Він був особистістю, яка не лише мала високі ідейні переконання, а й звичайні людські риси характеру, емоції і пристрасті, честолюбні амбіції, симпатії й антипатії, душевні потрясінняя.

1. Управління культури Дарницької районної в місті
Києві державної адміністрації
Централізована бібліотечна система
Бібліотека ім. С. Руданського
Рекомендаційний список літератури до 100-річчя подій
Української революції 1917-1921 років та 100-річчя
створення Української академії наук
Київ, 2018

2. 2
Михайло Грушевський – вчений світового рівня :
рекомендаційний список літератури до 100-річчя подій
Української революції 1917-1921 років та 100-річчя
створення Української академії наук ∕ укладач
Г. Є. Якименко ; Бібліотека ім. С. Руданського ЦБС
Дарницького району. – Київ, 2018. – 14 с.
Миайло Сергійович Грушевський (1866-1934) жив і
творив українську державність, писав її історію,
перебуваючи у самій гущі життя, серед людей і для людей.
Він був особистістю, яка не лише мала високі ідейні
переконання, а й звичайні людські риси характеру, емоції і
пристрасті, честолюбні амбіції, симпатії й антипатії,
душевні потрясінняя. Певні слабкості й болючі помилки.
Рекомендаційний список містить передмову, книги,
статті з періодичних видань, що надійшли до фонду
бібліотеки ім. С. Руданського та джерела з Інтернету.
Подана література розміщена за алфавітом прізвищ та
назв.
Рекомендаційний список стане у пригоді всім, кого
цікавить історія України.
Укладач та комп′ютерний набір: Якименко Г. Є.

3. 3
Передмова
Грушевський Михайло Сергійович народився 29
вересня 1866 у м. Холм, Царство Польське, помер 24
листопада 1934 у м. Кисловодську, СРСР. Український
історик, Голова Центральної Ради Української Народної
Республіки (УНР).
Михайло народився в сім’ї випускника Київської
духовної академії, педагога, організатора народної освіти,
автора “Первой учебной книги церковно-славянского
языка” Сергія Федоровича Грушевського. Рід батька
походив від козаків Грушів, рід матері – греко-католицьких
священиків Опуцкевичів.
Він закінчив Тифліську гімназію (1880–1886 рр.),
історико-філологічний факультет Університету святого
Володимира (1886–1890 рр.). У 1891–1894 рр. –
професорський стипендіат на здобуття звання магістра
історії при університеті. Учень В.Антоновича. Під його
керівництвом підготував конкурсну роботу “Нарис історії
Київської землі від смерті Ярослава до кінця ХІV ст.” (1891
р.), удостоєну золотої медалі, та магістерську дисертацію
“Барське староство” (1894 р.).
У 1894 р. Грушевський переїхав до Львова і обійняв
посаду професора Львівського університета. В університеті
він очолив кафедру “всесвітньої історії з спеціальним
оглядом на історію Східної Європи” – першу на
українських землях кафедру історії України і займав цю
посаду аж до вибуху Першої світової війни (1914 р.).
Наукові контакти Грушевського зі Львовом почались
ще в 1892 р. З 1893 р. він був членом Наукового товариства
ім. Шевченка у Львові, а в 1897–1913 рр. був головою

4. 4
товариства. Під керівництвом Грушевського Товариство
розвивалось як наукова установа на взірець
західноєвропейських академій; воно мало стати ядром
майбутньої української академії наук. За редакцією
вченого у 1895–1913 рр. вийшло 113 томів “Записок
НТШ”.
Грушевський ініціював роботу зі збирання джерел з
історії України, які друкувалися в серійних виданнях
Археографічній комісії НТШ: “Жерела до історії України-
Руси”, “Пам’ятки української мови та літератури”. 1906 р.
започаткував видання “Українсько-руського архіву”. У
1898 р. разом з О.Маковеєм та І.Франком заснував та
редагував літературно-публіцистичний журнал
“Літературно-науковий вістник”, у 1899 р. був одним із
організаторів “Української видавничої спілки”.
Історичний семінар університетської кафедри та
Наукове товариство ім. Шевченка стали організаційними
осередками наукової школи Грушевського, з якої постала
плеяда відомих українських істориків – В.Гарасимчук,
І.Джиджора, М.Кордуба, І.Кревецький, І.Крип’якевич,
О.Терлецький, С.Томашівський та ін.
Ці широкомасштабні історичні дослідження мали
слугувати основою для головної наукової праці
М.С.Грушевського – багатотомової “Історії України-Руси”.
Перший її том був виданий у Львові в 1898 році.
Грушевський вважав написання такої історії справою честі
свого покоління і наполегливо продовжував роботу над
нею у різних, часто дуже несприятливих умовах. Останній,
десятий том (присвячений подіям 1657 – 1659 рр.) було
надруковано уже після смерті Грушевського – в 1936 році.

5. 5
“Історія України-Руси” лишилась не закінченою, тому
що обраний для неї план перевищував можливості одного
людського життя. Тому паралельно з роботою над
фундаментальною багатотомовою історією він уклав стислі
однотомні нариси історії України (“Очерки истории
украинского народа”, 1904 р.; “Ілюстрована історія
України”, 1913 р.)
У 1897 р. в газеті “Діло” Грушевський кинув клич
“Добиваймося свого університету!”, і відтоді очолив
багатолітню боротьбу за створення у Львові самостійного
українського університету. У 1906 р. він виступив з
програмою заснування українських кафедр у всіх
університетах підросійської України. Грушевський був
ініціатором створення у Львові громадської організації –
Товариства прихильників української літератури, науки і
штуки (1904 р.), яке сприяло розвиткові української
культури та науки, підтримувало творчу інтелігенцію з усіх
українських земель.
Після революції 1905 р. цензурні умови в Російській
імперії полегшились, було скасовано Емський указ 1876 р.,
який забороняв українську мову. Грушевський прагнув
скористатись новими можливостями і поширити свою
наукову та громадську діяльність в Наддніпрянській
Україні. У 1907 р. він був обраний головою
новозаснованого Українського наукового товариства у
Києві, редагував його видання – “Записки УНТ у Києві”,
“Україна”. 1907 р. переніс до Києва редакцію
“Літературно-наукового вістника”, друк власних творів. З
ініціативи та за участю вченого у 1909–1912 рр. виходили
популярні ілюстровані народні газети “Село” та “Засів”.
В 1907 р. Грушевський подав свою кандидатуру на
конкурс на заміщення посади завідувача кафедри

6. 6
Університету св. Володимира, але через шовіністичні
настрої адміністрації університету не отримав достатньої
кількості голосів.
Грушевський набув вишколу громадського діяча ще в
студентські роки у Києві під орудою О.Кониського та
В.Антоновича як керівник української громади при
Київській духовній семінарії. Під час перебування у Львові
він, як підданий російської імперії, не мав політичних прав
в Австро-Угорщині; але він постійно цікавився політикою і
був одним із організаторів першого політичного
об’єднання в Галичині – Української національно-
демократичної партії (1899 р.). У 1905–1906 рр. активно
співпрацював з Українською думською фракцією в І та ІІ
Державних думах Росії та її друкованим органом –
“Украинским вестником”. Він належав до засновників та
членів Ради української політичної партії в Російській
імперії – Товариства українських поступовців (1908 р.).
Початок Першої світової війни застав Грушевського на
відпочинку в селі Криворівня (нині – Івано-Франківської
області, а тоді – територія Австро-Угорщини). З великими
труднощами Грушевський зумів повернутись до Києва, де
його заарештували за звинуваченням в австрофільстві.
Після п’ятимісячного ув’язнення в Лук’янівській в’язниці
він був висланий до Симбірська. Восени 1915 р. завдяки
клопотанням авторитетних російських вчених отримав
дозвіл переїхати до Казані, через рік – до Москви. На
засланні продовжив наукову роботу, у Москві активно
співпрацював з відомим громадсько-політичним виданням
“Украинская жизнь”. Тільки лютнева (1917 р.) революція і
падіння самодержавства в Росії дало змогу Грушевському
повернутись до Києва.

7. 7
Зі створенням на початку березня 1917 р. у Києві
Української Центральної Ради Грушевський був заочно
обраний її головою. Таємним голосуванням переобраний
на цій посаді Всеукраїнським національним конгресом 8
квітня 1917 р. Грушевський був автором головних
політичних документів УЦР, основних концептуальних
положень Української революції. Він тісно співпрацював із
створеною у квітні 1917 р. Українською партією
соціалістів-революціонерів.
Після гетьманського перевороту Грушевський відійшов
від активної політичної діяльності. У 1919–1924 рр.
перебував на еміграції (Прага, Париж, Женева, Берлін,
Відень). Наукова та видавнича діяльність Грушевського
зосереджувалась у заснованому ним Українському
соціологічному інституті, громадсько-політична – в
керівництві “Закордонною делегацією” Української партії
соціалістів-революціонерів, редагуванні її друкованого
органу “Борітеся – Поборете!”, створенні Комітету
“Голодним України”.
На еміграції Грушевський розпочав роботу над ще
одним великим науковим проектом – багатотомною
“Історією української літератури”. Перші його томи були
надруковані в 1923 р., останній, 6-й том, присвячений
літературі 1-ї третини 17 ст., лишився в рукописі і був
надрукований тільки у 1995 році.
У березні 1924 р. Грушевський повернувся в Україну
задля продовження масштабних наукових досліджень та
завершення написання фундаментальної “Історії України-
Руси”, що неможливо було здійснити без вітчизняних
архівів та бібліотечних зібрань. Об’єктивно своєю
науковою та науково-організаційною діяльністю вчений
протистояв більшовицькому режимові в Україні. У 1924-

8. 8
1930 рр. він очолював усі головні історичні установи
ВУАН: кафедру історії українського народу при Історико-
філологічному відділі, Історичну секцію з численними
комісіями, археографічну комісію. Осередком його
історичної школи стала новостворена Науково-дослідна
кафедра історії України. За редакцією вченого в цей період
було випущено 80 книг, серед них періодичні та серійні
видання: “Україна”, “Науковий збірник”, “Студії з історії
України”, “За сто літ”, збірники комісій порайонного
дослідження історії України.
У 1929 році Грушевський був обраний академіком АН
СРСР.
Наслідком організаційно-структурного, ідеологічного
та кадрового нищення наукових установ , очолюваних
Грушевським, стала ліквідація на кінець 1930 року комісій
Історичної секції, Науково-дослідної кафедри історії
України, закриття всіх видань. У 1931–1934 рр.
Грушевський формально очолював лише кафедру історії
українського народу доби торговельного капіталу. В ці
роки Грушевський став об’єктом нещадної критики веденої
більшовицьким керівництвом.
На початку березня 1931 р. Грушевський був змушений
виїхати до Москви, що офіційно вважалося науковим
відрядженням, фактично – “почесним вигнанням”.
Грушевський проживав у Москві під постійним наглядом
більшовицької таємної поліції. Працював над десятим
томом “Історії України-Руси”, який був підготовлений до
друку донькою Катериною та виданий вже по смерті
історика на початку 1937 р. Помер у Кисловодську після
ряду хірургічних операцій. Похований у Києві на
Байковому цвинтарі.

9. 9
Список літератури :
1. Білоусов, Є. В. Славетні імена України ∕ Є. В
Білоусов. – Київ : Видавничий центр «Просвіта»,
2003. – С. 192-199.
2. Бойко, О. Д. Історія України : посібник ∕ О. Д.
Бойко. – Київ : Видавничий центр «Академія»,
2001. – С. 323-324.
3. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.1 : Суспільно-
політичні твори : 1894-1907 ∕ Михайло
Грушевський. – Львів : Світ, 2002. – 592 с.
4. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.2 : Суспільно-
політичні твори : Суспільно-політичні твори : 1907-
1914 ∕ Михайло Грушевський. – Львів : Світ, 2005. –
704 с.
5. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.3 : Суспільно-
політичні твори : 1907-бер. 1917 ∕ Михайло
Грушевський. – Львів : Світ, 2005. – 775 с.
6. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.5 : Історичні
студії та розвідки : 1888-1896 ∕ Михайло
Грушевський. – Львів : Світ, 2003. – 592 с.
7. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.6 : Історичні
студії та розвідки : 1895-1900 ∕ Михайло
Грушевський. – Львів : Світ, 2004. – 696 с.
8. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.7 : Історичні
студії та розвідки : 1900-1906 ∕ Михайло
Грушевський. – Львів : Світ, 2005. – 792 с.
9. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.10 кн.1 : Історичні
студії та розвідки : 1924-1930 ∕ Михайло
Грушевський. – Львів : Світ, 2015. – 576 с.

10. 10
10. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.10 кн.2 : Історичні
студії та розвідки : 1930-1934 ∕ Михайло
Грушевський. – Львів : Світ, 2015. – 539 с.
11. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.22 : Нариси
історії українського народу ∕ Михайло
Грушевський. – Львів : Світ, 2015. – 524 с.
12. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.46 кн.1 : Рецензії
на праці Михайла Грушевського (1890 – 1914) ∕
Михайло Грушевський. – Львів : Світ, 2015. – 602 с.
13. Грушевський, М. Твори : у 50 т. Т.46 кн.2 : Рецензії
на праці Михайла Грушевського (1915 – 1938) ∕
Михайло Грушевський. – Львів : Світ, 2015. – 484 с.
14. Грушевський, М. С. Всесвітня історія в короткім
огляді : у 6 ч. Ч 1 ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Українознавство, 1996. – 288 с.
15. Грушевський, М. С. Всесвітня історія в короткім
огляді : у 6 ч. Ч 2 ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Українознавство, 1996. – 288 с.
16. Грушевський, М. С. Всесвітня історія в короткім
огляді : у 6 ч. Ч 3 ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Українознавство, 1996. – 240 с.
17. Грушевський, М. Ілюстрована історія України з
додатками та доповненнями ∕ Михайло
Грушевський. – Донецьк : БАО, 2008. – 734 с.
18. Грушевський, М. Дитина у звичаях та віруваннях
українського народу ∕ Михайло Грушевський. –
Київ : Либідь, 2006. – 256 с.
19. Грушевський, М. С. Духовна Україна : збірка
творів ∕ М. С. Грушевський. – Київ : Либідь, 1994. –
558 с.

11. 11
20. Грушевський, М. С. Історія української літератури :
в 6 т. Т.1 кн.9 ∕ М. С. Грушевський. – Київ : Либідь,
1993. – 391 с.
21. Грушевський, М. С. Історія української літератури :
в 6 т. Т.2 кн 9. ∕ М. С. Грушевський. – Київ : Либідь,
1993. – 263 с.
22. Грушевський, М. С. Історія української літератури :
в 6 т., 9 кн. Т. 3 ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Либідь, 1993. – 283 с.
23. Грушевський, М. С. Історія української літератури :
в 6 т., 9 кн. Т. 4 ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Либідь, 1993. – 320 с.
24. Грушевський, М. С. Історія української літератури :
в 6 т., 9 кн. Т. 5 ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Либідь, 1995. – 256 с.
25. Грушевський, М. С. Історія української літератури :
в 6 т., 9 кн. Т. 6 ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Либідь, 1996. – 264 с.
26. Грушевський, М. Історія України, приладжена до
програми вищих початкових шкіл і нижчих класів
шкіл середніх ∕ Михайло Грушевський. – Київ :
Видав. дім ''КМ Академія'', 1994. – 251 с.
27. Грушевський, М. Історія України, приладжена до
програми вищих початкових шкіл і нижчих класів
шкіл середніх ∕ Михайло Грушевський. – Київ :
Варта, 1993. – 251 с.
28. Грушевський, М. Історія України, приладжена до
програми вищих початкових шкіл і нижчих класів
шкіл середніх ∕ Михайло Грушевський. – Київ :
Либідь, 1991. – 228 с.

12. 12
29. Грушевський, М. С. Історія України-Руси : в 2 т., 12
кн. Т. 3 : до року 1340 ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Наукова думка, 1993. – 587 с.
30. Грушевський М. С. Новий період історії України : за
роки від 1914 до 1919 ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Либідь, 1992. – 44 с.
31. Грушевський М. С. Предок : із белетристичної
спадщини ∕ М.С. Грушевський. – Київ : Веселка,
1990. – 247 с.
32. Грушевський, М. С. Про батька козацького Богдана
Хмельницького ∕ М. С. Грушевський. –
Дніпропетровськ : Січ, 1993. – 54 с.
33. Грушевський М. С. Про українську мову і
українську школу ∕ М. С. Грушевський. – Київ :
Веселка, 1991. – 46 с.
34. Грушевський, М. Як жив український народ : для
середнього та старшого шкільного віку ∕ Михайло
Грушевський. – Київ : Веселка, 1999. – 111 с.
35. Грушевский, М. С. Иллюстрированная история
Украины ∕ М. С. Грушевский. – Киев : Левада,
1997. – 695 с.
36. Він писав і творив нашу історію ∕∕ Позакласний
час. – 2018. − №1. – С. 6.
37. Гирич, І. «Конструктор» модерної нації ∕ Ігор
Гирич ∕∕ Літературна Україна. – 2016. – 3 листопада
(№ 42). – С. 3.
38. Журжа, І. «Справа Грушевського» ∕ Ірина Журжа ∕∕
Голос України. – 2016. – 29 вересня (№ 185). – С. 20.
39. Козловський, І. 150 – річчя Михайла Грушевського
відзначають у Польщі ∕ Іван Козловський ∕∕ Голос
України. – 2016. – 28 вересня (№ 184). – С. 6.

13. 13
40. Крупчан, С. Історія України : новий довідник ∕
С. Крупчан. − Київ : ТОВ «КАЗКА», 2005. – С. 433-
434.
41. Малик, Я. Історія української державності ∕
Я. Малик. – Львів : Світ, 1995. – С. 73.
42. Мацько, Л. Українська мова, культура й освіта в
діяльності Михайла Грушевського ∕ Любов Мацько ∕∕
Дивослово. – 2016. − № 1. – С. 32-38.
43. Плохотнюк, Н. Історик, публіцист, політик ∕ Наталя
Плохотнюк ∕∕ Хрещатик. – 2016. – 4 жовтня
(№ 106). – С. 1.
44. Поліщук, Є. П. Історія культури : короткий
довідник ∕ Є. П. Поліщук. – Київ : Український
центр духовної культури, 2000. – С. 119.
45. Смолій, В. Малий словник історії України ∕ Валерій
Смолій. – Київ : Либідь, 1997. – С. 121-122.
46. Смолій, В. Як навчити громадянина мислити ∕
Валерій Смолій ∕∕ Урядовий кур′єр. – 2016. – 4
листопада (№ 207). – С. 7.
47. Шаров, І. Ф. 100 видатних імен України ∕ І. Ф
Шаров. – Київ : Видавничий дім «Альтернативи»,
1999. – С. 116-120.
48. Шпак, В. «…доконала його Москва» ∕ Віктор Шпак ∕∕
Урядовий кур′єр. – 2016. – 24 вересня (№ 180). – С.
8.

14. 14
Електронні ресурси :
1. Грушевський Михайло Сергійович : [біографія]
[Електронний ресурс]. – Режим доступу :
https://uk.wikipedia.org/wiki/ (Дата звернення
19.06.2018)
2. Михайло Грушевський [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://grandukraine.com (Дата звернення
19.06.2018)
3. Михайло Грушевський [Електронний ресурс]. – Режим
доступу : http://heroes.profi-forex.org/ua (Дата звернення
19.06.2018)
4. Михайло Грушевський (біографія) [Електронний
ресурс]. – Режим доступу : http://dovidka.biz.ua/ (Дата
звернення 19.06.2018)