Successfully reported this slideshow.
We use your LinkedIn profile and activity data to personalize ads and to show you more relevant ads. You can change your ad preferences anytime.

«КОРИФЕЇ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ»

78 views

Published on

Віртуальна виставка присвячена колекції книг з фонду цінних та рідкісних видань Наукової бібліотеки КНУКіМ

Published in: Education
  • Be the first to comment

  • Be the first to like this

«КОРИФЕЇ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ»

  1. 1. В І Р Т У А Л Ь Н А В И С Т А В К А «Корифеї українського театру» присвячена колекції книг з фонду цінних та рідкісних видань Наукової бібліотеки КНУКіМ
  2. 2. Театр корифеїв — одна з найяскравіших сторінок українського театру. Фактично це перший професійний театр в Україні. Офіційно прийнято вважати, що театр засновано у 1882 році в Єлисаветграді (нині Кіровоград), коли 27 жовтня відбулася перша вистава. У 1881 році український театр під керуванням Марка Кропивницького відокремився від російського і польського, а через рік був заснований «Театр корифеїв». Цікаво, що всі три театри не розділялися між собою, і актори зобов'язані були грати вистави на трьох мовах. У царській Росії діяв указ, згідно з яким вистави українською або польською мовами повинні були йти тільки після виступу акторів російською.
  3. 3. Слово «корифей» — грецького походження, що означає «керівник хору» або «заспівувач». Іншими словами, так елліни звали художнього керівника драми. М. Кропивницький був особистістю неабиякою. Його феноменальний творчий талант дав Україні драматурга, режисера, актора, композитора, музиканта, художника, педагога і відмінного керівника. І читець, і жнець, і на дуді грець, художній керівник підібрав блискучу трупу тих років. Серед акторів театру були вихідці з сім'ї Тобілевичів: Іван Карпенко-Карий (актор і драматург), Панас Саксаганський (актор), Микола Садовський (актор) і Марія Садовська-Барілотті (актриса і співачка). Цікаво, що перший український театр довгий час залишався й кращим — Кропивницький зумів підібрати людей так, що їх особистий творчий потенціал не затьмарював інших акторів, але доповнював їх. Росія знала кожного по імені і не могла уявити собі виступ без одного з театральних талантів. Завдяки Театру корифеїв друга половина XIX століття увійшла в українську історію як золотий вік українського театру.
  4. 4. Борщаговський Ол. Драматургія Тобілевича / Ол. Борщаговський. – Київ : Мистецтво, 1948. – 326 с. : іл. Драматургія була єдиною творчою стихією (у галузі літературній), яка володіла уявою Тобілевича, його розумом і волею. Він був драматургом за призванням, і театр справедливо бачив у ньому найдосконалішого з художників сцени серед великої плеяди українських драматургів XIX століття. Саме Тобілевич, якого критики неодноразово називали найлітературнішим з драматургів, перший в українській драматургії поставив взірці новітньої психологічної драми і комедії.
  5. 5. М. К. Заньковецька . – Київ : Мистецтво, 1937. – 203 с. : іл. Це видання - перша ґрунтовна праця про життя і творчість видатної української артистки М. К. Заньковецької. Марія Костянтинівна Заньковецька (уроджена Адасовська) - людина з дуже непростою біографією, що йшла до своєї великої мрії - української професійної теаральної сцени через багато втрат і людських особистих образ але мала певність у виборі свого місця в житті через силу переконання, що цей вибір єдиноможливий для неї.
  6. 6. Багатьох зі своїх акторів М. Кропивницький вчив особисто. Серед них згадані раніше П. Саксаганський і М. Садовський, а також Ганна Затиркевич і Марія Заньковецька. Корифей- засновник вчив їх не просто акторській грі, він навчав їх впливу на глядача, вчив, як змусити глядача співпереживати героям постановки, в яких артисти перетворювалися в самому широкому сенсі цього слова. Внутрішній світ героїв театру, як говорили сучасники, витісняє особистості самих акторів. Театр корифеїв не мав суворої спрямованості — у репертуарі були і трагедія, і комедія. Однак національні сцени завжди показували головне: хоч народ і залишався жебрачим і пригнобленим, він, тим не менш, залишився нескореним і живим. Російський уряд безліч разів забороняв вистави, а найбільш серйозні твори цензори взагалі намагалися не пропускати на сцену. Комічні ж постановки пропускалися легко.
  7. 7. На момент заснування театру його репертуар був невеликим — постановки за творами Івана Котляревського, Тараса Шевченка та Григорія Квітки-Основ'яненка «Наталка-Полтавка», «Москаль- чарівник», «Назар Стодоля», «Шельменко-денщик» і «Сватання на Гончарівці» . Надалі репертуар розширився за рахунок постановок драматургії Марка Кропивницького, Михайла Старицького та Івана Карпенка-Карого. Вони режисерували свої роботи, і грали в них. Серед найвідоміших вистав театру — постановки «Запорожець за Дунаєм», «Катерина», «Галька», «Продана наречена» і відома «Енеїда» І. Котляревського. Своєрідним бунтом й незаперечною перемогою на сцені стала постановка «Ревізор» Миколи Гоголя українською мовою у 1907 році. Домогтися дозволу на постановку і перевести комедію зміг Садовський, він же грав роль Городничого. Театр показував не просто акторську гру, він радував публіку хоровим співом, виступами танцювальних ансамблів, сценами музичного та вокального характеру. Це був самий свіжий, не схожий ні на що погляд на театр, який задав тон його розвитку наступним поколінням.
  8. 8. У 1907 році театр під керуванням Миколи Садовського отримав власну сцену в Києві — одна з тих вольностей, якими Росія не часто балувала «малі народи». «Домом» для театру став орендований Троїцький народний дім (нині Театр оперети), де раніше виступала драматична трупа «Товариства грамотності». Саме за Садовського театр став по-справжньому народним. Вже не актори шукали глядача, а глядач — театр. У Київ почали з'їжджатися громадяни з усіх куточків імперії, а на вистави міг потрапити кожен, так як, будучи ідейним театралом, Садовський знизив ціну на квитки до мінімуму — значно нижче, ніж у інших театрах «матері міст руських». Квитки могли коштувати 10 копійок, при тому, що у 1907 році найдешевшим київським театром вважався Російський театр (нині — Театр імені Івана Франка) з вартістю квитків від 32 копійок. На жаль, театр проіснував не довго — всього сім років, до початку Першої світової війни, коли царською владою було закрито не тільки театр, а й усі українські газети, журнали, книгарні.
  9. 9. Романицький Б. Український театр у минулому і тепер / Борис Романицький. – Київ : Держ. вид-во політичної літератури УРСР, 1950. – 60 с. У виданні подано короткі матеріали про те, яким був український театр останніх переджовтневих десятиріч і чого досяг у сприятливих умовах розвитку національної форми, української радянської культури.
  10. 10. Саксаганский П. К. Из пришлого украинского театра / Панас Карпович Саксаганский. – Ленинград : Искусство, 1938. – 165 с. : ил. Мемуарне видання «Из прошлого украинского театра» Панаса Карповича Саксаганського – видатного українського актора, режисера, педагога, одного з найяскравіших представників українського театру кінця 19 – початку 20 століття, оповідає і красномовно свідчить про непростий шлях становлення та розвитку професійного українського театру.
  11. 11. Тобілевич С. Корифеї Українського театру : портрети, спогади / Софія Тобілевич. – Київ : Мистецтво, 1947. – 112 с. : іл. У семи нарисах перед читачами постають найвизначніші діячі старого українського театру – М. Кропивницький, М. Старицький, П. Саксаганський, М. Заньковецька, І. Тобілевич, М. Садовська- Барілотті, М. Садовський. Кожний з цих майстрів-митців заслуговує на велику монографію, широке дослідження. Але завдання цього видання полягає у тому, щоб розповісти про найголовніше з життя і творчості корифеїв.
  12. 12. Марія Садовська-Барілотті
  13. 13. Марія Заньковецька Ганна Затиркевич

×