///

1. У лихолітті днів згубилась тиша...
Ми перестали вірити в дива.
У душах проросла суцільна тьма.
А що душа? Хіба вона німа?
Ми перестали вірити в слова...
Та віра перемогою жива!
В ній жевріють омріяні слова:
Ми знову навчимось любити тишу,
Бо є Любов у світі найсильніша!
Любові сила в серці ожива.
Ми знову будем вірити в дива!
@Олена Коленченко

2. У СЯЙВІ ОКСАМИТУ
Як сходить ніч у сяйві оксамиту
Поміж розбурханих від ніжності думок,
Я поринаю в загадковий простір літер,
Роблю назустріч Всесвіту свій крок.
Занурююсь у таїнство сповіщень,
Щоб огорнути білосніжними крильми
Буремні сни, лікуючі від тріщин,
Від тих, що заподіяні людьми.
Як сходить місяць у рожевих хмарах,
У величі й безмежжі серед гір,
Співає сон у тисячних октавах -
Назустріч йде омріяний Офір.
Офір - біблійна країна, яка славилася золотом....
@Олена Коленченко

3. Складаю з слів вервечки, а навіщо?!
Куди летить душа в полоні дня?
У роздумах народжуються вірші...
Поезія - це світ мій і броня.
@Олена Коленченко

4. Я всотую блакить безмежну неба,
Крізь темряву світити вчусь у зір.
Дорогу віднайти в любові треба -
Любов в житті найкращий поводир!
@Олена Коленченко

5. А СНІГ ЛЕТИТЬ...
Казками й снігом сипле тихий вечір,
Сховалось небо в зоряху пітьмі.
В обійми огортаєшніжно плечі -
А я благаю серцем обійми!
У сніжно-білім зустріч дарувала
Мінлива доля, посеред зими.
Її так довго серед днів шукала,
Запрошувала, навіть, в свої сни.
А сніг летить, в легкім танку кружляє,
В очах твоїх тримаю диво - мить.
Уста мовчать, лиш серденько співає...
А сніг собілетить, летить, летить....
@Олена Коленченко

6. ТИ РОСОЮ ЗІЙШЛА У МІЙ САД
Ти росою зійшла у мій сад
І чар-зілля розсипала долу.
Розквітає в саду зорепад
І бажаннями зцілює втому.
Ти росою зійшла у мій сад
Проросла стебельцями угору.
Навесні забуяв снігопад -
З пелюстками грав вітер прозорий.
Ти росою зійшла у мій сад
І веселкою вигнула спину.
Я ж поринув у твій водоспад,
Щоб краплинкою стати віднині.
@ Олена Коленченко

7. Я йду назустріч сонцю і рокам.
У світлі дня вагітнію думками.
В них все буденне спалюю, як спам,
А мудре прикрашаю пелюстками.
У римах я цитую скерцо-ритм,
Фарбую ноти в різнокольорове.
Життя - це нескінченний лабіринт,
Де поміж всіх важливі тільки двоє.
Лише для двох єднаються серця,
У дітях віддзеркалюються душі,
Зорить відгомін світла в промінцях -
До цього світла люди не байдужі!
Я не боюсь стрічати мудрість там,
Де сивина запрошує на каву.
Завжди радіти звикла я гостям:
Зустріну Осінь - сиву й золотаву.
Не зупинюсь, не схиблю! Хай там що!
Не помилюся я на роздоріжжі..
Своєї мрії теж не відпущу,
Лишу її в моїм життєвім збіжжі...
@Олена Коленченко

8. Наснилося....Невже це був лиш сон?
Тебе, крізь час, я в ньому відчувала,
Серця звучали наші в унісон -
До ранку в них кохання гостювало.
Так дивно! В погляді твоїх очей,
Як в дзеркалі, сіяли мої очі.
Багато в світі цім дивних речей,
Дарунок долі - ці казкові ночі.
Знов пригадалось, як кружляли вдвох
Вечірнім містом, задивляясь в зорі.
Оберігали янголи і Бог -
Були одні в безмежному просторі.
Нарешті все тобі я розповім,
Те, що в душі так довго зберігала,
І біль, і смуток - я жила твоїм
Життям, та я його програла...
Лише мій сон....І пам`ять ще жива....
Ріку життя не можна повернути,
Залишились твій образ і слова,
Ніколи разом нам уже не бути....
О.Коленченко

9. ТИ РОСОЮ ЗІЙШЛА У МІЙ САД
Ти росою зійшла у мій сад
І чар-зілля розсипала долу.
Розквітає в саду зорепад
І бажаннями зцілює втому.
Ти росою зійшла у мій сад
Проросла стебельцями угору.
Навесні забуяв снігопад -
З пелюстками грав вітер прозорий.
Ти росою зійшла у мій сад
І веселкою вигнула спину.
Я ж поринув у твій водоспад,
Щоб краплинкою стати віднині.
@ Олена Коленченко