Днями в клубі розмовної німецької мови обговорювали цікаву тему: «Німці родом з України». Відвідувачі клубу згадували відомі і малознайомі імена і факти біографії наших земляків, що проживали й проживають у Німеччині. В цікавій тематичній мультимедійній презентації дано офіційне визначення українців в Німеччині, осіб з українським громадянством або національністю, які перебувають на території Німеччини.

1. Німці родом з
України

2. Українці в Німеччині - це
• Українці в Німеччині — особи з українським
громадянством або національністю, які перебувають на
території Німеччини
• Після поразки Центральної Ради та уряду гетьмана
Скоропадського багато з українських політичних діячів
емігрували до Німеччині.
• Гетьман Скоропадській сам очолював Український
науковий інститут у Берліні, який проіснував до 1945 р.

3. Історичні постаті
• Євпраксія Всеволодівна, німецька імператриця Адельгейда Київська
• Євпраксія Всеволодівна (у нім. джерелах – Praxedis-Adelheid von Kiew,
Deutsche Königin, Römische Kaiserin; Adelheid, Jewspraksija, Eupraxia,
Praxedis).
• Народилася між 1067–1071 рр., померла 9 травня (20 червня) 1109 р.
• Київська княжна, дочка Великого князя київського Всеволода Ярославича,
сина Ярослава Мудрого, який намагався втримувати єдність київської
держави і підтримував зв’язки з Візантією та Західною Європою.
• В юному віці вийшла заміж за маркграфа Північної Саксонії Генріха І, але
незабаром овдовіла. У 1088 році була повінчана з німецьким імператором
Генріхом IV під іменем Адельгейди (Adelheid). Завдяки цьому шлюбу
Генріх IV намагався отримати підтримку київського князя у боротьбі проти
саксонських володарів та сприяти об’єднанню православної і католицької
церков.

4. Період після другої світової війни
• Українці знаходилися у таборах для переміщених осіб.
• Найбільше їх було у Міттенвальді.
• В цих таборах існувало активне культурне життя:
організація «Мистецький український рух» (МУР)
об'єднувала талановитих літераторів та митців в
еміграції).
• МУР утворено у вересні 1945р. у місті Фюрт недалеко від
Нюрнберга за ініціативою комітету, до складу якого
входили Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор
Костецький, Іван Майстренко та Юрій Шерех.

5. Іва́н Багря́ний (справжнє ім'я:
Лозов'ягін Іва́н Па́влович, також:
Лозов'яга; (19 вересня 1907, — 25 серпня
1963), — український поет, прозаїк,
публіцист,політичний діяч•
• У шестирічному віці почав навчатися в церковнопарафіяльній
школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 року
вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім — до
Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.
• 1922 року починається період трудової діяльності і активного
громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то
окружний політінспектор Охтирської міліції, то вчитель
малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов
із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана
Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.

6. • 1925 року Іван працював у Кам'янці-Подільському ілюстратором у газеті
«Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші
• Того ж 1925 року Іван під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці
невеличку збірку «Чорні силуети: П'ять оповідань».
• 1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого
через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва не
закінчив. Навчаючись в КХІ, вступає до опозиційного літературного
об'єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зближується
з самовимогливими митцями слова: Валер'яном Підмогильним,
Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем, Григорієм
Косинкою, Тодосем Осьмачкою та іншими, яких пізніше було піддано
нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та всіляко
переслідувано. В цей період Іван Багряний активно працював і
друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт», «Життя й революція»,
«Червоний шлях» та інших.

7. • У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку
віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave,
Марія» (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з
книготоргівлі), п'єсу «Бузок» про графоманів.
• 1930 року побачив світ роман у віршах «Скелька».
Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка
«Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор
говорить: «…Від самого початку поет став співцем
куркульської ідеології і до сьогодні залишається
таким…»

8. • 16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й
звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації»
за допомогою його літературних творів, таких як поема
«Ave, Maria», історичний роман «Скелька», поеми
«Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг».
Йому пред'являли звинувачення в участі чи навіть
керівництві у націоналістичній контрреволюційній
організації
• Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя —
арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на
батьківщину — письменник використав у романі «Сад
Гетсиманський».

10. Під час війни
• Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він одразу
пішов в українське підпілля, передислокувався до Галичини. Іван Багряний
працював у відділі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, статті
різноманітного характеру, малював карикатури й плакати агітаційного
значення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної
Визвольної Ради (УГВР) у розробці її програмових документів.
• Попри завантаженість Іван Багряний у 1944 році написав один із
найталановитіших творів — роман «Звіролови» (згодом відомий як
«Тигролови»).
• У січні 1944 написав, перебуваючи у Тернополі, поему «Гуляй-Поле»

11. В еміграції
945 року Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить у «Листах до приятелів»:
…в еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала
тлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими
розенбергівськими штабами», в яких псувалися та компромітувалися і дуже
ристойні люди...»
агряний пішов на Захід і в еміграцію через «оунівське підпілля».
ан Багряний написав брошуру — програму - памфлет «Чому я не хочу вертатись
о СРСР?», і виклав політичну декларацію національної гідності й прав людини,
ка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як
олишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він
бґрунтував закономірність еміграції з Радянського Союзу — батьківщини-
ачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу.

12. • 1948 року Багряний заснував Українську революційно-
демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до
самої смерті редагував газету «Українські
• вісті». Письменник був головою Виконавчого
органу Української Національної Ради і заступником
президента УНР.
Відзнаки
• 1963 року філія Об'єднання демократичної української
молоді (ОДУМ) в Чикаго розпочала акцію за надання
Нобелівської премії Іванові Багряному, але його несподівана
смерть перешкодила офіційному висуненню на цю нагороду.
• 1992 року постановою Кабінету Міністрів України Іванові
Багряному посмертно присудили Шевченківську премію за
романи «Сад Гетсиманський» і «Тигролови».

13. Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року.
Похований у місті Новий Ульм (Німеччина)

14. Костецький Ігор (14 травня 1913, Київ—14 червня 1983,
Швайкгайм, Німеччина) — український письменник,
перекладач, критик, режисер, видавець.
Справжнє ім'я
письменника —
Мерзляков Ігор
В'ячеславович, псевдонім
«Костецький» взято з
дівочого прізвища матері

15. • Костецький належав до засновників і чільних теоретиків
Мистецького українського руху в німецькій еміграції та
найяскравіших українських письменників-модерністів свого
покоління.
• Його літературну спадщину складають оповідання, повісті, романи,
п'єси, вірші, подорожня проза, кіносценарії, есеї, українські
переклади творів світової літератури.
• В 1950–1960х роках Костецький був редактором ілюстрованого
часопису «Україна і Світ». У кінці 50-х років заснував видавництво
«На горі», що спеціалізувалося на виданні перекладної літератури
українською мовою та української поезії. Костецький був одружений
з письменницею Елізабет Котмаєр. Письменник помер 1983 року в
м. Швайкгайм біля Штутгарта.
• У Німецькій національній бібліотеці зберігається 25 назв
видавництва «На горі». 6 назв значаться у каталозі Державної
бібліотеки в Берліні.

16. Іва́н Васи́льович Майстре́нко (* 16 серпня 1899, с. Опішня,
нині смт Зіньківського району Полтавської області — 18
листопада 1984, Мюнхен)
• Український громадсько-політичний діяч, публіцист, вчений,
ректор УТГІ (Український Технічно-Господарський Інститут). - місто
Реґенсбурґ, Західна Німеччина
• Учасник революції 1917–1921 рр. і член почергово трьох
український компартій — КП(б)У, УКП(«боротьбистів») і УКП
(«укапістів»).
• 1936 року репресований радянським режимом.
• 1942 року — директор капели бандуристів ім. Т.Шевченка в
окупованому Києві, згодом разом з капелою його відправлено до
Німеччини.

17. • Там після завершення війни став одним із засновників Української
Революційно-демократичної Партії (УРДП), але був усунутий з її
керівництва через свої лівосоціалістичні погляди (він не
ототожнював соціялізм (комунізм) із сталінізмом (більшовизмом).
• З 1949 року ліва УРДП почала видавати у Мюнхені свою
щомісячну ґазету, що дала назву всій ґрупі, — «Вперед».
Майстренко став редактором видання.
• У книзі «Більшовицький бонапартизм» (1948)він піддє аналізу і
приходить до висновку, що у СССР побудований не соціалізм, а
нове клсове експлуататорське суспільство — «державний
капіталізм». Тут правлячим класом є не буржуазія, а партійно-
господарська бюрократія.

18. • В 1961 році у м. Дюссельдорф з’явилася українська православна
громада для православних християн, гнаних комуністичним
сталінським режимом, а у післявоєнній Німеччині продовжила
існування Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) в
еміграції, яка була створена в 1942 році в Україні. На той час у
Північнорейнській Вестфалії знаходилось у новозбудованих оселях
5000 осіб і в таборах втікачів - ще 4300.
• У 1961р. побудована за програмою
ООН церква та прицерковні приміщення.

19. Софія Фальц-Фейн - представниця
давнього німецького роду
Значний внесок у розвиток Херсонської області зробила відома представниця роду Фальц-
Фейн Софія Богданівна Фальц-Фейн. Велика підприємниця та співзасновниця відомого заповідника
Асканія-Нова і морського торгівельного порту Хорли.
Народилася в заможній родині німецьких колоністів Кнауф, які осіли в Катеринославі
(Дніпропетровськ).
Вийшла заміж за Едуарда Фальц-Фейна – одного зі спадкоємців відомого прізвища німецьких
колоністів у Новоросії. Фальц-Фейни володіли тоді найбільшим в Росії вівчарським господарством
(розведення овець-мериносів) і одним з кращих кінних заводів, вели торгівлю шкурами, вовною і
м'ясом через одеський порт.
Після раптової смерті в 1883 році чоловіка Софія Богданівна успадкувала «імперію Фальц-
Фейнів» і всіляко розвивала її. Вдова з вісьмома дітьми проявила себе як неабиякий підприємець. Вона
перевела торгівлю вовною та бараниною на внутрішні ринки імперії. Крім м'ясо-молочної
промисловості, інтенсивно інвестувала в інші види виробництв: розвивала птахівництво, відкрила
великий консервний завод у Херсоні. М'ясні і рибні консерви «Фальц-Фейн», прикрашені обраною
Софією емблемою - Золотою рибкою на велосипеді, продавалися в Росії і за кордоном.

20. Серед заповідних об’єктів України на території Чаплинського району розташований біосферний
заповідник «Асканія-Нова» ім. Ф.Е. Фальц-Фейна.
Заповідник «Асканія-Нова» – найстаріший степовий резерват миру, об’єкт ЮНЕСКО, одне з 7
природних чудес України, що входить у сотню найвідоміших заповідних територій планети, центр
екотуризму і еколого-освітньої роботи у регіоні.
Щороку по біосферному заповіднику збільшується обсяг туристичних послуг та екскурсійного
обслуговування. Почата за часів Ф.Е. Фальц-Фейна екскурсійна діяльність (у 1909 – 1910 роках – 2-5
тисяч відвідувачів на рік) продовжується. На сьогодні чисельність екотуристів складає 140 тисяч на
рік.
У рекреаційних та екологічних освітньо-виховних цілях у біосферному заповіднику «Асканія-Нова»
діють науково-пізнавальні маршрути, які охоплюють територію зоологічного, дендрологічного парку
загальнодержавного значення.
На території заповідника знаходиться державний дендрологічний парк «Асканія-Нова»,
закладений Ф.Е. Фальц-Фейном у 1887 pоці. Це унікальна пам’ятка садово-паркового мистецтва
кінця XIX століття, найбільший за площею (196,6 га)
ландшафтний зрошуваний парк на півдні України.
Софія Богданівна Фальц-Фейн отримала прізвисько
«Золота рибка», в сучасній історіографії іноді
називається «Господиня Херсонських степів».

21. Косміаді – художнік між сходом і
заходом
• Георгій Косміаді - відомий в Європі художник 20-х - 30-х років минулого
століття. У період Першої світової війни він жив на території Великої Волині,
а саме — на Рівненщині. Тут вчитель малювання викладав у 5-ти гімназіях і
досягнув успіху. Жив у Рівному з 1918 року.
• 1939 рік приніс зміни в територіальний поділ Європи. Радянська влада, що встановилася
в Рівному, почала цікавитися колишнім військовим царської армії Георгієм Косміаді. У
1940 році родина художника вирішує переїхати до Німеччини і оселитися в Гамбурзі, де
жили родичі дружини Г. Косміаді. Георгій Петрович працював тут художником-
оформлювачем сцени в театрі «Талія» і в державній опері.
• З 1945 року після виходу на пенсію працює як вільний художник. Картини пише
технікою темпера, штапелем, пензлем, багато робіт виконано технікою монотипії.
• За 27 років свого перебування в Німеччині художник Георгій Косміаді презентував
понад 40 мистецьких виставок, які отримали схвальну оцінку глядачів.
• Георгій Петрович помер 22 травня 1967 року. Переважна частина картин Г. Косміаді
зберігається у Гамбурзі.

22. • Щороку, починаючи з 1940 року, організовує власні виставки в
художніх залах, приватних галереях, музеях, учбових закладах,
банках Німеччини (всього 60 експозицій).
• Живе Георгій Петрович в колі сім'ї, оточений розумінням і
любов'ю рідних, улюбленими картинами (своїми і своїх учнів), які
вивіз в 1940 році як саме дороге, що у нього було. Спогади про
Кавказ, Москву, Волинь відображаються в картинах, адже це був
самий кращий період життя художника.
• Він прожив 81 рік. З них 24 – в Рівному, на Волині, 27 – в
Німеччині. Тут він сформувався як особистість, педагог-новатор,
художник. Рівнянам запам'ятався доброю, веселою,
працелюбною людиною, яка володіє рідкісним даром
пробуджувати талант і віру в себе у дітей.

23. Новітня історія
• Українські студенти в Німеччині, за останніми даними Німецької
служби академічних обмінів (DAAD), в 2012 році посідали шосте місце
серед усіх студентів-іноземців.
• У німецьких вишах навчаються та проводять дослідження близько
8800 молодих людей з України. Певна частина з них є членами Союзу
українських студентів у Німеччині, організації, яка проводить заходи із
покращення іміджу України в Німеччині та в Європі.
• В місті Дюссельдорф діє Німецько-український інформаційно-
культурний центр . Серед інших громадських організацій українців у
Німеччині налічуються Українська скаутська організація «Пласт»,
Спілка української молоді

24. Німецько-Український
інформаційно
– культурний центр
Заснований у 1998 році як
неприбуткова, політично та релігійно
нейтральна організація, м. Ессен,
Дюссельдорф
• забезпечують особистий невеликий вклад в майбутнє України та її ролі в
міжнародній спільноті;
• приділяють увагу у напрямку освіти і міжкультурних заходах як в
Німеччині, так і в Україні.