Конкретизується мета і завдання виховання особистості, визначаються риси і якості ідеалу досконалої особистості, що викристалізовуються в надрах етнопедагогіки, а також розглядаються проблеми формування духовності дитини

1. НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ
ВИХОВАННЯ ЯК СКЛАДОВА
РОЗВИТКУ ДУХОВНОСТІ
ОСОБИСТОСТІ

2. «…мета виховання має
полягати в тому,
щоб розкрити серце дитини
для гуманності,
а розум – для правди, щоб
виховувати патріотів,
у свідомості яких ідея
особистого добра
тісно пов’язана з ідеєю добра
для всіх людей»
Клод Адріан Гельвецій

3. ІДЕАЛ І МЕТА ВИХОВАННЯ
Виховання як гуманітарна суспільна практика
має певне спрямування, яке визначається його метою і
конкретизується у завданнях. Мета виховання
уособлює суспільний ідеал – уявлення про те, яка
особистість відповідає вимогам суспільства.
Актуальним для сучасного виховання є
прилучення дітей до національних і загальнолюдських
цінностей, захист інтересів і прав дитини як
особистості, забезпечення умов для її індивідуального
творчого розвитку.
Головною метою виховання є допомога
кожному стати всебічно розвиненою, гармонійною
особистістю. Такою вона мислиться з давніх часів,
відколи люди стали перейматися проблемами
виховання підростаючого покоління, турбуватися про
своє майбутнє.

4. СУТНІСТЬ
РІЗНИХ
ВИХОВНИХ
СИСТЕМ
Формування людини,
здатної «знати, діяти і
говорити», «учити всіх
всього»
Ян-Амос Коменський
Забезпечення
загальнолюдського, а не
класового, професійного
виховання
Жан-Жак Руссо
Виявлення в дітях
справжньої людяності, якої
можна досягти шляхом
гармонійного розвитку всіх
їхніх сил і здібностей
Йоганн Генріх Песталоцці
Розвиток всебічних
інтересів, гармонійне
формування
«доброчесної людини»
Йоганн Фрідріх Гербарт
Виховання
самостійної,
незалежної творчої
особистості з
перших років її
життя
Марія Монтессорі
Розвиток
природних
здібностей дітей
Фрідріх Фребель

5. КОСТЯНТИН
УШИНСЬКИЙ
МЕТА ВИХОВАННЯ
- загальна система народного виховання для всіх народів
неможлива ні на практиці, ні в теорії;
- кожен народ формує свою систему національного виховання,
а тому запозичення одним народом у іншого виховних систем
неможливе;
- досвід народів у вихованні є дорогоцінною спадщиною для
всіх настільки, наскільки досвід всесвітньої історії належить
усім народам. «Як не можна жити за зразком іншого народу,
яким би принадним цей зразок не був, так не можна виховувати
за чужою педагогічною системою, яка б вона не була струнка і
добре обдумана. Кожний народ щодо цього повинен
випробувати свої власні сили».

6. Духовність
— це індивідуальна вираженість у системі
мотивів особистості двох фундаментальних
потреб:
- ідеальної — потреби в пізнанні,
- соціальної — потреби жити, діяти для
інших.
З категорією духовності співвідноситься
потреба пізнання світу, себе, сенсу та
призначення свого життя.

7. ПРОБЛЕМА ДУХОВНОСТІ
У всіх культурних системах і філософських традиціях
проблема духовності мала й має особливе звучання, різні
підходи в оцінках. Досі існують певні відмінності між світським
та релігійним, естетичним та філософським розумінням
духовності. І це абсолютно природно, адже духовність
охоплює усі сфери й рівні людської життєдіяльності у різних
галузях знань та на різних рівнях осмислення. Духовність ми
обмежуємо тим, як вона перед нами постає, проявляється, але
реальність духовності інакша – вона є внутрішній стан духовно
пробудженої людини, яка має в собі духовність як стан
внутрішньої гармонії, глибокого осягнення тих процесів і
речей, які потрапляють до сфери інтересів духовної людини.
Духовність пробуджується в самій людині як результат
внутрішньої роботи.

8. ФОРМУВАННЯ ДУХОВНОСТІ ДИТИНИ
Формування духовності дитини – важливий
аспект педагогіки. Сам процес виховання
дитини – це і є долучення її до цінностей, до
культури задля її розвитку, удосконалення, а
також удосконалення середовища, суспільства.
Основними духовними цінностями дитини є
ставлення до природи, сім’ї, старших за віком,
до народних традицій, до праці, любов до
Батьківщини. Це саме ті основні цінності, які
допоможуть їй стати частиною соціуму, у якому
вона виховується.

9. ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ
ЦІННОСТЕЙ ДИТИНИ
1. Вплив об'єктивних природних і соціальних факторів, у яких живе дитина. Вплив
цих факторів здійснюється на макро- і мікрорівнях. Макрорівень – це система
об'єктивних природних і соціальних умов (характер суспільного ладу, система
економічних відносин, державний устрій і т. д.). Мікрорівень – це сфера
безпосередньої взаємодії дитини з навколишнім світом (сім'я, школа, вулиця,
транспорт, природа).
2. Цілеспрямований виховний вплив на особистість, що також здійснюється на
макро- і мікрорівнях. Макрорівень – це державна система освіти, виховання, це
засоби масової інформації й т.д. Мікрорівень – це виховання в сім'ї, виховний
вплив вулиці, спілкування дитини в усіх сферах її безпосередньої
життєдіяльності.
3. Залучення особистості, що формується, до участі в практичній діяльності. Це
прилучення також здійснюється на макро- і мікрорівнях. Макрорівень - це
процес одержання спеціальності, участь у тих або інших сферах громадського
життя. Мікрорівень - це формування в дитини навичок доглядати за собою,
виявляти увагу й допомагати старшим, формування у дитини трудових навичок.
4. Самовиховання, самовдосконалення, самоконтроль.

10. Чинники виховання
високоморальної,
духовної,
ціннісноорієнтованої
особистості
Релігійне
виховання
Принципи
системи
освіти
Умови існування і
розвитку соціуму
(сім’я, дитячий
колектив – ДНЗ, дитячі
центри)
Засоби
масової
інформації
(телебачення,
журнали)
Розвиток
патріотичного
духу

11. ЗНАННЯ ЯК ПОЧАТОК ФОРМУВАННЯ
ДУХОВНОГО СВІТУ ДИТИНИ
ШЛЯХИ ЗДОБУВАННЯ ЗНАННЯ
Безпосередній контакт
особистості, що формується,
з умовами існування за
допомогою органів чуття
Засвоєння досвіду людства,
закріпленого в мові
Особливістю знань є те, що в них не просто фіксується
результат взаємодії людини із зовнішнім світом, але
здійснюється також чуттєво-емоційна оцінка, визначається
значення результатів цієї взаємодії людини.

12. ВПЛИВ ОТОЧУЮЧОГО СЕРЕДОВИЩА
НА ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ
ПРИРОДА
МАЛЕНЬКА БАТЬКІВЩИНА, ДЕ
ДИТИНА НАРОДИЛАСЯ
УМОВИ ЖИТТЯ
Природа, будучи середовищем перебування людини, джерелом, що живить її
життєві сили й надихає на заощадження її багатств, разом із тим містить у собі
величезний потенціал всебічного розвитку особистості.
Природа збуджує допитливість дитини, впливає на її сенсорику й викликає
почуття прекрасного. Найбільш повно дитина пізнає красу навколишнього світу
через сприйняття краси природи.
Впливаючи на емоції дитини своїми естетичними якостями – досконалістю
форми, різноманітним і (залежно від часу дня, пори року, освітлення) мінливим
колоритом, природа викликає естетичні почуття.
Залучення дитини до джерел духовності починається з уміння бачити красу у
довкіллі: це і перша квітка, і ніжний весняний листочок, і різнобарвні дерева
восени, синє небо, і білосніжне покривало зими.

13. ЛЮБОВ ДО БАТЬКІВЩИНИ
Дитині притаманне інстинктивне
зацікавлення до місця, де вона
народилася й живе, де народилися її
батьки, батьки батьків. Але патріотизм
в його загальнолюдському значенні
потрібно виховувати. У пригоді стануть
розповіді про історію свого міста чи
краю, екскурсії до історичних пам'яток,
відвідини театру.

14. ЗАСОБИ СТАНОВЛЕННЯ
НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ
Образне рідне слово
Фольклор посідає значне місце у житті дитини. Дітям доступні для розуміння приказки,
прислів'я, мирилки, дражнили, казки, легенди. Якщо прозивалки (дражнилки) — це
відповідь дитини на образу, недоброзичливе ставлення, недооцінку чеснот, бажання
встановити справедливість через дошкульне слово, покарати кривдника, то мирилки
використовуються з метою відновлення товариських взаємин.
Культурно-історичний простір
Особливості навколишньої природи, менталітету, традиції буття, художньо-естетична
творчість рідного краю мають значний духовний вплив на дітей. Принцип краєзнавства в
роботі з дітьми тісно пов'язаний із регіональним підходом до відбору пізнавально-
виховного матеріалу. У культурно-історичній спадщині, як духовно-виховному засобі,
закладено можливості формування духовних цінностей дітей та їх сімей.
Мистецтво
Саме різні види мистецтва, які є складовою культурно-історичної спадщини регіону,
дають змогу дитині засвоїти систему духовних цінностей, сформувати піднесене,
оптимістичне, радісне, одухотворене сприйняття дійсності, розуміння прекрасного в
житті та мистецтві.