Топоніми Голопристанщини

1. Комунальна установа
«Голопристанський районний методичний кабінет»
Голопристанської районної ради
Херсонської області
Шевцова Т.Ф.
Словник – довідник
«Топоніми Голопристанського району»
Гола Пристань – 2016
1

2. Словник - довідник «Топоніми Голопристанського району» створений
учителями географії та історії шкіл району.
Автор ідеї:
Кучеренко Н.М. – завідувач КУ «ГОлопристанський районний методичний
кабінет».
Укладач:
Шевцова Т.Ф. – методист КУ «Голопристанський районний методичний
кабінет».
Рецензенти:
Філончук З.В. – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії та
методики викладання природничо – математичних та технологічних дисциплін
КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти».
Свиридова О.І.- учитель географії та економіки Чулаківської ЗОШ І-ІІІ
ступенів.
До словника – довідника внесені назви населених пунктів району, а також
назви озер, кіс, гайків, урочищ. Збірка буде у нагоді вчителям початкових
класів, географії, природознавства, істрії.
@ Комунальна установа «Голопристанський районний методичний
кабінет» Голопристанської районної ради Херсонської області, 2016
2

3. Топонімічне обличчя нашого краю , як і будь - якого іншого регіону
формувалося під впливом суспільно - політичного розвитку території і тісно
пов’язане з історією заселення земель Херсонщини . Для вивчення історії
будь - якого народу, умов його проживання, географічного середовища ,
розвитку і специфіки його мови велике значення має дослідження і вивчення
географічних назв.
Власні імена, географічні назви та їх виникнення завжди чимось
мотивовані , наприклад , природними умовами , проживанням людей,
особливостями господарського освоєння території , класовою і становою
диференціацією населення в дореволюційний час , історичними подіями ,
народними звичаями, певними народами і племенами, що проживали в
минулому на цих землях. Вивчення походження географічних назв займається
наука – топоніміка . Топоніміка - наукова дисципліна , яка поруч із вивченням
власне географічних назв ( топонімів) , їх смислового значення , походження,
функціонування , вивчає природні та соціальні умови минулого, за яких вони
виникли.
Законом України « Про географічні назви визначається , що
встановлення назв, використання та збереження має важливе значення для
вирішення завдань національної безпеки , розвитку освіти, економіки ,
будівництва, а також в повсякденному житті громадян.
М.Бекер порівнює географічні назви з монетами. Він у своїй статті
писав: « Географічні назви можна вважати монетами, що перебувають в обігу
у великому морському порту . Як різні народи карбують різні монети так різні
географічні назви «карбуються» народом; як деякі монети витираються
внаслідок тривалого використання , аж нарешті зітреться їх зображення, так і
багато географічних назв внаслідок щоденного вжитку втратило своє
початкове значення.» Звідти і той практичний сенс вивчення топоніміки , який
виходить за межі просто інформації про адресу об’єктів.
Географічні назви, їх походження та історія формування цікавили людей
з давніх - давен. Правильно пояснити назву, розкрити її смислове значення і
3

4. походження – означає отримати важливу інформацію про минуле свого
краю, його природні умови, економіку , історію заселення, етнічні особливості
тощо. Ця особливість географічних назв використовується в історичних та
географічних дослідженнях для реконструкції ландшафтів минулого ,
вивчення особливостей освоєння території , виявлення зниклих ареалів рослин
чи тварин. Але , щоб одержувати таку поглиблену інформацію , потрібно
досліджувати їх сукупність , сформовану під впливом характерних
географічних або ж історичних умов. Дослідження назв населених пунктів
Херсонщини виявляє такі закономірності , що ойконімічний простір
формувався:
- в часи козацької доби, адже на території нинішньої Херсонської області
існували Тягинська і Олешківська Січ, Прогнойська паланка Нижнього війська
Запорізького;
- в період заселення території іноземними колоністами , яким надавалося
багато привілеїв ( у ХІХ ст. налічувалась 41 німецька колонія, шведська
колонія). Серед іноземних колоністів переважали німці. Були також поляки,
французи , греки та ін.. На сучасній карті області іншомовні назви практично
відсутні у чистому вигляді. В радянські часи , в післявоєнний період вони були
замінені слов’янськими назвами;
- в період народної колонізації, яка відбувалася шляхом стихійного заселення
вільних земель кріпаками – втікачами з різних місцевостей, які заснували так
звані казенні села з українським населенням;
- в часи внутрішньої колонізації козацтва та селянства Лівобережжя та
Слобожанщини. При цьому значну кількість переселенців становили вихідці
із етнічних російських територій, переважно прикордонних і центральних
губерній. Тому назви населених пунктів були пов’язані з тією місцевістю,
звідки родом були переселенці. Територія Херсонської області
характеризується також і внутрішньою міграцією населення , що теж
спричиняло ойконімотворення. Йдеться про заснування нових населених
пунктів Херсонщини, Голопританщини вихідцями із старих місцевих
4

5. поселень. Так виникали вторинні назви, що утворилися від існуючих ойконімів
за допомогою форманта Ново- (усього існує 56 назв із цим компонентом);
- до поч ХХ ст. значний відсоток назв населених пунктів мали іншомовне
походження , зокрема кримсько - татарські та ногайські. Саме тюркського
походження має і назва нашого села Чулаківка. В радянський період більшість
тюркських назв було замінено на слов’янські.
Херсонський ойконімікон почав формуватися в той період , коли
власницькі відношення були визначальним в соціальному житті суспільства ,
що відбулося в назвах населених пунктів. Саме тому назви поселень нашого
регіону характеризуються підвищеною роллю антропонімів як твірних
ойконімних основ. Вони утворилися від прізвища або ж імені землевласника .
Здійснене дослідження ойконімії Херсонщини , Голопристанського
району, дозволяє констатувати, що визначальний вплив на формування мали
чинники, зумовлені характером освоєння території.
О.І.Свиридова,
учитель географії Чулаківської ЗОШ
5

6. — адміністративно-територіальна одиниця у складі Херсонської
області України. Площа — 3,400 тис. км². Населення — 46059 осіб. Районний
центр — місто Гола Пристань.
Оазис України, Золоті Ворота Херсонщини - це наш Голопристанський
район, який, мов перлина, розташований на Півдні України у Придніпровській
низовині серед таврійських степів, зігрітих щедрим сонцем. Наша благодатна й
родюча земля, Голопристанщина, з півдня омивається Чорним морем, з
південного заходу - водами Дніпровського лиману, а з півночі оповита річками
Конка і Чайка.
А зовсім поруч від нас, усього за 18 кілометрів, розташований обласний
центр - Херсон. Наші предки заснували місто на голому березі річки, який
назвали Голий перевіз, розуміючи, що воно згодом стане перлиною в степу та
займе вигідне економіко-географічне положення, маючи зручний зв'язок з
Херсоном та іншими містами сухопутними і водними шляхами.
Значний природний потенціал мальовничого Голопристанського району,
мабуть, найкращий на Херсонщині. Це - степ, поля де зростають хліб і овочі,
баштанні та інші культури, це і штучно насаджені, але густі й доглядані ліси на
Нижньодніпровських пісках, це і заплави в дельті Дніпра, в які входять
території Чорноморського біосферного заповідника, степових, лісостепових та
піщаних незаліснених природних комплексів, придніпровські торф'яні болота.
Курортно - оздровчі ресурси району визначаються лікувальними грязями озера
Соляного та висококваліфікованими фахівцями санаторію "Гопри",
заснованого ще в 1889 році, узбережжям Чорного моря, що налічує понад дві
сотні кілометрів сонячного узбережжя з чудовими пляжами і розвинутою
курортною інфраструктурою та морською водою, цілющим приморсько-
степовим кліматом і наявністю лісових угідь, які здавна до вподоби мисливцям
і рибалкам, прихильникам вітрильного спорту, просто мандрівникам.
Кожен, хто хоч раз побував у районі, не зможе забути теплого прийому
його мешканців, їх доброзичливого ставлення і веселого настрою. Особливо
запам’ятовуються традиційні фестивалі "Український кавун – Солодке диво",
6

7. народної творчості "Таврійське намисто", "Таврійські зустрічі" та "Купальські
зорі", що вже набули всеукраїнського та навіть міжнародного масштабу.
Яскраве південне сонце наливає солодким соком, казковим нектаром
сотні різноманітних видів ягід, починаючи від звичайної вишні, полуниці і
завершуючи елітними сортами винограду. Природні і штучні водойми багаті
рибою, раками. Найкращі в Україні кавуни, дині, виноград і помідори спіють
саме на території благодатного сільськогосподарського Голопристанського
району.
Окрім того Голопристнщина прославлена своїми героями, на честь яких
збудовані пам'ятники, погруддя, алею слави, їх іменами названі вулиці.
7

8. ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ БЕХТЕРСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
БЕХТЕРИ – село, центр сільської ради, розташоване за 6 км на схід від
Тендрівської затоки, 12 км на північ віл Чорного моря, за 40 км від районного
центру м. Голої Пристані. Географічні координати
46°14′55″ пн. ш.32°17′33″ сх. д. Середня висота над рівнем моря 5 м. На карті
1769 року ця місцевість іменована як Аблоє (ймовірно, пов’язано з назвою
одного з ногайський родів) [Дяченко С. Имения Херсонского края. Бехтеры
Овсянико-Куликовского, 2007]. Перші документальні згадки про село
відносяться до 1787 року [Симф. Обл. архив, ф. 709, оп (ед. ар. 268)], а також
до 1799, коли урочище Бехтери було подаровано генерал-лейтенанту П.П.
Коновніцину [ЦДВІА СРСР, ф. ВУА, спр. 18336, ч. 2, арк. 5] (останнім було
перейменовано на честь своєї дочки у Єкатеринівку), який заселив його
вихідцями із Харківської, Курської та Могилівської губерній [Сборник
статистических сведений по Херсонской области, т.2, стор. 46]. З 1803 року,
коли ці землі придбав полковник у відставці Д.М. Куликівський, село мало дві
паралельні назви: Бехтери та Першоприморське. Першоприморським помістя
було назване як перше з ряду придбаних поміщиком причорноморських степів
від Дніпра до Перекопа) [Симф. Обл. архив, ф. 709, оп (ед. ар. 268)]. Проте,
історичною датою утворення с. Бехтери є 1851 р.
(http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=31.07.2011&rf7571=34720). З
1884 року с. Бехтери стало одним з волосних центрів Дніпровського уїзду
Таврійської губернії. Етимологічна основа назви «Бехтери», за припущеннями
не багатьох дослідників історії цього села, має кримсько-татарське коріння .
На сьогодні існує щонайменш три версії значення цього топоніму. Першою з
них є думка, що бехтери – це слово, яким в давнину позначали місце
знаходження чотирьох дерев чи чотирьох озер на території, де пізніше був
заснований аул. Старожили пам’ятають, що ще до війни в районі теперішнього
маслозаводу височіли чотири вікові акації, а між ними витікало джерело.
Можливо це були ті самі легендарні орієнтири кримсько-татарської доби. Але
ця думка виглядає достатньо гіпотетичною. Інша версія пояснення походження
8

9. назви села вкладається у версію роздільного перекладу складових цього слова,
а саме – «Бех» - високий (тат.) та «терри» - поле (з лат.). Таким чином,
робиться висновок, що бехтери – також є вказівкою на орієнтир, замість дерев
визначаються високі могили (які дійсно існують на території села), пагорби,
підвищення. І нарешті остання з існуючих версій – Бехтери – споріднене слово
із турецьким словом «бахтіяр»- щасливий, яке з часом зазнало змін в звучанні.
НОВОЧОРНОМОР’Я – село у Голопристанському районі Херсонської
області, підпорядковане Бехтерській сільській раді. Розташоване за 6 км від
села Бехтери та за 46 км від районного центру. Географічні координати
46°12′04″ пн. ш.32°15′29″ сх. д. Середня висота над рівнем моря складає 2 м.
Село засноване не раніше 1805 року. Першим власником цих земель був
француз відомого дворянського роду Вільгельм Рув’є, який прибув у 1805 році
в Росію та отримав від російського двору землі на чорноморському узбережжі
Херсонщини та в Криму. Після його смерті у 1815 році маєток Чорномор’я
успадкувала його дочка Зоя з чоловіком Петром Марі, що неабияк розбудували
господарство. Десь між 1856 і 1864 роками Чорномор’я було придбано німцем
Фрідріхом Фейном, а до 1880 року його отримав у спадок його внук –
Олександр Іванович Фальц-Фейн (1859-1908) [Дяченко С. Черноморье.
Имения Херсонского края, 2007]. Існує версія, викладена у обліковій картці
цього селища на сайті ВРУ [http://w1.c1 .rada.gov.ua/pls/z7502/A005?
rdat1=15.04.2009&Rf7571=34721], що селище, до того як стало власністю О.І.
Фальц-Фейна, мало назву Семенівка. Проте підтвердити документально це
твердження не вдалось. Із приходом радянської влади село було
перейменовано і з 1921 по 1971 р. воно називалось Соцперебудова, що
пов’язано, зрозуміло, із суперечливими процессами радянізації українських
міст і сіл та масовою ідеологізацією суспільно-політичного простору. У
Незалежній Україні офіційною назвою села є Новочорномор’я, хоча по-
народному село продовжують називати «Перебудовою». Щодо етимології
слова, то її можна шукати у прив’язці до географічного фактора, а саме
9

10. розташування у безпосередній близькості до моря. Крім того, як бачимо, цей
топонім відноситься до категорії вторинних, на що вказує префікс ново- , і
використовується з метою реанімувати первинну назву (Чорномор’я), котра
змінювалась впродовж історичного розвитку населеного пункту. Цей факт
вписується в загальну концепцію утворення ойконімів у нашому регіоні
[Єфименко І. Ойконімія Херсонщини в історико-етимологічному аспекті,
2011]. За переписом населення 2001 року на території села проживало 314 осіб.
На його території знаходиться унікальна архітектурна пам’ятка кінця ХІХ –
початку ХХ ст. – склеп родини Фальц-Фейн (побудований приблизно у 1900
році).
БЕХТЕРКА – озеро, що розташоване на північному сході села Бехтери,
Голопристанського району у Херсонській області. Географічні координати -
46°15′6.49″ пн.ш., 32°18′18.45″ сх. д. Відповідно до наказу Державного
Комітету України з водного господарства від 03 червня 1997 року № 41 «Про
затвердження Переліку річок та водойм, що відносяться до водних об’єктів
місцевого значення» озеру надано статус такого. Площа водозбору озера
складає 0.55 кв.км. Походження цього гідроніма, як ми бачимо, пов’язане з
відповідним ойконімом. З приводу цього в малочисельній літературі з історії с.
Бехтери є кілька версій, що намагаються пояснити цей зв’язок двома
протилежними способами. Перший з них полягає у тому, що озеро отримало
свою назву саме від села, інший – що навпаки. Коріння ж назви «Бехтери»
відносяться приблизно до XVI століття, коли вона починає фігурувати на
стародавніх картах Півдня України часів перебування там татарських та
ногайських орд. Зокрема, коли у 1595 році татари відвоювали у поляків Очаків,
то на шляху до цього міста від Перекопу і було засноване поселення (аул)
Бехтери (причому ця територія асоціювалась із трьома озерами-джерелами
прісної води, одним з яких і було сучасне оз. Бехтерка) [Дідан В.М. Бехтери:
історичний нарис, 2006, С. 5]. На карті 1792 року аул Бехтери (триозер’я) вже
вказаний як один з найбільших на шляху Кімбурн – Ягорлик – Перекоп [Там
10

11. же]. Це історичний екскурс мав би підтримати прихильників гіпотези, що саме
озеро дало назву селу, бо існувало набагато раніше за нього (перші згадки про
село відносяться до к. XVIII ст.), проте нам не відома точна назва цієї водойми
в час існування аулу, бо «Бехтери» - це загальна назва для триозер’я, а не
одного з озер. Тому, на сьогоднішній день, за браком джерельних даних, ми не
можемо точно вирішити питання етимології назви «Бехтерка». Лише
констатуємо її зв’язок із назвою села Бехтери [детальніше див. ст. БЕХТЕРИ].
АУЛ – озеро, розташоване в західній частині с. Бехтери, Голопристанського р-
ну в Херсонській області. Географічні координати - 46°15′5″ пн.ш., 32°16′0″ сх.
д. Відповідно до наказу Державного Комітету України з водного господарства
від 03 червня 1997 року № 41 «Про затвердження Переліку річок та водойм,
що відносяться до водних об’єктів місцевого значення» озеру надано статус
такого. Площа водозбору озера складає 0.56 кв.км. Слово «аул» має татарське
походження. Ним позначають один із видів поселень, що характерні для
кочових татарських народів. Такі кочові поселення, ймовірно, засновували
біля водних об’єктів. В історичних джерелах є припущення, що історію
населеного пункту під назвою Бехтери [детальніше див. ст. БЕХТЕРИ],
започаткували саме татари. Сучасне озеро Аул було одним із трьох, між якими
останні створили своє поселення – аул під назвою Бехтери. Звідси і назва
озера, що була продубльована із назви типу поселення. На одній з карт 1792
року аул Бехтери позначений як один із найбільших на татарському шляху від
Кімбурна до Перекопу [Дідан В.М. Бехтери: історичний нарис, 2006, С. 5]. Він
грав роль своєрідного подорожнього пункту, бо триозер’я Бехтерка – Аул –
Лиман було знане як джерело прісної води. Зі слів очевидців, навіть у 50-60
роках біля згаданих озер продовжували існувати артезіанські колодязі (т.зв.
самотоки) [Там же, С. 6], що на сьогоднішній день зникли через занедбання.
Крім цього, існує ще одна версія історичної назви даного озера. Вона пов’язана
із т.зв. урочищем Аблоє (Abloje ()), що походить від давнього кореня «ава» -
«полювання», та, можливо є найменуванням давнього ногайського роду. Цією
11

12. назвою на карті 1769 року, а також на одному з планів 1811 року [Перечень
топонимов Левобережья Днепра. – Режим доступу: http://history.ks.ua/zanoni-
1767/ch1-nogaj/toponimy2], позначене урочище на західній частині сучасного
села (там, де і розташоване оз. Аул).
ЛИМАН – озеро, розташоване в південно-східній частині с. Бехтери,
Голопристанського р-ну в Херсонській області. Географічні координати -
46°14′29″ пн.ш., 32°18′7″ сх. д. Відповідно до наказу Державного Комітету
України з водного господарства від 03 червня 1997 року № 41 «Про
затвердження Переліку річок та водойм, що відносяться до водних об’єктів
місцевого значення» озеру надано статус такого. Площа водозбору озера
складає 1.12 кв.км. Це одне з трьох озер с. Бехтери, між якими останнє і було
засноване [детальніше див. ст. БЕХТЕРИ]. Етимологію назви цієї водойми,
очевидно, слід шукати у географічній термінології. Згідно з останньою
«лиман» – це затоплена прилогова частина річкової долини, що перетворена у
мілку і витяглу затоку. Лимани поділяються на лагуни і естуарії; закриті і
відкриті. Дане озеро солоне, проте не морського походження, а також це не
частина річкової долини. Воно утворено, ймовірно, через скупчення грунтових
вод в рельєфній западині. Згідно з такою природою утворення цієї водойми
можемо класифікувати її як наближену до закритого естуарія, тобто – як
лиман. Із грецької мови слово «лиман» перекладається як «гавань», «бухта». У
даному випадку для ще одного пояснення походження назви озера можемо
використати ці переклади не в прямому їх значенні, а більше в символічному.
Згідно з історичними документами, це озеро разом і з ще двома сусідніми –
сучасними Аулом та Бехтеркою [детальніше див. ст. БЕХТЕРКА, АУЛ] –
утворювали аул під назвою Бехтери, що слугував своєрідним подорожнім
пунктом на шляху від Перекопа до Кімбурна та Очакова [Дідан В.М. Бехтери:
історичний нарис, 2006, С. 5-6]. Тому походження назви «Лиман» вбачаємо у
функціональній спорідненості із грецьким значенням даного слова. Цікаво, що
на одному з планів 1811 року сучасне озеро Лиман позначене під назвою
12

13. «урочище Бехтер» [Перечень топонимов Левобережья Днепра. – Режим
доступу - http://history.ks.ua/zanoni-1767/ch1-nogaj/toponimy2], що дало назву,
як ми знаємо, цілому аулу, проте саме озеро цієї назви не отримало, її у
зміненому вигляді «Бехтерка» отримало інше озеро із бехтерського триозер’я.
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ ВЕЛИКОКАРДАШИНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ
РАДИ
МАЛА КАРДАШИНКА – село розташоване на півдні Херсонської області в
північній частині Голопристанського району, нижньої течії тераси річки
Дніпро. З півночі межує із Дніпровськими плавнями Голопристанського
району, що частково перетворенні на штучні чекові системи розведення риби.
На півдні село обступили Нижньодніпровські кучугури із селами Малі Копані
та Гладківка; на заході знаходиться районний центр місто Гола Пристань; а на
сході сусідствує із селом Велика Кардашинка. Саме тут знаходиться центр
сільської ради, яка об’єднує всі три Кардашинки: Малу, Велику, село
Кардашинку та село Кохани. До районного центру міста Гола Пристань 4 км.
До обласного центру міста Херсону – 36 км. Площа населеного пункту села
Мала Кардашинка – 428 га. Географічні координати: 46°30'00'' Пн. ш.,
32°34'60'' Сх. д. Висота над рівнем моря: 2 м.
Історія заснування села пов’язана з козацькою добою України. В 1711 році з
дозволу Кримського хана Дівлет Гірея на його території в Дніпровських
плавнях була збудована Олешківська Січ. На Січі налічувалось 8 тис. козаків,
потім їх число зростало за рахунок втікачів з Гетьманщини. Козаки поблизу
Січі будували свої господарства – зимівники; тут були мазані з глини та
комишу будиночки, яка – неяка худібка; займались рибацьким промислом,
в’язанням та плетінням з лози та комишу. Згодом їх господарства
перетворювались на одноосібні – хутори.
Селянська община на початок ХІХ ст. нараховувала 191 двір хуторян, в тому
числі 670 душ чоловічої статі; 647 душ жіночої статі. Частина хуторів
розташована на орній землі за 25 верств безпосередньо від центрального села.
13

14. Створення хуторів проводилося одночасно і послідовно, як і самого села
Кардашинки, про час виникнення якого не збереглося офіційних даних.
Відомо лише про пропоникнення сюди різних поселенців, які займали вільні
місця “по праву первого захвата” – аж до 1837 року після цієї дати новачки
змушені були просити у громади дозвіл на проживання, яке все дедалі неохоче
приймала їх у своє середовище.
В 1837 році здійснився переділ землі, який стосувався тільки зручних місць.
Власної орної землі селяни не мали. Однак це не заважало їм мати свої посіви
в бік півдня, недалеко від села Ново-Михайлівки, на казенних ділянках, так
званих “клинах”. Цією ділянкою в 4354 десятини користувалися селяни
Кардашинок, Олешок, Малих Копанів.
Саме в цей рік виникли Кардашинські хутори «а» і «б». Скоріше за все це і
були сучасні села: “а” – Велика Кардашинка, “б” – Мала Кардашинка, або
Великий і Малий Кардашин. Окрім того, відокремилось село Кардашинка.
Скоріше за все, це найперші офіційні документи, що підтверджують виділення
трьох сіл із Кардашинських хуторів. (Статистичні таблиці Таврійської губернії
Дніпровського повіту. Про господарське становище поселень 1884 рік).
За дослідженнями словесників слово “кардаш” має декілька походжень.
Наприклад на тюрській мові, яка панувала в спілкуванні степовиків: скіфів,
сарматів, монголів можна розтлумачити це слово, як «брат». Дехто стверджує,
що слово «кардаш» означає «кар» – чорний, «даш» - край – тобто «воронячий
край».
Місцеві жителі схиляються до правдивості легенди про заснування села
за часів козацької доби, адже довгий час в кучугурах можна було побачити
залишки землянок збудованих козаком Кардашем. Козак Кардаш оселився в
неосвоєнних землях нижнього Подніпров’я на одному із віддалених островів
приблизно в ХV ст. Наймовірніше це було згодом село Кардашинка. Коли
його родина збільшилась, він розділив неосвоєнні землі з болотами та
кучугурами між своїми синами. Старшому – Великий Кардашин, меньшому –
Малий Кардашин.
14

15. Але історія дає нам пояснення, що виникло за часів Російської імперії в
ІІ пол. ХVІІІ ст. До щойно відвойованих у кримського ханства земель
відселяли каторжників на заслання. Згодом з’явилась назва «Каторжан» або
«Кардашин». З часом історія пригадує, що більшість населення переважало
жіноче так як чоловіків забирали на війну й назва видозмінилась на
«Кардашинку».
Отже, наймовірніше найпершу свою назву село отрималовсе ж таки від
імені козака «Кардаша», який оселився на неосвоєнних і глибоко захованих у
плавнях Дніпра та сипучих кучугурах у кінці XV на поч. XVI ст.
МІКРОТОПОНІМИ села МАЛА КАРДАШИНКА
ХУТІР САМОЛИСИ – розташований в східній околиці села. Термін
«Самолиси» є місцевим прізвиськом роду, який оселився тут на початку ХІХ
століття. Куточок був практично лисим, влітку тут висихала вся природна
рослинність, але ближче до «саги» – боліт, були городи та помешкання
господарів. На сухостої вони розмістили свої кошари – досить великі, які й
стали згодом колгоспним майном. В 1929 –1930 роках в селі Мала Кардашинка
на цьому місці сформувався колгосп ”Перемога”.
БРИГАДА – знаходиться у східній частині села Мала Кардашинка. В
колгоспі Перемога було дві бригади №1 та № 2. Перша бригада
розташовувалась неподалік сучасної дороги біля садиби Грубляка Анатолія
Онисимовича. В обов’язки першої бригади входило забезпечувати
тваринницьку галузь кормом: силосом, сіном, зерном тощо.
ДРУГА БРИГАДА - знаходилася понад сучасною асфальтованою
дорогою на садибі Станики Валентина Валентиновича. Колгоспники на
бригаді копали парники, вирощували розсаду помідорів, згодом по теплу
висаджували на поле. В наш час місцевий мікротопонім сприяв назві другої
автобусної зупинки - «бригада».
15

16. МЕЛІОРАЦІЯ - розташована на південній околиці села, тут були
збудовані меліоративні системи канали для зрошування, ставок-котлован для
розчинення добрив, водонапірні башти. В наш час іригаційні канали
залишились і своєї назви не змінили. Їх значимість тепер у відведенні
грунтових вод із населенного пункту для запобігання підтопленню.
ПИЛИПІВСЬКА КУЧУГУРА - по дорозі до села Велика Кардашинка,
обабіч південної окраїни села знаходиться кучугура. Вона має досить
вражаючі розміри, по периметру близько 1350 метрів. Колись, за переказами
старожилів, на початку ХХ століття тут жив господар Пилип. Мав багато
землі, вітряк на кучугурі, а також розводив велику кількість худоби: корів,
овець, коней. У нього працювало багато наймитів. Дід Пилип навіть
контролював дорогу із Малих Копанів до Малої Кардашинки, якою люди
добирались до пристані на базар. Коли почалась колективізація, його
господарство відійшло радянській державі, а його з сім’єю відправили на
«Соловки» приблизно в 1921 році. Нині лишились від садиби Пилипа
здичавілі фруктові дерева.
ЯВОРИ - на південний захід від «Пелепки» метрів за 500 знаходиться
місцева пам’ятка природи – яворовий бір. Це величезні старі явори, які
сформували нехарактерний ландшафт для нашого села. За переказами
старожилів села на цьому місці колись був хутір «Самолисів», які й посадили
перші дерева для затінення території свого господарства в кінці ХІХ ст. Ще в
30-х роках ХХ ст. це були дуже високі й потужні дерева, які з часом
відпускали пагони-молодняки й розросталися. Минули десятиліття, а ці дерева
пам’ятають перший колгосп «Перемога», який був сформований на цьому
хуторі у роки колективізації, згодом відділок радгоспу ім. Дмитра Ульянова.
КРИСИ – знаходиться на схід від Самолисів в межах території
Великокардашинської сільської ради. В 1948 році було виділено землю на
вироблених торф’яниках для розведення нутрій. Площа господарства складала
101,4 га, з них 89 га - болотисті території, вичерпані торфокар’єри. Старожили
села розповідають, що нутрій розводили у напіввільному утриманні. Вдень їх
16

17. випускали з кліток в кар’єр, заповнений водою, а надвечір під дзвін по залізній
рейці, нутрії самі повертались до кліток. Оскільки траплялись випадки коли
тваринки гризли дерев’яні клітки й кусали працівників їх почали називати
«крисами». Згодом ця назва прижилась й існує нині.
ГАЙКИ (КАРДАШИНСЬКІ БОЛОТА) – це водно-болотні зарослі, які
є залишками нижньої тераси Дніпровських плавнів. Ці водойми густо обросли
очеретом, вербою, вільхою, а в період повені вода в заниженнях піднімається
на поверхню. Як і коли кардашинці почали називати їх «гайками» вже не
пам’ятає ніхто. Скоріше за все ця назва виникла завдяки переселенцям з
Полтавщини, Черкащини, яких примусово сюди заселяли. Це вони водно-
болотні угрупування вільхи, верби, калини та очеру називали «гайочками». Це
характерний для нашого села ландшафт, який зустрічається повсюдно й
здається, що місцеві жителя живуть в заповідній території. «Гайки» -
регулюють водно-болотний та грунтовий баланс, формують місцевий
мікроклімат нехарактерний для більшої частини нашого Голопристанського
району.
ЧЕКИ - на території села Мала Кардашинка знаходяться рибні ставки
Херсонського виробничого-експериментального заводу по розведенню молоді
частикових риб, який був збудований у 1980 році. Місцева назва «чеки». Мета
створення господарства – відновлення ресурсів Дніпра та Дніпро-Бугського
лиману.
СУКНОВАЛИ - в північно-східній окраїні Малої Кардашинки,
знаходиться місцина «Сукновали». Колись за переказами в ХІХ столітті на цій
частині села був хутір, де жили люди, що займались розведенням овець, їх
випаси були безмежні, оскільки край був мало заселений. Вовну мили, або як
казали валяли, з неї пряли шерстяні нитки та виготовляли валянки, тобто
валяли сукно. Так і збереглась назва пращурів «сукновали». Тут поселились
брати сукновали із Донецька. Василь Григорович Запорожець - останній із
сукновалів у нього було ще п’ятеро братів: Яхрем, Іван, Кіндрат, Василь,
Пилип. До сих пір збереглась хатина Запорожців з роду сукновалів.
17

18. ЩЕРБИНИ – в північній околиці села першій половині ХХ століття був
хутір родини Щербини Івана Івановича. Мав землю на кучугурі, а це дуже
посушлива місцевість, щоб поливати свій город він вирішив збудувати
поливальну машину, яка працювала за допомогою колеса, яку обертав кінь.
Звичайно не зберігся колодязь, але копань вимощена камінням збереглась як
свідок тяжкої селянської праці.
БУТОНКА – хутір між Малою та Великою Кардашинкою в західній
частині села. Тут у кінці ХІХ століття проживав Попов Харитон Терентійович
– в народі його звали «дід Бутон». Оскільки вимощених доріг між болотами,
«сагою», не було часто люди обходили «десятою» дорогою топку місцевість.
Щоб переходити від Малої Кардашинки до Великої Кардашинки, короткою
дорогою між болотами дід насипав таку собі дамбочку, яку назвали вдячні
кардашинці – «Бутонова гребля». Згодом під час війни, згадує його онука
Мартиненко Марфа Петрівна, дід Бутон пішов захищати залізничну станцію
Пойма. Так і не повернувся, а їх рідня переїхала до м. Гола Пристань там
пережила війну, хутір занепав і лише мікротопонім залишився.
ПОВОДИ – мікротопонім у вигляді, залишку земельного наділу на ПН-
ЗХ околиці села. Заснований родиною Поводів в 19 столітті, а під час
колективізації переселились в центр села.
ЗОЙКИ – мікротопонім, земельний наділ також заснований в 19 столітті
родиною в якій декілька поколінь жінок мали ім’я Зоя. Знаховився поблизу
«Поводів».
ІВОНИ – мікротопонім, земля, яка належала родині, головою якої був
Іван. Саме він був власником млина, який забезпечував борошном
навколишніх поселенців на початку ХХ століття.
ПОПОВЕ ОЗЕРО – мікротопонім в західній окраїні села, нині
невеличке озерце на території земельного наділу, яка належала місцевому
батюшкі «Попу».
ВІДІШ-ВАНІНЕ – мікротопонім, нині це гайок, що був у власності
родини Івана на початку ХХ століття.
18

19. ГУРІНІВСЬКІ АКАЦІЇ - мікротопонім, гайок та територія земельного
наділу родини Гурінів прешої половини ХХ століття.
КУРКУЛІ – мікротопонім, земельний наділ належав досить заможній
родині, яких розкуркулили в 20-30-х років.
ТОЛМАЧІ - мікротопонім, яким нині називається ціла вулиця Берегова.
Колись тут в кінці ХІХ століття був хуторок родини Толмачових.
Щербина О.В.
Список літератури
Державний архів Херсонської області (ДАХО). Ф. 137, оп. 6, спр. 31, арк. 67-
67 зв.
Голопристанський районний архів. «Протоколи засідань колгоспу
Перемога». 1928 р.
Херсонський обласний архів. «Статистичні таблиці» Таврійської губернії
Дніпровського повіту 1886 року.
Ярова М. Під зорею святого Георгія / Ярова М. – Херсон: «Скіфи», 2002 –
385 с.
КАРДАШИНКА
Другий компонент ойконімів Велика (Мала) Кардашинка (ГП) може
походити від антропоніма Кардашин (< Кардаш) або від географічного
терміна кардашинка (< кардашина), пор., рос. діал. курдашúна ‘яма на дні ріки
або струмка.
19

20. 20

21. ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ ГЕРОЙСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
ГЕРОЙСЬКЕ
Виникнення села Геройське ( до 1963 року – Прогної, Прогнойськ) тісно
пов’язано із Запорізькою Січчю. Ще у ХУІ ст.. запорізькі козаки вважали
соляні озера своїми , приходили сюди рибачити і добувати сіль. Озера
називали Прогноями . Прогної – гнилі озера із солоною морською водою, в
яких осідала сіль по мірі випаровування. Така назва закріпилася і за прилеглою
місцевістю. В роки Великої Вітчизняної війни 4 мешканцям села було
присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. У 1963 році на честь чотирьох
Героїв Радянського Союзу та двох Героїв Соціалістичної Праці Прогної були
перейменовані у Геройське.
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ ГЛАДКІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
ГЛАДКІВКА – (до 1946 р.- Келегеї) – село, центр Гладківської сільської
ради. Розташоване в Голопристанському районі Херсонської області, за 18 км
від районного центру і за 30 км від найближчої залізничної станції Раденськ
на лінії Херсон-Джанкой. З райцентром Гола Пристань має автобусне
сполучення. Географічні координати: 46о24'23'' пн. ш. та 32о38'15'' сх. д.
Висота місцевості над рівнем моря 25 м. Населення станом на 2001 р. за
даними перепису становило 2912 чоловік.
Ще на початку XVIII століття, в 1709 році, у пониззях Дніпра запорізькі козаки
організували перевіз на голому березі Дніпра, де згодом було засноване
селище під назвою Гола Пристань. Запорізькі козаки та переселенці з
Полтавської та Орловської губерній щороку поповнювали населення Голої
Пристані, яке займалось рибальством, торгівлею, землеробством та
скотарством. Віддаленість придатних земель для землеробства від селища
21

22. змушувала селян цього селища переселитись на південь, де кінчались
кучугури і починався Перекопський степ. Тут, 18 км південніше Голої
Пристані, в 1870 році утворились хутори, які одержали назву Голянських. За
переказами тут один з перших поселився селянин Келегей, за прізвищем якого
було дано офіційну назву Голянським хуторам – Келегейські. В 1886 році
Келегейські хутори складались із 389 дворів з кількістю жителів 2178 чоловік.
Кількість населення хуторів зростала, заселились проміжки між ними, хутори
поступово перетворювались в село довжиною 14 км, яке в 1924 році одержало
назву Келегеї. В 1926 році створено товариство спільного обробітку землі,
куди увійшли спочатку 13 господарств. Колгоспи почали створюватися з 1929
року. На території сільської ради їх було 6. В Келегеях 4 – імені Сталіна, імені
Ворошилова (1956 р. об’єднані в один ім. ХХ з’їзду КПРС), імені Будьоного
(був перейменований в радгосп ім. Покришева), імені Блюхера (з 1937 р. – ім.
Фрунзе).
У 1950 році було створене Гладківське лісництво. Навесні 1960 року було
висаджено сосновий ліс.
У зв'язку з ростом прибутків в сільському господарстві, колгоспи змогли в
1956 році електрифікувати і радіофікувати село. В 1958 році в селі працювало
тільки два колгоспи: ім. ХХ з’їзду КПРС (який в 1969 році було
перейменовано в радгосп ім. Гагаріна, на честь першого космонавта Юрія
Гагаріна) та «Таврія».
15 квітня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР село Келегеї було
перейменовано на Гладківку на вшанування пам’яті розвідника Гладкова, який
3 листопада 1943 року при визволенні Келегей від німецьких фашистів
загинув.
У 1994 році село Гладківка місцеві керівники радгоспів розділили його навпіл
по шосе від Голої Пристані до Скадовська. Ліворуч с. Гладківка, і друге
справа – с. Таврійське, кожне зі своєю сільською місцевою владою.
22

23. РІДНА УКРАЇНКА – назва пов»язана з революційними подіями , часами
колективізації та індустріалізації
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ ДОБРОПІЛЬСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
ДОБРОПІЛЛЯ
Село було засноване в 1929 році в період колективізації сільського
господарства. Основою села стали навколишні хутори Гусениця, Тищенки,
Хльости, Дудки, Михайлівка (нині однойменне село Скадовського району).
Першими житловими будівлями села стали збудовані за державний кошт
приміщення барачного типу, в яких поселили перших робітників радгоспу.
Кілька з цих бараків збереглися до сьогоднішнього дня. Село стало основою
новоствореного радгоспу ім. Першого Травня, який спеціалізувався на
вівчарстві та вирощуванні зернових культур. На момент створення село мало
назву селище радгоспу ім. Першого Травня. Назва селища і радгоспу пов'язана
з тим, що рішення про організацію радгоспу було прийняте напередодні свята
1 Травня. На момент створення радгосп мав у користуванні 18 тис. га землі.
Рішенням обласної ради від 30 вересня 1958 року, село одержало сучасну
назву - Добропілля і стало центром сільської ради. Походження назви села
пов'язане з родючими землями, які давали високі врожаї.
Радгосп ім. Першого Травня з моменту створення мав центральну садибу і два
відділки. Ці відділки були маленькими поселеннями хутірного типу.
Поступово ці поселення розросталися і стали селами, які в 1958 році одержали
назви Жовтневе і Новоселівка. Перша назва була пов'язана з річницею
Жовтневої соціалістичної революції, а друга - Новоселівка - з тим, що це село
було збудоване останнім із населених пунктів радгоспу.
В 1962 році до складу радгоспу ім. Першого Травня увійшло село Київка
(перша назва – Іванівка), яке було засноване переселенцями з Київської області
на початку 20-х років XX століття.
23

24. Радгосп ім. Першого Травня поступово перетворився на багатогалузеве
господарство. Успіхи радгоспу у вівчарстві демонструвалися на Всесоюзній
сільськогосподарській виставці в 1954 році. За 60-80-і роки обличчя села
невпізнанно змінилося. Вулиці села вкрилися асфальтом, було збудовано
кілька десятків нових житлових будинків, нова школа, будинок культури, інші
об'єкти соціально - культурного призначення.
Радгосп в 1974, 1977 і 1978 роках нагороджувався перехідним Червоним
прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ.
В 1966 році в селі побував Олесь Гончар. Він знайомився з життям
робітників радгоспу, інтелігенцією села та збирав матеріал для написання
роману «Тронка».
Нині в селах сільської ради нараховується 608 дворів, у яких проживає
1659 осіб. Жителі сіл забезпечені централізованим водопостачанням, для
цього створено КП «Лілея- Д» яке забезпечує питною водою населення та
об’єкти соціальної і приватної сфери.
На території сільської ради розташована Православна церква Українського
патріархату. Функціонують 10 торгівельних точок, поштове відділення, кафе-
бар,є Будинок культури, два сільських клуби, бібліотека. Дошкільний
навчальний заклад «Сонечко» функціонує на найвищому рівні, відкрито
чотири групи , його відвідують 60 малюків.
У загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів отримують освіту 203 учня, працює
Добропільська амбулаторія загальної практики - сімейної медицини, в якій
функціонує аптечний пункт.
Під час реформування сільського господарства землі Добропільської
сільської ради (12173 га) були розпайовані між працівниками. На сьогодні
землі обробляються землевласниками : 685 одноосібників, 36 - фермерів.
На землях сільської ради традиційно вирощують найкращі в світі кавуни і дині
які споживає вся Україна та навіть експортують за кордон.
На території Добропільської сільської ради є також урочище Алімбек та
озеро Тафія, але походження назви цих топонімів – невідоме.
24

25. с.Жовтневе - назва пов»язана з революційними подіями , часами
колективізації та індустріалізації
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ ДОЛМАТІВСЬКА СІЛЬСЬКА РАДА
ДОЛМАТІВКА була заснована в 1835 році землевласником Долматовим.
Саме від його прізвища і пішла назва села. В 1841 році він продав маєток і
володіння графу Орлову-Денисову Василю Васильовичу. Його дочка Любов
Василівна вийшла заміж за князя Петра Миколайовича Трубецького, який був
власником села до 1917 року.
Урочище «Лощина» - колишня частина села Долматівка, яка знаходилася у
зниженні рельєфу і була підтоплена із-за підняття рівня грунтових вод під час
введення в експлуатацію Краснознам’янського каналу.
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ ЗБУР»ЇВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
ЗБУР’ЇВКА – село за 55 км на південний-захід від районного центру, центр
Збур’ївської сільської ради. Географічні координати 46°14′40″ пн. ш. та
32°12′14″ сх. д.. Середня висота над рівнем моря 20 м. В населеному пункті
проживає 820 жителів.
Перші поселенці на цій території з'явилися в 1902 р. і хутори, що виникли,
мали назви тих поселень звідки переселилися люди. На території села
Збур'ївка в ті часи було розташовано три хутори — Голянка, де проживали
переселенці з Голої Пристані, Збуро-Келегеї (де основна частина сучасного
села) – проживали переселенці з Нової і Старої Збур'ївки і Келегеїв (сучасна
Гладківка) і хутір Костогризово (сучасна вулиця Перемоги), який заснували
переселенці з села Костогризово Цюрупинського району. Селяни викупили ці
«дикі» степи в землевласника Куликовського, садиба якого знаходилася в с.
Бехтери. Люди почали розорювати ці землі і засівали культурними рослинами,
розводили велику рогату худобу, коней, вівців та випасали на пасовиськах.
25

26. Першими поселенцями були сім'ї Галенків, Дубиніних, Мірошниченків,
Мурзаків, Сотників та інших.
Після встановлення радянської влади ці хутори починають об'єднуватися в
одне село, яке дістало згодом назву Збур'ївка В кінці 20-х років ХХ століття,
після процесу колективізації і «розкуркулення», село стало другим відділком
радгоспу «Комінтерн». В 1933 року сюди приїздять переселенці з Середньої
Азії: узбеки, таджики і починають займатися вирощуванням бавовнику. На
території села була початкова школа, промартіль, медичний пункт і один
колодязь. В 1962 році був утворений радгосп «Приморський», до його складу
ввійшли села Збур'ївка, Комуна і Облої. А в 1966 році село Збур’ївка стає
центральною садибою радгоспу. Спеціалізація господарства була зерно-м'ясо-
молочне, серед зернових перевагу належала озимій пшениці і рису. Інтенсивна
забудова населеного пункту відбувається в 70-і роки. Крім будинків,
споруджується сільський клуб, гуртожиток, школа, їдальня, комплексно-
приймальний пункт, відділення зв’язку, ощадкаса, дитячий садок,
фельдшерко-акушерський пункт, сільська рада, бібліотека, торговельний
комплекс. У 1983 році було закінчено будівництво дороги, яка зв’язала село
Збур’ївку з селом Бехтери.
На під’їзді до села розміщений великий сторожовий курган, а навколо є багато
маленьких озер.
ОБЛОЇ – село за 63 км на південний-захід від районного центру міста Гола
Пристань і за 8 км на захід від села Збурївка, підпорядковане Збур’ївській
сільській раді. Географічні координати 46°14′43″ пн. ш. та 32°08′22″ сх. д..
Середня висота над рівнем моря 20 м. В селі – 43 двори і проживає 137
жителів.
Виникло село в 1905 році. Звідки пішла назва населеного пункту точних даних
немає, але існує три версії виникнення його назви.
Перша. Деякі сторожили говорять, що найпершим сюди переселився заможній
селянин Облойський.
26

27. Друга. На півночі від села був великий рів (яма) , який одгороджував або
обложував землі, які належали землевласнику Куликовському від земель
Васала . Цей рів називали «васальською канавою», залишки його збереглися по
сьогоднішній день.
Третя. Село було засноване поляками, які отримали тут наділи, що називалися
облогами, можливо їх по особливому обкладали податками. Згодом облоги
стали називати Облоями.
У 1929 році в селі організували колгосп «До кращого життя», який
спеціалізувався на вирощуванні зернових культур та розведенню вівців. В 1957
році Облої приєднали до радгоспу «Комінтерн», а з 1962 по 1966 рік село було
центральною садибою радгоспу «Приморський» . В цей період тут було
побудовано добротні двоповерхові будівлі, у яких в 80-х роках розмістилася
база відпочинку для жителів Тюмені (Росія).
Сьогодні в населеному пункті знаходяться розібрані будівлі, багато пустирів.
Колись процвітаюче село стало малоперспективним.
На північному-заході від села є залишки довоєнного військового аеродрому і
насипний курган де стояла погранзастава. В 2 км на південь є гаряче джерело
(гейзер).
КОМУНА – село за 59 км на південний-захід від районного центру міста Гола
Пристань і за 4 км на захід від села Збур’ївка, підпорядковане Збур’ївській
сільській раді. Географічні координати 46°14′42″ пн. ш. та 32°10′34″ сх. д..
Середня висота над рівнем моря 20 м. В селі – 70 дворів і проживає 240
жителів.
Було засноване у 1918 році на території бувших хуторів Каланчацький
(заснований переселенцями з села Каланчак у 1906 році) і Чолбаси
(переселенці з Чолбасів, сучасне село Виноградове Цюрупинського району) .
Назва села пішла від організованої тут першої в окрузі радянської комуни.
Комуна проіснувала тут всього кілька місяців, а назва села так і залишилася.
Старожили населеного пункту згадують слова своїх дідів: «Комунарівці
розгорнули свою діяльність до тих пір поки розтягнули майно і поїли
27

28. продукти забрані у заможних селян». У 1929 році в селі Комуна було
організовано колгосп «Заповіт Ілліча». У 1957 році село приєднали до
радгоспу «Комінтерн», а в 1962 році до радгоспу «Приморський».
На північ від населеного пункту в кінці 70-х років велися розкопки
археологами скіфського кургану, де було знайдено знаряддя праці, предмети
посуду, прикраси та людські кістки. Біля околиці села є могила радянських
льотчиків, які загинули у 1941 році захищаючи наш край від німецько-
фашистських загарбників.
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ КРАСНОЗНАМ’ЯНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
КРАСНОЗНАМ’ЯНКА – назва пов’язана з революційними подіями , часами
колективізації та індустріалізації, виникло у 1920 році.
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ КРУГЛООЗЕРСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
КРУГЛООЗЕРКА – село розташоване за 8 км на схід від автодороги Гола
Пристань – Залізний Порт, центр Круглоозерської сільської ради. Географічні
координати 46º 07´51´´пн.ш. 32º 23´17´´ сх..д. Середня висота над рівнем моря
5 м.
Село засноване у 1822 р. радником губернатора Новоросії герцога Рішелье
Вільгельмом Рув´є, французьким дворянином, який виїхав з Франції до Росії в
часи Французької революції.
У 1806 р. В. Рув´є отримав від імператора Олександра І великі земельні
володіння на території сучасних Голопристанського, Цюрупинського та
Скадовського районів («Економічний опис с. Кларівка» 1850р)
Перша назва села – Кларівка. Назва антропонімічного походження і утворена
від імені молодшої доньки В. Рув´є Клари, яка і володіла селом разом з
чоловіком Карлом Потье. Після їх смерті Кларівка переходить у володіння
28

29. старшої доньки Софії та її чоловіка Рене Вассала і була у власності Вассалів до
початку 1918 року.
За даними «Статистичної таблиці про господарське положення Дніпровського
уїзду» (Сімферополь 1886р с.46) при виході на волю селяни с. Кларівка
отримали 294 десятин орної землі, 149 десятин толоки, 28,14 десятини
помісноЇ та незручної землі.
Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про збереження історичних
найменувань та уточнення існуючих назв сільських Рад і населених пунктів
Херсонської області» від 15 квітня 1946 р. с. Кларівка переіменоване в с.
Круглоозерка. Назва геотопонімічного походження так як навколо села
розташовані 5 озер, найбільше з яких озеро Кругле.
За данними перепису 2001 р населення села становило 1368 осіб. Село
змінувало назву один раз.
БІЛЬШОВИК – назва села пов»язана з революційними подіями , часами
колективізації та індустріалізації
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ МАЛОКОПАНІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
МАЛІ КОПАНІ - засноване козаками у 1786р. Назва села за походженням
належить до гідронімів . Підземні води залягали близько до поверхні , тому
достатньо було викопати неглибоку яму і вже нагромаджувалася вода. У
архівах зберігається свідчення французького дослідника Жильбера Ромма: « Із
Збур’ївки на конях ми приїхали в Ближнє Копаньє. Пасовища тут займають
козаки, що живуть у земляних ямах, скритих очеретом, соломою.»
Гідрографічними термінами мотивовано ойконіми: Копані, Великі (Малі)
Копані (пор., укр. Кóпань, рід маленького колодязя без вінця; викопана
сажалка)
Назви місцевості.
БУЗНИЧКА– початок села, територія з густими заростями.
29

30. СЛОБОДА – центр села, територія найбільш густонаселена.
МАЯК – найвища точка в кінці села (курган часів монголо-татар)
МАЛИЙ КАРАБУЛАТ – піщана місцевість. Назва походить від татарського
обрядового імені військовоначальника «Кара» (чорний, грізний, сильний)
«БУЛАТ» (сталь вищого ґатунку»
БУРКУТИ – назва поселення. Назва пішла від однойменного робоплемінного
об’єднання ногайців.
ШЕМЕНСЬКІ ОЗЕРА – плавні, залишені від пра-Дніпра.
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ НОВОВОЛОДИМИРІВСЬКОЇСІЛЬСЬКОЇ
РАДИ
ЗЕЛЕНОТРОЛПИНСЬКЕ – село, розташоване за 39 км на південний захід
від районного центра, входить до Нововолодимирівської сільської ради.
Географічні координати 46°16′25″ пн. ш. 32°26′34″ сх. д. Середня висота над
рівнем моря 14 м. Село засноване 8 липня 1803 року як маєток губернського
секретаря І.Д.Яригіна. (Державний архів Херсонської області фонд 302
опис 1 справа 274,827; Орлова З.С., Ратнер И.Д. Из истории заселения
Херсонщины. Херсон,1993, с.67) У 50-х роках XIX ст. перейшло у власність
херсонського купця 3-ої гільдії Афанасія Тропина. Його нащадки збільшили
земельні володіння за рахунок пустопорожніх земель і з 1890 року село носить
назву Зеленотропинське, яка утворилася від імені власників земель та, за
матеріалами усної історії, від покрівель кошар, у яких тримали вівців у їх
господарстві.
НОВОВОЛОДИМИРІВКА – село, розташоване за 44 км на південний захід
від Голої Пристані, центр Нововолодимирівської сільської ради. Географічні
координати 46°14′52″ пн. ш. 32°23′37″ сх. д. Середня висота над рівнем моря
13 м. Село засноване у 1856 році відставними солдатами і мало назву
Солдатське. (Орлова З.С., Ратнер И.Д. Из истории заселения Херсонщины.
30

31. Херсон,1993, с.72) За усною історією назва Нововолодимирівка пов’язана з
освяченням села і народженням першої дитини у селі. За даними перепису
2001 року, у селі проживає 86,9% україномовних, 6,88% російськомовних,
4,21% вірменомовних та 1,05% румуномовних жителів.
СЛІПУШЕНСЬКЕ – село, розташоване за 49 км на південний захід від
районного центра, входить до Нововолодимирської сільської ради.
Географічні координати 46°12′02″ пн. ш. 32°23′22″ сх. д. Середня висота над
рівнем моря 5 м. На карті Дніпровського повіту Таврійської губернії Самсоні-
Тодорова за 1894 рік є хутір Сліпушин, у 1902 році від володінь дворянина
Г.Л.Овсянико-Куликовського відмежовано декілька ділянок землі, які були
куплені селянами і утворили Першосліпушинські та Другосліпушинські
хутори (Державний архів Херсонської області фонд 302
опис 1 справи 623, 624, 861). Усі ці землі утворили поселення, яке у 1946 році
офіційно отримало назву Сліпушинське.
ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ НОВОЗБУР»ЇВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
НОВОЗБУР’ЇВКА. Топонім с.Збур’ївка( Стара і Нова) походить від назви
невеликої річки Збур’ївки та однойменного лиману, в глибоководній і тихій
бухті якого знаходили захист від бур і штормів судна. Отже , за цією версією,
назва села є гідронімом. Хоча існує і друга версія , згідно якої відомим
гетьманом Війська запорізького Низового був С.Зборовський . Коли одного
разу козацькі чайки переслідували турецькі галери, Зборовський , тікаючи від
переслідувачів , заманив противника у мілководну бухту, де галери втратили
маневреність і турки вимушені були залишити переслідування . Цю бухту
почали називати Кут Зборовського , назва пізніше трансформувалася у
Збур’ївський Кут. Саме від цієї назви і походить назва села Стара Збур’ївка,
мешканці якої неподалік від старого поселення заснували нове поселення , яке
отримало назву Нова Збурївка.
31

32. ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ НОВОСОФІЇВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
НОВОСОФІЇВКА – село Голопристанського району Херсонької області.
Розташоване за 60 км на південний захід від районного центру та 9 км від
Чорного моря. Географічні координати 46°09′51″ пн. ш.32°30′16″ сх. д. .
Середня висота над рівнем моря 12 м. Село засноване у 1842 році. Назва села
походить від імені дочки Романа Вассаля – Софії 2. Садиба отримала назву
Новософіїіка через те, що поряд було розташоване поселення Софіїївка ( суч.
Лазурне), садиба дружини Романа Вассаля.
ПЕТРІВКА – село Голопристанського району Херсонької області. Географічні
координати 46°11′23″ пн. ш.32°32′37″ сх. д., розташоване за 68 км на
південний захід від районного центру та 15 км від Чорного моря.. За
переказами старожилів поселення засноване 1907 року, як хутір і пов'язане з
законодавчими актами від 9 (22). 11. 1906 та законом 14 (27). 06. 1910року1,
першими поселенцями села були виходці з Вінниччини. У той же час за
офіційними даними назва села походить від імені радянського державного
діяча Григорія Петровського і було засноване в 1924 році з додаванням суфікса
-івка.
ТОФІЯ – назва озера поблизу села Петрівка Голопристанського району
Херсонької області. Назва походить від грецької tofos – могила. Озеро цю
назву отримало через те, що поблизу від нього був розташований скіфський
курган ІІІ ст. до.н.е.
Таврическая губернія. Список населенных мест по сведениям 1864 г.
Список землевладельцев Днепровского уезда, 1899 г.
Якименко М. Організація переселення селян з України в роки Столипінської
аґрарної реформи (1906 — 1913). Укр. Іст. Журнал, ч. 7. к. 1974.
Українська РСР. Адміністративно-територіальний подір. 1947 р.
32

33. ТОПОНІМИ НА ЗЕМЛЯХ НОВОФЕДОРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ
НОВОФЕДОРІВКА – село в Голопристанському районі Херсонської області
України. Розташоване за 52 км на південний – захід від районного центру та
на відстані 5 км від Чорного моря. Центр Новофедорівської сільської ради до
складу якої входять села Новофедорівка та Залізний Порт. Географічні
координати - 46°10'26" пн.ш. та 32°19'12" сх.д. Середня висота над рівнем
моря 4 метри. Територія – 2140 кв.м. Населення станом на 2001 рік становило
973 чоловіка. Село засноване у 1921 році переселенцями із Збур'ївки Федором
Сорокою та Федором Чабаном. Назва села антропонімічного походження від
імен перших поселенців – Новофедорівка. На посушливих причорноморських
степах не легко було знайти воду для життя. На місці заснування
Новофедорівки артезіанська вода залягає на глибині більш ніж 50 метрів. Тому
першим поселенцям важко було копати копані. Але, вільні, родючі землі
навколо села приваблювали сюди нових мешканців. Станом на 1 січня 1928
року у виселку Ново – Федорівка знаходилось 123 господарства, в тому числі
не селянського типу 1. Мешкало 663 жителя, серед них 321 чоловік та 342
жінки. Серед національностей переважали українці ( довідник Державної
статистики УССР. Список залюднених місць Херсонської округи на 1 січня
1928 року). В період існування СРСР у селі діяв радгосп «Заповіти Шевченка»
який згодом був перейменований на радгосп «Сонячний». До середини 80-х
років минулого століття написання назви села мало вигляд Ново – Федорівка.
Коли і чому відбулось трансформування у Новофедорівку наразі не відомо.
Але у багатьох жителів села до сих пір у вжитку перший варіант написання.
33

34. ЗАЛІЗНИЙ ПОРТ
Село Залізний Порт розташоване в південній частині Голопристанського
району Херсонської області на узбережжі Чорного моря, підпорядковане
Новофедорівській сільській раді. Довжина берегової лінії — близько 4 км. На
західній околиці села починаються території Чорноморського біосферного
заповідника.
Дата заснування села – 1922 рік.
Географічні координати - 46°07′22″ пн. ш. 32°17′33″ сх. д. Відстань до
обласного центру складає – 103 км., до районного центру – 58 км.
Площа села – 2,17 км. кв. Населення – 1528 осіб. Густота населення – 704
осіб/км. кв.
На початку ХІХ століття уряд Російської імперії дуже активно заселяв
південні території, які були приєднані в результаті російсько-турецької війни
1768 – 1774 років. . Олександр І дарував Вільгельму Рувьє землі, територія
яких складає землі сучасного Чорноморського заповідника, більшу частину
сучасного Голопристанського, частину Скадовського й Цюрупинського
районів Херсонської області, а також острів Джарилгач, Тендрівську косу,
землі в Криму у районі Судака й Фороса
Згодом землі почали займати великі отари овець, які належали родині Фальц-
Фейнів. Не далеко від розташування сучасного села стояли кошари. Був
побудований дерев'яний порт, до якого завозилося зерно з Таврійських степів .
Також був побудований величезний тік, він був металевий (його називали
Залізний Сарай).
Моряки, які припливали на кораблях до берегів селища, першим що бачили –
залізний дах комори, в якому зберігалося зерно. Через цей дах селище
отримало назву Залізний порт.
Між током і портом була прокладена вузькоколійна залізниця. Перші
поселення з'явилися в 1911-1922 рр. тоді море від найближчої сучасної вулиці
було за 1.5 км. Село мало сільськогосподарське призначення.
34