Досвід роботи Тунія О.А.

1. Комунальна установа
«Голопристанський районний методичний кабінет»
Голопристанської районної ради
Херсонської області
Туній
Олександр Анатолійович
«Основи сучасного особистісно-орієнтованого навчання
і виховання учнів у процесі вивчення історії»
Методичні рекомендації
с. Таврійське – 2017

2. 4
Основи сучасного особистісно-орієнтованого навчання і виховання учнів при
вивченні історії в школі / Укладач О.А.Туній – КУ «Голопристанський районний
методичний кабінет», 2017. – 40 с. /
Рецензенти :
Шевцова Т.Ф. – методист комунальної установи, методичний кабінет,
Голопристанської райдержадміністрації, Херсонської області
Подшивалова І.І. – учитель історії вищої категорії, старший учитель,
Новозбурівської загальноосвітньої школи I-III ступенів, Голопристанського
району, Херсонської області
Збірка містить матеріали основ сучасного особистісно-орієнтованого навчання і
виховання учнів, критичного мислення, виховання толерантності при вивченні
історії, значення риторики вчителя та методичні рекомендації при вивченні
історичної науки з досвіду роботи заступника директора школи з виховної
роботи, учителя історії вищої категорії, учителя методиста Таврійської
загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Голопристанського району Херсонської
області Тунія Олександра Анатолійовича.
Рекомендовано навчально-методичною радою комунальної установи
« Голопристанський районний методичний кабінет» Голопристанської
районної ради Херсонської області ( Протокол № __ від «___»______ 2017 р.)
@ Комунальна установа «Голопристанський районний методичний кабінет»
Голопристанської районної ради Херсонської області, 2017

3. 5
ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………………………8
РОЗДІЛ I. ОСНОВИ СУЧАСНОГО ОСОБИСТІСНО-ОРІЄНТОВАНОГО
НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ УЧНІВ ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ………… 9
РОЗДІЛ II. ЧИННИКИ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ
ІСТОРІЇ………………………………………………………………………………..12
2.1Формування критичного мислення на уроках історії………………………...12
2.2Виховання толерантності учнів………………………………………………..16
2.3Риторична культура вчителя…………………………………………………...19
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ…………………………………………………….21
РОЗДІЛ III…………………………………………………………………………….23
3.1 Урок - семінар систематизації знань учнів з історії України на тему:
«Україна на шляху державотворення у 1917році»………………………….........23
3.2 Конференція на тему: « Всім серцем любіть Україну свою»
(пам’яті героїв Крут присвячується)……………………………………………….. 33
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………. 42
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ……………………………………….43

4. 6
ТУНІЙ
Олександр Анатолійович
Заступник директора школи з виховної роботи, учитель
історії, спеціаліст вищої категорії, учитель-методист

5. 7
МОЄ ПЕДАГОГІЧНЕ КРЕДО
До дитини ми повинні відноситись як до Божественної
істоти. Кожне роздратування і незадоволення по
відношенню до дитини – це показник нашого неправильного
відношення до світу. Ми виховуємо любов”ю і допомогою, а
не наказами і вимогами.
С. Лазарев
ВСТУП

6. 8
Сьогодні – найскладніший період становлення української державності.
Зовнішні і внутрішні проблеми і вороги намагаються підточити і повалити
державу під назвою «Україна». Але тільки такі часи і народжують справжніх
героїв і непідробний патріотизм.
Глобальні зміни, що відбувалися в Україні протягом останніх років: здобуття
державної незалежності, становлення ринкової економіки, демократизація –
стали реальним підгрунттям для подальшого просування нашої країни до
відкритого суспільства, в якому буде забезпечено режим найбільшого сприяння
всьому новому, сучасному, що характеризує інноваційний стиль мислення,
органічно поєднаний із традиційними цінностями культурного генофонду
народу.
Головною прикметою просування нашої держави в цьому напрямі є визнання
важливості принципу людського виміру в усіх сферах життєдіяльності та
поступове його впровадження в життя. Згідно з Конституцією України (ст. 3),
найвищою соціальною цінністю є людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека. Але після здобуття незалежності України проблемою
національно-патріотичного виховання не надто і переймались. Молодь
переважно була представлена сама собі. Та все змінили події 2014 року, коли
Україна вперше в своїй Новітній історії зіштовхнулась віч–на–віч з військовою
загрозою, вторгненням і військовим сепаратизмом.
У зв’язку з цим актуальними для сучасної школи є такі завдання – навчити
учнів знаходити, обробляти, аналізувати, систематизувати, узагальнювати
інформацію, добре орієнтуватися у світі, що швидко змінюється. Особливу роль у
становленні особистості держава відводить освіті взагалі та історичній освіті як її
складовій, зокрема. Серед навчальних предметів саме історії належить
визначальна роль у забезпеченні можливостей для адаптації та самореалізації
молоді в сучасній соціокультурній ситуації, для розвитку громадянської
свідомості особистості.
Сучасні тенденції в історичній науці вказують на необхідність вироблення
нових теоретичних і методологічних підходів щодо вивчення історичних
процесів в Україні.
Ці фактори ставлять перед освітою інші завдання, ніж ті, які були 10 років
тому. Держстандарти і навчальні програми мають відповідати вимогам часу,
найновішим досягненням науки, технологій, педагогічної думки, новому
освітньому змісту.
«Оскільки нова українська школа – це школа, яка переходить від трансляції і
відтворення знань до формування компетентностей як комбінації знань, умінь і
ставлень, котрі необхідні кожній сучасній людині у XXI столітті»
(Л. Гриневич).
Саме тому завдання кожного педагога – разом з учнями досягти успіху,
навчити дітей відчути радість від подолання труднощів і перешкод, зрозуміти,
що нічого не дається в житті просто так, до всього потрібно докласти зусиль,
навчити учнів орієнтуватися в нових умовах і адаптуватися до змін, не
втрачаючи своєї індивідуальності.

7. 9
РОЗДІЛ I
ОСНОВИ СУЧАСНОГО
ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ УЧНІВ
Різноманітність концептуальних напрямів науки знайшла своє
відображення і в освіті, що в свою чергу, дало можливість альтернативного
підходу до розуміння методології навчання. Крім того, не могли не
позначитися тією чи іншою мірою на безпосередніх учасниках навчально-
виховного процесу – учнях і вчителях (гіпернавантаження, стресогенність тощо)
зміни, які відбуваються в сучасному суспільно - політичному, соціально –
економічному, культурному житті багатьох країн світу, і насамперед, проблеми
глобалізації:
- Зростання інформаційних потоків (Internet);
- Інтеграційні процеси (інтеграція в Євросоюз);
- Погіршення екологічного стану навколишнього середовища;
- Демографічні процеси (низька народжуваність, зростання міграції
населення, в тому числі учнів, студентів, кваліфікованої робочої сили).
Тому переорієнтація на методологію особистісно-орієнтованого навчання є
природним результатом тих змін, які відбуваються в Україні і в світі. На межі
XXI століття, коли ми вступаємо в нове, інформаційне суспільство, великого
значення набуває питання зміни парадигми навчання. Важливими стають не
тільки зміст освіти, але й методи навчання.
Якість навчально-виховного процесу школи, його результати повною мірою
залежать від учителя, рівня його науково-теоретичної підготовки.
В умовах розбудови національної школи, обговорення Концептуальних засад
реформування середньої освіти «Нова українська школа» - виникає можливість
зробити унікальні перетворення сучасного освітнього простору. Щоб вирішити
цю проблему, потрібно поставити перед учителем такі завдання, виконання яких
забезпечить функціонування ефективного навчально-виховного процесу, з
елементами новизни, творчості, інноваційних пошуків, зі зміною позицій у
взаєминах «учитель-учень», системи, яка вимагатиме у вчителів і дітей розвивати
внутрішні мотивації до самопізнання, саморозвитку, самонавчання, самоосвіти.
В сучасній школі відбувається процес «дуальності» в організації
навчального процесу між традиційними і інноваційними уроками. Традиційний
урок, який домінував у педагогіці протягом кількох століть, ще досягає мети і
дозволяє школі вирішувати її завдання. Але в сучасних умовах, коли існує
потреба людини, здатній навчатися самостійно, оволодівати знаннями та
навичками, швидко опановувати велику кількість інформаційного матеріалу,
такий урок уже не завжди відповідає потребам часу. Можна порівняти
традиційний (замкнутий) урок з уроком інтерактивним (відкритим), відзначити
суттєву різницю.

8. 10
Традиційний (закритий) урок:
- Учитель виступає як передавач адаптованої інформації;
- Учитель говорить більшу частину уроку;
- Учитель виступає в ролі судді, караючи учнів за помилки;
- Учитель ревізує знання учнів відповідно до висновків тем підручників;
- Учень виступає пасивним споживачем знань;
- Учень здатен, в більшості випадків, відтворити певну, не дуже значну,
кількість інформації з підручника;
- Учень повинен вивчити і запам’ятати висновки, які зроблені в підручнику;
- Учень побоюється відповідати, бо кожна його помилка зменшує оцінку
судді-вчителя або робить його сміховиськом для класу;
- В учня формується не навичка самостійного мислення і вміння
аргументувати свою точку зору, а механічна пам’ять і вміння повторювати
нав’язану готову істину;
- Учень привчається до системи певних істин, які не змінюються і не здатні
розвиватися.
Внаслідок цього учень часто стає заручником такої системи виховання.
Вона не готова до зустрічі з іншою точкою зору або іншими поглядами, не може
прийняти іншу точку зору або намагатися домовитися з носієм інших вимірів,
поглядів, цінностей. Вона не гнучка, не розвивається, не здатна до компромісів
або переговорів. Такій людині дуже важко жити в полікультурному,
багатовимірному світі, який до того ж постійно змінюється.
І кожен час, кожне суспільство по-різному оцінює події та явища. І дедалі
здібність особистості до розвитку, її толерантність і вміння домовлятися до
консенсусу стає все більш важливою характеристикою сучасної людини. Метою
становлення такої особистості є створення умов (змісту, методів, середовища)
для індивідуальної самореалізації учня, розвитку й саморозвитку його особистих
якостей. Особистісно орієнтоване навчання є альтернативою традиційного
(предметно орієнтованого) навчання.
Інтерактивний (відкритий) урок:
- Учитель виступає як співробітник, співавтор учня в процесі навчання;
- Більшу частину уроку розмовляють учні;
- Учитель виступає у ролі заохочувача, який радіє кожному досягненню
учня, вчить його радіти самому процесу навчання;
- Учитель націлює і допомагає учням отримати інформацію, вчить їх
мислити;
- Учень самостійно або за допомогою групи вивчає матеріал;
- Учень самостійно приходить до певних висновків;
- Учень привчається шукати відповіді на питання, які можуть мати
відкритий характер й не мають кінцевої відповіді;
- Учень не побоюється відповідати колезі або друзям по команді в пошуках
істини;
- В учня формуються навички самостійного мислення, вміння відстоювати
свою точку зору, самостійно робити висновки або готовність
передивлятися їх;

9. 11
- Учень розуміє, що кожен час по-різному оцінює явища, що змінюється
система пріоритетів, а з ним – і ставлення до певних фактів або подій.
Відкритий урок дає поштовх людині вдосконалюватися все своє життя,
вчить його бути готовим до інших точок зору, іншого сприйняття світу, бути
більш толерантним і відкритим до порозуміння з людьми.
Крім того застосування відкритих уроків – це шлях до оновлення системи
освіти, переходу від авторитарної, репресивної школи до гуманістичної школи
співробітництва, до демократизації суспільства в решті решт. І тому, саме
історична освіта, особливо в перехідному суспільстві, стає стрижнем консолідації
політичної нації, важливим фактором стабільності, єдності, утвердження
національної державності.
Успіх підготовки учнів багато в чому залежить від організації структури
знань. Важливо широко використовувати різні методи активного та
інтерактивного навчання: диспути, дебати, тренінги, семінари, ділові та рольові
ігри, уроки систематизації знань, контролю знань та інші. Такі форми уроків з
учнями дають змогу сформувати уміння осмислити запропоновану тему, бачити
цілісність усіх питань, що обговорюються. Створюється можливість для
вільного обміну думками, інформацією, вирішенням проблемних питань,
самоствердженням учня, його впевненості в собі.
Особистісно орієнтоване навчання надає можливість учню краще
функціонувати як особистість. Це є наслідком того, що і учитель, і учень
працюють у єдиному емоційно-чуттєвому діапазоні, який запобігає психічному
напруженню як результату переживання небезпеки від некоректного вторгнення
дорослого в дитячий світ. Учень щоразу відчуває, що зустріч з учителем
відкриває для нього нові можливості як щодо емоційних вражень, так і щодо
вільного спілкування.
Лише особистісно орієнтованому навчанню під силу досягнення
особистісно розвивальної мети, бо воно спрямоване на усвідомлення вихованцем
себе як особистості, на його вільне і відповідальне самовираження. Цього не
можна досягти без поважливого, доброчинного ставлення до дитини значущих
для неї дорослих.
За традиційної шкільної навчально-виховної практики до учнів ставляться,
як правило, без справжнього інтересу і поваги; в результаті в них немає підстав
для сприйняття самих себе на серйозному рівні. Саме з цим здебільшого і
пов’язана інфантилізація підростаючих поколінь зі всіма її наслідками.
Особистісно орієнтоване навчання не знає ситуацій, коли намагання
вихованця досягти певних цілей не помічаються. Навчання спрямоване на
реалізацію сутності природи суб’єкта, якій відповідають цінності служіння, коли
основним життєвим ставленням виявляється любов до інших людей.
Отже, альтернативою директивному підходові до навчання і виховання
має виступити особистісно орієнтоване навчання, яке забезпечує дитині право на
свободу вибору ціннісної позиції, на цінність людського духу й цінність життя
взагалі, на можливість його дієвого здійснення за наявності в неї установки на
подолання дисгармонії в досвіді, поведінці, спілкуванні, діяльності. Особистісно

10. 12
орієнтоване навчання – це утвердження людини як найвищої цінності, навколо
якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети.

11. 13
РОЗДІЛ ІІ
ЧИННИКИ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ
2.1 Формування критичного мислення на уроках
історії
«Щоб бути гарним учителем, потрібно дві речі: любити
те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш».
Сучасне суспільство потребує творчо обдарованих особистостей, котрі
вміють критично мислити, прагнуть самореалізації, саморозвитку,
відповідальності. Тому формування в учнів критичного мислення, навичок
оцінювання суспільних явищ і процесів є одним із головних завдань, які
покладені на освітню галузь «Суспільствознавство» Державним стандартом
базової і повної загальної середньої освіти.
Як свідчить досвід спостереження, переважна більшість школярів не
володіє такими логічними операціями мислення, як асоціювання, аналіз, синтез,
класифікація, узагальнення, зіставлення. Все це зумовлює переорієнтацію
оцінювання результатів освіти, її оновлення, узгодження із сучасними потребами
Одним із таких шляхів є перенесення акцентів з процесу навчання на його
результати й орієнтації змісту на формування компетентності учня:
- сьогоднішньої – освітньої та майбутньої – практичної.
Вимоги до людини в епоху «інформаційного суспільства» можна визначити
наступними критеріями:
1  Уміння, які можна застосовувати за будь – яких обставин
2  Уміння мислити, а не накопичувати певну суму знань і поглядів
3  Не вузькі знання, а загальний підхід до мислення
4  Комунікабельність, співпраця та злагода з іншими в досягненні
мети
Усі ці завдання можна реалізувати через технологію критичного мислення.
Але і вчитель повинен постійно перебувати в пошуку, вдосконалювати свої
знання, бути готовим сам вчитися та перенавчатися, подаючи в такий спосіб
приклад учням гнучкості і вміння пристосовуватися до змін у житті.
У Концепції розвитку загальної середньої освіти говориться:
«Напрям професійної переорієнтації вчителя – від просвітництва до
здійснення життєтворчої та культуротворчої місії, від маніпулятивної,
авторитарної педагогіки до педагогіки особистісно зорієнтованої, педагогіки
співробітництва»
 Допомагає встановлювати зв’язок між тим, що
вивчають, і життям учнів

12. 14
Роль учителя
у формуванні
критичного
мислення
 Заохочує учнів застосовувати вивчений матеріал
 Спрямовує до творчого пошуку, самовідкриття
 Влаштовує кооперацію, інструктує, заохочує обмін
досвідом
 Розподіляє знання, підтримує диференціацію
 Оцінює, враховуючи самооцінку учня
На сьогоднішній день в учительському середовищі існує три точки зору на
роль викладання історії:
 тих, хто розглядає освіту загалом, а викладання історії зокрема,
некритично, інтерпретуючи її як накопичення знань. Наслідком цього типу
навчання може бути подання некритичної версії національної історії, яка не
підлягає обговоренню;
 тих, хто, готуючи учнів до складання іспитів, розглядає вивчення
шкільних предметів, історії як академічне заняття. Цей тип навчання має
сприяти розвиткові предметних знань, навичок, поглибленому розумінню
історії і гарантує успішне складання іспитів, проте не містить ширшої
соціальної мети;
 тих, хто розглядає можливості освіти, викладання історії зокрема, як
засіб засвоєння загальнолюдських цінностей, розвитку критичного
мислення, використання повчальної аргументації та надбання загальної
культури.
Останній тип навчання передбачає:
- розвиток навичок свідомого історичного аналізу як потенційно
необхідного та цілісного базису формування особистої позиції;
- прийняття поміркованих рішень із суперечливих питань;
- розгляд етики і моралі як складових дій, що стосуються гідності і прав
інших людей, сприяючи, таким чином, толерантності та орієнтації на
загальнолюдські цінності.
Як учителю організувати навчальну діяльність учнів, щоб формування
критичного мислення набуло системного характеру?
Розглянемо чинники критичного мислення:
Чинники
критичного
мислення
 Психологічний аспект, педагогіка успіху
 Мотивація навчання
 Кооперативне навчання
 Опора на знання, уміння, досвід
 Різноманітність методів, новизна
 Оцінювання
 Психологічний аспект

13. 15
Лише атмосфера комфорту та безпеки, відкритості, взаємної
відповідальності, довіри між учителем та учнями, співпраця дозволять учням
творити, досліджувати, висувати гіпотези, розвивати свій інтелектуальний
потенціал. Важливо підтримати кожну дитину, дати їй шанс повірити у власні
сили, створити атмосферу успіху.
 Мотивація навчання
Прагматизм сучасної моделі вимагає доказових свідчень, практичності
набутих знань. «Учень має бути налаштований на особисту зацікавленість – без
виникнення цих внутрішніх підвалин не може бути ефективного навчання»,
наголошують О.Пометун та Л.Пироженко. Основні мотиви учнів у навчанні –
творча діяльність, досягнення успіху, самореалізація особистості.
Завдання вчителя – допомогти учням зрозуміти, чому матеріал, що
вивчають, є важливим та корисним. Тут доцільно пов’язати тему з життям учня,
бо його найбільше цікавить те, що стосується саме його.
 Кооперативне навчання
Девіз кооперативного навчання –
«колективна відповідальність, але індивідуальна зрілість».
Ефективність навчання зростає за умови соціальної взаємодії. Спільна
робота в команді або створення проекту неоднорідною групою розвиває вміння
мислити й здатність розв’язувати проблеми. Кооперативне навчання корисне для
учнів як в академічному, так і в соціальному плані. Працюючи в малих групах,
учні вчаться співпрацювати з іншими, що визнано важливою життєво необхідною
навичкою як для продуктивної праці на робочому місці та щасливого сімейного
життя, так і для існування в демократичному суспільстві. Кооперативне
навчання сприяє підвищенню самооцінки й уявлення про своє «я».
 Опора на попередні знання
Теорія навчання стверджує, що учні вчаться краще, коли вони пов’язують
нову інформацію з тим, що вже знають. Ці відомі знання слід попередньо
відтворити і в такий спосіб використати для опрацювання нової інформації.
Починаючи урок, учитель з’ясовує, якими знаннями володіють учні, щоб
максимально залучити у навчання досвід учнів, їхнє мислення, фантазії тощо. Бо
творити означає пов’язувати нові ідеї з попередніми знаннями.
 Різноманіття методів, новизна
Ключем ефективного навчання є урізноманітнення його технологій, форм,
методів, засобів, прийомів. Застосовуючи різноманітні методи навчання,
організації учнівського колективу, використовуючи обладнання, текстові та
візуальні джерела, надаючи учням можливість читати, слухати, спілкуватись,
гратись, учитель пробуджує учнівський інтерес, залучає їх до активної роботи,

14. 16
опанування нових вмінь. Різноманітність використання методів не повинно бути
самоціллю. Тільки відпрацьоване й осмислене застосування методів у поєднанні з
ґрунтовним знанням теми забезпечує планомірний розвиток освітньої ситуації.
 Оцінювання
Якщо мета оцінювання – навчити та покращити результати, тоді важливо,
щоб учень навчився оцінювати себе та вдосконалювати свої досягнення
самостійно. Мета успішного оцінювання – формування в учнів упевненості в
собі. Треба допомогти дитині повірити в те, що вона може досягти успішного
результату. Ми повинні вміти оцінювати їхню роботу, якщо ми хочемо виробити
в наших учнів необхідні вміння.
Доктрина національної освіти України вимагає оцінювати не тільки певну
суму знань та вмінь, але й сприяти формулюванню життєвих навичок та
відповідних компетентностей.
«Вміння представляти обґрунтовані та структуровані знання з історії,
власне розуміння історії з використанням відповідного понятійного апарату та
виважено розглядати контраверсійні і суперечливі теми» ( Держстандарт,
освітня галузь «Суспільствознавство»).

15. 17
2.2 Виховання толерантності учнів
Розглядати історію тільки як навчальний предмет, як накопичення фактів,
подій без засвоєння загальнолюдських цінностей, без формування критичного
мислення учнів вже неможливо. Підготовка молоді до життя у відкритому
суспільстві, де не може панувати тільки одна головна ідея, де поважається думка
кожного, де суперечливі питання вирішуються не правом сильнішого, а завдяки
поміркованості і злагоді, - ось шлях цивілізованого суспільства, якого прагне
Україна.
В контексті виховання толерантності учнів є одним з основних мотивів
діяльності – діяльність вчителів історії. Адже, на думку багатьох сучасних
філософів, знання з історії завжди залишаються знаннями, що дозволяють по-
різному трактувати історичні події. У зв’язку з відсутністю єдиного змісту історії
виникає можливість різного бачення історії взагалі. Тому розкрити сутність
історичної події в її повноті можна тільки в процесі накопичення й аналізу різних
точок зору щодо неї.
Сприйняття авторитету в історії, що пропонує єдино правильну ідею, аж
ніяк не сприяє відновленню історичної правди. Водночас «не може бути
справжнього розуміння там, де все позначено печаткою неминучих і фатальних
симпатій і антипатій». Але думка кожної людини є найвищою цінністю для неї.
Тому збереження власного погляду на історію є не тільки важливим, а й
необхідним. Толерантність є найважливішою умовою становлення цивілізованого
суспільства.
Сучасні вимоги до викладання історії передбачають, що учні мають вміти:
- розрізняти факти та їх інтерпретації;
- оцінювати факти, аргументувати власну точку зору і робити висновки;
- аналізувати різноманітні види інформації;
- підходити критично до всіх матеріалів;
- розуміти, що події можуть мати декілька трактувань;
- бачити інші точки зору, поважати чужі думки;
- знаходити тенденційність в інтерпретації історичних подій і протидіяти
впливу неправдивої інформації.
Але це не повинно бути самоціллю. Знання не потрібні тільки заради
знань, вони мають сприяти формуванню демократичної особистості. Виховну
роль історії в цьому контексті не можна переоцінити. Одне з головних завдань
викладання історії в школі – допомогти учням зрозуміти сучасність у світлі
минулого, що, у свою чергу, дає можливість осягнути суперечливі проблеми
сьогодення. Особливо це стосується України, історія якої є клубком протиріч, де
її минуле тісно переплетене із сучасністю, і на цьому тлі в суспільстві дуже довго
не вгамовуються пристрасті щодо подій десятирічної, а то й сторічної, і
тисячолітньої давнини. Але ворожнеча ніколи не допомагала вирішувати навіть

16. 18
дріб’язкові проблеми. І тому обов’язок вчителів історії, не тільки як викладачів, а
й як громадян своєї держави, - поступово сприяти зростанню терпимості в
українському суспільстві.
Це справа не тільки складна, а й небезпечна, оскільки дуже часто вчителі
наражаються на нерозуміння з боку колег, адміністрації, учнів і навіть батьків.
Але, «якщо пересуди і помилки минулого покоління насильно, з малих років,
укоріняються у вразливій душі дитини, то просвітництво й удосконалення цілого
народу надовго затримається цією нещасливою обставиною» (М. Добролюбов).
Учитель повинен допомагати учням знаходити різні точки зору на ту чи іншу
історичну проблему, критично аналізувати свою власну й утримуватись від
підтримки будь-якої оцінки історичної події. Вчитель, відкриваючи учням очі на
існування «незручних» точок зору, повинен підкреслювати їх право на існування.
Це допоможе розвивати позитивне мислення, протистояти стереотипам і
необ’єктивності, сприятиме досягненню порозуміння в суспільстві.
Одним із основних прийомів виховання толерантності на уроках історії є
рольова гра, яка в цьому випадку має виступати виявленням схильності до певної
точки зору класу, групи, окремого учня. Якщо визнати, що кожна історична особа
відіграє соціальну роль, то стане зрозумілим, що ця особа має своє ставлення до
тієї чи іншої історичної реалії. У демократичному суспільстві значення будь-якої
точки зору, за винятком антигуманної, абсолютно однакове і врівноважується на
терезах впливу на суспільство іншими поглядами.
Під час розігрування ролей вивчаються різноманітні факти, точки зору,
незважаючи при цьому на форму її проведення (історичні суди чи прес-
конференції, «круглі столи» чи театралізовані вистави). Завдання вчителя при
підготовці до проведенні заняття полягає в найширшому і всебічному розгляді
даної проблеми з використанням інформації, доступної учням. Учитель не тільки
не дає готових відповідей, але й не повинен вимагати від учня приєднатися до
однієї з точок зору. Це повинно відбуватися тільки з волі самого учня. Дуже
ефективним є прийом, коли учні після переконання своїх опонентів спробують
піддати критиці власні погляди.
Так, на умовній козацькій раді можна обговорити питання української
історії другої половини ХVІІ ст., зігравши ролі прихильників І. Виговського і М.
Пушкаря, пропольської, протурецької, проросійської сторін. Сприятливими
темами для цієї форми будуть уроки, присвячені політиці І. Мазепи (8 кл.),
Української революції (10 кл.), діяльності ОУН – УПА (11 кл.).
Вихованню толерантності слугуватиме і прийом з’ясування поглядів
різних сторін з тієї чи іншої проблеми, історичної події тощо. Запитання і
завдання формулюються так, щоб була можливість вироблення різних поглядів
на один і той же предмет. Така форма примушує прибічників протилежних
поглядів вступити в дискусію, що відбувається не тільки під час діалогу учнів, а й
постає в їхній уяві. При цьому не обов’язково приєднуватися до вже відомої
точки зору. Можливо, у школяра виробиться власний погляд, який не
збігатиметься із тими думками, що обговорювалися.
Дуже важливо вчителю звертатися на уроці до досвіду професійних
істориків. Мається на увазі робота з монографіями, історичними джерелами. В

17. 19
основному вчитель і учень мають справу з певною інтерпретацією фактів.
Вчителю і учням необхідно уявляти коріння цієї інтерпретації, тому що тільки
професійна історична наука має право бути «господинею» історії. Жоден історик
не може бути впевненим, що він знає все про якусь подію. Значний обсяг
інформації не дозволяє наперед передбачити, яка правдива і відповідає дійсності,
а яка – ні. І тому, чим більше фактів, що однозначно свідчать про одне й те саме,
тим більше довіри до цих фактів. Тому робота з документами на уроках,
висвітлення позицій різних сторін переконливо доводить їх ефективність у
формуванні толерантності. З’ясування характеру протилежних думок, відповідь
на питання, що характеризують зміст джерела, погляди його автора, досягнуть
мети тільки за наявності широкої джерельної бази і неупередженості вчителя.
Не треба забувати і про емоційний вплив на учнів. Показ толерантного
ставлення навіть до ворогів під час війни можна і треба знайти як в художній, так
і в мемуарній літературі, публіцистиці. У взаєминах простих людей ми часто
бачимо приклади людяності, поваги до представників іншої сторони.
Необхідно, також, зазначити, що кожна думка має право на існування,
якщо вона не становить загрози життю і свободі людини. Але не кожна з них
може стати домінуючою. Тільки за умови обґрунтованості, великої кількості
доказів, що не суперечать один одному, погляд на історію може вважатися
серйозним аргументом, а не вигадкою або припущенням. Конкуренція поглядів
повинна бути, але за умови визнання сильнішого аргумента. Кожен має право на
критику іншого, водночас має неупереджено вислухати спростування свого
аргумента, при цьому не ображатися, а приєднуватися до пошуку істини разом з
іншими, навіть якщо істина залишиться осторонь і не буде винайдена.
А на підтвердження висловлених думок доречно було б згадати Вольтера:
«Я ніколи не погоджусь з вашими переконаннями, але віддам життя за те, щоб ви
вільно могли їх висловити».

18. 20
2.3 Риторична культура вчителя
Однією з найважливіших функцій вчителя являється його риторична
культура.
Педагогіка спілкування, демократизація суспільства, шкільного життя
неможлива без уміння вести конструктивний діалог, диспут, спілкування.
Педагогічна риторика сучасності є показником учителя інтелектуала,
вчителя-інтелігента, вчителя-оратора, мудреця, який майстерно володіє
секретами переконуючої комунікації засобами живого слова.
Вчителі, як духовні наставники, в усі часи й в усіх народів мали найвищу
пошану, бо ефективно, дієво, переконуюче володіли живим словом не лише з
метою інформування, переконання, спонукання, але й звеличення, усолодження
душі на етико–естетичних засадах класичної риторики, народного золотого слова,
сучасного красномовства. В очах дитини слово вчителя набуває особливої, навіть
магічної сили, Божественної краси й значущості.
Педагогічна риторика, яка зросла в педагогіці, етиці, риториці, у наш час
стає визначальним фактором професійності вчителя, сучасного вчителя,
одухотвореного інтелігента, справедливого вчителя – інтелектуала, учителя –
майстра, який володіє секретами живого слова, який має імідж борця за права
дитини й творця духовності суспільства.
Дитина і вчитель - основні суб’єкти шкільної освіти, які взаємодіють на
рівні слова, за допомогою слова, через слово. «Слово вчителя-як інструмент
впливу на душу вихованця, нічим не замінити. Мистецтво виховання включає,
насамперед, мистецтво говорити, звертатися до людського серця. Я твердо
переконаний, що багато шкільних конфліктів, які нерідко закінчуються великою
бідою, починаються з невміння вчителя говорити з учнями»,- стверджував
В.О.Сухомлинський.
У своїй практичній діяльності сучасний учитель повинен спиратися в
першу чергу на «золоті правила» класичної риторики, які легко екстраполюються
на риторику педагогічну. Говорячи про глибоке знання предмета, варто
наголосити на тому, що в цьому аспекті повинен враховуватися так званий
«принцип айсберга»: чим краще вчитель знає свій предмет, тобто чим більша
«підводна» частина його знань (йдеться про ті знання, які він «не показує» під час
викладання), тим впливовіше його слово. Така закономірність має відповідне
психологічне підґрунтя: впевненість у собі, здатність добирати у процесі усно
мовного спілкування зі свого «тезауруса» лише ті думки, аргументи, приклади,
які дають можливість якомога повніше передати думку, викликати в учнів
образні уявлення, асоціації.
Закон моделювання аудиторії передбачає системне вивчення суб’єкта
риторичної діяльності, бо ефективно впливати словом на аудиторію може лише
той учитель, який добре знає її в соціальному, психологічному, віковому,
інтелектуально-освітньому та інших аспектах. Враховуючи цей закон, учитель
повинен знати, розуміти й відчувати внутрішній світ учнів і свою усно мовну

19. 21
діяльність будувати з урахуванням цих знань, умінь і відчуттів. При цьому
проявляти емпатичні здібності, тобто здатність розуміти внутрішній світ учня, що
є свідченням педагогічної обдарованості. Учитель повинен володіти різними
способами пізнання внутрішнього світу учнів: педагогічним спостереженням,
спілкуванням, анкетуванням, введенням у рольові ігри тощо.
Закон ефективної комунікації передбачає розвиток уміння встановлювати,
зберігати й закріплювати контакт з аудиторією. Цей закон риторики націлює
вчителя на те, що усно мовна його діяльність повинна ґрунтуватися на постійно
діючому зворотному зв’язку з класом. Відчуття класу дає можливість швидко
корегувати риторичну діяльність, змінювати сам зміст мовлення, звукову
тональність – і таким чином досягати ефективності спілкування. При цьому
вчитель може скористатися спеціальними засобами, які допомагають
контролювати чи відчувати ступінь зворотного зв’язку з класом. Це можуть бути
візуальні спостереження, так зване «шосте» чуття, і контрольні запитання.
Найуніверсальнішим засобом, на якому ґрунтується усно мовна діяльність
учителя, є мовленевий закон, який вимагає досконалого володіння словом, тобто
уміння «одягати» свою думку в дійову словесну форму. При цьому важливу роль
відіграє образність висловлювання, як один із важливих способів пробудження
образної уяви учнів, що формує сприйняття матеріалу через позитивні емоції.
Учитель повинен постійно піклуватися про інформаційну свіжість для
учнів усно мовного тексту. Нова інформація завжди підвищує рівень сприйняття
навчального матеріалу.
Інформаційну свіжість забезпечує введення в текст нової для учнів
інформації та зміна «кута зору» на вже відому в класі інформацію. Така зміна
порушує рутинність уже добре відомого учням матеріалу і надає йому певного
«учуднення», новизни, проблематики. Для цього слід багато працювати над
текстом, систематично вдосконалюючи його. Таким чином постійно займатися
самоосвітою, що є запорукою збагачення власного теоретичного тезауруса з
риторики.
Нині прийшов час відродження кращих традицій національно-
патріотичного красномовства педагогічної риторики.

20. 22
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Виходячи з певних змін парадигми філософії освіти, орієнтації навчально-
виховного процесу школи на розвиток особистості учня та відмову від монополії
однієї ідеології чи історичної концепції щодо тлумачення історії, сприйняття
плюралізму думок в історичній науці як реалії сьогодення, одним з головних
завдань шкільного навчання має бути розвиток учня, історія ж як навчальний
предмет має не стільки давати знання фактів, скільки навчити учнів розуміти
історію, осмислювати її. Вивчення історії – це не лише вивчення фактів, але й
активний процес, в якому учні мають працювати з цілою низкою джерел.
Навчання історії має розвивати в учнів навички самостійного мислення, роботи з
документами, ставити запитання, відрізняти упередження та робити обґрунтовані
та збалансовані висновки. Історія допомагає учням виробити такі якості, як
інтелектуальна чесність, наукова точність і терпимість, готовність до життя в
плюралістичному і демократичному суспільстві. Саме така модель є визнаною в
європейських країнах і підтримується Радою Європи. Але за своїм характером
вона багатогранна й охоплює не лише розвивальні, а й виховні та освітні аспекти,
що обумовлює різні підходи у визначенні мети шкільної історичної освіти.
Отже слід визнати висновки, як рекомендації в визначенні історичних цілей:
- допомога учням зрозуміти минуле;
- Зрозуміти витоки сучасних проблем;
- Розвивати почуття приналежності (до локальної спільноти, країни, Європи,
світу);
- Передавати культурний спадок;
- Давати учням знання про інші країни та інші культури;
- Розвивати почуття історії та історичну свідомість;
- Впроваджувати дух милосердя в навчальному предметі;
- Отримувати користь з точки зору глобальної й досконалої освіти;
- Навчати учнів різних методологій історичного дослідження та
інтерпретації минулого;
- Готувати учнів до подальшого навчання предмета;
- Сприяти кращому розумінню між націями та спільнотами;
- Готувати учнів до участі в демократичному житті;
- Сприяти розвитку громадянської поведінки;
- Збуджувати інтерес до власного минулого.
-
Виходячи з цього, мета історії як навчального предмета полягає в наданні
допомоги учням в їхньому інтелектуальному і соціальному розвитку. Інтелект
(від лат. intellectus – пізнання, розуміння, розум) – це здатність мислити,
раціонально пізнавати. Тому інтелектуальний розвиток особистості як мета
навчання історії передбачає передусім розвиток в учнів історичного мислення –
основи їх історичної свідомості.

21. 23
Специфіка історії як суспільствознавчої дисципліни полягає в тому, що вона
містить у собі великий потенціал для формування соціальної ідентичності учнів,
залучаючи їх до системи цінностей, норм і відносин суспільства, даючи
можливість здобути соціальний досвід, на підставі чого відбувається формування
певних соціальних якостей і рис.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства вкрай актуальним є
саме національний аспект соціалізації особистості, свідомого віднесення індивіда
до української нації й реального відчуття себе її частиною, підготовка до свідомої
активної участі в житті української держави.
Ця подвійна мета шкільної історичної освіти має конкретизуватися в
комплексі завдань, серед яких пріоритетними є:
- Розвиток мотиваційної сфери навчальної діяльності, передусім інтересу до
історії як навчального предмета;
- Формування основ історичних знань як результату системного пізнання
учнів та бази для подальшого пізнання історії;
- Розвиток критичного та творчого мислення;
- Формування власного погляду на інформацію та критичного ставлення до
неї;
- Виховання неупередженого сприймання та толерантного ставлення до
інших народів, груп та особистостей;
- Вироблення навичок самоосвіти, прагнення і вміння постійно поповнювати
історичні знання, орієнтуватися в інтелектуальному полі суспільства;
- Виховання громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному
поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження
ідеалів гуманізму, демократії, та справедливості.

22. 24
РОЗДІЛ III
УРОК - СЕМІНАР
систематизації знань учнів з історії України
на тему:
«УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ У 1917 РОЦІ»
Урок семінар, «Україна на шляху державотворення у 1917 році», в
стилі особистісно орієнтованого навчання проведений під час роботи
районного арістотелівського семінару учителів історії і географії тема
якого: «Психологічні чинники на уроках історії і правознавства»

23. 25
У Р О К-С Е М І Н А Р
систематизації знань учнів з історії України
на тему:
«Україна на шляху державотворення у 1917 році»
МЕТА: У формі засідання політичного клубу, через відтворення подій
1917 року в Російській імперії, розкрити головні етапи державотворення
України:
- проаналізувати причини і складності цих процесів у становленні
української державності;
- розвивати в учнів навички аналізу історичних подій, документів,
вміння аналітично мислити, виділяти головне;
- сприяти формуванню національної свідомості учнів їх історичної
пам’яті, пов’язаними з державотворчими традиціями в Україні.
Перед початком семінару на екрані мультимедії світлина заставки:
«SEMINAR» (слайд1, семінар)
На початку уроку звучить мелодія пісні:
«Чуєш мій друже, славний юначе». (відео кліп)
Учитель: Шановні друзі! Сьогодні наш урок – семінар з історії України не
випадково розпочався піснею: «Чуєш мій друже, славний юначе…» Хотілось
щоб слова і мелодія цієї пісні стали лейтмотивом семінару. Наш урок не
скажу що буде якийсь особливий, (в веселкових фарбах) але на події,
процеси, відносини надто насичений. З вершини нашого часу ми можемо по-
різному ставитись до тих, чи інших процесів, подій, які відбулись,-
засуджувати чи схвалювати їх, але задля об’єктивної оцінки всього, що
відбулось в цьому часі, необхідно буде з’ясувати все те, що вплинуло на хід
історії України того часу - часу, в якому на повну потужність розгортались
процеси боротьби українців за утвердження української державності,
Української Народної Республіки, України незалежної.
Скажіть, будь ласка, який період в історії України ми можемо вважати
самим сприятливим? Так – ввесь час це були часи випробувань. Невипадково
про Україну доктор історичних наук, СТЕШКО ІГОР ПЕТРОВИЧ говорить: «… як
про саме криваве місце на Землі».
Нічим не відрізнявся і період початку XX століття в історії України.
Але, в цей час, на її долю випав ще і унікальний «шанс» побудувати власну
незалежну державу.
Як відбувались події українського державотворення ми з вами і
поговоримо на нашому уроці, тема якого:
(слайд2,тема уроку)
« Україна на шляху державотворення у 1917 році»

24. 26
Розглянути зміст, характер, проблеми державотворчих процесів в
Україні нам допоможе план, на який ми і будемо орієнтуватися:
(слайд3, план уроку-семінару)
1. Буржуазно-демократична революція в Росії і Україна;
2. Україна з березня по червень 1917 року;
3. Україна влітку 1917 року;
4. Україна восени 1917 року;
5. Висновки. (…і знову слайд2, тему уроку.)
Умови уроку - семінару:
На уроці – семінарі кожен учень має право вільно висловлювати свої
думки, твердження, висновки, наводити аргументи і, не перебиваючи слухати
своїх товаришів;
Ви готувалися до уроку семінару і в процесі його підготовки серед вас
склались певні групи симпатиків тих, чи інших політичних сил, рухів,
урядів. Тому ми і будемо орієнтуватися на ваші групи.
Отже всі формальності уроку-семінару доведені до вашого відома,
переходимо до творчого обговорення плану.
Вивчивши з вами, на даний час, дуже цікавий, складний і занадто
суперечливий період – період боротьби за становлення державності на
початку XX століття в Україні, ми знову повертаємось в ті часи, щоб
поглянути на всі труднощі які спіткали Україну, усвідомити, проаналізувати
і винести уроки історії.
В чому ж складність цього періоду?
Гадаю ми зможемо це з’ясувати, взявши активну участь у розгляді
цього історичного пласту сміливими діями.
Як говорив Коцухіто Горай: «Если вы будете бояться допустить
ошибку,- вы никогда, ничему не научитесь!»
І так, ми з вами у 1917 році. Росія уже третій рік бере участь у
виснажливій, Першій світовій війні… Питання: як вплинула Перша світова
війна на економічне становище в Росії?.
Завдання 1. «Як вплинула Перша світова війна на економічне становище
в Росії?»
(учні записують на аркуші паперу, які знаходяться у них на партах,
відповіді і доповідають аудиторії).
(після виступів учнів висвітлюється слайд 4, вплив Першої світової війни…)
Вплив Першої світової війни на економічне становище в Росії
1. Країна переживає гостру економічну кризу;
2. Економіка країни почала відчувати спад виробництва;
3. Накопичуються внутрішні і зовнішні борги;
4. Зростає інфляція (знецінюються гроші);

25. 27
5. Відчувається нестача палива, паровозів, вагонів;
6. На залізничних станціях збираються сотні тисяч вагонів не перевезених
товарів;
7. Постійні мобілізації відривали від верстатів, землі робочу силу.
( Після відповідей учнів на екрані висвітлюються результати впливу війни на
економічне становище в Росії).
Учитель. Отже, якщо в економіці держави виникло безліч проблем,
викликаних Першою світовою війною, які спровокували економічну кризу, то як
ці проблеми позначились на становищі народних мас?
Завдання 2. «Як економічна криза в Росії, викликана Першою світовою
війною, вплинула на становище народних мас?»
Вплив економічної кризи в Росії на становище народних мас:
(слайд 5, вплив економічної кризи…)
- Збільшується робочий день, який триває до 16 годин на добу;
- Знижується заробітна плата;
- Різко піднімаються ціни на продукти і товари масового споживання;
- З’являються багатотисячні черги за хлібом;
- Солдати отримували не більше половини належного їм пайка.
Учитель. Як бачимо, Перша світова війна суттєво вплинула на економіку
країни, що і викликало економічну кризу. Економічна криза гостро вплинула на
становище народних мас. З кожним днем в країні зростає незадоволення,
загострюється продовольча криза, створюється революційна ситуація.
Завдання 3. У третьому завданні опишіть в чому простежувались
головні ознаки революційної ситуації в Росії?
1. Криза верхів: по – старому керувати не могли, по – новому не хотіли,
низи не хотіли жити по – старому;
2. Вище звичайного погіршилось становище народних мас;
3. Вище звичайного підвищується революційна активність народних мас.
(слайд 6, ознаки революційної ситуації…)
Учень: - згадує монархіст Шульгін:
«…Уже декілька днів ми живемо на вулкані… В Петрограді не стало
хліба,- транспорт сильно розладився через небувалі сніги, морози і головне, звісно
через напругу війни. Проходили вуличні безпорядки… Але справа була, звісно, не в
хлібі… Це була остання капля… Справа була в тому, що у всьому цьому
величезному місті неможливо було знайти сотню людей, котрі би співчували
владі».

26. 28
Учитель: Стає зрозумілим, що в країні назріває революція. Кризове становище
в країні, гостре незадоволення народних мас соціально-економічним положенням
викриває причини початку революції.
(висвітлюється слайд7, причини початку революції)
Причини початку революції
1. Криза влади;
2. Загострення політичних і соціально-економічних проблем;
3. Падіння авторитету влади і її слабкість;
4. Зростання революційної активності народних мас;
5. Невирішеність робочого питання;
6. Невирішеність земельного питання;
7. Національне питання. Русифікаторська політика влади.
Учитель: Це і є ті причини, які стали головним рушієм Лютневої буржуазно-
демократичної революції. Відбулась революція в кінці лютого 1917 року.
Учитель: (питання до учнів):
Яким був підсумок Лютневої буржуазно-демократичної революції?
Учні: 1. Повалення самодержавства;
2. Утворення Тимчасового уряду і Рад депутатів трудящих
(двовладдя);
3. Відкритий шлях для демократичного розвитку країни.
(слайд 8, підсумок Лютневої революції..)
Підсумок Лютневої буржуазно-демократичної революції в Росії:
1. Повалення самодержавства;
2. Утворення Тимчасового уряду і Рад депутатів трудящих (двовладдя);
3. Відкритий шлях для демократичного розвитку країни.
Учитель: Революція в Росії відбулась! З 23 лютого по 2 березня самодержавство
впало. Цар Микола II зрікся престолу. Після падіння царизму перед революцією
постали невідкладні задачі. Які на вашу думку могли бути ці – невідкладні
задачі?
Завдання 4: Невідкладні завдання революції.
Учні: 1. Створення нової стабільної держави;
2. Визначеність у питанні про участь у війні;
3. Подолання негативних чинників в економіці;
4. Вирішення аграрного питання;
5. Вирішення національного питання
(слайд9, невідкладні завдання революції)
Учитель: після припинення діяльності Державної Думи в країні було створено
«новий уряд», на який і покладалась вирішальна роль у вирішенні нагальних

27. 29
соціально-економічних та політичних завдань. І хоча він тільки-но приступив до
виконання своїх обов’язків – охарактеризуйте його:
Учень: Створений 27 лютого 1917 року і прийнявши на себе всю повноту влади
2 березня, після зречення Миколи II, Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим,
мав діяти до скликання Установчих зборів.
Тимчасовий уряд вважав себе правонаступником царського уряду і
прагнув зберегти контроль над усіма територіями держави, в тому числі й над
Україною.
Тимчасовий уряд спирався на політично близькі йому елементи,-
губернаторів, банкірів, промисловців, землевласників, кадетів.
Тимчасовий уряд проголосив політичні свободи слова: друку, права на
зібрання і об’єднання, діяльність політичних партій і їх легалізація, широкі
можливості для створення національно – визвольних процесів.
Учитель: Що означало для України, створення національно-визвольних
процесів, проголошених Тимчасовим урядом у демократичних свободах?
Учні: це означало для України відкриття широких можливостей для
національного визволення і створення власної незалежної держави.
Учитель: Як українці скористалися цією можливістю, і якщо так, то як
проходив сам процес?
Учні:
1. Уже 4 березня 1917 року з ініціативи самостійників і Товариства
Українських Поступовців був створений український представницький
орган - Українська Центральна Рада, метою діяльності якої було:
добитися Автономії України.
2. Україна переживала навесні 1917 року небувале національне
піднесення. Уже 19 березня у Києві Центральна Рада влаштувала
урочисту 100 тисячну маніфестацію мирного і військового населення
України. (слайд 10, маніфестація в Києві)
3. 5-7 квітня був скликаний Український Національний Конгрес, на чолі з
головуючим Грушевським. Основними рішеннями його були:
- боротьба за створення національно-територіальної автономії України;
- перебудова Російської держави на федеративну демократичну
республіку; (слайд 11, Центральна Рада) 597108
- обрання нового складу Центральної Ради на чолі з Грушевським.
4. 5-8 травня 1917 року відбувся I Всеукраїнський військовий з’їзд, який
закликає до «невідкладної українізації армії», створення Військового
Генерального комітету на чолі з Петлюрою;
5. У кінці травня відбувається Всеукраїнський селянський з’їзд, який
підтримує Центральну Раду і її прагнення до проголошення автономії;

28. 30
6. 5-10 червня у Києві проходив II Український військовий з’їзд, який і
став вирішальним у діях Центральної Ради. 10 червня на II військовому з’їзді
Центральна Рада приймає 1-й Універсал і проголошує Автономію України.
(слайд 12, 1-Універсал,документ)IMG 8464
Учитель: Отже, з прийняттям 1-го Універсалу, проголошенням
Автономії України, перед Україною відкриваються тепер широкі
перспективи самостійного існування?
Відповідь учнів: Ні. У відносинах між ЦР і ТУ виникають безліч проблем.
Учитель: В чому ж проявились ці проблеми у відносинах між ЦР та ТУ?
Учень: ТУ не надто був у захваті від діяльності ЦР. На відміну від Польщі і
Фінляндії,- Україні надавалось лише право на національно-культурну
автономію, як би народ не вимагав від ЦР іншого рішення. ТУ не визнав ЦР
всенародним представницьким органом. І навіть після Всеукраїнського
Національного Конгресу, коли було переобрано ЦР, результату не було.
Делегація, на чолі з Винниченком, направлена до Петрограду з проханням тепер
надати автономію Україні, отримала від ТУ відмову.
І, нарешті, визнання Автономії на ІІ-Військовому з’їзді І-м Універсалом,
визвало різке незадоволення ТУ, який засудив І-й Універсал, оголосивши його
проявом «сепаратизму», «злочином», і навіть «Німецькою інтригою».
Учень Ще однією проблемою для ЦР в Україні стане активна діяльність
більшовиків, які після Квітневих тез чітко поставили задачу завоювання влади в
Росії мирним шляхом через більшовизацію Рад. Але більшовики були
прихильниками унітарної держави робітників і селян.
Учень: Після І-Всеросійського з’їзду Рад, на початку червня, більшовики зазнали
поразки. Більшість отримали есери і меншовики, які висловили довіру ТУ. А 12
червня практично одобрили рішення ТУ направлене на підготовку до наступу на
фронті російської Армії.
Учень: Більшовики були проти такої політики ТУ і організували 18 червня
мітинг під гаслом «Вся влада Радам!», «Мир без анексії і контрибуції», «Геть 1-
міністрів-капіталістів». Гасла демонстрантів відображали настрої народних мас, і
їх протест наростав. Але країну потрясуть грізні події 4 липня в Петрограді».
Учитель: Але наступ на фронті захлинувся, Росія відступила з Галичини, 150
тисяч солдат потрапили в полон, болючим питанням для ТУ залишається ЦР. В
Київ відправляється делегація ТУ на чолі з Керенським, Терещенком, Церетелі з
метою умовити ЦР відмовитись від автономії і керівних функцій в Україні.
Що ж станеться в процесі перемовин?
Чим закінчиться переговорний процес для України?

29. 31
( 3 липня 2017 року буде прийнятий Другий Універсал ЦР.)
Завдання 5. Чим закінчився переговорний процес у Києві між ЦР і
Тимчасовим Урядом? Результати переговорів… Аналіз ІІ Універсалу.
Учні: 1. Переговори для ЦР і України закінчилися невтішно. Делегації ТУ
удалось умовити ЦР відмовитись від прийняття будь-яких рішень
державотворчого характеру до Установчих зборів, і від автономії
України.
2. ТУ визнав ЦР і ГС як крайовий орган України, до того ж органом
центрального уряду ставав ГС.
3. ЦР визнавала Всеросійські установчі збори, і до їх скликання
зобов’язувалась не робити самовільних кроків до здійснення автономії
України… Обидві сторони пішли на поступки прийняттям 16 липня
1917 року «Статуту Генеральному Секретаріату».
Учитель: Можна зачитати умови висунуті ЦР в ІІ Універсалі ТУ.
( учень зачитує умови II-Універсалу)
Учень: Але 4 серпня (після липневих подій і в Петербурзі, і в Києві) ТУ
закреслює всі сподівання ЦР «Тимчасовою інструкцією
Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду на Україні»,
відкидаючи «Статут Генеральному Секретаріату».
Сам ГС стає вже органом місцевого самоврядування і тільки в 5-ти
губерніях. З його компетенції вилучаються військові, судові,
продовольчі справи, шляхи сполучення, пошта, телеграф, а також право
на призначення державних посадових осіб.
(слайд 13, карта України, 23005)
Учитель: Отже, всі надії ЦР на автономію відкладались на невизначений термін.
Тим більше, що в Росії ТУ після придушення 500 тисячної демонстрації, яка
почала переростати в збройне повстання - покінчив і з повстанням, і з
Двовладдям.
Урядові сили перейшли в наступ. Це арешти активістів, більшовиків,
припинення діяльності Рад.
Але не все так просто виявилось і для ТУ. Результат переговорів у Києві
став причиною урядової кризи.
Завдання 6. «У наступному завданні назвіть фактори, причини, які призвели
до подій 25 жовтня 1917 року в Петербурзі?»
(учні записують думки щодо діяльності більшовиків у серпні-жовтні і
приходу їх до влади 25 жовтня 1917 року)
Учні: 1.Після розгрому демонстрації у Петербурзі, усунення Рад від влади,
початок арештів Тимчасовим Урядом з 26липня по 3 серпня більшовики у