою. Сучасники розповідають, що композитор був людиною дуже
цікавою і різнобічно обдарованою. У нього не тільки був божественної краси
голос і композиторський талант, але й пристрасть до малювання. Як
художник, Гулак-Артемовський створював мініатюрні портрети на слоновій
кості. На жаль, жоден художній доробок митця не зберігся.
Свого часу Гулаком-
Артемовським укладено
«Статистично-географічні
таблиці міст Російської імперії»
(1854), які залишаються й
дотепер важливим документом
в галузі географії, історії,
статистики, економіки. А його
інженерно-конструкторські
розробки Петербурзького
водогону й досі забезпечують
жителів міста водою.

17. Відомо, що протягом досить тривалого періоду життя, композитор
захоплювався нетрадиційними методами медицини, глибоко вірив у
цілющу силу гіпнозу та мав офіційний дозвіл на лікування людей. За день
Гулак-Артемовський міг приймати близько 30-40 пацієнтів, і робив це
безкоштовно. «Це не мистецтво, а дар Божий, і я не маю права брати за
нього винагороду».
Приватне життя видатного співака і
композитора Семена Гулака-
Артемовського залишається
малознаним.
Гулак-Артемовський вирізнявся
вродою, був дотепним
співрозмовником, неабияким
жартівником. Тому з Артемовським
панянкам, молодим жінкам завжди
було цікаво й весело. Тобто уваги
прекрасної половини людства йому
не бракувало.

18. Восени 1848 р. він покликав заміж милу Шурочку - доньку декоратора
московських театрів і балерини Олександру Іванівну Іванову, молодшу
за чоловіка на добрий десяток років.
На превеликий жаль, до нас не дійшли портрети Олександри Гулак-
Артемовської. Немає жодного, щоб побачити її — усміхнену і щасливу,
веселу чи сумну… Адже життя послало їй не лише найкращого
чоловіка, а й тяжкі випробування втратами найближчих, найдорожчих
людей. Їм обом, щасливому подружжю, довелося народити і поховати
трьох своїх дітей. Спочатку середульшу донечку Олександру, потім
старшу Варочку… І найменшого, синочка Василька. Донечки названі в
честь мами Олександри і Семенової неньки Варвари Арсентіївни. Усіх
їх, на жаль, ще малими покликав до себе Господь…
Подружжя Гулаків- Артемовських прожило у мирі і злагоді майже
двадцять п’ять літ. Вірна і любляча дружина Олександра брала участь у
концертах чоловіка, акомпанувала йому на музичних інструментах… На
афішах її ім’я, портрет були поруч з ім’ям і портретом Семена Гулака-
Артемовського. Про неї, як творчу особистість, неабияку піаністку і
арфістку писали тодішні газети, музикознавці…

19. Помер Семен Степанович
Гулак-Артемовський від
запалення легень в 1873 року
в Москві, похований на
Ваганьківському кладовищі.
Втративши трьох малолітніх
дітей, які від хвороб померли у
дитинстві, Семен Степанович
Гулак-Артемовський не
залишив прямих нащадків.
Щоправда, мав він брата. І
сьогодні у Городищі, на тій
самій Гулаківщині, мешкають
Гулаки - нащадки славного
роду.
Пам'ятник у рідному Городищі

20. На московському цвинтарі могила
композитора тривалий час стояла
занедбаною... Лише у 1952 році,
напередодні 140-ї річниці від дня
народження композитора, поховання
розшукали і привели до ладу. У 1953
році на могилі встановили пам’ятник з
епітафією:
«Семен Степанович Гулак-
Артемовський. Композитор, співак,
автор опери “Запорожець за Дунаєм”.