Добропілля зош №11

1. до віртуальної методичної вітальні «Нове викладання
«Чорної ради» Пантелеймона Куліша в школі: до 160-річчя
першого україномовного історичного роману»
Роботу підготувала
учитель української мови та літератури
Водянської загальноосвітньої школи
І – ІІІ ступенів №11 Добропільської міської ради
Донецької області
Кандибка Наталія Тимофіївна

2. Розділ. Пантелеймон Куліш «Чорна рада». Символічний кроссенс.
1 2
2
2
3
4
567
8 9

3. Завдання: розв’яжіть символічний кроссенс за історичним романом «Чорна
рада» П. Куліша, розкривши символічні образи добором цитат із тексту.
Приклад розв’язання кроссенса
По периметру:
1-2 полковник (Шрам) -дорога – Шрам з сином їдуть до Хмарища;
2- 3 дорога – тур (Кирило Тур) – епізод герцю К. Тура та Петра;
3-4 Кирило Тур – Іван Сомко – Тур підтримує Сомка;
4-5 Іван Сомко – червінці (Черевань) – Черевань - майбутній тесть гетьманові
Сомку;
5-6 Черевань – птах (Пугач) – проблема: Черевань - «хутірська філософія, ідилія»,
Пугач – охоронець козацьких звичаїв;
6-7 Пугач – кобзар (Божий чоловік) – носії кращих людських якостей, проблема
ставлення влади до народу;
7-8 Божий чоловік-орел (Петро) – сліпий старець пророкує, що Петро помре
своєю смертю. Говорить Петру: «Тільки здається, що зло підім’яло добро»;
8 – 1 орел (Петро) - полковник (Шрам) – гідний син свого батька, проблема
батьків і дітей.
По хресту:
8-9 орел (Петро) – «Чорна рада» - ( головний герой роману);
9-4 «Чорна рада» – Яким Сомко, Іван Брюховецький ( історичні особи роману)
2-9 дорога -«Чорна рада» - ( дорога – центральний образ роману);
9-6 «Чорна рада» - птах (Пугач) - ( герой роману).
Дібрані цитати для розкриття образів
Старий кобзар, «божий чоловік» «Темний він був на очі, а ходив без проводиря,
у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені. Що ж робив із тими
грішми? Викупив невільників із неволі. Іще ж до того знав лічити усякі болісті і
замовляти усякі рани. Може він помагав своїми молитвами над недужими, а може і
своїми піснями, бо в його піснях лилась, як чари, що слухає чоловік і не
наслухається. За теєто, за все поважали його козаки, як батька: і хоч би попоросив
у кого останню свитину з плечей на викуп невільника, то й йому оддав усякий».
Іван Брюховецький «Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних
штанях, чоботи шкапові, протоптані, і пучки не видно. Хіба по шаблі можна б

4. догадатися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була
мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська. Так наче собі
чоловічок простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на його, не подумав би, що в сій
голові вертиться що-небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну
хату»
«Отакий-то був той Брюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам гіркої
на довгі роки!»
«Мабуть, сам лихий мені помагає… А лучче б нічого сього не було… Ой батьку
Богдане! Не пізнав би ти тепер свого Іванця!.. Ворог!.. І звідки нечистий утелющив
мені ворога!.. А вже тепер шкода зупинятись… Вивернеться… добре, що поборов!
Два коти в одному мішку не помиряться… Чом же оце нема в мене сили до
закінчення? Була сила світ на свій лад повернути, а тепер ось шпирнути ворога ножем
боюсь… Що ж, як на Москві зроблять не по-нашому? Гроші грошима, бояре боярами,
а цар — душа праведна…»
Яким Сомко «…був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної, був високий,
огрядний собі пан, кругловидний, русявий, голова в кучерях, як у золотому вінку,
очі ясні, веселі, як зорі, і вже чи ступить, чи заговорить… Жартів не любив. Щирий
і незлобливий був лицар, да все ж як і допечуть йому, то стережись тоді кожен».
Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він —
продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова:
«Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну
булаву!». Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок.
« – Молода, батьку, знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде…»
Був Яким Сомко далеко не ідеальною людиною, не цурався, як і Брюховецький,
писати доноси на своїх конкурентів царю, але перед Ніжинською радою повівся
благородно і навіть погодився поступитися булавою Васюті, щоб тільки вона не
потрапила в руки Брюховецькому. Та було вже надто пізно думати про єдність
після затяжних міжусобиць — Іванець використав усі можливості бути вибраним.
Полковник Шрам «Був він син паволоцького пана, по прізвищу Чепурного,
учився в Київський братській школі і вже сам вийшов. Як же піднялись козаки з
гетьманом Остряницею, то він устряв до козацького війська, бо гарячий був
чоловік… і не всидів би у своїй парафії, чуючи як ллється рідна йому кров за
безбожний глум польських консистентів і урядників над українцями».
Людина досвiчена, мудра. Вiн добре розумiє, чого прагнуть претенденти на
гетьманську булаву, правильно оцiнює їхнi полiтичнi та вiйськовi сили. Заради
незалежностi України Шрам готовий вiддати сили й лiта, що йому судилося ще
прожити.
Петро Шраменко «Був щирий козак, лучче йому з нудьги загинути, ніж панотця
навік перечорнити і золоту свою славу гряззю закаляти». «Орел не козак», він до
того гарний, що красуня Леся не спускала з нього очей, а в очах «сіяла й ласка, й
жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами».
«Добрий козак; по батькові пішов. Одвага велика, а буде довговічний, і на війні
щасливий: ні шабля, ні куля його не одоліє, і вмре своєю смертю».
«…переплив Случ під кулями. Їй-богу, я й досі дивуюсь, що таке молоде, та таке
сміле!»
Михайло Черевань «…був тяжко грошовитий, да й веселий пан із козацтва, що
збагатились за десятилітню війну з ляхами… доскочив собі незчисленного скарбу,

5. та після війни й сів хутором коло Києва» «…не любив ніяких сварок; … бо був
козак друзяка: уже кому чи яка нужда, чи що, то зарятує й визволить» «Черевань
тілько похитувавсь, гладячи черево; а щоки — як кавуни: сміявсь од щирого серця.
Така була в його вдача».
Черевань іде на компроміс із своєю совістю, він погоджується їхати на вибори в
Ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на «чорній» раді,
проявилося в наївному: «Я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом»
Для Череваня поняття України уособлює його хутір: «А що нам, брате, до Вкраїни?
Хіба нам нічого їсти, або пити, або ні в чому хороше походити?»
Кирило Тур «Добрий він, і душа щира, козацька, хоч удає з себе ледащицю і
характерника. Да вже без юродства в їх не буває» «…був здоровенний козарлюга.
Пика широка, засмалена на сонці; сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись
перше вгору, спадало за ухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані, аж на
жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густі брови аж геть піднялись над тими
очима, і — враг його знає — глянеш раз: здається, супиться, глянеш удруге: моргне
довгим усом так, наче зараз і підніме тебе на сміх»
Пугач — «січовий дід» «На чім держиться Запорожжє, як не на давніх,
предковічних звичаях? Ніхто й не скаже. Коли почалось козацьке лицарство.
Почалося воно ще за отих славних предків наших варягів, що морем і полем слави
у всього світу добули». Під час покарання козака Тура він найсильніше б’є його
києм. А після покарання «батько Пугач» прийшов на трапезу до Кирила, і то вже
була велика честь усьому куреневі. На Чорній раді Пугач активно підтримував
Брюховецького, та коли побачив, що Брюховецький, захопивши гетьманську
булаву, швидко виявив свою зневагу до старих запорожців, він рве стосунки з
гетьманом, захищає демократичні запорозькі звичаї.