Про життєвий шлях та літературно-публіцистичну творчість першого міністра освіти УНР Івана Матвійовича Стешенка (1873–1918), трагічну долю членів його сім’ї йдеться у віртуальній виставці «Просвітницька діяльність Івана Стешенка». Тут представлені копії документів з фонду відділу рідкісних і цінних видань, у яких надруковані прижиттєві праці І. Стешенка. Запрошуємо до перегляду!

2. Іван Матвійович Стешенко народився влітку 1873 р. у Полтаві.
Спочатку навчався в Полтавській гімназії, згодом – на історико-
філологічному факультеті Київського університету. Викладав у
Фундуклеївській гімназії, Фребелівському інституті, Музично-
драматичній школі Миколи Лисенка, на Вищих жіночих курсах. У
шкільні роки почав писати вірші – спочатку російською, а потім
українською мовами, пізніше написав поему «Мазепа» і видав збірки
поезій «Хуторні сонети», «Степові мотиви».
І. Стешенко вільно володів іспанською, французькою, німецькою,
італійською та кількома слов’янськими мовами. Перекладав Овідія,
Байрона, Беранже, Шиллера. Досліджував творчість Котляревського,
Коцюбинського, Старицького, Мирного, Стефаника та Шевченка,
редагував часописи «Шершень», «Ґедзь» і «Сяйво». Разом з дружиною
Оксаною уклав і видав українсько-російський словник. Мав літературні
псевдоніми – Іван Сердешний, Ів. Січовик, Світленко.
Входив до гуртка «Плеяда» і Літературно-артистичного
товариства, був секретарем і заступником голови Українського
наукового товариства, обраний дійсним членом НТШ у 1917 р.

3. У Лютневу революцію 1917 р. І. Стешенко приходить із великим політичним
багажем та досвідом роботи в різних громадських українських організаціях, разом з
однодумцями започатковує «Товариство шкільної освіти» і стає його керівником.
Розпочинає провадити радикальну політику в розвитку національної освіти і
всебічної українізації. У березні 1917 р., після створення Української Центральної Ради
(УЦР), було утворено 9 комісій. Від просвітницьких організацій Києва Стешенка
обрали до шкільної комісії й призначили головою редакційної. У квітні 1917 р. він, як
голова комісії, передав до УЦР пропозицію скликання Українського педагогічного
з’їзду, про що зробив доповідь на сесії УЦР. На ній ухвалили заснувати при
Центральній Раді українську шкільну раду.
26 червня 1917 р. Івана Матвійовича призначають генеральним секретарем освіти,
тобто він стає першим українським міністром освіти. У червні того ж року був
створений Перший Військовий Генеральний Секретаріат України, до якого ввійшов
Іван Стешенко.
На VII сесії Центральної Ради, що проходила з 29.10 по 2.11.1917 р., Стешенко
повідомив про здобутки – відкриття 39 українських гімназій, з яких 25 були
сільськими, першого в Україні Народного інституту, Педагогічної академії, Академії
мистецтв, Державного народного університету.
Життя талановитого українця трагічно обірвалося після його відставки, яка була
пов’язана із приходом до влади гетьмана Скоропадського. У ніч з 29 на 30 липня 1918 р.
І. М. Стешенка було смертельно поранено на очах 14-річного сина Ярослава на
залізничному вокзалі в Полтаві. Це вбивство без сумніву було організовано
більшовиками.
Поховали першого керівника української освітньої галузі 4 серпня 1918 р. на
Байковому кладовищі в Києві. Під час жалобної церемонії тисячі українців прийшли
попрощатися зі славетним сином України, віддати йому останню шану.

4. У 1897 р. І. М. Стешенко взяв шлюб з Оксаною Старицькою (1875–1942) – донькою відомого
українського письменника, театрального та культурного діяча М. П. Старицького.
Подружжя мало двох дітей – Орисю (1898–1987) та Ярослава (1904–1939).
Оксана Михайлівна завжди підтримувала починання свого чоловіка як поета,
перекладача, літературознавця, педагога, першого міністра освіти в уряді УНР. Життєвий
шлях української письменниці, перекладачки і педагога скінчився у 1942 р. в казахстанському
радянському концтаборі. Менш трагічною була доля доньки Стешенків Орисі (Ірини) –
драматичної акторки, письменниці й перекладачки. Остання спадкоємиця роду Старицьких
працювала в різних театрах Києва та Харкова, зокрема в Курбасівському «Березолі» (1923–
1933). За її спогадами та докладним описом вдалося відновити інтер’єр меморіальної
квартири-музею М. П. Старицького в Києві в 2002 р.
* Іван Стешенко, кінець 1890-х рр.
* Оксана Старицька, 1891 р.
* Вероніка Черняхівська , Орися (Ірина) та Ярослав Стешенки, 1910-ті рр.

5. * Ярослав Стешенко : епістолярний монолог / упоряд. Євген Пшеничний. –
Дрогобич : Коло, 2020. – VIII + 440 с. : іл.
* Портрет Ярослава Стешенка (художник Михайло Глущенко).
Про незламність духу сина Івана Стешенка
Ярослава, одного з провідних культурних діячів
України першої половини ХХ ст., колекціонера,
бібліофіла, мистецтвознавця, книгознавця,
бібліографа, про його служіння українській науці
йдеться на на сторінках книги «Ярослав Стешенко:
епістолярний монолог». Глибока дослідницька
робота упорядника Євгена Пшеничного здобула Гран-
прі на Львівському міжнародному 28 BookForum.
Листування Ярослава Стешенка є цінним джерелом
для осмислення історії українського книгознавства
міжвоєнної доби, видавничого, книготорговельного
та бібліофільського рухів, хроніки діяльності
українських інституцій того часу, Українського
наукового інституту книгознавства та його
часопису «Бібліологічні вісті» зокрема.

6. Фундатори Української академії мистецтв. Сидять (зліва направо): Абрам
Маневич, Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван
Стешенко, Микола Бурачек; стоять: Георгій Нарбут, Василь Кричевський,
Михайло Бойчук. 5 грудня 1917 р., Київ.

7. Перший Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради. 1917 р.
Сидять справа наліво: С. Петлюра, О. Єфремов, В. Винниченко, Х.
Барановський, І. Стешенко. Стоять: Б. Мартос, М. Стасюк, П. Христюк.

8. Український правник,
історик Олександр
Олександрович Тулуб (1866 –
після 1938) від 1923 р. був
позаштатним постійним
співробітником Комісії для
складання Біографічного
словника діячів України. Для
біографічного нарису,
присвяченого І. М.
Стешенку, він записав
спогади його найближчих
родичів, товаришів,
ознайомився з листуванням,
дослідив критичні статті
про творчість і життєвий
шлях видатної людини,
педагога, громадського та
політичного діяча.

9. Ще в шкільний та студентський періоди Іван Стешенко повною
мірою розкрив свої здібності до літератури, історії, іноземних мов.
Його літературні твори та історичні розвідки вирізняються
самостійністю мислення, творчим підходом, різноманітністю
тематики. Стешенко-студент виявив величезний інтерес до
слов’янознавства, українознавства, ґрунтовно вивчав іноземні
мови, перекладав українською поезії французьких, німецьких,
болгарських авторів, брав участь у роботі літературно-
мистецького гуртка «Плеяда». Щире захоплення літературою та
історією свого народу надихало його все життя.
У фонді відділу рідкісних і цінних видань зберігаються
прижиттєві публікації Івана Матвійовича в періодичних виданнях
«Киевская старина», «Літературно-науковий вістник», «Сяйво»,
«Записки Українського наукового товариства в Київі».

10. * Стешенко, И. И. П. Котляревский в свете критики / И. Стешенко // Киев.
старина. – 1898. – Т. 62, (июль – сент.). – С. 83–151.
* Стешенко, И. Михаил Александрович Максимович / И. Стешенко // Киев.
старина. – 1904. – Т. 86, (сент.). – С. 345–377.

11. Антонович як суспільний діяч : промова Ів. Стешенка // Зап. Укр. наук. т-
ва в Київі. – 1908. – Кн. 3. – С. 29–32.

12. Літературно-мистецький
місячник «Сяйво» виходив
упродовж 1913-14 рр. у Києві з
ініціативи П. Коменданта, В.
Миляєва і за участю діячів
української культури А.
Терниченка, І. Стешенка, М.
Біляшівського, М. Лисенка.
Спочатку редактором був О.
Корольчук, згодом
керівництво видавничою
справою перейшло до І.
Стешенка. На сторінках
часопису Іван Матвійович
публікував матеріали з
театрознавства та власні
літературні твори.

13. • Стешенко, І. З історії української драми 19-го віку / Іван Стешенко // Сяйво. – 1913. –
Ч. 1. – С. 14–17.
• Стешенко, І. Мистецтво і абстрактність в драмі Винниченка / Іван Стешенко //
Сяйво. – 1913. – Ч. 7/9. – С. 183–197.
• Стешенко, І. З різдвяних мотивів / Іван Стешенко // Сяйво. – 1913. – Ч. 10/12. – С. 226.

14. * Стешенко, І. Про українську літературну мову / І. Стешенко //
Літ.-наук. вістник. – 1912. – Т. 60, жовт. – груд. – С. 302–326.
* Стешенко, І. М. В. Лисенко / І. Стешенко // Літ.-наук. вістник. – 1913. – Т.
61, січ. – март. – С. 74–94.

15. Дякую за увагу!
Підготувала бібліотекар І категорії
відділу рідкісних і цінних видань
Ірина Валігура